Osvita.ua Вища освіта Реферати Менеджмент Динамізм організаційної структури управління підприємством. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Динамізм організаційної структури управління підприємством. Реферат

Під динамізмом організаційної структури управління підприємством слід розуміти здатність чітко реагувати на зміну попиту, вдосконалення технології виробництва, появу інновацій тощо

Існує велика кількість визначень організаційної структури управління виробництвом, і відрізняються вони за рівнем деталізації досліджуваного предмета. Наведемо кілька з них.

Структура, яка відображає синтез взаємозв'язків різних елементів, що функціонують для досягнення встановленої мети, називається організаційною. Отже, організаційна структура будь-якої системи пов'язана з досягненням її глобальної мети.

Згідно з іншим визначенням, організаційна структура — це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою. Ця конструкція має або формальний, або неформальний вираз і охоплює два аспекти:

  • вона охоплює канали влади та комунікації між різними адміністративними службами та працівниками;
  • інформацію, яка передається цими каналами.

Організаційну структуру управління визначають також як категорію менеджменту, яка відображає організаційний бік відносин управління і становить єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв'язку.

Організаційна структура управління визначається також як склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць (підрозділів) апарату управління, які виконують різні функції управління організацією (підприємством).

Згідно з цим визначенням основними елементами організаційної структури управління є:

  • склад та структура функцій управління;
  • кількість працівників для реалізації кожної управлінської функції;
  • професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;
  • склад самостійних структурних підрозділів;
  • кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;
  • інформаційні зв'язки.

Отже, кожне з визначень вносить свій вагомий внесок у розуміння суті організаційних структур управління підприємством (організацією). Зрозуміло, що чим досконаліша організаційна структура управління, тим ефективніший вплив управління на процес виробництва (надання послуг). Для цього організаційна структура повинна відповідати певним вимогам:

  • адаптивність (здатність організаційної структури пристосовуватися до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі);
  • гнучкість, динамізм (здатність чітко реагувати на зміну попиту, вдосконалення технологій виробництва, появу інновацій);
  • адекватність (постійна відповідність організаційної структури параметрам керованої системи);
  • спеціалізація (функціональна замкнутість структурних підрозділів, обмеження та конкретизація сфери діяльності кожної керуючої ланки);
  • оптимальність (налагодження раціональних зв'язків між рівнями та ланками управління);
  • оперативність (недопущення безповоротних змін у керованій системі за час прийняття рішення);
  • надійність (гарантованість достовірності передачі інформації);
  • економічність (відповідність витрат на утримання органів управління можливостям організації);
  • простота (легкість для персоналу розуміння та пристосування до даної форми управління та участі у реалізації мети організації).

Сьогодні очевидно, що підприємства для виживання на ринку та збереження конкурентоспроможності повинні час від часу вносити зміни у свою господарську діяльність. Більше того, потреби у змінах стали виникати так часто, що їх вплив на життєвий цикл підприємства вже не розглядається як виняткове явище. У практиці і наукових дослідженнях дедалі більше уваги приділяється аналізу методів та організаційним можливостям управління змінами — "менеджменту змін".

Концепція управління змінами охоплює всі зміни, що заплановані, організуються та контролюються в галузях стратегії, виробничих процесів, структури і культури будь-якої соціально-економічної системи, включаючи приватні та державні підприємства. "Менеджмент змін" займається специфічними питаннями управління підприємством, що включає організаційні, кадрові, комунікаційні та інформаційні аспекти.

Незважаючи на мінливість зовнішнього середовища, підприємство може протистояти його негативним змінам (що виникають часто, але нерегулярно і практично непередбачене). Хоча проблема управління елементами зовнішнього середовища є надзвичайно складною, більшість вчених мають єдину думку щодо її реальності.

