Osvita.ua Вища освіта Реферати Менеджмент Проблема управління в Росії у ХVII ст.: погляди вчених. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Проблема управління в Росії у ХVII ст.: погляди вчених. Реферат

Нововведення А.Л.Ордин-Нащокіна. Реформи Петра І щодо удосконалення управління економікою. Ідеї І.Т.Посошкова про регламентацію господарських процесів

В розвитку системи управління господарським життям в Росії ХVII ст. поклало початок новому періоду, котрий характеризувався факти злиттям областей, земель і князівств. В єдине ціле. Поступово ліквідувались пережитки феодальної роздробленості. Було покладено початок об’єднанню роздроблених регіональних ринків в єдиний загальнонаціональний ринок.

Укріплення дворянського землеволодіння й повне закріпачення селян згідно Соборному Уложенню 1649 р. означало перемогу дворянства над боярською знаттю. Якщо раніше влада царя обмежувалась боярською Думою і Земським собором, то в другій половині ХVII ст. станова монархія почала трансформуватися в абсолютну владу царя.

В надрах феодального суспільства виникали й розвивались нові економічні явища, що підривали основи натурального господарства й сприяли невпинному розвитку простого товарного виробництва. Це призводило до зростання міського населення й купців. Крупні вотчини й помістя починають виробляти все більше сільськогосподарських продуктів для збуту, одночасно організовуючи виробництво промислових виробів.

В багатьох помістях були освоєні поташне, винокурне, шкіряне і полотняне виробництва. Все активніше втягувались в ринкові відносини й селянські господарства. Однак ремісниче виробництво вже не могло забезпечити зростаючі потреби ринку, особливо у зв’язку зі швидким зростанням міського населення. В Росії з’являються крупні промислові підприємства – мануфактури. До кінця століття їх було вже більше 30. були побудовані металургійні і металообробні заводи в Тулі та Каширі. З’явились скляні та шкіряні заводи й підприємства по виробництву паперу.

По мірі посилення розподілу праці й активізації обміну виникли крупні торгові центри. Швидко розвивалась торгівля Росії зі Сходом і Заходом. Торгові зв’язки з азіатськими країнами здійснювались через Астрахань, а з Західною Європою – через сухопутний кордон, а потім через Архангельськ. Зовнішня торгівля майже повністю була сконцентрована в руках іноземців, так як Росія не мала торгового флоту.

Царське правління прагнуло до активізації торгівлі. Проводилась лінія на ліквідацію привілей іноземним купцям. В 1646 р. безмитну торгівлю англійців, голландців та інших іноземців було відмінено, а після чолобитної російських купців в 1649 р. іноземним купцям було заборонено вести торгівлю в середині країни й відмовлено в транзитній торгівлі зі східними країнами.

Поряд з укріпленням торгівлі царське правління прагнуло розвинути вітчизняне виробництво. Активно будувалися підприємства-мануфактури. До їх побудови залучалися іноземні підприємці і російські купці, котрим надавались пільги – монопольне право виробництва товарів, тимчасове звільнення від податків.

Нововведення А.Л.Ордин-Нащокіна

Важливу роль в розвитку економічної політики і системи державного управління середини ХVII ст. зіграв Афанасій Лаврентійович Ордин-Нащокін (близько 1605 – 1980) – прихильник укріплення централізованого апарату державного управління, активний противник боярського намісництва та ярий опікував покращення організації управління на місцях. Ордин-Нащокін здійснив спробу ввести міське самоуправління в західних прикордонних містах Росії.

Проводячи реформи в Пскові, він поставив задачу відгородити і укріпити його економічні позиції в боротьбі з іноземним торговим капіталом. Реформа різко обмежувала функції воєвод, залишаючи в їх віданні лише справи про розбої та вбивства. Опору монархії він вбачав у союзі дворянства з купцями проти бояр, які захищали відживши порядки.

