Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Криміналістика: поняття, предмет, природа та завдання криміналістики
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Криміналістика: поняття, предмет, природа та завдання криміналістики

Криміналістика - одна з небагатьох юридичних наук, яку по праву можна назвати наукою про розкриття злочинів

Криміналістика - це поняття, що більше як сто років тому ввійшло в науку та практичну діяльність з питань боротьби зі злочинністю. Його поява пов'язана з іменем австрійського професора Ганса Гросса, котрий запропонував так називати нову галузь прикладних знань, покликану швидко і повно розв'язувати завдання, поставлені давніми римськими юристами - хто? що? де? за чиєю допомогою? для чого? яким чином? коли?

З того часу криміналістика пройшла велику еволюцію у своєму становленні та розвиткові, пережила розквіт - ейфорію досягнень та гіркоту застою. Для розвитку криміналістики доклали великих зусиль плеяда вчених і практиків, котрі розробляли її окремі аспекти та положення. Можна впевнено стверджувати, що криміналістика - це міжнародна наука, що не має меж.

Сьогодні криміналістика - це самостійна галузь спеціальних юридичних наукових знань, котра має свій предмет, систему, науково обґрунтовані прийоми та методи розв'язання наукових і практичних завдань.

Криміналістика - одна з небагатьох юридичних наук, яку по праву можна назвати наукою про розкриття злочинів. Саме вона дає слідчому й оперативному працівникові ключ до пізнання і дослідження події злочину, визначення її механізму, а також встановлення безпосередніх суб'єктів і об'єктів матеріального середовища, котрі беруть у ній участь. Професійні знання слідчого, які спираються на методи і засоби криміналістики, дають змогу розплутувати дуже складні збіги суб'єктивних і об'єктивних факторів, причинне пов'язаних зі злочином. У такому розумінні криміналістика має пріоритет в боротьбі зі злочинністю, а її методи й засоби сприяють удосконаленню діяльності державних структур, які здійснюють правоохоронну функцію. Зважаючи на це важко переоцінити соціальну роль криміналістики.

Криміналістика безпосередньо не займається розслідуванням і розкриттям злочинів, вона забезпечує слідчу, оперативну практику ефективними методами та технічними засобами, що постійно вдосконалюються.

Потреби практики визначають і завдання криміналістики, для вирішення котрих вона використовує досягнення суспільних, природничих і технічних наук. На їх основі розробляються нові криміналістичні засоби і методи збирання та дослідження речових доказів. Такий розвиток, з одного боку, зорієнтований на судово-слідчу практику, а з іншого - тісно пов'язаний із філософією, логікою, іншими галузями знань. Усе це сприяє розширенню діапазону дослідження джерел доказової інформації (мікрооб'єктів, слідів, звуку, запаху).

Криміналістика - це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне. У повсякденному розумінні криміналістику пов'язують з детективами Агати Кристі та Конан Дойля про досвідчених слідчих, славетних експертів або доблесних нишпорок, але справжній зміст криміналістики не відповідає поверхневому уявленню детективного жанру.

Поняття, предмет та завдання криміналістики

Термін «криміналістика» (від лат. сriminalis - те, що стосується злочину) уперше вживається наприкінці XIX ст. судовим слідчим, а згодом університетським професором Гансом Гроссом, який вважав її допоміжною по відношенню до кримінального права та визначав як вчення про реалії кримінального права.

Зародження криміналістики пов'язане із соціальним замовленням держави і суспільства науці: розробити нові засоби і методи розкриття і розслідування злочинів в умовах появи професіональної та організованої злочинності.

Історично криміналістика народилася в надрах кримінально-процесуальної науки й тому тісно пов'язана з теорією доказів.

Криміналістику слід розглядати у трьох аспектах: як науку, як навчальну дисципліну та як практичну діяльність у боротьбі зі злочинністю.

Криміналістика - це наука про закономірності злочинної діяльності та її відображення в джерелах інформації, які слугують основою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.

Криміналістика - наука про закономірності механізму вчинення злочину, виникнення джерел інформації про злочин і його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки і використання доказів, розроблених на ґрунті цих закономірностей спеціальних засобів і методів розслідування злочинів та їх запобіганню.

