Osvita.ua Вища освіта Реферати Менеджмент Застосування професійних технологій соціального менеджменту. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Застосування професійних технологій соціального менеджменту. Реферат

Соціальна діагностика та її методи. Профілактика в соціальній роботі. Соціальна адаптація

Соціальні працівники повинні професійно і вміло застосовувати різні соціальні технології, серед яких: соціальна діагностика, профілактика, адаптація, реабілітація, корекція, терапія, соціальна експертиза, прогнозування, соціальне посередництво, консультування, соціальне забезпечення, страхування, опіка й опікунство, тощо.

Розглянемо деякі технології соціальної роботи: соціальна діагностика, соціальна адаптація і соціальна профілактика.

Соціальна діагностика – комплексний процес дослідження соціального явища з метою виявлення, розпізнавання і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і відносин, що характеризують його стан і тенденції подальшого розвитку.

Ґрунтується на дослідженні за допомогою і системи методів, прийомів і способів. Соціальна діагностика припускає аналіз соціальної проблеми шляхом розчленовування її на складові елементи, по яких здійснюється мінідослідження. Отриманий соціальний діагноз служить підставою прийняття рішень і практичних дій, спрямованих на попередження і гальмування негативних тенденцій дослідження соціального явища.

Соціальна адаптація – система методів і прийомів, що мають метою надання соціальної підтримки людям у процесі їхньої соціалізації чи пристосування до нових соціальних умов, у зв'язку зі зміною соціального статусу, життєвих втрат і невдач, а також неадаптованим особистостям.

Соціальна профілактика – сукупність державних, суспільних, соціально-медичних і організаційно-виховних заходів, спрямованих на попередження, усунення чи нейтралізацію основних причин і умов, які викликають різного роду соціальні відхилення негативного характеру й інші, соціально небезпечні і шкідливі відхилення в поведінці. Її метою є створення передумов для формування законослухняної, високоморальної поведінки.

Розглянемо докладно ці соціальні технології.

Соціальна діагностика та її методи. Соціальна діагностика – це методологічний інструмент, що дає необхідні знання, на основі яких розробляються різні соціальні прогнози і проекти, вивчається суспільна думка і морально-психологічний клімат у суспільстві.

У педагогічному словнику соціальної роботи поняття «соціальна діагностика» визначається як комплексний процес дослідження соціального явища з метою виявлення, розпізнання і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і відносин, що характеризують його стан і тенденції подальшого розвитку.

Соціальний діагноз, як науковий висновок про стан «соціального здоров'я» розглянутого об'єкта чи соціального явища, заснований на всебічному і систематичному спостереженні і вивченні, що припускає не тільки виявлення причинно-наслідкових зв'язків і спонукальних мотивів поведінки об'єктів чи явищ. Це творчий і трудомісткий процес, що не схильний до стандартизації. Проте, загальна схема діагностики склалася і її можна розглядати в якості вихідної, базової моделі. Вона містить у собі ряд етапів:

  • попереднє ознайомлення з об'єктом, що припускає одержання достовірного уявлення про предмет вивчення, визначення його сильних і слабких сторін, можливих напрямків зміни й удосконалювання;
  • проведення загальної діагностики, тобто постановка задач, виділення складу діагностованих ситуацій, визначення еталонних (нормативних) параметрів ситуацій, вибір методів діагностування;
  • проведення спеціальної діагностики по кожній з узятих для заглибленого дослідження проблем, вимір і аналіз усіх необхідних показників;
  • побудова висновків, на основі яких робиться висновок.

Соціальна діагностика ґрунтується на ряді принципів:

об'єктивність полягає в неупередженому розгляді соціального об'єкта, що виключає будь-які перекручування дійсності або в інтересах, тому що тільки безсторонній висновок і зроблені по ньому висновки мають реальну наукову і практичну значимість;

  • причинність обумовлена універсальним зв'язком і взаємодією всіх явищ і процесів у реальному світі, що дозволяє в процесі дослідження не обмежуватися описом окремих фактів чи явищ, а з'ясувати закономірності їх виникнення і функціонування;
  • комплексний підхід у вивченні соціальних проблем пояснюється тим, що соціальна сфера являє собою складне переплетення безлічі прямих і опосередкованих людських учинків, відносин, дій у всіляких проявах, і виділення окремих можливе лише умовно, для нагромадження яких-небудь конкретних даних. При діагностиці ці конкретні дані завжди потрібно погоджувати з усім комплексом проблем;
  • наукова обґрунтованість і підтверджуваність особливо важливі, тому що за кожним рішенням, прийнятим на основі соціального діагнозу, стоїть життя конкретних людей, їх долі.