Згідно переконань Ордин-Нащокіна народне господарство мало бути єдиним цілим, окремі частини якого знаходяться у тісному взаємозв’язку. Це помітно відрізняло його від інших економістів, котрі концентрували свою увагу головним чином на окремих питаннях або галузях господарства країни.

В той період царське правління розглядало господарство країни перш за все як джерело поповнення казни, його економічна політика була побудована з використанням в основному фіскальних методах. Ордин-Нащокін протестував проти такого вузького розуміння економічної ролі держави та вважав його першочерговою справою турботу про економічне процвітання Росії.

Виступаючи за активне втручання держави в економіку, Ордин-Нащокін в той же час першим з Російських економістів поставив питання про розвиток (використовуючи сучасну термінологію) не тільки державного менеджменту, але й менеджменту на мікрорівні. Він активно турбувався про приватне підприємництво. Рішуче виступаючи за подолання економічної відсталості Росії, він надавав більшого значення використанню позитивного досвіду західноєвропейських країн. Економічні погляди Ордин-Нащокіна найчіткіше сформульовані в складених ним у 1665 р. «указних пам’ятках» земським старостам Пскова і Новоторговому Уставі 1667 р.

Торгівлю Ордин-Нащокін розглядав як одне з найважливіших джерел доходу держави і спосіб покращення стану Росії в цілому. Він пропонував покровительські мита, підтримував проект російських купців проти привілей, котрі царський уряд надавав іноземним купцям і «відкупщикам». Новоторговий Устав обмежував права іноземних купців ще більшою мірою, ніж проведена Ордин-Нащокіним псковська реформа.

В Новоторговому уставі детально регламентувались питання внутрішньої торгівлі, особливо боротьба зі зловживанням митних чиновників і місцевої влади. Впорядкування системи оподаткування вже саме по собі різко обмежувало зловживання з боку митної адміністрації та воєвод. В Уставі була пряма вказівка на те, що воєводи і чиновники не повинні перешкоджати діяльності торгових людей.

Важливе значення надавав Ордин-Нащокін розвитку фінансової політики. Він розробив цілу систему регламентації грошового обігу, метою якої було залучення до країни благородних металів. Для цього передбачалось, що дві третини товару, який надавався, можна було обмінювати по еквіваленту на інші товари (оформляти бартер), а третина вартості вітчизняних товарів мала бути сплаченою благородними метолами.

Золоті монети, таємно ввезені до Москви, підлягали конфіскації. Обмін дорогоцінних металів приносив казні значний дохід. З метою не допустити вивозу благородних металів за кордон Новоторговий Устав забороняв купівлю предметів розкоші.

Велику увагу в уставі було приділено й контролю за якістю зарубіжних товарів. В ті часи (як і сьогодні) іноземці прагнули збувати в Росії низькосортні товари. Тому устав передбачав використання обов’язкового тавра, що підтверджувало якість. У випадку виявлення поганого товару належало, «во весь свет огласив, отослать с бесчестием с ярмарки, чтобы впредь таких худых не возили и добротным товарам цены не портили». Торгові угоди укладались на ярмарках російськими купцями між собою та з іноземними купцями і вимагали суворого обліку.

Будучи меркантилістом, Ордин-Нащокін, звичайно, головним джерелом багатства вважав торгівлю, а особливо зовнішню. Але йому належать також і досить прогресивні на той час ідеї про розвиток не тільки промисловості, яка виробляла товари на експорт, але й галузей, що задовольняли потреби країни, і перш за все металургійного та металообробного виробництва (західні меркантилісти ратували за розвиток виробництва лише для зовнішньої торгівлі), Основною перепоною розвиткові промисловості Ордин-Нащокін вважав відсутність системи державного управління і обмеження підприємницької діяльності, котрій необхідно надавати державну допомогу та надавати свободу діяльності.

Економічні нововведення Ордин-Нащокіна враховували специфічні російські умови і виражали сутність його поглядів як ідеолога дворянства. З цих позицій він пропонував критично ставитися до західного досвіду, але використовувати все позитивне для Росії. Головна мета його економічної політики – це ліквідація економічної відсталості Росії, створення вітчизняної промисловості і боротьба проти засилля іноземного торгового капіталу.

