Osvita.ua Вища освіта Реферати Менеджмент Особливості управління трудовими ресурсами в умовах ринкової економіки. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Особливості управління трудовими ресурсами в умовах ринкової економіки. Реферат

Поняття і сутність управління трудовими ресурсами. Організаційно-правові основи управління трудовими ресурсами в умовах ринкової економіки. Планування, як координація очікуваних результатів і способів їх одержання. Організація, як координація фактичних дій по досягненню результатів

Особливості управління трудовими ресурсами в умовах ринкової економіки. Реферат

Поняття і сутність управління трудовими ресурсами. Організаційно-правові основи управління трудовими ресурсами в умовах ринкової економіки. Планування, як координація очікуваних результатів і способів їх одержання. Організація, як координація фактичних дій по досягненню результатів

З метою ефективного розвитку організації у даній роботі вивчається організація робочого місця, а відповідно і чисельності працівників, їх діяльності й обслуговування.

Мотивація, як стимулювання; розподіл фінансових ресурсів між ланками й об'єктами.

У даній роботі ця функція розглядається досить широко, тому що без матеріальної компенсації за працю жоден робітник не буде працювати. Головна задача зараз, із погляду мотиваційних процесів, - зробити кожного не стільки власником засобів виробництва, скільки власником робочої сили. Мотивація як стратегія подолання кризи праці являє собою довгостроковий вплив на працівника з метою зміни по заданих параметрах структури ціннісних орієнтацій і інтересів, формування відповідного мотиваційного ядра й розвитку на цій основі трудового потенціалу.

Стимулювання є орієнтацією на фактичну структуру ціннісних орієнтацій і інтересів працівника, на більш повну реалізацію наявного трудового потенціалу. Таким чином, важливо чітко представляти, що мотивація – процес свідомого вибору людиною того чи іншого типу поводження, обумовленого комплексним впливом зовнішніх і внутрішніх факторів.

Однієї з основних форм стимулювання є заробітна плата. Державне регулювання оплати праці включає: установлення мінімального розміру ЗП; податкове регулювання; установлення державних гарантій по оплаті. Інструментом диференціації ЗП по складності праці є тарифні ставки. У бюджетних організаціях регулювання ЗП здійснюється на основі єдиної тарифної сітки (ЄТС). Розрізняють також реальну й номінальну ЗП, також установлюються різні премії на підприємстві.

Таким чином, питання мотивації є не тільки одним з основних у даній роботі, але й у нашому житті.

Контроль, як зворотний зв'язок від об'єкта до суб'єкта, по якій одержують інформацію про досягнення результатів.

Оцінка результатів праці – одна з функцій по управлінню персоналом, спрямована на визначення рівня ефективності виконання роботи. Хочу також відзначити, що контроль за використанням робочої сили – це не тільки право перевірки підприємства, але й обов'язок розробки й внесення обґрунтованих пропозицій по більш ефективній роботі трудових колективів.

Цей аспект розглянутий у загальному виді.

Права, що даються працівникам на підставі таких документів:

1. Основний закон України – Конституція України.

Стаття 43 – право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, що він вільно чи обирає, на який вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії й роду трудової діяльності. Використання примусової праці забороняється. Кожний має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на ЗП не нижче тієї, котра визначена законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасну винагороду за працю захищається законом.

Кожен працівник має право на відпочинок (ст. 45).

Виходячи з основного закону, випливають ряд законів:

  • Кодекс законів про працю (КЗПП)
  • Закон України «Про оплату праці»
  • Закон України «Про підприємства»
  • Закон України « Про зайнятість» і ін.

Розглянемо деякі основні питання, зв'язані з працею, оплатою праці, відпочинком.

Працівник може укласти трудову угоду з власником і за умовами, зазначеним у цій угоді, приступити до роботи. Працівник повинний виконувати доручену роботу особисто і не має право передоручати її виконання іншої особі, за винятком випадків, передбачених законодавством. Тривалість робочого часу може перевищувати 40 годин на тиждень. Для працівників установлюється 5-ти денний робочий тиждень із 2-ма вихідними днями чи 6-ти денна, при якій тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин.

Час початку й закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами трудового розпорядку й графіками змінності. Працівникам надається перерва для відпочинку й харчування тривалістю не більш 2-х годин.

