Osvita.ua Вища освіта Реферати Менеджмент Інноваційний менеджмент: зміст та функції. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Інноваційний менеджмент: зміст та функції. Реферат

«Інноваційний менеджмент» - це сукупність визначених організаційно-економічних методів і форм управління всіма стадіями і видами інноваційних процесів підприємств і об’єднань з максимальною ефективністю

Якщо в загальному вигляді процес управління трактувати як «методи впливу суб’єкта управління на об’єкт управління за допомогою прямих і зворотних зв’язків в умовах впливу дестабілізуючих факторів зовнішнього і внутрішнього середовища з метою досягнення запланованого результату», а «менеджмент – як науку про найбільш раціональну організацію й управління трудовим колективом з метою одержання запланованого ефекту», я можу дати визначення поняттю «інноваційний менеджмент».

Innovation (англ.) – утворено з двох слів – латинського „новація” (новизна, нововведення) і англійського префікса „ін”, що означає „в”, „введення”. Тому, у перекладі з англійського „інновація” означає: введення нового, відновлення.

Результатом інноваційних процесів є нововведення, а їхнє впровадження в господарську практику визначається як нововведення, тобто з моменту прийняття до поширення новація здобуває нову якість і стає інновацією.

Таким чином, інновація – це нововведення, пов’язане з науково-технічним процесом і, що полягає у відновленні основних фондів і технологій, в удосконаленні управління й економіки підприємства. Інновації є необхідною умовою розвитку виробництва, підвищення якості і кількості продукції, появи нових товарів та послуг.

У ринкових умовах інновації охоплюють всю економіку, включаючи продуктивні сили (засоби виробництва, навчання працівників) і виробничі відносини (форми і методи управління, поділу, спеціалізації і комерції праці).

Діяльність підприємства, пов’язана з науково-технічними розробками, інженерною підготовкою виробництва до переходу на новий продукт чи технологією, а також інвестуванням нововведень – визначається як інноваційна діяльність.

До інноваційної діяльності також відносять роботи тривалого характеру зі створення і реалізації інноваційних проектів за участю проектних інститутів і наукових центрів у масштабах регіонів, галузей чи країни.

Ці проекти зумовлюють вибір варіанта стратегії розвитку, найбільш прийнятого з погляду економічної вигоди організації.

Стратегічне інноваційне мислення одержує все більшу підтримку, оскільки досвід показує його більш високу ефективність в умовах швидких змін, особливо технологічних, коли рівень передбачуваності дуже низький.

Специфіка інноваційного менеджменту полягає в особливостях управління інноваційним потенціалом, що наявний в тій чи іншій організації, у рамках функціональних аспектів управління (планування, організація, мотивація, контроль).

Інноваційний потенціал – це здатність господарства чи суб’єкта господарювання робити нову, науково містку продукцію, що відповідає вимогам ринку і містить у собі:

  • виробничі потужності для виробництва засобів виробництва;
  • професійний і науково-технічний склад персоналу;
  • потужності експериментальної бази, пов’язаної з підготовкою нового виробництва;
  • інструмент і оснащення для проведення наукомістких операцій;
  • можливості впровадження нововведень і його контролю.

Інноваційний менеджмент створює суб’єкту господарювання, що виступає як носій інновації, сприятливі і вигідні конкурентні переваги. Вирвавши ресурси з рутинного кругообігу, підприємець використовує їх новим способом. При цьому може бути не менше п’яти можливих різновидів нововведень:

  • створення нового товару (послуги);
  • створення нового способу виробництва;
  • відкриття нового ринку збуту;
  • застосування нового джерела чи виду сировини, енергії;
  • введення нових принципів організації діяльності фірми.

Успіх чи невдачу в діяльності інноваційного менеджера повною мірою розкриває ринок, що висуває строгі вимоги до результатів його діяльності.

Під інноваціями в широкому значенні розуміється прибуткове використання новацій у вигляді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного чи іншого характеру.

