Osvita.ua Вища освіта Реферати Менеджмент Підприємництво: сутність та види. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Підприємництво: сутність та види. Реферат

Підприємницька діяльність як фактор виробництва. Сутність, види і суб'єкти підприємництва

Підприємницька діяльність як фактор виробництва. Феномен підприємництва виступає як невід'ємний атрибут ринкового господарства. Хоча історія підприємництва іде всередину століть, сучасне його розуміння склалося в період становлення і розвитку капіталізму.

В економічній теорії поняття «підприємець» з'явилося в XVIII в. і часто асоціювалося з поняттям «власник». У його джерел стояв англійський економіст Р. Кантільон, який уперше вніс термін «підприємець» в економічну теорію. По Кантільону, підприємець — це людина з невизначеними, нефіксованими доходами (селянин, ремісник, торговець, розбійник, жебрак і т.д.). Він купує чужі товари за відомою ціною, а продавати свої буде за ціною, йому поки невідомою. Звідси випливає, що ризик — головна відмітна риса підприємця, а його основна економічна функція складається в приведенні пропозиції у відповідність з попитом на різних товарних ринках.

А. Сміт також характеризував підприємця як власника, що йде на економічний ризик заради реалізації якоїсь комерційної ідеї й одержання прибутку. Він сам планує й організує виробництво, розпоряджається його результатами і т.п.

Аналогічного погляду на функцію підприємця в ринковій економіці дотримував і великий французький економіст кінця XVIII — поч. XIX ст. Ж.-Б. Сей, який характеризував його як особу, що береться за свій рахунок і ризик і у свою користь зробити який-небудь продукт. Він підкреслював активну роль підприємця як економічного агента, що комбінує фактори виробництва як посередника, власника знань і досвіду. Сей досить докладно описав специфічні властивості підприємця і характер його доходів, частина яких є платою за його рідкі підприємницькі здібності.

Великий внесок у розробку теорії підприємництва внесли німецький економіст В. Зомбарт і австрійський економіст И. Шумпетер. Підприємець по Зомбарту — це «завойовник» (готовність до ризику, духовна воля, багатство ідей, воля і наполегливість)» організатор» (уміння об'єднувати багатьох людей для спільної роботи) і «торговець» (уміння переконувати людей купити свої товари, будити їхній інтерес, завойовувати довіру). Описуючи мети підприємця, Зомбарт головної серед них виділяє прагнення до процвітання і росту своєї справи, а підлеглої — зростання прибутку, оскільки без нього неможливе процвітання.

И. Шумпетер називає підприємцем людини, що береться за здійснення нових комбінацій факторів виробництва і тим самим забезпечуючого економічний розвиток. При цьому Шумпетер вважав, що підприємець не обов'язково є власником виробництва, індивідуальним капіталістом — їм може бути і управляючий банку або акціонерного товариства.

Власне кажучи, об'єднання в одному обличчі власника і підприємця стало руйнуватися саме в період появи кредиту. Будь-який комерційний банк не є власником усього капіталу, що він пускає в обіг. Як правило, його власність поширюється на статутний фонд, що може являти собою відносно невелику величину.

Найбільш зриме відділення підприємництва від власності виявляється в акціонерних товариствах. В умовах акціонерної, корпоративної економіки власність як юридичний факт втрачає свої розпорядницькі прерогативи. Влада на виробництві переміщається від власності до організації, роль власності стає усе більш пасивною. Замість реальних фізичних предметів, з якими традиційно зв'язувалося поняття власності, акціонер володіє лише клаптиком папера, титулом власності. Над самими підприємцями він, власник акції, має досить умовний контроль. Однак він і не несе відповідальності за результати діяльності корпорації. Таку відповідальність несуть менеджери.

Таким чином, розвиток кредитних відносин і перехід національного багатства з форми індивідуальної приватної власності у форму власності корпорацій спричиняє відділення власності від розпорядження підприємництва.

