Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Правове регулювання статусу біженців. Міграція в Україні
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Правове регулювання статусу біженців. Міграція в Україні

Для багатьох країн, у тому числі і для України стає дедалі актуальнішою проблема біженців. Це пов'язано з існуванням у ряді держав "гарячих точок", воєнними діями, нестабільністю політичних режимів, голодом, стихійним лихом тощо

На міжнародному рівні порядок і умови статусу біженців та притулку здобули закріплення у таких документах, як Конвенція про статус біженців від 22 квітня 1954 p.; Протокол, який стосується статусу біженця від 4 жовтня 1967 p.; Статут Управління Верховного комісара ООН у справах бі женців, прийнятий у грудні 1950 р.

В Україні статус біженців був визначений в Законі України "Про біженців" від 24 грудня 1993 р.

Новий Закон України "Про біженців" набрав чинності 21 червня 2001 р.

Відповідно до ст. 1 Закону біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися ним внаслідок таких побоювань або, не маючи громадянства (підданства), перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Закон визначає повноваження органів виконавчої влади, які вирішують питання щодо надання, втрати і позбавлення статусу біженця. До них належать: Кабінет Міністрів України; Державний комітет України у справах національностей та міграції, органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; інші органи виконавчої влади (Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство закордонних справ України, регіональні органи, органи опіки та піклування), які мають відповідні повноваження.

Закон визначає стадії надання статусу біженців, які складаються з порушення-клопотання шляхом подання заяви; оформлення документів для вирішення питання щодо на дання статусу; порядку розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів; прийняття рішення за заявою про надання статусу біженця, яке приймають протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, що розглядав заяву.

Статус біженця надається на період дії обставин, які перешкоджають біженцю повернутися до своєї країни. Посвідчення біженця видається строком на один рік. Під час пере реєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання дія посвідчення продовжується.

У свою чергу статус біженця втрачається, якщо особа: добро вільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства); набула громадянство України або добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або на була громадянство іншої держави і користується її захистом добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; будучи особою без громадянства може повернутися до країни свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких було надано статус біженця, більше не існує.

Це положення не поширюється на біженця, якщо він може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови повернутися до країни свого попереднього постійного проживання; отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існує.

Воно також не поширюється на біженця, якщо він може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови користуватися захистом країни своєї громадянської належності.

Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Підставою для подання органу міграційної служби про втрату статусу біженця може бути особиста заява особи, якій надано статус біженця в Україні, або клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади.

Такою ж підставою для подання органу міграційної служби про позбавлення статусу біженця може бути клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади.

Органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за наявності підстав, вносять до спеціально уповноваженого центрально го органу виконавчої влади у справах міграції подання про втрату або позбавлення статусу біженця за власною ініціативою.

У поданні про втрату або позбавлення статусу біженця мають бути викладені обставини та долучено документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця.

Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції за поданням органу міграційної служби за місцем проживання біженця протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більш як до трьох місяців.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції може вимагати додаткової ін формації від органу міграційної служби, який вніс подання.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звернутися з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, питання про втрату або позбавлення статусу біженця якої вирішується.

Подання щодо втрати та позбавлення статусу біженця, документи, отримані або підготовлені під час розгляду по дання, додаються до особової справи біженця.

На основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця.

Рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою біженця надсилається до органу міграційної служби за місцем проживання особи.

Орган міграційної служби за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає їй письмове повідомлення з ви кладенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження. Національний паспорт та інші документи, що перебували на зберіганні в органі міграційної служби, по вертаються власникові. Посвідчення біженця та проїзний документ біженця для виїзду за кордон вилучаються або визнаються недійсними, про що орган міграційної служби протягом трьох робочих днів інформує орган внутрішніх справ за місцем проживання особи і відповідний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб.

Особа, яка не використала права на оскарження рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця, повинна за лишити територію України у встановлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.

Закон також визначає права та обов'язки біженців. При цьому, окремо визначаються обов'язки особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця; правовий статус осіб, яким надано статус біженця в Україні; права особи, якій надано статус біженця.

Зокрема, у ст. 20 Закону зазначається, що особа, якій на дано статус біженця в Україні, користується правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України. Закон передбачає також міжнародне співробітництво з метою захисту прав біженців.

Незважаючи на оновлення законодавства про статус іноземців, осіб без громадянства та біженців, умови і порядок імміграції в Україну в законодавстві визначені не були. Між тим міграційні процеси набувають з року в рік загрозливого для України масштабу, внаслідок військових дій в Афганістані та на Близькому Сході, зокрема в Ізраїлі та Пакистані. В Європі, за офіційними даними, мігранти становлять 50 відсотків від усього населення (близько 20 млн. чоловік).

Визначення статусу іммігрантів в Україні стало можливим завдяки Закону України "Про імміграцію" від 7 червня 2001 р. Крім визначення понять "імміграція" та " "іммігрант", яких не було у попередньому законодавстві, Закон вирішує такі важливі питання: дозвіл на імміграцію; квота ім міграції, повноваження органів, що забезпечують виконання законодавства про імміграцію; надання дозволу на імміграцію; порядок в'їзду іммігрантів; скасування дозволу на імміграцію, виїзд та видворення за межі України тощо.

Згідно з Законом під терміном "імміграція" розуміється прибуття чи залишення України у встановленому по рядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Відповідно іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Дозвіл на імміграцію надається у межах квоти імміграції.

Квоту імміграції встановлює Кабінет Міністрів України у визначеному ним порядку за такими категоріями іммігрантів: діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менш як 100 тис. доларів США, зареєстровану у порядку, визначено му Кабінетом Міністрів України; особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; особи, які раніше перебували в громадянстві України; батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його не повнолітні діти; особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається також: одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; особам, які є опіку нами чи піклувальниками громадян України або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; особам, імміграція яких становить державний інтерес для України.

