Osvita.ua Вища освіта Реферати Менеджмент Оцінка впливу зовнішнього середовища на підприємство. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Оцінка впливу зовнішнього середовища на підприємство. Реферат

У рефераті розглянуто фактори, які слід враховувати менеджеру при оцінці впливу зовнішнього середовища на підприємство

Будь-яка організація, підприємство є відкритою системою, яка знаходиться у постійній взаємодії із тими чи іншими елементами зовнішнього середовища. Дослідженню зовнішнього середовища слід приділяти належну увагу, оскільки воно обумовлює рівень визначеності, в умовах якого приймаються управлінські рішення.

Зовнішнє середовище — це сукупність господарських суб’єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних та міждержавних інституційних структур та інших зовнішніх відносно підприємства умов і чинників, що діють у глобальному оточенні.

Динамічність зовнішнього середовища, диверсифікованість та взаємозв’язок його факторів перешкоджають точному і одночасному врахуванню усіх можливих наслідків постійного впливу на різноманітну діяльність підприємства. Своєчасній і об’єктивній оцінці явищ, процесів і тенденцій, що відбуваються у зовнішньому середовищі, стає на заваді також відсутність необхідного обсягу достовірної інформації.

Зважаючи на це, керівники підприємств мають обмежувати спектр зовнішніх чинників, що повинні враховуватися, віддавати перевагу тим із них, які найістотніше впливають на результати діяльності. Досягненню цієї мети багато в чому сприяє вірна ідентифікація мікросередовища підприємства і діючих у ньому факторів.

Менеджерам при оцінці впливу зовнішнього середовища на підприємство потрібно враховувати наступні фактори.

Постачальники ресурсів. Ними є різні суб’єкти господарювання, що забезпечують підприємство необхідними йому матеріально-технічними, трудовими та інформаційними ресурсами. Кожне виробниче підприємство має ретельно стежити за динамікою цін на об’єкти постачання, регулярністю постачань ресурсів, необхідних для виконання виробничої програми. В іншому разі можуть швидко з’явитися проблеми з виробництвом та збутом виготовленої продукції, а в перспективі – виникає загроза втрати набутого роками іміджу підприємства і прихильності до нього постійних партнерів та клієнтів.

Тому сучасні компанії дуже прискіпливо ставляться до вибору постачальників (особливо якщо є альтернативи), але прагнуть при цьому підтримувати довготривалі стосунки із тими з них, які працюють з урахуванням спільних інтересів. Про великий вплив постачальників на діяльність підприємств свідчить хоча б той факт, що після розвалу СРСР відмова від партнерських зв’язків дуже боляче вдарила по економіці всіх пострадянських країн.

Посередники. Це ті фірми, організації або окремі фізичні особи (підприємці), котрі допомагають виробникам у реалізації їх товарів на відповідних ринках. До них відносяться торгові посередники, фірми-спеціалісти з організації товарообігу (включаючи транспортні підприємства, складську мережу), агентства з надання маркетингових послуг (спеціальних досліджень, консалтингових, реклами тощо), а також кредитно-фінансові установи комерційної спрямованості (комерційні банки, страхові компанії).

Плідна співпраця із посередниками може допомогти підприємству завоювати міцні ринкові позиції, ефективно працювати і розвиватись, а невдалий вибір посередників, які лише “накручують” ціну на товар, а не дбають про його ефективний збут, може довести фірму до банкрутства. Зокрема, у перехідний період в Україні посередники дуже часто паразитували на великих підприємствах-виробниках, висмоктуючи із них обігові кошти (хоч, на жаль, у багатьох випадках це були свідомі дії обох сторін).

Споживачі. Товаровиробники мусять ретельно і постійно вивчати своїх клієнтів (споживачів продукції, послуг) для того, щоб відстежувати кон’юнктуру ринку та оперативно реагувати на її зміни. При цьому варто зазначити, що такий моніторинг має здійснюватись на різних клієнтурних ринках:

  • споживчому (товари і послуги для особистого споживання);
  • виробників (продукція виробничо-технічного призначення);
  • проміжних продавців (товари для перепродажу з метою одержання певного зиску);
  • державних та різних комерційних структур (оптові та дрібнооптових покупців);
  • світовому, що охоплює усі раніше перелічені типи клієнтури ринків.

