Osvita.ua Вища освіта Реферати Логіка Пізнавальна роль гіпотези. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Пізнавальна роль гіпотези. Реферат

Гіпотезу недарма вважають формою розвитку знань. Кожна форма мислення є не тільки формою існування, а й формою розвитку знань, та це передусім стосується гіпотези. Існування знань у формі гіпотез має минущий характер

У процесі пізнання і практичної діяльності люди відкривають усе нові й нові явища. Переважна їх більшість осмислюється завдяки існуючим науковим теоріям. Проте впродовж історії траплялися і траплятимуться явища, які не можна пояснити за сучасного стану науки. В таких ситуаціях не обійтися без припущень про причини цих явищ чи характер зв'язку між ними, бо це єдина можливість згрупувати ці таємничі явища, дати їм попереднє пояснення.

Гіпотезу недарма вважають формою розвитку знань. Кожна форма мислення є не тільки формою існування, а й формою розвитку знань, та це передусім стосується гіпотези. Існування знань у формі гіпотез має минущий характер. Зрештою, це знання набуває іншого статусу - стає законом науки або теорією (чи взагалі відкидається як хибне).

Будь-яке нове знання має на перших порах гіпотетичний характер. Наукові теорії з'являються на світ у вигляді гіпотез. І, мабуть, немає жодної наукової теорії, яка свого часу не пройшла б стадії здогаду, гіпотези. Іншими словами, гіпотеза є неминучим етапом складного процесу виникнення, становлення і розвитку наукового знання. До того ж існуючі наукові теорії розширюються, поглиблюються і конкретизуються завдяки включенню до них нових положень, які добуваються з допомогою гіпотез.

Жодна наука не може обійтися без гіпотез, навіть математика, хоч вона й має справу із специфічними явищами, не завжди доступними для безпосереднього сприймання і верифікації.

Розуміння того, що наукове пізнання неминуче проходить етап здогаду, дає можливість нейтралізувати негативний вплив думок, у яких деякі вчені висловлюють скептичне ставлення до гіпотез як таких форм мислення, що мають усього лише ймовірний характер.

Значення тієї чи іншої гіпотези з'ясовується її придатністю до розв'язання актуальних проблем, які стоять перед наукою і суспільною практикою. Про неоціненну роль наукових передбачень свідчать хоча б гіпотеза М. Коперника про геліоцентричну систему світу, гіпотеза Ч. Дарвіна про походження людини, теорія відносності А. Ейнштейна.

Евристична роль гіпотези в розвитку наукового знання наочно дає про себе знати в гіпотетико-дедуктивних теоріях, які становлять собою дедуктивно організовані системи гіпотез різного ступеня загальності. Ці теорії є неповними, завдяки чому відкриваються значні можливості для їх розширення і конкретизації за рахунок додаткових гіпотез, прикладних моделей, а також теоретичних моделей експериментальних установок. Усе це забезпечує широкий діапазон і гнучкість застосування гіпотез та інших розвинутих форм науково-теоретичного знання для осягнення складних об'єктів матеріального світу.

Гіпотетико-дедуктивні міркування ґрунтуються на виведенні висновків з гіпотез та інших засновків, істиннісне значення яких невідоме. Хоча в дедуктивному міркуванні значення істинності переноситься на висновок, проте в даному випадку засновками служать гіпотези, а тому й висновок гіпотетико-дедуктивного міркування має лише ймовірний характер.

Залежно від типу засновків гіпотетико-дедуктивні міркування можна поділити на три основні групи:

  • До першої, найчисленнішої, належать міркування, засновками яких є гіпотези й емпіричні узагальнення.
  • До другої відносять гіпотетико-дедуктивні міркування, засновки яких суперечать точно встановленим фактам або теоретичним принципам. Використовуючи припущення як засновок, можна одержати висновок, що суперечить відомим фактам. У такий спосіб в ході дискусії можна переконати опонента в хибності його припущень.
  • До третьої групи належать гіпотетико-дедуктивні міркування, засновками яких є судження, що суперечать усталеним поглядам і переконанням.

Прикладом гіпотетико-дедуктивної системи, засновками якої є основні принципи (закони) руху, можна вважати механіку Ньютона, викладену в "Математичних началах натуральної філософії".

Гіпотетико-дедуктивний метод настільки глибоко проник у методологію сучасного природознавства, що його теорії нерідко розглядають як тотожні з гіпотетико-дедуктивною системою. Гіпотетико-дедуктивна модель добре описує формальну структуру теорій, проте не враховує деякі інші їх особливості й функції, а також ігнорує генезис гіпотез і законів, які виступають їх засновками. Тому така модель служить передусім засобом для аналізу логічної структури сформованої природничо-наукової теорії.

