Osvita.ua Вища освіта Реферати Менеджмент Менеджмент як мистецтво та наука управління. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Менеджмент як мистецтво та наука управління. Реферат

Менеджмент - процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з тим, щоб досягнути координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного досягнення завдань

Термін управління спочатку визначив вміння об'їжджати коней та ними керувати. Англійське слово "to manage" (керувати) походить від кореня латинського слова "manus" (рука). Потім цим терміном почали визначати вміння володіти зброєю та керувати колісницями.

Управління організацією в умовах ринкової економіки складніше, ніж в умовах центральної системи. Це пов'язано з розширенням прав відповідальності та з необхідністю пристосування до змін у зовнішньому середовищі. Всі проблеми, які виникають перед організацією, неможливо вирішити без сучасного професійного менеджменту - цього могутнього прискорювача розвитку суспільства.

Менеджмент визначається як процес, за допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти формують організації та керують ними шляхом постановки цілей та розробки засобів їх досягнення.

Процес менеджменту передбачає виконання функцій планування, організації, координації, мотивації, контролю праці робітників організації для досягнення певних цілей. Тому менеджмент - це вміння досягти поставлених цілей, спрямовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки людей, які працюють в організації. Тому можна розглядати менеджмент як процес впливу на діяльність окремого працівника, групи, організації в цілому з метою досягнення найкращих результатів.

Мистецтвом досягти цілі повинен володіти певний прошарок суспільства - менеджери, робота яких полягає в організації та управлінні зусиллями всього персоналу для досягнення цілей. Тому менеджмент визначається як орган чи апарат управління.

У свою чергу, можна система управління також впливає на навколишнє середовище, подаючи на виходи системи інформацію та продукт функціонування системи {товари, послуги, фінанси та iн.).

Отже, для ефективного функціонування будь-якої системи управління необхідно врахувати всі чинники як внутрішнього, так і зовнішнього характеру, які на неї впливають.

У навчальних закладах колишнього СРСР вивчався курс управління (народним господарством в цілому, його галузями, окремими соціально-економічними системами та ін.) У зв'язку з цим виникає потреба уточнення понять "управління" і "менеджмент". Відмінність між цими поняттями підлягає у змісті, формах та методах здійснення управлінського впливу суб'єкта управління на об'єкт.

Управління як наука вивчає зазначені складові в кожному випадку щодо конкретної системи відносин управління виробничо-господарською діяльністю

З історії розвитку людства відомо безліч таких систем - системи управління в рабовласницькому і феодальному суспільствах, у воєнізованій економіці, командно-адміністративній економіці колишніх соціалістичних країн та ін. Менеджмент - це сучасна система правління, яка найбільш повно відповідає функціонуванню соціально-економічних систем в умовах ринкових відносин.

Отже, застосування терміна "управління" правомірне щодо загальної характеристики цього виду людської діяльності, а "менеджмент" - щодо змісту, форм і методів конкретного управлінського впливу суб'єкта па об'єкт управління в умовах ринкових відносин.

Термін "менеджмент" походить від англ. Manage - управління, керування. У зарубіжній та вітчизняній літературі можна знайти безліч авторських визначень менеджменту, що пояснюється багатозначністю цього поняття, оскільки є організаційна, функціональна та особова складові менеджменту. Так, нерідко під менеджментом розуміємо структуру управління підприємством, тобто його ієрархію і всіх менеджерів - вищої, середньої та низової ланок. Це і є організаційно-структурний бік менеджменту.

Якщо під менеджментом розуміти поточний процес виконання функцій управління підприємством, то це - функціональна характеристика менеджменту.

Врешті, менеджмент як мистецтво управління виробничими процесами конкретною особою є особовою характеристикою його.

Узагальнюючи різноманітні характеристики менеджменту, можна дати таке визначення його: менеджмент - це система організації колективної праці, ефективного використання ресурсів, концентрації зусиль на безперервному підвищенні якості роботи персоналу підприємства (організації).

Проф. В. І. Терещенко наголошує на потребі розрізняти поняття організації і управління (менеджменту). Під організацією слід розуміти структуру, у рамках якої здійснюються певні заходи. А управління - це сукупність скоординованих заходів, спрямованих на досягнення певної мети. Організація - свого роду "анатомія" підприємства, управління - його фізіологія.

Отже, менеджмент являє собою поточну діяльність з управління виробництвом товарів чи послуг у рамках певної організації Однак організація не виникає сама по собі, а є також породженням менеджменту, його функцією. Організаційна складова менеджменту охоплює організацію структур, інформаційних каналів, діловодство, облік, контроль, аналіз, планування, прийняття рішень і організацію праці в широкому розумінні цього слова. Сюди відносять оптимізацію розмірів підприємства, централізацію і децентралізацію управління, поділ праці в апараті управління, загальну організаційну структуру, штати працівників, обов'язки, повноваження та делегування їх, мотивацію та стимулювання праці.

