Osvita.ua Вища освіта Реферати Менеджмент Теоретичне обґрунтування та емпірична реальність етнополітичного менеджменту. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Теоретичне обґрунтування та емпірична реальність етнополітичного менеджменту. Реферат

Етнополітичний менеджмент виступає складовою частиною системи державного управління, основним засобом здійснення етнонаціональної політики. На нього покладаються контрольно-регулятивні функції держави у сфері міжнаціональних і міжетнічних відносин

Угорська Республіка. Специфічним для цієї держави є те, що проблемами національних меншин на центральному рівні у ній опікується не одне міністерство. Відділ зі зв'язків із громадськістю, що функціонує в структурі канцелярії прем'єр-міністра, відповідає за взаємодію з організаціями цивільного суспільства, у тому числі і за забезпечення контактів з неурядовими асоціаціями меншин.

Іншим структурним елементом виступає Офіс з питань національних і етнічних меншин, підпорядкований Міністерству юстиції, на який покладено функції правового контролю за правовим регулюванням і законодавством з питань національних меншин. Уряд Угорщини створив Офіс з метою координування завдань у сфері національних і етнічних меншин, що проживають на території Угорщини.

Офіс меншин — незалежна урядова організація з національною юрисдикцією. Нагляд за її діяльністю здійснює міністр юстиції. Очолює згадану структуру директор, якого призначає і звільняє прем'єр-міністр на підставі рекомендації міністра юстиції. Офіс меншин відповідає за таке:

  • вироблення політики і ухвалення урядових рішень у сфері національних і етнічних меншин;
  • проведення на постійній основі оцінки дотримання прав національних і етнічних меншин і ситуації з меншинами;
  • проведення досліджень, необхідних для ухвалення урядових рішень у сфері меншин;
  • координацію виконання урядових програм щодо меншин.

Офіс меншин бере участь у розробці урядових програм, спрямованих на реалізацію положень Закону "Про права національних і етнічних меншин". Реалізація цього завдання гарантує координацію дій при внесенні змін до Закону, а також здійснення моніторингу виконання завдань у сфері меншин, за які несуть відповідальність окремі міністерства і відомства.

На підставі положень Закону уряд зобов'язаний надавати раз на два роки комплексний звіт і звітувати перед парламентом про стан меншин. За підготовку урядового звіту несе відповідальність офіс меншин.

Офіс підтримує постійні зв'язки з Уповноваженим (омбудсменом) з питань меншин, національними органами самоврядування меншин та іншими організаціями, які представляють інтереси етнонаціональних меншин. З метою дотримання принципів, установлених у міжнародних договорах і конвенціях, Офіс меншин підтримує відношення з країнами меншин, що проживають на території Угорщини. Він має такі підрозділи:

  • відділ з питань болгарської, волоської, вірменської і сербської меншин;
  • відділ з питань меншини циган;
  • відділ з питань хорватської і словенської меншин;
  • відділ з питань польської, російської, словацької і української меншин;
  • відділ з питань румунської меншини;
  • відділ з юридичних питаних і питань місцевих органів влади;
  • відділ міжнародних відносин;
  • відділ дослідження, інформації, документації і аналізу меншин;
  • фінансовий відділ.

Директор виконує завдання голови Ради опікунів Громадського Фонду меншин. Представник Офісу меншин — член Ради опікунів Громадського Фонду циган і Ганді. Представники Офісу меншин є членами угорсько-хорватського, угорсько-румунського, угорсько-словенського, і угорсько-українського міждержавних комітетів меншин.

