Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Реалізація функцій прокурора в судовому процесі розгляду цивільних справ
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Реалізація функцій прокурора в судовому процесі розгляду цивільних справ

Прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили

Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання.

Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються цим Законом та процесуальним законодавством України.

Стаття 36. Підтримання державного обвинувачення в суді. Прокурор бере участь в судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону і об'єктивною оцінкою зібраних по справі доказів.

У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов'язаний відмовитись від обвинувачення.

Згідно з п. 2 ст. 3 ЦПК, яка відтворює конституційне положення про право на судовий захист, у випадках, передбачених законом, до суду можуть звертатися особи, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи або державних чи суспільних інтересів. Проте у цьому пункті зазначеної статті не конкретизується, які саме особи можуть звертатися до суду на захист прав, свобод та інтересів інших осіб. Вказані особи передбачені ст. 45 ЦПК.

У пункті 1 ст. 45 ЦПК визначається така форма участі у цивільному процесі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, прокурора (виділено автором – М.Р.), органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб, як звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів у випадках, встановлених законом.

Насамперед, право на порушення цивільної справи зазначеними суб’єктами має обмежений характер, оскільки підстави реалізації цих правомочностей передбачені законом (п. 2 ст. 3 та п. 1 ст. 45 ЦПК). Крім того, це право згаданих суб’єктів спрямоване на реалізацію права інших осіб на судовий захист (п. 1 ст. 3 ЦПК). Отже, вказаними суб’єктами, зокрема прокурором, цивільна справа може бути порушена у випадках, якщо в особи, в інтересах якої порушується справа, є право на судовий захист, а також він дотримався порядку звернення до суду (статті 119–122 ЦПК). В іншому разі суддя зобов’язаний відмовити у прийнятті заяв, поданих цими суб’єктами.

Треба зазначити, що звертаючись до суду із заявою про захист прав громадян та державних інтересів, прокуратура реалізує конституційну функцію представництва інтересів громадянина або держави у суді. Прокурор – особливий суб’єкт цивільного процесу і його участь у цивільному судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом (п. 2 ст. 121 Конституції України, п. 2 ст. 45 ЦПК, п. 2 ст. 5 Закону України від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру"). Тобто функція представництва інтересів в суді є для органів прокуратури конституційною.

Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається, насамперед, в ч. 1 ст. 4 чинного ЦПК та інших законах України у логічно-смисловому зв’язку з поняттям "права", треба розуміти, як прагнення до користування конкретними матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним суб’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам (п. 1 рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004) у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України [2].

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99 за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) зазначено, що представництво прокуратури полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом [3].

На практичному рівні розрізняють певні конкретні підстави участі прокурора у цивільному процесі: власну ініціативу та зазначення про це в законі. Передусім, Конституція і ЦПК надають прокурору право, на свій розсуд, подати позов на захист інтересів громадянина або держави. Однак такий позов він може подати тільки у випадках, встановлених як процесуальним так і матеріальним (спеціальним) законом. Вказане свідчить про те, що це правило носить бланкетний характер. Для цього в кожному конкретному випадку слід звертатися до "відкритого бланку" у вигляді конкретного нормативного акту, де можуть міститися ці правове положення.

Наприклад, Закон України "Про захист прав споживачів" надає прокурору право подати позов в інтересах покупця. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" надає право на звернення до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища та про припинення екологічно небезпечної діяльності. Закон України "Про боротьбу з корупцією" наділяє прокурора правом на звернення до суду із заявою про стягнення в доход держави шкоди, заподіяної корупційними діяннями тощо. Правовими підставами, що забезпечують безпосередньо участь прокурора в розгляді цивільної справи, наприклад, можуть бути: статті 165, 240 Сімейного Кодексу України, ст. 281 ЦПК, статті 30–32 Закону України від 16 червня 1992 р. "Про об’єднання громадян" тощо.

Отже, в кожному випадку пред’явлення позову, подання апеляційної або касаційної скарги на предмет скасування рішення або ухвали суду, внесення заяви про перегляд їх у зв’язку з винятковими чи нововиявленими обставинами, прокурор зобов’язаний обґрунтувати у своєму зверненні, у чому є порушення прав громадянина, інтересів держави. У випадках відсутності такого обґрунтування, а також коли не зроблено посилання на відповідний закон, суд повинен відмовити у прийнятті позову, заяви, скарги прокурора.

Слід зазначити, що діяльність прокурора в цивільному судочинстві відбувається в конкретних процесуальних формах, що передбачені в ч. 3 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру". Процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі – це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного судочинства – на порушення цивільної справи в суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами судовий процес у справі.

Згідно з ч. 5 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" прокурор самостійно визначає підстави представництва інтересів у суді та форми його здійснення. Це положення підтверджено вищезазначеним рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. Однак, у зв’язку з відсутністю цієї вказівки безпосередньо в процесуальному законі подекуди суди займають неправильну позицію з цього питання [5].

