Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Нормативно-правове забезпечення проблеми зайнятості та працевлаштування населення
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Нормативно-правове забезпечення проблеми зайнятості та працевлаштування населення

Працевлаштування це система організаційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення

Відносини щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування регулюються Законом України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 p. (з подальшими змінами і доповненнями), КЗпП України (розділ ІІІ-А "Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників"), постановами Кабінету Міністрів України, а також соціально-партнерськими угодами і колективними договорами.

Закон України "Про зайнятість населення" є комплексним законодавчим актом, що містить норми адміністративного права, права соціального забезпечення, трудового права. Цей Закон комплексно регулює спільний об'єкт - сферу зайнятості, й кожна з названих галузей права має тут свій предмет.

На цьому прикладі наочно видно яка не проста проблема співвідношення системи трудового права і трудового законодавства. Можливо, доцільним було б увести у науковий обіг два поняття - трудове законодавство і законодавство про працю. У першому випадку слід розуміти акти, котрі містять виключно норми трудового права (КЗпП, закони про відпустки, про оплату праці, про колективні договори і угоди), у другому - акти, котрі поряд з нормами трудового права містять норми інших галузей права.

Якщо трудове законодавство містить систему правових норм, проникнутих єдиними принципами, методами, засобами, притаманними лише для сфери найманої праці, то законодавство про працю являє собою сукупність правових норм, пронизаних різними методами у різних пропорціях, і має більш широку сферу застосування - соціальну сферу.

У ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" зайнятість визначається як діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону в Україні до зайнятого населення відносяться громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

  • працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні й за кордоном;
  • громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, що беруть участь у виробництві;
  • обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;
  • які проходять службу в Збройних Силах України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, Військах внутрішньої та конвойної охорони і цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;
  • які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;
  • працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні й виконують функції, не пов'язані з забезпеченням діяльності посольств і місій.

Потрібно врахувати, що цей перелік не є вичерпним, оскільки в ст. 1 встановлено, що законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.

Державні гарантії зайнятості населення закріплені в статтях 4 і 5 Закону України "Про зайнятість населення". Безкоштовне сприяння в підборі відповідної роботи і працевлаштуванні є однією з основних (але не єдиною) державних гарантій права на вибір виду діяльності.

Не менш важливі безкоштовне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги в період професійної підготовки; виплата безробітним у встановленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; компенсація матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

виплата вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю і матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу та ін.

Законом України "Про зайнятість населення" встановлено додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення. Мова йде про працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. До них належать:

  • жінки, які мають дітей віком до 6 років;
  • одинокі матері, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів;
  • молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби та якій надається перше робоче місце, діти (сироти), які залишилися без батьківського піклування, а також особи, яким виповнилося 15 років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх заміняє, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
  • особи передпенсійного віку (чоловіки з досягненням 58 років, жінки - 53 років);
  • особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування.

З метою працевлаштування вказаних категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5% загальної чисельності робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

Згідно із п. 1 Положення про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 p. №578 (Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. - 1998. - №7), броня - ця кількість робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту; квота робочих місць - це закріплена норма робочих місць, в тому числі з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.

У Положенні вказується, що до громадян, які потребують соціального захисту і надання першого робочого місця (підп. "в" і "д" ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення"), належать:

  • молодь до 18 років;
  • громадяни старші 18 років, які закінчили або припинили навчання в середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних навчальних закладах, звільнилися зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, за умови їх реєстрації в державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, не пізніше календарного року з дня закінчення навчання, звільнення з військової (невійськової) служби;
  • діти (сироти), які залишилися без піклування батьків, а саме: діти, які не досягли 18 років; вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти після закінчення навчальних закладів (очної форми навчання), але не пізніше досягнення ними 23-річного віку, за умови їх реєстрації в державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, протягом календарного року з дня закінчення навчання;
  • громадяни, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування, які вважаються такими, що потребують соціального захисту, за умови їх реєстрації в державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, не пізніше календарного року з дня звільнення після відбуття покарання або примусового лікування.

У межах броні місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад встановлюють підприємствам квоту робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту. Квота робочих місць встановлюється стосовно кожної категорії громадян, які потребують соціального захисту.

У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій в розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.

