Osvita.ua Вища освіта Реферати Менеджмент Інноваційні процеси: основні організаційні структури. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Інноваційні процеси: основні організаційні структури. Реферат

У рефераті детально розглянуто інноваційний процес. Подано класифікацію інновацій. Зосереджено увагу на інноваційних структурах та їхній класифікації

Інноваційний процес

Загальновідомо, що перехід від однієї якості до другої потребує витрат ресурсів (енергії, часу, фінансів тощо). Процес перекладу нововведення (інновації) у нововведення (інновації) також потребує витрат різноманітних ресурсів, головними з який є інвестиції і час. У умовах ринку як система економічних відношень купівлі - продажі товарів, у рамках якої формуються попит, пропозиція і ціна, головними компонентами інноваційної діяльності виступають нововведення, інвестиції і нововведення.

Нововведення формують ринок нововведень (новацій), інвестиції ринок капіталу (інвестицій), нововведення (інновації) ринок чистої конкуренції нововведень. Ці три головних компоненти й утворять сферу інноваційної діяльності.

Під інноваціями в широкому змісті розуміється прибуткове використання нововведень у виді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру.

Період часу від зародження ідеї, створення і поширення нововведення і до його використання прийнято називати життєвим циклом інновації. З урахуванням послідовності проведення робіт життєвий цикл інновації розглядається як інноваційний процес.

Терміни "інновація" і "інноваційний процес" близькі, але не однозначні. Інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням інновацій. Творці інновації (новатори) керуються такими критеріями, як життєвий цикл виробу й економічної ефективності. Їхня стратегія спрямована на те, щоб перевершити конкурентів, створивши нововведення, що буде визнано унікальним у певній області.

Науково-технічні розробки і нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу і в міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні інновації - кінцевий результат. Науково-технічні розробки і винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технічні інновації (НТІ)- це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення визначених запитів споживачів. Неодмінними властивостями інновації є науково-технічна новизна і виробнича придатність.

Отже, науково-технічні інновації повинні:

  • мати новизну;
  • задовольняти ринковий попит;
  • приносити прибуток виробнику.

Поширення нововведень, як і їхнє створення, є складовою частиною інноваційного процесу.

Схема інноваційної діяльності

Класифікація інновацій

Для успішного керування інноваційною діяльністю необхідне ретельне вивчення інновацій Насамперед необхідно уміти відрізняти інновації від несуттєвих видозмін у продуктах і технологічних процесах (наприклад, естетичні зміни - кольори, форми і т.п.); незначних технічних або зовнішніх змін у продуктах, що залишають незмінними конструктивне виконання й здійснюючих не достатньо помітний вплив на параметри, властивості, вартість виробу, а також вхідних у нього матеріали і компонентів; від розширення номенклатури продукції за рахунок освоєння виробництва, що було не колись на даному підприємстві але уже відомих на ринку продуктів, із метою задоволення поточного попиту і збільшення прибутків підприємства.

Новизна інновацій оцінюється по технологічних параметрах, а також із ринкових позицій. З урахуванням цього будується класифікація інновацій.

У залежності від технологічних параметрів інновації підрозділяються на:

  • продуктові інновації, вони включають застосування нових матеріалів, нові напівфабрикати і комплектуючих; одержання принципово нових продуктів.
  • процесні інновації означають нові методи організації виробництва (нові технології). Процесні інновації можуть бути пов'язані зі створенням нових організаційних структур у складі підприємства (фірми).

По типах новизни для ринку інновації діляться на:

  • нові для галузі у світі;
  • нові для галузі в країні;
  • нові для даного підприємства (групи підприємств).

За місцем в системі (на підприємстві, у фірмі) можна виділити:

  • інновації на вході підприємства (зміни у виборі і використанні сировини, матеріали, машин і устаткування, інформації й ін.);
  • інновації на виході підприємства (вироби, послуги, технології, інформація й ін.);
  • інновації системної структури підприємства (управлінської, виробничої, технологічної).

У залежності від глибини внесених змін виділяють інновації:

  • радикальні (базові);
  • що покращують;
  • модифікаційні (приватні).

У Науково-дослідному інституті системних досліджень розроблена розширена класифікація інновацій з урахуванням сфер діяльності підприємства. За цією ознакою виділяються інновації:

  • технологічні;
  • соціальні,
  • торгові,
  • в області керування,
  • виробничі.

Інноваційні структури та їх класифікація

В світі відбулось становлення класифікації інноваційних структур. Потрібно зазначити декілька їх основних типів: технополіси, технопарки (дослідницькі, технологічні, промислові, аграрні), рекреаційні зони, інноваційні бізнес-інкубатори та інноваційні центри.

Потрібно сказати, що за допомогою таких структур в світі вирішуються наступні актуальні задачі:

  • вдосконалення галузевої структури виробництва і прискорення соціально-економічного розвитку територій з постійним зростанням інноваційної структури або її окремих виробництв з господарчою структурою оточуючого регіону;
  • активне застосування у виробництві вітчизняних та зарубіжних науково-технічних розробок і винаходів з подальшим використанням в економіці власної країни та на зовнішньому ринку;
  • розвиток експортної бази і збільшення валютних надходжень в результаті більш інтенсивної інтеграції економіки однієї країни в систему міжнародної торгівлі;
  • наповнення внутрішнього ринку конкурентоздатними товарами та послугами виробничого і споживчого призначення;
  • дослідження нових форм господарювання з пристосуванням до сучасних умов світового ринку;
  • практичне навчання місцевих фахівців підходам та методам міжнародного бізнесу.

