Osvita.ua Вища освіта Реферати Менеджмент Ризики: види, вимірювання та управління. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Ризики: види, вимірювання та управління. Реферат

У рефераті подано відомості про види комерційних ризиків. Охарактеризовано вимірювання ризику та управління ним

Види комерційних ризиків

Складність класифікації комерційних ризиків полягає в їх різноманітності. Так, існують визначені види ризиків, починаючи від пожеж, стихійного лиха і аж до змін у законодавстві, яке регулює підприємницьку діяльність. Поряд з цим, економічний і політичний розвиток держави породжує нові види ризику.

Існує декілька підходів. Так, Й. Шумпетер виділяє два види комерційного ризику:

  • ризик, пов'язаний з можливим технічним провалом виробництва, сюди ж відноситься також небезпека втрати благ, породжена стихійними лихами;
  • ризик, зумовлений відсутністю комерційного успіху.

Інші вчені-економісти розрізняють вже три види ділового ризику: інфляційний, фінансовий, операційний. Однак, вважаю, що зазначені вище класифікації ризиків недостатньо відображають їх розмаїття.

Найбільш повною і обґрунтованою є наступна класифікація ризиків, які виникають у малому підприємництві:

  • І - ризик, пов'язаний із господарською діяльністю;
  • II - ризик, пов'язаний з особистістю підприємця;
  • III - ризик, зумовлений недостатньою інформацією про стан зовнішнього середовища.

Оскільки ймовірність виникнення останнього ризику обернено пропорційна тому, наскільки підприємство інформоване про стан зовнішнього середовища по відношенню до свого підприємства, він є найбільш важливим в сучасних умовах господарювання. Нестача інформації про партнерів, конкурентів - джерело втрат для підприємця.

Ризик, пов'язаний з особистістю підприємця, визначається тим, що всі підприємці володіють різними знаннями, майстерністю, досвідом ведення підприємницької діяльності, різними вимогами до рівня ризикованості окремих угод.

Слід врахувати також у господарській діяльності інші види ризиків. Так, за сферою виникнення комерційні ризики поділяються на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх ризиків відносять ризики, безпосередньо не зв'язані із діяльністю підприємця. Це, зокрема, непередбачені зміни законодавства, яке регулює комерційну діяльність, інфляційний тиск тощо.

Джерелом внутрішніх ризиків є саме підприємство. Це ризики, пов'язані з неефективним менеджментом, помилковою маркетинговою політикою, а також виступають результатом внутрішньофірмових зловживань.

Основними із внутрішніх ризиків є кадрові ризики, пов'язані із професійним рівнем і рисами характеру співробітників малого підприємства.

За рівнем прийняття рішень виділяють два типи комерційного ризику:

  • макроекономічний (глобальний) ризик;
  • мікроекономічний (локальний) ризик.

У сучасних умовах господарювання основну частину ризику несуть комерційні організації. Так, самостійно визначаючи свої капіталовкладення, укладаючи угоди зі споживачами, постачальниками, вони повністю приймають на себе, пов'язаний з цими рішеннями комерційний ризик.

З точки зору тривалості у часі комерційні ризики можна поділити на короткотермінові і постійні. До групи короткотермінових відносяться ті ризики, які загрожують підприємцю протягом певного відрізку часу, наприклад, транспортний ризик, коли збитки можуть виникнути під час перевезення вантажу, або ризик неплатежу за конкретною угодою.

До постійних ризиків відносять ті, котрі безперервно загрожують комерційній діяльності в даному географічному районі або у визначеній галузі економіки, наприклад, ризик неплатежу в країні з недосконалою правовою системою або ризик руйнації (наприклад, зсуву ґрунту) будівель в районі з підвищеною екологічною небезпекою.

Оскільки основне завдання підприємця ризикувати розумно, не переходячи тієї межі, за якою можливе банкрутство підприємства, виділяють такі види ризиків: допустимий, критичний і катастрофічний.

Допустимий ризик – загроза повної втрати прибутку від певного проекту або комерційної діяльності в цілому. Отже в даному випадку втрати можливі, але їх розмір менший очікуваного підприємницького прибутку.

Тому, незважаючи на ймовірність ризику, цей вид діяльності зберігає свою економічну доцільність.

Критичний ризик пов'язаний із небезпекою втрат у розмірі здійснених затрат на реалізацію даного виду комерційної діяльності або окремої угоди.

Розрізняють критичний ризик першого ступеня, який пов'язаний із загрозою отримання нульовою доходу, але при заміщенні матеріальних затрат підприємцю. Критичний ризик другого ступеня, пов'язаний із можливістю втрат в розмірі повних витрат у результаті здійснення підприємницької діяльності.

