Osvita.ua Вища освіта Реферати Менеджмент Права промислової власності. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Права промислової власності. Реферат

Для будь-якого підприємства часто дуже важливо одержати інформацію про виробництво. Права на таку інформацію, а також інші права, що виникають в процесі виробництва, називають. правами промислової власності

Є багато видів таких прав:

  • винаходи, у тому числі нові технології;
  • конфіденційна інформація (комерційна таємниця);
  • знаки для товарів і послуг;
  • ноу-хау;
  • фірмові найменування;
  • промислові зразки.

У сучасному світі зростає торгівля такими правами, у тому числі й міжнародна торгівля. Вказані угоди оформлюються у різних договорів. Серед них важливе місце займають ліцензування і франчайзинг (докладніше див. у розділі II гл. 2).

Захист інтелектуальної власності. На практиці існує дуже багато різних прав інтелектуальної власності, наприклад:

  • права на винаходи;
  • права на знаки для товарів і послуг;
  • права на промислові зразки;
  • авторські і суміжні права (права виконавців, виготовлювачів фонограм, організацій мовлення);
  • права на конфіденційну інформацію;
  • права на географічні позначення.

На сьогоднішній день практично у всіх країнах визнаються права інтелектуальної власності, хоча коло визнаних прав може відрізнятися, - наприклад, у деяких країнах не визнаються права на процес виробництва лікарських засобів, а визнаються тільки права на самі лікарські засоби. Є розбіжності в підходах до процедури реєстрації прав інтелектуальної власності (там, де така реєстрація потрібна). Наприклад, в одних країнах будь-яка особа, що подала необхідні документи, може отримати патент на винахід. В інших країнах орган з реєстрації також здійснює експертизу заявки і вирішує, чи дійсно мав місце винахід.

Що особливо важливо, не у всіх країнах можна домогтися захисту прав інтелектуальної власності. Захист може бути слабким або зовсім відсутнім. Відбувається це з різних причин, наприклад:

  • законодавство про процедуру захисту прав сформульовано таким чином, що інтелектуальну власність неможливо захистити;
  • законодавство "добре" не виконується, наприклад, через невисокий професіоналізм суддів або з економічних причин - немає засобів для вжиття всіх необхідних заходів.

Потрібно зазначити, що деякі країни (у першу чергу ті, що розвиваються) не захищають інтелектуальну власність свідомо, помилково розраховуючи в такий спосіб штучно збільшити свій економічний потенціал.

Щоб подолати ці труднощі, у 1994 році було укладено Угоду про аспекти прав інтелектуальної власності (скорочено - ТРІПС, за абревіатурою англійської назви).

Основні вимоги ТРІПС:

  • повинні визнаватися права інтелектуальної власності;
  • ці права повинні захищатися. ТРІПС особливу увагу приділяє цивільним (судовим) заходам захисту, хоча вимагає захищати права інтелектуальної власності і за допомогою інших заходів: прикордонних (конфіскація на кордоні товарів, виготовлених із порушенням прав інтелектуальної власності); адміністративних (минаючи суд); кримінальних;
  • захист прав інтелектуальної власності повинен бути ефективним;
  • держави не повинні припускати дискримінації між вітчизняними й іноземними держателями прав, а також між держателями прав із різних країн.

Участь у ТРІПС є обов'язковою умовою членства у COT, куди прагне вступити й Україна.

Торгівля послугами. Фінансові і банківські відносини

Як і будь-яка інша, торгівля банківськими і фінансовими послугами дуже швидко стає міжнародною.

Міжнародні правові питання в сфері банківської діяльності виникають:

  • коли банк надає іноземний заїм або іншу послугу, бере участь в угоді, яка має міжнародні наслідки;
  • коли банк створює постійне підприємство в іншій країні;
  • коли банк здійснює в іншій країні операції зі своє країни і при цьому не підпадає під деякі вимоги й обмеження, застосовувані за правом його країни.

Банківська діяльність, по суті, "просто" ефективний аналіз ризиків. Один банк може процвітати або збанкрутувати залежно від того, наскільки вміє він оцінювати ризики.

Але велика роль і так званих "системних" ризиків, коли крах одного банку може призвести до краху цілої банківської системи. Криза банківської системи неминуче відбивається на економіці в цілому. Тому суспільство зацікавлене в тому, щоб банки завжди працювали стабільно. Для цього до банків застосовуються особливі заходи контролю, наприклад:

  • мінімальні вимоги до розміру статутного фонду;
  • вимоги до кваліфікації головних менеджерів і бухгалтерів банку;
  • вимоги до співвідношення між різноманітними показниками діяльності банку.

Раніше системні ризики були, у більшості випадків, обмежені рамками однієї країни, оскільки:

  • у багатьох країнах існували обмеження на операції з валютою й інші міжнародні банківські операції;
  • рівень розвитку засобів комунікації, транспорту тощо обмежував можливості банків надавати послуги в інших регіонах.