Угорською діаспорою опікується Офіс угорських жителів. Головною функцією Офісу є координація урядових дій, пов'язаних з меншинами за кордоном. До його завдань належать:

  • участь у підготовці урядових рішень, пов'язаних з угорськими меншинами, у формуванні і забезпеченні реалізації політики у сфері меншин;
  • співпраця з міністерствами (та іншими органами загальнонаціонального характеру) у їхніх діях, пов'язаних із угорськими меншинами, ініціювання відповідних рішень;
  • опрацювання пропозицій/рекомендацій до програм законодавчих ініціатив і забезпечення контактів з відповідними комітетами і фракціями парламенту;
  • участь в аналізі законопроектів, що стосуються угорських меншин, у підготовці міжнародних угод і безпосередньому ініціюванні підписання міжнародних угод;
  • подання пропозицій із найважливіших напрямів бюджетної підтримки угорських меншин, і координація діяльності громадських фондів, що стосуються цих меншин.

У 1999 році з метою розширення співробітництва між угорськими меншинами, які проживають за кордоном і політичними силами й інститутами Угорщини, було створено як консультативну організацію Угорську Постійну Конференцію, у складі якої сформовано такі спеціальні комітети: з питань культури; економіки; соціальних питань і охорони здоров'я; питань громадянства і самоврядування; європейської інтеграції. Зусилля спеціальних комітетів зосереджено на вирішенні поточних проблем меншин, а розроблені ними пропозиції надсилаються безпосередньо урядові.

Обслуговування роботи комітетів забезпечують відповідні міністерства, хоча певну адміністративну й координаційну робота покладено безпосередньо на Постійну Конференцію і її Секретаріат. Результатом роботи Постійної Конференції стала розробка закону, прийнятого в 2001 році "Про угорців, які проживають в сусідніх країнах".

Починаючи з 2001 року, Офіс угорських жителів виконує функції щодо забезпечення впровадження положень цього Закону в життя. Офіс очолює голова, якого призначає на посаду і звільняє з посади прем'єр-міністр за рекомендацією міністра закордонних справ. Голова несе відповідальність за керівництво діяльністю Офісу, пов'язане з угорськими меншинами за кордоном, і виконання ним урядових рішень і представляє Офіс перед міністерствами, зовнішніми органами, безпосередньо здійснює керівництво діяльністю Секретаріату Угорської Постійної Конференції.

Структура Офісу об'єднує п'ять головних територіальних департаментів (Румунія; Словаччина; Україна; Сербія і Чорногорія; Словенія і Хорватія) для виконання завдань, безпосередньо пов'язаних з угорською діаспорою в цих регіонах; а також шість функціональних департаментів (стратегії і оцінки; преси і документації; юридичних питань, адміністративних і людських ресурсів; економічного розвитку і інформаційних послуг; розвитку освіти, культури і релігійних відносин; бюджетного) та секретаріат Угорської Постійної Конференції.

Відповідно до Закону "Про права національних і етнічних меншин" уряд створив Громадський Фонд меншин, головний офіс якого розміщено в Будапешті.

Для керівництва ним призначається піклувальна рада, до складу якої входять по одному представнику від кожного національного органу самоврядування меншин, обраного на їх загальних зборах, а в разі відсутності національного органу, представника обирає організація меншини; по одному представнику, призначеного кожною політичною партією, яка представлена в парламенті; по одному представникові, призначеному Міністерством внутрішніх справ, Міністерством закордонних справ, Міністерством культурної спадщини, Координаційною Радою з питань дітей і молоді, а також президент Академії наук Угорщини.

Також Законом визначено механізм здійснення контролю за діяльністю Громадського Фонду — його здійснює Наглядовий комітет, що складається з двох представників, призначених парламентом (причому один — від опозиції); представника, призначеного адміністративним Державним секретарем в канцелярії прем'єр-міністра; і одного представника від Міністерства фінансів.

Питання національних меншин перебувають у сфері функціональних повноважень відділу громадської освіти і зв'язку з меншинами в Міністерстві освіти; відділу з питань національних і етнічних меншин в Міністерстві культурної національної спадщини; відділу програм ринку праці і відділу соціального забезпечення в Міністерстві соціальної політики і питань сім'ї.

