Osvita.ua Вища освіта Реферати Менеджмент Соціально-трудове планування на підприємстві. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Соціально-трудове планування на підприємстві. Реферат

Критерії та методи оцінювання ефективності менеджменту. Управління роботою та організаційними структурами, основні принципи управління як передумова ефективної динаміки менеджменту

Критерії та методи оцінювання ефективності менеджменту

Оцінювання ефективності менеджменту охоплює такі компоненти: визначення змісту ключових понять; вибір критеріїв оцінювання; розроблення методології оцінювання [1;574].

Ключовими поняттями при оцінюванні ефективності управлінської діяльності є «ефект», «результат», «критерій ефективності», «показники ефективності (результативності)». Поняття «результат» і «ефект» ідентичні. Доцільніше користуватися поняттям «ефект», оскільки воно пов'язане з вимірюванням ефективності.

Щодо ефекту менеджменту в теорії менеджменту сформувалося три точки зору.

Перша полягає в тому, що загальний ефект менеджменту виражається показниками діяльності організації загалом.

Прихильники другої точки зору намагаються сконструювати систему показників ефективності менеджменту, виокремивши із загального ефекту саме те, що досягнуто завдяки функціонуванню системи менеджменту.

Третя позиція синтезує обидва погляди, її автори вважають, що процес менеджменту можна розбити на окремі етапи та операції, виокремлюючи при цьому взаємопов'язані проміжні (локальні) та остаточні результати менеджменту загалом і його окремих ланок.

Проміжними результатами діяльності керівника чи органу управління є узагальнення, втілені у рішеннях і планах нові ідеї, концепції. Остаточні (узагальнюючі) результати менеджменту збігаються з остаточними результатами керованого об'єкта, тобто підприємства, галузі, регіону, всієї економіки.

Отже, ефект менеджменту виявляється як у загальному результаті функціонування організації, так і в локальних результатах діяльності системи менеджменту загалом та її складових. При цьому загальний і локальні результати не обов'язково повинні бути однойменними.

За ринкових умов основним результатом (ефектом) виробничо-господарської та управлінської діяльності є прибуток. Завданням менеджменту є оптимізація складових прибуткоутворюючих елементів, виходячи з типової моделі функції прибутку:

П=(∑PtQt-∑fi xi-FC-RtBt)*(1-T)=>max, (1.1)

при 1=t

Де Я — прибуток організації; Pt — ціна одиниці продукції; Qt — кількість проданих одиниць продукції; п — загальна кількість реалізованої продукції; fi— ціна одиниці і-го чинника виробництва; xi — загальна кількість і-го чинника виробництва, що використовується у виробничому процесі; m — сума чинників виробництва; FC — фіксовані платежі; R — середня ставка відсотків, що виплачуються організацією за одержані кредити; В — загальна сума одержаних кредитів; Т — ставка корпоративного податку.

Уточнення поняття «ефект менеджменту» дає змогу визначити зміст категорії «критерій ефективності управлінської діяльності». Поняттям «критерій» позначають мірило для визначення чи оцінювання предмета або явища.

Критерій ефективності менеджменту (системи менеджменту) — ступінь відповідності фактичних параметрів системи управління сукупності стандартизованих вимог до неї.

У цьому розумінні критеріями ефективності системи менеджменту є цілеспрямованість, зв'язність, цілісність, відкритість, динамізм, прагнення до розвитку.

Ефективність (результативність) системи менеджменту оцінюють за певними показниками. Узагальненим показником ефективності є відношення ефекту до витрат, які забезпечують його досягнення:

Ке =E/B (1.2)

де Ке— коефіцієнт ефективності; Е — ефект; В — витрати, пов'язані з досягненням ефекту.

Отже, під час конструювання показника ефективності результат (ефект) і затрати повинні мати кількісний вимір.

Існує два підходи до вибору показників ефективності управління:

  • конструювання єдиного узагальнюючого показника. Однак його поки що не сконструйовано, і малоймовірно, що множина параметрів, які відображають досягнення цілей і співвідношення затрат і випуску, може бути втіленою в єдиному показникові ефективності;
  • визначення системи кількісних та якісних показників ефективності.