Важливою складовою частиною менеджменту створення відповідних умов праці або виробничого. Середовища. Сюди відносять правові норми, що регулюють працю робітників, фахівців і управлінських працівників, додержання гігієнічних та ергономічних параметрів робочих місць, приміщень та устаткування; психофізіологію трудових процесів тощо.

Управлінська діяльність пов'язана також з інженерно-економічним забезпеченням виробничо-господарських процесів. Слід зазначити, що в Україні управління всіма галузями та системами, у тому числі споживчою кооперацією, було гіпертрофованим саме у цьому напрямі.

Можливо, це пояснюється тим, що цілеспрямовано не провадилась підготовка кадрів управління, а до практичного управління залучили галузевих фахівців, які неминуче змушені були спиратися на відповідну систему професійних знань і в основному зосереджували свою діяльність на інженерно-економічних питаннях.

Лише з набуттям досвіду керівництва більшість з них приходили до розуміння тієї істини, що управління виробничо-господарськими процесами зводиться до управління людьми, а для цього потрібно розуміти мотивацію поведінки людини у сфері виробництва та управління та вміти створювати сприятливі зовнішні і внутрішні умови для здійснення цієї діяльності.

Виробничо-господарська діяльність підприємства спрямована на оволодіння ринком товарів чи послуг, які воно виробляє, ефективне використання складових чинників виробництва (праці, сировини, устаткування) і своїх та залучених коштів. Відповідно до цього менеджмент структурно можна розподілити на три складові частини: маркетинг, виробничий менеджмент, фінансовий менеджмент.

Ефективна діяльність з управління соціально-економічними системами здійснюється за умови персональної загальної відповідальності за досягнення чітко сформульованої мети, що можливо лише у випадку поділу праці в апараті управління та надання менеджерам усіх рівнів відповідних повноважень та прав для прийняття позитивних і негативних санкцій.

Відповідальність - це обов'язок того чи іншого члена колективу (керівника, фахівця чи іншого працівника) звітувати за виконання завдань чи операцій, які входять у його службові обов'язки. Відповідальність може бути загальною і частковою, а її конкретне вираження залежить від специфіки праці менеджера.

Наприклад, коло обов'язків голови правління райспоживспілки охоплює види робіт і відповідальність, відмінну від видів робіт і відповідальності головного бухгалтера, начальника планово-економічного відділу або директора райкоопзаготпрому.

Відповідальність залежить також від посади, яку обіймає менеджер. Чим вище менеджер в ієрархії управління, тим ближча його часткова відповідальність до загальної відповідальності за підприємство (організацію).

Відповідальність у принципі завжди персональна, хоча й може бути груповою. Так, групову відповідальність за громадську та господарську діяльність споживчого товариства несе його правління, за торгове обслуговування пайовиків і населення - торговий відділ Проте не зважаючи на те, що в споживчій кооперації прийняте колегіальне управління, слід намагатися встановити персональну відповідальність, пам'ятаючи істину: "якщо всі відповідають за все, то ніхто ні за що не відповідає".

Складовою частиною менеджменту є також наявність цілей, які повинні досягатися наполегливою діяльністю. Цілі можуть встановлюватися самостійно або ззовні, вищою ланкою управління. Вони повинні бути зрозумілими, чітко сформульованими, такими, що можуть бути реально досягнутими та проконтрольованими. В іншому випадку йдеться лише про бажання чи наміри.

Взаємодія в процесі виробництва чи управління ґрунтується на поділі праці і завдань між окремими працівниками чи групами працівників. Механізмом, який поєднує окремі частини розподіленої праці, є менеджмент, що означає у цьому розумінні координацію праці працівників та їхніх груп.

Для того щоб управляти виробничим або іншим процесом, потрібно мати повноваження, тобто владу щось робити, розпоряджатися, користуватися певною свободою дій. Повноваження виражаються у службовій компетенції менеджера і тісно пов'язані з відповідальністю, розглянутою вище.

Для досягнення поставлених цілей менеджер повинен мати у своєму розпорядженні систему позитивних та негативних санкцій, які він може застосовувати до того чи іншого підпорядкованого йому співробітника. Санкції повинні ґрунтуватися на мотивації поведінки підлеглого. Як правило, ефект досягається при застосуванні позитивних санкцій - преміювання, морального заохочення.

На деяких працівників ефективно впливають негативні санкції - догана, осудження, позбавлення премії. Отже, менеджмент - складне соціальне явище, яке являє собою специфічну діяльність певної категорії людей у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ і багато в чому визначає ефективність цієї діяльності.

