Osvita.ua Вища освіта Реферати Менеджмент Проблема ціноутворення в системі ринкових відносин. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Проблема ціноутворення в системі ринкових відносин. Реферат

Проблема ціноутворення посідає ключове місце в системі ринкових відносин. Проведена в Україні лібералізація цін привела до різкого скорочення впливу держави на процес регулювання цін

З 1992 р. в Україні система ціноутворення зведена, власне кажучи, до застосування вільних, тобто ринкових цін, величина яких визначається попитом та пропозицією. Державне регулювання цін застосовується для вузького кола товарів, вироблених підприємствами-монополістами.

Як вільні, так і регульовані ціни можуть бути оптовими (відпускними) і роздрібними.

Оптова ціна підприємства включає повну собівартість продукції і прибуток підприємства. За оптовими цінами підприємств продукція реалізується іншим підприємствам чи торговельно-збутовим організаціям.

Оптова ціна промисловості включає оптову ціну підприємства, податок на додану вартість (ПДВ) і акцизи. За оптовою ціною промисловості продукція реалізується за межі галузі. Якщо продукція реалізується через збутові організації й оптові торгові бази, то в оптову ціну промисловості включаються націнки для покриття витрат і утворення прибутку цих організацій.

Оптові ціни доцільно встановлювати, як і раніше, із застосуванням цін "франка". Поняття "франка" означає, до якого пункту пересування товару покупець вільний від витрат з доставки.

Так, при оптових цінах "франко" станції відправлення усі витрати з доставки до станції відправлення включені в оптову ціну, а всі наступні транспортні витрати несе покупець. Ціни "франко" станції відправлення раніше мали найбільше поширення в матеріалоємних галузях промисловості, а ціни франко-станції призначення — у галузях, що обслуговуються централізованою системою збуту масової продукції, витрати на перевезення якої становили значну питому вагу в собівартості.

Однак економічна доцільність франкування оптових цін в умовах розвитку підприємництва повинна визначатися не формами постачання і збуту, а впливом на комерційну діяльність підприємства взаємовигідних відносин між виробником і споживачем продукції.

Роздрібна ціна включає оптову ціну промисловості і торгову націнку (знижку). Якщо оптові ціни застосовуються переважно у внутрішньогосподарському обороті, то за роздрібними цінами товари реалізуються кінцевому споживачу — населенню.

Таким чином, рівень вільних і регульованих цін є найважливішим чинником, що впливає на виторг від реалізації продукції, а, отже, і на величину прибутку.

Валовий прибуток

Прибуток, як головний результат підприємницької діяльності, забезпечує потреби самої організації і держави в цілому. Тому насамперед важливо визначити склад прибутку організації. Загальний обсяг прибутку організації являє собою валовий прибуток. На величину валового прибутку впливає сукупність багатьох факторів, залежних і не залежних від підприємницької діяльності.

Важливими факторами зростання прибутку, що залежать від діяльності організації, є збільшення обсягу виробленої продукції відповідно до договірних умов, зниження її собівартості, підвищення якості, поліпшення асортименту, підвищення ефективності використання виробничих фондів, ріст продуктивності праці.

До факторів, що не залежать від діяльності організацій, відносяться зміни державних регульованих цін на реалізовану продукцію, вплив природних, географічних, транспортних, технічних умов на виробництво і реалізацію продукції, а також інші фактори.

Під впливом усіх цих факторів складається валовий прибуток. У складі валового прибутку враховується прибуток від усіх видів діяльності. По-перше, валовий прибуток включає прибуток від реалізації товарної продукції, обчислений шляхом відрахування із загальної суми виторгу від реалізації цієї продукції (робіт, послуг) податку на додану вартість, акцизів і витрат на виробництво і реалізацію, що входять у собівартість. Прибуток від реалізації товарної продукції — основна частина валового прибутку.

По-друге, до складу валового прибутку входить прибуток від реалізації іншої продукції і послуг нетоварного характеру, тобто прибуток (чи збитки) підсобних сільських господарств, автогосподарств, лісозаготівельних й інших господарств, що знаходяться на балансі основного підприємства.

По-третє, до складу валового прибутку входить прибуток від реалізації основних фондів й іншого майна.

Нарешті, у складі валового прибутку відбиваються позареалізаційні доходи і витрати, тобто результати позареалізаційних операцій.

