Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Правові засади національної та транснаціональної екологічної безпеки
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Правові засади національної та транснаціональної екологічної безпеки

Законодавство стосовно екологічної безпеки містить значну кількість унікальних приписів, реалізація яких дозволяє суттєво знижувати прес вияву екологічної небезпеки

Є всі підстави стверджувати, що в екологічному законодавстві намітився та активно формується блок правового регулювання екологічних відносин щодо забезпечення екологічної безпеки, який спільно з природноресурсним і природоохоронним законодавством становить єдину правову базу та інтегровану спільність сучасного екологічного права і законодавства.

Правові засади національної екологічної безпеки

Можна без перебільшення констатувати, що практично немає такої сфери діяльності, нормативне-правове регулювання якої не зачіпало б забезпечення її з позицій вимог екологічної безпеки, тобто реально у законотворчому процесі простежується процес екологізації багатьох галузей законодавства, який тісно пов'язаний із впровадженням у "тканину" матеріально-правових і процесуально-правових норм і приписів різних вимог, правил і нормативів екологічної безпеки.

Отже, правові приписи щодо забезпечення екологічної безпеки наповнюють сьогодні більшість законодавчих і підзаконних актів України і тим самим справляють комплексний, міжгалузевий, наскрізний, універсальний вплив на регламентацію різних правовідносин, особливо у частині здійснення екологічно небезпечної, ризикованої діяльності.

Стратегічними і тактичними заходами гармонійного розвитку виробничого і природоресурсного потенціалу визначено розв'язання проблем техногенно-екологічної безпеки шляхом здійснення перебудови техногенного середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енергоресурсозберігальних технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, проведення класифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічного навантаження, створення карт таких навантажень, розроблення методології визначення ступеня екологічного ризику тощо.

Програма дій передбачає заходи, які відповідають основним двом типам шкідливих впливів техногенного середовища:

  • у режимі нормальної експлуатації через недосконалість техніки та технології виробництва, переробки відходів;
  • в аварійному режимі, що супроводжується заподіянням значної шкоди людині та навколишньому середовищу в основних галузях господарювання.

Вирішенню проблем екологічної безпеки мають сприяти: створення і функціонування державної системи екологічного моніторингу, єдиної державної системи запобігання аваріям, катастрофам та надзвичайним ситуаціям і реагування на них, яка б включала належне організаційно-інституційне, нормативноправове забезпечення, запровадження єдиного державного контролю за обігом небезпечних матеріалів, речовин та устаткування, науково-методологічних основ регулювання та планування техногенно-екологічної безпеки, створення автоматизованих систем оцінювання ризику і прогнозування надзвичайних ситуацій, розроблення нормативно-методичного забезпечення системи запобігання аваріям та подолання їхніх наслідків, інтегрування цієї системи у міжнародну систему повідомлення та взаємодопомоги у разі аварії, запровадження екологічного страхування на екологічно небезпечних виробництвах.

Основними напрямами передбачається забезпечити екологічно безпечне використання водних та інших природних ресурсів, три етапи їх реалізації, механізми гарантування, включаючи інституційні, нормативно-правові, економічні важелі та різні типи природоохоронних програм.

Особливу роль в Основних напрямах відведено правовому механізмові, основу якого становить екологічне законодавство, визначаються перспективи його систематизації та інкорпорації, удосконалення правових засад управління і контролю в галузі забезпечення екологічної безпеки, правового стимулювання громадян та їхніх об'єднань щодо здійснення природоохоронної діяльності, підвищення рівня еколого-правової освіти, розвитку науки, культури.

Кодифікація першочергових актів екологічного законодавства включає прийняття нових невідкладних актів України, зокрема закону про зони надзвичайних екологічних ситуацій, закону про екологічну (природо-техногенну) безпеку. В перспективі намічається розроблення та прийняття єдиного кодифікованого законодавчого акта - Екологічного кодексу України тощо.

У комплексі заходів, передбачених основними напрямами, чільно місце посідає міжнародне співробітництво, розвиток його правової бази, у тому числі шляхом гармонізації національного екологічного законодавства із міжнародним правом.

Законодавчі засади забезпечення екологічної безпеки викладені у Конституції України, прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, інших актах чинного екологічного та спеціального законодавства.