Процеси управління як особливий вид людської діяльності виникли і потреби забезпечити цілеспрямованість та погодженість роботи людей. Якщо окремий ремісник сам управляє своєю працею, то колектив ремісників потребує майстра, тобто керівника, який здійснює функцію управління Отже, управління виникло з потреб координації і погодження розподіленої праці.

Більшість вчених вважають, що в історичному плані управління як діяльність виникло в період другого великого суспільного поділу праці - відокремлення ремесла від землеробства.

Па початкових етапах спільної діяльності людей, коли ця праця була досить простою, вона здійснювалась спільно з виробничою діяльністю. У міру зростання спільної діяльності та її ускладнення, поглиблення спеціалізації та кооперації праці виникла потреба виділення управління як специфічного виду трудової діяльності людини на виробництві - управлінської.

Вивчення історії розвитку людського суспільства свідчить, що уже в давнину були великі організації, які мали формальну структуру і відповідні рівні управління. Тільки завдяки існуванню таких організацій були побудовані споруди древніми інками, жителями Вавилону та Єгипту.

Прикладом таких організацій може бути також імперія Олександра Македонського (пізніше - Римська імперія), які охоплювали величезні площі і об'єднували мільйони людей від Азії до Європи. Керівництво цими організаціями здійснювалося певними структурами, які включали імператора, його довірених осіб, губернаторів провінцій, митників, збирачів податків і наглядачів за роботою рабів на полях і в майстернях.

Форми і структури управління, які склалися в організаціях минулого, можна побачити і нині. Наприклад, організація сучасних армій побудована за принципами, які діяли ще в легіонах Стародавньою Риму, а територіальна структура управління вперше була застосована Олександром Македонським.

Серед сучасних структур є також такі, що зародилися сотні років тому назад, наприклад, структура управління католицькою церквою, визначена засновниками християнства. Майже двадцять століть ця структура не змінюється, тоді як за цей період виникло безліч організацій і структур, що згинули у мороці минулого.

З розвитком виробництва і економічних зв'язків у суспільстві управління ускладнювалося. Однак до початку двадцятого століття його функція лишалася досить універсальною. Управління виробництвом здійснювалося власником підприємства і невеликою групою його особливо довірених людей.

Дещо в іншому напрямі розвивалося управління виробництвом у Сполучених Штатах Америки. В останній чверті XIX ст. у цій країні зароджуються основи управління, яке нині називається менеджментом.

Причини виникнення сучасного управління в Америці можна пояснити так. Наприкінці XIX - на початку XX ст. США були практично єдиною країною, де підприємницька діяльність людини не залежала від її походження, національності, стану чи релігійної належності. Мільйони емігрантів з Європи в пошуках кращої долі створити там величезний ринок робочої сили, па якому працелюбна і здібна людина могла досягти значного успіху.

Уряд Сполучених Штатів з самого початку їх оформлення в самостійну державу серйозно підтримував ідею освіти для всіх, хто її бажав здобути. Освіта сприяла збільшенню чисельності людей, які були-інтелектуально здатні працювати на різних ділянках у бізнесі, включаючи управління. Виявилося, що кращих результатів досягали ті з них, які могли генерувати нові ідеї, у тому числі в сфері управління. Мета вивчення курсу "Менеджмент" - здобуття теоретичних і практичних знань та вмінь студентами з наукового управління галузями господарства та громадською діяльністю організацій і підприємств споживчої кооперації.

Відповідно до сформульованої мети завданнями курсу є:

  • опанування теоретичними основами менеджменту і навичками застосування цих знань у практичній діяльності;
  • вивчення організаційної структури управління кооперативним господарством та проблем її оптимізації в умовах ринкових взаємовідносин у народному господарстві;
  • оволодіння методами сучасного менеджменту;
  • вивчення змісту процесу управління споживчою кооперацією і окремими галузями діяльності її.

Курс менеджменту для студентів вищих кооперативних навчальних закладів ґрунтується па трьох складових елементах:

  • управлінських аспектах фундаментальних суспільних наук, у межах яких досліджуються проблеми управління суспільним виробництвом {економічна теорія, філософія, макроекономіка), а також наук, що досліджують загальні закони управління (кібернетика, теорія систем та ін.);
  • конкретних науках про окремі сторони і функції управління (економіка підприємства, комерційна діяльність, маркетинг та ін.);
  • теорії кооперативного менеджменту, яка досліджує власні закономірності управління громадсько-масового і господарською діяльністю споживчої кооперації.

Наука управління суспільним виробництвом, частиною якої є управління кооперативним господарством, виникла на межі суспільних наук та прикладних сфер знань і на відміну від інших наук досліджує та розробляє шляхи комплексного впливу на суспільне виробництво, не підміняючи при цьому зазначені науки, а об'єднуючи їхні методи на основі аналізу і синтезу елементів системи управління.