Зараз найбільш прогресивною формою організації поміж інноваційних структур вважається технополіс, основна мета якого – формування науково-виробничого середовища для ефективного розвитку науково-технічних розробок. Крім того навколо цього середовища утворюється потужна соціально-побутова сфера, яка допомагає людям отримати достатні блага для повноцінного життя у такому полісі. Тобто відбувається повноцінний процес містобудування.

Поняття технополісу можна визначити як синтез двох ідей, одна з яких передбачає розвиток науково-технічних розробок, а інша втілює в собі ідею містобудування.

Загалом технополіс – це територіальне утворення міського або селищного типу, яке зорієнтоване на забезпечення найкращих умов для взаємодії науки, промисловості, комерційного застосування результатів фундаментальних і прикладних досліджень та підтримки малих науково-дослідних, дослідницько-виробничих підприємств в галузі високих технологій.

Створення технополісу передбачає реалізацію нового підходу до регіонального розвитку, який полягає в децентралізації влади та посиленні влади самоврядних громад, в житлових комплексах та промислових зонах великих міст відбувається зняття перенавантаження за рахунок більш активного розвитку виробничої та соціально-побутової інфраструктури передмість. В окремих випадках будівництво технополісу передбачає будівництво повністю нового міста з сучасними дослідницькими центрами, закладами освіти, мережами комунікацій та житловими масивами тощо.

На заході компанії, які вкладають кошти в побудову таких міст отримують різноманітні державні дотації та податкові пільги.

Дослідницький (науковий парк) – інноваційна структура, до складу якої може входити декілька інкубаторів та зрілих фірм, що займаються промисловим впровадженням наукових розробок. В залежності від місця розміщення (центр міста або передмістя) середні розміри таких парків коливаються від 0,5 до 10 га.

Технологічний парк – інноваційна структура, до складу якої входять фірми та лабораторії, що займаються впровадженням нових технологій у виробництво. За класичного випадку у такому парку реалізується повний цикл “дослідження – розробка – серійне виробництво”. Середні розміри території коливаються від 3 до 15 га та більше.

Промисловий (грюндерський парк) – інноваційна структура, яка об’єднує фірми, фінансово-комерційні структури для надання допомоги виробництвам, що розвиваються. В залежності від способу їх розміщення і організації середні розміри території таких парків коливаються від 5 до 50 га та більше.

Агротехнополіс – це територіальне утворення, яке охоплює переважно села та селища міського типу і зорієнтоване на забезпечення найкращих умов для взаємодії науки, сільського господарства, комерційного застосування результатів фундаментальних і прикладних досліджень та підтримки малих науково-дослідних, дослідницько-виробничих агропідприємств в галузі нових агротехнологій. Середні розміри території можуть коливатись від кількох сотен гектарів до десятків тисяч гектарів.

Інноваційні бізнес-інкубатори – інноваційні структури, які першочергово підтримують інноваційне підприємництво та тих підприємців, які з будь-яких причин не можуть самостійно розпочати власну справу. Загалом в світі різниться визначення даної інноваційної структури, до речі, як і інших вище згадуваних. Ідея інноваційного бізнес-інкубування полягає у створенні своєрідного координаційного центру на регіональному рівні, метою діяльності якого є впровадження програми підтримки та розвитку наукомісткого підприємництва на практиці. Ідея здійснення цієї програми в такий спосіб виникла в США на межі 50-х і 60-х років і після її успішної апробації була імпортована іншими країнами. Деякі вчені вважають сучасні інкубатори одним з найбільш потенційно сильних економічних інструментів прискорення технічного та економічного розвитку як території, так і окремих технологічних і виробничих напрямків діяльності.

Взагалі інкубатор бізнесу, зокрема інноваційний інкубатор, – це організація, яка здійснює свою діяльність в рамках локальної (на рівні міста, району) програми підтримки підприємництва і створює сприятливе середовище для починаючих підприємців: приміщення та обладнання, засоби зв’язку, послуги виробничого характеру, маркетинг, що надаються на пільгових умовах, а саме головне, спрощує доступ до фондів венчурного капіталу.

Поширеним типом інноваційних структур також є інноваційний центр, який діє на зразок асоціації підприємств і фірм, що об’єднані спільною метою досягнення високого комерційного результату на основі використання науково-технічних розробок та винаходів. Дуже часто офіси таких фірм знаходяться в одному приміщенні, яке добре пристосоване до ведення переговорів, проведення навчальних занять, підготовки та здійснення рекламних та виставкових заходів. Зазвичай адміністрацію цього приміщення і називають інноваційним центром.

Загалом потрібно сказати, що в світі не існує чіткої класифікації інноваційних структур. Для прикладу можна навести Дрезденський технологічний центр і Інноваційний парк в Берліні, які згідно назв відносяться, начебто, до різних типів інноваційних структур, а насправді вони обидва класичні інноваційні інкубатори. Але в цьому розділі була успішна спроба подати класифікацію інноваційних структур, що відповідає сучасному погляду українських вчених.

Література

  1. Ільєнкова С.Д. “Інноваційний менеджмент”. М.:- Банки і біржі, 1997
  2. Фатхутдинов Р.А. “Інновациійний менеджмент - Innovatory management: підручник для студентів вузів за фахом і напрямком “менеджмент””. - М.:- Бізнес-школа «Інтел-Синтез», 1998
  3. Донцова Л.В. “Інноваційна діяльність: стан, необхідність державної підтримки, податкове стимулювання”. //Менеджмент у Росії і за рубежем. №3, 1998
  4. Тарасюк Г.М. « Планування діяльності підприємства. Практикум.” К.- 2004.
  5. Тян Р. Б. „Планирование деятельности предприятия”. Учебное пособие.- К. :МАУП.- 1998.


18.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!