Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Характеристика та ознаки правової, правомірної та протиправної поведінки
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Характеристика та ознаки правової, правомірної та протиправної поведінки

Правова наука і практика правового регулювання відносять до поведінки тільки ту людську активність, яка характеризується певними соціальними і юридичними ознаками

Основними рисами правової поведінки є:

  • соціальна значущість;
  • вираженість зовні у формі діяння (дії чи бездіяльності);
  • свідомо-вольовий характер;
  • регламентованість правовими нормами;
  • властивість зумовлювати юридичні наслідки.

Правова поведінка

Соціальна значущість є однією з основних ознак правової поведінки. Вона має дві форми - соціальну корисність і соціальну шкідливість Сутність соціальної значущості правової поведінки пов'язана з її властивістю впливати на стан суспільних відносин, змінювати зв'язки між суб'єктами, сприяти чи, навпаки, гальмувати нормальний процес взаємодії між людьми. Правова поведінка може впливати на взаємовідносини суб'єктів, стан суспільних відносин тільки за зовнішньої вираженості, якщо вона сприймається іншими суб'єктами, обумовлює певні зміни в соціальному середовищі.

Правова поведінка виявляється у формі дій, що впливають на відносини між суб'єктами, чи у формі бездіяльності. Оскільки правова поведінка здійснюється суб'єктами, то вони повинні адекватно усвідомлювати обставини, характер поведінки і мати можливість здійснювати свою волю, скеровувати свої вчинки.

З формально-юридичної точки зору соціальна поведінка є правовою у випадку, коли вона регламентується нормами права. Умови і ознаки правових вчинків можуть бути прямо описані в текстах правових документів, або в останніх передбачено якісь інші заходи щодо моделювання правової поведінки.

Властивість правової поведінки впливати на стан суспільних відносин пов'язана не тільки з соціальною значущістю, але й особовим сенсом - реалізацією суб'єктами своїх інтересів. Тому правова поведінка тягне за собою для них певні юридичні наслідки. Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціальне корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за шкідливі дії.

Правова поведінка є одним із видів юридичних фактів, тих конкретних життєвих обставин, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. У цьому випадку правова поведінка розглядається як підвалини зміни стану правовідносин, як конкретні життєві обставини, виникнення яких залежить від волі людей і які описані в гіпотезах правових норм. Правова поведінка за своєю внутрішньою структурою складається з певних дій, в яких зовні виявляється ставлення суб'єкта до інших суб'єктів права. Правовий вчинок є елементом правової поведінки.

Слід зазначити, що в нормах права, як правило, моделюється не правова поведінка в цілому, а її елементи - правові вчинки. Правовий вчинок - це діяння, що складається з певних елементів, сукупність яких утворює його склад. Складовими елементами правового вчинку є: суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона.

Суб’єктом правового вчинку може бути фізична чи юридична особа, орган держави, громадське об'єднання тощо, котрі визнані дієздатними та деліктоздатними, тобто здатними здійснювати свої права і обов'язки, нести юридичну відповідальність. Суб'єкти правового вчинку - це ті суб'єкти, за якими визнається здатність усвідомлювати і скеровувати свої діяння. Цю категорію суб'єктів складають тільки правоздатні особи.

Суб’єктивна сторона правового вчинку відображує внутрішнє ставлення суб'єкта до свого діяння та його наслідків. Інакше кажучи, суб'єктивна сторона є тією частиною правосвідомості суб'єкта, що безпосередньо пов'язана з фізичною формою діяння і складається з цілей, мотивів, правових установок і т. ін.

Об’єкт правового вчинку - це явища навколишнього середовища, на які спрямовані діяння. Об'єктом правового вчинку виступають суспільні відносини, соціальні цінності.

Об’єктивну сторону правового вчинку утворюють ті складові, що характеризують форму його зовнішнього виразу: діяння (дія чи бездіяльність, засоби і т. ін.), суспільне значущі наслідки (корисні чи шкідливі), причинний зв'язок між діянням і його наслідком.

Відтак, правова поведінка - це сукупність соціальне значущих, виражених зовні у вигляді дій чи бездіяльності вчинків, що мають свідомо-вольовий характер, тим чи іншим чином регламентуються нормами права і обумовлюють правові наслідки.

