Osvita.ua Вища освіта Реферати Логіка Логіка: закони і категорії, види, поняття та операції. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Логіка: закони і категорії, види, поняття та операції. Реферат

Закони і категорії логіки. Операції з поняттями. Об’єднана класифікація простих категоричних суджень за кількістю та якістю. Види складного судження. Поняття про логічний закон як принцип правильного міркування

До сфери логічної науки, крім форм мислення, входять також закони мислення. Це прості і очевидні вимоги, що були окреслені в давні часи у формі правил, яких повинні дотримуватися ті, хто прагнуть коректно мислити. Пізніше ці закони у математичній логіці почали тлумачитися як тотожно істинні формули, тобто такі формальні структури, які за будь – якої підстановки замість символів звичайних речень, завжди дають значення істинності. Незалежно від того, знаємо ми чи не знаємо про закони логіки, вони діють в нашому мисленні, і ми в нормі дотримуємося їх несвідомо. Проте з тих чи інших причин закони порушуються.

Знання законів логіки дозволяє зменшити кількість помилок, сприяючи тим самим вдосконаленню нашого мислення, а отже і більш успішній діяльності в будь-якій ділянці суспільного і особистого життя.

Закон тотожності – цей закон вимагає визначеності мислення, забороняє розпливчастість, хаотичність виразу думок, сприяючи тим самим дотриманню точності і ясності. Закон тотожності має практичне значення в усіх випадках, коли йдеться про коректність дискусії, результативність обговорення важливих питань, правильний виклад думок в тексті.

Закон суперечності – в цьому законі відображену фундаментальну рису буття предметів і явищ. Ніщо не може в одному і тому ж смислі мати дані ознаки і протилежні. Отже даний закон виражає надзвичайно важливу рису правильного мислення – його несуперечливість. Він забороняє суперечність, вважає її грубою логічною помилкою. В логіці прийнято говорити, що суперечність є носієм необхідної хиби. Тому люди, що мислять суперечливо, незалежно від свого наміру, послуговуються хибними думками.

Закон виключного третього – з двох суперечних думок, висловлених щодо одного й того ж і в одному й тому ж смислі, одна обов’язково істинна. Для уточнення змісту даного закону слід підкреслити, що він, на відміну від закону суперечності, не передбачає жодного третього висловлювання, яке могло би зайняти середнє положення і бути істинним.

Закон достатньої підстави – у відповідності із законом достатньої підстави будь-яка істинна думка повинна бути обґрунтована іншими думками, істинність яких доведена. На відміну від трьох попередніх законів конкретне формулювання і докладне тлумачення цього закону належать видатному німецькому логіку, філософу і математику Готфрігу Лейбцігу. У відповідності з цим законом жодне явище не може існувати, жодне твердження не може вважатися істинним безпідставно.

Закони матеріальної логіки – математична логіка була створена внаслідок застосування методів математики і спеціального символічного апарату у традиційній логіці. У межах математичної логіки мислення досліджується за допомогою засобів формалізованих мов. В одному з розділів математичної логіки – логіці висловлювань – закони логіки розглядаються як схеми істинних складних висловів. В них замість простих висловів входять перемінні вислови чи символи. Якщо на їх місце підставити будь-які прості вислови, то отримаємо істинний складний вислів.

В математичній логіці під логічною операцією розуміють процес побудови з елементарних висловлювань. В традиційній логіці розглядаються такі операції, як порівняння, абстрагування, узагальнення, обмеження та ряд інших.

Поняття – форма мислення, в якій синтезовано найбільш суттєві, загальні, відмінні властивості речей. Формування понять відбувалось і відбуваються на основі ознак. Ознаки – це те, чим одне поняття відрізняється від іншого. Кожне поняття має певну кількість ознак. Найважливішими з них є істотні ознаки, тобто такі, без яких дане поняття не існує і які відображають природу речі. Решта ознак є неістотними, другорядними.

Порівняння – логічна дія, за допомогою якої встановлюється подібність і відмінність речей за певними ознаками.

Аналіз – розділення, роз’єднання у мисленні речі чи явища на окремі елементи, відношення, ознаки, які потім розглядаються як частини розчленованого цілого.

Синтез – поєднання у мисленні частин речі, яка була піддана розкладанню внаслідок аналізу, це встановлення взаємозв’язку і взаємодії частин і пізнання речі чи явища як цілого. Синтез не є простою сумою частин чи ознак. В процесі синтезу ми пізнаємо дещо нове, взаємодію частин, яка робить річ певною живою цілісністю.

Абстрагування – виділення у мисленні окремих ознак, властивостей чи відношень речі і відділення їх від інших ознак, властивостей, відношень.

Логічна операція – дія, внаслідок з вже наявних думок утворюються нові думки.

Судження – це думка, яка розкриває зв'язок між предметами та їхніми ознаками через ствердження або заперечення. Якщо речення – це граматична категорія, то судження – це логічна категорія. Вважають, що судження виражають за допомоги розповідних речень.

У структурі судження використовують три компоненти:

  • Суб’єкт (позначається латинською літерою );
  • Предикат (позначається латинською літерою);
  • Зв’язка.

Суб’єкт – це частина судження, яка вказує на предмет думки.

Предикат – це частина судження, яка вказує на ознаки що їх приписують суб’єкту.

Зв’язка – це частина судження, яка вказує на відношення між суб’єктом та предикатом. Зв’язка може бути стверджувальною, що виражають за допомоги слова "є", або заперечу вального, що виражають за допомогою слова "не є".