Становлення криміналістики як науки і процес удосконалення її предмета та методів відбувались відповідно до певних соціально-історичних умов, що змінюються, з урахуванням набутих знань фундаментальних наук. Уперше криміналістику як систему спеціальних знань визначив австрійський криміналіст Г. Гросс, котрий писав у 1892р., що "криміналістика за своєю природою починається лише там, де встановлюють... яким саме способом вчиняються злочини? Як дослідити ці способи і розкрити їх, які були мотиви вчинення того чи іншого злочину, які малися на увазі цілі - про те не говорить ні кримінальне право, ні процес. Це складає предмет криміналістики". Отже, за Г. Гроссом, криміналістика має вивчати способи вчинення злочину та методи його розкриття. Що стосується мотивів злочину, то їх дослідженням займається кримінальне право.

Пізніше С.М. Трегубов (1912р.) зазначав, що криміналістика являє собою застосування методів природничих і технічних наук щодо розслідування злочинів та встановлення особи злочинця. Аналогічної думки дотримувався й І.М. Якимов (1925р.). Одне з найбільш вдалих визначень криміналістики як "системи наукових, технічних і тактичних методів розкриття злочинів, системи, що охоплює разом з тим методику розслідування окремих видів злочинів", належить першому російському професорові криміналістики С.М. Потапову.

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні визначення предмета криміналістики: як науки про розслідування злочинів, або науки про розкриття злочинів, або науки про сукупність технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій. Останнім часом криміналістику визначають як науку про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.

Питання про предмет криміналістики довгий час залишалося дискусійним (наприклад, дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х років, що пов'язано зі складністю об'єкта пізнання, вивченням злочинної діяльності та діяльності щодо протидії злочинності).

У подальшому поняття предмета криміналістики перебувало в центрі уваги відомих криміналістів С.П. Митричева, А.І. Вінберга, О.М. Васильєва, В.П. Колмакова, І.Ф. Крилова, О.Н. Колесниченка, В.Я. Колдіна та ін.

Предметом будь-якої науки е річні сторони, властивості та відношення навколишнього світу, виділені в процесі практики і перетворені в об'єкт дослідження для розкриття їх спеціальних закономірностей.

Злочин являє собою складне соціальне явище, що характеризується своєю структурою, взаємозв'язками елементів, котрі через пізнання і кількісне вираження набувають сталого характеру і, таким чином, об'єктивно існують як певні закономірності. Злочин є об'єктом пізнання багатьох юридичних галузей знань, при цьому кожна наука досліджує ті закономірності, які складають її предмет.

Закономірність (тобто відповідність закону) - це діяльність, явище, процес, котрий відповідає певним правилам, нормам; це відношення, зв'язок, який підкоряється об'єктивному закону природи і суспільства. Стосовно до події злочину закономірність означає не тільки відповідність утворення інформації об'єктивним законам руху і відображення матерії, а й можливість прогнозування виникнення джерел інформації, управляти ними і цілеспрямовано використовувати їх у правоохоронній діяльності.

Уперше на закономірності звернув увагу відомий криміналіст Р.С. Бєлкін, який і увів їх як елемент у предмет криміналістики. Він дослідив і визначив такі закономірності: утворення слідів злочину; повторюваність процесів виникнення слідів; зв'язок між діями злочинця і настанням злочинного результату; зв'язок між способом вчинення злочину і слідами застосування цього способу; залежність вибору способу від конкретних обставин; зникнення доказів, тобто слідів злочину.

Аналіз наведених закономірностей дає змогу об'єднати їх у три групи.

Перша група

  • Повторюваність, тобто за наявності одних і тих же причин виникають однакові наслідки, наприклад кожного разу при дотику пальцем до гладкої поверхні виникає слід.
  • Зв'язок між дією і результатом, що настає. Сутність цієї закономірності полягає в тому, що настання злочинного результату завжди передбачає наявність злочинної діяльності. Будь-який слід-відображення обов'язково припускає наявність відображуваного. Цей зв'язок носить кореляційний характер і може бути виражений математично (кількісно).
  • Закономірне зникнення слідів-відображень, тобто слід у  часі поступово змінюється, втрачається частина відображених ознак. "Давній" слід менш інформативний.