Працівники використовують час перерви за своїм розсудом. Тривалість щотижневого безупинного відпочинку повинна бути не менш 42 часів. Робота вихідного дня може компенсуватися за згодою сторін. Установлено також 9 святкових днів і 3 неробочих. Усім працівникам надаються щорічні відпустки зі збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку (ст. 75 і 76 КЗПП).

Щорічна відпустка надається тривалістю не менш 15 робочих днів. Оплата праці визначається особистим трудовим внеском працівників з урахуванням кінцевих результатів роботи підприємства і максимальними розмірами не обмежується. Мінімальна ЗП не може бути нижче встановленого державою прожиткового мінімуму. Підприємства можуть використовувати державні тарифні ставки, оклади, як орієнтири для диференціації оплати праці в залежності від професії, кваліфікації працівників, складності й умов виконуваних ними робіт.

2. Закон України «Про підприємства».

Підприємство самостійне визначає фонд оплати праці без обмеження його росту з боку державних органів. Підприємство самостійне установлює форми, системи й розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників; режими праці й відпочинку, але не більш загального фонду робочого часу.

3. Постанова «Про зайнятість». Гарантує працівникам право самостійного вибору професії.

У такому випадку ми можемо сказати, що законодавча база не цілком підтримує права працівників.

Поняття і правові основи управління трудовими ресурсами

Організаційно-правові основи управління трудовими ресурсами в умовах ринкової економіки. Здійснення політики, орієнтованої на зміцнення товарно-грошових відносин, приводить до необхідності всебічного обліку зовсім нових умов з'єднання працівника, що володіє робочою силою, із засобами виробництва.

Головною продуктивною силою суспільства є трудові ресурси – носії відносин, що складаються в процесі формування, розподіли й використання цих ресурсів. Це:

  • а) населення в працездатному віці (чоловіки: 18-60 років, жінки: 18-55 років);
  • б) населення старіше й молодше працездатного віку, зайнятих у суспільному виробництві.

Рішучу роль у трудових ресурсах виконує працездатне населення в працездатному віці. Працездатне населення – сукупність людей, переважно в робочому віці, здатних по своїм психофізичним даним до участі в трудовому процесі. У будь-якім суспільстві працездатне населення складається з двох груп: економічно активного й економічно неактивного населення, співвідношення між який залежить від соціальних, економічних, політичних і демографічних умов.

Як об'єкт управління трудові ресурси виступають одночасно виробниками й споживачами матеріальних і духовних благ. В міру поглиблення суспільного поділу праці функції управління трудовими ресурсами багаторазово ускладнюються. Особливість управління трудовими ресурсами (УТР) складається в необхідності усебічного врахування інтересів особистості, підприємства і всього суспільства, забезпечення її обмеженого сполучення. Людина завжди була й залишається головною продуктивною силою суспільства.

Предметом УТР є система соціально-економічних відносин, що складаються з приводу управління процесами відтворення робочої сили. Механізм УТР являє собою сукупність відносин, що складаються з приводу управління процесами відтворення робочої сили. Механізм УТР являє собою сукупність відносин, форм і методів впливу на них формування, розподіл і використання. Він впливає на підвищення ефективність суспільного виробництва і його інтенсифікацію.

Важливу роль в УТР грають балансовий і нормативний метод методи планування, програмно-цільове управління, а також економічні експерименти.

УТР здійснюється відповідно до вимог об'єктивних економічних заводів. Так, управляти трудовими ресурсами – це надати руху в потрібному для суспільства напрямку всі джерела їхнього формування: молодь, що досягла працездатного віку, у тому числі, що закінчила загальноосвітні школи, професійно - технічні училища, технікуми, вузи й інші навчальні заклади; особи працездатного віку, що ведуть домашнє й особисте підсобне господарство; пенсіонери й інваліди, що зберегли працездатність; працівники, вивільнені з виробництва внаслідок технічного прогресу і з інших причин; працездатне населення, мігруюче із села в місто; студенти вузів і технікумів, що навчаються на денних відділеннях і що сполучають навчання з працею в сфері виробництва і послуг.

Управління робочою силою (трудовими ресурсами) здійснюється на основі сполучення виробничо-галузевого принципу (управління на рівні галузі, об'єднання, підприємства, цеху, бригади) і територіального (управління на рівні республіки, краю, області, району). На кожнім із цих рівнів воно має свою специфіку. Для ефективного УТР на всіх рівнях економіки необхідно координувати всі напрямки, врахувати всі соціально-економічні й технічні фактори, що впливають на використання робочої сили.