Для управління невизначеністю навколишнього середовища можна скористатися трьома підходами, які передбачають: адаптацію до існуючих елементів навколишнього середовища; спробу сприятливо впливати на навколишнє середовище; прагнення змінити сферу діяльності в більш сприятливому напрямі, щоб позбутися загрозливих елементів навколишнього середовища.

Адаптація включає в себе зміну внутрішніх процесів і діяльності підприємства в такий спосіб, щоб воно стало більш порівнянним з навколишнім середовищем. Ця стратегія допускає встановлення і досягнення розвитку деяких раціональних процесів у навколишньому середовищі для його впорядкування. Підприємством використовуються чотири підходи для адаптації до нестійкості навколишнього середовища: буферування, вирівнювання, прогнозування та раціонування.

Проведення приватизації у різних країнах викликало особливий інтерес до розробки теорії адаптації управління при приватизації на підприємствах. Найбільш відомими є теорія вільного порядку приватизації та управлінська теорія адаптації приватизації. Перша з них ігнорує зміну управлінських систем підприємств для роботи у приватному секторі, вважаючи достатнім скасування монопольного управління з боку держави.

Управлінська теорія адаптації приватизації базується на тому, що приватизація державних підприємств супроводжуватиметься змінами в управлінських системах, які нададуть їм можливість здійснювати більш ефективне використання ресурсів і стати пристосованішими до умов ринків. Згідно з нею, виділяються 11 сфер змін управління — цілі, операції, управлінська структура, відносини, фінанси, структура капіталу, облік та система заохочення, соціальна стратегія, маркетинг, зовнішні відносини, культура.

Принципово важливе питання протистояння змінам зовнішнього середовища полягає в можливостях підприємства за допомогою випереджальних заходів або завдяки зворотній реакції зберігати свою життєздатність і досягати намічених цілей. Необхідними умовами є постійний моніторинг основних компонентів навколишньої системи та визначення своїх потреб у змінах.

Зміни у стратегії, виробничих процесах, структурі та культурі можуть здійснюватися поступово, у вигляді малих кроків, або ж радикально, у вигляді великих стрибків. У цьому зв'язку говорять, відповідно, про еволюційну (в межах організаційного розвитку) та революційну (в межах "реінжинірингу господарської діяльності") моделі трансформування. Оцінка доцільності використання тієї чи іншої моделі залежить від багатьох факторів. Головне значення мають ставлення персоналу до змін і розуміння владних повноважень з боку як керівного персоналу, так і співробітників.

Управління змінами може застосовуватися у найрізноманітніших ситуаціях і набувати різних форм. Перш за все, необхідно чітко визначити зв'язки, які можуть встановлюватися між внутрівиробничими та зовнішніми умовами, кадровими параметрами підприємства, різними видами криз, основними інструментами управління змінами, а потім провести емпірично обґрунтовані оцінки адекватності становища підприємства інструментарію реалізації змін.

Між кінцевими формами змін — господарським реінжинірингом та організаційним розвитком—лежить низка проміжних варіантів. Вони можуть відрізнятися за ступенем участі членів організації та свободи дій вищого менеджменту у здійсненні змін. Залежно від цього робиться акцент на економічній і/або соціальній ефективності. Вид кризи визначає терміновість змін і, таким чином, ступінь їх радикальності.

Успішне пристосування тієї чи іншої моделі залежить від заходів у сфері кадрового менеджменту. Поряд із збереженням зайнятості, не можна ігнорувати й диференційовані концепції скорочення персоналу. Керівники програми змін повинні вирішувати проблеми зайнятості, не завдаючи моральної шкоди звільненим і прагнучи забезпечити їм місце на ринку праці. Мета управління змінами полягає не в скороченні персоналу, а в розкритті та реалізації його потенціалу для підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Управління змінами вимагає нових відносин (які б були адекватними найскладнішим завданням управління) між підприємством та його працівниками. Дж. Нейсбит та П.Ебедин вважають, що даним відносинам є іманентними такі характеристики:

  • кращі та найобдарованіші люди віддають перевагу тій корпорації, яка забезпечує їх особисте зростання;
  • менеджер — це не просто керівник, це людина, яка виконує роль судці, вчителя, наставника;
  • люди бажають мати частку в капіталі своєї компанії, і кращі компанії забезпечують їм таку можливість;
  • наймання працівників краще замінювати підписанням контрактів з персоналом;
  • автократичне управління повинне поступитися місцем більш демократичним системам; на початку становлення інформаційного суспільства здійснюється масовий перехід від проблем формування інфраструктури до проблем підвищення якості життя.

