Osvita.ua Вища освіта Реферати Менеджмент Методи формування творчих здібностей сучасного менеджера. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Методи формування творчих здібностей сучасного менеджера. Реферат

Однією з головних проблем формування творчих здібностей сучасних менеджерів є розвиток їх лідерських якостей і обізнаності в мистецтві управління

Саме із творчо обдарованих фахівців можна сформувати вкрай потрібний Україні корпус професійних керівників-лідерів, менеджерів виробничої сфери. Прикладом можуть слугувати численні дослідження проблем управління та лідерства [1, 2, 5, 6].

Зазвичай лідером вважають менеджера, який здатен ефективно впливати на інших і з яким бажає співпрацювати більша частина колективу. Лідерські якості визначаються не тільки схильністю особистості до управлінської діяльності. Наприклад, О.Баєва у своїх дослідженнях зауважує, що типологічні особливості темпераменту лідера визначаються такими особливими рисами як бажання ризику, вміння фіксувати свою увагу й керувати власною поведінкою на основі процесів саморегуляції та самоконтролю.

Такі реакції здебільшого зумовлені генетично, тобто людина вже народжується зі схильністю до емоційної, бурхливої реакції на навколишнє середовище, що зберігається упродовж усього життя [2, с. 67].

Незважаючи на цей аспект лідерства, вважаємо, що особистість справжнього лідера можна сформувати у відповідному освітньо-професійному середовищі. Однак реалізація лідерських здібностей на практиці неможлива без творчого вияву здібностей в управлінні. Тут мистецтво управлінської діяльності втілюється в імпровізації, базованій на лідерських і професійних уміннях і навичках. Лідерство і мистецтво, як категорії сучасного менеджменту тотожні філософським категоріям «форма» і «зміст». Як форма не може існувати без реального змістовного наповнення, так само і справжнє лідерство не може існувати без мистецьких задатків в управлінні.

Наука і мистецтво базуються на спільності гносеологічних основ. У ширшому розумінні поняття «мистецтво» є однією з форм суспільної свідомості, складовою духовної культури людства, специфічним видом практичного і духовного освоєння світу. Воно трактується як процес пізнання, осмислення, інтерпретації оточуючого світу у визначених формах. Його асоціюють із будь-яким видом практичної діяльності, яка здійснюється вміло, майстерно не тільки в технологічному, а й в естетичному розумінні.

Різні види мистецтва мають багатовікову історію. Зокрема ораторське й військове мистецтво відображають творчу діяльність, що наближена до управління. Про необхідність тісного зв'язку між наукою і мистецтвом писали такі всесвітньо відомі мислителі, як Луцій Сенека, Нільс Бор, Альберт Ейнштейн, військовий теоретик Карл фон Клаузевіц та ін. Американський учений Сальфранк наголошував, що управління є мистецтвом, до того ж великим мистецтвом.

Справа в тому, що для управління не досить передбачення і усвідомлення. Потрібні ще знання, і подібно до того як художник мусить вивчати закони випромінювання світла і поєднання кольорів, адміністратор мусить досконало пізнавати характер матеріалу, над яким він працює. На думку науковця, управління називають мистецтвом саме тому, що воно ґрунтується не лише на грубому емпіризмі, а й на досягненнях науки.

Наукове управління, з одного боку, передбачає дотримання об'єктивних економічних законів, принципів, прогресивної технології управління, а з іншого — включення в управлінський процес конкретних форм, зразків зі сфери мистецтва успішного розв'язання підприємницьких завдань, досвіду роботи кращих менеджерів. Російський науковець В.І.Кноррінг зазначає, що сучасне мистецтво управління асимілювало світові досягнення у сферах психології, логіки, риторики, етики, філософії, права, а також методів впливу на особистість і соціум різних релігійних конфесій (рис. 1).

Рис. 1. "Генеалогічне дерево" мистецтва управління.

У сучасному розумінні управлінське мистецтво — це систематизовані теоретичні узагальнення про кращі зразки (еталони), прийоми, методи та засоби успішної керівної діяльності, розвинуте вміння, з одного боку, ефективно використовувати теоретичні знання, а з іншого — діяти в тих ситуаціях, для яких наука управління ще не виробила необхідних рекомендацій.