Реформи Петра І щодо удосконалення управління економікою

Реформи Петра І зачіпали практично всі сторони управління країною та її господарськими організаціями, а також особисте життя представників всіх станів. Від зміни літочислення і створення нового державного апарату на чолі з Сенатом до брадобрейства та визначення одягу, який слід носити, - таким є коло перетворень Петра.

Реформи Петра завершили формування в Росії абсолютистської царської влади. Для впровадження державою був впроваджений Сенат. Замість заплутаної системи наказів були створені колегії з чітко розмежованими функціями, підлеглі Сенату. Комерц-колегія стала центральним закладом управління торгівлею та промисловістю замість безпомічних ратуш.

Одним з найважливіших управлінських перетворень Петра було створення регулярної армії і відділення громадської служби управління від військової. Відділення громадської служби від військової було узаконене й чітко розмежоване в «Табелях про ранги», де всі посади і чини були розміщені у певному порядку, за класами, і біля посад або чинів військових з’являються громадські і придворні.

На початок ХVІІІ ст. порівняно з Англією, Францією, Голландією і Швецією Росія залишалась відсталою країною. Головна галузь – сільське господарство – було оснащене примітивною технікою і характеризувалось низькими врожаями. Вітчизняна промисловість не могла задовольнити потреби населення в промислових товарах і тим більше військові нужди країни. В той час країни-сусіди Росії – Швеція, Польща, Туреччина та ін. – були налаштовані вороже до неї і відрізали Росію від морів, які пов’язували її з Європою.

Росії належало тільки Біле море, котре більшу частину року було покрите льодом. Балтійське море знаходилось в руках Швеції, Чорне, Азовське і Каспійське моря належали Туреччині та Персії. Південні околиці Росії страждали від постійних набігів кримських татар. Все це створювало велику загрозу для політичної та економічної самостійності Росії.

Враховуючи це, Петро І прагнув створити сприятливіші умови для економічного розвитку Росії. Основною метою його військових дій була боротьба за море. Він воював з Туреччиною за Азовське і Чорне моря, зі Швецією – за Балтійське море. Петро І реорганізував армію та спорядив її першокласним озброєнням. Одначе, за його висловленням, «хто має сухопутну армію і не має флоту, той має лише одну руку». У зв’язку з цим він створив морський флот (в 1996 р. Росія урочисто відсвяткувала його 300-річчя).

Прагнення Петра до ліквідації економічної відсталості вимагало корінних перетворень в центральному та місцевому управлінні всіма сферами життя. Основними напрямками економічних перетворень були наступні:

  • розвиток крупної промисловості і державна підтримка ремісництва;
  • сприяння розвиткові сільського господарства;
  • укріплення фінансової системи;
  • активізація розвитку зовнішньої і внутрішньої торгівлі.

У розвитку Петром І вітчизняної крупної промисловості виділяють два періоди. Перший період – з початку війни Росії проти Туреччини і Швеції до 1709-1710 рр. Тривала війна вимагала багато зброї, а ввезення її в Росію було заблоковане. Особливо гостро постало питання про якісне залізо, яке раніше ввозилось зі Швеції. Тому терміново створювались металургійні, металообробні і збройні заводи на Уралі, в Олонець кому краї та інших регіонах, включаючи Петербург.

Другий період розвитку промисловості почався після Полтавської битви, коли поряд з військовою цар почав приділяти значну увагу й суспільній промисловості – суконній, шкіряній, паперовій, скляній, шовковій, тютюновій. За роки царювання Петра І в Росії було створено близько 200 промислових підприємств, в тому числі 52 підприємства чорної і 17 підприємств кольорової металургії, 15 підприємств суконної промисловості, 9 шовково-ткацьких, 14 шкіряних, 23 лісопильні. При цьому використовувались найпередовіші тогочасні техніка і технологія.