У новій парадигмі управління головна увага приділяється людському, або соціальному, аспекту управління: менеджмент спрямований на людину, на те, щоб людей зробити здатними до спільних дій, а їх зусилля — ефективнішими. Менеджмент не відокремлений від культури, він заснований на чесності та довірі людей, формує комунікаційні зв'язки між ними і визначає індивідуальний внесок кожного працюючого у загальний результат. Етика у бізнесі оголошується золотим правилом менеджменту.

Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу, особливо в останню третину XX ст., перетворив досягнення науки і техніки на головне джерело розвитку систем управління. НТР привела до появи великої кількості нововведень, які дозволили значно підвищити ефективність створеної якісно нової продукції, її екологічну чистоту, забезпечили можливість максимальної автоматизації процесів розробки, виробництва, експлуатації, виключили фізичну працю тощо.

Реалізація цього завдання вимагає нових знань, систем управління, підготовлених спеціалістів та їх науково-технічного оснащення, систем автоматизації проектних робіт, а також комп'ютерних систем управління проектом —тобто всього, що включає у себе менеджмент науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт (НДЦКР), який є складовою частиною нового загального менеджменту підприємства. У цьому зв'язку на підприємстві мають бути передбачені заходи з розвитку науково-технічної бази, підготовки конструкторів та спеціалістів — менеджерів НДЦКР, впровадження інформаційних технологій, систем автоматизації проектних робіт тощо.

За експертними оцінками, на підприємстві фіксуються 3—4 млн. показників, які не можуть бути "вручну" опрацьовані для своєчасної та якісної підготовки управлінських рішень. Тому повна технічна реалізація нового менеджменту підприємства і отримання максимального ефекту від реформування передбачають використання інтегрованої автоматизованої системи управління, яка об'єднує всі функціональні системи управління в єдину систему — менеджмент підприємства. Конкретні функціональні системи е модулями цієї системи.

Можна стверджувати, що без створення інтегрованої автоматизованої системи управління підприємствами і, відповідно, її модулів здійснити перетворення існуючих підприємств на сучасні неможливо. Використання інформаційної технології (ІТ) належить до найбільш суперечливих внутрігосподарських проблем. Керівництво підприємств часто відмовляється їх вирішувати, оскільки не відчуває себе достатньо компетентним. Рішення звичайно делегуються керівникам інформаційних служб або спеціалізованим зовнішнім організаціям. Господарські ризики, пов'язані з ІТ, постійно зростають. Недооцінка цього важливого стратегічного ресурсу може призвести до втрачання можливих переваг або створити кризову ситуацію.

При проведенні змін головними повинні бути інноваційна спрямованість систем управління, гнучкість виробництва, постійне оновлення, спрямованість на максимально повне забезпечення споживача з метою забезпечення конкурентоспроможності. Впровадження високоефективних технічних засобів та обладнання, комп'ютеризація зв'язку і управління вимагають створення нової структури підприємств, організації малих та середніх високотехнологічних фірм, формування нових автоматизованих систем управління по всій технологічній ланці в межах кожної макротехнології тощо. При цьому основою оцінки ефективності пропонованих рішень має бути соціальний, а не технократичний критерій. Тому обов'язковими є:

  • організація системи управління якістю (менеджмент якості) та умов її сертифікації;
  • створення ринкове орієнтованих систем управління підприємствами (менеджмент, маркетинг, менеджмент НДДКР, кадрів, фінансів тощо) та їх інтеграція у новий менеджмент підприємства.