Оскільки відносини управління виникають між людьми в процесі виробничої діяльності, вони по своїй суті є суспільними. Тому менеджмент як наука належить до класу економіко-організаційних наук.

Предметом (об'єктом вивчення) науки управління (менеджменту) є суспільні відносини, що виникають між людьми у процесі виробництва, обміну та споживання матеріальних благ (послуг) з приводу погодження та координації спільних дій для досягнення окреслених цілей, тобто відносини управління.

Відносини управління виступають похідними від виробничих, економічних відносин людей, є надбудовного категорією над економічним базисом. Характер відносин управління, процеси формування і розвитку їх, зумовлені характером виробничих відносин та формами власності на засоби виробництва

Управління кооперативним господарством (кооперативний менеджмент) є складовою частиною управління суспільним виробництвом, а його предметом є відносини управління, що виникають у різних галузях, ланках і на різних рівнях споживчої кооперації, а також закони і закономірності розвитку їх.

Оволодіння наукою менеджменту озброює органи управління знаннями, що забезпечують можливість розробки науково обґрунтованих форм, методів, прийомів, систем управління, а також рекомендацій для вирішення конкретних організаційно-управлінських проблем.

Загальним методом менеджменту як науки є діалектичний підхід, що дав змогу правильно вирішувати питання удосконалення форм та методів управління виробництвом в умовах мінливих економічних ситуацій, передбачає вивчення окремих аспектів, елементів та зв'язків системи управління. Це здійснюється за допомогою методів спостереження, моделювання, аналізу, синтезу та узагальнення, індукції і дедукції та ін.

Спеціальні методи пізнання поділяють на дві групи:

  • а) методи збирання та первинної обробки конкретних даних (інформації). Це різноманітні прийоми та форми анкетування, інтерв'ю, вибірка статистичних та інших даних, групування їх, побудова динамічних рядів, графічних зображень, розрахунок середніх. Важливу роль у досягненні надійних кінцевих результатів відіграє якість звітності, анкет, достовірність заповнення (змісту) їх;
  • б) методи вивчення, оцінки та узагальнення добутої інформації з погляду управлінських відносин (підготовка рішень, характеристика кадрів управління, узагальнення передового досвіду, стимулювання праці та ін.).

До найбільш поширених методів наукових досліджень в управлінні належать перехід від вивчення конкретних фактів і цифр до узагальнення та виявлення найбільш суттєвих причинно-наслідкових зв'язків усередині самої системи управління, а також між цією системою і соціально-економічними процесами, що перебувають під впливом її; оцінка форми таких зв'язків, класифікація факторів, які стимулюють або, навпаки, гальмують вплив на розвиток їх, що відповідно позначається на кінцевих результатах.

Останнім часом значного поширення набули математичні методи балансових, оптимізаційних та інших розрахунків, а також економіко-математичне моделювання, яке дає змогу досить точно відтворити основні якісні та кількісні характеристики поведінки (розвитку) суб'єкта і об'єкта управління у відносно простому та зручному для аналізу вигляді.

Використання математичних методів та моделей у поєднанні з швидкодіючою технікою (ЕОМ, міні ЕОМ та ін.) значно підвищує ефективність і продуктивність праці вчених, скорочує строки проведення досліджень, підвищує точність і надійність висновків.

Широко застосовуються економічні експерименти, які дають можливість перевіряти на практиці та уточнювати теоретичні розробки і гіпотези про нові методи і форми управління, перш ніж поширювати їх на всю господарську систему.

Комплексний підхід передбачає вивчення досліджуваних явищ в їх зв'язку з різними методами, які застосовуються не тільки цією, а й іншими науками, що вивчають ці самі явища.

Системно-структурний підхід полягає, з одного боку, у розгляді управлінської системи, тобто всієї сукупності управлінсько-організаційних зв'язків як єдиного динамічно розвиненого організму, а з другого, у поділі його на структурні елементи, ланки з метою вивчення суті, місця і ролі кожного з них у системі взаємодії з іншими елементами. У ході системно-структурного аналізу розкриваються причинно-наслідкові зв'язки між елементами системи та закономірності розвитку її.

Отже, метод менеджменту як науки управління формується синтезом загальнонаукового діалектичного методу дослідження і специфічних методів, пов'язаних з менеджментом наук.

Вперше інтерес до управління, як до науки, з'явився у 1911 р., після виходу у світ книги Ф. У. Тейлора "Принципи наукового управління". З цього моменту управління визнане як наука і самостійна сфера досліджень. Але розуміння того, що організацією можна управляти систематизовано і таким чином ефективно досягати її цілей, виникло не з публікацією зазначеної книги. Розуміння потреби наукового підходу до управління розвішалося, починаючи з середини XIX ст.