Найважливішою задачею в області УТР є розробка методик визначення поточної й перспективної потреби підприємств, галузей народного господарства, міста, галузі, чи республіки економічного району у кваліфікованих кадрах робітників, службовців і ІТП.

Управляти трудовими ресурсами – значить у кінцевому рахунку забезпечити повну й раціональну зайнятість трудового населення й відповідність робочих місць сукупній робочій силі, її якісному складу.

У світовій практиці укрупненому виді УТР передбачає рішення взаємозалежних функцій:

  • планування (що робити?);
  • організація (як робити?);
  • мотивація (як стимулювати?);
  • контроль (як оцінити?)

Усі перераховані загальні функції управління в безупинній єдності присутні в діяльності керівників і підрозділів усіх рівнів. Склад функцій управління ТОВ “МКТ” наведений на рисунку 1.1.

Планування як координація очікуваних результатів і способів їх одержання. Існують стратегічне, середньострокове й оперативне планування. З цих трьох видів планування оборотна більша увага на оперативне планування. Для розробки оперативного плану роботи з персоналом необхідно зібрати наступні дані: про постійний склад персоналу; про структуру персоналу; про плинність кадрів; про утрату часу в результаті простоїв, через хворобу; про тривалість робочого дня; про заробітну плату (ЗП) робітників та службовців.

Планування потреби в персоналі є початковою ступінню процесу кадрового планування. Воно базується на даних про наявні й заплановані робочі місця, план проведення організаційно-технічних заходів, штатному розкладі й плані заміщення вакантних посад. В міру розвитку ринкових відносин з'являється необхідність враховувати нові види витрат, зв'язані за участю працівників у прибутках і капіталі організації.

У даній роботі питання планування розглядається не широко (плануємо чисельність працівників).

Вихідний етап у процесі управління персоналом і добір кадрів. Існує 3-и форми добору:

  • співбесіда;
  • тести й рішення практичних ситуацій;
  • центри добору.

При прийомі на роботу: потрібно заява і трудова книга.

Розвиток персоналу підрозділяється на:

  • адаптація – взаємне пристосування працівника й організації, що виявляється на поступової упровадженню співробітника в нових умовах праці;
  • оцінка персоналу;
  • професійне навчання та підвищення кваліфікації;
  • планування кар'єри – ступіні або ієрархія проходження співробітником усіх позицій за час роботи в організації.

Адаптація персоналу – це пристосування нового робітника до змісту та вимог праці, соціальної сфери.

Після зарахування в організацію співробітника призначають на вакантне місце. Першим кроком в адаптації буде введення на посаду, що являє собою сукупність процедур, які мають за мету прискорити освоєння новим працівником роботи, скоротити період адаптації працівника в колективі, допомогти налагодити контакт із співробітниками. Уведення на посаду починається із забезпечення нового працівника потрібною інформацією загального характеру у вигляді брошур, каталогів, розповіді про організацію.

Розповідати про організацію в цілому, про оплату праці, про режим праці та відпочинку, про додаткові пільги, про охорону праці та техніку безпеки, про питання, пов’язані з управлінням персоналом, про відношення з профспілками, про вирішення побутових проблем, про економічний стан підприємства. А також надають інформацію о цілях, технологіях, особливостях праці та підрозділах, внутрішніх та зовнішніх відношеннях та зв’язках, персональних обов’язків та відповідальності, вимогах до виконання роботи, очікуваних результатах, нормативах оцінки, тривалості та розпорядку робочого дня, відповіді на конкретні питання як ремонтувати, у кого просити допомогу, правила поведінки, знайомство з колегами.

Розрізняють професійну адаптацію (активне освоєння її тонкощів, специфіки, необхідних навичок професії, засобів прийняття рішення для початку у стандартних ситуаціях); психофізіологічну адаптацію до умов праці, режиму роботи та відпочинку; соціально-психологічна адаптація – це адаптація до колективу, керівництва та колегам.

В період адаптації людина повинна ознайомитись з новою обстановкою, щоб легше у неї увійти. Так би мовити, спокійно оглянути обстановку, зрозуміти розстановку сил, неформальні зв’язки, психологічний клімат, особисті цілі колег та керівника, не вв’язуватись до конфліктів, знайти наставника, чітко дотримуватись субординації, вибрати правильну форму спілкування, тощо.

Також виділяють первинну та вторинну адаптацію.