За такого трактування мистецтво управління охоплює широке коло питань оперативної роботи; розвитку службових зв'язків та ділових контактів; мотивації підлеглих до високопродуктивної праці; підтримки високої дисципліни праці; мистецтва розв'язання конфліктних ситуацій; переконання; логіки доказу; ораторського мистецтва; ефективності стилю управління на різних ієрархічних рівнях та ін.

Мистецтво управління комплексно характеризує творчу управлінську діяльність, яка показує роль індивідуальних якостей менеджера і стиль його роботи в досягненні поставлених цілей. Тут найбільшого значення набувають розвинена інтуїція, досвід творчої діяльності, висока освіченість, професіоналізм, комунікабельність, відповідний тип мислення, рішучість, ініціативність.

Ці характеристики повинні бути притаманні кожному менеджеру, який займається управлінською діяльністю професійно. Але висока майстерність у мистецтві управління не є загальною мірою наявності цих якостей, вона проявляється за певного поєднання цих ознак і їх відповідності конкретним обставинам діяльності і можливостям реалізації мети.

Мистецтво управління також проявляється у стилі роботи менеджера, спілкуванні його з людьми, у здібностях до неформального впливу на підлеглих. Саме мистецтво управління визначає співвідношення формального і неформального управління, формування авторитету менеджера і прояв його лідерських якостей.

Крім того, мистецтво управління проявляється також у методах і прийомах розробки управлінських рішень, підходах до оцінки, аналізу проблем вибору і обґрунтування кращого варіанту рішення серед можливих альтернатив. Помилково вважають, що мистецтво управління годі опанувати. Діяльнісні характеристики управлінської майстерності можуть виявлятися, формуватися, відточуватися поступово, упродовж життя. Не випадково Ф.Тейлор розглядав мистецтво управління як еволюцію, а не винахід. Мистецтво управління — це сплав освіти, досвіду й індивідуальності творчої особистості.

Отже, хоча управлінська діяльність є мистецтвом, яке, однак, базується на наукових принципах. Процес формування мистецького управління пов'язаний з трьома групами факторів (рис. 2.):

  • зовнішні передумови;
  • умови службової діяльності;
  • особистісні фактори.

Рис. 2. Фактори процесу формування мистецтва управління.

Основою управлінського мистецтва є конкретний приклад, ситуація, зразок, у яких демонструється певна управлінська проблема і дається метод її вирішення. При цьому основним методом управлінського мистецтва є описовий, емпіричний, на відміну від логічного, притаманного теорії керівництва.

Опис кращого досвіду господарювання, успішного вирішення проблеми розвитку виробництва має не тільки історико-пізнавальне значення, а й практичну цінність, оскільки чимало положень не втратили своєї актуальності в сучасних умовах. Однак, слід зважити на те, що вибір і узагальнення дійсно нового, прогресивного — завдання досить складне, оскільки доводиться зустрічатися з великим розмаїттям форм можливого вирішення тієї чи іншої проблеми, складністю в оцінці окремих дій, що забезпечують успіх.

Матеріали багатьох управлінських досліджень свідчать про те, що в сучасних умовах конкурентні переваги працівника визначаються накопиченим і задіяним людським капіталом. Саме капітал, втілений у людях, у формі їхньої освіти, кваліфікації, професійного досвіду, новаторського і організаційного таланту тощо визначає можливості і межі необхідних змін. Відповідно, пріоритетними чинниками економічної динаміки стають інвестиції в людський капітал [6, с. 235].

Складність оцінки практичного досвіду полягає ще й у тому, що різні підприємства можуть досягати однакових результатів зовсім по-різному, використовуючи багатий арсенал практичних прийомів господарювання. І хоча пошук деяких універсальних рішень в управлінні здається безперспективним, знаходження складових успіху, опис і накопичення типових виробничих ситуацій слід визнати досить актуальними, оскільки це полегшує вибір правильної стратегії управління та вирішення поточних виробничих питань.