Під катастрофічним розуміють ризик, який характеризується небезпекою, загрозою втрат у розмірі, який дорівнює або перевищує вартість майна підприємця.

Катастрофічний ризик зумовлює банкрутство підприємства, бо в даному випадку можлива втрата не лише вкладених коштів підприємцем у визначений вид діяльності або в конкретну угоду, але і його майна. Це має місце у ситуації, коли підприємство отримувало зовнішні позики під очікуваний прибуток; при виникненні катастрофічного ризику підприємець повертає кредит із власних коштів.

За ступенем правомірності комерційні ризики поділяють на виправдані і невиправдані ризики. Для розмежування виправданого і невиправданого ризику необхідно врахувати, в першу чергу, ту обставину, що межа між ними в різних секторах малої економіки різна. Розрізняють також дві групи ризику: динамічний і статичний.

Динамічний - ризик непередбачених змін вартості основного капіталу внаслідок прийняття управлінських рішень або непередбачених змін ринкових чи політичних обставин. Такі зміни можуть зумовити як втрати, так і додаткові доходи.

Статичний - ризик втрат реальних активів внаслідок нанесення шкоди власності, а також втрат доходу через недієздатність організації, цей ризик зумовлює лише втрати. Отже, наведена класифікація ризиків дозволяє правильно ідентифікувати конкретний ризик, а значить, і управляти ним.

Вимірювання ризику та управління ним

Для того щоб оцінити рівень ризику, його необхідно виміряти. Аби кількісно визначити ризик, необхідно знати всі можливі наслідки від проведення окремих дій і дати їм кількісну чи порівняльну інтерпретацію. Для кількісного оцінювання рівня ризику використовують ряд показників, таких як можливий результат, очікуване значення рівня ризику і відхилення від очікуваного значення. Вірогідність ризику (Р) є важкою для кількісного оцінювання величиною. Об'єктивний метод визначення можливості ризику заснований на розрахунку частоти настання події.

Наприклад, за зміну в середньому кожний працівник робить 10 бракованих виробів із 580 штук. Тобто можливість браку становить 1/58. Такий розрахунок можливості браку вважається об'єктивним, оскільки він ґрунтується на фактичних (об'єктивних) даних. У випадках, коли неможливо визначити рівень ризику на основі об'єктивних даних, найчастіше вдаються до суб'єктивних оцінок. Суб'єктивна можливість є прогнозом результату події і може ґрунтуватися на аналізі частоти її настання.

До найвідоміших суб'єктивних методів оцінки ризику слід віднести експертні атрибутивні оцінки (інтуїтивне визначення допустимості ризику виходячи із накопиченого досвіду і підсвідомого аналізу небезпек), експертні оцінки чинників і критеріїв ризику, моделювань можливостей ризиків.

Як об'єктивна, так і суб'єктивна оцінки можливості ризику використовуються для визначення двох важливих критеріїв рівня ризику: середнього значення його рівня і мінливості ризику. Рівень ризику може постійно змінюватися у процесі динамічного розвитку ринку (зміни кон'юнктури), тому абсолютне значення можливості часто замінюється його очікуваним значенням. Очікуване значення, пов'язане з невизначеною ситуацією, є середньозваженим усіх можливих наслідків події, де можливість кожного результату використовується як частота або вага відповідного значення.

Загальна оцінка ризику розраховується за формулою:

R=∑B W

де R — рівень ризику;

В — ранг і-го чинника, і = 1,..., п, п < 10;

W — нормована вага і-го чинника у загальній оцінці.

∑ W =1

Кожний ризик описується визначеним числом чинників (не більше десятьох). Значення кожного з них ранжується за рівнем ризику (в міру наростання ризику), потім нормується. При цьому кожному чиннику на основі експертних висновків присвоюється своя вага, що відбиває частку його впливу на загальний розмір рівня ризику. Чим ближчий рівень ризику до 1, тим ризик менший, чим ближчий він до п (для 10 чинників п = 10), тим він вищий.

До оцінюваних чинників ризику кон'юнктурного характеру, як показує практика, відносяться:

  • стійкість і коливання ринку;
  • динаміка і напрямок розвитку ринку;
  • конкурентність ринку (тип ринку, його місткість, число і потужність конкуруючих фірм, структура ринку за частками виробництва або споживання тощо);
  • виробничі або споживчі чинники (залежно від типу ризику);
  • організаційні чинники підприємництва (досконалість господарського права, стабільність політичної та економічної ситуації тощо);
  • інші випадкові і невраховані чинники.