Конституція України визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Цьому обов'язку держави кореспондує право кожного громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Водночас кожному гарантується право вільного доступу до інформації щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація не може бути ніким засекречена.

Забезпечення екологічної безпеки є одним із завдань регулювання екологічних правовідносин поряд з використанням природних ресурсів та охороною довкілля. Закон закріплює також пріоритет вимог екологічної безпеки, гарантує екологічно безпечне навколишнє природне середовище для життя і здоров'я людини як принципи правового регулювання екологічних правовідносин.

Відповідно до закону забезпечення екологічної безпеки є важливим напрямом державних, міждержавних, регіональних, місцевих та інших територіальних екологічних програм. Ці питання є предметом систематичних комплексних наукових екологічних, у тому числі еколого-правових, досліджень, і закон передбачає можливість стимулювання цієї діяльності.

Важливим здобутком закону, як уже зазначалося, слід визнати ті норми та положення, які вперше в історії еколого - правового регулювання закріпили пакет екологічних прав громадян, серед яких ми відзначаємо і право на екологічну безпеку та, зокрема, право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище (ст. 9). Важливою законодавчою гарантією реалізації цього права є норма, яка закріплює, що діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим законом та іншими законодавчими актами України.

Можливість припиняти господарську діяльність підприємств, установ, організацій місцевого підпорядкування у разі порушення цього права громадян надано місцевим радам (ст. 15), а припинення діяльності підприємств, установ організацій незалежно від форм власності та підпорядкування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України (ст. 17).

Порядок та підстави для припинення екологічно небезпечної діяльності встановлено спеціальним нормативним актом - Порядком обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організації і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затвердженим постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року.

Підставою для припинення діяльності підприємств є систематичне порушення екологічних нормативів (у тому числі нормативів екологічної безпеки) та екологічних стандартів, що не можуть бути усунені з технічних, економічних та інших причин.

Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов'язана зі шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію мають бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднювальних речовин та за характеристиками шкідливих факторів.

У проектах господарської та іншої діяльності мають міститися матеріали оцінювання її впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей.

Оцінювання здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємності даної території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об'єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об'єктів на навколишнє природне середовище.

Підприємства, установи та організації, які розміщують, проектують, будують, реконструюють, технічно переозброюють, уводять у дію підприємства, споруди та інші об'єкти, а також проводять дослідницьку діяльність, що, за їхньою оцінкою, може негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, подають Міністерству екології та природних ресурсів України та його органам на місцях спеціальну заяву про це.

Відповідно забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширення і технічне переоснащення).

Екологічні вимоги у процесі розміщення і розвитку населених пунктів передбачають, що планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюються за рішенням місцевих рад з урахуванням екологічної ємності територій, додержанням вимог охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки, а в разі розроблення генеральних планів розвитку і розміщення населених пунктів сільські, селищні, міські ради встановлюють режим використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки у приміських та зелених зонах за погодженням з радами, на території яких вони містяться, відповідно до законодавства України.

У сучасних умовах дедалі важливішою стає екологічна безпека транспортних засобів, зокрема, підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов'язані розробляти і впроваджувати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, які містяться у викидах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів і скидів у навколишнє природне середовище забруднювальних речовин та дотримання встановлених рівнів фізичних впливів. Тому виробництво й експлуатація транспортних та інших пересувних засобів і установок, у викидах та скидах яких вміст забруднювальних речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається.

Водночас керівники транспортних організацій та власники транспортних засобів несуть відповідальність за додержання нормативів гранично допустимих викидів та скидів забруднювальних речовин і гранично допустимих рівнів фізичних виливів на навколишнє, природне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту.

У разі проведення фундаментальних та прикладних наукових, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт обов'язково слід враховувати вимоги охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Законодавством забороняється впровадження відкритті», винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають вимогам екологічної безпеки.

У разі порушення встановлених вимог така діяльність припиняється уповноваженими на те державними органами, а винні особи притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Встановлено також вимоги екологічної безпеки щодо військових, оборонних об'єктів та військової діяльності, зокрема вимоги екологічної безпеки для розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації об'єктів, щодо обмеження негативного впливу на навколишнє природне середовище хімічних, фізичних і біологічних факторів. Ці та інші вимоги, передбачені Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", іншими законодавчими актами України, повною мірою поширюються на військові та оборонні об'єкти, а також об'єкти органів внутрішніх справ і державної безпеки.