Діяльність менеджера, що працює творчо, володіє мистецтвом управління, характеризується підприємливістю, постійним пошуком нових можливостей у сфері економіки, технологій, організаційної структури, використання потенційних можливостей трудового колективу і кожного виконавця зокрема. Справжня мистецька майстерність керівника пов'язана з його лідерськими якостями, творчою імпровізацією, умінням приймати раціональні рішення в умовах ризику і мінімуму інформації, з урахуванням прямих і опосередкованих, взаємопов'язаних і взаємообумовлених факторів.

Керівник стає на чолі організації в результаті формалізації відносин у ній (делегування повноважень). Натомість лідерами стають не з волі організації, а завдяки особистому авторитету, харизмі та багатьом особистим якостям індивіда, насамперед — творчим здібностям. Керівник організації — це людина, яка одночасно є лідером і ефективно управляє своїми підлеглими. Його мета — впливати на інших людей так, щоби вони виконували роботу, доручену організацією.

Отже, лідерство — це здатність людини (менеджера) чинити ефективний вплив на окремі особистості й групи, спрямовуючи їхні зусилля на досягнення цілей організації. Лідерство стало об'єктом дослідження, коли на початку двадцятого століття управління перетворилося на наукову галузь, а менеджери стали впливовою і рушійною силою у суспільстві. Проте, лише у 1930–1950 рр. було здійснено спробу вивчення лідерства у великих масштабах, на систематичній основі.

Ці ранні дослідження ставили за мету виявити властивості чи особисті характеристики ефективних керівників. Згідно з теорією лідерства (відомою під назвою «теорія великих людей»), кращі керівники володіють визначеним набором лідерських особистих якостей. Розвиваючи цю думку, зауважимо, що коли б ці якості виявляти і розвивати завчасу, можна було б забезпечити формування ефективних керівників. Коло згаданих рис окреслено трьома складовими: високі професійні навички, організаційні здібності і особисті (морально-психологічні) якості.

Пізніші дослідження у сфері лідерства показали, що в ефективності керівництва вирішальну роль можуть відіграти додаткові, ситуативні чинники: потреби і особисті якості підлеглих, характер завдання, вимоги і вплив середовища, інформація та ін. Крім того, ефективного керівника-лідера з-поміж інших вирізняє певна система якостей: творча обдарованість, високий рівень інтелекту, харизматичність, ініціативність, упевненість у своїх силах та ін.

М.Д.Виноградський зазначає, що лідерські якості керівника, як виразника і захисника інтересів членів колективу, вимагають у першу чергу вмілого поєднання у своїй роботі власних і колективних інтересів. Він повинен сприяти творчому зростанню підлеглих, створюючи для цього відповідні умови, добре знати мотиваційну структуру працівників, бути психологом людської душі [4, с. 60].

На жаль, незважаючи на попереднє опрацювання, дослідники сфери лідерства дійшли спільної думки щодо набору якостей, обов'язково притаманних ефективному керівникові. Дійсно, в різних ситуаціях менеджери виявляють різні особисті якості. Понад те, людина не спроможна стати ефективним керівником лише тому, що вона володіє деяким набором особистих якостей.

Цей висновок останніх досліджень науковців-біхевіористів часто наводиться як доказ того, що ефективність керівництва має ситуаційний характер. Тобто, в різних виробничих ситуаціях вимагаються різні здібності і якості, а, отже, менеджер повинен володіти творчою адаптивністю і мати систему автодидактичних здібностей. При цьому, структура особистих якостей керівника повинна варіюватися і співвідноситися з особистими якостями і діяльністю його підлеглих.

Розчарування у підході до лідерства з позицій особистих якостей в останній час посилилося і це підштовхнуло науковців до вивчення проблеми лідерства, зосередивши свою увагу на поведінці керівника. Згідно з поведінковим підходом, ефективність лідера визначається не особистими якостями керівника, а манерою поведінки щодо підлеглих. Поведінковий підхід просунув вивчення лідерства, зосередивши увагу на фактичній поведінці керівника, який бажає спонукати людей на досягнення цілей організації.