Основною силою, яка сприяла посиленню інтересу до управління, була промислова революція, що розпочалася п Англії. Проте ідея, що управління саме може внести суттєвий внесок у розвиток і успіх господарської діяльності, вперше виникла в Америці завдяки дослідженням Ф. У. Тейлора.

Виникнення і оформлення науки управління як галузі наукових досліджень частково було відповіддю на потреби великого бізнесу, а частково - спробою скористатися перевагами техніки, створеної внаслідок промислової революції", а також досягненнями групи допитливих людей, які відкрили найбільш ефективні способи виконання робіт.

Розвиток менеджменту як науки не є ланцюгом послідовних кроків уперед. Швидше його можна охарактеризувати як розвиток паралельно-послідовних підходів до управління, які в чомусь збігалися, а в чомусь відрізнялися. Цей паралельно-послідовний розвиток наукових досліджень пояснюється тим, що вони були спрямовані як на дослідження суб'єктів управління (людини, груп людей), так і об'єктів управління (техніки, людей). Отже, успіхи в теорії менеджменту завжди залежали від успіхів в інших, пов'язаних з управлінням, сферах, таких як математика, Інженерні науки, психологія, соціологія, антропологія та інші.

Розвиток цих галузей знань давав дедалі більше фактів для дослідників у галузі управління, а також озброював їх методами досліджень споріднених наук. Ці знання допомагали науковцям зрозуміти, чому деякі попередні теорії управління не витримували перевірки практикою, що підштовхувало дослідників до проведення нових наукових розробок.

Розвиток теорії менеджменту можна поділити приблизно на такі фази, які відповідають виникненню І розпитку певних наукових шкіл:

  • передфаза (приблизно до 1900р.);
  • фаза "школи наукового управління підприємствами" (з 1900 до 1930 р. в США);
  • фаза "адміністративне бюрократичного підходу", або "класичної школи" (з 1900 р. по 1930 р, особливо в Німеччині, Франції, Англії);
  • фаза школи "руху за гуманні стосунки" (1930- 1950 рр. в США, Японії);
  • сучасна фаза (приблизно з І940 р.).

Прихильники кожної з цих шкіл вважали, що їм вдалося знайти ключ до найефективнішого управління. Однак пізніші дослідження та невдалі спроби застосувати теоретичні розробки на практиці показали, що багато відповідей з проблем управління були лише частково правильними в певних ситуаціях Однак кожна з цих шкіл внесла значний і відчутний внесок у науковий менеджмент.

Передфаза розвитку теорії менеджменту збігається з періодом домонополістичного капіталізму. Управління малими підприємствами здійснювалося на той час практиками на основі досвіду та вміння їх. Цей досвід передавався від покоління до покоління, однак помітного наукового узагальнення і дослідження не набув. Великі за обсягом організації та підприємства були лише в державній, церковній та військовій сферах.

З потреб управління цими сферами виникли і перші паростки теорії управління, вплив яких відчуваємо й досі. Характерними рисами передфази теорії управління е ієрархічно-пірамідальна побудова організацій та підприємств, авторитарний стиль управління, мислення, обмежене статутом чи субординацією, та інші подібні пережитки.

Можна сказати, що в теорії управління на передфазі переважали проблеми військового адміністративного управління Передфаза розвитку теорії управління характеризується спільними рисами для всіх країн. В Росії початок цього етапу заклав своїми реформами Петро І.

Школа наукового управління. Термін "наукове управління" ввів Ф. У. Тейлор, проте дослідження, які ввійшли до складу школи наукового управління, пов'язані і роботами Ф. і Я Гілбергів та Г. Гантта. Ці дослідники вважали, що, використовуючи спостереження, вимірювання, логіку та аналіз трудових процесів, можна удосконалити багато операцій ручної праці і досягти більш ефективної організації всього трудового процесу. Методологія наукового управління трудовими процесами ґрунтувалася на аналізі змісту праці І виявленні основних складових її компонентів.

Тейлор, наприклад, прискіпливо вимірював кількість залізної руди та вугілля, яку людина може підняти лопатою. Подружжя Гілбертів винайшло прилад, названий мікрохронометром, який у поєднанні з кінокамерою давав змогу визначити, які рухи виконуються при певних операціях і скільки часу займає кожний з них Така інформація давала змогу дослідникам переглядати робочі операції, щоб вилучити непотрібні, непродуктивні рухи.

Разом з тим розроблялися стандартні процедури праці та обладнання, яке відповідало б антропологічним та фізіологічним показникам людини. Все це було спрямоване на підвищення продуктивності праці.