Друга група

  • Зв'язок між способом дії та слідами злочину, тобто однакова взаємодія за інших рівних умов породжує однакові наслідки. Якщо вчинено крадіжку, то має бути відсутнім майно. У разі пострілу з близької відстані на об'єкті утворюються сліди кіптю.
  • Зв'язок між способом вчинення злочину та особою злочинця. Спосіб вчинення злочину образно називають почерком злочинця, проте він не дає змоги ідентифікувати суб'єкта, оскільки залежить від багатьох чинників об'єктивного і суб'єктивного характеру, які не завжди піддаються точному визначенню. Тому зв'язок між способом і особою суб'єкта носить ймовірний характер і реально проявляється лише в результаті масових спостережень.
  • Залежність способу вчинення злочину від конкретної обстановки. Діяльність злочинця хоча й носить відносно сталий характер, однак не може кожного разу повторюватися в усіх деталях, оскільки новий злочин скоюється за нових умов обстановки та часу. Тому образ дії злочинця залежить від ситуації, що склалася на місці події, а зв'язок має різний ступінь кореляції.

Третя група стосується зв'язків, які виникають з перебігом подій та явищ, пов'язаних із злочинцем та його суб'єктивними діями:

  • Приховування підготовки і вибору способів учинення злочину. Підготовка включає: вибір об'єкта, час, підготовку знарядь, формування злочинного угруповання, розподіл ролей, розробку плану дій.
  • Рекогносцировка місця вчинення злочину - підготовча діяльність - звичайно здійснюється приховано. Оскільки злочинець з'являється на місці майбутнього злочину, то не виключається можливість появи свідків, які випадково могли побачити підозрілих осіб.
  • Раптовий від’їзд, зміна зовнішності, місця проживання або роботи та інше нерідко пов'язані з вчиненням злочин.  Зрозуміло, тут немає прямого зв'язку, але дані життєвого спостереження - "незліченної статистики" - свідчать, що частіше за все раптове зникнення особи, зміна місця проживання, роботи, відбуття на відпочинок і т.п. пов'язані зі здійсненням якихось непристойних вчинків, злочинів, що слід ураховувати при по будові версій.
  • Нестандартна поведінка суб'єкта (настороженість, дратівливість, скритність тощо) свідчить про внутрішні переживання.

Прямий зв'язок із вчиненням злочину не вбачається, він може проявитися лише при значній кількості спостережень.

Розглянуті закономірності характеризують процес збирання, дослідження, оцінки та використання джерел криміналістичної інформації (доказів) і повинні входити в предмет криміналістики.

Збирання особистих і речових доказів складається з таких процедур:

  • виявлення джерел інформації, якими є люди і матеріальні об'єкти, що перебувають у твердому, сипкому, рідкому, газоподібному стані;
  • фіксація джерел, тобто використання технічних засобів і прийомів для зберігання джерела, його ознак і властивостей;
  • вилучення джерела інформації, тобто виділення джерела із матеріального середовища, його індивідуалізація і процесуальна фіксація у протоколі слідчої дії.

Джерела доказів досліджуються методами і засобами, які розробляються на підставі пізнаних закономірностей і механізму злочину. Тактичні прийоми і рекомендації, технічні засоби і науково-технічні методи їх використання при роботі з джерелами доказів називаються криміналістичними засобами. Вони поділяються на технічні, тактичні та методичні і розглядаються у відповідних розділах криміналістики.

  Таким чином, зважаючи на сказане раніше, криміналістика - це юридична наука про розкриття і розслідування злочинів, яка вивчає закономірності механізму злочину, виникнення джерел криміналістичної інформації та використання їх у правоохоронній діяльності. Для цього криміналістика аналізує і узагальнює:

  • закономірності механізму вчинення злочин, утворення джерел криміналістичної інформації, а також збирання, дослідження і використання їх для розкриття і розслідування злочинів;
  • судово-слідчу практику, виявляючи усе загальне і типове у вчиненні злочинів, їх розкритті та розслідуванні;
  • прийоми використання криміналістичної техніки для виявлення, фіксації та дослідження джерел криміналістичної інформації;
  • сучасні досягнення природничих, технічних наук, які с живильним середовищем удосконалення старих і конструювання нових засобів криміналістичної техніки.

