Osvita.ua Вища освіта Реферати Педагогіка Григоріїв Ничипір Якович
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Григоріїв Ничипір Якович

Ничипір Якович Григоріїв, також відомий під псевдонімами Г. Наш, Григоріїв-Наш, Григорій Наш. Він народився 9 лютого 1883р. в селі Бурти Черкаського повіту на Київщині

Батько працював учителем у різних сільських школах Черкаського повіту, тож сім'я часто переїжджала з місце на місце. З 1895 по 1900 р. Ничипір Григоріїв навчався в Городищенській сільськогосподарській школі, яка мала два підготовчі та три спеціальні класи. Отримавши освіту агронома, він два роки працював конторником у маєтку поміщика. Та через непорозуміння з управителем довго там утриматись не зміг.

У 1902 році він переїжджає до Києва і влаштовується службовцем в управлінні залізниць. Зупинився на квартирі у секретаря Київського Товариства сільського господарства, переконаного народника М. Осадчого. У розпорядженні Ничипора опинилася величезна бібліотека господаря та можливість спілкування з «революційною молоддю, яка часто збиралась у цьому домі».

З 1903 року Григоріїв входить до осередку партії соціалістів-революціонерів, учасники якого були стурбовані переважно тим, як дати освіту народові. Більшість уважала, що треба йти працювати сільськими вчителями, адже в місті освічених людей і так багато. Частина ж була переконана, що без вищої освіти в селі робити нічого, бо лише високий рівень освіченості може надати перевагу в боротьбі з ворогами (панами, попами). Ничипір Якович доводив, що людина може здобути авторитет і без диплома (вага людини не в ньому, а в знаннях, чесній поведінці. Дипломи часто прикрашають і бездарів). Відмовившись від підготовки на здачу матури (як планував раніше), Н. Григоріїв склав іспити на вчителя повітової школи. 20 років по тому він писав в автобіографії, що шкодував про таке своє рішення. Вища освіта давала не лише диплом, а й систематичність знань.

Педагогічна діяльність Ничипора Яковича розпочалася 1905 року у м. Сквирі Київської губернії. Окрилений бажанням зробити якнайбільше для народу, він одразу ж узявся за перебудову шкільного життя. За те, що під час виконання державного гімну демонстративно не зняв картуза, вже через місяць був переведений у Бердичівську початкову школу вчителем російської літератури.

Тут ще 1904 року сформувався вчительський гурток для опозиції вчителям-чорносотенцям: «Серед нас ще не було партійних людей. Ми були лише шукаючі і співчуваючі, дебатували на зборах про республіку, про те, якою має бути Державна Дума, обговорювали програми різних партій», - писав Григоріїв в автобіографії. Взаємини між учителями-чорносотенцями та їх демократично налаштованими колегами погіршувались, і 9 лютого 1906 року приходить наказ про переведення Н. Григоріїва до початкової школи невеличкого містечка Літина, що на Вінничині з попередженням позбавити вчительської роботи. Уже працюючи в Літинській двокласній школі, він записався на вчительські курси.

Разом із рішучим поворотом учительства до проблем демократизації суспільства виявився його інтерес до національного навчання. В офіційних дебатах на курсах, які працювали влітку 1906 року в Києві, говорилось про викладання в школі української мови та історії. Офіційні резолюції про введення цих предметів пройшли серед учительства без суперечок. Навіть було створено комісію для переходу до здійснення навчання в початкових школах українською мовою, до якої запросили Б. Грінченка. Привізши з Києва на 100 крб. книжок, Ничипір Якович відкриває у своїй 4-кімнатній квартирі в Літині читальню, яка стала місцем зустрічей учителів міста.

На цей час, на думку Ничипора Яковича, в основному завершилось формування його національної свідомості. Якщо раніше любов до України обмежувалась у нього симпатіями до української старовини, то тепер він став по-справжньому цікавитись народом, до якого належав, вивчати його історичну долю.

1907 року Ничипора Яковича переводять до двокласної школу м. Кам'янця. У місті активно популяризувалась українська мова та культура. 1909 року утворилась місцева організація «Просвіти», яка проводила вечори, організовувала театральні вистави. Український рух у Кам'янці йшов майже виключно по культурній лінії, старанно обминаючи політику. Н. Григоріїв поринає в громадську роботу. Він стає членом управи «Просвіти», одним із керівників Товариства українських поступовців в Кам'янці, делегатом кількох з'їздів ТУПу в Києві. Там Ничипір Якович вперше знайомиться з Русовими, Дорошенком, Коцюбинським, Лисенком.

Ничипір Якович багато працює як педагог: викладає російську літературу, історію та географію. У цей же час він складає «Коротеньку історію Поділля». Як згадував пізніше Н. Григоріїв, «навіть викладаючи російську мову, я намагався прищепити любов і повагу до рідного краю, в курс «Родиноведения» вкладав якнайбільше відомостей з історії України, пропагував теорію Ушинського про необхідність навчати дітей мовою матері». 1911 року виходить перша літературна праця Н. Григоріїва, маленька книжечка «Мораль».

Улітку 1915 року Н. Григоріїв знову працював на вчительських курсах у Вінниці. Там він прочитав доповідь «Про Батьківщинознавство», у якій говорив, що саме історія подільського краю є рідною для дітей Поділля. Результатом цієї доповіді став початок українізації школи: на курсах була розроблена програма «Родиноведения», яка містила в собі елементи українознавства.

