Osvita.ua Вища освіта Реферати Менеджмент Забезпечення управління соціальними системами. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Забезпечення управління соціальними системами. Реферат

У рефераті подано відомості про роль інформаційного права та інформаційного законодавства щодо забезпечення управління соціальними системами

В умовах інформатизації намічається тенденція не тільки до розширення правового регулювання інформаційних відносин, зокрема щодо інформаційно-аналітичного забезпечення управління соціальними системами, а й перерозподілу сфери нормативного регулювання між окремими галузями права. Такий перерозподіл щодо інформатизації здійснюється у формі зростання конституційно-правових, цивільно-правових, адміністративно-правових та кримінально-правових форм і методів регулювання.

Також перерозподіл відбувається шляхом формування міжгалузевих комплексних правових інститутів. Вони, як правило, формуються на базі інститутів провідних галузей права: конституційного, цивільного, адміністративного, трудового та кримінального.

Щодо правового регулювання суспільних інформаційних відносин можна відзначити, що у розглянутих вище провідних галузях права шляхом критичної маси норм визначився інститут інформації. Відповідно до теорії гіперсистем права він агрегується, утворюючи міжгалузевий комплексний інститут — інформаційне право.

Сутність теорії гіперсистем права полягає в тому, що виділяється предмет (об'єкт) правовідносин. У нашому випадку — це інформація. Щодо сфери суспільних відносин у галузі інформаційно-аналітичного забезпечення управління соціальними системами визначається специфічний предмет правового регулювання — інформатизація.

Згідно з теорією гіперсистем права цей предмет може агрегуватися з предметами інших міжгалузевих комплексних інститутів права. Наприклад, інформація може виступати як предмет господарського, підприємницького, комерційного, банківського права тощо.

Це пояснюється тим, що інформатизацію як єдиний процес неможливо врегулювати нормами будь-якої однієї галузі права. Щодо цього у більшості вчених-юристів немає сумнівів. При цьому можна виокремити дві взаємопов'язані проблеми: норми якої галузі права здійснюють найбільший вплив на розвиток інформатизації в цілому і чи можна в межах цієї галузі права розробити загальні положення з питань правового регулювання інформатизації у межах галузевого інституту. Якщо це неможливо, то в якій формі можна створити єдиний законодавчий акт і що він повинен в себе включати.

Враховуючи потребу комплексного регулювання суспільних інформаційних відносин в умовах інформатизації, Верховна Рада України ухвалила ряд Законів, у яких визначені й урегульовані на рівні публічного (державного) права суспільні відносини, об'єктом яких є інформація та похідні від неї інші об'єкти: інформатизація, науково-технічна інформація тощо. Таким чином, у публічному праві складається система спеціального законодавства — інформаційне законодавство.

Новації в системі цього спеціального законодавства формуються на традиційних засадах теорії права:

Основа — Конституція України (ст. 15, 17, 31, 32, 34, 35, 40, 41, 50, 53, 54, 57, 59, 63, 68, 92 тощо).

Розвиток її положень знаходимо у системоутворюючому інформаційному законодавстві України, Законі України "Про інформацію".

Специфічні ознаки окремих суспільних інформаційних відносин визначені в окремих системоутворювальних законодавчих актах провідних галузей права — кодифікованому законодавстві: Цивільному кодексі, Кодексі законів про працю, Кримінальному кодексі України.

Враховуючи полісистемний характер сучасного адміністративного законодавства України, окремі норми щодо регулювання суспільних інформаційних відносин розпорошені в окремих законах, ухвалених Верховною Радою України, а також у інших нормативно-правових актах, зокрема введених постановами Верховної Ради України.

Окремі субінститути (підінститути) інформаційного законодавства визначені у системоутворювальних законах України.

Умовно автономну частину інформаційного законодавства складає деліктне право (право про правопорушення). За традиційними спеціальними методами регулювання і захисту деліктних правовідносин виділяють такі їхні провідні галузі:

Конституційні делікти (визначаються з порушення конституційних прав та невиконання обов'язків суб'єктів конституційного права відповідно до Конституції України).