Отже, між підприємцем і власником немає твердого зв'язку, підприємництво у своїй основі не є функцією тільки власника, у ньому можуть брати участь особи, що безпосередньо не є суб'єктами права власності.

Що ж являє собою підприємництво з погляду економічної визначеності? У науковій літературі пропонується його розглядати в трьох аспектах: як економічну категорію; як метод господарювання; як тип економічного мислення».

Для характеристики підприємництва як економічної категорії центральною проблемою є встановлення його суб'єктів і об'єктів. Суб'єктами підприємництва можуть бути насамперед приватні особи (організатори одноособового, сімейного, а також більш великого виробництва). Діяльність таких підприємців здійснюється як на основі власної праці, так і з залученням найманої.

Підприємницька діяльність може здійснюватися також групою осіб, пов'язаних між собою договірними відносинами й економічним інтересом. Суб'єктами колективного підприємництва виступають акціонерні товариства, орендні колективи, кооперативи і т.д. В окремих випадках до суб'єктів підприємництва відносять і державу в особі її відповідних органів. Таким чином, у ринковій економіці існують три форми підприємницької діяльності: державна, колективна, приватна, кожна з яких знаходить свої «ніші» у господарській системі.

Об'єктом підприємництва є здійснення найбільш ефективної комбінації факторів виробництва з метою максимізації доходу. Усілякі нові способи комбінації економічних ресурсів, на думку І. Шумпетера, є головною справою підприємця і відрізняють його від звичайного господарника. Підприємці комбінують ресурси з метою виготовлення нового, невідомого споживачам блага; відкриття нових способів виробництва (технологій) і комерційного використання вже існуючого товару; освоєння нового ринку збуту; освоєння нового джерела сировини; проведення реорганізації в галузі для створення своєї монополії або підриву чужої (Шумпетер І. Теорія економічного розвитку. М., 1982. С. 169-170)

Для підприємництва, як методу ведення господарства головною умовою є самостійність і незалежність суб'єктів господарювання, наявність у них визначеної сукупності свобод і прав - на вибір виду підприємницької діяльності, по формуванню виробничої програми, на вибір джерел фінансування, доступу до ресурсів, по збуті продукції, установленню на неї цін, розпорядження прибутком і т.д.

Самостійність підприємця варто розуміти в тому змісті, що над їм немає керівного органа, що вказує, що робити, скільки витрачати, кому й але якій ціні продавати і т.д. Але підприємець увесь час знаходиться в залежності від ринку, від динаміки попиту та пропозиції, від рівня цін, тобто від сформованої системи товарно-грошових відносин.

Другою умовою підприємництва є відповідальність за прийняті рішення, їхнього наслідку і пов'язаний з цим ризик. Ризик завжди пов'язаний з невизначеністю, непередбачуваністю. Навіть самий ретельний розрахунок і прогноз не можуть усунути фактор непередбачуваності, він є постійним супутником підприємницької діяльності.

Третьою ознакою підприємництва є орієнтація на досягнення комерційного успіху, прагнення до збільшення прибутку. Але така установка не є самодостатньою в сучасному бізнесі. Діяльність багатьох підприємницьких структур виходить за рамки чисто економічних задач, вони беруть участь у рішенні соціальних проблем суспільства, жертвують свої засоби на розвиток культури, утворення, охорони здоров'я, охорону навколишнього середовища і т.д.

Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується сукупністю оригінальних поглядів і підходів до прийняття рішень, що реалізуються в практичній діяльності. Центральну роль тут грає особистість підприємця. Підприємництво — це не рід занять, а склад розуму і властивість натури. Бути підприємцем — виходить, робити не те, що роблять інші, — вважав І.Шумпетер. «Потрібно мати особливе уявлення, дар передбачення, постійно протистояти тискові рутини. Потрібно бути здатним знайти нове і використовувати його можливості. Потрібно вміти ризикувати, переборювати страх і діяти не в залежності від процесів, що відбуваються — самому ці процеси визначати»

Підприємцем у його діяльності керує воля до перемоги, бажання боротьби, особливий творчий характер його праці.

