Osvita.ua Вища освіта Реферати Менеджмент Сучасна управлінська еліта Україні: стратегія формування. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Сучасна управлінська еліта Україні: стратегія формування. Реферат

Сьогодні для нашого суспільства характерною є ситуація, коли еліта, не маючи науково обґрунтованої парадигми розвитку країни, достатньої управлінської компетентності, лідерських та моральних якостей перетворюється на обмежену групу бюрократів та політичних демагогів

Управлінська еліта — це певна частина суспільства (найбільш впливова, така, що займає найвищі позиції, складається із авторитетних, спеціально підготовлених людей), яка керує здійсненням соціально-економічних процесів, працює в певних організаціях та має назву "правляча меншість".

Оскільки весь народ та всі працюючі в організаціях не можуть управляти, люди висувають для цього гідних представників, від здібностей, вмінь, ділових та особистісних якостей яких залежить якість управління, та, зрештою, успіхи в економічній, культурній та політичній галузях.

Сьогодні для нашого суспільства характерною є ситуація, коли еліта, не маючи науково обґрунтованої парадигми розвитку країни, достатньої управлінської компетентності, лідерських та моральних якостей, спробувавши переваги привілейованого становища без зворотного зв'язку, щонайменше перетворюється на обмежену групу бюрократів та політичних демагогів (і це не завжди характерно лише для директорського корпусу). "Така еліта, — як пише Г. К. Ашин, — піклуючись в основному про свої корпоративні інтереси, дедалі більше "загниває", відриваючись від народу, стає ізольованою системою" [3, с. 91].

Чому так відбувається? Відповідь може бути лише одна. Йдеться про притаманну нам неорганізованість, що походить від самої нашої ментальності. Невміння організовувати діяльність людей із врахуванням їх здібностей, професійної компетентності, ділових та особистісних якостей, а також очевидне бракування кадрів, які були б здатні стати справжніми керівниками із стратегічним мисленням, є основною причиною нашої бідності у багатій країні (прошарок багатих та надбагатих не спростовує вищенаведене).

Як висловився А. А. Богданов у своїй праці, "вся знаменита трійця національної тектології — "авось, небось и как-нибудь"... залежать від нестачі організаційного досвіду і його неузгодженості, тобто від того, що найчастіше називають "низькою культурою" [2, с. 222]. Чи не звідси походить надзвичайний правовий нігілізм, як основний фактор неорганізованості?

Для зміни ситуації в країні необхідно звернути увагу на вдосконалення усієї політики управління людськими ресурсами, виокремивши таку важливу її складову як формування управлінської еліти.

Йдеться про розбудову системи становлення нової управлінської культури в управлінських структурах та організаціях, де похідним джерелом є саме заклади освіти, у яких починається формування управлінської еліти. У межах цієї системи вдасться розпочати створювати справжню управлінську еліту для трьох сфер організації суспільства: економічної, культурної та політичної, але все ж таки насамперд — економічної.

Сформувати цю нову важливу верству за умов сучасної технократичної культури (без чіткого зворотного зв'язку) навряд чи можна. Ситуацію потрібно змінювати.

Проблема еліти не є новою в сучасній літературі. Навіть виникла ціла наука "елітологія", у межах якої особливе місце посідають питання сутнісних характеристик еліт. Так, у роботах Г. К. Ашина та Є. В. Охотського [3], М. А. Пав-ловського [4], О. О. Паутова, Т. П. Вернігора [5], О. П. Якубовського [6], О. В. Гаман-Голутвіної [7] та ін. зроблено аналіз факторів та принципів елітостворення та її функціонування. Однак порівняно мало авторів приділяють увагу саме механізму формування справжньої та дієвої (ціннісної) еліти в суспільстві.

На початку сьогоднішнього століття було зроблено перші спроби розв’язувати проблему формування управлінської еліти в Україні та інших східнослов'янських державах з урахуванням нашої ментальності та необхідності її зміни чи перетворення на основі застосування в організаціях жорстко-демократичної культури цільового управління [8]. У межах цієї культури під впливом жорсткого зворотного зв'язку за результатами праці та поведінки особистості в соціумі здійснюється природний відбір ціннісної (а не функціональної) еліти всередині організації.

Метою пропонованої статті є обґрунтування загальної моделі формування управлінської еліти (ФУЕ) в системі освіти України. Для цього потрібно вирішити такі основні завдання:

  • розглянути сутність управлінської еліти та особливості її формування в Україні;
  • розкрити зміст нової управлінської культури в організаціях, як того середовища, де повинна формуватися управлінська еліта;
  • обґрунтувати шляхи, методи формування управлінської еліти в конкретних соціумах.

Дослідження пропонуємо побудувати за такою тріадою основних постулатів: перший — формування управлінської еліти повинно здійснюватися паралельно із формуванням гармонійно розвинутої особистості (освіченої, творчої, моральної, фізично здорової).