У зв'язку з тим, що більшу частину валового прибутку (95-97 %) організації одержують від реалізації товарної продукції, цій частині прибутку повинна бути приділена головна увага. Зазначені фактори, що залежать чи не залежать від її діяльності, впливають головним чином на прибуток від реалізації продукції. Основні з цих факторів підлягають детальному вивченню й аналізу.

Попередньо варто врахувати, що на прибуток від реалізації товарної продукції впливає зміна залишків нереалізованої продукції. Чим більше цих залишків, тим менше прибутку підприємство одержить від реалізації продукції. Величина нереалізованої продукції залежить від ряду причин, обумовлених комерційною діяльністю й умовами реалізації продукції.

Найважливішим фактором, що впливає на величину прибутку від реалізації товарної продукції, є зміна обсягу виробництва і реалізації продукції. Чим більше обсяг реалізації, у кінцевому підсумку, тим більше прибутку одержить підприємство, і навпаки. Залежність прибутку від цього фактора за інших рівних умов прямо пропорційна.

Падіння обсягу виробництва за нинішніх економічних умов, не зважаючи на низку протидіючих факторів, як, наприклад, зростання цін, неминуче спричинює скорочення обсягу прибутку. Звідси висновок про необхідність вживати невідкладні заходи із забезпечення збільшення обсягу виробництва продукції на основі його технічного відновлення і підвищення ефективності виробництва. У свою чергу, удосконалювання розрахунково-платіжних відносин між організаціями буде сприяти поліпшенню умов реалізації продукції, а, отже, зростанню прибутку.

Ще одним, не менш важливим, фактором, що впливає на величину прибутку від реалізації товарної продукції, є зміна рівня собівартості продукції. Якщо зміна обсягу реалізації впливає на суму прибутку прямо пропорційно, то зв'язок між величиною прибутку і рівнем собівартості зворотний. Чим нижча собівартість продукції, обумовлена рівнем витрат на її виробництво і реалізацію, тим вищий прибуток, і навпаки. Цей фактор, що визначає розмір прибутку, у свою чергу, перебуває під впливом багатьох причин. Тому при аналізі зміни рівня собівартості повинні бути виявлені причини її зниження чи підвищення для того, щоб розробити заходи щодо скорочення рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції, за рахунок чого, отже, збільшиться прибуток.

Фактор, що прямо визначає розміри прибутку від реалізації продукції, — це застосовувані ціни. Вільні ціни в умовах їхньої лібералізації встановлюються самими підприємствами й організаціями в залежності від конкурентоспроможності цієї продукції, попиту та пропозиції аналогічної продукції іншими виробниками. Тому рівень вільних цін на продукцію до певної міри залежний від підприємства. Не залежним від підприємства фактором виступають державні регульовані ціни, встановлювані на продукцію підприємств-монополістів. Очевидно, рівень цін визначається передусім якістю виробленої продукції, що залежить від технічного удосконалювання її виробництва, проведення робіт з модернізації і т. ін.

Крім зазначених факторів на розміри прибутку від реалізації, безумовно, впливають зміни у структурі виробленої і реалізованої продукції. Чим вища частка рентабельнішої продукції (обчислюваної як відношення прибутку до повної собівартості цієї продукції), тим більший прибуток одержить підприємство. Збільшення частки малорентабельної продукції спричинить скорочення прибутку.

Таким чином, розглянуті вище основні фактори, що впливають на обсяг прибутку від реалізації товарної продукції (як убік збільшення, так і зменшення) повинні стати предметом ретельного аналізу.

Крім прибутку від реалізації продукції до складу валового прибутку входить, як вже зазначалося, прибуток від реалізації іншої продукції і послуг нетоварного характеру. На частку цього прибутку припадає кілька відсотків валового прибутку. Результати від іншої реалізації можуть бути як позитивні, так і негативні. Підприємства транспорту, підсобних сільських господарств, торгові організації, що перебувають на балансі підприємства, можуть мати від реалізації своєї продукції, робіт, послуг не тільки прибуток, але і збитки, що відповідно позначиться на обсязі валового прибутку.