Цивільно-правові делікти — цивільні правопорушення. Основна сутність і зміст їх визначаються у Цивільному кодексі України.

Адміністративно-правові делікти (адміністративні правопорушення, адміністративні проступки). Основа — Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Дисциплінарні делікти. Основа — Кодекс законів України про працю.

Кримінально-правові делікти (злочини). Основа — Кримінальний кодекс України.

Таким чином, можна констатувати, що саме через комплексний підхід відбувається формування однієї з підсистем національного законодавства України — комплексної спеціальної галузі інформаційного законодавства. Юридично різноманітний матеріал об'єднується за тематичною або цільовою ознакою, утворюючи науковий субінститут права — інформаційне право.

У зв'язку з інформатизацією управління виникає потреба дослідження ряду правових питань міжгалузевого змісту — цивільного, трудового та адміністративного права:

  • 1. Правове регулювання передпланових відносин сторін і відносин у ході планування, проектування, розробки та впровадження новацій у галузі інформатизації.
  • 2. Регулювання планових, організаційних та економічних відносин, що виникають у зв'язку з розробкою, постановкою, обслуговуванням комп'ютерних програмних продуктів, автоматизованих систем у цілому.
  • 3. Стимулювання розробників, а також співвиконавців робіт із державного і недержавного секторів підприємницької діяльності.
  • 4. Регулювання відносин щодо експлуатації автоматизованих (комп'ютерних) інформаційних систем та обслуговування споживачів (користувачів), а також послуг, які надаються організаціями (їхніми підрозділами), що забезпечують роботу комп'ютерної системи.
  • 5. Використання машинної інформації, машинного документа в практиці управління, підвищення якості такої інформації.
  • 6. Введення оцінки ефективності експлуатації апаратно-програмних комплексів комп'ютерної системи, використання їх в самій системі управління та стимулювання персоналу і службовців апарату до удосконалення своїх знань у галузі інформатики, права та теорії організації управління соціальними системами (тектології).

У цілому дослідження ролі права у забезпеченні використання досягнень науки і техніки в системі органів управління навряд чи можна обмежити теоретико-методологічним оглядом. Це багатоаспектний теоретико-прикладний напрям у системі наукових досліджень, який охоплює багато конкретних галузей правознавства.

Сюди можна віднести такі сфери дослідження:

  • публічно-правових норм, регламентуючих державне управління при інформатизації;
  • правового становища організацій, що проводять дослідження й розробку організаційно-правового механізму впровадження досягнень науки і техніки у галузі інформатизації;
  • формування публічно-правових систем і систематизацію законодавства тощо.
  • Важливими в цьому плані є й проблеми, які виникають із впливу інформатизації на зміст права.

Однак синтез відносин "інформатизація — управління — право", який розглядається в аспекті галузевого, адміністративно-територіального та локального управління соціальними системами, дає можливість обмежитися виявленням загальних теоретико-методологічних підходів з тим, щоб розглянути конкретні питання взаємозв'язку інформатизації, управління та права.

Такий підхід дає змогу ґрунтовніше й змістовніше з'ясувати об'єктивні можливості та готовність конкретної системи органів управління до використання нових комп'ютерних інформаційних технологій у конкретних сферах її організації та діяльності.

Для ефективного здійснення інформатизації потрібно цілеспрямоване управління на всіх етапах цього процесу — від розробки до реалізації за допомогою відповідних юридичних методів регулювання. Інакше може виникнути таке соціальне явище, як інформаційний хаос.

При цьому велике значення має централізоване планування у формі концепцій та програм як нормативно-правових актів. Нині таким законодавчим актом виступає Концепція Національної програми інформатизації (1998), Закон "Про Національну програму інформатизації (1998). На їхній основі щорічно Верховна Рада України ухвалює Національну програму інформатизації.

Цей принцип інформатизації у перспективі повинен бути закріплений у спеціальному правовому акті — Кодексі України про інформацію. Нами пропонується у ньому виділити окремий розділ — "Основні положення щодо інформатизації, створення автоматизованих інформаційних систем".