Це важливо для самореалізації особистості як у сім'ї, так і в трудовому колективі. Другий постулат — процес формування управлінської еліти починається у дитинстві (в родині), далі здійснюється в системі освіти і триває в організаціях за містом трудової діяльності. Третій — навчання основам формування управлінської еліти в Україні важливе для всіх суспільних верств.

Управлінську еліту слід розглядати в трьох системах суспільства — політичній, економічній, культурній.

У політичній системі сюди належать керівники держави, міністерств та державних комітетів, члени парламенту, керівники обласних та районних адміністрацій, представники районних, міських та обласних рад народних депутатів.

До управлінської еліти в економічній сфері належать насамперед керівники підприємств, фірм, компаній, акціонерних товариств, а також керівники відповідних міністерств та комітетів. Це також політична еліта.

До управлінської еліти в культурній сфері належать ректори ВНЗ, директори технікумів, коледжів, шкіл, ліцеїв, гімназій, ПТУ, завідувачі дошкільних та позашкільних навчальних закладів, керівники міського, районного та обласного департаментів освіти і культури, керівники відповідних міністерств, голова і члени парламентського комітету з освіти і науки, президенти Академій наук та інші.

Якщо керівник має стратегічний план, знає, як організувати діяльність людей задля досягнення стратегічних цілей (залежно від посади визначається і масштаб керівництва), має спеціальні здібності для керівної діяльності, а також достатній рівень моральних якостей (що базуються на повазі до людини та природи) і здоров'я, він є представником справжньої еліти.

На жаль, сьогодні більша частина управлінської еліти є такою за посадою, а не за сутнісними характеристиками, тобто це псевдо-еліта.

Очевидно, якщо включити механізм зворотного зв'язку в системі управління через оцінювання результатів діяльності таких керівників та взаємовідносин у колективі, процес очищення від псевдоеліти почне здійснюватися закономірно.

Особливістю управлінської еліти в Україні є її відчуженість від інтересів людей, яким вона повинна служити і які делегували їй право управляти своєю діяльністю. Ціла низка інших ментальних особливостей наших співвітчизників серйозно ускладнює організацію управління в нашій країні.

Така ситуація потребує особливої уваги не лише до формування якостей керівних кадрів, а й створення теорії управління і формування нової управлінської культури в організаціях.

Остання повинна базуватися на механізмі жорстко-демократичного менеджменту, здатного крок за кроком виштовхнути "авось, небось, как-нибудь", а також правовий нігілізм, прагнення легко заробити гроші, розмитість цільових установок і відповідну цій розмитості цілей безвідповідальність.

Саме безвідповідальність, коли керівники (особливо державних структур) не відповідають за результати своєї діяльності, суттєво гальмують висування найбільш гідних представників ціннісної еліти на керівні посади.

Труднощі в організації управління діяльністю вітчизняних працівників призводять у наш час до необхідності формувати культуру цільового управління в усіх без винятку організаціях, а також (що надзвичайно важливо) в закладах освіти всіх ступенів, починаючи від дошкільних.

Зміст культури цільового управління будь-якої організації зводиться до наявності у кожній з них місії та стратегічних цілей (виражених конкретними показниками, завдяки яким можна відстежити рівень досягнення цілей), забезпечених відповідними засобами після проведення SWOT-аналізу.

Однак особливе місце в такій культурі посідає сам механізм управління за цілями та результатами. Цей механізм базується на реалізації квадри основоположних принципів системного управління персоналом (цілеспрямування; зворотний зв'язок за результатами діяльності; цілеспрямована мотивація робітників; адекватність працівника посаді, яку він обіймає) на основі моніторингового кваліметричного оцінювання результатів праці, ділових та особистісних якостей робітників [9].

Кваліметрична систематична оцінка (моніторинг) по суті й становить стовбур жорстко-демократичного управління (у формуванні жорсткої оцінки брали участь самі оцінювані), який дає змогу через реалізацію зворотного зв'язку "вимивати" представників псевдоеліти всередині організації. Така зовнішня оцінка, наприклад, з боку представників населення під час референдумів, надасть можливість реалізувати масштабний зворотний зв'язок на певній території.

Отже орієнтація діяльності всього персоналу організації, починаючи від керівників, на остаточні результати діяльності створить усі передумови для формування ціннісної управлінської еліти, яка забезпечує здобуття високих результатів, яких псевдоеліта досягти не може.

Далі, вважаємо за необхідне, розкрити основні етапи, за якими й здійснюється відбір особистостей, які гіпотетично у майбутньому здатні бути управлінською елітою. Необхідно відстежити певні управлінські якості за допомогою кваліметричного підходу.

Починається цей процес саме з формування гармонійної родини, того специфічного малого соціального середовища, що є, по-перше, природним, фізичним людським виробником, а, по-друге, є тим похідним джерелом формування певних якостей майбутньої особистості, які мотивовані орієнтацією батьків на цінний остаточний результат (яким є передусім самореалізація батьків в цій дитині, а на наступних — самої особистості, яка є корисною для себе, родини, трудового, соціального оточення).