Після повалення самодержавства та встановлення Тимчасового уряду в Україні пожвавився рух за національне самовизначення. 6-8 квітня 1917 року відбувся Всеукраїнський національний конгрес, де Н. Григоріїв був обраний до Центральної Ради від Поділля. З 25 липня 1917 року - член малої фракції української партії соціалістів-революціонерів. На об'єднаному засіданні Київської ради робітничих і ради солдатських депутатів, скликаному у зв'язку з жовтневою революцією в Петрограді, виступив з різкою критикою дій більшовиків. «Голосами вояків-українців та російських соціал-революціонерів» його було делеговано до Ради солдатських депутатів Київського округу, згодом він став головою цієї ради. Як голова Київської ради солдатських депутатів він безпосередньо впливав на процес формування військових частин.

1917 року виходить робота Н. Григоріїва «Про навчання дітей рідній історії», де він викладає власний підхід до початкового навчання дітей історії. Розробка принципів і способів викладання історії набирає величезної ваги, адже «способи навчання мови, арихметики, інших наук можна... лехко позичити. Що ж до історії, то ці способи необхідно самим вигадати і обміркувати». Розглядаючи методи і прийоми навчання історії в російській школі, педагог указує на відсутність якісних підручників, які «ні змістом, ні мовою, ні способом викладу не відповідають своєму призначенню» та низький рівень викладання, коли «вчитель розказує, а діти мусять вислухати, запримітити, а потім ще й підзубрити». На думку педагога, щоб навчити дітей робити загальні історичні висновки, ставити на історичний ґрунт сучасні явища та порівнювати їх з історичними подіями потрібно викладати історію так, щоб дитина з самого початку й до кінця курсу відчувала, що це минуле її батьків, дідів, прадідів, донести до учнів розуміння того, що історія лишила слід на їх сучасному житті, впливає на це життя і вимагає тих чи інших учинків. Не можна перевантажувати дитину готовими оповіданнями, назвами, роками і т. д., бо «це лиш забиває їй баки, а не викликає розумової діяльності». Викладання історії повинно складатись з живих розмов, знайомих прикладів з рідного життя, порівняння сучасного з минулим;

Вивчення історії педагог рекомендував починати з вивчення родоводу сім'ї дитини, біографій її та її батьків, історії міста, села. Такі підходи не застаріли й сьогодні. Підтвердженням цьому можуть служити шкільні програми з різних предметів для молодших класів школи.

Говорячи про особливості викладання історії в молодших класах, Н. Григоріїв підкреслював необхідність заучування напам'ять частини історичного матеріалу. Підручники в молодших класах слід, на його думку, використовувати лише для повторення.

У січні 1918 році Ничипір Якович був призначений міністром освіти УНР в кабінеті голови Ради народних міністрів УНР В. Голубовича. Не вважаючи себе великим фахівцем у справах освіти, Ничипір Якович писав, що «робота в міністерстві вимагала перш за все політичної свідомості і сміливості, а більш поважні кандидати втекли від революції».

Під час Гетьманату Н. Григоріїв очолював культурно-освітній відділ Київського губернського земства, активний діяч Українського національного союзу, учасник підготовки антигетьманського перевороту. У 1919 р. Ничипір Якович - член українського трудового конгресу, завідувач відділу преси Армії УНР. Під час «польського походу на Україну» редагував у Кам'янці газету «Слово».

Неординарним явищем в історії української школи стала «Історія українського народу» (1919), видана Н. Григоріївим під псевдонімом Григорій Наш. Написана для вищих початкових шкіл та перших класів гімназій, книга містила 167 коротких параграфи, у ній повністю відсутні малюнки, карти. «Історія» написана гарною народною мовою, цікаво, доступно. Неодноразово попереджуючи, що відомості, взяті з літописів, можливо, не «досить правдиві», автор повторює на сторінках книги легенди про помсту княгині Ольги, походи Святослава, Рогніду та ін. Н. Григоріїв надає перевагу захоплюючому сюжету перед історичною достовірністю.

Приділяючи велику увагу сприйняттю дитиною матеріалу на емоційному рівні, Ничипір Якович опублікував крім підручника книгу для читання «Історія України, виложена народними думами та піснями»(1919). Книга являє собою своєрідну працю з історії України, де історію складає сам народ. Автор словами народних дум та пісень описує події минулого, дає оцінку історичним явищам. Григоріївим пророблена велика робота по збору фольклорного матеріалу з історії козацтва. Книжечка поділена на невеличкі частини, кожна з яких розпочинається з короткої характеристики проблеми чи історичного факту, передумов тієї чи іншої події.

Від 1920 р. Ничипір Григоріїв перебував в еміграції в ЧСР, де він - професор Празького університету, доктор соціології, очолював партію українських соціалістів-революціонерів. З 1938 р. переїжджає в США, де з 1949 р. керував українським відділенням радіостанції «Голос Америки». Н. Григоріїв відомий серед українців зарубіжжя також як журналіст, публіцист. Основні його наукові праці: «Основи пізнання», «Українська національна вдача», «державознавство», «Соціалізм і національна справа», «Спогади руїнника», «Весна української революції» були написані в еміграції. Життєвий і творчий шлях цього педагога та громадського діяча ґрунтовно ніким не досліджувався, його доробок належним чином не оцінений.

Помер Ничипір Григоріїв 5 серпня 1953 р. в Нью-Йорку.

Автор: Л. Пироженко


28.09.2008


Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!