З логічної точки зору, гіпотетико-дедуктивна система становить собою ієрархію гіпотез, ступінь абстрактності й загальності яких зростає в міру віддалення їх від емпіричної бази. На вершині розташовуються гіпотези, що мають найзагальніший характер. За ними, звичайно, найбільша логічна сила. З них як із засновків виводяться гіпотези нижчого рівня. На найнижчому рівні перебувають гіпотези, які можна зіставити з емпіричною дійсністю.

Гіпотетико-дедуктивний метод дає можливість дослідити не тільки структуру і взаємозв'язок між гіпотезами різного рівня, а й характер їх підтвердження емпіричними даними. Внаслідок встановлення логічного зв'язку між гіпотезами гіпотетико-дедуктивної системи підтвердження однієї з них опосередковано свідчить про підтвердження інших гіпотез, які перебувають з нею в логічному взаємозв'язку. Цим пояснюється прагнення об'єднати їх у межах гіпотетико-дедуктивних систем.

Різновидом гіпотетико-дедуктивного методу можна вважати математичну гіпотезу, яку використовують як важливий евристичний засіб для відкриття закономірностей. Як правило, гіпотезами тут виступають певні рівняння, що становлять собою модифікації співвідношень, раніше відомих і перевірених. Змінюючи ці співвідношення, складають нове рівняння, що виражає гіпотезу, яка стосується ще не досліджених явищ. Так, М. Борн і В. Гейзенберг взяли за основу канонічні рівняння класичної механіки, але замість чисел увели в них матриці, побудувавши в такий спосіб матричний варіант квантової механіки.

У процесі наукового дослідження найважче завдання полягає у відкритті й формулюванні принципів і гіпотез, які є основою для всіх подальших висновків. Гіпотетико-дедуктивний метод відіграє в цьому процесі допоміжну роль, оскільки з його допомогою не висуваються нові гіпотези, а тільки перевіряються наслідки, які з них випливають. Орієнтуючись на ці наслідки, можна контролювати процес наукового дослідження.

Гіпотезу визначають по-різному. Однією з причин цієї неузгодженості точок зору є багатозначність терміна "гіпотеза". Немає одностайності і в розумінні різних його значень. Наведемо з цього приводу кілька прикладів висловлювань про багатозначність цього терміна:

"Гіпотеза" - це:

  • особливого роду припущення про безпосередньо неспостережувані форми зв'язку явищ або причини, що утворюють ці явища;
  • особливого роду умовивід, у формі якого висувається якесь припущення;
  • складний засіб, що включає в себе як висунення припущення, так і його наступне доведення".

"Розрізняють гіпотезу як метод розвитку наукового знання, що включає в себе висунення і наступну експериментальну перевірку припущень, і як структурний елемент наукової теорії".

"Крім тлумачення терміна "гіпотеза" як проблематичного, ймовірнісного знання, в логічній літературі виділяють ще два його значення:

  • а) гіпотеза в широкому значенні слова - як здогад про що-небудь...
  • б) гіпотеза у вузькому розумінні слова.....

Наведені цитати свідчать про недовершеність роботи щодо осмислення сутності гіпотези. Скажімо, визнання вузького і широкого розуміння терміна "гіпотеза" не викликало б сумніву, якби поряд з цим не констатувалася наявність "... тлумачення терміна "гіпотеза" як проблематичного, ймовірнісного знання". Причому, це тлумачення не включається ні до широкого, ні до вузького.

Поділ значень поняття гіпотези на припущення, умовиводи і складні засоби не витримує критики вже тому, що тут порушено правило стосовно однієї основи поділу понять.

То які ж значення має термін "гіпотеза"?

Гіпотеза, безумовно, є формою мислення. Вона може бути і методом пізнання, як будь-яке знання, що здатне упорядковувати пізнавальний процес, і своєрідним дороговказом у складному й суперечливому лабіринті пізнання. Щоправда, методи пізнання (а отже, й гіпотезу як метод пізнання) досліджує філософія, зокрема теорія пізнання, гносеологія.

Логіка як наука про форми і закони мислення не може не цікавитися гіпотезою як формою мислення. Яку ж форму (структуру, будову, зв'язок елементів) має гіпотеза? Чим її форма відрізняється від інших форм мислення? Замість цього питання, як правило, аналізується зовсім інше: результатом якого є перший здогад про закономірний зв'язок досліджуваних явищ. При цьому порушується закон тотожності, оскільки замість форми гіпотези аналізують форму того феномену, який передує виникненню гіпотези (до речі, цю форму розглядають як один із видів умовиводу).