Інноваційний менеджмент повинен гарантувати ефективне використання інновацій і напрямків на підвищення ефективності функціонування та розвиток організацій у ринковому середовищі. Основними функціями інноваційного менеджменту є:

  • аналіз;
  • прогнозування;
  • планування (стратегічне, поточне та оперативне);
  • організація;
  • мотивація;
  • облік;
  • контроль;
  • координація;
  • регулювання;
  • керівництво.

Конкретне поповнення цих функцій залежить від рівня управління: держава, регіон, конкретне підприємство. Здійснення інноваційного менеджменту в цілому включає:

  • розробку планів та програм інноваційної діяльності;
  • нагляд за розробкою нової продукції та технології, її впровадження;
  • розгляд програм розробки нової продукції та технології;
  • забезпечення єдиної інноваційної політики та координації;
  • забезпечення фінансовими та матеріальними ресурсами програм інноваційної діяльності;
  • затвердження тимчасових цільових груп для комплексного вирішення інноваційних проблем – від ідеї до середнього виробництва продукції.

Таким чином, ключову роль ініціації інноваційних процесів відіграє наукова сфера, яка регулюється Законом України „Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності” і визначає:

  • роль держави в розвитку науки і техніки, використанні науково-технічних результатів для перетворення суспільного виробництва та задоволення потреб людей;
  • основні цілі, напрями та принципи державної науково-технічної політики;
  • форми та методи державного регулювання науково-технічної політики;
  • форма та методи державного регулювання в науково-технічній сфері;
  • повноваження державних органів у здійсненні науково-технічної політики;
  • економічні та правові гарантії розвитку науково-технічної діяльності.

Інновації на сучасному етапі розвитку економіки стають головним засобом збереження конкурентоспроможності і стають невід’ємною частиною підприємницької діяльності. Управління нововведеннями здійснюється паралельно з управлінням діючим традиційним підприємством. Методи управління інноваціями відрізняються від методів управління традиційним виробництвом, оскільки інноваційні процеси спрямовані на створення раніше неіснуючих продуктів, якісне оновлення виробничих сил та виробничих відносин.

Слід врахувати, що час постійно знецінює існуючі продукти та технології, тому для уникнення технологічного відставання нововведення слід прогнозувати і займатися ними постійно, а не тільки тоді, коли настають критичні обставини. Продуктові, технологічні та організаційні нововведення взаємопов’язані, тому проводити їх треба комплексно. Головними принципами управління нововведеннями є:

  • принцип безперервного прогнозування інноваційної ситуації;
  • принцип динамічного попередження технологічного відставання;
  • принцип системного впровадження новин у взаємопов’язаних сферах підприємницької діяльності;
  • принцип поєднання інвестицій з інноваціями;
  • принцип поєднання фінансового та інженерного аналізу результативності нововведень.

Якщо гроші взяті на нововведення з бюджетних коштів, будь-які нововведення з мінімальним прибутком підприємству вигідні. В умовах самофінансування гроші для реалізації НТД беруться з обігових коштів підприємства, тому інноваційний менеджер повинен шукати переконливі аргументи, обґрунтувати необхідність нововведень та відповідних капітальних вкладень у майбутній розвиток підприємства для збереження ним гідного місця на ринку товарів і послуг.

Період часу від зародження ідеї, її розробки до впровадження інновації називають життєвим циклом нововведення. З урахуванням послідовності проведення робіт життєвого циклу нововведення всю цю діяльність розглядають як інноваційний процес.

Основним товаром ринку нововведень є науковий та науково-технічний результат – продукт інтелектуальної діяльності, на який діють авторські права, оформлені згідно з діючим міжнародним правом та чинним законодавством України.

Розвиток ринку та конкуренція не тільки стимулюють, але й заставляють комерційні організації приймати участь у формуванні ринку нововведень за наступними направленнями:

  • розвиток особистої наукової, науково-технічної та експериментальної бази для проведення науково-дослідних робіт;
  • проведення досліджень на комерційних засадах з іншими організаціями;
  • оформлення замовлень на проведення науково-дослідних чи експериментальних робіт з іншою організацією;
  • придбання ліцензій на право виробництва товарів чи послуг;
  • купівля готового виробу, технологій, ноу-хау та іншої інтелектуальної власності.