Також у Кодексі про інформацію слід було б дати загальне визначення інформаційно-аналітичних систем управління, концептуальні засади, принципи побудови, критерії вибору першочергових функціональних підсистем і завдань.

У цілому розвиток правової бази, яка використовується в процесі створення і функціонування інформаційних систем, повинен здійснюватись за двома напрямами:

  • підготовка і ухвалення у встановленому порядку нових нормативних актів;
  • внесення відповідних змін у чинне законодавство, яке не відповідає вимогам функціонування інформаційних систем управління.

З погляду когнітивного (пізнавального) аспекту вважаємо за доцільне групування зазначених правових проблем щодо інформатизації як одного з розділів Кодексу про інформацію, що повинен стати системоутворювальним інформаційного законодавства України.

Дослідження інформаційного законодавства показує, що воно потребує систематизації, наукового узагальнення надбаного досвіду та удосконалення правового регулювання. У зв'язку з цим у правознавстві визначається наукова дисципліна — інформаційне право.

Впевнено можна сказати, що зараз критична маса норм у формі законів і підзаконних актів, що складають систему інформаційного законодавства (а отже, й інформаційного права) у нашій країні утворює нову, умовно визначену інституцію права — правове регулювання інформатизації.

Аналогічно формується правове регулювання і в інших країнах. У науково-практичній літературі окремими авторами пропонується визначення цієї інституції права у категорії "комп'ютерне право" чи "інформатизаційне право". У цій роботі ми залишаємо поза увагою дискусію щодо форми.

Апріорі визначимо, що нами буде вживатися категорія "правове регулювання інформатизації", що складає умовно автономний інститут (субінститут) в інформаційному праві.

Тобто місце правового регулювання інформатизації як інституції права у системі публічного права України визначається нами таким чином. На нашу думку, ця інституція права за своїм характером є підсистемою третього порядку в гіперсистемі права (системи першого порядку).

Підсистеми другого порядку утворюють провідні галузі права: конституційне, цивільне, адміністративне, трудове та кримінальне. У цих галузях права існує потреба визначити спочатку на теоретичному рівні, а потім у законодавстві галузеві інститути про регулювання суспільних відносин щодо інформації в умовах інформатизації.

У своїй єдності ці інститути утворюють комплексний міжгалузевий інститут (субінститут) права — інформаційне право. Провідну роль у цьому праві відіграє правове регулювання інформаційних відносин в умовах інформатизації.

Вплив міжнародного права на регулювання інформаційних відносин

У світі існують різні правові підходи регулювання, кожна країна відпрацювала в ході історичного розвитку свою систему. Проте існують дві найпоширеніші системи, що сформувалися на засадах давньоримського права: англо-американська та європейська континентальна.

З проголошенням незалежності Україна постала перед вибором формування власної правової системи. Виникло питання, яку із зазначених моделей вибрати. Практика правотворення у нашій країні, зокрема на законодавчому рівні, пішла шляхом застосування у комплексі окремих здобутків англо-американської та європейської моделі.

Наприклад, зберігши континентальну традицію кодифікації законодавства, з'явилася велика кількість спеціальних законів щодо сфер суспільних відносин. Не виняток з цього і законодавство у сфері інформатизації. Відповідно до розвитку цих законів органами державної виконавчої влади ухвалюються підзаконні нормативні акти. Це також знайшло відображення у правовому забезпеченні інформатизації.

Традиційно для нашої країни широкі кола громадськості бажають, щоб держава регулювала ринкові суспільні відносини тільки адміністративними методами, зокрема і щодо лобіювання інтересів вітчизняних виробників. Але час змінився, входження України до європейських та інших світових і регіональних економічних і політичних структур вимагає від управлінців у сфері, що розглядається, врахування положень міжнародного права, його складових — публічного (міжнародного публічного права) та приватного (міжнародного приватного права).