Тейлор, наприклад, виявив, що максимальна кількість залізної руди чи вугілля може бути перекидана, якщо робітники користуватимуться лопатою-совком місткістю 9 кг.

Дослідники, що належали до школи наукового управління, вперше звернули увагу на значущість людського фактора у процесі виробництва. Вони надавали великого значення системі стимулів зростання продуктивності праці, розробляли рекомендації щодо організації її з урахуванням фізіологічних можливостей людей, обґрунтовуючи норми виробітку, необхідні перерви у трудовому процесі та ін.

Ключовими моментами цієї теорії було стимулювання високої продуктивності праці, добір людей, фізично і інтелектуально здатних виконувати певні види праці, та спеціальне навчання їх.

Заслугою Тейлора та його послідовників слід також вважати обґрунтування погреби виділення управлінської праці як сфери діяльності особливої групи людей, які можуть досягати в ній високої продуктивності.

Поява ніколи, наукового управління була переломним моментом, після якого управління почали визнавати як самостійну сферу наукових досліджень.

Керівники-практики та вчені завдяки дослідженням прихильників ніколи наукового управління дійшли висновку, що методи і підходи, які застосовуються в науці і техніці, можуть бути також використані для ефективного досягнення цілей організації.

У нашій країні активно розроблялася та частина теорії Тейлора, яка була пов'язана з науковою організацією праці (ПОП). В 20-ті роки проблемами теоретичної розробки та практичного впровадження НОП займалися Є. М. Алперович, Л. П. Бружес, І. О Бурлянсьний, М ї Васильєв, А. К Гастев та ін

Класична школа (школа "адміністративно-бюрократичного підходу). Наукові дослідження авторів, які були прихильниками інколи наукового управління, були присвячені питанням підвищення ефективності праці безпосередньо на рівні виробництва В 20-ті роки виникла так звана класична школа, яку ще називають адміністративною школою в управлінні або школою адміністративно-бюрократичного підходу. Видатними представниками цієї школи були А Файоль (Франція), Л. Урвік (Англія), Джеймс Д. Муні та А. К. Рейлі (США), М. Вебер (Німеччина).

Ці та інші прихильники класичної інколи розглядали проблеми ефективності організацій у більш широкому аспекті, включаючи перспективу та намагаючись визначати загальні характеристики і закономірності ефективної організації. Можливо, це пояснюється особливостями трудових біографій цих авторів, більшість з яких обіймали високі керівні посади в фірмах своїх країн, на відміну від Тейлора та Гілберта, які починали свої кар'єри простими робітниками.

Прихильники класичної школи намагалися знайти універсальні принципи управління, додержуючи яких, можна досягти успіху організації. Ці принципи розроблялися ними у двох напрямах По перше, вони були впевнені, що, розробивши раціональну структуру організації, тобто здійснивши поділ її па підрозділи і робочі групи, можна завдяки цьому вже досягти успіху. Досягненням цього напрям) досліджень було виділення функцій управління, вперше здійснене А. Файолем.

Другий напрям досліджень класиків" стосувався організації управління людьми Наприклад, німецький учений М Вебер у понятті бюрократизму не вкладав негативного значення, а розглядав його як Ідеальний тип організації, що дає змогу досягти максимальної ефективності.

Згідно з цією теорією, бюрократи та організація управління повинна ґрунтуватися на системі чітко визначених правил поведінки об'єктів управління, обов'язків, компетенції працівників регламентації їх праці аж до докладного опису окремих управлінських операцій. У нашій країні в цей період було закладено основи наукової організації управлінської пращ (НОУП), що багато в чому відповідало поглядам Вебера.

Однак адміністративне-команди а система управління економікою спотворила в цілому обґрунтовані погляди "класиків" надмірною централізацією і регламентацією управління.

Школа руху за гуманні стосунки. Для розглянутих вище фаз розвитку теорії менеджменту характерною була недооцінка соціально-психологічних та емоційних потреб людини в процесі виробництва та управління Як реакція на недолік попередніх теоретичних поглядів, є менеджменті і виникла течія за гуманізацію відносин виробництва та управління. Недоліком теорій такого роду був "тейлоризм навпаки", коли створенням позитивних психологічних умов праці намагалися досягти високої продуктивності.

Разом з тим цінними е дослідження, спрямовані на збереження здоров'я працівників в умовах виробництва, створення відповідних психо-фізіологічних та ергономічних умов, а також дослідження мотиваційних характеристик людей у процесі праці. Рух за людські стосунки зародився у відповідь па нездатність повністю усвідомити людський фактор як основний елемент ефективної організації.