Забезпечення екологічної безпеки покладається на відповідних осіб також під час дислокації військових частин, проведенні військових навчань, маневрів, переміщенні військ і військової техніки, крім випадків особливих ситуацій, що оголошуються відповідно до законодавства України. Державний контроль за додержанням вимог екологічної безпеки щодо військових, оборонних об'єктів та військової діяльності на території України здійснюється відповідно до цього закону та інших законодавчих актів України.

Зазначений закон встановлює також вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища в разі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів.

Так, на підприємства, установи, організації та громадян покладається обов'язок додержуватись правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів, з тим щоб не допустити забруднення ними або їхніми складовими навколишнього природного середовища і продуктів харчування.

У процесі створення нових хімічних препаратів і речовин, інших потенційно небезпечних для навколишнього природного середовища субстанцій мають розроблятися та затверджуватися у встановленому законодавством порядку допустимі рівні вмісту цих речовин у об'єктах навколишнього природного середовища та продуктах харчування, методи визначення їх залишкової кількості та утилізації після використання. Вміст природних і штучних домішок, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища або здоров'я людей, у таких препаратах, а також сировині, що використовується для їх виробництва, не повинен перевищувати допустимих рівнів, встановлених відповідно до законодавства.

Охоронні вимоги мають забезпечуватися також у процесі виробництва, під час зберігання, транспортування, використання, знешкодження, захоронення токсичних та інших небезпечних для навколишнього природного середовища і здоров'я людей речовин.

Суттєве значення для практики встановлення особливих режимів на територіях України, що характеризуються природним чи техногенним походженням і екологічним ризиком, мають норми розділу Закону України" Про охорону навколишнього природного середовища", в якому йдеться про надзвичайні екологічні ситуації. Закон передбачає можливість за рішенням Верховної Ради України оголошувати окремі території зонами надзвичайних екологічних ситуацій, а саме:

  • зонами екологічної катастрофи;
  • зонами підвищеної екологічної небезпеки;
  • іншими категоріями зон.

Класифікація цих зон, їхні режими та правові наслідки, що випливають із факту віднесення територій до відповідних категорій, включаючи встановлення особливого статусу громадян, які мешкали чи тимчасово перебували у цих зонах, питання надання їм компенсацій і пільг, визначаються законодавством України, зокрема Законом України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" від 13 липня 2000 р. № 1908, який закріплює основні завдання, підстави та порядок оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації, особливості зміни її меж та забезпечення правового режиму, його зміну та припинення, заходи, що можуть вживатися у цій зоні, та обмеження діяльності, здійснення екологічного моніторингу, підстави визнання юридичних і фізичних осіб потерпілими від надзвичайної екологічної ситуації, відшкодування їм заподіяної шкоди, відповідальності за порушення правового режиму у цій зоні та акти, які деталізують порядок класифікації надзвичайних ситуацій.

На виконання цього закону було прийнято один із перших Указів Президента України "Про оголошення територій у межах населених пунктів Болеславчик, Мічуріне, Підгір'я, Чаусо-ве-1, Чаусове-2 Первомайського району Миколаївської області зоною надзвичайної екологічної ситуації" від 31 серпня 2000 р. № 1039 [5], яким передбачається низка заходів у зв'язку з встановленням особливого правового режиму у зазначених населених пунктах.

Закон передбачає й інші заходи щодо запобігання аваріям і ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків у процесі проектування й експлуатації господарських та інших об'єктів, що характеризуються екологічною небезпекою, зобов'язуючи відповідних власників та уповноважених осіб розробляти та здійснювати заходи, спрямовані на запобігання аваріям та ліквідацію їхніх шкідливих наслідків. Він зобов'язує також органи державного, у тому числі екологічного, контролю проводити систематичні перевірки стану екологічно небезпечних об'єктів та виконання попереджувальних заходів і вимог щодо безпечної експлуатації таких об'єктів. На Мінекоресурсів України покладено обов'язок щодо визначення переліку екологічно небезпечних об'єктів.