Об'єктивні критерії ризику мають стійкий характер і не залежать від дій суб'єктів господарювання, їх варто враховувати як необхідні витрати ризику, причому в ряді випадків варто адаптуватися до деяких умов непевності. Проте у певних випадках деякі чинники ризику підпадають (у відомих межах) під маркетинговий вплив. До них варто віднести такі:

  • ситуація у зайнятій ніші ринку;
  • стан портфеля замовлень;
  • зайнята частка ринку;
  • збалансованість виробництва і продажів;
  • виробничі, фінансові, збутові та інші господарські чинники;
  • конкурентоздатність фірми тощо.

Поряд із визначенням рівня ризику важливо встановити зони (області) ризику. Зона ризику — це межі, у яких ризик не перевищує визначених величин, що характеризують рівень ризику, але який не перевищує неприпустимий його рівень. За десятибальною шкалою можна виділити такі зони ризику.

На основі експертних висновків здійснено оцінювання чинників ризику підготовки до випуску нового товару (електронного телефонного апарата) і його реалізації на ринку.

Під стратегією управління ризиком у фінансовому менеджменті прийнято розуміти цілеспрямовану та керовану діяльність щодо оптимізації співвідношення між прибутковістю та ризиком для максимізації прибутку та вартості підприємства як у теперішній час, так і на перспективу.

Управління ризиком має бути орієнтоване не тільки на сьогодення, на розв'язання оперативних та тактичних завдань, а й створювати належну базу для ефективної діяльності підприємства у майбутньому.

Суб'єктом управлінських дій щодо розробки та впровадження стратегії управління ризиком підприємства є спеціальний менеджер підприємства (ризик-менеджер або менеджер з ризику). У невеликих торговельних підприємствах ці функції виконує фінансовий директор (менеджер) або економіст підприємства.

Розробка стратегії управління ризиком повинна базуватися на певних принципах.

Першим принципом розробки стратегії управління ризиком є принцип системності, який передбачає необхідність системного (комплексного) підходу до вивчення, оцінки та впровадження заходів з контролю за ризиком, а також необхідність врахування фактора ризику при розробці інших функціональних стратегій управління підприємством.

Другим найважливішим принципом розробки стратегії управління ризиком є принцип обґрунтованості. Він передбачає необхідність досконалого обґрунтування заходів та дій, які проводяться щодо управління ризиком.

Третім принципом розробки стратегії управління ризиком є принцип економічності. Він передбачає необхідність оцінки кошторису витрат на управління ризиком та їх порівняння з можливими втратами підприємства у разі ризикових подій.

Четвертим принципом розробки стратегії управління ризиком є принцип послідовності. Він обумовлює необхідність дотримання ризик-менеджером при розробці та реалізації стратегії управління ризиком певної послідовності дії для найефективнішого її проведення.

П'ятим принципом є гнучкість стратегії управління ризиком. Цей принцип передбачає можливість та необхідність постійного оперативного коригування розробленої раніше стратегії та тактики ризик менеджменту у зв'язку з постійною зміною факторів, що обумовлюють ризики діяльності підприємства. Тому стратегія управління ризиком повинна розроблятися так, щоб при потребі можна було внести необхідні корективи.

Розробка стратегії управління ризиком передбачає таку послідовність дій.

На першому етапі розробки стратегії управління ризиком підприємства необхідно провести ідентифікацію ризиків, які притаманні діяльності конкретного підприємства або його окремих господарських операцій, тобто визначити перелік систематичних та специфічних ризиків, з якими зустрічається підприємство. Ця робота повинна проводитися спеціалістами підприємства за допомогою виявлення можливих втрат та перешкод, які можуть мати місце у процесі проведення кожного виду господарських операцій підприємства або діяльності підприємства в цілому.

На другому етапі розробки стратегії управління ризиком проводиться збір інформації про виявлені види ризику та характер їх прояву на певному підприємстві або на аналогічних підприємствах. Якість інформаційного забезпечення процесу управління ризиком має дуже велике значення, оскільки дає змогу вірно оцінити рівень ризику та його фінансові наслідки. Необхідна інформація отримується як з внутрішніх, так і з зовнішніх джерел.

Джерелами внутрішньої іі інформації про рівень ризику діяльності торговельного підприємства та проведення його певних господарських операцій є:

  • форми бухгалтерської та статистичної звітності;
  • первинні документи, безпосередньо пов'язані з проведенням певних господарських операцій - акти прийомки товарно-матеріальних цінностей, договори та угоди, що укладалися, акти інвентаризації, позови та претензії, що виставлялися, товаро-транспортні документи тощо;
  • документи первинного бухгалтерського обліку, журнали-ордери та оборотні відомості з окремих бухгалтерських рахунків.

