Організація управлінської праці на підприємстві. Реферат
Суть організації управлінської праці. Поділ і кооперування управлінської праці в апараті управління
Суть організації управлінської праці
Управлінська праця – це особливий вид людської діяльності, в якій відображується реальна взаємодія об'єктивних і суб’єктивних факторів суспільної діяльності людей.
Управлінська праця є специфічним видом діяльності, який виділився в результаті поділу, спеціалізації та кооперації виробничої праці. Предметом управлінської праці є людина і її діяльність.
Управлінська праця безпосередньо не створює певних споживчих вартостей, а здійснює регульований вплив на процес виробництва і цим забезпечує необхідні умови для його розвитку.
Продуктом діяльності управлінської праці є рішення. Ефективність цієї праці може визначатися виробничими результатами. Управлінська праця здійснюється в широкому діапазоні умов, не має прямих вимірників, і це ускладнює оцінку її ефективності. При оцінці її якості не можна випускати з виду ту обставину, що результати цієї праці у великій мірі опосередковується її колективною діяльністю.
Сфера впливу на виробництво управлінської праці значно ширша, ніж праця робітників, безпосередньо зайнятих у сфері виробництва. Тому не випадково недоліки й упущення менеджерів більше позначаються на результатах виробництва, ніж недоліки в роботі безпосередніх виконавців.
Істотна особливість управлінської праці полягає в тому, що вона пов’язана з перетворенням інформації як специфічного предмета праці, тоді як діяльність працівників виробничих спеціальностей спрямована на численні предмети праці і пов’язана з перетворенням предметів праці у продукти споживання.
Праця в сфері менеджменту потребує спеціалістів більш високої кваліфікації і характеризується більшою складністю. Потрібно раціонально розподіляти управлінські роботи за складністю відповідно до кваліфікації виконавців, щоб одна людина не займалася справою, яку може виконувати інший, менш кваліфікований працівник, що займає менш оплачувану посаду.
Управлінська праця як різновид розумової праці характеризується слабкою фізичною енергоємністю і водночас високим рівнем використання енергії блоків пам’яті людини і психічною напруженістю. Тому слід більше приділяти уваги умовам, за яких відбувається процес управлінської праці, механізувати й автоматизувати її процеси.
Особливістю праці менеджерів є її специфічно виражений творчий характер, пов’язаний з постійним пошуком і розв’язанням завдань, на які не завжди можна знайти відповіді, керуючись тільки досвідом.
До особливостей управлінської праці треба віднести опосередкування і дистанційність менеджменту об'єктами і процесами, необхідність одночасного керівництва відношеннями людей до засобів виробництва, і управління засобами виробництва.
Під організацією управлінської праці розуміють порядок, правила службової поведінки в апараті управління, які спрямовані на використання поточних та перспективних завдань керівниками, фахівцями та іншими працівниками управління відповідно до діючих посадових інструкцій та положень про структурні підрозділи.
Організація управлінської праці як система є результатом упорядкованої діяльності і невід'ємною складовою управління.
Рівень організації праці персоналу можна визначити за коефіцієнтами: використання фонду робочого часу, кваліфікації працівників та ін.
Високий організаційний ефект від колективної діяльності можуть забезпечити: узгодження цілей і засобів діяльності учасників, синхронізація їхніх зусиль, правильний підбір і розстановка кадрів, диспетчеризація і комп’ютеризація виробництва, підвищення кваліфікації працівників з питань раціональної організації праці тощо.
Економії часу менеджерів можна досягти тоді, коли організувати його роботу так, щоб йому не доводилося декілька разів повертатися до неї.
Ефективність діяльності організацій великою мірою залежить від кадрового управління. До кадрів управління належать працівники, які виконують функції управління або беруть участь в їх виконанні, інакше кажучи, працівники, що професійно виконують процеси управління і входять до апарату управління.
Кадри управління поділяють на три основні категорії: керівники, спеціалісти, допоміжно-технічний та обслуговуючий персонал. Кожна категорія характеризується специфічним місцем у системі управління, особливостями трудової діяльності, системою професійної підготовки і перепідготовки.[2]
Поділ та кооперування праці в апараті управління
Наукова організація управлінської праці – це комплекс заходів, які вміщують:
- організаційне закріплення процесів і кооперації управлінської праці, забезпечення необхідної кваліфікації працівників;
- розподіл і розстановку кадрів за ланками систем управління;
- регламентування діяльності та стосунків;
- вибір систем і методів роботи;
- раціональну організацію робочих місць і створення оптимальних умов роботи і відпочинку;
- нормування управлінської праці;
- матеріальне і моральне стимулювання управлінської праці.