Разом з тим закон припускає можливість настання аварії внаслідок забруднення довкілля і зобов'язує відповідні підприємства, установи та організації, що допустили настання екологічної небезпеки, негайно розпочати ліквідацію негативних наслідків. Водночас відповідні службові особи або власники екологічно небезпечних підприємств зобов'язуються повідомляти про аварії і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків органи місцевого самоврядування, органи охорони здоров'я та спеціально уповноважені органи управління в галузі охорони довкілля, природокористування і забезпечення екологічної безпеки.

Однак чітких процедур інформування та здійснення інших невідкладних заходів щодо відвернення екологічного ризику та ліквідації негативних наслідків на випадок аварій, катастроф, інших надзвичайних екологічних ситуацій у законі очевидно бракує, що практично створює можливості для заповнення цих прогалин на рівні підзаконного нормативно - правового регулювання, яке не становить сьогодні чіткої і збалансованої системи як на рівні загальнообов'язкових правил, так і щодо врегулювання повноважень і комплексу практичних дій суб'єктів, які експлуатують екологічно небезпечні об'єкти, здатні спричиняти аварії чи ускладнювати природно-стихійні катастрофи.

Відповідно до Закону України "Про екологічну експертизу" від 9 лютого 1995 року метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан довкілля та здоров'я людей, а також оцінювання ступеня екологічної небезпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах (ст. 4).

Серед основних завдань екологічної експертизи є визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності, оцінювання впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан довкілля, здоров'я людей і якість природних ресурсів (ст. 5).

Як основні принципи екологічної експертизи виділяються правова ідея гарантування безпечного для життя і здоров'я людей довкілля, екологічна безпека (ст. 6).

Слід зазначити, що Закон "Про екологічну експертизу" за своєю формою, структурою, змістом та наявними принципами правового регулювання розроблений на рівні вимог міжнародного права та, зокрема, Директиви Ради Європи від 27 червня 1985 року № 85/337/ЄЕС про оцінку наслідків виконання державних та приватних проектів для навколишнього природного середовища [10], Директиви Ради Європи від 7 червня 1990 року № 90/313/ЄЕС про вільний доступ до інформації про навколишнє середовище.

Значне місце у системі екологічного законодавства, зокрема законодавства про екологічну безпеку, посідає Закон України "Про відходи" від 5 березня 1998 року, який розроблено на рівні сучасних правових принципів міжнародного права.

Серед головних завдань закону - визначення основних умов, вимог і правил щодо екологічно безпечного поводження з відходами, запобігання шкідливому їх впливу на здоров'я людини та навколишнє природне середовище. Основними принципами державної політики у сфері поводження з відходами є пріоритетний захист довкілля та здоров'я людини від негативного впливу відходів.

Проведений аналіз чинного законодавства свідчить про те, що питання забезпечення екологічної безпеки відображені не тільки в законодавчих актах власне екологічного, але й іншого законодавства, що регламентує здійснення різних видів діяльності, які за характером нормативно-правових приписів, предмета правового регулювання та цільовою спрямованістю можна класифікувати орієнтовно за такими основними групами:

  • нормативно-правові приписи, які спрямовані на забезпечення реалізації права громадян на охорону здоров'я, зокрема на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище та які містяться у законодавстві про охорону здоров'я, зокрема в Основах законодавства про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (ст.ст. 6, 26-29), Законі України "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р. (ст.ст. 13-19, 22, 25, 34);
  • нормативно-правові приписи, які визначають статус органів центральної та місцевої виконавчої влади, спеціалізованих структур у галузі екологічної, в тому числі техногенно-екологічної, безпеки: Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 5 березня 1998 р. № 183; Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затверджене Указом Президента України від 29 травня 2000 р.; Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затверджене Указом Президента України від 28 жовтня 1996 р.; Положення про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України в редакції від 16 лютого 1998 р.; Концепція створення і діяльності Європейського центру техногенної безпеки (TESEC), схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996 р.,та ін.;
  • нормативно-правові приписи, які встановлюють статус органів місцевого самоврядування та їхні повноваження в галузі забезпечення екологічної безпеки: Закон України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 р. (ст.ст. 25, 43 та ін.);
  • нормативно-правові приписи, які містять принципи забезпечення екологічної безпеки у сфері наукової та науково-технічної політики: Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність" від 1 грудня 1998 р. (ст. 32);
  • нормативно-правові приписи, які закріплюють вимоги забезпечення екологічної безпеки у процесі стандартизації і сертифікації продукції, товарів тощо: Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10 травня 1993 р. (ст.ст. 2, 3, 5);
  • нормативно-правові приписи, спрямовані на регламентування екологічної безпеки у процесі реалізації продукції, товарів та захисту прав споживачів: Закон України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р. (ст.ст. 16, 23 та ін.);
  • нормативно-правові приписи, які передбачають вимоги і нормативи екологічної безпеки у процесі охорони праці: Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. (ст.ст. 7, 18);
  • нормативно-правові приписи, які містять вимоги екологічної безпеки у процесі здійснення підприємницької, іншої економічної діяльності: Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (ст.ст. 25, 26); Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. (ст.ст. 10, 12, 14);
  • нормативно-правові приписи, що регламентують вимоги екологічної безпеки у процесі реалізації повноважень власника щодо різних видів майна та об'єктів інтелектуальної власності: Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. (ст.ст. 4, 10);
  • нормативно-правові приписи, які встановлюють вимоги екологічної безпеки при здійсненні інвестиційної, інноваційної, містобудівної та іншої господарської діяльності: Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. (ст.ст. 4, 8); Закон України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 р. (ст. 49); Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р. (ст. 54); Закон України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 р. (ст.ст. 6, 11, 22); Закон України "Про трубопровідний транспорт" від 15 травня 1996 р. (ст.ст. 5, 6, 15, 20) та ін.;
  • нормативно-правові приписи, які встановлюють комплекс спеціальних вимог щодо забезпечення екологічної безпеки у разі здійснення діяльності в аграрному секторі економіки: Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" в редакції від 22 червня 1993 р. (ст. 11);
  • нормативно-правові приписи, які регламентують забезпечення екологічних, у тому числі вимог екологічної безпеки у надзвичайних ситуаціях: Закон України "Про правовий режим надзвичайного стану" від 16 березня 2000 р. (ст.ст. 1, 3, 4); Закон України "Про аварійно-рятувальні служби" від 14 грудня 1999 р.;
  • нормативно-правові приписи, які передбачають дотримання вимог екологічної безпеки у межах територій і зон, на яких запроваджено режим надзвичайних екологічних ситуацій: Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27 лютого 1991 р.;
  • нормативно-правові приписи, які визначають вимоги екологічної безпеки у процесі здійснення деяких специфічних видів діяльності, що можуть справляти негативний вплив на стан екологічної ситуації: Закон України "Про космічну діяльність" від 15 листопада 1996 р. (ст.ст. 8, 9, 21);
  • нормативно-правові приписи, які спрямовані на попередження настання екологічної небезпеки у процесі використання ядерної енергії, поводження з радіоактивними матеріалами і відходами та радіаційний захист населення: Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995 р. [40]; Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами" від 30 червня 1995 р. (ст.ст. З, 8, 13, 17 та ін.);
  • нормативно-правові приписи, що передбачають систему пільг для фізичних осіб за здійснення благодійної допомоги, яка надається особам, постраждалим внаслідок стихійного лиха, аварій, епідемій та епізоотій, екологічних, техногенних та інших катастроф: Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (ст.ст. 5, 12);
  • нормативно-правові приписи, які закріплюють вимоги екологічної безпеки у процесі використання хімічних та інших токсичних, шкідливих і небезпечних речовин, їх сполук, продуктів біотехнологій, інших біологічних агентів, а також мінеральних добрив, у тому числі пестицидів і агрохімікатів: Закон України "Про пестициди і агрохімікати" від 2 березня 1995 р. (ст.ст. З, 4, 6, 7, 8, 9, 13,18,19, 20 та ін.).

За спрямуванням і змістом правових приписів цей закон орієнтований на безпечне для здоров'я людини і довкілля застосування пестицидів і агрохімікатів. Пріоритетність збереження здоров'я людини і охорони навколишнього природного середовища стосовно екологічного ефекту від застосування пестицидів і агрохімікатів, мінімізація їх використання за рахунок впровадження екологічно безпечних, технічних методів захисту рослин, безпечність для здоров'я і довкілля під час їх виробництва, випробування, застосування - важливі принципи державної політики у цій сфері та пріоритетні вимоги у процесі їх застосування, проведення державних випробувань з ними, їх державної реєстрації та технічних засобів застосування.