Отже, наука криміналістика розробляє власні окремі методологію і засоби розкриття та розслідування злочинів. Тому вона має кілька підходів до визначення її предмета, а саме:

  • традиційний - через методи і засоби;
  • через закономірності;
  • інформаційний.

Традиційно предмет криміналістики визначали так: "Криміналістика - це наука про технічні засоби, тактичні прийоми і методи, які використовуються для виконання передбачених кримінально-процесуальним законом дій щодо виявлення, збирання, фіксації та дослідження доказів з метою розкриття і попередження злочинів" (С.П. Митричев, 1965-1973 рр.). У 1966р. Р.С. Бєлкін запропонував визначення криміналістики через закономірності: "Криміналістика - наука про закономірності виникнення джерел інформації стосовно злочину та його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки та використання доказів і про засновані на пізнанні цих закономірностей спеціальні засоби і методи судового дослідження та запобігання злочинів". У підручнику за редакцією В.Я. Коддіна "Криминалистика социалистических стран" (М., 1986) визначено предмет криміналістики в інформаційному аспекті: "Криміналістика - наука про закономірності руху кримінально-релевантної інформації при вчиненні та розслідуванні злочинів і засновані на них методи розкриття, розслідування та попередження злочинів".

Виникнення і становлення державності в Україні та її правової основи, формування відповідних структур, здійснення соціально-економічних і правоохоронних перетворень як і в кожній молодій державі супроводжуються сплеском злочинності та корупції. Цей період боротьби зі злочинністю вимагає особливих зусиль, оскільки криміногенна ситуація перетворилася в найбільш небезпечне зло, що створює серйозну загрозу побудові незалежної держави.

Наука криміналістика не розкриває і не розслідує злочинів. Вона своїми специфічними методами і засобами що  сприяє правоохоронній діяльності, підвищує її ефективність і тим самим виконує загальне завдання юридичної науки. Це загальне завдання служить основою для формування окремих завдань кожної юридичної науки, в тому числі й криміналістики. До окремих завдань криміналістики відносяться:

  • подальше вивчення закономірностей, які лежать в основі механізму злочину, розробка нових методів і засобів розкриття злочинів;
  • розробка нових і удосконалення старих засобів криміналістичної техніки для збирання, дослідження, оцінки і використання доказової інформації;
  • розробка заходів припинення злочину, який вже розпочався, та попередження злочину, що готується;
  • розробка слідчих і експертних засобів, прийомів та рекомендацій щодо криміналістичної профілактики злочинів;
  • розробка й удосконалення організаційних, тактичних і методичних основ попереднього і судового слідства;
  • активне вивчення і узагальнення слідчої, судової та оперативної практики, розробка на цій підставі автоматизованих інформаційних баз даних (АБД) для інформаційного забезпечення прийняття рішень у ході розслідування і попередження злочинів.

Окремі завдання криміналістики є динамічними і в разі зміни соціальних умов трансформуються.

Завдання криміналістики визначаються її соціальною функцією - сприяти своїми прийомами, методами і засобами справі боротьби зі злочинністю. Найбільш загальним завданням криміналістики є забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних, запобігання та припинення усіх кримінальне караних посягань. Боротьба зі злочинністю - це головне завдання усіх наук кримінального циклу.

Одним з основних завдань криміналістики у сфері боротьби зі злочинністю є розробка і застосування заходів щодо її попередження. Криміналістична профілактика, як діяльність уповноважених суб'єктів і напрям наукових досліджень, базується на загальних кримінологічних рекомендаціях по встановленню причин і умов, що сприяють конкретним злочинам, вживанню спеціальних криміналістичних заходів для їх профілактики, запобігання і припинення. Виходячи з цього, сутність криміналістичної профілактики - це сфера практичної діяльності та один з наукових напрямів криміналістичної науки.