На Мануфактур-колегію було покладено обов’язок слідкувати за появою новинок в техніці та технології. Цар уважно слідкував за новинками, перебуваючи за кордоном., зустрічався з винахідниками, вивчав нові машини і все корисне відбирав для Росії, де за участю талановитих учених і практиків вирішувались складні технічні проблеми.

Реформи Петра І призвели до посилення кріпосництва й укріплення дворянства. Особливу роль в цьому зіграв Указ Петра про єдиноспадкування, в якому він прагнув попередити роздрібнення й збіднення дворянського стану, що відбувалось внаслідок розподілів маєтків. Спадкування дворянського володіння означало і право дворянства на володіння кріпосними, на їх працю. За Петра різко зросла торгівля кріпосними – сім’ями і поодинці. Цар ввів суворі заходи як до селян-втікачів, так і до тих, хто їх викрав. В результаті роздачі дворянам казенних земель з селянами, що на них знаходились, число кріпосних зросло.

Сільське господарство не користувалось особливою увагою Петра, за виключенням галузей, що були сировинною базою для крупної промисловості, наприклад вівчарство – за його наказом за кордоном закупались вівці й барани для розведення в Росії порід, шерсть котрих була необхідна для виробництва тонких сукон. Приоритетним було і коневедення – в 1715 р. був виданий Указ «Про розмноження в усіх губерніях льняного і пенькового промислів», в якому переписувалось з року в рік збільшувати посіви цих культур.

Особливу увагу Петро приділяв фінансовій політиці. Саме в цій сфері видано найбільшу кількість указів, особливо про податки і монетну систему. Значною мірою це пояснюється тим, що тривалі війни, утримання великого державного апарату і будування крупних казенних промислових підприємств вимагали немалих коштів. Спроби організації бюджетної справи здійснювались і раніше, але тепер вони стають регулярними. Цар доручає Ближній канцелярії зводити відомості про приходи та витрати за всіма статтями.

Для збалансування бюджету ще активніше застосовувались заходи по залученню в країну дорогоцінних металів і припинення вивезення грошей за кордон. Золото і срібло як грошовий мета були вилучені з вільного обігу у зовнішній торгівлі. З метою боротьби зі ввезенням в Росію фальшивих монет ввезення навіть руських монет з-за кордону було заборонене. Руські купці зобов’язані були здавати казні в обмін на руську монету все золото і срібло, отримане ними від продажу товарів іноземним купцям.

Петро І провів перетворення і монетної системи. До нього чеканка монет здійснювалась не тільки державою, але й приватними ремісниками, золотих і срібних виробів майстрами під наглядом та зі сплатою мита. Петро перетворив монетне діло в монополію держави, що сприяло впорядкуванню грошової системи. Було збільшено випуск монет, з метою поповнення казни була знижена кількість металу і проба благородного металу в монеті. З 1700 р. стали чеканитися мідні монети дрібної вартості, що дало додатковий дохід казні та забезпечило ринок зручним засобом обігу. Монетні реформи впорядкували грошову систему і привели її у відповідність з потребами торгівлі і промисловості, які швидко розвивались.

Приділяючи велике значення розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі, Петро здійснив ряд заходів для створення особливого стану – російських купців, в тому числі в 1699 р. надав міському населенню право самоуправління. В містах були створені вибірні органи управління; діяльність торгових і посадських людей перестала відноситись до відання воєвод та приказів. В 1718 р. в містах були створені магістрати. Купці разом з промисловими людьми та деякими іншими групами населення були виділені в окрему привілейовану групу – гільдію. В судових справах купці підлягали віданню магістрату. Комерц-колегія зобов’язана була піклуватися про купців.

В торговій політиці Петра І важливою ланкою було розширення державної монополії не тільки в зовнішній, а й у внутрішній торгівлі. Коло товарів, торгівля якими вважалась державною монополією, невпинно розширювався. До них відносились, наприклад, смола, ікра, поташ, сало, соболине хутро, вино, сіль, тютюн. Така монополія приносила значний дохід державній казні, але стримувала розвиток приватнопідприємницької торгівлі, обмежуючи тим самим фінансові можливості країни. Тому в останні роки царювання Петра в торгівельній політиці були проведені серйозні зміни.