В умовах насиченості ринку важливо цілеспрямовано докладати зусилля для того, щоб знайти і зберегти свого споживача. Тому багато фірм, особливо малих чи середніх, відшукують все нові і нові способи звернути на себе увагу потенційних клієнтів, зробити свої послуги чи товари привабливішими для них. Тут і різноманітні акції, і гнучкі системи знижок, і гарантійне післяпродажне обслуговування і багато чого іншого.

Конкуренти. Комерційного успіху на внутрішньому та зовнішньому ринках досягає, як правило, той господарюючий суб’єкт, котрий всебічно і систематично вивчає своїх конкурентів, пропонує покупцям конкурентоспроможну продукцію.

Причому вирішальне значення має розробка і дотримання певної ринкової стратегії і тактики з урахуванням багатьох чинників, які впливають безпосередньо на рівень і ступінь жорсткості конкуренції. Конкурентні “війни” іноді тягнуться роками, як це має місце між компаніями “Кока-кола” та “Пепсіко”, а іноді призводять до остаточної втрати ринкових позицій навіть на внутрішньому ринку, що характерно для значної кількості українських підприємств. Але слід зауважити, що в деяких випадках конкуренти можуть стати партнерами і тим самим значно підвищити свою конкурентоспроможність.

Так, протягом декількох останніх років світова економіка переживають своєрідний сплеск злиттів і поглинань (злиття «British Petroleum» (Англія) і «Amoco» (США) у серпні 1998 р. – найбільше в цьому столітті, річний обсяг прибутку в результаті об’єднання становив 108 млрд. доларів; після злиття «Mersedes-Benz» і «Krаisler» влітку 1998р. новостворена фірма «Mersedes-Krаisler» стала однією із найбільших автомобільних компаній світу; восени 2002 р. об’єднались два провідних українських виробники програмних продуктів – корпорація “Квазар-Мікро” і компанія Telesens Ukraine. Мета об’єднання – увійти до трійки найбільших національних виробників програмного забезпечення).

Значний безпосередній вплив на діяльність підприємств мають так звані “контактні аудиторії”, до яких належать:

  • державні органи управління, що чинять дії регулюючого характеру і впливають безпосередньо на рівень і ступінь жорсткості конкуренції. Сюди відносяться державні законодавчі органи, різні державні установи представницької і виконавчої влади, які наглядають за дотриманням законів і видають необхідні власні нормативні акти, місцеві адміністративні органи, а також профспілкові та інші громадські організації і об’єднання громадян (наприклад, асоціації споживачів, підприємців, асоціації «Зелений світ» тощо);
  • засоби масової інформації (ЗМІ). Вони можуть розміщувати статті-замовлення щодо тих чи інших аспектів діяльності організації чи її представника. Це можуть бути як “імідж-інформації”, так і інформації – “кілери”;
  • місцеве населення, яке може відчувати на собі негативний вплив підприємства (шум, забруднення довкілля тощо), а тому перешкоджати його діяльності, а може і підтримувати – у випадку, коли підприємство створює нові робочі місця, справно сплачує податки, бере участь у доброчинних заходах.

Серед найбільш вагомих факторів прямої дії особливе місце належить законам України про підприємство, підприємництво, власність, охорону праці, захист прав споживачів, про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції, урядові декрети і постанови, нормативні документи галузевих і територіальних органів управління, що спрямовані на правове та організаційне регулювання відносин між державними владними структурами і господарюючими суб’єктами, регламентацію норм і правил їхньої поведінки (правил гри) в економічному просторі.

Чинне законодавство в країні може сприяти загальному економічному розвиткові, а може його гальмувати, може позитивно впливати на діяльність одних підприємств і чинити перешкоди їхнім конкурентам. Стан законодавства характеризується не лише складністю, але і мінливістю, а інколи навіть і невизначеністю, що особливо характерно для перехідного періоду.