Останнім часом засоби комунікації, транспорту, зниження обмежень на валютні операції та ін. привели до серйозних змін у сфері банківських послуг. Сучасні банки щодня здійснюють великі транскордонні угоди, їхні клієнти можуть бути з різних країн, і гроші, що вони одержують від банків у вигляді кредитів, відсотків тощо, можуть використовуватися де завгодно. Місцезнаходження банків часто не відіграє принципової ролі. Всі банки світу складають, по суті, одну банківську систему.

Цей процес змін у характері банківських і фінансових послуг прийнято називати глобалізацією. Сьогодні вже можна говорити про наявність глобальних системних ризиків.

Зміни в характері банківської системи приводять до нових підходів у їхньому регулюванні.

У регулюванні глобальної банківської системи останнім часом виділилось дві тенденції:

  • з одного боку, зниження обмежень банківської діяльності в багатьох країнах, щоб сприяти активізації банківської діяльності;
  • з іншого боку, поява глобальних системних ризиків викликала необхідність створення стандартів банківської діяльності, узгоджених між різними країнами.

Таким чином, у всіх випадках, коли здійснюється міжнародна торгівля банківськими і фінансовими послугами, банки мають справу з цілим рядом державних вимог. Ці вимоги можна розділити на три групи:

  • вимоги, що ставляться до всіх банків на території країни, незалежно від того, хто ці банки контролює;
  • норми, що встановлюються тільки до іноземних банків або банків, які є власністю іноземних осіб;
  • спеціальні норми в країні банку, що встановлюють до позик іноземним особам та інших банківських операцій, спрямованих "за кордон".

У цьому розділі розглядається чотири аспекти регулювання міжнародної банківської діяльності:

  • Міжнародні стандарти для банків і банківської діяльності. Вони, як правило, є рекомендаціями для державних органів, що регулюють торгівлю банківськими послугами.
  • Внутрішньодержавний нагляд за всіма банками, включаючи іноземні банки і банки, що перебувають у власності іноземних осіб.
  • Внутрішньодержавні обмеження на здійснення закордонної комерційної діяльності.
  • Обмеження на створення постійних банківських установ іноземними банками й іншими іноземними підприємствами.

Вимоги до банків у різних країнах змінюються іноді щодня. Тому метою цього параграфа є окреслення найважливіших питань, що можуть виникнути в банківській діяльності, а не відтворення всіх можливих відповідей на них.

Міжнародні стандарти для банків і банківської діяльності. Процес глобалізації банківської системи став усеосяжним. Глобалізація потребує, принаймні в деяких випадках і для деяких банків, глобальної координації і гармонізованих правил.

Прагнення багатьох країн забезпечити стабільність банківської системи призвело зрештою до створення в 1930 році Банку міжнародних розрахунків. Його засновниками були центральні банки країн Західної Європи і США. Банк міжнародних розрахунків надає короткострокові кредити в періоди банківських криз і вживає інші заходи стабілізації. Він, проте, не має права вживати заходів, обов'язкових для банків.

У 1974 р. був сформований Базельський наглядовий комітет. Його головна мета - надати всім зацікавленим центральним банкам форум для обговорення питань міжнародного банківського регулювання. Час від часу він видає рекомендації з питань банківського регулювання. Хоча вони і не є обов'язковими для виконання, багато центральних банків прагнуть ними керуватися.

Серед питань, з яких Комітет давав рекомендації, найбільш важливе значення мало регулювання діяльності дочірніх банків і філій іноземних банків. Базельський комітет рекомендував у Базельському конкордаті 1975 року:

  • як приймаюча країна, так і країна материнського банку повинні нести спільну відповідальність щодо ліквідності філій і дочірніх банків та їх платоспроможності;
  • центральний банк материнської компанії має здійснювати нагляд за платоспроможністю філій.

У 1992 році Базельський комітет опублікував рекомендації з мінімального розміру статутного фонду банків,а у 1997 році - "Базельські загальні принципи ефективного банківського нагляду". В цьому документі містяться найбільш важливі рекомендації із втручання держави у торгівлю банківськими послугами.

Внутрішні заходи регулювання для всіх банків. Кожна країна має свою систему банківського регулювання. Контролюючі органи (наприклад центральні банки) видають різного роду вимоги і правила, в основному, з таких питань:

  • банкам забороняється здійснювати будь-які види діяльності крім тих, що перераховані в законодавстві як види банківської діяльності;
  • у деяких країнах (наприклад у США) банкам заборонено бути засновниками або акціонерами інших підприємств, за деякими спеціальними винятками. В деяких країнах вважається, що дозвіл банкам контролювати інші підприємства надасть їм можливість обмежувати економічну конкуренцію в своїх інтересах. У інших країнах банки можуть контролювати інші підприємства;
  • у деяких країнах заборонено одному підприємству контролювати занадто велику частину статутного фонду банку (наприклад понад 25%) або ж потрібно пройти спеціальні дозвільні процедури, щоб одержати такий контроль;
  • у багатьох країнах існують обмеження іноземної участі на ринку банківських та інших фінансових послуг, наприклад: заборона іноземним громадянам керувати банками; заборона іноземним банкам створювати філії в країні або обмеження на створення таких філій; заборона іноземним банкам або іншим підприємствам викуповувати вітчизняні банки або обмеження таких операцій (наприклад вимога пройти спеціальну процедуру повідомлення контролюючого органу).