Закон визначає і підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію. Зокрема, дозвіл на імміграцію не надається: особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство у справі не закінчено; особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили явно неправдиві відомості чи подали підроблені документи; особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; в інших випадках, передбачених законами України.

Закон визначає коло органів і посадових осіб, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію: Кабінет Міністрів України; спеціальний уповноважений центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи; дипломатичні представництва і консульські установи України; інші органи виконавчої влади.

Так, Кабінет Міністрів України: визначає порядок формування квоти імміграції і встановлює квоту імміграції на кожний календарний рік; визначає порядок провадження за заявами про надання дозволів на імміграцію і поданнями про скасування дозволів на імміграцію та виконання прийнятих рішень; затверджує зразок посвідки на постійне проживання, правила та порядок її оформлення і видачі.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: приймають заяви разом з визначеними Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах, тобто рішення цих органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію; перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються; ви дають та вилучають у випадках, передбачених Законом, по свідки на постійне проживання; ведуть облік осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Повноваження цього органу здійснюють Державний Комітет України з питань національностей і імміграції та органи Міністерства внутрішніх справ України.

Дипломатичні представництва і консульські установи України: приймають від осіб, які постійно проживають за межами України, заяви про надання дозволу на імміграцію разом з визначеними Законом документами, перевіряють правильність їх оформлення і надсилають через Міністерство закордонних справ України до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції; видають копії рішень про надання дозволу на імміграцію та про відмову у наданні дозволу на імміграцію особам, яких вони стосуються; оформляють особам, яким надано дозвіл на імміграцію, імміграційні візи.

Повноваження інших органів виконавчої влади у сфері імміграції полягають у тому, що центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики щорічно затверджує перелік спеціальностей та вимоги до кваліфікації спеціалістів і робітників, потреба в яких може бути задоволена за рахунок імміграції.

Центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров'я затверджує перелік інфекційних хвороб, захворювання на які є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Інші органи виконавчої влади в межах наданої їм компетенції забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

У Законі детально визначено процедуру надання органа ми дозволу на імміграцію та порядок видачі посвідок на постійне проживання, тобто документа, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні; перелічуються вимоги щодо заяв про надання дозволу на імміграцію тощо.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію згідно з законом не може перевищувати одного року з дня її подання.

Крім того, Закон передбачає порядок в'їзду іммігрантів в Україну і видачі посвідки на постійне проживання.

Особі, яка постійно проживає за межами України і отри мала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють імміграційну візу, що є чинною протягом року з дня її оформлення. Зазначена особа в'їжджає на територію України в по рядку, встановленому законодавством України.

Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п'яти робочих днів до органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додавати ся копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому імміграційною візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію.

Орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігрантові посвідку на постійне проживання.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

У той же час Закон передбачає скасування дозволу на імміграцію за наявності для цього підстав. Так, дозвіл на ім міграцію може бути скасований органом, який його видав, якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

За наявності перелічених підстав Закон передбачає вилучення посвідки на постійне проживання, виїзд і видворення іммігранта за межі України.

Орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування доз волу на імміграцію, не пізніше як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона під лягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка мала до його надання статус біженця в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.

У разі скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання у зв'язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом місяця з дня відбуття покарання.

Якщо особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову у наданні їй дозволу на імміграцію, за час розгляду її заяви втратила інші законні підстави для перебування в Україні, вона повинна виїхати з України протягом місяця, а якщо вона не виїхала за цей час, вона підлягає видворенню.

Закон передбачає, що особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування.

Закон також передбачає, що дії та бездіяльність посадо вих і службових осіб, які порушують порядок та строки роз гляду заяв про надання дозволу на імміграцію, рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованими йому органами, можуть бути оскаржені у встановленому по рядку до суду [6, с.198].

Закон визначає особливе коло осіб, які мають дозвіл на імміграцію в Україну. Такими особами вважаються: іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на постій не проживання до набрання чинності цим Законом і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. від мітку про прописку або отримали посвідку на постійне про живання в Україні; іноземці та особи без громадянства, які змушені були залишити місця постійного проживання в Автономній Республіці Абхазія, Грузії, прибули в Україну, одержали у встановленому порядку тимчасову довідку, про жили в Україні не менш п'яти років і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні; іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 р. за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 p., залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні; іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну дітьми-сиротами у зв'язку зі збройними конфліктами у місцях їх постійного проживання і виховуються або виховувалися у державних дитячих закладах чи в дитячих будинках сімейного типу або над якими встановлено чи було встановлено опіку або піклування громадян України.

Згаданим особам посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію.

Список літератури:

1. Конституція України від 1996 р. // Вісник Верховної Ради України. – 1996. - №105.

2. Закон України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року // ВВР України. – 1996. - №47. – Ст.256.

3. Закон України "Про біженців" від 21.06.2001 року.

4. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 2003. –  405 с.

5. Конституционное право: Курс лекций в 2-х томах / Под ред. Профессора М.Н. Марченко – М. Юридический колледж МГУ, 2002. – 507 с.

6. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К., 1998. – 285 с.

7. Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих у вузи. - М.: Юрист, 1999.

8. Малимоненко Р. Роль прав, свобод та інтересів людини у новій світовій обстановці // Право України. - №2. – 2004.

9. Правознавство. Навч. посібник. / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій та ін.; За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 2001.

10. Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998.

11. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник /  – Харків: Консул, 2001. – 639 с.


22.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!