Чим вища міра втручання держави в економічні процеси, тим вужчим стає «коридор» підприємницької свободи, і, навпаки, при встановленні ринкової моделі господарювання включаються механізми розвитку і саморегуляції економічних відносин, зводячи роль держави до виконання функцій арбітра при загострюванні взаємовідносин між підприємствами.

Також менеджерам необхідно уважно стежити за макрофакторами зовнішнього та правильно оцінювати пов’язані з ними загрози чи зиски при розробці підприємницької стратегії до яких відносяться: економічні, політичні, соціокультурні, науково-технологічні та інші.

Економічні фактори. Загальний стан економіки, тенденції її розвитку раз у раз змінюють економічне середовище господарювання. Для забезпечення сприятливих умов своєї діяльності підприємства мусять здійснювати постійний моніторинг економічної ситуації і оцінювати її зміни з точки зору вірогідних для себе наслідків.

До цих факторів належать: рівень та темпи інфляції, зростання та спад виробництва, коливання курсу національної валюти відносно валют інших країн, оподаткування, умови одержання кредиту і процентна банківська ставка, рівень динаміки цін, розподіл прибутків і попит покупців, платоспроможність контрагентів тощо. Останнім часом дуже великого значення набула глобалізація – політико-економічний фактор, який робить сильних суб’єктів ринку ще сильнішими, а слабких – ще слабшими та переводить конкурентну боротьбу на нові рівні.

Політичні фактори. Ця група факторів мусить постійно знаходитись у полі зору керівників підприємств перш за все у нестабільному соціально-економічному і політичному середовищі, яке має місце у період трансформації економічних відносин. Нестабільна політична ситуація спричиняє відтік капіталу від галузей, що потребують значних довгострокових інвестицій, і водночас спрямовує підприємницьку діяльність у бік короткого обігового циклу, який властивий торговельному бізнесу.

У період зростання політичної активності (виборчі процеси, зокрема) відкриваються нові можливості для засобів масової інформації – вони стають надзвичайно рентабельними через високу вартість політичної реклами і можуть розширювати свої тиражі, набуваючи іміджу “правдоносіїв”.

Соціокультурні фактори. Ці фактори формуються у рамках конкретного суспільства і відображають особливості основних поглядів, цінностей та норм поведінки людей, що впливають на прийняття ними управлінських рішень. До них відносять: ставлення людей до самих себе і до інших, ставлення до суспільних інститутів, природи, основних культурних цінностей тощо.

Демографічні фактори. Ці фактори характеризують зміну структури населення за віковими, національними, кваліфікаційними ознаками, рівнем освіти, доходів, споживацькими перевагами тощо. Їх аналіз дає можливість зрозуміти, зокрема, чи достатній освітній та кваліфікаційний рівень населення регіону для забезпечення позитивного сприйняття продукції чи послуг фірми (це важливо, зокрема, для Інтернет-проектів, деяких гуманітарних проектів тощо); як діяльність підприємства вплине на рівень зайнятості населення регіону.

Такі фактори слід приймати до уваги, визначаючи клас споживачів, для яких передбачається виготовляти продукцію, для оцінки можливості залучення трудових ресурсів відповідної кваліфікації, для оцінки місткості ринку і обґрунтування інших подібних управлінських рішень.

Науково-технічні фактори. Нерівномірний перебіг науково-технічного прогресу, розбіжність у просторі і часі створення та використання технічних новинок вимагають врахування підприємствами рівня і тенденцій техніко-технологічного розвитку і того, як його досягнення використовуються конкурентами. Тому керівникам підприємств, організацій необхідно аналізувати можливий вплив загальносвітового науково-технічного середовища на створення і впровадження технологічних новацій.

При цьому велику увагу слід приділяти науковим винаходам чи відкриттям, які можуть революційно вплинути на подальше використання існуючих технологій, роблячи їх малоперспективними. Так, компанія “Полароїд” у жовтні 2001 року після 30 років існування на ринку фотопослуг оголосила про своє банкрутство.