Оскільки він виник як реакція на недоліки класичного підходу, школу людських стосунків ще називають неокласичною школою. Видатними представниками цієї школи є Мері Паркер Фолетт і Елтон Мейо. Фолетт перша визначила менеджмент як забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб". В теорії управління відомі експерименти, проведені Е. Мейо на заводі "Уестерн Електрик" в м. Хоторні (США), що знаменували собою новий напрям досліджень у теорії управління.

Мецо виявив, що навіть чітко розроблені процедури і робочі операції, висока заробітна плата не завжди - передумовами високої продуктивності праці, як це вважали представники школи наукового управління. Експеримент, виявили, що на зростання продуктивності праці впливають багато факторів, серед яких провідне місце займають потреби людей та соціально-психологічний клімат у колективі. Пізніше ці положення були підтверджені дослідженнями Л. Маслоу.

Ґрунтуючись на цих дослідженнях, представники школи людських відносин вважали, що продуктивність праці зростає, коли керівники виявляють турботу про підлеглих, консультуються з ними, володіють прийомами управління людськими стосунками, надають їм можливість спілкування як з керівництвом, так і між собою, створюючи позитивний мікроклімат у колективі

Паралельний розвиток психології та соціології, а пізніше соціоніки та удосконалення методів досліджені. цих наук значно удосконалили вивчення поведінки людини на робочому місці, що зумовило в 50-ті роки від хід від школи людських стосунків і створення нового напряму, який дістав назву школи поведінських наук (біхевіористської школи). Представниками цієї школи є К. Арджиріс, Р. Лайнкерт, Д. Мак-Грегор, Ф. Герцберг.

Якщо прихильники школи людських стосунків зосередилися па проблемах налагодження мікроклімату в колективі, то представники поведінської школи намагалися падати допомогу працівникові в усвідомленні своїх власних можливостей для самовиявлення в про цесі праці. Виходячи і цього, будувалися концепції школи поведінських наук відносно управління організаціями підвищення ефективності використання людських ресурсів.

У 60-ті роки поведінський підхід став надзвичайно популярним і охопив майже всю сферу управління в економічно розвинених країнах. Як і попередні школи, прихильники школи поведінських наук вважали, що вони знайшли найбільш ефективний шлях розв'язання проблем успішного управління "від ефективності працівника - до ефективності організації".

Теоретичні дослідження такого напряму у нашій країні практично не провадилися. Більшість праць у цьому напрямі присвячена кришці теорії як засобу експлуатації трудящих капіталістами.

Сучасна фаза. Для сучасної фази характерним є застосування "суворих" методів дослідження, які ґрунтуються на формалізації процесів управління і є складовими частинами таких наук, як математико, статистика, інженерні науки. Ці науки і пов'язані з ними галузі знань внесли суттєвий внесок у теорію управління на всіх фазах розвитку її. їх вплив можна простежити ще в роботах Тейлора з наукового аналізу праці.

Проте до другої світової війни кількісні методи використовувались у науці і практиці управління ще недостатньо. Під час війни в Англії для управління ефективною протиповітряною обороною від нальотів фашистських літаків було вперше застосовано кількісні методи, згруповані під загальною назвою "дослідження операцій". Пізніше їй методи виявилися ефективними у вирішенні інших проблем управління, а в самій математиці розвинувся окремий напрям досліджень, названий прикладною математикою.

Дослідження операцій за своїм змістом - це застосування методів наукового дослідження до операційних проблем організації Послідовність застосування методів дослідження операцій така. На першому етапі фахівці-управлінці ставлять завдання, тобто структуризують управлінські проблеми, формулюють перелік обмежень і вимоги до критеріїв ефективності розв'язку їх. Другий етап,здійснюють фахівці з дослідження операцій. Вони розробляють модель ситуації.

Модель, як правило, спрощує реальність, або подає її абстрактно, що дає змогу краще зрозуміти складності реальності. Спрощення реальності за допомогою моделі відбувається скороченням кількості змінних після оцінки суттєвості впливу їх на кінцевий результат. Кількість змінних скорочують відкиданням несуттєвих і агрегуванням другорядних. Отже, у моделі залишаються найбільш суттєві змінні. Третій крок полягає у "випробуванні" моделі наданням змін кількісним значенням.

Це дає змогу об'єктивно описати та порівняти кожну змінну і відношення між ними. Перевагою кількісного підходу є заміна словесних міркувань та описового аналізу моделями, символами та кількісними значеннями. Звичайно, моделі ситуацій, проблем та процесів управління досить складні, тому поштовхом до застосування їх був винахід і удосконалення комп'ютерів.

Комп'ютери дали змогу дослідникам операцій сконструювати математичні моделі зростаючої складності, які досить наближені до реальності і із значною точністю описують її. Отже, кількісні методи є ефективним знаряддям наукових досліджень в управлінні, у вирішенні практичних завдань його оптимізації.