У залежності від специфіки діагностованої проблеми чи явища можуть використовуватися різні методи дослідження, як загальнонаукові, так і частини.

До першої групи методів можна віднести інтерв'ю, анкетування, спостереження, аналіз документів, експертні оцінки й ін. Розглянемо деякі з них.

Методи обробки й аналізу інформації включають: аналіз проблем, аналіз факторів, що викликають проблему, аналіз взаємного впливу цих факторів, порівняння різної інформації й ін.

У процесі діагностики потрібно визначити ступінь важливості тих чи інших проблем і порядок терміновості їхнього рішення. Для цього розроблений ряд методів. Широке поширення одержав метод ранжирування альтернатив.

Перераховані методи не вичерпують усього різноманіття методичних способів і прийомів здійснення соціальної діагностики. Важливо відзначити, що їхнє правильне використання відкриває широкі можливості для значного підвищення об'єктивності, вірогідності й ефективності даної технологічної процедури.

Профілактика в соціальній роботі Прийняті на основі діагностики рішення і рекомендації реалізуються через різні процедури технології соціальної роботи. Однією з таких процедур є соціальна профілактика.

Під профілактикою маються на увазі науково обґрунтовані дії, що вчасно починаються, спрямовані на:

  • запобігання можливих фізичних, психологічних чи соціокультурних колізій в окремих індивідів групи ризику;
  • збереження, підтримку і захист нормального рівня життя і здоров'я людей;
  • сприяння їм досягненні поставлених цілей і розкриття їхніх внутрішніх потенціалів.

Часто первинна профілактика вимагає комплексного підходу, що пускає в хід системи і структури, здатні запобігти можливим проблемам чи вирішити поставлені задачі. Профілактична діяльність, здійснювана на рівні держави через систему мір підвищення якості життя, мінімізацію факторів соціального ризику, створення умов для реалізації принципу соціальної справедливості, називається соціальною профілактикою. Соціальна профілактика створює те необхідне тло, на якому більш успішно здійснюються всі інші види профілактики: психологічна, педагогічна, медична і соціально-педагогічна.

Психолого-педагогічна профілактика – це система запобіжних заходів, зв'язаних з усуненням зовнішніх причин, факторів і умов, що викликають ті чи інші недоліки в розвитку дітей. Здійснюється на тлі загальної гуманізації педагогічного процесу. Однак, досить часто порушуються елементарні права дитини, що передбачає включення в профілактичну роботу систему заходів для соціального захисту дитинства.

Соціальний захист дитинства – спеціальні заходи для гарантованого забезпечення прав неповнолітнім, передбаченим українським законодавством і Міжнародною конвенцією про права дитини.

Дитина – особа, що не досягла вісімнадцяти років (повноліття). У практиці соціального і медичного обслуговування в педагогіці виділяються також грудні діти (від народження до року), діти дошкільного віку (від 1 року до 6-7 років), діти молодшого шкільного віку (від 7 до 10 років), підлітки (від 11 до 13-14 років) і юнака (від 15 до 18 років).

Профілактика передбачає рішення ще не виниклих проблем. Тому ряд мір приймається задовго до їх виникнення. Наприклад, багато батьків і вчителів прагнуть розвинути активність дитини, надають їй волю вибору, заохочують ініціативу і самостійність, попереджаючи тим самим соціальний інфантилізм і пасивність.

Інші профілактичні міри приймаються безпосередньо перед виникненням проблем. Так, при виникненні в дитини пробілів у знаннях, уміннях і навичках по конкретному предмету вчитель дає йому індивідуальні завдання, додатково роз'ясняє матеріал, дає поради по організації домашньої навчальної праці, попереджаючи, таким чином, педагогічну занедбаність чи неуспішність дитини.

Третя група профілактичних заходів приймається у відношенні уже виниклої проблеми, але попереджає виникнення нових. Наприклад, педагог працює з окремими поведінковими недоліками дитини, профілактуючи розвиток негативних особистісних властивостей.