Що стосується інтелекту підприємця, то він, на думку І.Шумпетера, сильно обмежений. Він спрямований на досить вузьке коло явищ, що підприємець вивчає досконально. Обмеженість кругозору не дозволяє підприємцеві порівнювати багато різних варіантів досягнення своєї мети і віддаватися довгим коливанням.

У нашій вітчизняній літературі підприємництво також розглядається через призму господарського мистецтва, економічної й організаційної творчості, вільного прояву ініціативи, новаторства, готовності до ризику і т.д. заради одержання прибутку. І це цілком природно: адже управління є свого роду «мистецтво можливого». Тим більше, що мова йде про управління й організацію виробництва в умовах відродження ринкового, конкурентного господарства, де індивідуальні схильності, навичка, кмітливість грають не останню роль.

Сутність, види і суб'єкти підприємництва

Підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Англійський професор Алан Хоскінг стверджує: "Індивідуальним підприємцем є особа, що веде справу за свій рахунок, особисто займається управлінням бізнесом і несе особисту відповідальність за забезпечення необхідними засобами, самостійно приймає рішення. Його винагородою є отриманий в результаті підприємницької діяльності прибуток і почуття задоволення, що він випробує від заняття вільним підприємництвом. Але поряд з цим він повинен прийняти на себе весь ризик втрат у випадку банкрутства його підприємства.

В даний час у теоретичних дослідженнях приділяється увага не тільки підприємництву як способові ведення справ на самостійній, незалежній основі, але і внутріфірмовому підприємництву, або інтрапартнерству. Термін "інтрапартнер" був введений в обіг американським дослідником Г.Піншо. Він же вперше використовував і інший термін, похідний від першого, — "інтракапітал".

Поява інтерпартнерства пов'язана з тим фактором, що багато великих виробничих структур переходять на підприємницьку форму організації виробництва. Оскільки підприємництво припускає обов'язкову наявність свободи творчості, то підрозділи цілісних виробничих структур отримують право на волю дій, що має на увазі і наявність інтракапиталу — капіталу, необхідного для реалізації ідей, що лежать в основі внутріфірмового підприємництва.

Підприємництво — це особливий вид економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на отримання прибутку), що заснована на самостійній ініціативі, відповідальності й інноваційній підприємницькій ідеї.

Економічна активність являє собою форму участі індивіда в суспільному виробництві і спосіб отримання фінансових засобів для забезпечення життєдіяльності його самого і членів його родини. Такою формою участі індивіда в суспільному виробництві є один суспільний функціональний обов'язок або їхня комбінація:

  • власника яких-небудь об'єктів, нерухомості і т.д., що приносять йому постійний і гарантований дохід (власник підприємства або будинку, що здається в оренду, і т.д.);
  • найманого робітника, що продає свою робочу силу (токар на заводі, вчитель у школі і т.д.);
  • індивідуального виробника ("вільний" художник, що живе на доходи від реалізації своїх робіт, або водій, що використовує автомобіль у якості таксі і живе на доходи від такої діяльності, і т.д.);
  • державного або муніципального службовця;
  • менеджера (керуючий чужим підприємством);
  • пенсіонера (пасивна форма участі в суспільному виробництві як наслідок минулої активності);
  • учня або студента (як підготовчий етап до участі в майбутнім суспільному виробництві в якій-небудь конкретній формі);
  • безробітного (як змушена форма неучасті або припинення участі в суспільному виробництві);
  • зайнятого оборонно-охоронною діяльністю (армія, міліція, держбезпека);
  • залученого в економічно злочинну діяльність (рекет, злодійство й ін.).

Підприємництво виступає як особливий вид економічної активності, тому що його початковий етап пов'язаний, як правило, лише з ідеєю — результатом розумової діяльності, що згодом приймає матеріалізовану форму.