У нашій країні дослідження операцій використовувалося в основному для розробки варіантів планових завдань. Однак такі дослідження не завжди були успішними, оскільки в моделі складно було закласти суб'єктивні моменти, пов'язані з функціонуванням адміністративно-командної економіки. Сьогодні це перспективний напрям оптимізації управління в умовах ринкової економіки.

Для сучасного стану розвитку теорії та практики менеджменту визначальним є концептуальний підхід па основі взаємного погодження принципів та інструментів управління. Сучасні концепції менеджменту можна звести до трьох видів (підходів): процесний, системний, ситуаційний.

Процесний підхід був значною віхою у розвитку управлінської теорії, а його основні складові застосовуються нині в практиці управління. Вперше поняття процесного підходу було запроваджено прихильниками школи адміністративного управління, які намагалися описати функції менеджера. Однак ці функції розглядалися авторами як незалежні одна від одної. На противагу цьому, процесний підхід у нинішньому розумінні розглядає функції управління як взаємопов'язані.

Управління можна розглядати як процес, що складається з серії взаємопов'язаних дій, які називаються функціями управління. В свою чергу, кожна функція управління також являє собою процес, який складається з серії взаємопов'язаних дій. Отже, процес управління - це загальна сума всіх функцій управління.

На думку Анрі Файоля, якому приписують розробку цієї концепції, процес управління складається з п'яти основних функцій: передбачення (встановлення мети), планування, організації, розпорядження, координації і контролю. В інших наукових працях з теорії управління пропонується дещо інший набір функцій: планування, організація, розпорядництво (командування), мотивація, керівництво, координація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішень, добір персоналу, представництво, ведення переговорів (укладення угод).

Майже в кожній публікації з проблем управління міститься авторський перелік функцій, який хоча б чимось відрізняється від запропонованих іншими. Як правило, це пов'язано з особливостями конкретної системи управління, досліджуваної тим чи іншим автором.

Системний підхід ґрунтується на теорії систем, яка вперше була застосована в точних науках і в техніці, а наприкінці 50-х років - і в теорії управління.

Системний підхід до управління - це не набір правил чи принципів, якими мають керуватися управлінці, а загальний спосіб мислення і підходу щодо організації і управління. Суть системного підходу полягає у пошуку простого у складному, декомпозицією проблеми на складові частини, аж до виходу на прості запитання типу: "Є- потрібно визначити".

В основі системного розгляду управління і проблем, які виникають. у ході його здійснення, лежить поняття системи.

Система - це певна цілісність, яка складається із взаємозалежних частин (елементів), кожна з яких вносить свій внесок у характеристики цілого Автомобілі,.комп'ютери, телевізори - все це приклади систем. Отже, система складається з багатьох часині, кожна з яких працює у взаємодії з іншими, для створення цілого, що має якості, яких немає у її складових частин. Однак складові частини системи взаємозалежні. Якщо хоч одної з них не виявиться, то вся система або не буде працювати, або працюватиме неправильно.

Є два основних типи системи: закриті і відкриті. Закрита система має жорсткі фіксовані межі, а її дії відносно незалежні від середовища, яке оточує систему. Прикладом такої системи може бути годинник, який працює незалежно від зовнішнього середовища доти, поки в ньому заведена пружина або є інше джерело енергії.

Для відкритої системи характерна взаємодія з навколишнім середовищем через проникні "кордони" системи (входи і виходи) Через входи навколишнє середовище впливає на систему, а через виходи система впливає па навколишнє середовище.

Великі складні системи складаються з частий, які можна розглядати, в свою чергу, як системи Ці частини називаються підсистемами. Поняття підсистем має надзвичайно велике значення для управління, оскільки дає змогу створювати всередині системи необхідні структурні підрозділи для потреб управління: відділи, сектори, дільниці та ін.

При цьому підсистеми, у свого чергу, можуть складатися з менших підсистем (частин, елементів) Оскільки вони взаємозалежні, неправильне функціонування навіть найменшої підсистеми може вплинути на систему в цілому.

Література

  1. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є., Сімок Г.Ф. Менеджмент організацій: Навч. Посібник. - к: ТОВ "УВПК", "ЕксОб", 2000. - 392 с.
  2. Руденко В.Д., Макарчик О.М., Патланжоглу М.О. Практичний курс інформатики / За ред. Мадзігона В.М. - к.: Фенікс, 2000. - 304 с.
  3. В.М. Беспалов, А.Ю. Вакула, А.М. Гострик, Інформатика для економістів: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів економічних спеціальностей. - к.: ЦУЛ, 2003. - 788 с.
  4. Хміль Ф.І. Менеджмент: Підручник. - к.: Вища шк.; 1995. - 351 с.


25.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!