Проте основний недолік цього підходу полягає у припущенні, що повинен існувати один оптимальний стиль керівництва. Однак, численні результати досліджень вчених-біхевіористів підтверджують, що не може існувати одного «оптимального» стиля керівництва. Отже, можна зробити висновок про те, що у сучасних умовах оптимальний стиль лідерства мінливий, який творчо використовується залежно від конкретної ситуації і застосовує безліч методів і форм впливу на підлеглих [3, с. 244].

Сфера впливу неформального лідера може виходити за адміністративні межі формальної організації. Чинники, що визначають можливість стати лідером наступні: вміння користуватися владними повноваженнями, професійна компетентність, організаційні здібності, високі моральні якості, харизматичний вплив та інші якості і можливості. Особливо важливою складовою психологічної структури особистості лідера є спроможність раціонально використовувати надану владу. Влада — це можливість впливати на колектив, ситуацію і поведінку окремих особистостей завдяки наданим вищим керівництвом офіційних повноважень.

Форм влади багато, але наявність реальної влади залежить не тільки від формальних повноважень, які визначені посадою, а і від особистого авторитету керівника. Авторитет — це форма влади, яка заснована на загальному визнанні, заслуженій довірі у членів колективу (групи). Він прямо пов'язаний із взаємовідносинами керівника і підлеглих.

Авторитет створює сама людина, є продуктом її повсякденної діяльності і базується перш за все на вмінні користуватися владою. Як відзначав В.О.Сухомлинський: «Кожного з нас повинна турбувати думка про проблему влади людини над людиною, влади старшого над молодшим. Влада — найбільш загальний, всеосяжний і одночасно гострий, тонкий, тендітний і небезпечний засіб. Це інструмент, яким можна зробити безболісну операцію, але можна і сильно розкроїти ніжну тканину людської душі. Цей інструмент дуже необхідний і одночасно небезпечний».

Російський професор Л.Д.Кудряшов, поклавши в основу характерологічні особливості трудової діяльності керівників, виділив вісім стилів лідерства: «регламентатор», «колегіал», «спринтер», «об'єктивіст», «волокитник», «максималіст», «організатор», «клопотун». «Регламентатор» прагне до цілковитого визначення управлінських функцій. «Колегіал» — відводить важливе місце у своїй роботі різним комісіям, нарадам, зборам. «Спринтер» — дуже швидко реагує на зміни в організації. «Об'єктивіст» — постійно посилається на незборимі фактори, особливо, коли стає помітне відставання в роботі.

«Волокитник» — схильний до бюрократичних прийомів у роботі. Діє за принципом «кожне рішення має дозріти». «Максималіст» — працює лише з великими проблемами і не визнає дрібних. «Організатор» — основну увагу приділяє організаційним питанням (добір і розстановка кадрів, розробка планів і стандартів тощо), випускаючи з поля зору інші важливі функції управління. «Клопотун» — лідер, діяльність якого характеризується великою різноманітністю. Він намагається брати участь у всіх справах. Такий керівник не вміє відрізняти головне в роботі від другорядного, а тому «тоне» у поточних справах.

Американський вчений Р.Уотермен пише про три типи лідерів: «сторож», «маніпулятор коштами» і «будівельник-перетворювач». «Сторожі» — це майстри бездіяльності, які хочуть бути впевненими в тому, що за час їхньої роботи нічого не трапиться. «Маніпулятор коштами» зайнятий фінансовими угодами організації. «Будівельники» — працюють, вірячи, що вони зможуть щось покращити. Новий тип керівника в американській літературі одержав назву «парадоксального керуючого». Як особистість, він може бути охарактеризований такими досить суперечливими рисами: твердий, але гнучкий; дуже серйозний, але має почуття гумору; дружелюбний, але вміє зберігати дистанцію; фанатично відданий своїй справі і врівноважений; мрійливий і в той же час реалістичний [3, с. 251].