Підприємництво характеризується обов'язковою наявністю інноваційного моменту — будь то виробництво нового товару, зміна профілю діяльності або заснування нового підприємства. Нова система управління виробництвом, якістю, упровадження нових методів організації виробництва або нових технологій — це теж інноваційні моменти.

Основним суб'єктом підприємницької активності виступає підприємець. Однак підприємець — не єдиний суб'єкт, у будь-якому випадку він змушений взаємодіяти зі споживачем як основним його контрагентом, а також з державою, що у різних ситуаціях може виступати як помічника або супротивника. І споживач і держава також відносяться до категорії суб'єктів підприємницької активності, як і найманий робітник (якщо, звичайно, підприємець працює не поодинці), і партнери по бізнесі (якщо виробництво не носить ізольованого від суспільних зв'язків характеру) (рис. 1).

Рис. 1 Суб'єкти підприємницької діяльності.

У взаєминах підприємця і споживача підприємець відноситься до категорії активного суб'єкта, а споживачеві властива насамперед пасивна роль. При аналізі сторони цих взаємин споживач виконує роль індикатора підприємницького процесу. Це зрозуміло, тому все те, що складає предмет діяльності підприємця, має право на реалізацію тільки у випадку позитивної експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем і виступає як готовність останнього придбати той або інший товар. Підприємець, при плануванні й організації своєї діяльності ніяким чином не може ігнорувати настроїв, бажань, інтересів, очікувань, оцінки споживача.

У підприємця в умовах ринкової системи відносин немає іншого шляху впливу на споживача, крім як діяти в унісон з його інтересами. Однак така ситуація зовсім не означає, що підприємець зобов'язаний діяти тільки в строгій відповідності з уже виявленими інтересами споживача. Сам підприємець може формувати попит споживача, створювати нові купівельні потреби.

Таким чином, метою підприємця виступає необхідність "завоювати споживача, створити коло власних споживачів.

Основними засобами впливу підприємця на споживача виступають наступні фактори:

  • новизна товару і його відповідність інтересові споживача;
  • якість;
  • ціна, приступність товару;
  • ступінь універсальності товару;
  • зовнішній вигляд і упакування;
  • позитивні відмітні характеристики товару від товарів інших виробників і можливість споживача ознайомитися з такими відмінностями;
  • можливість скористатися послугами післяпродажного сервісу;
  • відповідність загальноприйнятим або державним стандартам;
  • престижність і привабливість реклами товару і т.д.

Висновок, який можна було б зробити з розглянутої проблеми, зводиться до наступного: якщо з погляду суспільного виробництва саме підприємець виступає в ролі активного суб'єкта, то з погляду самого підприємницького процесу, його змісту й ефективності активну роль грає споживач, і підприємець не може ігнорувати цей факт.

Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу може бути різною в залежності від суспільних умов, ситуації, що складається в сфері ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава.

В залежності від конкретної ситуації держава може бути:

  • гальмом розвитку підприємництва, коли воно створює вкрай несприятливу обстановку для розвитку підприємництва або навіть забороняє його;
  • стороннім спостерігачем, коли держава прямі не протидіє розвиткові підприємництва, але в той же час і не сприяє цьому розвиткові;
  • прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів для залучення в підприємницький процес нових економічних агентів (нерідко така цілеспрямована діяльність держави викликає "вибух" підприємницької активності і приводить до "буму" підприємництва).

Які ж функції держави як прискорювача підприємницького процесу?

По-перше, держава бере на себе освітні функції, тобто функції по професійній підготовці і вихованню підприємницьких кадрів. При цьому в увагу приймається той факт, що здійснення підприємницької діяльності в сучасній ситуації можливо лише за умови вмілого сполучення принаймні трьох основних елементів і їхнього ефективного використання в практичній діяльності:

  • а) загальноекономічної теорії;
  • б) конкретних економічних (підприємницьких) знань;
  • в) кількісних методів у підприємництві, тобто уміння здійснювати підприємницькі розрахунки стосовно до будь-якої планованої угоди або операції, а також уміння передбачити рух коштів на рахунках свого підприємства при плануванні і здійсненні якої-небудь угоди.