Підприємцям у сфері індустрії слід знати не тільки як вимагати від держави кошти та змушувати її лобіювати їх інтереси на міжнародному рівні, а й усвідомити сутність таких категорій, як "демпінг" і "антидемпінгові процедури", міжнародні економічні санкції за недобросовісну конкуренцію та інші "таємниці" міжнародних економічних відносин.

Сьогодні в силу особливої актуальності об'єктом детального дослідження вітчизняних і зарубіжних юристів стали проблеми захисту інформації в автоматизованих системах не тільки в окремих державах, а й на глобальному рівні. І якщо деякі вітчизняні фахівці ще продовжують обговорювати спосіб її правової охорони, то міжнародна практика схиляється до комплексного способу її захисту на рівні міжгалузевих комплексних інститутів права.

Зокрема, в теорії права Росії такий субінститут отримав умовну назву "інформаційне право". У Сполучених Штатах Америки застосовується поняття "комп'ютерне право", у Франції — "право інформатики".

При створенні автоматизованої (комп'ютерної) бази даних на технічній і технологічній базі глобальних мереж телекомунікації, наприклад Інтернет, неминучі творчі зусилля і нерідко великого колективу авторів, що проживають у різних країнах.

Відсутність достатніх норм, які регулюють відносини у сфері міжнародного співавторства при створенні таких баз даних, у законодавстві України та інших країн є юридичною прогалиною, що потребує заповнення. Розв'язання проблем у межах міжнародного договірного приватного права не завжди є можливим.

Комп'ютерна інформація, що вводиться до автоматизованої бази даних, записується у певній послідовності, перекладається на машинну мову, фіксується у вигляді технічного запису і вводиться до ЕОМ (автоматизована база даних). Цей, безумовно, творчий характер роботи потребує відповідної правової охорони та юридичного регулювання як на національному (законодавства окремих держав), так і на міждержавному (норм міжнародного публічного права, у тому числі щодо регулювання міжнародних приватно-правових відносин) рівні.

Для заповнення транснаціональних комп'ютерних баз даних нерідко потрібен не лише фахівець-експерт в якійсь одній країні, а й фахівець в іншій країні, який уміє отримати знання експерта і перекласти їх на доступну ЕОМ мову — когнітолог. У цьому випадку для створення бази даних потрібні не просто знання експерта і професійне вміння когнітолога, а й їхня спільна творча праця. Питання про те, за яких умов усі учасники створеної автоматизованої бази даних повинні вважатися як співавтори, поки що залишається відкритим.

Список використаної літератури

1. Е-будущее и информационное право / В. М. Брижко, А. А. Орехов, О. Н. Гальченко, В. С Цимбалюк / Под. ред Р. А. Калюжного, Н. Я. Швеца — К.: Интеграл, 2002.

2. Європа на шляху до інформаційного суспільства // 36. документів Європейської Комісії 1994-1995 pp. — К., 2000.

3. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997). — Сімферополь: Таврія, 1998.

4. інформатизація законодавчої, нормотворчої, право застосовної та правоосвітньої діяльності: Посібник / Л. Є. Горьовий, М. Я. Швець, Т. Г. Дрогаль та ін. — К.: Парламентське видавництво, 1999.

5. Інформаційні технології та захист інформації: Збірник наук, праць. — Запоріжжя: Юрид. Ін-т МВС України. — 1998. — Вип. 2.

6. Інформаційне суспільство. Дефініції... / В. М. Брижко, А. А. Орехов, В. С Цимбалюк, О. Н. Гальченко, А. М. Чорнобров) /Під ред. P. А. Калюжного, М. Я. Швеця. — Київ: Інтеграл, 2002.

7. Калюжный Р. А. Научно-технический прогресе в деятельности правоохранительных органов. — К.: Наук, думка, 1990.

8. Калюжний Р. А., Цимбалюк В. С. Вдосконалення інформатизації ОВС України — передумова покращення їх діяльності в боротьбі зі злочинністю // Правова система України: теорія і практика. — К., 1993.

9. Калюжний Р. А., Цимбалюк В. С Інформатизація державного управління і національна безпека України // Розбудова держави. 1993. — №8.


04.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!