Причому ті, хто в пошуках структури гіпотези виходить за межі аналізу міркувань, які передують виникненню гіпотези, піддаються критиці: "На гіпотезу як особливий умовивід уперше звернув увагу М. Карінський, перебільшивши, однак, своє відкриття і включивши в умовивід гіпотези не лише висунення якогось припущення, а й процес його подальшого доведення". Як бачимо, логіка тут "залізна": хочеш досліджувати гіпотезу, її структуру, гіпотезу як особливий умовивід - залиш у спокою гіпотезу і займись чимось іншим, наприклад дослідженням феномену, який передує виникненню гіпотези, навіть не гіпотези, а початкового здогаду.

Гіпотеза як форма мислення (точніше - форма мислі, думки) є судженням або системою суджень. Виявити специфіку власне структури судження-гіпотези неможливо, тому що її просто немає. Правда, це судження має гіпотетичний, імовірнісний характер, що може виявитись і в його структурі, проте далеко не кожне ймовірнісне судження є гіпотезою.

Оскільки охарактеризувати гіпотезу як форму мислення, що має специфічну структуру, не вдається (а можливо, такої й немає), то звертаються до її змісту: гіпотеза - це припущення про... Добре, що у питанні про найближчий рід стосовно поняття гіпотези майже немає розбіжностей (щоправда, коректніше найближчим родом вважати поняття "форма мислення, в якій виражається припущення").

Деякі автори найближчим родом стосовно поняття гіпотези вважають "ймовірне припущення", "наукове припущення", "припущення особливого роду". Додавання ознак "імовірне", "наукове", "особливого роду" звужує обсяг поняття "припущення", а тому здається раціональним, бо цим домагаються того, що рід визначаючого поняття стає найближчим. Проте не все тут є таким, яким здається на перший погляд.

Так, термін "імовірні" зайвий, оскільки припущення завжди має ймовірний характер. Слова "особливого роду" нічого конкретного не додають до "припущення", хоч і натякають на те, що не кожне припущення є гіпотезою. Термін "наукове" багатозначний, тому "наукове припущення" сприймається як нонсенс, бо слово "наукове" асоціюється зі словами "доведене", "обґрунтоване", "достовірне".

Зрозуміло, що під "науковим припущенням" слід розуміти "припущення науки" (родовий відмінок іменника "наука" відіграє роль означення, точнішого, ніж те, що виражається прикметником "наукове"), "припущення, до якого вдається наука".

Не можна визнати коректними і словосполучення "обґрунтоване припущення", "науково обґрунтоване припущення". Яке ж це припущення, коли воно обґрунтоване, а тим більше науково обґрунтоване? І для чого його знову необхідно обґрунтовувати (гіпотеза ж потребує обґрунтування і обґрунтовується)?

Звичайно, гіпотеза - це не голослівне припущення, але цю думку треба висловити точніше. Деякі автори вважають родовим стосовно "гіпотези" поняття "форма розвитку знань". На нашу думку, з цим можна погодитися, враховуючи можливість іншого, не формально-логічного підходу до феномену гіпотези, за якого гіпотеза розглядається як минущий моменту складному й суперечливому процесі становлення наукового знання.

Що ж становить видову відмінність гіпотези? Насамперед, слід відмовитися від поняття гіпотези, в якому взагалі не мислиться видова відмінність, тобто від розуміння гіпотези як будь-якого припущення. Фактично відсутня видова відмінність і у визначенні гіпотези, наведеному у "Философском эциклопедическом словаре": "Гипотеза - научное допущение или предположение, истинносное значение которого неопределенно" [80], оскільки словосполучення "истинностное значение которого неопределенно" не несе в собі нового знання.

Іншими словами, треба визначити, припущенням про що є гіпотеза. Як правило, називають такі: припущення про існування зв'язків між явищами, причин, законів і закономірностей або про характер зв'язків між явищами, причин, законів і закономірностей.

Деякі автори вважають, що гіпотезою є тільки таке припущення, яке відповідає цілій низці вимог. При цьому останні фактично і виконують роль видової відмінності. За такого підходу зміст поняття гіпотези збагачується, а обсяг, звичайно, звужується. Тому якщо керуватися цим визначенням, то немало змістовних припущень не сягнуть статусу гіпотез.


16.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!