Причина – поява нових цифрових фотоапаратів, які буквально протягом секунд за допомогою комп’ютера і кольорового принтера можуть виготовити скільки завгодно копій фотознімків. Крім того, підвищилася оперативність роботи традиційних фотопослуг. Останнім аргументом на користь банкрутства було різке зменшення кількості туристів у зв’язку із терактами у США 11 вересня.

Екологічні фактори. Всебічне обґрунтування підприємницької стратегії також передбачає її відповідність критерію безпеки людини і навколишнього середовища.

До основних факторів впливу на оточуюче середовище, що мають враховуватися і прогнозуватися у підприємницькій діяльності належать: обсяги викидів у середовище забруднюючих та отруйних речовин; рівень фізичного (електромагнітного, радіаційного, теплового) впливу на середовище; надійність і соціально-екологічна безпека виробничих систем та великих технологічних утворень – гідротехнічних споруд, газо- і нафтопроводів, тунелів тощо; кількість і якість продукції, що виготовляється, її безпечність і утилізаційна придатність; стан природного середовища, в якому знаходиться підприємство (до і після реалізації запланованої стратегії розвитку) і розміри можливих незворотних негативних наслідків.

Основні необхідні для розуміння міжнародного бізнес-середовища фактори можуть бути згруповані у три великі групи.

Економічне середовище – це сукупність економічних умов у країні, в якій організація здійснює свої операції. Воно включає в себе такі фактори, як загальний рівень економічного розвитку, рівень заробітної плати і доходів населення, транспортне сполучення, курси валют, рівень інфляції і ставки банківського проценту, ставки оподаткування, особливості конкурентної боротьби, кількість і якість природних ресурсів тощо.

Так, наприклад, перебої з постачанням електроенергії в Україні спричиняють труднощі з комунікаціями, порушують ритм роботи підприємств, можуть стати причиною значних збитків через порушення технології виготовлення продукції. Тому іноземні компанії намагаються працювати у таких регіонах, де від’єднання від енергозабезпечення є рідкісним випадком або ж вимушені встановлювати автономні енергоустановки, що призводить до збільшення загальних витрат на ведення бізнесу. Погані транспортні комунікації також ускладнюють просування капіталу углиб країни.

Законодавчо-політичне середовище. Воно зумовлює більшу або меншу міру ризику, який супроводжує ведення бізнесу в іншій країні. В різних країнах діють різні закони і обмеження, що може робити торгівлю досить проблематичною або невигідною Ті чи інші країни можуть захищати своїх виробників митними тарифами, квотами, системою податків.

Наприклад, торговельні стосунки України з Росією постійно лихоманить через введення обмежень на ввезення цукру, карамелі чи труб великого діаметру; зміна закону про сплату і відшкодування ПДВ з боку Росії спричиняє відповідні заходи з боку України, а це робить проблематичним укладання довгострокових угод, бо те, що було вигідним учора, стає невигідним сьогодні і т. ін. Тероризм, політична нестабільність також збільшують ризик ведення бізнесу. Зокрема, неспокій на Балканах значно зменшив привабливість туристичного бізнесу у цьому регіоні, хоча там для нього чудові природні умови.

Соціокультурне середовище. Культура - це пануюча в суспільстві система цінностей, вірувань та життєвих установок, яка поділяється всіма членами цього суспільства. Вона впливає на стиль повсякденного життя і преференції споживачів, ділову поведінку партнерів тощо. Відмінності в культурі особливо помітні при переході зі східних до західних регіонів, із країн, де домінуючою релігією є мусульманство до країн із протестантською етикою. Домінуючі в суспільстві цінності багато в чому визначають функціонування організації і переважаючий в ній стиль управління. Так, японські і американські організації за стилем управління істотно різняться, хоча обидва стилі управління у вказаних країнах є високоефективними.

Чи існує взаємозв'язок між методами менеджменту, які перебувають в одній групі; в різних групах? Пояснити на прикладі

Методи управління – це способи впливу на окремих працівників та виробничі колективи в цілому, необхідні для досягнення визначених менеджментом цілей.

За допомогою методів управління керуюча система встановлює правила дій та поведінки, що є обов’язковими для всіх керованих об’єктів, які безпосередньо підпорядковуються цій системі, узгоджує, об’єднує, координує і регулює їх діяльність у часі та просторі, забезпечує безперервний та ритмічний розвиток у певному напрямку, виходячи із поставлених задач та цілей підприємства.