В 1719 р. монополія на вивезення за кордон була відмінена по всім товарам, за виключенням поташу і смольчуга, що пояснювалось необхідністю бережливо ставитися до лісу. Одночасно було підвищене мито на ввезення: більше вивозити, менше ввозити.

У внутрішній торгівлі відчувалась спрямованість на активний розвиток місцевих торгів і ярмарок. Були видані укази про впровадження в Росії товарних бірж, про збір та публікацію даних про ціни на товари в різних містах Росії та на іноземних ринках. Указові ціни існували лише на товари, які було об’єктом державної монополії.

Центральною задачею економічної політики країни при Петрі, як і раніше, було поповнення казни. Фіскальна діяльність при цьому отримала максимальний розвиток. Однак економічну роль держави Петро і розглядав значно ширше, ніж його попередники, прагнучи використати вплив держави на розвиток техніки, підвищення продуктивність праці, підкреслюючи при цьому турботу про загальне благо, «народну користь».

Петро І приймав державу як направляючу силу розвитку економіки, а законодавство вважав потужним важелем реалізації програм. Тому видання указів, регламентів, інструкцій по перетворенню їх в життя було важливою формою державної діяльності. Те, що тепер визнано державним менеджментом, в петровську епоху використовувалось значною мірою і досить продуктивно.

Розвиваючи господарську функцію держави, цар розгорнув у великих на той час масштабах будівництво казенних заводів, каналів і розвинув казенну торгівлю на внутрішньому і зовнішньому ринках. Більш того він вважав, що держава повинна підтримувати та сприяти приватній ініціативі й підприємництву, навчати своїх підлеглих раціональному веденню господарства, насаджувати нові форми організації праці, поєднуючи при цьому допомогу і пропаганду з примусом.

З метою сприяння вітчизняній промисловості митні правила обмежували ввезення промислових виробів, що могли вироблятися в Росії.

Податкова система. В Росії здавна існували прямі та непрямі податки. До Петра І прямі податки приносили 33,7%, а непрямі – 44,4% державного доходу. В результаті введення Петром подушної податі й підвищення її розміру питома вага прямих податків в 1724 р. збільшилась до 55%. Проводячи реформи податкової системи, цар намагався збільшити доходи країни «без тягості народу». Для цього, на його думку, потрібні були справедливість і рівність в податях з урахуванням доходів. В його регламенті підкреслювалась взаємозалежність податкової системи і всього господарства, необхідність співставляти величину податків з майновим станом платника.

Теоретично цю ідею проповідував російський економіст І.Т.Посошков, і вона отримала розвиток в західній економічній літературі. Але в Росії реалізувати її на практиці було не легко.

Суперечливим було ставлення Петра до хабарництва. З одного баку він проявляв лояльність. Держава не могла забезпечити своїх службовців жалуванням, необхідним для їх нормального проживання, тому дозволяла їм годуватися від справ. Коли співробітники Секретного столу сенатської канцелярії пожалілися царю на бідність і попросили прибавки до жалування, на їх прохання він написав: «Замість жалування відати в Секретному столі всіма іноземними і строгановими ділами». З іншого боку Петро І активно боровся з казнокрадством.

Реформи Петра І в різних галузях господарства викликала потребу в підготовці кадрів. З цією метою багато молодих людей з дворян і купців направлялись для навчання за кордон. Активно проходила їх підготовка і в Росії. Особливо важливим напрямом в навчанні була економічна освіта. Петро І мав наміри створити Академію економіки і права. До її організації було вирішено відкрити «Коротку школу» для економічної освіти дворянства. Сам Петро І був видатним економістом. Його ідеї відповідали рівню світових досягнень економічної науки того часу – епохи панування меркантилізму.