Наукова організація управлінської праці здійснюється з урахуванням принципів спеціалізації, пропорційності, безперервності, ритмічності, паралельності, прямоточності.
Першочерговою проблемою створення організаційної системи для будь-якого виду діяльності є поділ праці, об’єктивно необхідний у будь-якому трудовому процесі, що здійснюється колективом. Поділ праці є передумовою підвищення її ефективності й продуктивності.
При організації управлінської праці застосовують 3 напрями її поділу: функціональний, технологічний та кваліфікаційний.
Функціональний полягає у закріпленні конкретних функцій управління за підрозділами чи окремими працівниками.
Технологічний – це спеціалізація працівників відповідно до трьох великих груп робіт:
- керівництво структурними підрозділами;
- обробка інформації;
- оформлення документації.
Кваліфікаційний поділ є ознакою поділу праці, за якою співробітноки виконують різну роботу, що відповідає їх кваліфікації та досвіду.
Кооперація праці – форма організації праці, яка передбачає спільну участь багатьох працівників і забезпечує погодження їх колективних дій в одному і тому ж управлінському процесі.
При організації трудових процесів в менеджменті, як і в будь-якій іншій сфері людської діяльності, повинні максимально враховуватися наукові принципи: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямоточність, безперервність, ритмічність, принцип виключності, отриманої інтенсивності праці та ін.
Спеціалізація передбачає закріплення за кожним підрозділом апарату управління і робочим місцем за можливістю обмеженої кількості управлінських операцій, що сприяє зростанню майстерності кожного працівника і якості робіт, що виконуються.
Принцип пропорційності – досягнення пропорційної продуктивності всіх підрозділів апарату управління, що дає змогу забезпечити комплексне і своєчасне здійснення усіх функцій управління.
Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих процесів і операцій шляхом сумісництва в часі різних етапів роботи.
Принцип прямоточності означав таку побудову управлінської праці в просторі, при якій розміщення окремих підрозділів апарату управління і робочих місць відповідає напрямку руху потоків інформації.
Безперервність – це така організація трудових процесів, за якої кожен наступний елемент операції є природним продовженням попереднього.
Ритмічність – послідовне і рівномірне чергування трудових операцій і їх елементів у часі.
Принцип включності передбачає, що працівник, зайнятий в сфері менеджменту, повинен робити все можливе для виконання поставленої задачі.[2]
Висновки. Отже, організація управлінської праці дуже важлива в наш час, так як більша частина успіху і продуктивності підприємства залежить від того, як організована сама праця. Сфера впливу управління значно більша за сферу виконання даної праці. Управління потребує високого творчого натхнення, тобто ми можемо сказати, що організація управління, перш за все, це розумова і психологічна робота.
Для підвищення організаційного рівня функціонування персоналу потрібно здійснити вищий ступінь формалізації процесів управління, передбачити порядок, при якому роботи виконувались би за відповідними правилами. Ідею розробки відповідних правил функціонування апарату управління доцільно реалізувати на усіх рівнях управління. Насамперед слід встановити повноваження кожної організації у розв’язанні завдань менеджменту, розробити процедури вирішення найбільш важливих проблем підприємництва.
Література
- Гончаров В.В. Руководство для высшего управленческого персонала. Опыт лучших промышленых фирм США, Японии и стран Западной Европы: - 2-е доп. изд. – М.: МНИИПУ,1997.
- Герет Томас М., Клоновскі Ричард Дж. Етика бізнесу / Пер. з англ.. О. Ватаманюк – К. : Основи, 1997. – 214с. [1]
- Дамб А., Нойбауер Ф.Ф. Корпоративне управління: Віч-на-віч з парадоксами / Пер. З англ.. – К.: Основи, 1997.
- Кириченко О., Квас І., Ятченко А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності – К.: Видавничий дім “Фінансист”, 2000.
- Майкл Мескон та ін., “Основи менеджменту”, - М., 1995 р.
- Основы менеджмента /Под ред. В.С. Верлоки, И.Д. Михайлова. - Х.: Основа, 1996. – 352 с.
- Осовська Г.В. Основи менеджменту: Навч. посібник. для студентів вищих навчальних закладів. – К.: «Кордон», 2003 – 556 с. [2]
- Попов С.Г. Внешнеэкономическая деятельность фирмы. Особенности менеджмента и маркетинга. Учебное пособие. – Изд. 3-е, доп. М: Издательство «Ось-89», 2000.
- Силюк Н.А., Веселов В.П., Галахов В.В. Организация управленческого труда. – М.: Экономика, 1986. – 151 с.
- Телор Фредерік Уінслоу, “Менеджмент”, - М., 1992 р.
19.01.2011