Відповідно до ч. 1 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурором від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Загальні підстави участі прокурора в суді розкриваються в ч. 2 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру". Так, підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави – наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або з державою.

Насамперед, прокурор звертається до суду із заявою про захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян, якщо вони за станом здоров’я або з інших поважних причин не можуть захищати свої права (ч. 2 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" у редакції Закону від 17 грудня 2004 р.). Поважними причинами, з яких громадянин не може захистити свої права в суді, є хвороба, похилий вік громадянина, неповноліття або недієздатність, визнання громадянина обмежено дієздатним або безвісно відсутнім та ін.

Прокурор звертається до суду із заявою на захист прав і охоронюваних законом інтересів неповнолітніх, непрацездатних, обмежено дієздатних або безвісно відсутніх, якщо батьки, усиновителі, опікуни чи піклувальники, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування ухиляються від їхнього захисту. Водночас із поданням позову прокурор зобов’язаний вжити передбачених законом заходів щодо притягнення винних посадових осіб до встановленої відповідальності (п. 3 ч. 2 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру").

Підставою представництва прокурором у суді інтересів держави є наявність або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою (ч. 2 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру").

Отже, прокурор самостійно визначає підстави для представництва у суді інтересів громадянина або держави (ч. 5 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру"). Але він не повинен підміняти Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органи виконавчої влади, зокрема державного контролю, органи місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які також можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах (ч. 1 ст. 45 ЦПК).

Прокурор може скористатися своїм правом на звернення до суду із заявою про захист інтересів держави у випадках, коли органи виконавчої влади, передусім державного контролю, органи місцевого самоврядування, на які відповідними законодавчими актами покладено обов’язок захищати права і інтереси громадянина, державні чи суспільні інтереси, не вживають для цього передбачених законом заходів.

Наприклад, відповідно до положень ст. 10 Закону України від 19 червня 2003 р. "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням вимог законодавства про охорону земель мають право звертатися до органів прокуратури з клопотанням про подання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Якщо зазначені органи не роблять цього, виходячи із свого відомчого підходу, або їх посадові особи не виконують своїх службових обов’язків щодо захисту вказаних інтересів, прокурор звертається із заявою до суду, оскільки ці інтереси залишаються незахищеними.

Доцільно зазначити, що Закон України від 8 грудня 2004 р. "Про внесення змін до Конституції України" поряд із іншими важливими проблемами, вирішив і деякі питання, що стосуються правового статусу прокуратури України. Статтю 121 Конституції доповнено пунктом 5, відповідно до якого прокуратура України здійснює "нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами".

У п. 1 ст. 45 ЦПК передбачено участь прокурора у розгляді цивільних справ. Використовуючи повноваження, надані як особі, яка бере участь у цивільному судочинстві, прокурор виконує завдання, визначені статтями 4, 34 Закону України "Про прокуратуру". Стаття 34 цього Закону зазначає, що прокурор, який бере участь в розгляді справ у судах, додержуючись принципу незалежності суддів та підкорення їх тільки закону, зобов’язаний сприяти виконанню вимог закону.

 Насамперед, прокурор бере участь у попередньому судовому засіданні (ст. 130 ЦПК), де суд, за його заявою може вжити заходи для забезпечення поданого ним позову (ст. 151 ЦПК), а також вирішити інші питання. Під час розгляду справи прокурор зобов’язаний виявляти повагу до суду, виконувати процесуальні норми, що регламентують порядок судового розгляду справ, беззаперечно підкорятися розпорядженням головуючого (ст. 162 ЦПК). Втручання прокурора у будь-якій формі у діяльність суду при здійсненні ним правосуддя є неприпустимим. Отже, підтримуючи у суді першої інстанції поданий позов, прокурор діє в межах повноважень, визначених законом.

Стаття 46 ЦПК передбачає процесуальні права органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. У разі, коли зазначені у ст. 45 ЦПК органи та інші особи порушують справу в суді в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, вони користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов’язки особи, в інтересах якої діють, за винятком права закінчувати справу мировою угодою (п. 1 ст. 46 ЦПК). Отже, процесуальний закон відносить указаних осіб, як і сторони, до осіб, які беруть участь у справі (п. 3 ст. 26 ЦПК). Із цього випливає, що прокурор, під час розгляду справи по суті, користуються процесуальними правами і несе процесуальні обов’язки, які передбачені статтями 27 і 31 ЦПК, за винятком права укладати мирову угоду.

Зокрема, він має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослухувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (статті 27, 219–221 ЦПК).

Крім зазначених прав та обов’язків, прокурор, як особливий суб’єкт цивільного процесу, має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову (ч. 2 ст. 31 ЦПК).