Первинна адаптація – пристосування молодих кадрів, які не мають досвіду професійної діяльності (це, насамперед, випускники навчальних закладів).

Вторинна адаптація – пристосування працівників, які вже мають цей досвід (як правило, це ті працівники, хто міняють об’єкт діяльності та професійну роль, наприклад, при підвищенні у рангу).

Схема видів адаптації та факторів, що на неї впливають, а також цілей та завдань системи управління профорієнтацією та адаптацією наведено у рисунках 1.2 та 1.3 відповідно.

Ефективна оцінка персоналу має дуже велике значення, надаючи собою основу для багатьох процедур: прийому на роботу, внутрішні переміщення, висунення на підвищення, винагороду, моральне стимулювання, тощо.

Процедура оцінки класифікується по кількох ознаках:

1. По об’єкту, тобто тому, що оцінюється:

  • діяльність (важкість, ефективність, якість, відношення виконавців);
  • досягнення цілей, кількісного та якісного результату, індивідуальний вклад та вклад у загальні підсумки підрозділу чи організації у цілому;
  • наявність у працівника тих чи інших якостей (знань, навичок, рис характеру), ступінь їх, враженості.

2. По джерелах даних, на яких базується оцінка:

  • документи (автобіографія, резюме, характеристика);
  • результати кадрових співбесід;
  • дані загального та спеціального тестування;
  • підсумки про участь у дискусіях;
  • звіти про виконання виробничих завдань;
  • графологічна та фізіономічна експертиза;
  • астрологічні прогнози.

3. По способам виконання процедури оцінки з використанням даних, отриманих із певного джерела.

4. По оціночних критеріях.

5. По суб’єктах – кандидат, працівник, його колеги керівник, підлеглі, члени спеціальної комісії, що проводять оцінку).

6. По періоду. Оцінювати можна за календарний період, строк праці в даній організації, тощо.

Використовуються такі методи оцінки:

  • метод стандартних оцінок – керівник заповнює спеціальну форму, що характеризує кожний аспект роботи працівника. Цей метод, простий та його легко досягнути, але носить суб’єктивний характер;
  • метод анкет та порівняльних анкет – набір питань та описів. Той, хто проводить оцінку, ставить позначку проти кожної характеристики, або залишає пусте місце. Інколи такі анкети заповнюють не лише керівники, а й співробітники, щоб потім порівняти їх за допомогою експертної комісії;
  • метод вимушеного вибору – полягає в тому, що експерти обирають найбільш характерну для працівника рису із заданого набору (наприклад,: досвід праці, вміння планувати, спостережливість, тощо);
  • описовий метод – послідовна характеристика чеснот та недоліків робітника. Інколи цей метод об’єднують із попереднім;
  • метод вирішальної ситуації, найчастіше використовується при оцінці виконавця, щоб прослідити за його поведінкою у тій чи іншій ситуації;
  • метод шкали догляду за поведінкою також має на увазі поведінку працівника в тій чи інші ситуації, але потрібно фіксувати скільки разів та як людина вела себе в них;
  • метод шкали рейтингів поведінкових настанов – заповнення робітником анкети з 6-10 питань-характеристик, та аналіз експертом 5-6 вирішальних ситуацій. Експерт оцінює рівень кваліфікації та доповідає робітнику про його рейтинг, на основі цього складаються прогнози на майбутнє;
  • метод комітетів – працівника обговорюють у групі;
  • метод незалежних ідей – оцінку працівника людьми, які його раніше не знали, на основі “перехресного допиту”;
  • інтерв'ю;
  • метод моделювання ситуації – створення штучних, але близьких до реальних ситуацій та аналіз поведінки у них;
  • метод групових дискусій – обговорення працівником проблеми разом з 9-15 іншими людьми, дискусія записується, а потім аналізується експертом;
  • метод інтерв’ювання. Людині, що проходить іспит, пропонують провести співбесіду з кількома кандидатами та прийняти рішення. Цей метод направлений на оцінку здатності працівника прийняти відповідне рішення.

По підсумках оцінки проводяться бесіди з робітниками. Робітнику можуть сповістити про результати оцінювання, дати конкретні рекомендації, як покращити роботу, надати можливість висловити свою точку зору на причини та внести пропозиції.

На основі оцінки приймається рішення про організацію професійного навчання та підвищення кваліфікації працівника чи його підвищенні.