Секретаріат з питань церкви в Міністерстві культурної національної спадщини координує урядові завдання, пов'язані з релігійним життям меншин. Секретаріат, яким керує помічник заступника державного секретаря, забезпечує взаємодію з релігійними громадами меншин.

У 1995 році Урядом Угорщини було створено міжміністерський комітет, до складу якого увійшли представники усіх міністерств і органів, які відповідають за питання, що стосуються національних меншин. До завдань міжміністерського комітету зачислено: розробку законопроектів, планів заходів; здійснення контролю за виконанням урядових програм і координацію їх у сфері меншин.

Конституцією Угорщини передбачено створення Офісу Спеціального парламентського уповноваженого ("омбудсмен меншин") з питань національних і етнічних меншин.

Відповідно до Закону "Про права національних і етнічних меншин" висунення кандидатури на розгляд парламенту на посаду Уповноваженого здійснюється президентом республіки з обов'язковим погодженням її з органами самоврядування меншин на національному рівні (або у разі відсутності такого органу, із зареєстрованою національною радою, що представляє інтереси певної меншини).

Уповноважений несе відповідальність за розслідування будь-яких видів зловживань і порушень. Функції та повноваження омбудсмена меншин визначені Законом "Про парламентську гарантію громадянських прав" (1993 р.).

Своєрідна система етнополітичного менеджменту склалась у Чеській Республіці. На рівні законодавчих органів влади, питання національних меншин зачислені до повноважень Підкомітету з питань національних меншин Палати депутатів (створений в жовтні 1998 року) і Підкомітету із застосування Хартії фундаментальних прав і свобод. Обидва ці підкомітети функціонують в межах Комітету прохань Палати депутатів. Питаннями національних меншин займаються також Комітет з питань петицій. Комітет з питань прав людини, Комітет з питань науки, Комітет з питань освіти і Комітет з питань культури Сенату Чеської Республіки.

У структурі виконавчої влади функціонують два урядові консультативні органи — Урядова рада у справах співробітництва циган і Урядова рада з національних меншин. Існують також спеціальні органи (наприклад, робочі комітети Міністра праці і соціальних справ), які сформовано в лінійних міністерствах.

На місцевому рівні (у районних органах влади) створено посади радників з питань циган, які також допомагають координувати процес інтеграції меншини циган. Посада координатора радників з питань циган функціонує на рівні регіональних органів самоврядування.

Урядова рада з національних меншин складається із представників уряду, представників одинадцяти національних меншин та трьох членів від меншини циган.

На раду покладено виконання таких функцій:

  • участь у підготовці заходів уряду, які стосуються прав національних меншин на території Чехії;
  • аналіз проектів законів, нормативно-правових актів і планів дій, які стосуються прав національних меншин до моменту їх представлення уряду;
  • підготовка урядових звітів щодо ситуації з національними меншинами;
  • підготовка урядові окремим міністерством чи державною установою рекомендації щодо забезпечення потреб осіб, які належать до національних меншин, особливо у сфері освіти, використання рідної мови, а також питань соціального і культурного життя;
  • координація практичного виконання урядової політики у сфері національних меншин окремими міністерствами і відомствами;
  • співробітництво з органами місцевого самоврядування з питань практичної реалізації урядової політики у сфері національних меншин;
  • співробітництво з Міністерством закордонних справ стосовно міжнародних аспектів стану і прав національних меншин.

Важливим завданням Урядової Ради з національних меншин є підготовка "Порядку і умов надання грантів з центрального бюджету для діяльності представників національних меншин". Надання такої фінансової допомоги передбачено статтями Закону "Про права представників національних меншин".

Метою надання грантів є системна реалізація урядової політики, зосередженої на створенні умов для дотримання і захисту прав національних меншин. Порядок охоплює такі сфери підтримки: збереження, розвиток культур національних меншин; розповсюдження інформації на мовах національних меншин (включаючи публікацію періодичних видань національних меншин), освіта на мовах національних меншин, а також інтеграція циган.