Зазначимо, що провідною ланкою у процесі ФУЕ є навчальний складник, а відбір особистостей, здатних бути управлінською елітою, є результатом цього навчання. Йдеться про знання, творчість, моральність, фізичний розвиток, здоров'я (це дані спеціального паспорта особистості), причому зі зміною ступеня навчання кількість управлінських якостей, що мають бути сформовані в дитині у процесі навчання, постійно доповнюється специфічними рисами, що притаманні саме управлінській еліті.

Сім'я є тим первинним базисом, на якому "розгортається" боротьба за особистість, гідну представляти управлінську еліту в країні. Саме гармонійна сім'я, яка заснована на взаєморозумінні двох суб'єктів сімейних відносин та їх найближчого оточення, є базисом формування нової особистості, яка з'являється у сім'ї. У цьому контексті вже на стадії становлення сім'ї потрібно враховувати два фактори гармонізації сімейних стосунків: любов та сумісність.

Висока ступінь сумісності забезпечує стабільність відносин та допомагає збереженню любові на тривалий час. У такій сімейній атмосфері після відповідного навчання є усі шанси на формування в дитині базових якостей цінностної еліти.

Це моральні цінності: повага до людей та природи, відповідальність, вольові якості. Саме педагогічним технологіям формування у дітях цих якостей, а також поглибленому самопізнанню повинні бути присвячені спецкурси навчання батьків основам формування управлінської еліти.

Таке виховання моральних якостей та відстеження тих чи інших рис характеру та здібностей у сім'ї прокладає місток зв'язку між батьками та вихователями дошкільних навчальних закладів.

Наступним етапом формування управлінської еліти є перебування дитини у дошкільному навчальному закладі — дитячому садку. Тут, у межах цільового управління, діяльність завідуючого та вихователів орієнтована на здоров'я, підвищення рівня знань, творчий, моральний та фізичний розвиток, а також на відстеження рис характеру та здібностей дитини.

Особливої уваги потребує спостереження за швидкістю та глибиною мислення, лідерськими та організаторськими здібностями, які виявляються у спеціальних іграх.

Політика управління людськими ресурсами в Україні повинна щоразу більше орієнтуватися на самореалізацію робітників у трудовій діяльності в інтересах суспільства, а також роботодавця і самого робітника, тобто на розстановку кадрів "на свої місця". У реальному житті це обумовлено формуванням нової управлінської культури в організаціях, яке має відбуватися із застосуванням механізму жорстко-демократичного цільового управління.

Особливу увагу слід звернути саме на формування управлінської еліти. Йдеться про великий корпус управлінців на усіх ієрархічних рівнях управління, які здатні організувати таку діяльність у масштабах конкретної організації, на певній території, в усьому суспільстві.

Отже, Україні сьогодні конче потрібні особистості, які б мали специфічні управлінські здібності, що базуються саме на самореалізації людини, з одного боку, та вміли б реалізувати механізм цільового управління (після відповідного навчання) в організаціях, на підприємствах, фірмах, компаніях — з другого.

Ці процеси винятково важливі на сучасному етапі трансформації України як демократичної, соціально спрямованої та правової держави. Нині потрібно вдосконалювати систему підвищення кваліфікації фахівців із усіх галузей через надання пріоритету системі освіти.

Потрібно не лише своєчасно відстежувати та аналізувати здібності дитини, спрямовувати її у необхідне русло, а й підвищувати її інтелектуальний та кваліфікаційний рівень впродовж усього життя в межах безперервної освіти. Підвищення престижу освіти, починаючи від дитячого садка та молодшої школи, має стати пріоритетним напрямом державної кадрової політики.

Література

1. Римашевская Н. М. Формирование качества трудовых ресурсов // Народонаселение. — 2005. — № 2. — С. 3–11.

2. Богданов А. А. Тектология. Всеобщая организационная наука. — М.: Экономика, 1989.

3. Ашин Г. К., Охотский Е. В. Курс элитологии. — М.: ЗАО "Спортакадемпресс", 1999.

4. Павловський М. А. Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ (економіка, політологія, соціологія). — К.: Техніка, 2001.

5. Паутов А. А., Вернигора Т. П. Элита и элитогенез. — М.: МГАПИ, 2000.

6. Якубовський О. П. Кадри, еліти, лідерство. — Одеса: Митець, 2002.

7. Гаман-Голутвина О. В. Политические элиты России: Вехи исторической эволюции. — М.: РОССПЭН, 2006.

8. Гошко А. А., Дмитренко Г. А. Опорная концепция формирования управленческой элиты в Украине (и других восточнославянских государствах) — К.: "Випол", 2001.

9. Дмитренко Г. А. Стратегический менеджмент: целевое управление персоналом организаций. — К.: МАУП, 2006.


04.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!