До кількісних належать трудові та фінансові показники, а також економія часу працівників управління. Якісними показниками ефективності менеджменту вважають:

  • підвищення науково-технічного рівня процесів менеджменту, кваліфікації працівників управління, рівня обґрунтованості управлінських рішень, культури менеджменту;
  • надійність (безвідмовність) системи менеджменту;
  • достовірність і повнота інформації, яка збирається, обробляється і зберігається в системі менеджменту;
  • своєчасність виконання всіх функцій, операцій і процедур;
  • поліпшення умов праці управлінського персоналу.

Така громіздка система показників становить швидше теоретичний, ніж практичний інтерес, а конструкція деяких із них не збігається із загальним розумінням поняття «показник ефективності».

Оцінюючи ефективність менеджменту необхідно послуговуватися показниками економічної ефективності організації загалом та показниками, що характеризують ефективність процесів менеджменту. Їх визначають як співвідношення між економічним ефектом діяльності організації загалом і затратами ресурсів на його досягнення. Виходячи з цього, основним таким показником є індекс віддачі (одержаного прибутку) на вкладений капітал. Існує два методи його розрахунку:

  • а) на базі акціонерного капіталу підприємства;
  • б) на економічній основі.

Розрахунок показника ефективності на базі акціонерного капіталу здійснюють за формулою:

Ке =БП/(АК+ФР+ Пн) (1.3)

де Ке — показник ефективності менеджменту; БП — балансовий прибуток; АК — вартість акціонерного капіталу; ФР — фінансові резерви; Пн — нерозподілений прибуток.

Показник ефективності на економічній основі розраховують за формулою:

Ке =УП/(ДП+КП+ОД) (1.4)

де УП — умовно-чистий прибуток; ДП — заборгованість із довготермінових позичок; КП — заборгованість з короткотермінових позичок; ОД — овердрафт.

В обох випадках знаменник дробу можна виразити через суму активів підприємства. У першому випадку в знаменник включають вартість основного і оборотного капіталу за винятком усіх видів позичених коштів. У другому — основний і оборотний капітал за винятком заборгованості на поточних рахунках.

Отже, загальну ефективність менеджменту можна визначити і оцінити на підставі системи показників економічної ефективності організації загалом.

Показники ефективності процесів менеджменту відображають складність внутрішніх і зовнішніх відносин і зв'язків, що існують у керуючій системі, зв'язків між нею і керованою системою та зовнішнім середовищем. Така система показників повинна давати об'єктивну оцінку ефективності процесів менеджменту загалом і ефективності функціонування складових системи менеджменту. Основою конструювання такої системи показників повинна бути певна нормативна база.

Ефективність процесів менеджменту оцінюють за такими показниками: коефіцієнт якості виконуваних управлінських функцій (Ку), коефіцієнт оперативності роботи управлінських працівників (Ко), коефіцієнт раціональності управлінської документації (Кd), коефіцієнт керованості (Kr), коефіцієнт економічності апарату управління (Ке), рівень організації управління виробництвом (N). Для розрахунку цих показників використовують формули [1;577]:

Ky=1-∑ti/∑Fi, (1.5)

при 1=t

Ko=(∑(D1-di)Ki +…+∑(Dn-dn))/(∑D1K1+…+∑DnKn) (1.6)

Kd=(Du+Dc+Dt)/Dv (1.7)

Kk=1/z∑Pf/Pn (1.8)

при 1=i

Ke=An/Af*Pn/Pf (1.9)

N=√K1,K2,…,Kn (1.10)

де t, — загальна сума втрат робочого часу в різних виробничих підрозділах організації за певний період, викликана несвоєчасним і неякісним виконанням і-ої функції менеджменту, хв., год.;

F-j — загальний змінний нормативний фонд робочого часу j-го виробничого підрозділу, хв., год.;

п — кількість функцій менеджменту;

т —кількість виробничих підрозділів;

Dlt D2,..., Dn — встановлений директивно або нормативний термін виконання відповідного виду документів, днів;

di, d2,..-, dn — відставання від прийнятого нормативного терміну виконання відповідного виду документів у днях (при достроковому виконанні документів dt, d2,..., dn приймаються рівними нулю);

К і, К 2,..., Кп — коефіцієнти, які умовно характеризують різні види документів за ступенем важливості (можна умовно прийняти такі значення коефіцієнтів: документи органів влади К1 = 1,0;

документи вищого лінійного керівництва підприємства К2 = 0.8;

документи виробничих і функціональних підрозділів К3 = 0,6);

Du, Dc, Dt — відповідно кількість видів уніфікованих, стандартизованих, типових і трафаретних документів, що створюються на підприємстві;