По-друге, держава підтримує у фінансовому відношенні підприємців, що тільки що вступили або вступають у сферу ділової активності підприємців. Звичайно з цією метою державою розробляються спеціальні програми підтримки підприємців, у яких враховуються заходи для пільгового кредитування. Особливі пільги надаються тим, хто береться за реалізацію яких-небудь підприємницьких проектів.

По-третє, держава звичайно також бере на себе функції створення для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури, тобто всіх тих допоміжних (з погляду основного змісту підприємницьких проектів) структур, що могли б зробити підприємцеві послуги, необхідні для ефективної реалізації проектів.

Держава звичайно постачає підприємця необхідною (найчастіше маркетинговою) інформацією, бере на себе також витрати по веденню наукових, науково-технічних, проектно-дослідницьких і інших робіт з наданням їхніх результатів підприємцям на безоплатній або пільговій основі. Держава також прагне до установи консультаційних, юридичних і інших фірм, що полегшують діяльність підприємців, а також бере на себе функції по підготовці кадрів потрібної кваліфікації для підприємницьких структур.

Найманий робітник як реалізатор ідей підприємця також відноситься до групи суб'єктів підприємницького процесу. Саме від нього залежить ефективність і якість реалізації підприємницької ідеї.

Відомо, що кожному економічному суб'єктові властиві свої власні інтереси. Що стосується підприємця і найманого робітника, то частина їхніх планів збігається (чим вище прибуток, тим вище заробітна плата, до прикладу), а частина носить полярно протилежний характер (підприємець не зацікавлений у високій оплаті праці, а найманий робітник зацікавлений). У таких випадках сторони змушені йти на пошук компромісних варіантів, що взагалі ж і складає основу взаємин цих двох суб'єктів підприємницького процесу.

Форма залучення найманого робітника в інтерес підприємницької структури залежить від використовуваної підприємцем системи оплати праці. На сьогоднішній розрізняють наступні:

  • Тверда гарантована заробітна плата.
  • Тверда гарантована заробітна плата з щомісячної (щоквартальною або щорічної) премією,
  • Відрядна заробітна плата.
  • З використанням коефіцієнта ефективності.
  • Відрядно-преміальна заробітна плата.
  • Тарифна заробітна плата.
  • Погодинна заробітна плата.

Правда, усі ці форми оплати праці сприяють залученню працівника лише у виробничий (але не в комерційний) інтерес фірми. Для працівника в такій ситуації головне — виконати належним чином свої обов'язки а який буде загальний результат діяльності фірми, підприємства, колективу, для нього не так важливо.

Для залучення працівника в комерційний інтерес фірми важливо створити таку ситуацію, коли працівник одночасно буде зацікавлений як у своїх особистих результатах, так і в результатах колективної діяльності. Такий двоякий інтерес працівника можна стимулювати тільки одним-єдиним засобом — установленням прийнятного рівня заробітної плати.

В умовах ринку від підприємця потрібне уміння — і навіть схильність — діяти в союзі з іншими підприємцями і вести постійний пошук найбільш ефективних партнерських зв'язків, у ході якого підприємець здійснює переорієнтацію своєї діяльності.

Вибір партнерських зв'язків залежить від цілого ряду факторів. Партнерські зв'язки можна класифікувати в такий спосіб:

  • Довгострокові (або постійні).
  • Короткочасні (або на певний строк).
  • Випадкові.

Таким чином, при плануванні своєї діяльності підприємець розглядає партнера (партнерів) як суб'єкт підприємницького процесу, від форми взаємин з яким залежить рівень ефективності його діяльності.


10.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!