Osvita.ua Вища освіта Реферати Логіка Логіка: софізми та паралогізми. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Логіка: софізми та паралогізми. Реферат

Основні відомості про софізми та паралогізми. Історія розвитку та дослідження софізмів. Апорії Зенона. Софізми і суперечливе мислення

Всі ми схильні помилятися: свідомо чи несвідомо (навмисно). Серед них досить поширеними є логічні помилки. Звичайно прийнято логічні помилки поділяти на дві групи: на помилки логічні у власному змісті і помилки, які відбуваються внаслідок неправильності в словесному вираженні думки. У першому випадку помилка полягає в неправильності логічного процесу, у другому в неправильності вираження.

Серед свідомих помилок виділяють софізми, серед ненавмисних - паралогізми.

Софізми – свідоме порушення певних правил і законів раціонального теоретичного мислення. Всі численні види софізмів навряд чи доречно наводити, бо кожному з законів логіки, правил визначення, поділу тощо належить його перекручення.

Паралогізм - (від грец. paralogismos - неправильне, помилкове міркування) - ненавмисна логічна помилка, зв'язана з порушенням законів і правил логіки.

Паралогізми варто відрізняти від софізму — помилки, вчиненої навмисно, з метою ввести в оману опонента, обґрунтувати помилкове твердження і т. п.

Основні відомості про софізми та паралогізми

У звичайному і розповсюдженому розумінні софізм - це навмисний обман, заснований на порушенні правил мови або логіки. Але обман тонкий і завуальований, так що його не відразу і не кожному вдається розкрити. Ціль його - видати неправду за істину. Прибігати до софізмів не варто, як і взагалі обманювати і вселяти помилкову думку.

Софізму як помилці, зробленій навмисне, з наміром увести кого-небудь в оману, звичайно протиставляється паралогізм, який розуміється як ненавмисна помилка в міркуванні, обумовлена порушенням законів і правил логіки. Паралогізм виглядає набагато кращий софізму, тому що є, по суті, не обманом, а щирою оманою і не зв'язаний, з наміром підмінити істину неправдою.

Паралогізми варто відрізняти від софізму - помилки, вчиненої навмисно, з метою ввести в оману опонента, обґрунтувати помилкове твердження і т. п.

Паралогізм - це неправильне, помилкове міркування, ненавмисна логічна помилка, зв'язана з порушенням законів і правил логіки.

Найчастіше софізми зв'язані з недостатньою самокритичністю розуму і нездатністю його зробити належні висновки, з його прагненням охопити те, що поки йому непідвласне. Нерідко софізм являє собою просто захисну реакцію незнання чи навіть неуцтва, що не бажає визнати своє безсилля й уступити знанню.

Софізм традиційно вважається перешкодою в обговоренні й у суперечці. Використання софізмів веде міркування убік: замість обраної теми доводиться говорити про правила і принципи логіки. Але зрештою ця перешкода не є чимось серйозним. Використання софізмів з погляду розглянутої проблеми має чисто зовнішній характер, і при відомій навичці в логічному аналізі міркувань софізм нескладно знайти і переконливо спростувати.

Софізми іноді здаються настільки випадковими і несерйозними, що відомий німецький історик філософії В. Віндельбанд відносив їх до жартів.

Отже, софізм - всього лише плутаний доказ, спроба видати неправду за істину. Він має випадковий, не зв'язаний з предметом розглянутої теми характер і є сугубо зовнішньою перешкодою на шляху проведеного міркування. Звідси випливає, що ніякого глибокого і потребуючого спеціального роз'яснення змісту за ним не стоїть. У софізмі як результаті свідомо некоректного застосування семантичних і логічних операцій не виявляються також які-небудь дійсні логічні труднощі. Коротко говорячи, софізм - це уявна проблема.

Історія розвитку та дослідження софізмів

Софізми існують і обговорюються більш двох тисячоріч, причому гострота їхнього обговорення не знижується з роками. Якщо софізми - усього лише хитрості і словесні виверти, виведені на чисту воду ще Аристотелем, то довга їхня історія і стійкий інтерес до них незрозумілі.