Щодо циган порядок не просто встановлює стандартні програми надання допомоги, але й передбачає також і спеціальні програми з акцентом на запобігання виключенню циган з соціальної і освітньої сфери; формування довіри, розуміння і терпимості в суспільстві, визнання історії і традицій культури циган.

Урядова Рада у справах співтовариства циган (до 19 грудня 2001 року здійснювала свою діяльність як міжміністерська комісія з питань співтовариства циган), є консультативним, координаційним органом уряду, створеного його розпорядженням від 17 вересня 1997 року. Уряд призначив члена Кабінету — міністра, так званого міністра без портфеля, який очолює Раду.

До складу Ради входять 12 представників від центральної влади (у ранзі заступника міністра), а також 6 представників циган (відповідним розпорядженням уряду в 1998 році число представників було збільшено до 12 з метою досягнення рівного представництва).

Перший заступник голови Ради виконує посаду Уповноваженого уряду з захисту прав людей, а другий заступник — член ради від співтовариства циган. Представники співтовариства циган призначаються в Раду на підставі регіонального принципу. Для забезпечення діяльності Ради в структурі Канцелярії прем'єр-міністра було створено Секретаріат. Рада виконує такі функції:

  • аналізує документи стратегічного характеру, які використовуються урядом при ухваленні рішень у сфері общини циган;
  • здійснює оцінку рішень окремих міністерств на відповідність програмі уряду у сфері общини циган;
  • готує пропозиції щодо розподілу фондів, направлених на розвиток общини циган, робить експертні висновки щодо доцільності і використання засобів на програми розвитку;
  • збирає інформацію про стан і розвиток общини циган, і у разі потреби, але не менше ніж раз на рік, складає звіт і представляє його на розгляд уряду;
  • Концепцією урядової політики було передбачено створення "Офісу національної рівності", тому Рада поки що залишається головним урядовим органом для формування політики у сфері меншин.

Особливими функціями наділено спеціальні органи, створені на рівні міністерств. Так, комісія міністра праці і соціальних справ займається виконанням заходів, спрямованих на стимулювання зайнятості національних груп на ринку праці із особливою увагою до представників меншини циган, яка за своїм статусом є міністерським консультативним органом, що здійснює нагляд за виконанням національного плану зайнятості й інших урядових рішень, присвячених цій проблемі.

Консультативний комітет з питань культури національних меншин, який функціонує в структурі Міністерства культури, забезпечує діяльність національних меншин у сфері духовно-культурного розвитку. Консультативний комітет складається з представників національних меншин, у його складі є й представник меншини циган.

Одним із завдань Комітету є надання грантів національним меншинам на проекти у сфері відновлення і розвитку власної культури. Представник Міністра внутрішніх справ з питань національних меншин відповідає за безпеку циган та інших груп.

Оскільки однією із найчисельніших національних меншин в Угорщині є циганська, в управлінській системі етнополітичною сферою було створено такий специфічний механізм, як радники з питань циган.

Відповідно до розпорядження уряду до січня 1999 р. у всьому 81 районі Чехії відбулося призначення радників з питань циган, близько половини з яких були представниками співтовариства цієї меншини.

Хоча за час існування інститут радників не виправдав повною мірою сподівань громад циган, державної адміністрації й місцевих органів самоврядування, однак він виявився дієвим засобом у вирішенні багатьох назрілих проблем циганської спільноти, а радники стали активними посередниками у відносинах між громадськими циганськими об'єднаннями і органами місцевої влади.

Український науковець В. Б. Євтух, аналізуючи практику створення системи етнополітич-ного менеджменту у колишніх республіках Югославії, а нині незалежних багатонаціональних (поліетнічних) державах, ділить їх на дві групи.