Для розвитку нового менеджменту потрібні нові спеціалісти та ефективні системи управління. Ось чому на підприємстві повинен бути розроблений комплекс заходів з підвищення науково-технічного рівня і значення людського фактора до сучасних показників, а також з підготовки менеджерів, створення нового інноваційного менеджменту підприємства.

Звичайно, успіх перетворень і подальший розвиток вирішальним чином залежать від рівня та якості професіоналів, а також від ефективності, підвищення інтелектуальності систем управління та їх постійного оновлення. На сучасному етапі повинні бути змінені орієнтири і принципи управління. За допомогою менеджменту слід використовувати об'єднаний розум колективів, які складаються високоосвічених творчих професіоналів.

Усі ці перетворення, як показує зарубіжний досвід, мають вже апробовані технічні рішення та реалізацію. Тому головним для українських підприємств є адаптація зарубіжних рішень з урахуванням українських дійсності та менталітету. Це передбачає наявність знань і вміння (волі) у керівників. Людський фактор, його рівень та якість (професійна підготовка, кваліфікація, управлінські навички, трудовий досвід, традиції, загальна культура і культура праці, соціально-психологічні якості, виховання та освіта, здоров'я і працездатність) стають визначальними умовами успішного перетворення.

Таким чином, основою нового менеджменту підприємства є використання необмежених можливостей науково-технічної революції, в першу чергу — інноваційних та інформаційних технологій; точні знання і вміле використання інтересів та можливостей людини і колективу; гнучкість і чутливість до вимог ринку, місцевих умов; постійне зростання рівня та значення людського фактора. Іншими словами, в новій системі управління, новому менеджменті головне—це управління людьми, а не виробництвом.

Своєрідність сьогоднішнього внутрігосподарського управління на українських підприємствах полягає в його перехідному характері, який виявив невідповідність принципів організації управління, що склалися раніше, умовам господарюванні, які зазнали змін. Нові підходи ще не спираються на цілісну систематизовану теорію. Вона поки що перебуває на стадії моніторингу, початкового опрацювання емпіричного матеріалу.

Недоліки в системі внутрішнього управління підприємством у більшості випадків є причиною виникнення кризової ситуації. Вихід підприємства з кризового стану вимагає розробки стратегії антикризового управління, стратегії виживання. Для цього потрібні консолідація його функціонально-управлінської конфігурації, створення гармонійно узгодженої структури, пропорційність обсягів влади та відповідальності кожного з учасників конфігурації на підприємстві.

Таким чином, на підприємстві, як і в державі в цілому, необхідно дотримуватися принципу інституціонального розподілу і функціональної взаємодії влади. При цьому потрібна ефективна система взаємного контролю, "стримувань та противаг, що визначають повноваження кожної з "діючих осіб", рівноправність їх взаємовідносин та відносну збалансованість всієї конфігурації.

Отже, під динамізмом організаційної структури слід розуміти здатність чітко реагувати на зміну попиту, вдосконалення технології виробництва, появу інновацій тощо.

Література

  1. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. – Львів: Світ, 1995. – 226.
  2. Важицький Ф. Управління в умовах стратегічних невизначеностей: основні методи і засоби // Регіональна економіка. 2001. — №2. – с. 147 – 150.
  3. Жигалов В.Т., Цикановська Л.М. Основи менеджменту і управлінської діяльності: Підручник. – К.: Вища школа., 1995. – 223. – іл.
  4. Кредісов А.І. та ін. Менеджмент для Керівників. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1996. – 556 с.
  5. Мескон М.Х. Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджменту: Пер. С. Англ. – М.: Дело, 1995. – 704 с.
  6. Ніпіаліді О. Прийняття управлінських рішень, аналітичний і інформаційний аспект // Наукові записки. 2001. — №7. – с. 176 – 178.


13.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!