Маються, звичайно, випадки, і, можливо, нерідкі, коли помилки в міркуванні використовуються з наміром увести когось в оману. Але це явно не відноситься до більшості древніх софізмів.

Коли були сформульовані перші софізми, про правила логіки не було відомо. Говорити в цій ситуації про навмисне порушення законів і правил логіки можна тільки з натяжкою.

Виникнення софізмів звичайно пов'язується з філософією софістів (Древня Греція, V-IV ст. до нової ери), що їх обґрунтовувала і виправдувала. Однак софізми існували задовго до філософів-софістів, а найбільш відомі і цікаві були сформульовані пізніше в сформованих під впливом Сократа філософських школах. Термін "софізм" уперше ввів Аристотель, який охарактеризував софістику як уявну, а не дійсну мудрість. До софізмів були віднесені й апорії Зенона, спрямовані проти руху і множинності речей, і міркування власне софістів, і всі ті софізми, що відкривалися в інших філософських школах. Це говорить про те, що софізми не були винаходом одних софістів, а були скоріше чимось звичайним для багатьох шкіл античної філософії.

Характерно, що для широкої публіки софістами були також Сократ, Платон і сам Аристотель. Не випадково Аристофан у комедії "Хмари" представив Сократа типовим софістом. У ряді діалогів Платона людиною, що намагається заплутати свого супротивника тонкими питаннями, виглядає іноді в більшій мірі Сократ, ніж Протагор.

Широку поширеність софізмів у Древній Греції можна зрозуміти, тільки припустивши, що вони якось виражали дух свого часу і були однієї з особливостей античного стилю мислення.

Відносини між софізмами і парадоксами - ще одна тема, що не одержує свого розвитку в рамках звичайного тлумачення софізмів.

На відміну від софізмів парадокси трактуються з усією серйозністю: наявність у теорії парадокса говорить про явну недосконалість допущень, що лежать у її основі.

Однак очевидно, що грань між софізмами і парадоксами не є скільки-небудь визначеної. У випадку багатьох конкретних міркувань неможливо вирішити на основі стандартних визначень софізму і парадокса, до якому з цих двох класів варто віднести дані міркування.

Відділення софізмів від парадоксів є настільки невизначеним, що про цілий ряд конкретних міркувань нерідко прямо говориться як про софізми, що не є поки що парадоксами чи не відносять ще до парадоксів.

Уже з одних загальних уявлень зрозуміло, що із софізмами справа обстоїть далеко не так просто, як це прийнято звичайно представляти. Стандартне їх тлумачення склалося, звичайно, не випадково. Але воно певним чином не вичерпує всієї суті справи. Необхідний спеціальний, і притім конкретно-історичний аналіз, який тільки і здатний показати вузькість і обмеженість цього тлумачення. Одночасно він повинен виявити роль софізмів як у розвитку теоретичного мислення, так і, зокрема, у розвитку формальної логіки.

Апорії Зенона

Звернемося тепер до конкретних софізмів і тих проблем, які стоять за ними. Відомі міркування давньогрецького філософа Зенона "Ахіллес і черепаха", "Дихотомія" та ін., які називаються звичайно апоріями (труднощами), були спрямовані ніби проти руху й існування багатьох речей. Сама ідея довести, що світ — це одна-єдина і до того ж нерухома річ, нам сьогодні здається дивною. Дивною вона здавалася і древнім. Настільки дивною, що докази, які наводилися Зеноном, відразу ж були віднесені до простих вивертів, причому позбавлених взагалі ж особливої хитрості. Такими вони і вважалися дві з зайвим тисячі років, а іноді вважаються і тепер. Подивимося, як вони формулюються, і оборотна увага на їх зовнішню простоту і невигадливість.

"Ахіллес і черепаха", "Дихотомія"

Найшвидша істота не здатна наздогнати саму повільну, швидконогий Ахіллес ніколи не наздожене повільну черепаху. Поки Ахіллес добіжить до черепахи, вона просунеться небагато вперед. Він швидко переборе і цю відстань, але черепаха піде ще трішки вперед.

