Osvita.ua Вища освіта Реферати Логіка Засоби ведення суперечки. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Засоби ведення суперечки. Реферат

Дискусія, полеміка, диспут, дебати. Коректні та некоректні засоби ведення суперечки

Дискусія, полеміка, диспут, дебати

Залежно від форми проведення суперечок та засобів, які в них використовуються, останні поділяють на дискусію, полеміку, диспут, дебати тощо.

Дискусія (лат. - discussio - дослідження, розгляд) - публічна суперечка, яка ведеться компетентними людьми на зборах, симпозіумах, конференціях, у пресі, на семінарських заняттях і ставить за мету розв'язання певної проблеми чи принаймні виявлення шляхів її розв'язання і зближення позицій учасників цієї суперечки.

Дискусія як форма спілкування є сукупністю тверджень (які по черзі висловлюють її учасники) та їх обґрунтувань. Об'єднуючою ланкою цих тверджень є судження (чи система суджень), в якому формулюється проблема (тема, предмет дискусії). Мета дискусії - досягнення істини чи принаймні кращого взаєморозуміння її учасників з відповідної проблеми.

Якщо учасники дискусії відмовляються від загальноприйнятих засад її проведення, то вона може перетворитися на полеміку - конфронтаційнішу форму суперечки.

Полеміка (грец. polemikos - войовничий, ворожий) - один з найпоширеніших різновидів публічної суперечки, для якої характерні протистояння, конфронтація, протиборство сторін; форма протиставлення принципово різних думок, ідей, точок зору.

Якщо учасники дискусії, відстоюючи протилежні думки, прагнуть зблизити свої позиції, знайти спільне рішення, зрештою встановити істину, то метою полеміки є перемога над супротивником, захист власної точки зору.

Учасник полеміки вдається до тих засобів, які вважає найефективнішими, не зважаючи на те, прийнятні вони для інших чи ні. Не випадково протилежна сторона в полеміці називається не опонентом (як у дискусії), а супротивником.

Якщо результатом дискусії є синтез пропонованих думок, то результатом полеміки є перемога однієї точки зору; в іншому разі вона закінчується безрезультатно. Результатом дискусії є не думка (гадка) окремої людини, а знання, більшою чи меншою мірою очищене від суб'єктивності і підтримуване учасниками обговорення.

Зрозуміло, що в житті дискусія і полеміка рідко трапляються в чистому вигляді. Дискусія іноді стає такою бурхливою, що переростає в полеміку, а остання іноді входить у спокійне русло, втрачає риси конфронтаційності, й її учасники доходять консенсусу.

Крім дискусії та полеміки, існують й інші види суперечки, зокрема диспут і дебати.

Диспут (лат. disputar - міркувати) - усна публічна суперечка, що виявляється в обговоренні наукового чи суспільно важливого питання із залученням широкого кола фахівців і зацікавлених осіб.

У ході диспуту заслуховують доповіді на відповідну тему та виступи опонентів.

Дебати (фр. debat - суперечка) - суперечка, що виявляється у формі обміну думками з приводу тих чи інших теоретичних положень, подій тощо.

Дебати виникають при обговоренні доповідей і виступів на зборах, засіданнях, конференціях.

Диспут і дебати, як і дискусія та полеміка, рідко трапляються в чистому вигляді. Крім того, відповідні поняття ще не набули однозначного тлумачення.

Коректні та некоректні засоби ведення суперечки

У логіці, як і в етиці, засуджують принцип "цілі виправдовують засоби". Не можна бути нерозбірливим у засобах ведення суперечки, ставити над усе перемогу в ній, нехтуючи законами логіки та нормами моралі. Тому ці засоби поділяють на "дозволені" і "недозволені", або на коректні й некоректні. Для ефективного ведення суперечки треба знати як перші, так і другі: перші - щоб використовувати, а другі - щоб знати, чого можна чекати від нерозбірливого в засобах супротивника, для готовності дати йому належну відповідь.

Коректні засоби

У загальних рисах коректні засоби можна визначити як такі, що відповідають вимогам логіки та моралі. Деякі з них сформульовані теорією ораторського мистецтва - риторикою. Йдеться про ті засоби, які ґрунтуються на знанні мови і мовлення та секретів людської психіки. Мабуть, тому їх, подібно до некоректних засобів, іноді називають хитрощами, звичайно ж, "дозволеними" хитрощами.

До дозволених відносять, зокрема, ініціативу та засіб, який виражається правилом "наступ - найкраща оборона". Щоправда, тактичні засоби залежать від вузькоситуаційних обставин, а тому мають мінливий характер. Так, у деяких ситуаціях (особливо в суперечці-полілозі) раціональніше не виявляти особливої ініціативи, вичікуючи, поки опоненти "видихаються", "розкриють свої карти", щоб у слушну мить, враховуючи силу і вразливі місця їх аргументів, вдаючись до прибережених найсильніших і несподіваних для опонентів положень, активно втрутитися в хід суперечки.