Професійне навчання та підвищення кваліфікації. Професійний розвиток – це процес підготування співробітників до виконання нових виробничих функцій, отриманню нової посади, вирішенню нових питань. Основними напрямками професійного навчання та підвищення кваліфікації є:

  • Первинне навчання у відповідності до завдань підприємства та специфіки роботи.
  • Навчання для ліквідації розриву між вимогами посади та наявними якостями працівника.
  • Навчання для підвищення кваліфікації.
  • Навчання для роботи за новими напрямками розвитку організації.
  • Навчання для засвоєння нових прийомів та заходів виконання трудових операцій.

Підготовка нових працівників – первинне професійне навчання та економічне навчання осіб, що були прийняті на підприємство та раніше не працювали. Перепідготовка організується з метою засвоєння вивільненими працівниками нових професій, якщо по своїм професіям вони вже не можуть працювати.

Навчання робітників іншими (суміжним) професіям із початковим рівнем кваліфікацій більш високим із метою розширення професійної майстерності, підготовки до роботи в нових умовах

Підвищення кваліфікації – це навчання після отримання працівником загальної освіти, направлене на послідовну підтримку та вдосконалення їх професійних та економічних знань та навилків.

Існують такі форми підвищення кваліфікації:

  • Внутрішня (у рамках організації, на робочому місці чи за його межами) та зовнішня (у навчальних закладах, спеціальних центрах).
  • Організаційна та неорганізаційна (самонавчання).
  • Професійна чи проблемно-орієнтована (по вимозі), що направлена на відпрацювання необхідної організації поведінки.
  • Побудована на стандартних чи спеціальних (загальних, конкретних) програмах.
  • Така, що призначається для конкретних цільових груп (керівників чи спеціалістів), або для всього персоналу.

Сучасні програми по підвищенню кваліфікації мають за мету навчити працівника самостійно мислити, вирішувати комплексні питання, застосувати підприємницький підхід до вирішення питань, до справи, працювати в команді. Вони дають знання, що виходять за рамки посади та викликають бажання вчитися надалі.

Планування кар’єри. Переміщення та звільнення працівників. Кар’єра – це суб’єктивно осмислені, визначені, власні судження працівника про своє трудове майбутнє, шляхи самовираження та задоволеності працею, на які він сподівається. Це переміщення працівника по ланках службової ієрархії чи послідовна зміна занять, як у рамках окремої організації, так і на протязі всього життя, а також сприйняття людиною цих етапів.

Розрізняють декілька видів кар’єри (див. рисунок 1.4):

  • Внутрішньо-організаційна – означає, що конкретний працівник у процесі своєї професійної діяльності проходить всі стадії розвитку: від навчання та прийому на роботу до виходу на пенсію. Ці стадії працівник проходить безпосередньо в стінах однієї організації.
  • Міжорганізаційна - означає, що конкретний працівник у процесі своєї професійної діяльності проходить всі стадії розвитку: від навчання та прийому на роботу до виходу на пенсію. Ці стадії він проходить на різних організаціях.
  • Спеціалізована - означає, що конкретний працівник у процесі своєї професійної діяльності проходить всі стадії розвитку: від навчання та прийому на роботу до виходу на пенсію. Але ці стадії він може пройти послідовно як на одній організації так і на різних, але в рамках професії та області діяльності в який він спеціалізується.
  • Неспеціалізована - означає, що конкретний працівник у процесі своєї професійної діяльності проходить всі стадії розвитку: від навчання та прийому на роботу до виходу на пенсію. Але піднімаючись по службі, він повинен поглянути на діяльність фірми з усіх боків, не затримуючись на одному місці довше, ніж три роки.
  • Вертикальна – підвищення на посаді по вертикалі по структурній ієрархії.
  • Горизонтальна – переміщення в іншу функціональну область діяльності, або виконання визначеної функціональної ролі на сходинці, яка не має жорсткого формального закріплення в організаційній структурі.
  • Сходинкова – поєднує в собі елементи вертикальної та горизонтальної кар’єри, шляхом чергування вертикального та горизонтального росту.

Планування та контроль ділової кар’єри полягає в том, що з моменту прийняття на роботу в організацію та до можливого звільнення працівника необхідно організувати планомірне горизонтальне та вертикальне переміщення робітника по системі посад та робочих місць. Працівник повинен знати не лише свої короткострокові та довгострокові перспективи, а й те, яких результатів він повинен досягти, щоб розраховувати на підвищення.