Важливо підкреслити, що основні положення та вимоги Закону України "Про пестициди і агрохімікати" сформульовані на рівні принципів правового регулювання, закладених в основу Директиви Ради ЄЕС 78/631 від 26 червня 1978 р. про приведення у орієнтовну відповідність законів держав-членів, стосовно класифікації, пакування та маркування складів небезпечних речовин (пестицидів); Директиви Ради ЄС 88/379 від 7 червня 1988 року про приведення в орієнтовну відповідність законів, правил і адміністративних положень держав-членів стосовно класифікації, пакування і маркування складів небезпечних речовин, а також Директиви Ради ЄС від 9 грудня 1996 року в частині категорій небезпечних речовин та їх класифікації на високотоксичні, токсичні речовини, опалювачі, вибухові речовини, небезпечні для навколишнього середовища, з виділенням високотоксичних речовин для водних організмів, токсичних для водних організмів та тих, що мають довгостроковий вплив на водне середовище тощо.

У цьому аспекті норми зазначеного закону слугують подальшому зближенню із законодавством Європейського Союзу правового регулювання відносин, пов'язаних із різними формами використання таких небезпечних речовин, якими є пестициди й агрохімікати, відвернення їх негативного виливу на здоров'я людини та навколишнє природне середовище.

Важливе значення мають норми, що закріплюють нормативно-правові вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері територіальної та цивільної оборони: Закон України "Про оборону України" в редакції від 5 жовтня 2000 р. № 2020 (ст.ст. 18, 19); Закон України "Про цивільну оборону" від 3 лютого 1993 р. (преамбула, ст.ст. 1, 2, 12, 17). Незаперечну практичну спрямованість мають нормативно-правові приписи, які визначають об'єкти підвищеної екологічної небезпеки та особливості їх експлуатації, види екологічно небезпечної діяльності тощо.

Правові засади транснаціональної екологічної безпеки

Забезпечення екологічної безпеки на глобальному рівні здійснюється за допомогою системи міжнародно-правових норм, зокрема тих, що містяться у міжнародних конвенціях, угодах та інших правових формах, притаманних міжнародно-правовому регулюванню відносин у цій сфері.

Провідне місце у цій системі належить Конвенції ООН про транскордонний вплив промислових аварій, прийнятій 17 березня 1992 року у м. Гельсінкі. Ця Конвенція застосовується у відносинах щодо попередження промислових аварій, забезпечення готовності до них та ліквідації наслідків аварій, які можуть призвести до транскордонного впливу, включаючи і ті, що спричинені природною стихією, а також у сфері міжнародного співробітництва стосовно взаємної допомоги, досліджень, розробок, обміну інформацією та технологіями у цій сфері.

Дія Конвенції не поширюється, зокрема, на випадок ядерних аварій та надзвичайних ситуацій, пов'язаних із радіоактивним впливом, аварій, спричинених діяльністю на військових об'єктах, руйнуванням гребель, аварій на наземному  транспорті та внаслідок діяльності у морському середовищі, розливів у морі нафти, інших шкідливих речовин та випадкових викидів генетично модифікованих організмів.

Відповідно до Конвенції промислова аварія означає подію, яка виникає внаслідок неконтрольованих змін у процесі будь-якої діяльності, пов'язаної з небезпечними речовинами, або під час виробництва, використання, схову, переміщення, видалення або транспортування.

Конвенція, зокрема, передбачає встановлення міжнародно-правових засад для обміну інформацією, проведення консультацій та інших спільних заходів щодо розробки та здійснення без будь-якого необґрунтованого уповільнення політики і стратегії зниження ризику промислових аварій та вдосконалення заході в стосовно їх попередження, забезпечення готовності до них і ліквідації наслідків, включаючи проведення відновлювальних робіт з урахуванням зусиль, які застосовуються на національному й міжнародному рівні з метою унеможливлювання їх дублювання.

Важливу роль надає Конвенція процесу прийняття рішень, щодо розміщення небезпечних об’єктів.

У процесі прийняття рішення щодо розміщення небезпечних об'єктів мають розглядатися питання стосовно розміщення нових і суттєвої модифікації вже здійснюваних видів діяльності на безпечній відстані від існуючих населених пунктів, можливості створення зон безпеки довкола об'єктів, на яких здійснюється небезпечна діяльність, причому у цьому випадку бажано більш глибоко вивчати такі заходи, які призводять до збільшення чисельності населення, що підпадає під загрозу, або посилюють у певний спосіб рівень ризику.