Відмінність осіб, які звертаються до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб в процесуальному плані від інших осіб, які беруть участь у справі, в тому, що вони звільнені від оплати державного мита та інших судових витрат. Зокрема, при пред’явленні позову прокурор звільняється від сплати судових витрат (п. 30 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито").

Обов’язковість рішення суду за зверненням цих осіб поширюється на особу, в інтересах якої порушено справу. Вищезазначене вказує на те, що прокурор виступає позивачем в процесуальному значенні, а носієм матеріальних прав є та особа, в інтересах якої ним порушено справу, яка може розпорядитися належними їй матеріальними правами: укласти з відповідачем мирову угоду або до неї, наприклад, може бути заявлена зустрічна позовна заява. Тому прокурор відповідачем за зустрічним позовом бути не може і він не вправі укласти мирову угоду (ч. 1 ст. 46 ЦПК).

Це означає, що прокурор, котрий, відповідно до ст. 45 ЦПК, звернувся до суду в інтересах інших осіб, не зв’язаний своєю позицією, яка була викладена у позовній заяві, і позицією позивача, в інтересах якого пред’явлений позов. Тому, прийшовши у разі розгляду справи до висновку про безпідставність заявлених вимог, він вправі відмовитися від позову повністю або частково. Разом з тим, відмова прокурора від позову або зміна заявлених ним вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи для вирішення вимоги у первісному обсязі (ч. 2 ст. 46 ЦПК).

Якщо ж особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених прокурором вимог, суд залишає заяву без розгляду (ч. 3 ст. 46 та п. 7 ст. 207 ЦПК). У разі, якщо прокурор відмовився від заявленого позову і проти цього не заперечує сам позивач, в інтересах якого пред’явлено позов, то суд на підставі п. 3 ст. 205 ЦПК закриває провадження по справі у зв’язку з відмовою від позову. Згідно з п. 2 ст. 207 ЦПК, залишення судом заяви без розгляду не перешкоджає особі, в інтересах якої була порушена справа, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, звернутися до суду із заявою у загальному порядку (повторно).

У контексті п. 2 ст. 45 ЦПК прокурор має право вступити у розгляд цивільних справ, розпочатих за ініціативою інших осіб. У випадках, передбачених законом, участь прокурора у розгляді судами цих справ є обов’язковою. Так, справа за заявою про надання або припинення психіатричної допомоги у примусовому порядку розглядається з обов’язковою участю прокурора (п. 2 ст. 281 ЦПК; ст. 22 Закону України "Про психіатричну допомогу").

Прокурор, який бере участь у справі, що розпочалася за ініціативою інших осіб, користується процесуальними правами, несе процесуальні обов’язки, передбачені ст. 27 ЦПК. Проте він не може змінити підставу або предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, оскільки не пред’являв його в інтересах конкретної особи (позивача, третьої особи, що заявляє самостійну вимогу на предмет спору тощо).

Якщо прокурор має намір вступити у розгляд справи, порушеної з його ініціативи, він зобов’язаний повідомити про це судові письмово, а в судовому засіданні – також і усно (ч. 3 ст. 163 ЦПК).

Загальновідомо, що прокурор, як особа, якою законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, може оскаржити в апеляційному та касаційному порядку рішення, ухвали суду (статті 292 і 324 ЦПК), а також подати скаргу (заяву) про перегляд судових рішень у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами (статті 353 і 362 ЦПК). У першому випадку, на відміну від ЦПК 1963 р., прокурором подається відповідна заява, скарга, а не апеляційне чи касаційне подання.

З метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви (скарги) про перегляд рішення у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами на рішення у справі, розглянутій без його участі, він має право ознайомлюватися з матеріалами справи в суді (п. 4 ст. 46 ЦПК). Отже, прокурор може оскаржити рішення, ухвали суду, подати скаргу (заяву) про їх перегляд у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами незалежно від участі у справі (п. 2 ст. 46 ЦПК). Це правильно, оскільки прокурор, який не брав участі у справі в суді першої інстанції, має право на підставі ст. 292 ЦПК, на яку вказує суддя, оскаржити рішення цього суду в апеляційному чи касаційному порядку (ст. 324 ЦПК), мотивувавши своє право на представництво інтересів громадянина чи держави.

Не можна не звернути увагу на ту обставину, що в новому ЦПК передбачається лише дві форми судових рішень: а) ухвали; б) рішення. Тобто відсутні судові рішення у формі постанов, що має сприяти уніфікації судових актів та спрощенню їх сприйняття учасниками судового розгляду.