Dv — загальна кількість документів, які застосовуються на підприємстві;

z — кількість і-х рівнів управління в організації;

Pf і Рп — відповідно фактична і нормативна чисельність працівників в розрахунку на 1-го керівника кожного і-го рівня управління;

Ап — кількість передбачених типовою структурою структурних підрозділів менедждменту, яка відповідає встановленим нормативам їх формування (за чисельністю працівників);

Аf — фактична кількість структурних підрозділів менеджменту підприємства;

Kt, К2,..., Кп — фактичні значення часткових аналітичних коефіцієнтів, що відображають стан процесів управління на підприємстві.

Для оцінки рівня соціальної ефективності менеджменту покажемо зміни продуктивності праці у зв’язкі з введенням певних економіко-організаційних та техніко-технологічних змін, а саме:

а) економія чисельності за рахунок підвищення технічного рівня виробництва.

Еч1=t/(Теф*Кв.н.) (1.11)

де t — змінювання трудомісткості виробів;

Теф — ефективний річний фонд часу роботи одного робітника;

Кв.н.— коефіцієнт виконання норм виробітку.

б) економія робочої сили (чисельності) за рахунок факторів удосконалення управління та організації виробництва. Розраховується за формулою:

Еч2=Т*ПВрозр*Чрозр/100% (1.12)

де Т – змінена трудомісткість робіт, %;

Пврозр – питома вага основних робочих в базовому періоді в чисельності персоналу;

Чрозр – розрахункова чисельність промислово-виробничого персоналу.

в) економія робочої сили за рахунок збільшення реалього фонду робочого часу розраховується:

Еч3=((Тб/Тф)-1)*ПВорбаз*Чрозр (1.13)

де Тб, Тф – число днів відпрацьованих одним робочим в ббазовому і розрахунковому періодах.

г) економія чисельності за рахунок впливу структурних змін:

Еч4=Чпвпбаз*К*((Сф/Сб)-1)*ПВорбаз (1.14)

де Чвпбаз – чисельність промислово-виробничого персоналу у базовому періоді.

д) економія робочої сили за рахунок підвищення технічного рівня виробництва:

Етехрів=(t1-t2)*Пл.*Кч/(Фд*Кв.н) (1.15)

де t1, t2 – трудомісткість вироблення одиниці продукції до і після проведення заходу, норм.год;

Qпл – плановий випуск продукції, нат.од;

Фд – дійсний річний фонд робочого часу одного робітника в плановому році; Кв.н – коефіцієнт виконання норм;

Кч – коефіцієнт часу (відношення кількості місяців дії заходу до 12).

е) економія робочої сили за рахунок стуктурного зрушення виробництва:

Естрзр=(Тб-Тпл)*Пл./(Фд*Кв.н) (1.16)

Тб, Тпл, Пл. – трудомісткість на тис продукції і обсяг продукції в тис.грн.

Вплив різноманітних факторів на продуктивність праці є дуже важливим, тому потрібно вивчати всі сторони діяльності, щоб зрозуміти, в якому напрямку рухатись для досягнення бажаного результату.

Загальну оцінку ефективності менеджменту підприємства доповнюють оцінкою ефективності діяльності окремих, управлінських підрозділів, адже передумовою високої (низької) загальної ефективності є рівень організації діяльності.

Управління роботою та організаційними структурами, основні принципи управління як передумова ефективної динаміки менеджменту

У процесі управління менеджери постійно мають справу із двома проблемами:

  • збільшенням продукту роботи індивідуумів;
  • збільшенням продукту організаційних структур, у рамках яких виконується робота.

І менеджери всіх рівнів свою увагу та енергію повинні спрямовувати на визначення можливостей управління роботами й організаційними структурами і не взагалі, а так, щоб високі рівні випуску продукту досягались за мінімальних витрат.

Такі проблеми стали домінуючими для представників класичної школи управління ще на початку 20-го століття і є актуальними й тепер. Адже центральною проблемою було і залишається зростання продуктивності праці.

Збільшення продуктивності роботи індивідуумів згідно із відомими теоріями менеджменту базується на чотирьох основних принципах:

  • управління роботою. Ідеї цього принципу заклав Фредерік В.Тейлор;
  • спрощення роботи, який, в основному, опрацювали Френк і Ліліан Гілбрег;
  • шанування роботи;
  • ефективності роботи.