Коректним засобом суперечки є використання аргументів опонента, зокрема наведених ним фактів, для спростування його точки зору чи захисту своєї тези.

Ефективними засобами є виведення раптових, несподіваних для опонента висновків з його тези чи аргументів, які ставлять його в безвихідь або принаймні дезорганізують, змушують розгубитися.

Іноді до коректних зараховують і засіб, завдяки якому перекладають "тягар доведення" на опонента. Та це не завжди так. Навряд чи можна вважати коректними слова віруючого, який у словесній дуелі з вільнодумцем заявить: "Тоді доведіть, що Бога немає". Вільнодумець не вірить в існування Бога (чи сумнівається в цьому) не тому, що може довести, що Бога немає, а тому, що йому ніхто не довів, що Бог існує. При цьому він керується законом достатньої підстави.

Некоректні засоби

Ці засоби багатоманітні, проте всім їм притаманна така риса: до них вдаються з метою видати хибне за істинне, є істинне - за хибне; недостовірне - за достовірне, а достовірне - за недостовірне.

Немає сумніву в тому, що паралогізми (ненавмисні логічні помилки) не можна розцінювати як некоректні засоби, оскільки вони свідчать швидше про рівень інтелектуальної культури людини, ніж про її (людини) злий умисел. Проте немає чіткого об'єктивного критерію розрізнення софізмів і паралогізмів. Спробуйте розібратися, навмисно ігнорує ваш опонент правила доведення чи просто не знає їх.

Софізми, безумовно, належать до некоректних засобів. Оскільки ж логічні помилки вичерпуються софізмами і паралогізмами, то можна зробити висновок, ніби "некоректні засоби" і "софізми" є рівнозначними (тотожними) поняттями. Та якщо взяти до уваги, що крім логічних помилок є ще фактичні, то висновок про тотожність названих понять видасться передчасним. Щоправда, в теорії доведення та спростування і фактичні помилки часто відносять до логічних. Так, використання хибних аргументів розглядають як логічну помилку, хоча предметом уваги логіки є характер зв'язку між думками, а не проблема їх істинності чи хибності. До логічних помилок (софізмів) відносять навіть засоби політичного, морального та адміністративного тиску на учасника суперечки. Йдеться про "аргумент до авторитету", "аргумент до жалю", "аргумент до освіченості" тощо.

До некоректних засобів суперечки відносять такі три групи хитрощів: хитрощі стосовно тези, хитрощі стосовно аргументів і хитрощі стосовно демонстрації.

До хитрощів стосовно тези належать, зокрема, "вимога надмірного уточнення тези", "умисне нерозуміння тези", "втрата тези" тощо. Остання помилка полягає в тому, що в процесі суперечки навмисно "забувають" тезу і переходять до обговорення зовсім іншої тези. До хитрощів стосовно аргументів відносять дуже багато навмисних логічних помилок, про більшість з яких уже йшлося. Нагадаємо деякі з них: "аргумент до особи", "аргумент до публіки", "аргумент до авторитету".

До найсильніших належать хитрощі стосовно демонстрації. Це суто логічні, або власне логічні хитрощі, оскільки вони стосуються неправильної побудови міркувань, навмисного порушення правил умовиводів, у формі яких здійснюється доведення чи спростування.

Розглянемо один з подібних софізмів.

— Чи знаєш ти цю накриту людину?

— Ні.

— Це твій батько. Отже, ти не знаєш свого батька. У цьому міркуванні порушено закон тотожності.

Причому софіст залучає до цього порушення і співбесідника (в цьому і полягає сила софізмів).

Софіст умисно підмінив запитання "Чи знаєш ти, кого накрили цим вбранням?" ("Чи знаєш ти, хто накрився цим вбранням?") на інше: "Чи знаєш ти цю накриту людину?".

Щоб не пійматися на хитрощі софіста, треба так відповідати на його хитре запитання: "Я не можу сказати, знаю я її чи ні, бо вона накрита, а мені не відомо, кого саме накрили".

У такий самий спосіб софіст може змусити співбесідника порушити і закон несуперечності.

— Чи знаєш ти цю накриту людину?

— Ні.

Софіст (розкриваючи накриту людину):

— То знаєш ти її чи ні?

— Знаю. Це мій батько.

— То як же можна сумістити твої відповіді? Спершу ти говориш, що не знаєш цю людину, а потім заявляєш протилежне...


16.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!