І так до нескінченності. Усякий раз, коли Ахіллес буде досягати місця, де була перед цим черепаха, вона буде виявлятися хоча б небагато, але попереду.

У "Дихотомії" звертається увага на те, що предмет, який рухається, повинен дійти до половини свого шляху перш, ніж він досягне його кінця. Потім він повинен пройти половину половини, яка залишилася, потім половину цієї четвертої частини і т. д. до нескінченності. Предмет буде постійно наближатися до кінцевої точки, але так ніколи її не досягне.

Це міркування можна трохи переінакшити. Щоб пройти половину шляху, предмет повинен пройти половину цієї половини, а для цього потрібно пройти половину цієї чверті і т. д. Предмет у підсумку так і не зрушиться з місця.

Цим простеньким на вид міркуванням присвячені сотні філософських і наукових праць. У них десятками різних способів доводиться, що допущення можливості руху не веде до абсурду, що наука геометрія вільна від парадоксів і що математика здатна описати рух без протиріччя.

Достаток спростувань доводів Зенона показове. Не цілком зрозуміло, у чому саме складаються ці доводи, що вони доводять. Не ясно, як це "щось" доводиться і є чи тут узагалі доказ? Почувається тільки, що якісь проблеми чи труднощі все ж таки є. І перш ніж спростовувати Зенона, потрібно з'ясувати, що саме він мав намір сказати і як він обґрунтовував свої тези. Сам він не формулював прямо ні проблем, ні своїх рішень цих проблем. Є, зокрема, тільки коротенька розповідь, як Ахіллес безуспішно намагається наздогнати черепаху.

Мораль, що витягається з цього опису, залежить, природно, від того більш широкого фону, на якому воно розглядається і міняється зі зміною цього фону.

Міркування Зенона зараз, треба думати, остаточно виведені з розряду хитромудрих вивертів. Вони, за словами Б. Рассела, "у тій чи іншій формі торкаються підстави майже всіх теорій простору, часу і нескінченності, що пропонувалися з його часу до наших днів".

Спільність цих міркувань з іншими софізмами древніх безсумнівна. І ті й інші мають форму короткої розповіді чи опису простої у своїй основі ситуації, за якою не стоїть начебто ніяких особливих проблем. Однак опис підносить явище так, що воно виявляється явно несумісне з устояними представленнями про нього.

Між цими звичайними представленнями про явище й опис його в апорії чи софізмі виникає різка розбіжність, навіть протиріччя. Як тільки воно помічається, розповідь втрачає видимість простій і необразливій констатації. За ним відкривається несподівана і неясна глибина, у якій смутно угадується якесь питання чи навіть багато питань. Важко сказати з визначеністю, у чому саме складаються ці питання, їхній ще має бути усвідомити і сформулювати, але очевидно, що вони є.

Їх треба витягти з розповіді подібно тому, як витягається мораль з життєвої притчі. І як у випадку притчі, результати міркування над розповіддю важливим образом залежать не тільки від нього самого, але і від того контексту, у якому ця розповідь розглядається. У силу цього питання виявляються не стільки поставленими, скільки навіяними розповіддю. Вони міняються від людини до людини і від часу до часу. І немає повної впевненості в тому, що чергова пара "питання - відповідь" вичерпала весь зміст розповіді.

Софізми і суперечливе мислення

У софізмах є неясне передбачення багатьох конкретних законів логіки, відкритих набагато пізніше. Особливо часто обігрується в них тема неприпустимості протиріч у мисленні.

— Скажи, - звертається софіст до молодого аматора суперечок, - може та сама річ мати якусь властивість і не мати її?

— Очевидно, ні.

— Подивимося. Мед солодкий?

— Так.

— І жовтий теж?

— Так, мед солодкий і жовтий. Але що з цього?

— Виходить, мед солодкий і жовтий одночасно. Але жовтий - це солодкий чи ні?