Доступ іноземних банків на ринок банківських послуг. Доступ іноземних банків на ринки деяких країн може бути обмежений або неможливий:

  • в силу прямих заборон або обмежень. Наприклад, одна країна може встановити ліміт коштів, які підприємства цієї країни можуть одержати у вигляді кредитів від іноземних банків;
  • через дискримінаційне оподаткування іноземних банків, дискримінаційні заходів контролю, що стосуються тільки іноземних банків.

Зусилля багатьох банків домогтися полегшення доступу на іноземні ринки останнім часом стали приносити плоди.

Багато міжнародних спільних угод знімають обмеження на створення банків особами інших країн.

Значну роль тут відіграють договори про уникнення подвійного оподаткування. Наприклад, подібний договір між Україною і Німеччиною встановлює правило, за яким постійні представництва німецьких підприємств в Україні сплачують податки тільки в Україні (за деякими спеціально оговореними винятками).

Обмеження на створення банків іноземними підприємствами. Ще один можливий засіб обмежити створення банків іноземцями - заборона іноземним особам мати у власності більше визначеного відсотка капіталу вітчизняного банку.

Інший засіб - встановити дискримінаційні заходи контролю стосовно банків, які є власністю іноземних громадян.

Офшорні банки і спроби обмежити їхню діяльність. Вимоги до банків суттєво відрізняються в різних країнах. Наприклад, Сполучені Штати і Велика Британія жорстко регулюють торгівлю банківськими послугами. Деякі інші країни (й інші території, що здійснюють самостійну "банківську юрисдикцію") мають "м'які" вимоги до банків або майже не мають таких вимог. Як правило, в таких країнах (територіях) діють суворі законодавчі акти про комерційну таємницю, що сприяють створенню банків.

Це вигідно для країн, де організовуються такі банки, оскільки це приносить прибуток у скарбницю у вигляді ліцензійних зборів й інших платежів. З іншого боку, місцеве законодавство захищає підприємства, утворені в офшорних зонах, від посягань на їхню структуру, види діяльності, обсяг активів, а іноді навіть на їхнє фірмове найменування. Дуже часто в ролі таких "вільних податкових зон" згадують Швейцарію, Гонконг і Сінгапур, але є й інші зони, наприклад:

  • Нідерландські Антильські острови;
  • Кайманові острови;
  • близько двадцяти п'яти інших невеликих острівних держав.

З часом посилилися спроби багатьох країн зменшити їхню привабливість. Найбільш типові засоби, до яких вдаються уряди, такі.

1. При укладанні договору про запобігання подвійного оподаткування з вільною податковою зоною вносити в договір вимоги про обмін інформацією.

2. Встановлювати в податковому законодавстві спеціальні жорсткі норми про оподатковування підприємств, що одержують прибутки з вільних податкових зон.

Наприклад, 18 листопада 1997 р. до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97, від 22 травня 1997 року, зі змінами, було внесено зміну, що передбачає: у разі укладання договорів, що передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, котрі розташовані в офшорних зонах, або при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів, або через їхні банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (у грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів чи нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їхніх валових витрат у розмірі 85% від сплаченої вартості цих товарів (робіт, послуг).

3. Створювати свої власні території з пом'якшеним режимом банківського регулювання. Наприклад, в США були створені "Зони міжнародної банківської діяльності" (International Banking Facilities). В них банки не зобов'язані сплачувати місцеві податки. Привабливість таких зон порівняно з традиційними офшорними й іншими вільними податковими зонами - насамперед у більшій надійності, відсутності політичних ризиків.

Міжнародні зусилля щодо зниження "невиправданих" обмежень міжнародної банківської діяльності. У 1995 році набрала чинності Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС). В ній беруть участь усі країни - члени Світової організації торгівлі (COT).

Мета цієї угоди:

  • домогтися зниження обмежень на міжнародну торгівлю банківськими і фінансовими послугами;
  • у випадках, коли якась країна зменшує обмеження щодо банків й інших фінансових установ іншої країни, вони повинні, по можливості, зменшуватися щодо всіх країн - членів СОТ, без дискримінації.

ГАТС є основою для переговорів про зниження обмежень на міжнародну торгівлю банківськими і фінансовими послугами. Переговори щодо банківських і фінансових послуг уже почалися й дедалі продовжуються.

Література

  1. Воронова Є.М. Міжнародні економічні відносини: Конспект лекцій. - К., 2000.
  2. Козик В.В., Папкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - 2-ге вид., стер. - К., 2001.


28.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!