Службове підвищення може виконуватись відповідно до таких принципів, як результативність праці; компетентність та потенціальні можливості; здатність добре організувати формальну сторону справи; старшинство (уміння дочекатись своєї “зоряної години”); загальні здібності.

Переміщення покращують морально-психологічний клімату, тому що довге спілкування керівників та підлеглих призводить до зникнення офіційності у відношеннях між ними, послабленню дисципліни, виникненню панібратства, а отже, зниженню ефективності роботи.

Ділова кар’єра перетворилась на об’єкт управління. Вона зводиться до сукупності заходів, що проводяться кадровими службами та консалтинговими фірмами, та які дозволяють працівника розкрити свої здібності та використати їх найбільш гідним способом.

Кадрові служби планують схему можливих переміщень з урахуванням очікуваних вакансій та стимулюють планування особистої кар’єри. Наприклад:

  • підвищення чи пониження на посаді з розширенням кола обов’язків та прав.
  • підвищення рівня кваліфікації, що супроводжується дорученням більш складних завдань, збільшенням заробітної плати, але збереженням посади.
  • заміна кола завдань та обов’язків без підвищення на посаді та зросту заробітної платні, тобто ротація.

Програма розвитку кар’єри повинна забезпечувати підвищення рівня зацікавленості працівників, визначення осіб із високим потенціалом. В організації потрібен постійний аналіз можливостей розвитку кар’єри та регулярне заповнення форм, що відображує результативність праці, оцінку кваліфікації, знань, професійних навичок, тощо.

Питання про звільнення персоналу виникає як правило тоді, коли організація змушена скорочувати чи перебудовувати свою діяльність. Вивільнення персоналу призводить до усунення надлишкової кількості, зниженню додаткових витрат, викликаних низькою продуктивністю праці та якості, а отже, воно є економічною необхідністю.

Звільнення вимагає дотримання трудового законодавства, чітких, максимально об’єктивних критеріїв відбору, прив’язки до робочих місць, мінімізації витрат та отримання економії, витрат пов’язаних із звільненням, відкритості, інформування, компенсації та допомозі у працевлаштуванні.

У відповідності до трудового законодавства України основою для припинення трудового договору є згода обох сторін , закінчення строку, заклик або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну, невійськову, службу, розірвання трудового договору за ініціативою працівника, з ініціативи власника або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу, переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду, набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджують до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи, підстави передбачені контрактом.

У разі зміни власника підприємства, а також у раз його реорганізації дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можлива лише у разі скорочення чисельності або штату працівників. Якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

В умовах ринкової економіки розподіл трудових ресурсів в основному здійснюється на контрактній основі. Переміщення, підвищення, зниження залежить від таких характеристик трудових ресурсів, як народжуваність, коефіцієнт смертності, міграційні потоки, а також плинність кадрів і зайнятість населення.

Література

1. Волгин А. П. Управление персонал в условиях рыночной экономики: Учебник – М: 1992 г.

2. Генкин Б.М. Основы управления персоналом: Учебник – М: 1996 г.

3. Гончарук В.А. Развитие предприятия. – М.:Дело, 2000. – 208 с.

4. Горелова В.Л. Мельникова Е.Н. Основы прогнозирования: Учебное пособие – И: Высш. шк., 1986 г.

5. Громова Н.Н. Кадровое прогнозирование: Учебник – М: 1993 г.

6. В.А. Дятлов, А.Я. Кибанов, В.Т. Пихало «Управление персоналом»; учебное пособие для вузов; Москва 1998.

7. Жан Марк ле Галль «Управление людскими ресурсами»; Москва 1995.

8. Кибанов К.И. «Управление персоналом организации»

9. Костин Л.А. «Справочник по трудовым ресурсам».

10. М. Мескон, М. Альберт «Основы менеджмента»;Москва 1995.

11. Новицкий А.Г. Население и трудовые ресурсы. Справочник. Москва: Мысль. 1991 год.

12. Сергеевский В.Н. Прогнозирование производственных потребностей – М: 1986 г.

13. Смирнов А.Д. Планирование социального развития коллектива, производственного объединения – М: Экономика, 1987 г.

14. Управление организацией/Под ред. А.Г. Порнева, З.П. Румянцевой, Н.А. Саломатина. – М.:ИНФРА-М,1999. – 669 с.

15. Четыркин Е.М. Статистические методы прогнозирования – М: Статистика 1986 г.


27.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!