Історики та економісти досить суперечливо оцінюють реформи Петра І. Але мало хто з них намагається заперечувати позитивний вплив цих реформ на розвиток Росії. Відстала допетровська Росія після Петра, аж до промислового перевороту в Англії і Великої французької революції, дійсно «вискочила» на певний час з економічної відсталості не тільки порівняно з Францією. В області чорної металургії вона зайняла навіть 1-ше місце в світі. Петро І «прорубав вікно у Європу» і розвиваючи в Росії перш за все крупне індустріальне виробництво заліза, навіть опередив свій час.

Ідеї І.Т.Посошкова про регламентацію господарських процесів

Іван Тихонович Посошков (1652 -1726) народився в родині ремісника-ювеліра; досконало знав зброярство, іконопис, столярне та винокурне ремесло, багато років працював грошовим майстром при Збройній палаті, був на державній службі горілчаним майстром. Далі Посошков розвинув бурну приватну підприємницьку діяльність і став купцем-мануфактуристом. В 1719 р. він побудував в Новгородському уїзді винокурний завод, тримав на відкупі митний збір, продаж вина і пива.

Маючи багатий і різнобічний життєвий досвід і будучи людиною творчою, Посошков відчував потребу в самовираженні. Оскільки в нього виникало немало ідей що до покращення суспільного устрою, він активно займався публіцистикою. Так на самому початку ХVІІІ ст. Посошков направив митрополиту Стефану Яворському записку з пропозиціями заходів по укріплення православ’я і підготовку духовенства. В 1719 р. він закінчив книгу «Заповіт батьківський до сина свого». Але основну увагу він приділяв регулюванню господарського життя. В 1724 р. він завершає головну працю свого життя «Книгу про скудність і багатство», яка й увіковічила його ім’я.

За своїми поглядами Посошков був прихильником самодержавства. Разом з тим він був суворим критиком системи управління в Росії, вважаючи її основною перешкодою до примноження багатства. Його збурювала відсутність елементарного правового порядку в Росії. Центром його критики була застаріла система управління, законів та судів в Росії. Неприбуткове управління економікою і країною Посошков пов’язував зі свавіллям дворян, котрі були пов’язані круговою порукою, займались хабарництвом й іншими неблаговидними справами. Для блага Росії і її народу він ради Петру замінити давні укази, порядки і управління та обновити Судєбнік державних законів. Посошков супроводив свою «Книгу про скудність і багатство» спеціальним «Донесенням про виправлення всіх неісправ» та направив його Петру.

Пропозиція Посошкова про «виправлення всіх неісправ» були оригінальними для того часу, навіть з урахуванням досягнень економічної науки Заходу, досить прогресивними. Для перегляду державних законів Посошков радив царю створити комісію, до якої ввійдуть по два-три виборних представники від кожного стану і чинів, в тому числі й від селян. Пропоновані комісією проекти покращення правління повинні бути схвалені «вільним голосом всього народу, а не під примусом, щоб в тому викладенні як високородним, так і низькородним, і як багатим, так і вбогим, і як високочинцям, так і низькочинцям образи б і притиснення їх буття в тому нововиправленому положенні не було».

Економічні ідеї Посошкова відображали ідеї меркантилізму, хоча він не був знайомий з працями західних економістів свого часу. Не маючи спеціальної освіти, Посошков самостійно прийшов до ідей меркантилізму, котрі панували тоді в Європі. Тому він поправу вважається видатним економістом Росії.

Петро І також був прибічником меркантилізму, і його реформи значною мірою були реалізацією цього вчення, але стосовно важливих проблем управління економічним життям погляди Посошкова не співпадали з ідеями Петра, а іноді явно суперечили їм. До оригінальних ідей Посошкова відноситься розділення багатства на уречевлене і неуречевлене. Під першими він передбачає багатство держави (казни) і народу, а під другим – ефективне управління країною та наявність справедливих законів. Міркування Посошкова про неуречевлене багатство конкретизувались ним у вимозі реформи управління, оскільки саме реформа створює можливості для усунення скудності країни та примноження її багатства.