Ефективність функціонування підприємства та його підрозділів значною мірою залежить від правильності застосування різноманітних методів управління, на що впливає рівень досконалості інституційного середовища, форма власності, специфіка поставлених завдань та інші чинники.

Основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої діяльності. Зв’язок між потребами, мотивами та методами управління може бути проілюстрований схемою, зображеною на рис., на якій виділено три основні групи методів: організаційно-розпорядчі (або адміністративні), економічні та соціально-психологічні.

Рис.1 Зв’язок методів управління з потребами та інтересами людей

Вони прямо або опосередковано впливають на поведінку, інтереси і потреби людей. А оскільки домінуючими у процесі мотивації є незадоволені потреби, то реально впливати на поведінку людини можна лише доти, доки потреба не буде задоволена. Тобто тривале використання одного і того ж методу управління, нехай навіть і ефективного спочатку, поступово веде до того, що керований об’єкт адаптується до нього, втрачає потрібну реакцію на керуючу дію.

Тому використання методів управління у тій чи іншій ситуації не може бути шаблонним, воно вимагає постійного пошуку найкращого способу впливу на об'єкт управління, такого, який дозволяв би досягати бажаних результатів своєчасно і з найменшими зусиллями.

В умовах ринкової економіки значна увага приділяється економічним та правовим методам управління. Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах шляхом використання товарно-грошових відносин.

Але добре налагоджена система економічного і матеріального стимулювання сама по собі, на основі саморегулювання, не може забезпечити досягнення необхідних результатів. Вона має бути зміцнена організаційними заходами, дієвими способами регулювання, координації і контролю.

Дії між суб’єктами та об’єктами управління узгоджуються встановленням підрядної та субпідрядної системи відносин і здійснюються за допомогою адміністративних методів. Вони являють собою сукупність способів впливу суб’єкту управління на керовані об’єкти у межах певних прав з використанням стосунків підрядності та субпідрядності і проявляються у прямих вказівках, розпорядженнях, наказах вищих за ієрархією органів щодо нижчих. Ці методи характеризуються обов’язковістю виконання, оперативністю доведення до виконавців і реалізації господарських рішень.

Управління виробництвом є не тільки організаційно-економічним процесом, але і системою психологічних стосунків між людьми, які регулюються за допомогою соціально-психологічних методів. Правильне застосування їх у процесі управління запобігає таким негативним явищам, як плинність кадрів, порушення трудової і технологічної дисципліни, нездоровим стосункам між учасниками спільної праці, нераціональному добору кадрів тощо, а отже, сприяє зростанню продуктивності праці і поліпшенню якості продукції.

Методи управління використовуються не ізольовано, а в поєднанні один з одним. Тому управлінська діяльність проявляється як результуюча різноспрямованих методів і засобів їх реалізації. Разом з тим кожна група методів має свої специфічні особливості, власні форми прояву і межі застосування.

Як приклад, можна навести наступний взаємозв'язок методів з різних груп: підвищити продуктивність праці підлеглих менеджер може комплексним підходом, використовуючи методи з різних груп методів управління: підвищенням заробітної плати чи призначення винагороди за перевиконання плану (економічна група методів), окрім цього провести бесіду з співробітниками, в якій наголосити на важливості збільшення продуктивності праці для подолання проблем чи швидшого досягнення прогнозованого успіху (соціально-психологічна група методів), також все це можна закріпити наказом про додатковий вихід на роботу в суботу (вихідний день) (організаційно-розпорядча група методів).

У комплексі дане поєднання методів максимально ефективно вплине на зростання продуктивності праці. Оскільки працівники будуть відчувати не тільки важливість своїх зусиль та необхідність виконання вказівки керівництва, але й матеріально будуть зацікавленні у зростанні своєї продуктивності праці.

Якщо говорити про взаємозв'язок методів управління з однієї групи, то вони обов'язково перебувають у взаємозалежності одні від одних.


26.12.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!