У разі відмови в прийомі на роботу громадянам з числа вказаних категорій у межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в 50-кратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини Державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій понад встановлену квоту.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" місцеві ради спільно з підприємствами (об'єднаннями), установами й організаціями, громадськими організаціями інвалідів, з участю відділень Фонду України соціального захисту інвалідів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі, на основі пропозицій органів Міністерства праці та соціальної політики України щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, для всіх підприємств (об'єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності й господарювання) в розмірі не менше 4% від загальної чисельності працюючих; а якщо працює від 15 до 25 осіб - встановлюється норматив у кількості одного робочого місця.

Поняття працевлаштування розрізнюється в широкому і вузькому значеннях. Працевлаштування - це система організаційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення. У широкому значенні працевлаштування об'єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємництво, фермерство тощо. У вузькому значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності, які встановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій на основі ліцензування. Необхідно врахувати, що поняття працевлаштування більш вузьке, ніж поняття зайнятості, а саме працевлаштування передує зайнятості і є його найважливішою гарантією.

Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при безкоштовному сприянні державної служби зайнятості.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачене міждержавними договорами України.

Правова організація працевлаштування включає:

  • встановлення кола працевлаштовуючих органів, визначення їхньої компетенції і умов фінансового забезпечення;
  • гарантії реалізації права громадян на працю і встановлення порядку направлення на роботу або професійне навчання;
  • регламентацію прав і обов'язків учасників відносин щодо працевлаштування;
  • встановлення особливостей працевлаштування для окремих категорій громадян.

У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладені на Міністерство праці та соціальної політики України і його органи на місцях.

Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, яка складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

До складу професійної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості.

Діяльність державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних організацій і органів місцевого самоврядування.

Її діяльність фінансується за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення, передбачених на такі цілі.

Права та обов'язки державної служби зайнятості закріплені в ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення", Положенні про державну службу зайнятості, затвердженому постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24 червня 1991 p. (із змін. і доп., внес. постановами Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1993 p. №315, від 14 вересня 1998 p. №1435) (ЗП УРСР. - 1991. - №6. - Ст. 50; ЗП України. - 1993. - №10. - Ст. 200; Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. - 1998. - №9).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості:

  • аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;
  • консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;
  • веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ і організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників;
  • організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що здійснюють підготовку або перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвитку і визначенні змісту курсів навчання і перенавчання;
  • надає послуги по працевлаштуванню і професійній орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню;
  • реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу, в т. ч. і матеріальну;
  • бере участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості і заходів щодо соціального захисту різних груп населення від безробіття.

Державна служба зайнятості має право:

  • одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, які можуть призвести до вивільнення працівників;
  • розробляти і виносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийому на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, і направляти таких громадян для їх працевлаштування;
  • направляти для працевлаштування на підприємства, в установи й організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їхньої освіти і професійної підготовки; направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;
  • укладати за дорученнями підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та роботи за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;
  • розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду сприяння зайнятості;
  • оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання матеріальну допомогу у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;
  • в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати;
  • вносити пропозиції до державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних місцевих рад про зупинення строком до 6 місяців рішень підприємств про вивільнення працівників у разі ускладнення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, в порядку, визначеному законодавством України;
  • стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або знижених обов'язкових зборів та недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
  • компенсувати до 50% витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування.

Працевлаштування у вузькому значенні звичайно поділяється на дві стадії.

Перша стадія - це звернення до Служби зайнятості. На цій стадії виникає правовідношення між громадянином і органом із працевлаштування, за яким громадянин потребує підбору підходящої роботи, а у разі її відсутності - постановки на облік, направлення на професійне навчання або виплати допомоги по безробіттю. Орган з працевлаштування зобов'язаний зареєструвати такого громадянина, надати допомогу в підборі відповідної роботи, при потребі організувати професійну підготовку і перепідготовку, а у разі неможливості цього виплачувати допомогу згідно з законодавством. На першій стадії громадянинові, який звернувся за допомогою у працевлаштуванні, видається направлення на роботу або професійне навчання.

Але це направлення не є обов'язковим для власника або уповноваженого ним органу. Згідно із ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладений обов'язок працевлаштування лише визначеної місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад кількості осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

На другій стадії працевлаштування укладається трудовий чи учнівський договір згідно з направленням служби зайнятості.