Принципи Посошкова що до покращення управління економікою виходили з вирішальної ролі держави в керівництві господарськими процесами. Він був прибічником суворої регламентації господарського життя. Основним важелем такої регламентації мали біти царські укази, котрі він вважав найважливішим засобом здійснення економічних перетворень. Певні ідеї Посошкова значно відрізнялись від ідей класичних меркантилістів Західної Європи, котрі розглядали торгівлю як основне джерело багатства. Серед багатьох його рекомендацій різко виділяються наступні:

  • примушувати всіх людей працювати, при чому працювати сумлінно й продуктивно, знищувати празність в усіх її видах;
  • рішуче боротися з непродуктивними затратами, здійснювати строгу економію в усьому.

Посошков встановлює явний зв’язок між зростанням багатства та продуктивністю праці. На його думку, ніхто не має права жити без роботи; і треба не просто працювати, а праця повинна бути з прибутком.

Зовнішня форма примусу для Посошкова, так само, як і для його сучасників, особливо російських, була звичайною формою трудової дисципліни. Разом з тим він досить переконливо обґрунтовував переваги суміжної оплати праці порівняно з погодинною. В якості стимулу для підвищення продуктивності праці він рекомендував видавати працівникам державних підприємств вищу зарплату і критикував управлінців за надзвичайно низьку плату робітникам.

Також у своїх рекомендаціях Посошков ратував за збереження екології. Він виступав проти хижого винищення молодого лісу, молодої риби, збирання недозрілих горіхів та інших подібних заходів, що наносять шкоду природі та суспільству. Автор проекту обґрунтовано доводив, що правильні принципи використання природних багатств сприяють їх примноженню, а шкідливі – винищенню.

Як меркантиліст Посошков вважав торгівлю найприбутковішою справою. Захищаючи інтереси купців, він по-своєму трактував «вільний торг», розуміючи під ним свободу російських купців від іноземних купців і всіх інших станів та чинів в Росії, тобто ратував за монопольне право купців на торгівлю в Росії. Посошков збурювався тим, що торгівлею займаються бояри, дворяни, офіцери, солдати, приказні люди та селяни, що торгують безмитно, приносячи збиток купцям і казні. Тому він вимагав заборонити займатися торгівлею всім, хто не належав до стану купців. З іншого боку він пропонував обмежити права вступу до стану купців: бажаючий це зробити мав бути вихідцем з цього стану і володіти певним мінімумом грошових коштів.

Цікавою на той час є пропозиція Посошкова що до встановлення однакових цін на товари в різних лавках. Він пропонував заснувати бюрократичний апарат, який би контролював ціни і якість товарів з метою викорінення обману в торгівлі. Посошков різко виступав проти державної монополії на торгівлю сіллю, котра призвела до встановлення високої ціни на цей продукт - багато людей в селах не вживали сіль і хворіли на цингу; пропонував передати сіль до вільної торгівлі, від чого буде користь і народу, і купцям, і казні.

Посошков в загальному схвалював реформи Петра І що до розвитку промисловості, а також пропонував ряд заходів для пришвидшення процесу. Зокрема, на його думку, кріпосні селяни повинні були зимою працювати на заводах, для чого він рекомендував навчати селянських дітей ткацькому та іншим ремеслам. Також Посошков рекомендував спонукати розвиткові винахідливості, турбуватися про охорону прав творчих майстрів, видати закон про патенти. В той час це було характерно лише для Англії та Франції.

Посошков вважав, що в Росії цар може встановлювати купівельну силу монет. В Європі, де не було самодержавної влади, купівельна сила грошей залежала від ваги металу, що в них містився.

Детально виклав Посошков і свої пропозиції стосовно податкової системи. Їх суть полягає в наступному:

  • крім духовенства, всі стани суспільства повинні платити податки;
  • податки не повинні розорювати ні державу, ні народ;
  • основою обкладання податком повинна бути земля, а податки слід встановлювати відповідно до її розмірів.