Правомірна поведінка

Правомірна поведінка, на відміну від протиправної, характеризується соціальною корисністю, відповідністю моделям, відображення у правових нормах, позитивними юридичними наслідками. Основною юридичною ознакою правомірної поведінки є, з формального боку, її адекватність правовим нормам, а з погляду правової природи "правомірність". Під" нею розуміється: а) відповідність поведінки нормам права, праву взагалі; б) одиниця виміру, за допомогою якої, з погляду права, дається оцінка поведінки як такої, що має правову природу; .в) здатність права регулювати певну поведінку суб'єктів, а також властивість цієї поведінки бути врегульованою правовими засобами.

Правомірна поведінка має складний характер. Зокрема, вона пов'язана з правовідносинами не тільки як юридичний факт. Якщо під правовідносинами розуміти суспільні відносини, врегульовані нормами права, то правомірна поведінка є їх соціальним змістом, засобом втілення суб'єктивних прав і обов'язків у життя. Це дозволяє деталізувати співвідношення правомірної поведінки і реалізації норм права, правового регулювання в цілому. Правомірна поведінка являє собою загальну форму реалізації суб'єктивних прав і обов'язків, втілення правових настанов у життя, форму перенесення юридичних можливостей і необхідностей у соціальну дійсність.

Як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і обов'язків правомірна поведінка, випливаючи з характеру норм права, що реалізуються, здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання і використання, а також правозастосування, тобто становить єдність юридичного і соціального змісту реалізації норм права.

Правомірна поведінка в механізмі правового регулювання відображується у нормах права як модель; у юридичних фактах - як конкретні життєві обставини; у правовідносинах - як суб'єктивні права і обов'язки; в їх реалізації - як загальна форма і засіб, і насамкінець, в правопорядку - як його зміст. Це характеризує правомірну поведінку як явище, що об'єднує елементи механізму правового регулювання в єдине ціле.

За різними критеріями правомірна поведінка поділяється на види:

  • в аспекті юридичних фактів - на юридичні вчинки та індивідуальні акти; правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі діяння;
  • у плані реалізації норм права - на дотримання, виконання, використання і правозастосування;
  • як зміст  правовідносин - на здійснення суб'єктивних прав, обов'язків, законних інтересів суб'єктів;
  • за зовнішньою формою виразу - на дії і бездіяльність;
  • за способом детермінації - на активну, зумовлену внутрішніми причинами, і пасивну, відповідно до зовнішніх обставин;
  • за способом формування в текстах правових документів - на прямо чи безпосередньо передбачену правовими нормами;
  • за характеристиками суб’єктів - на індивідуальну і колективну, посадову, професійну та іншу.

Однією з найбільш відомих класифікацій правомірної поведінки є поділ її відповідно до особливостей суб'єктивної сторони на активно правову, звичайну, конформну і маргінальну.

Правова активність полягає у добровільності здійснення правових норм, переконаності в їх необхідності і справедливості, доброму знанні права, всебічної участі у правовій діяльності.

Звичайна правомірна поведінка характеризується тим, що необхідність її здійснення стала притаманною суб'єкту властивістю і може навіть не усвідомлюватись ним в усіх її аспектах.

Основу конформної поведінки становить пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища, яке здійснюється за принципом "робити так, як роблять інші".

Маргінальна поведінка базується на мотивах страху перед юридичною відповідальністю. Такий стан суб'єкта характеризується готовністю до протиправних дій у випадку послаблення нагляду за його поведінкою.

Протиправна поведінка (правопорушення)

Протиправна поведінка як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки. Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має анти правову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.

З точки зору теорії юридичних фактів протиправна поведінка відноситься до суспільне шкідливих (небезпечних) життєвих обставин, їх шкідливість виявляється у тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини і суспільства. На відміну від юридичних фактів-подій, юридичні факти-правопорушення характеризуються свідомо-вольовим характером і здійснюються тільки дієздатними суб'єктами.

Шкідливість юридичних фактів - подій і правопорушень - вимірюється кількістю суспільних зв'язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх відновлення. Причому можливі три варіанти:

  • один юридичний факт негативно впливає на велику кількість зв'язків між людьми;
  • юридичний факт вносить незначні зміни в стан спілкування людей, але загальна кількість подібних фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальне функціонування суспільства;
  • юридичний акт заподіює не відновлювані збитки суспільству чи людині.