Перші два підходи можна віднести до загальної профілактики, а третій – до спеціальної. Спеціальною профілактикою можна називати систему заходів, орієнтованих на рішення визначеної задачі: профілактика девіантної поведінки, профілактика неуспішності, профілактика шкільних страхів і т.п.

В останні роки багато уваги приділяється ранній профілактиці відхилень у розвитку особистості дитини. Це зв'язано з наступними причинами:

  • дитинство є тим періодом, у якому закладається фундамент особистості;
  • у дитинстві закладаються моральні і естетичні еталони;
  • у дитинстві формуються доцільна до певних правил поведінка і нормативна діяльність;
  • нервова система дитини надзвичайно пластична і здатна до зміни;
  • у цьому періоді дитина має підвищену сугестивність, здатність до копіювання;
  • у цьому періоді дитина залежна від дорослих; а батьки і педагоги – головні авторитети.

Соціально-педагогічна профілактика – це система заходів соціального виховання, спрямованих на створення оптимальної соціальної ситуації розвитку дітей і підлітків і сприятливих проявів різних видів її активності.

Виходячи з розуміння соціальної ситуації розвитку, її об'єктивності (якою вона реально є) і суб'єктивності (якою вона переживається і сприймається) аспектів, соціально-педагогічна профілактика спрямована на зміну різних зовнішніх і внутрішніх факторів і умов соціального виховання і перебудову їх взаємодії.

Займаючись цим видом профілактики, соціальний педагог (працівник) може направити свою діяльність на виховний мікросоціум дитини (педагоги, батьки, група однолітків), змінюючи характер їх відносини, впливу на дитину. Він також може впливати на його уявлення про навколишні і взаєминах з ними і супровідні їхні переживання і змінювати їх. Нарешті він може сприяти зміні позиції дитини стосовно соціуму (сприяння, протидія, бездіяльність).

Профілактичні заходи важливі у всіх сферах життєдіяльності людей:

1. Охорона здоров'я населення – викорінювати причини виникнення і розвитку хвороб, створювати найбільш сприятливі умови охорони здоров'я, виховання фізично і духовно міцних людей;

2. Профілактика девіантної поведінки:

  • а) профілактика самогубств (суїциду) – своєчасне діагностування і відповідне лікування; активна емоційна підтримка людини, що знаходиться в депресії; заохочення його позитивної спрямованості з метою полегшення негативної ситуації;
  • б) профілактика таких соціальних патологій, як злочинність, алкоголізм, наркоманія і токсикоманія – основна мета – створення передумов для формування законослухняного високоморального поводження громадян.

Форми і види профілактичних заходів різноманітні. Виходячи зі стадій попереджувального впливу вони можуть бути визначені як:

  • нейтралізуючі;
  • що компенсують;
  • попереджуючі вплив обставин, що сприяють соціальним відхиленням;
  • ці обставини, що усувають;
  • заходи щодо здійснення наступного контролю за проведеною профілактичною роботою і її результатами.

Профілактика є одним з основних і перспективних напрямків діяльності в соціальній роботі.

Соціальна адаптація. Поняття «адаптація» означає пристосування. Найважливіша задача адаптаційного процесу – це проблема виживання людини, через пристосування потенцій індивіда з процесами природного і соціального середовища. Виділяють чотири види адаптації людини: біологічна, фізіологічна, психологічна, психологічна, соціальна.

Специфікою людської адаптації є те, що цей процес зв'язаний із соціалізацією людини, із процесом засвоєння соціальних норм поведінки. Власне кажучи соціальна адаптація є найважливішим механізмом соціалізації. Соціальна адаптація означає, що у відносно короткий проміжок часу особистість чи група активно освоює нове соціальне середовище, що виникає або в результаті соціального чи територіального переміщення, або при зміні соціальних умов.

Процес соціальної адаптації розглядають на трьох рівнях:

  • суспільство (макросередовище) – адаптація особистості і соціальних шарів до особливостей соціально-економічного, політичного, духовного і культурного розвитку суспільства;
  • соціальна група (мікросередовище) – адаптація людини чи, навпаки, нестиковка людини із соціальною групою (виробничий колектив, родина, навчальний колектив і ін.);
  • сам індивід (внутріособистісна адаптація) – прагнення досягти гармонії, збалансованості внутрішньої позиції і її самооцінки з позицій інших індивідуумів.