Окремою складовою валового прибутку є виділений прибуток від реалізації основних фондів та іншого майна. У підприємств і організацій можуть утворитися зайві матеріальні цінності в результаті зміни обсягу виробництва, недоліків у системі постачання, реалізації й інших причин. Тривале збереження цих цінностей в умовах інфляції призводить до того, що виторг від їх реалізації може бути нижчий за ціну придбання. Тому від реалізації непотрібних товарно-матеріальних цінностей не завжди варто сподіватися тільки на прибуток, адже можна зазнати і збитків.

Що стосується реалізації зайвих основних фондів, то прибуток від цієї реалізації обчислюється як різниця між продажною ціною і первісною (чи залишковою) вартістю фондів, що збільшується на відповідний індекс, законодавче встановлюваний у залежності від темпів росту інфляції.

Останнім елементом валового прибутку є позареалізаційні доходи і витрати, тобто такі, котрі безпосередньо не зв'язані з виробництвом і реалізацією продукції. У складі цих позареалізаційних результатів враховуються такі доходи (витрати): доходи від пайової участі у діяльності інших організацій; доходи від здачі майна в оренду; дивіденди, відсотки за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, що належать організації; суми отриманих і сплачених економічних санкцій (штрафи, пеня, недотримки тощо). У тих випадках, коли суми санкцій вносяться в бюджет, вони не включаються до складу витрат від позареалізаційних операцій і відшкодовуються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні організації.

Можуть бути й інші позареалізаційні доходи (витрати), не пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції (робіт, послуг). До 1991 р. у складі позареалізаційних доходів і витрат враховувалися в основному суми сплачених і отриманих штрафів, пені, недотримок й інших санкцій. Нині, за умов переходу до ринкової економіки у складі позареалізаційних результатів з'явилися нові елементи, пов'язані з підприємницькою діяльністю. Це доходи від пайової участі у діяльності інших організацій, доходи від здачі майна в оренду, дивіденди і відсотки за акціями, облігаціями й іншими цінними паперами, що належать організації.

Надходження цих доходів обумовлено процесом роздержавлення й утворенням різних форм власності — орендних, акціонерних, спільних тощо. Коли підприємства беруть участь у роботі спільних підприємств чи пайову участь у діяльності інших підприємств, то за умов успішного функціонування останніх вони мають визначений частковий дохід, що враховується у складі позареалізаційних результатів.

З розвитком орендних відносин багато організацій з метою одержання доходів здають частина свого майна, зокрема й приміщення, будівлі, устаткування тощо, в оренду на досить тривалий термін. Здача майна в оренду може в результаті набути форми оренди з викупом. У підсумку організація одержує дохід, що збільшує позареалізаційні доходи, а, отже, і валовий прибуток.

З розвитком акціонерної форми власності підприємства й організації випускають акції, облігації й інші цінні папери, що сприяють підвищенню їх прибутковості і рентабельності. Рівень прибутковості на випущені акції, облігації набуває форми дивідендів і відсотків. Залежно від типу акцій складається рівень дивідендів на них. При випуску простих (звичайних) акцій розмір дивіденду залежить від суми отриманого прибутку, від можливості спрямування на виплату дивідендів частини цього прибутку з урахуванням інших витрат із прибутку, від частки привілейованих акцій у загальній їх кількості й оголошеного за ними рівня дивідендів, від розмірів статутного капіталу і загальної кількості акцій, випущених в обіг.

Дивіденди за акціями включаються до складу позареалізаційних доходів.

Традиційно до складу позареалізаційних доходів і витрат включаються штрафи, пеня і недотримки, що мають непостійний характер. При цьому сплачені штрафи, пеня і недотримки можуть перевищувати отримані. У такому разі утворяться збитки, що скорочують позареалізаційний прибуток. Якщо ж сума отриманих економічних санкцій перевищує сплачені, то позареалізаційні доходи збільшуються. Усе буде залежати від характеру діяльності конкретної організації, дотримання нею розрахунково-платіжної дисципліни і виконання своїх зобов'язань з постачання, за платежами у бюджет, постачальникам і банкам.

Отже, аналіз складу валового прибутку організації показав провідне значення прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), порівняно незначну роль прибутку від іншої реалізації (зокрема від реалізації основних фондів й іншого майна), а також те, що в умовах розвитку підприємництва посилюється значення позареалізаційних доходів і витрат.