Загальне судження – це судження, в якому стверджують або заперечують наявність ознаки у всього класу предметів.

Часткове судження – це судження, в якому стверджують або заперечують ознаки у деяких предметів певного класу.

Одиничне судження – це судження, в якому стверджують або заперечують наявність ознаки у одного предмета певного класу.

За якістю судження поділяють на:

  • Стверджувальні;
  • Заперечу вальні.

Стверджувальне судження – це судження, в якому стверджують наявність ознаки у предмета.

Заперечувальне судження – це судження, в якому заперечують наявність ознаки у предмета.

Термін "судження", як правило, застосовували у традиційній логіці. На сучасному етапі розвитку логічного знання поширеним є терміном "висловлювання". У логіці вивчають різноманітні види висловлювань. У зв’язку з цим дати узагальнююче визначення цього терміна не можливо.

Судження – форма мислення, в якій стверджується або заперечується щось відносно предметів і явищ, їх властивостей, зв’язків і відношень і яка має здатність виражати істину або хибу.

Мовною формою судження є речення. Проте не будь-яке речення може вважатися виразом судження. Якщо за змістом речення можна визначити, істинним чи хибним є те, про що в ньому йдеться, тоді воно, дійсно, лінгвістично відповідає судженню. Таку функцію виконує розповідне речення. Це не означає, що інші форми речення, зокрема, питальні і окличні, позбавлені логічного сенсу. Вони мають власні логічні характеристики, але не пов’язані з істинною чи хибністю.

Слід усвідомлювати, що судження – логічна форма, а речення – граматична форма. Між ними є суттєві різниці. Речення дуже неадекватно виражаються різними мовами, навіть в межах однієї мови зміст тієї ж самої думки передається по-різному, в той час як їх логічна структура ідентично. Судження – форма мислення, за природою ідеальне, а речення – матеріальний вираз судження.

Всі судження можна поділити на прості і складні. Особливості складних суджень розглядається нижче. Проаналізуємо різноманітні прості судження, щодо складних зазначимо поки що лише те, вони складаються з простих.

Якість суджень – це така їх особливість, яка вказує на наявність або відсутність ознаки, властивості, певного стану або відношення.

Основними видами складних суджень є 5-ть:

  • кон’юнктація
  • слабка диз’юкція
  • строга диз’юкція
  • імплікація
  • еквіваленція.

Кон’юнктація – це складне судження, в якому два або більше простих суджень поєднані логічним сполучником "і". Символом кон’юнктивного судження є ^.

Диз’юкція – називають складне судження, в якому два або більше прості судження поєднані логічним сполучником "чи". Розрізняють два типи диз’юкції: слабка і строга.

Слабка – є диз’юкція, яка виключає істинності простих суджень, які входять до її складу.

Строга – є диз’юкція, в якій сполучник "чи" поєднує прості висловлювання, які не можуть водночас бути істинними або хибними.

Імплікація – це складне судження, в якому два простих судження поєднуються між собою за допомогою про позиційного сполучника "якщо…то". Імплікація є виразом різних форм зв’язків об’єктивного світу: просторових, часових, причино-наслідкових та ін. В мові існує різноманітність виразів цього пропозиційного сполучника: "коли…то", "за умови…", "якщо…то". Імплікативний може і не виражатися мовним сполучником.

Еквіваленція – складне судження, в якому два прості поєднані логічним сполучником "якщо і тільки якщо…то".

Логіка – наука про закони, форми і прийоми мислення, спрямованого на пізнання оточуючого нас об’єктивного світу.

Закони мислення – це необхідні суттєві, стійкі, повторювальні зв’язки між думками у процесі роздумів та міркувань про предметів явища об’єктивного світу.

В логічних законах багатовіковий досвід людської діяльності, ці закони відображають відношення між явищами та предметами об’єктивної діяльності. Логічні закони є універсальними. Дотримання законів логіки є необхідною умовою досягнення істини в пізнанні законів, термінів і забезпечує юристам правильність розумової діяльності, мислення.

Тотожні ознаки – це які не зважаючи на зміни що постійно відбуваються в предметах та явищах зберігають свою визначеність.

Закон тотожності формулюється так – кожна об’єктивно-істинна і логічно правильна думка або поняття про конкретний предмет повинні бути визначеними і зберігати свою однозначність на протязі всього міркування і висновку. Це спрямований проти їх двозначності, розливчастих, неясних думок, закон не допускає безладності думок. Він вимагає щоб думка була сформульована, чітко, зрозуміло, була визначена за змістом

Суперечність – це філософська категорія яка виражає внутрішнє джерело будь-якого розвитку, руху, зміни, перехід в нову якість. Існують об’єктивні і суб’єктивні суперечності

Об’єктивні судження – які пов’язані з природою предметів і явищ.

Суб’єктивні судження – виникають у мисленні людини.

Закон суперечності формулюється так – не можуть бути одночасно істинними дві протилежні думки про один і той самий предмет в одному йому значенні.

Закон виключного третього поширюється на два випадки.

Це коли два судження перебувають у відношенні, тоді одне судження завжди істинне, а інше помилкове.

Це коли предметом думки протилежне з суджень є один і той самий предмет.

Закон виключного третього не вказує на те яке із двох суперечливих суджень буде істинним за своїм змістом, це питання вирішує практика, але третього не дано.


21.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!