Основною умовою формування ринку інновацій є об’єми інвестицій як у сфері наукової, так і науково-технічної діяльності. Враховуючи протяжність інноваційного процесу в 3-5 років, головну роль відіграють довгострокові та середньострокові інвестиції, які забезпечують фінансування інновацій протягом всього життєвого циклу.

Інноваційна діяльність спрямована на практичне використання наукового, науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з метою одержання нової чи радикально поліпшеної виробленої продукції, технології її виробництва і задоволення платоспроможного попиту споживачів у високоякісних товарах і послугах, удосконалення соціального обслуговування.

Інноваційний процес можливо розглядати з різних позицій та з різним ступенем деталізації:

  • паралельно-послідовне виконання науково-технічної інновації виробничої діяльності і маркетингу;
  • у вигляді тимчасових етапів життєвого інновації від виникнення ідеї до її розробки на впровадження;
  • як процес фінансування та інвестування розробки на впровадження і розповсюдження нового продукту або послуги.

Інноваційний процес полягає в одержанні комерціалізації винаходів, нових технологій, видів продукції та послуг, рішень організаційно-технічного,економічного,соціального та інших результатів інноваційної діяльності. Інноваційний процес здійснюється в чотири стадії:

  • І. Фундаментальні дослідження в академічних інститутах, вищих навчальних закладах, спеціалізованих лабораторіях. Бюджетне фінансування на безповоротній основі.
  • ІІ. Дослідження наказового характеру. Проводяться в усіх наукових організаціях і фінансуються як з бюджету, так і за рахунок замовників. Дослідження не завжди пророкуються, і тому носять ризиковий характер.
  • ІІІ. Проводяться дослідно-конструкторські та експериментальні розробки. Проводяться в підрозділах науково-дослідних інститутів, спеціалізованих лабораторіях, підрозділах великих промислових підприємств. Фінансуються як з державного бюджету, так і за рахунок замовників, а також за власні кошти.
  • ІV. Проводиться процес комерціалізації, починаючи із впровадження у виробництво, виходу на ринок та продажу.

Слід враховувати, що нововведення завжди пов’язані з ризиком, проте відмова в них є ще більше ризикованою. Дуже часто необхідність оновлення продукції або технології виникає саме тоді, коли фінансові результати підприємства виглядають добре і складається помилкове враження, що підприємство ще довго може існувати в традиційному вигляді.

Завдання інноваційного менеджера полягає в тому, щоб подолати це протиріччя, переконати керівництво та весь колектив у необхідності змін, якщо є можливість за рахунок тимчасового зниження доходів забезпечити їх суттєве зростання в майбутньому. Справа в тому, що зменшення доходу від інвестицій в існуючу традиційну технологію спочатку уявляється незначним, але якщо конкуренти здійснюють прорив у нову технологію, споживачі можуть дуже швидко віддати переваги новій продукції конкурентів.

Управління технологіями потребує великих витрат ресурсів, накопичення великого обсягу знань та інформації, координації значної кількості виконавців, формування попиту на нову продукцію, психологічної підготовки колективу до прийняття новин.

Нововведення пов’язані з болючим перерозподілом ресурсів між діючим та новим виробництвом, з порушенням рівноваги в економічній системі реорганізацією виробництва, перекваліфікацією робітників. Інколи рішення керівництва щодо нововведень уявляється такими, що штучно гальмуючи нововведення, можна втратити перспективу на ринку товарів і послуг або взагалі збанкрутувати підприємство.

Науково-технологічний прогрес, визначений у всьому світі як найважливіший фактор економічного розвитку, все частіше пов’язують з поняттям інноваційного процесу. Це єдиний у своєму роді процес, що поєднує науку, техніку, економіку, підприємство і менеджмент. Він полягає в одержанні новації і простягається від зародження ідеї до її комерційної реалізації.

Інновації поділяються на продуктові, технологічні і нетехнологічні (нематеріальні). До перших відносяться зміни в продукції, до других – зміни в засобах і методах виробництва, що асоціюються з поняттями НТП. До третіх – зміни в організаційних формах господарської діяльності, а також у факторах соціального характеру й інших зрушень, що лежать за межами поняття виробництва у вузькому значенні слова.