Слід зазначити, що реалізація прокурором права на апеляційне оскарження обумовлена встановленими ст. 294 ЦПК строками. Строк подання заяви про приєднання до апеляційного оскарження в умовах сьогодення дещо розширено. Якщо за ЦПК 1963 року (ст. 297) заяву можна було подавати в межах строку на апеляційне оскарження, то за новим ЦПК заява про приєднання може бути подана до початку розгляду справи в апеляційному суді. За подання заяви про приєднання до апеляційного оскарження судовий збір не сплачується.

Новелою ЦПК 2004 року є те, що поданню апеляційної скарги передує подання заяви про апеляційне оскарження рішення або ухвали суду першої інстанції. Заяву може бути подано протягом десяти або п’яти днів із дня проголошення рішення або ухвали суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду – протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження (частини 1, 2 ст. 294 ЦПК). Апеляційна скарга може бути подана прокурором і без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо ця скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (ч. 4 ст. 295 ЦПК).

Пропущений прокурором строк на подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги може бути поновлений судом за його заявою, за наявності належних підстав. За їх відсутності апеляційна заява, скарга залишається без розгляду (ч. 3 ст. 294 ЦПК).

Як бачимо, право на апеляційне оскарження реалізується прокурором заявленою ним вимогою, втіленою в процесуальній формі – письмовій заяві про апеляційне оскарження та апеляційній скарзі, а також відповідними процесуальними діями з їх подання. Форму та зміст заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги визначено в ст. 295 ЦПК. Зокрема, заява про апеляційне оскарження, апеляційна скарга подаються до судової палати у цивільних справах апеляційного загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який постановив судове рішення (ухвалу), що оскаржується (ст. 291 ЦПК). Відповідно до ч. 2 ст.  5 Закону "Про судоустрій України" ними є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд АРК, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України.

З метою створення сприятливих умов для реалізації зацікавленими особами права на апеляційне оскарження заява та апеляційна скарга подаються через суд першої інстанції, який розглянув справу. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається до суду апеляційної інстанції (ч. 1 ст. 296 ЦПК).

Прокурор має право доповнити, змінити, відкликати або відмовитися від апеляційної скарги повністю або частково. Доповнення чи зміна апеляційної скарги можливі протягом строку, передбаченого на апеляційне оскарження. Відкликання апеляційної скарги можливе до початку розгляду справи в апеляційному суді. При відкликанні апеляційної скарги суддя, який готував справу до розгляду в апеляційному суді, постановляє ухвалу про повернення скарги (пункти 1–3 ст. 300 ЦПК).

Прокурор має право протягом усього часу розгляду справи відмовитися від скарги повністю або частково. Відмова від апеляційної скарги можлива протягом усього часу розгляду справи в апеляційному суді. Одночасно з прийняттям відмови від апеляційної скарги суд вирішує питання про закриття у зв’язку з цим апеляційного провадження. У разі його закриття прокурор, відмову якого було прийнято судом, позбавляється права на повторне подання апеляційної скарги з тих самих підстав (п. 4 ст. 300 ЦПК).

Протилежна сторона може визнати апеляційну скаргу прокурора обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині. Таке визнання враховується апеляційним судом у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи (п. 5 ст. 300 ЦПК).

За результатами розглянутої в апеляційному порядку цивільної справи суд постановляє рішення чи ухвалу, в яких даються відповіді на апеляційну скаргу прокурора у справі, щодо наслідків нового (повторного) розгляду і вирішення цивільної справи, перевірки з фактичного і правового боку рішення (ухвали) суду першої інстанції, їх обґрунтованості та законності. Апеляційний суд ухвалює рішення та постановляє ухвалу за правилами, встановленими для порядку вирішення питань колегією суддів (ст. 19 ЦПК), і керуючись загальними вимогами до судових рішень та ухвал (глава 7 розділу ІІІ ЦПК) з винятками і доповненнями, зазначеними у статтях 314 – 316 ЦПК.

Слід зазначити, що у новому ЦПК суттєвих змін зазнала процедура касаційного оскарження. Поки що чинний кодекс у ст. 319 визначає судом касаційної інстанції Верховний Суд. У новій редакції вказано, що касаційною інстанцією в цивільних справах є суд, визначений Законом "Про судоустрій України" як суд касаційної інстанції в цих справах (ст. 323 ЦПК).

Література:

1. Голос України, 18 травня 2004 року № 89 (3339);

2. Офіційний вісник України. – 2004. – № 50. – Ст. 3288;

3. Вісник Конституційного Суду України. – 1999. – № 2. – С. 39-42;

4. Штефан М. Й. Цивільний процес. Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Ін Юре, 2001. – С. 115;

5. Луспеник Д. Д. Застосування новел ЦК і ЦПК України в судовій практиці. Серія "Судова практика". – Харків: Харків юридичний, 2005. – С. 268-281;

6. Солодкий В. І. Участь прокурора у виконавчому провадженні: суть, генезис, значення // Право України. – 2003. – № 7. – С. 56-60;

7. Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 2. – С. 2-6.


21.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!