Отже, діяльність державної служби зайнятості є посередницькою між громадянами, які звернулись до неї за допомогою, та підприємствами, установами, організаціями. Її направлення є обов'язковими для підприємств лише щодо осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Ці категорії громадян зазначені у ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення", а також інваліди. Щодо інших громадян, які мають направлення служби зайнятості, то підприємства, установи, організації вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова має бути обґрунтованою, оскільки ст. 22 КЗпП містить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівників - заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу.

Законом України "Про зайнятість населення" передбачено й можливість відмови підприємства, установи і організації у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені. Закон не містить причин такої відмови. На практиці це можуть бути різні обставини: зміни в організації виробництва і праці (реорганізація, перепрофілювання, скорочення чисельності або штату працівників тощо), простої, скорочення обсягів виробництва та ін.

Згідно із ч. З ст. 20 Закону підприємства, установи й організації в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені, відшкодовують державній службі зайнятості всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професійною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини Державного фонду сприяння зайнятості населення.

Крім державної служби зайнятості посередницьку діяльність у працевлаштуванні здійснюють суб'єкти підприємницької діяльності. Ст. 18 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності можуть надавати платні послуги, пов'язані з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном, лише на підставі дозволу (ліцензії), який видається Державним центром зайнятості.

При наданні зазначених послуг без такого дозволу державна служба зайнятості стягує із суб'єктів підприємницької діяльності штраф у 50-кратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну особу, якій надавалися такі послуги, та припиняє цей вид їх діяльності. Одержані кошти спрямовуються до Державного фонду сприяння зайнятості населення.

Наказом Ліцензійної палати України, Державного центру зайнятості від 22 лютого 1999 p. №19/15 затверджено Інструкцію про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном та контроль за їх дотриманням (Праця і зарплата. - 1999. - №10. - Травень. - С. 8- 10).

Інструкцією встановлено поняття посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном, під яким розуміється діяльність посередників, яка включає збір достовірної інформації про наявність вакансій у роботодавців, ведення обліку осіб, які бажають працювати за кордоном, з метою подальшого їх працевлаштування, надання інформаційно-консультаційних послуг про наявність вакансій, умов та розміру оплати праці, найменування та місцезнаходження роботодавців.

Посередник повинен пройти реєстрацію у місцевому центрі зайнятості за місцезнаходженням як платник зборів до Державного фонду сприяння зайнятості населення; укласти зовнішньоекономічний договір (контракт) з іноземними суб'єктами господарської діяльності про працевлаштування громадян України; мати дозвіл компетентних органів іноземної влади іноземним суб'єктам господарської діяльності на працевлаштування громадян України (крім випадків посередництва у працевлаштуванні моряків на судна іноземних власників), оформленого згідно із законодавством країни, де офіційно зареєстровано головний орган управління (контора) іноземного суб'єкта господарської діяльності.

Договір про посередництво у працевлаштуванні укладається у письмовій формі, у якому зазначаються інформація про послуги, порядок оплати, строк дії договору, а також обов'язки і відповідальність сторін.

Забороняється стягувати будь-які види попередніх оплат за посередництво до остаточного укладення громадянином трудового договору з роботодавцем;

продавати адреси іноземних роботодавців, посередницьких фірм, державних органів зайнятості інших країн, оприлюднення у засобах масової інформації (зокрема, у мережі Internet) без їхньої на те згоди та якщо надані оголошення не спрямовані на використання праці громадян України; здійснювати посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном з роботодавцями за тими трудовими договорами, які не містять умов соціального захисту (зокрема, страхування) працівника, передбачених законодавством країни перебування; пропонувати посередництво у працевлаштуванні громадян на роботу за видами діяльності, які заборонені або зайняття якими тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України чи міжнародними нормами.

Підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, а також їх посадові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості.

У число таких обов'язків входить організація професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників, а також професійного перенавчання тих, хто підлягає вивільненню з виробництва; працевлаштування осіб, направлених службою зайнятості, на робочі місця в рахунок визначеної квоти (броні); інформація працівників про наявність вакантних місць (посад), в тому числі з неповним робочим часом; створення додаткових робочих місць.

Усі підприємства зобов'язані зареєструватися в місцевих центрах зайнятості як платники зборів до Державного фонду сприяння зайнятості населення; щомісяця надавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), використання працівників з режимом неповного робочого часу, про простій підприємства, про всіх прийнятих працівників відповідно до форм державної статистики (див. Інструкцію зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затверджену наказом Мінстату України від 7 липня 1995 p. №171 // Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №11-12. - С. 200-219).