Найважливіша роль прибутку в діяльності організації зумовлює необхідність правильного його обчислення. Від того, наскільки достовірно буде визначений плановий прибуток, залежатиме успішна фінансово-господарська діяльність організації. Розрахунок планового прибутку повинен бути економічно обґрунтованим, що дасть змогу здійснювати своєчасне і повне фінансування інвестицій, забезпечити приріст власних оборотних коштів (для виплати робітникам та службовцям), а також своєчасно розраховувати з бюджетом, банками і постачальниками. Отже, правильне планування прибутку має ключове значення не тільки для підприємців, але і для народного господарства в цілому.

Планується прибуток окремо за видами від реалізації товарної продукції, від реалізації іншої продукції і послуг нетоварного характеру, від реалізації основних фондів і іншого майна і від позареалізаційних доходів і витрат.

Розглянемо основні способи планування прибутку від реалізації товарної продукції. Головні з них — метод прямого рахунку й аналітичний. Розкриємо на прикладах ці традиційні вітчизняні методи обчислення прибутку для того, щоб надалі на їх основі сформулювати укрупнений підхід до максимізації прибутку з урахуванням досвіду інших європейських держав.

Метод прямого рахунку. Цей метод найбільше поширився в організаціях за сучасних умов господарювання. Він застосовується, як правило, при невеликому асортименті продукції, що випускається. Суть його полягає у тому, що плановий (П) прибуток обчислюється як різниця між виторгом від реалізації продукції у відповідних цінах і повною її собівартістю за винятком ПДВ і акцизів:

П = (В-Ц)-(С-3),

де В — обсяг випуску товарної продукції у планованому періоді в натуральному вираженні; Ц — ціна на одиницю продукції (за винятком ПДВ і акцизів), грн.; С — повна собівартість одиниці продукції, грн.

Розрахунку прибутку передує визначення випуску порівняльної і непорівняльної товарної продукції у планованому році по повній собівартості й у цінах, а також залишків готової продукції на складі і товарів, відвантажених на початок і кінець планованого року.

Розрахунок прибутку методом прямого рахунку простий і доступний. Однак він не дозволяє виявити вплив окремих факторів на плановий прибуток, і при великій номенклатурі продукції, що випускається, дуже трудомісткий.

Аналітичний метод. Цей метод планування прибутку застосовується при великому асортименті продукції, що випускається, а також як доповнення до прямого методу з метою його перевірки і контролю. Перевага цього методу полягає в тому, що він дозволяє визначити вплив окремих факторів на плановий прибуток. За аналітичного методу прибуток визначається не по кожному виду продукції, що випускається у планованому році, а по всій порівняльній продукції в цілому. Обчислення прибутку аналітичним методом складається з трьох послідовних етапів:

  • а) визначення базової рентабельності як частки від розподілу очікуваного прибутку за звітний рік на повну собівартість порівнянної товарної продукції за той же період;
  • б) обчислення обсягу товарної продукції у планованому періоді за собівартістю звітного року і визначення прибутку на товарну продукцію виходячи з базової рентабельності;
  • в) облік впливу на плановий прибуток різних факторів зниження (підвищення) собівартості порівнянної продукції, підвищення якості її і сортності, зміни асортименту, цін і т. д.

При цьому методі прибуток по непорівнянній продукції визначається окремо.

План прибутку на наступний рік розроблюється наприкінці поточного періоду. Тому для визначення базової рентабельності використовуються звітні дані за минулий час (як правило за дев'ять місяців) і очікуване виконання плану на період, що залишився до кінця року (за IV кв.).

Прибуток у звітному періоді приймається відповідно до рівня цін, що діяли наприкінці року. Тому якщо упродовж минулого року відбуваються зміни цін чи ставок податку на додану вартість і акцизів, що вплинули на суму прибутку, то вони враховуються при визначенні очікуваного прибутку за весь звітний період, незалежно від часу, настання змін. Якщо, скажімо, ціни були підвищені з 1 жовтня звітного року, то це підвищення варто поширити на весь період і до 1 жовтня, тому що інакше рівень рентабельності звітного року не зможе служити базовим для планованого року.

На основі знайденого в такий спосіб рівня базової рентабельності і планованого обсягу товарної продукції із собівартості звітного року обчислюється прибуток майбутнього року з урахуванням впливу одного фактора — зміни обсягу порівняльної товарної продукції.