Відомо, що Тейлор був першим, хто почав активно вивчати роботу, як процес. Він рекомендував (принцип управління роботою):

  • для кожного елементу праці людини розробляти науковий. метод, яким можна замінити старий практичний метод;
  • науково обґрунтовувати відбір, планування, навчання і розстановку робітників;
  • забезпечувати виконання роботи згідно із розробленими науковими принципами і співпрацювати у цьому з робітниками;
  • усвідомлювати необхідність рівного розподілу праці і відповідальність між адміністрацією і робітниками.

Ці принципи стали основними обов'язковими в управлінні роботою індивідуумів.

Експерименти Тейлора і його досліди за допомогою секундоміра були підхоплені іншими дослідниками на різних роботах.

Важливим наслідком зусиль послідовників Тейлора було відкриття ними шляхів спрощення роботи.

Відомі вчені-управлінці, Френк і Ліліан Гілбрет з'єднали свої зусилля, що забезпечило важливий прорив у спрощенні роботи (принцип спрощення роботи).

Глибокий аналіз послідовності та шляхів руху тіла при виконанні роботи та раціональна їх організація дали можливість зменшити число необхідних рухів для її виконання із 18 до 4. Використовуючи метод Гілбрета, можна збільшити свою продуктивність праці на багатьох підприємствах на 200 відсотків. Дослідження Гілбрета повністю співпадали із робочою Тейлора, адже кожен із них шукав виконання найменшої кількості рухів за найкращого виконання роботи.

Так само, як і Тейлора і Гілбретів, Гантта хвилювала проблема продуктивності праці (принцип планування роботи). Основним внеском Гантта в теорію і методологію управління є складання графіка, який показує зв'язок між запланованою і завершеною роботою на одній осі і витратами часу - на другій.

У той час, коли Тейлор і Гілбрети зосереджували свою увагу на робітниках, Гантт вважав за необхідне шукати шляхи покращення роботи менеджерів та росту продуктивності. Таким чином, Гантт розширив масштаби теорії і методології управління, включивши в роботу менеджерів аналіз їх діяльності як дуже важливого із фактора росту продуктивності.

Ідеї Емерсона (принцип ефективності роботи) полягають у наборі принципів, які визначають можливість досягнення ефективного використання ресурсів. За його ідеологією менеджер повинен:

  • проводити науковий, об'єктивний, засіюваний на фактах аналіз стану справ;
  • вміти визначати цілі своїх дій;
  • звести кожну частину із цілим;
  • володіти і передбачати стандартні процедури і методи;
  • стимулювати індивідуумів за успішне та високоякісне виконання завдань.

Глибокі наукові і практичні пошуки шляхів та методів росту продуктивності роботи на рівні індивідуумів забезпечили передумову подальших досліджень росту виробництва продукту.

Економічною і значною мірою, правовою основою управління є форма власності на засоби виробництва. В умовах переходу до ринкових відносин функціонують державні, орендно-кооперативні, приватні, акціонерні, житлово-комунальні структури із спільною формою власності, з іноземним капіталом, громадські організації тощо. Форма власності визначає стиль, принципи та методи управління структурою. Управління пошито забезпечиш організаційне поєднання економічних і моральних інтересів на всіх управлінських рівнях у досягненні мети, цілі.

Як справедливо подає Б.М.Андрушків, об'єктивними умовами для розвитку та формування системи управління, крім власності на засоби виробництва, є соціально-економічний державний устрій. Виробнича структура як об'єкт управління складається з економічної, технічної, технологічної, соціальної та інших сфер, керівництво якими здійснюється певними підрозділами, відділами і службами • керуючої системи.

Головними елементами соціально-економічної системи є колективи, групи працюючих і окрема людина з їх матеріальними і духовними інтересами.

Використана література

1. Галицкий В.П Забезпечення ефективної діяльності організації.К., 2002.

2. Ковалев А.Г. Коллектив и социально-психологические проблемы руководства. М., 2000, с.144.

3. Лавриненко А.П. Социальная психология и этика делового общения. М

4. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. М., Дело, 1998.

5. Ольшанский В.Б. Психологическая теория коллектива. - Вопросы психологии, 2001, № 3.

6. Щекин Г. Основы кадрового менеджмента. Киев, 2004.

7. Якокка Л. Карьера менеджера. Пер. с анг. - М., Прогресс, 1998.


21.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!