Посошков обурювався тим, що дворяни не платять податків, в зв’язку з чим казна втрачає великий дохід. Він критикував подушний податок Петра, так само, як і подворовий податок, що існував до Петра. Він акцентував на тому, що подушний податок не враховує майнового положення платника. Він розглядав Росію як великий господарський Дім: монарх – глава Дому, батько сімейства, йому всі підпорядковуються і беззаперечно виконують його вказівки. Але кому багато дано, з того багато й запитають. Глава Дому відповідальний за порядок в ньому та за придатність його для проживання. На думку Посошкова, в цьому домі міцний тільки фундамент, під яким він розумів православ’я. Всі інші його частини трухлі та вимагають термінового «перебору всіх колод з заміною гнилих».

Отже, важливу роль в розвитку економічної політики і системи державного управління середини ХVII ст. зіграв Афанасій Лаврентійович Ордин-Нащокін (близько 1605 – 1980) – прихильник укріплення централізованого апарату державного управління, активний противник боярського намісництва та ярий опікував покращення організації управління на місцях.

Економічні нововведення Ордин-Нащокіна враховували специфічні російські умови і виражали сутність його поглядів як ідеолога дворянства. З цих позицій він пропонував критично ставитися до західного досвіду, але використовувати все позитивне для Росії. Головна мета його економічної політики – це ліквідація економічної відсталості Росії, створення вітчизняної промисловості і боротьба проти засилля іноземного торгового капіталу.

Реформи Петра І зачіпали практично всі сторони управління країною та її господарськими організаціями, а також особисте життя представників всіх станів. Від зміни літочислення і створення нового державного апарату на чолі з Сенатом до брадобрейства та визначення одягу, який слід носити, - таким є коло перетворень Петра. Розвиваючи господарську функцію держави, цар розгорнув у великих на той час масштабах будівництво казенних заводів, каналів і розвинув казенну торгівлю на внутрішньому і зовнішньому ринках. Більш того він вважав, що держава повинна підтримувати та сприяти приватній ініціативі й підприємництву, навчати своїх підлеглих раціональному веденню господарства, насаджувати нові форми організації праці, поєднуючи при цьому допомогу і пропаганду з примусом.

Історики та економісти досить суперечливо оцінюють реформи Петра І. Але мало хто з них намагається заперечувати позитивний вплив цих реформ на розвиток Росії. Відстала допетровська Росія після Петра, аж до промислового перевороту в Англії і Великої французької революції, дійсно «вискочила» на певний час з економічної відсталості не тільки порівняно з Францією. В області чорної металургії вона зайняла навіть 1-ше місце в світі. Петро І «прорубав вікно у Європу» і розвиваючи в Росії перш за все крупне індустріальне виробництво заліза, навіть опередив свій час.

Меркантиліст Посошков вважав торгівлю найприбутковішою справою. Захищаючи інтереси купців, він по-своєму трактував «вільний торг», розуміючи під ним свободу російських купців від іноземних купців і всіх інших станів та чинів в Росії, тобто ратував за монопольне право купців на торгівлю в Росії. Посошков встановлює явний зв’язок між зростанням багатства та продуктивністю праці. На його думку, ніхто не має права жити без роботи; і треба не просто працювати, а праця повинна бути з прибутком.

Література

  1. История менеджмента /Под ред. Д.В.Валового. – М.: ИНФРА-М, 1997 г.
  2. Кравченко Л. Принципи Посошкова що до покращення управління економікою И. История менеджмента – М.: Академический Проэкт, 2000 г.
  3. Кредисов А.И. история учений менеджмента. – К.: 2000 г.
  4. Семенова И.И. История менеджмента. – М.: 1999 г.
  5. Уткин Э.А. История менеджмента. – М.: 1997 г.
  6. Чудновская С.Н. История менеджмента. – СПб.: 1997 г.


17.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!