Першу становлять Словенія та Македонія, які практично уникнули війни, не рахуючи того, що Словенія у червні 1991 р. опинилася, хоч і ненадовго, втягнутою в збройний конфлікт. Тому в етнічному плані тут не доводилось стикатися з такими явищами, які, будучи зумовлені військовими діями, викликають недовіру і ненависть одних груп населення до інших. До другої групи належать такі держави, як Боснія і Герцеговина, Хорватія, Федеративна Республіка Югославія, котрі, навпаки, пережили війну, наслідки якої до цього часу мають негативний вплив на їх політичне і соціальне життя.

У зв'язку з цим, однією із гострих проблем у міжетнічних відносинах стало подолання антагонізму серед представників тих народів, які нещодавно воювали один з одним. Ця обставина свідчить про особливу актуальність проблеми створення ефективного механізму управління етнополітичними процесами.

При усіх особливостях окремих країн та території колишньої Югославії структурний стрижень етнополітичного менеджменту є типовим, що включає два основні аспекти:

  • регулятивний (формування законодавства, розробка методів і механізмів реалізації прав меншин);
  • операційний або управлінський (імплементація законодавчих актів, концепцій етнополітики, вживання конкретних заходів, що забезпечують "компенсаторні права" меншин).

У всіх країнах, що утворилися на території колишньої Югославії, сформувалося законодавство у галузі етнонаціонального розвитку; відповідні статті є в конституціях; прийнятих законах, що регулюють міжетнічні відносини тощо.

Особливої уваги заслуговує та частина структури етнополітичного менеджменту, яка забезпечує реалізацію прав меншин на регіональному та місцевому рівнях. Важливими елементами її є такі:

  • законодавчі органи, до компетенції яких належать нормативно-регулятивні питання (місцеві асамблеї) і в правовому полі яких створюються комісії з проблем міжетнічних відносин);
  • місцеві органи самоврядування (виконавча влада) зі спеціалізованими підрозділами, які займаються проблемами етнічних меншин.

До вирішення етнічних проблем широко залучають місцеві громадські організації меншин. Вони тісно співпрацюють із локальними органами влади у різних країнах колишньої Югославії, беруть активну участь у розробці та впровадженні різноманітних заходів, метою яких є інтеграція груп меншин (особливо біженців, котрі після призупинення власних дій повертаються у попередні місця свого мешкання) в соціальне, культурне, політичне життя громад і забезпечують толерантність у міжетнічній взаємодії на конкретному полі етнічної території. До таких ефективних заходів слід зачислити:

  • формування власних автономних управлінських органів національних меншин (Словенія; Боснія і Герцеговина, Хорватія);
  • білінгвістичні програми у дитячих садках (Кума, Ново-Македонія);
  • програми, що забезпечують рівні можливості для меншин з врахуванням навчання етнічними мовами (Чаїр, Скап'є-Македонія);
  • спеціальні семінари для управлінців, де навчаються підходів до врегулювання етноконфліктних ситуацій локально і в цілому етнічному менеджменті (Боснія і Герцеговина);
  • семінари, спрямовані на підтримку успішної імплементації мирного процесу і толерантності у міжетнічній взаємодії (Боснія і Герцеговина) тощо.

В. Б. Євтух усі ці заходи зараховує до "програми позитивних дій", яка стала одним із ключових моментів етнічного менеджменту. У національному законодавстві і нормативно-регулятивних документах окремих країн, зокрема Словенії і Хорватії, зафіксовані норми, згідно з якими забезпечується представництво меншин у виборчих органах виконавчої влади на регіональному і місцевому рівнях. У місті Суботіца автономної провінції Воєводіна (Федеративна Республіка Югославія) своєрідним варіантом "програми позитивних дій" стала так звана політика "національних ключів": місцеві органи влади впливають на призначення до органів управління і прийом на роботу для забезпечення пропорційного представництва національних меншин, відповідно до етнічного складу населення міста. Такий підхід застосовується в громадських службах та інституціях, які формуються міською владою.