Відомо, що право може впливати тільки на ті юридичні факти, що мають свідомо-вольовий характер, тобто протиправну поведінку суб'єктів. Крім цього, подібні юридичні факти повинні бути не випадковими, а зумовлюватись певними причинами і тому повторюватись у часі.

Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність. З формально-юридичного аспекту протиправність - це порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов'язків, закріплених у нормативно-правових документах. Сутністю правопорушення є свавілля суб'єкта, тобто таке зовнішнє виявлення його волі, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свободу інших суб'єктів. Правопорушення характеризується невиконанням забороняючих норм у формі дій чи бездіяльності. Не вважається правопорушенням невикористання суб'єктивного права, тому що можливість його реалізації залежить від власного розсуду суб'єкта.

Разом з тим не всі об'єктивно протиправні вчинки можуть вважатися правопорушеннями. Для останніх обов'язковою ознакою є наявність вини - внутрішнього негативного ставлення суб'єкта до інтересів людей, суспільства. Провина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільне шкідливі, свідомо-вольові, порушують норми права, але не відображують негативного ставлення суб'єкта до вимог правових приписів (наприклад, необхідна оборона). Наявність вини передбачає іншу ознаку правопорушення - можливість покарання, тобто застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. Суб'єкти, що вчинили об'єктивні правопорушення (без вини), зобов'язуються, і то не завжди, лише до відновлення порушених прав.

Отже, правопорушення, - це суспільне шкідливий, протиправний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність. До особливостей складу правопорушення слід віднести:

  • суб’єктом його є деліктоздатна особа, тобто така, що спроможна нести юридичну відповідальність;
  • необхідною ознакою суб'єктивної сторони є вина в формі умислу чи необережності; при умислі суб'єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і бажає настання його негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямий умисел); при необережності особа передбачала можливість негативних наслідків вчинку, але легковажно розраховувала їх відвернути (самовпевненість) чи не передбачала можливості настання цих наслідків, хоча могла і повинна була це зробити (недбалість);
  • об'єктивна сторона правопорушення відповідає на запитання, яким саме чином скоєно правопорушення, якою була діяльність (бездіяльність) суб'єкта правопорушення, в чому саме поведінка правопорушника відрізняється за результатом - суспільно-шкідливий результат правопорушення;
  • об'єкт правопорушення той самий, що і в складі правомірної поведінки, - суспільні відносини, соціальні цінності.

Правопорушення кваліфікуються за:

  • ступенем суспільної небезпеки - на злочини і провини;
  • належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права: кримінальні, цивільні, адміністративні і т. ін.);
  • колом осіб - особові і колективні;
  • за характером правових приписів - нормативно-правові і дисциплінарні.

Найбільш поширеною класифікацією правопорушень є їх поділ за ступенем соціальної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і провини. Злочинами визнаються правопорушення, з якими пов'язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні і особисті права людини. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів.

Правопорушення, що не настільки небезпечні, як злочини, і відповідальність за які не передбачено кримінальним законодавством, належать до дровини - цивільної, адміністративної, дисциплінарної.

Цивільні провини - це суспільне небезпечні порушення майнових і пов'язаних з ними особистих відносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів, цивільні провини не мають вичерпного переліку у законодавстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою значною мірою правовідновлюючі заходи.

Адміністративні провини - це суспільне небезпечні вчинки, які посягають на громадський або державний порядок, суспільні відносини в сфері державного управління, права і законні інтереси громадян, що регулюються нормами адміністративного, фінансового, аграрного та інших галузей права.

Дисциплінарні провини - це суспільне небезпечні вчинки, які заподіюють шкоду внутрішньому порядку діяльності підприємств, установ, організацій і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність.

Правопорушництво як система правопорушень детерміновано:

  • чинниками суб'єктивного характеру - низьким рівнем правосвідомості, правовим нігілізмом, деформаціями в ціннісних орієнтаціях людей;
  • конкретними протиріччями, що існують у суспільстві;
  • недоліками в правовому регулюванні, неефективною діяльністю правоохоронних органів тощо.


14.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!