Стосовно небезпечної діяльності відповідна Сторона Конвенції забезпечує підготовку і здійснення планів дій у надзвичайних ситуаціях на промисловій території, включаючи застосування належних заходів з метою ліквідації наслідків аварії та інших дій щодо попередження та зниження до мінімуму транскордонних викидів та гарантує іншим заінтересованим Сторонам надання наявних у неї матеріалів для розробки аналогічних планів.

Водночас до планів дій у надзвичайних ситуаціях за межами промислових територій можуть включалися питання розподілу організаційних функцій і відповідальності стосовно вжиття заходів на випадок надзвичайних подій та способів досягнення відповідності з планами дій для промислових територій, способи та процедури для використання рятувальним і медичним персоналом, методи невідкладного визначення району загроз, заходи щодо забезпечення швидкого інформування потенційних Сторін Конвенції щодо впливу промислових аварій та стосовно підтримання зв'язку.

Згідно з Конвенцією про транскордонний вплив промислових аварій відповідні Сторони мають забезпечувати надання належної інформації громадськості в районах, які можуть бути охоплені аварією внаслідок здійснення небезпечної діяльності. Ця інформація спрямовується за зв'язками, найбільш прийнятними для Сторін, включаючи складові, визначені в межах дій на випадок надзвичайних ситуацій від небезпечної діяльності.

Поряд з цим Сторона, що здійснює небезпечну діяльність на місцях, надає громадськості можливість брати участь у відповідних процедурах з метою висловлення своїх пропозицій, думок та занепокоєності стосовно заходів попередження аварій і забезпечення готовності до них та забезпечує, щоб така можливість була еквівалентною можливості громадськості, що надається Стороною, яка може потенційно постраждати від наслідків аварії.

Особливого значення надає Конвенція створенню та функціонуванню системи повідомлення про промислові аварії. Встановлено, що Сторони забезпечують створення і експлуатацію узгоджених і ефективних систем повідомлення про аварії, на відповідних рівнях з метою отримання і передачі повідомлень щодо промислових аварій, які містять інформацію, необхідну для протидії транскордонному впливові.

У разі виникнення або необоротної загрози виникнення промислової аварії, яка здатна створити або створює транскордонний вплив, Сторона її походження забезпечує невідкладне повідомлення про це через відповідні системи інформування про промислові аварії. Повідомлення має включати такі дані:

  • вид і масштаби промислової аварії, пов'язані з нею небезпечні речовини (якщо про них відомо) та характер її можливого негативного впливу;
  • час виникнення та чітке місце аварії;
  • інші відомості, необхідні для ефективної ліквідації наслідків аварії.

Конвенція зобов'язує Сторони до співробітництва з метою поліпшення нагального надання погодженої допомоги, включаючи у разі необхідності сукупність дій, спрямованих на мінімізацію наслідків і впливу промислової аварії та надання допомоги загального характеру.

Будь-яка Сторона може просити надання допомоги щодо лікування або тимчасового переміщення на територію іншої Сторони осіб, що постраждали від аварії, а також має право в будь-який час після відповідних консультацій і шляхом повідомлення клопотати про припинення допомоги.

Поряд з викладеним у Конвенції передбачені й інші спеціальні для неї та класичні (традиційні) для всіх міжнародних конвенцій вимоги, спрямовані на досягнення мети і завдань попередження виникнення екологічного ризику, що має транскордонний вплив, та ліквідації наслідків небезпечної діяльності, що призвело до надзвичайних ситуацій.

Передбачається, зокрема, що кожна із Сторін призначає чи створює один або декілька компетентних органів і пункт зв'язку для реалізації Конвенції та інформує протягом трьох місяців кожну Сторону через компетентний орган як пункт зв'язку про будь-які зміни, що сталися, забезпечує безперервне функціонування цього пункту і системи повідомлення про промислові аварії, направлення та отримання запитів про надання допомоги та прийняття таких пропозицій.

Конвенцією передбачається, що представники Сторін скликають конференцію Сторін і проводять свої наради на постійних засадах.