Український науковець підкреслює, що наслідки політики "національних ключів" у Суботіці свідчать про певну стабільність в розподілі місць в управлінських органах міста, що забезпечує участь меншин в ухваленні рішень. За допомогою такої політики вдається, з одного боку, досить ефективно захищати права національних меншин, а з іншого — інтегрувати різні культури і традиції в полікультурне суспільство [4, с. 169–172].

Висновки. Отже, етнополітичний менеджмент виступає складовою частиною системи державного управління, основним засобом здійснення етнонаціональної політики. На нього покладаються контрольно-регулятивні функції держави у сфері міжнаціональних і міжетнічних відносин.

Як специфічний вид діяльності держави та її структурних елементів, до громадсько-політичних організацій, він передбачає планомірний, свідомий, цілеспрямований вплив на розвиток етнонаціональної сфери суспільства задля певних цілей.

Найвищою метою етнополітичного менеджменту у демократичному суспільстві є забезпечення оптимального, гармонійного розвитку, зміцнення й удосконалення усієї системи етнонаціональних відносин.

Багатогранність цих відносин, що пронизують усі сфери життєдіяльності багатонаціональних і поліетнічних суспільств, зумовлює потребу в забезпеченні ефективного управління ними об'єднання спільних зусиль теоретиків і практиків, представників усіх наук, які осмислюють теоретикопрактичні основи етнополітики.

Теорія етнополітичного менеджменту володіє власною методологією, яка складається як із системи найбільш загальних принципів, методів, що виступають її пізнавальною основою, так і сукупності прийомів, способів і процедур осмислення самого процесу управління етнонаціональними відносинами суспільства.

Комплекс методів, застосовуваних у етнополітичному менеджменті, поділяється на три великі групи: загальнологічні (абстрагування, класифікація, історичний, логічний, ідеалізація, сходження від абстрактного до конкретного); теоретичні (діалектичний, системний, системно-історичний, порівняльний, комунікативно-кібернетичний, біхевіористичний тощо); емпіричні (спостереження, аналіз документів, експертна оцінка, опитування та ін.).

Важливою складовою частиною етнополітичного менеджменту є суб'єкти — особи (індивіди, група індивідів або об'єднання індивідів), які беруть участь у системі управління етнонаціональною сферою, та об'єкти — окремі особи, етноси, корінні народи, нації, національні меншини, їх інститути, етнополітичні процеси, міжетнічні та міжнаціональні відносини.

Мету, завдання й напрями функціонування етнополітичного менеджменту визначає державна етнополітика, а його головними функціями є:

  • планування етнонаціональної діяльності;
  • організаційно-регулятивна функція (визначення організаційної побудови етнооб'єкта управління, його внутрішньої структурної ієрархії);
  • інструментальна функція (розробка певних проектів прийняття рішень для досягнення конкретного етнополітичного результату з урахуванням науково-теоретичних розробок, а також різноманітних факторів, які впливають на реалізацію державної етнополітики);
  • виховна функція (формування у людей високої культури міжетнічного спілкування);
  • інтегративна функція (забезпечення зближення і налагодження співпраці між етноспільнотами);
  • прогностична (осмислення основних тенденцій розвитку етнополітичних відносин);
  • контрольна функція (перевірка виконання сформованих і затверджених планів) тощо.

Здійснення управління етнонаціональними процесами відбувається нерівномірно, що зумовлюється своєрідністю й особливостями прояву національного фактору у кожній з сфер суспільного життя.

Кожна багатонаціональна і поліетнічна держава у процесі свого розвитку формує свою власну специфічну модель етнополітичного менеджменту.

Література

1. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посіб. — 5-те вид., перероб. і доп. — К.: Т-во "Знання", 2004.

2. Головатий М. Ф. Політичний менеджмент: Навч. по-сіб. — К.: МАУП, 2002.

3. Етнічний довідник. У 3 ч. Ч. 1. Поняття та терміни. — К., 1997.

4. Євтух В. Менеджмент в полиэтнических общинах // Социология: теория, методы, маркетинг. — 2000. — № 4.


05.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!