— Звичайно, ні. Жовтий - це жовтий, а не солодкий.

— Виходить, жовтий - це не солодкий?

— Звичайно.

— Про мед ти сказав, що він солодкий і жовтий, а потім погодився, що жовтий значить не солодкий, і тому як би сказав, що мед є солодким і не солодким одночасно. Але ж спочатку ти твердо говорив, що жодна річ не може володіти і одночасну не мати цю ж властивість.

Звичайно, софісту не вдалося довести, що мед має суперечливі одна одній властивості, будучи солодким і несолодкої одночасно. Подібні твердження неможливо довести: вони несумісні з логічним законом протиріччя, що говорить, що висловлення і його заперечення ("мед солодкий" і "мед не є солодким") не можуть бути істинними одночасно.

І навряд чи софіст усерйоз прагне спростувати даний закон. Він тільки робить вид, що нападає на нього, адже він дорікає співрозмовникові, що той плутається і суперечить собі. Така спроба заперечити закон протиріччя виглядає скоріше захистом його. Ясного формулювання закону тут, зрозуміло, немає, мова йде тільки про додаток його до окремого випадку.

Найчастіше аналіз софізму не може бути довершений розкриттям логічної чи фактичної помилки, припущеної в ньому. Це саме найпростіша частина справи. Складніше усвідомити проблеми, що стоять за софізмом, і тим самим розкрити джерело здивування і занепокоєння, викликуваного ним, і пояснити, що додає йому видимість переконливого міркування.

Висновки. У звичайному представленні й у спеціальних роботах, які стосуються розвитку науки, загальним місцем є положення, що будь-яке дослідження починається з постановки проблеми. Послідовність "проблема - дослідження - рішення" вважається можливою до застосування відносно всіх стадій розвитку наукових теорій і до усіх видів людської діяльності. Гарне, тобто чітке і виразне, формулювання задачі розглядається як неодмінна умова успіху майбутнього дослідження або іншої діяльності.

Усе це зрозуміло, але лише стосовно до розвинутих наукових теорій і відпрацьованої діяльності. У теоріях, які знаходяться на початкових етапах свого розвитку і тільки нашукують свої основні принципи, висування і з'ясування проблем багато в чому збігається і переплітається із самим процесом дослідження і не може бути однозначно відділене від нього. Аналогічно у випадку інших видів людської діяльності.

В обстановці, коли немає ще зв'язної, єдиної і прийнятої більшістю дослідників теорії, твердої у своєму ядрі і розробленої у деталях, проблеми ставляться багато в чому в розрахунку на майбутню теорію. І вони є настільки ж розпливчастими і невизначеними, як і ті теоретичні побудови і відомості, у рамках яких вони виникають.

Цю особливу форму висування проблем можна назвати парадоксальною, чи софістичною. Вона подібна у своїй суті тому способу, яким в античності піднімалися перші проблеми, що стосуються мови і логіки.

Відмінною рисою софізму є його подвійність, наявність, крім зовнішнього, ще і визначеного внутрішнього змісту. У цьому він подібний символу і притчі.

Софізм, який уперше висуває деяку проблему, є, по суті, трагедією недостатньо зрілого і недостатньо знаючого розуму, який намагається якось зрозуміти те, що він поки не здатний виразити навіть у формі питання.

Література

  1. Тофтул М. Г. Логіка. – К.: Академія, 1999. – С. 131 – 179.
  2. Конверський А. Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 203 – 254.
  3. Жеребкін В. Є. Логіка. – Харків: Основи, К.: Знання, 1998. – С. 108 - 202.
  4. Гетманова А. Д. Учебник по логике. – Москва: ЧеРо, 2000 – С. 110 – 164.
  5. Войшвилло Е. К., Дегтярев М. Г. Логика. – Москва: Владос, 2001 – С. 333 - 406.
  6. Уемов А. И. Логические ошибки. - М., 1987.
  7. Чернишов Б. С. Софістика. — М.: 1951.


21.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!