Зовнішня інформація, необхідна для вивчення ризику торговельного підприємства, охоплює:

  • документи законодавчого, інструктивного та нормативного характеру, які регламентують діяльність торговельного підприємства та його контрагентів;
  • офіційну інформацію про рівень інфляції, розміри зміни цін на товари та послуги, рівень облікової ставки Національного банку України;
  • результати моніторингу ринків, на яких працює підприємство, споживчого, фінансового, фондового, валютного ринку праці, засобів виробництва, тощо;
  • інформацію про ефективність діяльності торговельної галузі в цілому та окремих підприємств-аналогів та підприємств-конкурентів,
  • інформацію про рівень збитковості та стабільності діяльності підприємств (кількість банкрутств);
  • інформацію про умови зовнішнього страхування ризиків та розвиток страхового ринку в цілому;
  • інформацію про арбітражну практику з питань розв'язання господарських спорів тощо.

Конкретний перелік відомостей, що мають бути зібрані, залежить від виду ризику, який досліджується.

На третьому етапі розробки стратегії управління ризиком підприємства повинна бути проведена оцінка рівня окремих видів ризику та ризикованості діяльності підприємства (чи господарської угоди) в цілому. Оцінка рівня ризику може бути проведена різними методами: статистичним, експертним, розрахунково-аналітичним (методом чутливості або комп'ютерного моделювання) тощо.

Вибір методу оцінки, який можливо та доцільно використовувати, залежить від характеру ризику, інформаційного забезпечення дослідження, важливості точної оцінки вірогідності виникнення ризикової події.

На четвертому етапі розробки стратегії управління ризиком повинна бути проведена оцінка можливих фінансових втрат підприємства в разі ризикової події, яка є проявом конкретного виду ризику. Фінансові втрати, які ймовірно очікуються, можуть бути оцінені в абсолютному вимірі (грошовому або натуральному) або відносно до якогось показника господарської діяльності підприємства (доходів, прибутку, витрат, активів чи капіталу). Оцінка фінансових витрат може бути проведена статистичним методом або експертно.

На п'ятому етапі розробки стратегії управління ризиком проводиться експертиза доцільності ризику. Під час її проведення необхідно порівняти між собою:

  • по-перше, рівень ризику та рівень доходності, який очікується, та порівняти його зі співвідношенням між ризиком та доходністю діяльності, яке фактично склалося або є середньоринковим показником;
  • по-друге, розмір фінансових втрат, можливих внаслідок ризикових подій, з наявними фінансовими можливостями підприємства.

Результатом цієї роботи має бути відповідь про доцільність такого рівня ризику для підприємства.

Можливі три варіанти оцінки доцільності ризику:

  • При визнанні ризику абсолютно доцільним операція чи діяльність підприємства, якій він притаманний, проводиться за сценарієм, який фактично склався або проектувався. При цьому повинні проводитися звичайні (типові для цього підприємства) заходи щодо контролю та фінансування ризику.
  • При визнанні ризику абсолютно недоцільним діяльність підприємства, що пов'язана з цим ризиком, припиняється (проект проведення певної господарської операції відхиляється).
  • При неможливості остаточної оцінки доцільності ризику (сумнівна доцільність) переходять до наступного шостого етапу роботи щодо розробки стратегії управління ризиком - розробки заходів з контролю та фінансування ризику.

Практика ризик-менеджменту охоплює різноманітні підходи до мінімізації наслідків ризику для діяльності підприємства. В загальному вигляді вони поділяються на дві великі групи:

  • організаційні або методи контролю рівня ризику;
  • економічні або методи фінансування ризику.

Визначивши певний перелік заходів, проводять повторну оцінку доцільності ризику, визначаючи своє кінцеве ставлення до виду діяльності або операції, експертизи якої проводиться.

На сьомому етапі розробки стратегії приступають до практичної реалізації запланованих заходів з управління ризиком. У ході проведення цієї роботи необхідно також періодично повторювати окремі етапи процесу оцінки ризику для оперативного коректування попередньо розробленої стратегії.

Список використаної літератури

1. Балабанов И. Риск – менеджмент. -М., 1996.

2. Бурлаков О., Скибінський С. Основи маркетингу. - К., 1998.

3. Вітлінський В. Ризик у менеджменті. – К., 1996

4. Грабовський П. Риски в современном бизнесе. – 1995.

5. Економічна енциклопедія. Т. 3. – К., 2002.


02.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!