Оскільки плановий рівень рентабельності відрізняється від базового в результаті зміни собівартості, цін, асортименту, сортності, то на наступному етапі планування визначається вплив цих факторів на плановий прибуток. Для остаточного розрахунку планового прибутку від реалізації продукції враховується прибуток по залишках готової продукції і товарів, відвантажених на початок і кінець планованого року.

На розмір планового прибутку впливає також зміна цін у планованому році. Якщо ціни падають чи зростають, то передбачуваний відсоток зниження чи збільшення варто обчислити від обсягу відповідної продукції. Отримана сума від зниження чи збільшення цін вплине на зменшення чи збільшення планованого прибутку.

Необхідно наголосити, що при прямому методі плановий прибуток визначається як загальна сума без виявлення конкретних причин, що впливають на її величину, а при аналітичному методі виявляються і позитивні, і негативні фактори, що впливають на прибуток. Насамперед, значно знижує плановий прибуток підвищення собівартості, що можна пояснити ростом цін на споживані товарно-матеріальні цінності, підвищенням оплати праці у зв'язку зі збільшенням мінімального розміру оплати праці.

Прибуток трохи збільшується у зв'язку зі зміною асортименту виробленої продукції убік підвищення питомої ваги найрентабельнішої продукції. Значне зростання прибутку планується через передбачуване збільшення цін на реалізовану продукцію, що обумовлено інфляційними процесами. Тому, незважаючи на зростання прибутку внаслідок росту цін, не можна розглядати цей фактор як позитивний.

Крім зазначених причин, що впливають на плановий прибуток, у її складі враховані суми прибутку по порівняльній товарній продукції, виходячи з базової рентабельності, а також по не порівняльній товарній продукції, виробленій у майбутньому році. Враховується також прибуток у залишках готової продукції на складі й у товарах, відвантажених на початок і кінець наступного року. Крім прибутку від реалізації товарної продукції у складі валового прибутку, як вже зазначалося, враховується прибуток від реалізації іншої продукції і послуг нетоварного характеру, прибуток від реалізації основних фондів і іншого майна, а також позареалізаційні доходи і витрати.

Прибуток від іншої реалізації (продукції і послуг підсобного сільського господарства, автогосподарств, послуг непромислового характеру — для капітального будівництва, капітального ремонту тощо) планується методом прямого обліку. Лише за незначної частки цієї продукції (послуг) прибуток від реалізації визначається виходячи з запланованого її обсягу в майбутньому році і рентабельності минулого року.

Результат від іншої реалізації може бути як позитивним, так і негативним.

Прибуток (збиток) від традиційних статей позареалізаційних доходів і витрат (штрафи, пеня, недотримки й ін.) визначається, як правило, на основі досвіду попередніх років. Що стосується таких статей, як доходи від участі на паях в діяльності інших підприємств, від здачі майна в оренду, а також дивіденди, відсотки за акціями, облігаціями й іншими цінними паперами, що належать підприємству, то вони плануються в залежності від прогнозів розвитку підприємницької діяльності конкретного суб'єкта господарювання.

Укрупнений підхід до максимізації прибутку. Обчислення оптимального розміру прибутку стає найважливішим елементом планування підприємницької діяльності на сучасному етапі господарювання. Для прогнозування максимально можливого прибутку в наступному році доцільно, виходячи з зарубіжного досвіду, порівняти виторг від реалізації продукції з загальною сумою витрат, що поділяються на змінні, постійні і змішані.

До змінних витрат належать витрати на сировину, матеріали, електроенергію, транспорт тощо. Ці витрати змінюються пропорційно зміні обсягу виробництва.

Постійні витрати — це такі, що не змінюються в залежності від росту чи скорочення обсягу виробництва. До них належать амортизаційні відрахування, сплата відсотків за кредит, орендна плата, оплата праці управлінського персоналу, адміністративні витрати тощо.

Змішані витрати включають як змінні, так і постійні витрати. Такими, приміром, є поштово-телеграфні витрати, проведення поточного ремонту обладнання та ін.

У зв'язку з невеликою питомою вагою змішаних витрат зосередимо увагу на змінних і постійних витратах і спробуємо виявити вплив їх зміни на розмір прибутку. Справа в тім, що приріст прибутку залежить від відносного зменшення змінних чи постійних витрат.