Адаптація з'являється різноманітним, комплексним явищем у житті соціальних суб'єктів. Виділяють чотири основних аспекти розгляду адаптації: як різновиду соціального відношення, соціального процесу, соціальної діяльності й інституціональної форми.

Адаптація – двоєдиний процес, у ході якого суб'єкт не тільки випробує вплив з боку соціального середовища і соціальних інститутів (родина, система утворення, ЗМІ й ін.), але і сам може активно впливати на зовнішнє середовище, трансформуючи її у відповідності зі своїми потребами.

Механізм соціальної адаптації особистості виступає як єдиний процес діяльності, спілкування, самосвідомості в соціальній діяльності людини, коли відбувається перетворення його внутрішнього світу, реалізація прихованих можливостей, що допомагають повноцінно включитися в процеси соціальної адаптації як активності особистості.

Соціальна самосвідомість особистості виступає як механізм соціальної адаптації, при якій відбувається формування й усвідомлення своєї соціальної приналежності і ролі. Існують і такі механізми соціальної адаптації особистості, як:

  • когнітивний, який включає усі психічні процеси, зв'язані з пізнанням: відчуття, сприйняття, представлення, пам'ять, мислення, уява і т.д.;
  • емоційний, що включає в себе різні моральні почуття й емоційні стани;
  • практичний, поведінковий, що пропонує визначену спрямовану діяльність людини в соціальній практиці.

У цілому, усі ці соціально-психологічні механізми адаптації особистості складають повну єдність.

Ефективність, кінцеві результат адаптації визначаються об'єктивними показниками досягнень і суб'єктивною задоволеністю своїми досягненнями в тій професійній і соціально-економічній позиції, яку займає людина.

Список використаної літератури

  1. Давиденко В.К. Соціальний захист в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. — 2003. —№3. —с.34-36.
  2. Менеджмент социальной роботы: Учеб. пособие для студ. выш. учеб. заведений. /Под ред. Е.И. Комарова, А.И. Войтенко. — №:1999. —288с.
  3. Методика социально-психологической диагностики и группы. М., 1990.
  4. Надточий Б. Чи подолає Україна “груповий егоїзм” у пенсійному забезпе-ченні? //Соціальний захист. — 2001. —№6.
  5. Новіков В. Соціальне партнерство. // Соціальна політика і соціальна робота. — 2000. —№1.
  6. Социальний менеджмент. Курс лекций. /Под ред. д. ф. н., профессора Иванова В.Н., д.е.н. профессора Патрушева В.И. —Москва: издательство МССУ. “Союз”.- 1998. —с.218.
  7. Слепинков И.М., Аверин Ю.П. Основы теории социального управления: Учеб. пособие для вузов. — М.: Высш. МК. — 1990.
  8. Сташків Б. Державні органи України, які здійснюють управління у сфеі соціального забезпечення інвалідів. //Соціальний захист.- 2000. —№3. —с.43-47.
  9. Семигіна Т. Інформаційно-консультативні центри в системі соціального захисту населення.//Соціальна політика і соціальна робота.(2000.(№1.(с.77-83.
  10. Семигіна Т. Допомога Міністерсва праці та соціальної політики України з боку Європейського Союзу. // Соціальна політика і соціальна робота. — 2000. —№9. —с.107-112.
  11. Самигіна Т. З досвіду викладання “Основ соціальної політики”. // Соціальна політика і соціальна робота. — 2001. —№2. —с.81-85.
  12. Самигіна Т. Соціальні інновації: методологічні аспекти викладання. // Соціальна політика і соціальна робота. — 2000. —№3,4. —с.98-112.
  13. Спавочное пособие по социальной работе Алексеева Л.С. [и др]. —под ред. А.М. Панова, Е.Т. Холостовой. М.: Юристь, 1997. —с.109.
  14. Суслова В. Социальная диагностика: методы и способы ее осуществления. М., 1993.
  15. Теория социальной работы. /Под ред. профессора Е.И. Холостовой. М.: Юристь, 2000.
  16. Удальцова М.В. Социология управления. —М. —Новосибирск. —1999. —с.57.


13.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!