Важливе значення у системі забезпечення екологічної безпеки має механізм правового регулювання, який встановлено Директивою Ради Європейського Союзу про стримування небезпеки великих аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами, від 9 грудня 1996 року № 96/82/ЄС. Цю Директиву прийнято з урахуванням практики застосування Директиви Ради ЄЕС від 24 червня 1982 року № 82/501 про небезпеку великих аварій, властиву деяким видам промислової діяльності, та подальшої доцільності врахування факторів ризику, збереження якості навколишнього середовища, його охорони та захисту людей шляхом здійснення профілактичних заходів і необхідністю застосування її положень до всіх підприємств (а не до деяких, як це було передбачено попередньою Директивою № 82/501), в яких небезпечні речовини присутні в таких великих кількостях, що створюється небезпека великої аварії, з метою зменшення їх ризику та ризику "ефекту доміно", забезпечення доступу до інформації, зокрема підготовки протоколу безпеки, розроблення відповідних планів дій на випадок надзвичайних ситуацій для людей та довкілля (п.п. 2, 3,11,17,18, 20, 22).

Норми Директиви Ради ЄС від 9 грудня 1996 року спрямовані на відвернення великих (значних) аварій, пов'язаних із небезпечними речовинами, та обмеження їхніх наслідків для людей і навколишнього середовища з метою забезпечення послідовним та ефективним способом високих рівнів захисту в країнах Співтовариства і застосовуються без будь-якої шкоди Директиві Ради ЄС від 12 червня 1989 року № 89/391 про заходи, спрямовані на підвищення гігієни і безпеки праці.

Згідно з Директивою Ради ЄС від 9 грудня 1996 року термін "присутність небезпечних речовин" відображає фактичну чи прогнозовану наявність таких речовин на підприємстві або присутність таких речовин, які в разі втрати контролю за виробничим хімічним процесом могли б бути у кількостях, рівних або таких, що перевищують порогові показники, визначені у відповідних додатках до Директиви.

Важливо, що зазначена Директива встановлює чітке правило, згідно з яким держави-члени Співтовариства мають право вимагати від екологічно небезпечних підприємств складання документа, який би визначав політику попередження значних аварій та забезпечення його належного виконання.

Важливим елементом системи відвернення великих аварій та обмеження наслідків цих аварій відповідно до вимог Директиви РЄС від 9 грудня 1996 року визнано політику землекористування шляхом довгострокового планування використання земель для розміщення нових підприємств, модифікацій існуючих, розміщення нових споруд, комунікацій та інших об'єктів поблизу житлових районів, які підвищують ризик великої аварії та її соціальних наслідків, здійснення ефективного обліку та контролю за ними, дотримання процедур консультацій з питань ризиків із громадськістю та державними інституціями з метою забезпечення у процесі прийняття відповідних рішень вимог безпеки для населення і навколишнього природного середовища.

Директивою Ради ЄС від 9 грудня 1996 року визначаються юридичні засади функціонування компетентного органу, відповідального за виконання вимог цієї Директиви, допоміжні технічні структури, організації та здійснення системи інспектування і контролю, функціонування системи інформування та обміну інформацією, порядок заборони технічної експлуатації екологічно небезпечних підприємств, встановлюються межі конфіденційності інформації, засади діяльності спеціалізованого Комітету як допоміжного органу Комісії, особливості здійснення Директиви, її чинності та відміни Директиви 82/501 ЄС з часу набрання чинності Директиви РЄС від 9 грудня 1996 p., яка набирає сили на 20-й день після її опублікування в Офіційному журналі Європейського Співтовариства.

Держави-члени Європейського Співтовариства взяли на себе зобов'язання не погіршувати якість життя людини, зокрема через довкілля, здоров'я та природу, усвідомлюючи, що людина та власність піддаються особливій небезпеці внаслідок певної діяльності, та зважаючи на те, що викиди речовин, які сталися в одній державі, можуть спричинити шкоду іншій державі, а тому проблеми, пов'язані з такою компенсацією, мають інтернаціональне походження. Основною метою Конвенції є гарантування відповідних компенсацій шкоди, якої завдано внаслідок впливу, небезпечного для довкілля.

Проведений аналіз міжнародно-правового регулювання екологічної безпеки, що має транскордонний вплив, свідчить про наявність відповідних механізмів попередження екологічного ризику, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, що обумовлює процеси гармонізації екологічного законодавства України з міжнародними нормами і принципами у сфері екологічної безпеки.


25.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!