Наведене нижче дасть змогу визначити так званий "ефект виробничого важеля" (термін, узятий із західної практики підприємництва). "Ефектом виробничого важеля" називають таке явище, коли зі зміною виторгу від реалізації продукції відбувається інтенсивніша зміна прибутку в той чи інший бік.

Очевидно, що в міру зростання постійних витрат за інших рівних умов темпи приросту прибутку скорочуються.

Показник "ефекту виробничого важеля" має важливе практичне значення. Якщо виторг від реалізації продукції зростає, скажімо, на 4 %, то, користаючись показником "ефекту виробничого важеля" (який, скажімо, дорівнює 1,5), можна заздалегідь визначити, що прибуток збільшиться на 6 % (4 % х 1,5).

У випадку зниження виторгу від реалізації продукції на 8 % прибуток зменшиться на 12 % (8 % х 1,5).

Виходячи з "ефекту виробничого важеля", можна зробити висновок: чим більша питома вага постійних витрат і відповідно менша питома вага змінних витрат при незмінній сумі виторгу від peaлізації продукції, і тим сильніший цей ефект. Однак це не означає, що можна безконтрольно збільшувати постійні витрати, позаяк при цьому скоротиться виторг від реалізації продукції, втрати прибутку будуть великі.

Отже, наведені приклади максимізації прибутку шляхом зміни частки змінних і постійних витрат відкривають можливість підприємцям планувати па перспективу розміри приросту прибутку в залежності від господарських успіхів у виробництві конкурентоспроможної продукції і завчасно вживати відповідних заходів щодо зміни в той чи інший бік величини змінних і постійних витрат.

Орієнтовні розрахунки прибутку важливі не тільки для самих підприємств і організацій, що виробляють і реалізують продукцію (послуги), але і для акціонерів, інвесторів, постачальників, кредиторів, банків, пов'язаних з діяльністю конкретного підприємця, що беруть участь своїми засобами у формуванні його статутного капіталу. Тому планування оптимального розміру прибутку в сучасних економічних умовах є найважливішим чинником успішної діяльності підприємств і організацій.

Розподіл і використання прибутку є важливим господарським процесом, що забезпечує як покриття потреб організацій, так і формування доходів держави. Механізм розподілу прибутку повинен бути побудований таким чином, щоб усіляко сприяти підвищенню ефективності виробництва, стимулювати розвиток нових форм господарювання.

У залежності від об'єктивних умов суспільного виробництва на різних етапах розвитку української економіки система розподілу прибутку змінювалася й удосконалювалася. Однією з найважливіших проблем розподілу прибутку як до переходу на ринкові відносини, так і в умовах їх розвитку є оптимальне співвідношення частки прибутку, акумульованої у доходах бюджету і тієї, що залишається в розпорядженні суб'єктів господарювання. З розвитком приватизації й акціонування організації мають право використовувати отриманий прибуток за своїм розсудом, крім тієї її частини, що підлягає обов'язковим відрахуванням, оподатковуванню й іншим напрямкам відповідно до законодавства.

Таким чином, виникає потреба у чіткій системі розподілу прибутку, насамперед, на стадії, що передує утворенню чистого прибутку, тобто прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств і організацій.

Економічно обґрунтована система розподілу прибутку в першу чергу повинна гарантувати виконання фінансових зобов'язань перед державою і максимально забезпечити виробничі, матеріальні і соціальні потреби підприємств і організацій.

Валовий прибуток зменшується на суму: платежів за користування природними ресурсами (так званих рентних платежів); доходів від пайової участі в діяльності інших організацій, що перебувають в межах держави; дивідендів і відсотків, отриманих за акціями, облігаціями й іншими цінними паперами, що належать конкретній організації; доходів від здачі в оренду й від інших видів використання майна.

З валового прибутку робляться відрахування в резервні чи інші аналогічні фонди, за винятком суми прибутку, для якої встановлені податкові пільги.

Валовий прибуток, що залишився після цих корегувань, є об'єктом оподатковування й має назву оподатковуваний прибуток. Після сплати податку залишається так званий чистий прибуток. Цей прибуток перебуває в повному розпорядженні організації і використовується нею самостійно.