Наведені вище концептуальні положення щодо змістовного наповнення лідерства визначають дидактичні напрями підготовки менеджерів у вищих навчальних закладах. На основі комплексного підходу автором пропонується педагогічна технологія формування лідерських здібностей на основі управління навчально-творчою діяльністю (НТД) студентів, яка представляє собою комбіновану систему елементів управління НТД, серед яких виділяються:

  • планування індивідуальної стратегії самонавчання студентів;
  • структурований поділ навчального матеріалу на окремі модулі;
  • технологічна послідовність вивчення дисципліни;
  • система дидактичного забезпечення процесу навчання;
  • мотиваційні умови навчально-творчої діяльності студентів;
  • налагодження дієвого зворотного зв'язку і контроль за якістю освітнього продукту.

Оскільки лідерство як результат навчально-творчої діяльності людини базується на сукупності вмінь (інтелектуально-логічних, методологічних, світоглядних, комунікативних, автодидактичних), дидактичну основу цієї підготовки складає комплекс методів (інформаційних, операційних, пошукових, самостійного навчання). Наприклад, навчальний процес, побудований на основі ігрових дидактичних форм, допомагає значно активізувати пізнавальну діяльність студентів, реалізувати творчі компоненти розвитку особистості. За цих умов вона виконує ролі організатора, виконавця, творця, знаходить мотиви для виявлення життєвої активності.

Автором статті пропонується удосконалити якісні аспекти процесу формування лідерських здібностей управлінських кадрів за педагогічним напрямком, що ґрунтується на управлінській концепції «Менеджмент-освіта». Дана концепція базується на впровадженні управлінських функцій в освітнє середовище, реалізації модульно-рейтингової системи організації навчального процесу, високому рівні інформаційно-дидактичного забезпечення і технологізації навчального процесу.

Метою її впровадження є підвищення творчої активності студентів на всіх етапах вивчення певної дисципліни, стимулювання систематичної, регулярної пізнавальної діяльності, підвищення рівня індивідуалізації й диференціації навчання, що позитивно позначається на загальній успішності і сприяє формуванню творчої особистості майбутнього фахівця.

Наприклад, для підготовки аграрних менеджерів автором запроваджено у Харківському національному аграрному університеті ім. В.В.Докучаєва освітню студію-школу молодого лідера, організації роботи в якій властиве використання різноманітних дидактичних форм з відпрацювання менеджерських якостей. Для забезпечення високого рівня інформаційного забезпечення НТД створено творчу лабораторію дидактичних проектів Науковий центр дидактики «Менеджмент-освіта».

Запровадження педагогічної технології «Менеджмент-освіта» є важливим чинником стимулювання якісної навчально-творчої діяльності студентів. Для неї характерні перш за все новий тип взаємовідносин викладача і студента, збільшення часу їх безпосереднього індивідуального спілкування в процесі навчання.

Одержані результати засвідчили, що студенти експериментальних груп (технологія «Менеджмент-освіта») краще підготовлені до творчої управлінської діяльності на виробництві. Вони продемонстрували кращі лідерські здібності під час виробничих практик та стажування на підприємствах. При цьому термін їх професійної адаптації під час працевлаштування скорочувався на третину порівняно зі студентами, які працювали за традиційною системою вузівської підготовки.

Підводячи підсумки, можна зазначити, що технологія керівництва повинна відповідати викликам ситуації, що склалася, творчо насичуватися рисами будь-яких стилів, які роблять лідерство більш ефективним. При цьому саме творча спрямованість менеджера є основною передумовою його високих лідерських якостей.

Література

1. Алифанов С.А. Основные направления анализа лидерства // Вопросы психологии. — 1991. — № 3. — С. 90–97.

2. Баєва О. Біологічні основи влади і лідерства // Персонал. — 2006. — № 12. — С. 67.

3. Бєсєдін М.О., Нагаєв В.М. Основи менеджменту: оцінно-ситуаційний підхід: Підручник (модульний варіант). — К.: ЦУЛ, 2005.

4. Управління персоналом: Навч. посібн. / М. Д. Ви-ноградський, С.В.Бєляєва, А.М.Виноградська та ін. — Е.: ЦУЛ, 2006.

5. Воронько О. Керівні кадри: державна політика та система управління: Навч. посібник. — К.: УАДУ, 2000.

6. Грішнова О.А. Людський капітал: Формування в системі освіти і професійної підготовки. — К.: «Знання». — 2001. — с. 235–236.


10.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!