Повинні подаватися дані про наступне вивільнення працівників (за два місяці до вивільнення); про проведене вивільнення (в 10-денний строк після вивільнення). За неподання таких відомостей або порушення термінів стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника (ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення").

До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні мають право звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом або у вільний від навчання час. Послуги служби зайнятості для громадян безкоштовні.

Незайняті громадяни (в тому числі особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або дитиною - інвалідом у віці до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичної установи потребує стороннього догляду), інваліди і пенсіонери, які звертаються до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, підлягають реєстрації у цій службі.

Зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до державної служби зайнятості, підлягають обліку.

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцем постійного проживання (постійної або тимчасової прописки) за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, а у разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють, а іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - тільки за наявності постійної прописки.

Окремі категорії громадян, вказані в п. 4 Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги з безробіття, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 p. №578 (Праця і зарплата. - 1998. - №10. - Травень), зобов'язані пред'явити й інші документи.

Наприклад, випускники вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, яким відмовлено у прийнятті на роботу за місцем призначення, подають направлення на роботу і скріплену печаткою замовника довідку про відмову в працевлаштуванні або довідку про самостійне працевлаштування; особи, які отримують пенсію відповідно до законодавства України, - пенсійне посвідчення або посвідчення інваліда і т. ін.

Законодавством передбачений загальний і спеціальний порядок реєстрації осіб, які шукають роботу.

Загальний порядок передбачає реєстрацію громадян незалежно від часу втрати роботи. Однак є категорії громадян, які втратили роботу вимушено, поза своїм бажанням. Для таких осіб передбачені особливі гарантії (п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення"), які надаються за умови своєчасної реєстрації в службі зайнятості (спеціальний порядок).

Так, у державній службі зайнятості повинні бути зареєстровані:

  • працівники, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за п.1 ст. 40 КЗпП, - протягом 7 календарних днів після звільнення;
  • працівники, звільнені з підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності в зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з території радіоактивного забруднення, - протягом одного місяця після звільнення;
  • військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, - протягом 7 календарних днів з дня поставлення на військовий облік військкоматами;
  • громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання, і через це потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації, на яких поширюються особливі гарантії, передбачені п.. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення", - протягом 7 календарних днів після звільнення.

У разі, коли вказані громадяни без поважних причин своєчасно не зареєструвалися у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, вони втрачають пільги, передбачені п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення", а умови виплати допомоги з безробіття та її розмір встановлюються для них на загальних підставах (статті 28, 29 зазначеного Закону).

Громадяни, які звернулися до служби зайнятості як такі, що шукають роботу, мають право на безкоштовну професійну орієнтацію і консультацію. Що ж стосується професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації - такі послуги надаються у випадках неможливості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації; необхідності змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відповідає професійним навикам громадянина; пошуку роботи вперше і відсутності професії (спеціальності); втрати здатності виконання роботи за попередньою професією (ст. 24 Закону). Як бачимо, тут міститься перелік поважних причин для виникнення права на професійну підготовку або перепідготовку.

Громадянам, зареєстрованим в державній службі зайнятості, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації підбирається підходяща робота.

Поняття підходящої роботи міститься в ст. 7 Закону України "Про зайнятість населення", згідно з якою для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий дохід), підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій самій місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць.

При пропонуванні підходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.

Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад 6 місяців, - робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надання - інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю).

Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад 6 місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути відповідною за умови попередньої перепідготовки або підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

У разі неможливості надання громадянинові роботи за професією (спеціальністю) протягом 6 місяців безробіття підходящою вважається робота, яка потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей, здоров'я громадянина і колишнього досвіду, доступних для нього видів навчання та потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

При зміні громадянами професії (спеціальності) за направленням державної служби зайнятості підходящою вважається робота як за новою, так і за попередньою професією (спеціальністю) за останнім місцем роботи.

У разі відсутності підходящої роботи, за загальним правилом, громадянинові надається статус безробітного.

Використана література:

  • Закон України "Про зайнятість населення";
  • Пашков А. С. Занятость, безработица, трудоустройство. - СПб.: СКФ, 1994.


23.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!