Протікання інноваційного процесу обумовлено складною взаємодією багатьох факторів. Результати діяльності в інноваційній сфері не тільки впливають на суспільство і НТП, але й випробовують на собі зворотній його вплив, причому у всіляких аспектах: науково-технічному, організаційному, соціальному, виробничому, економічному.

Для характеристики інноваційного процесу використовується категорія, що позначає його найважливішу внутрішню складову – поняття «дифузія інновацій» (передача і застосування передових інновацій).

При цьому варто підкреслити, що не завжди дифузія виступає як наслідок інновацій, можливі і зворотні ситуації.

В інноваційному процесі варто виділити наступні фази (стадії):

  • досягнення фундаментальної науки;
  • прикладні дослідження;
  • дослідно-конструкторські розробки;
  • первинне освоєння (провадження);
  • широке впровадження;
  • використання;
  • старіння інновацій.

Чим вищий рівень поширення інновацій, тим більш “автоматично” працюють канали дифузії інновацій. Для регулювання інноваційних процесів у різних фазах використовується різні методи, оскільки в цих фазах переслідуються різні цілі.

Інновація, відповідно до загальновизнаного визначення, є процес розробки, освоєння, експлуатації і вичерпання виробничо-економічного і соціально-організаційного потенціалу, що лежить в основі новації. У вузькому значенні під інновацією розуміється фаза введення новації, а момент першого виробничого освоєння новації вважається моментом її введення. Під інновацією розуміється щось нове, і воно близьке до поняття винаходу між заявою новації і перетворенням її в інновацію існує значний часовий лаг.

Гіпотезу про те, що інновації заявляються в економічній системі не рівномірно, а у вигляді кластерів вперше висловили І.Шумпетер і Г.Менш.

Інновації впливають на динаміку економічного росту з одного боку, відкривають нові можливості для розширення економіки, з іншого боку – унеможливлюють продовження цього розширення в традиційних напрямках. Інновації руйнують економічну рівновагу, вносять збурювання і невизначеність в економічну динаміку. Згідно І.Шумпетера, інновація супроводжується творчим руйнуванням економічної системи, обумовлюючи її перехід з одного стану рівноваги в інший.

До об’єктів інновації відносять:

  • продукція;
  • матеріали;
  • засоби виробництва;
  • технологічні процеси;
  • людський фактор;
  • соціальна сфера;
  • розвиток організації.

Інноваційними є будь-які технічні, організаційні, економічні й управлінські зміни, відмінні від існуючої практики в даній організації. Вони можуть бути відомі і використовуватися в інших організаціях, але для тих організацій, у яких вони ще не основні, їхнє впровадження є новою справою і може привести до чималих труднощів. Організації мають різну сприятливість до інновацій. Їхній інноваційний потенціал залежить від параметрів організаційних структур менеджменту, професійно-кваліфікаційного складу, промислово-виробничого персоналу, зовнішніх умов господарської діяльності й інших факторів.

Список використаної літератури

1. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту – Львів Світ, 1995. - 295 с.

2. Веснин В.Р. Основы менеджмента. М.: Юрист, 1996.

3. Герчикова Й.Н. Менеджмент. – М.: Банки й Биржи, 1994. – 685 с.

4. Гріфін Р., Яцура В. Основи менеджменту: Підручник / Наук. ред. В.Яцура, Д.Олесневич. – Львів: БаК, 2001. – 624 с.

5. Завадський Й.С. Менеджмент. – К.: УФІМБ, 1994. – 543 с.

6. История менеджмента / Под ред. Валового Д.В. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 256 с.

7. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. За редакцією В.О.Василенко. – Київ: ЦУЛ, Фенікс, 2003. – 440 с.

8. Кабушкин Н.Й. Основы менеджмента. – Минск: Высшая школа, 1996. – 257 с.

9. Короленок Г.А. Менеджмент торговле. – Минск: БТЕУ, 1997. – 95с.


21.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!