З валового прибутку вилучаються доходи від здачі в оренду й інших видів використання майна, а також прибуток від посередницьких операцій і угод, розрахунок податку за якими здійснюється в іншому порядку. При цьому варто врахувати, що до посередницької діяльності не відноситься робота заготівельних, постачальницько-збутових, торгових організацій (крім комісійної діяльності), а також страхова діяльність, банківські операції й угоди, виробництво і реалізація сільськогосподарської продукції.

У процесі подальшого розподілу частина валового прибутку відраховується в резервний чи інші аналогічні йому фонди. Ці фонди створюються на підприємствах виходячи відповідно до чинного законодавства.

Сплативши в бюджет відповідний податок із прибутку (за винятком податкових пільг), організація одержує у своє розпорядження так званий чистий прибуток. Цей прибуток використовується нею самостійно і направляється на подальший розвиток підприємницької діяльності. Ринкові умови господарювання визначають пріоритетні напрямки використання власного прибутку. Розвиток конкуренції викликає необхідність розширення виробництва, його удосконалювання, задоволення матеріальних і соціальних потреб трудових колективів.

Відповідно до цього в міру надходження чистий прибуток організації спрямовується на фінансування НІОКР, а також робіт зі створення, освоєння і впровадження нової техніки, на удосконалення технології й організації виробництва; на модернізацію устаткування, поліпшення якості продукції; технічне переозброєння, реконструкцію діючого виробництва. Чистий прибуток є джерелом поповнення власних оборотних коштів.

Крім прямого спрямування на виробничі потреби чистий прибуток є джерелом сплати відсотків за кредитами, отриманими для поповнення недостатніх власних оборотних коштів, на придбання основних засобів, а також відсотків за простроченими і відстроченими кредитами. Поряд з фінансуванням виробничого розвитку прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, направляється на задоволення споживчих і соціальних потреб.

Забезпечуючи виробничі, матеріальні і соціальні потреби за рахунок чистого прибутку, організація повинна прагнути до встановлення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і споживання, щоб враховувати умови ринкової кон'юнктури і разом з тим стимулювати і заохочувати результати праці своїх працівників.

Прибуток, що залишається в розпорядженні організації, служить джерелом фінансування не тільки виробничого і соціального розвитку, а також матеріального заохочення, але й у випадках порушення чинного законодавства — сплати різних штрафів і санкцій. Так, з чистого прибутку сплачуються штрафи при недотриманні вимог з охорони навколишнього середовища від забруднення, недотримання санітарних норм і правил. При завищенні регульованих цін на продукцію (роботи, послуги) з чистого прибутку стягується незаконно отриманий прибуток.

В умовах переходу до ринкових відносин виникає потреба резервувати засоби в зв'язку з проведенням ризикованих операцій і, як наслідок цього, — у зв'язку з втратою доходів. Тому при використанні чистого прибутку організація вправі створювати фінансовий резерв, тобто ризиковий фонд.

Крім покриття можливих збитків від господарських ризиків фінансовий резерв може бути використаний на додаткові витрати з розширення виробництва і соціального розвитку, на розробку і впровадження нової техніки і технології, приріст власних оборотних коштів І заповнення їх нестачі, на Інші витрати, зумовлені соціально-економічним розвитком колективу.

З розширенням спонсорської діяльності частина чистого прибутку може бути спрямована на благодійні цілі, на надання допомоги театральним колективам, організацію художніх виставок й інші потреби.

Отже, наявність чистого прибутку, що створює стимулюючі умови господарського розвитку підприємств і організацій при переході до ринку, є важливим чинником подальшого зміцнення і розширення їх комерційної діяльності.

Література

1. Закон України "Про страхування" // Урядовий кур'єр. — 1996. — 18 квіт.

2. Страховое цело: Учебник / Под ред. Л.И.Рейтмана — М.: Рост, 1992. — 530 с.

3. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. С.С.Оса-дець. — К.: КНЕУ, 1998. — 528 с.

4. Степанов Д.В. Державне регулювання економіки і правові аспекти формування ринкових відносин суспільства // Персонал. — 2000. — № 2 (56). — додаток № 4(9). — С. 195-197.

5. Степанов Д.В., ФедоренкоВ.Г. Страхування як складова частина інвестиційного процесу // Економіка України. — 2000. — № 12. — С. 80-83.

6. Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб. — К.: МАУП, 1999.— 184с.


01.01.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!