Встановлення причин злочину й умов, що сприяли його вчиненню, є однією з обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі. Так, відповідно до ст. 23 КПК при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявити причини й умови, які сприяли вчиненню злочину. Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів щодо усунення цих причин і умов (ч. 1 ст. 23 КПК).

Суд, за наявності на те підстав, виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і вимагає прийняття відповідних заходів (ч. 1 ст. 23 КПК).

Система криміналістки

Система - це сукупність якісно визначених елементів, між якими існує закономірний зв'язок або взаємодія. Системність - об'єктивні властивості об'єктів матеріального світу, явищ і подій. Тому криміналістика як наука є сукупністю окремих частин знань, розміщених у певній послідовності за їх значимістю, взаємозв'язками і відношеннями.

Система криміналістики - це складові її частини або розділи розташовані в певній послідовності яким притаманна наявність внутрішніх і зовнішніх взаємних зв’язків. Частини та розділи, які були самостійними структурними одиницями, одночасно співвідносяться за змістом, певними  взаємозв’язками або закономірностями, які характеризують індивідуальне ціле.

  Криміналістика відокремилась від кримінального процесу як прикладна технічна дисципліна і тому спочатку вона називалася "поліцейською технікою". Згодом були виділені прийоми провадження слідчих дій, з'явився другий розділ - "слідча тактика", а у 30-х роках - третій розділ - "методика розслідування окремих видів злочинів" (окрема методика).

У середині 50-х років сформувалася методологія криміналістики. Сучасна система криміналістки має чотири розділи:

  • методологію науки криміналістики;
  • криміналістичну техніку;
  • слідчу тактику;
  • методику розслідування окремих видів злочинів.

З розвитком науки удосконалюється й її система. Аналіз нагромаджених сучасного криміналісткою знань показав, що функції, які вона виконує, не вміщуються в рамки традиційної системи. Тому запропоновані інші системи - більш дрібні, які відповідають цільовому принципу. У порівняльній таблиці наведено кілька сучасних систем криміналістики.

Розглянемо систему, прийняту Національного юридичною академією України.

1. Методологія науки криміналістики - це загальна теорія науки, яка охоплює вчення про методи пізнання, предмет науки, понятійний апарат, закономірності розвитку криміналістики в історичному аспекті. Вчення - це сукупність теоретичних положень в якійсь галузі знань, наприклад, вчення про криміналістичну ідентифікацію, сліди рук - дактилоскопія і т. ін. Вчення про криміналістику о окремою теорією, а сукупність таких теорій утворює загальну теорію криміналістики. Нині до числа окремих теорій криміналістики відносять криміналістичні вчення про навики, ознаки і властивості; ідентифікацію та групофікацію; спосіб та механізм вчинення злочину; криміналістичні версії, планування; слідоутворення; збирання, зберігання і обробку інформації тощо.

Мова науки - це специфічний понятійний апарат, за допомогою якого наука описує свій предмет дослідження. У мові слід розрізняти загальні та окремі поняття: перші - поняття філософських та інших наук, які використовуються взагалі в мові як засоби спілкування; другі - сугубо криміналістичні поняття, наприклад слідча ситуація, слідча версія, дактилоскопія, ідентифікаційний період та ін.

2. Криміналістична техніка. Власне техніка - дуже широке поняття, яке означає засоби діяльності людини, знаряддя праці, "інструментарій, що дозволяє зробити працю більш продуктивною і менш стомливою" Технічні засоби, які використовуються для роботи з джерелами доказів під час розслідування злочинів, прийнято називати криміналістичною технікою. Це поняття має два значення: 1) розділ науки; 2) сукупність технічних засобів (апаратура, інструменти та їх комплекти, які використовуються для збирання, дослідження і застосування доказів).

3. Криміналістичне слідознавство - розділ криміналістики, в якому досліджуються сліди-відображення, механізм їх утворення, методи і засоби виявлення, фіксації, дослідження і використання  розкритті злочинів. Слідознавство досліджує усі сліди-відображення, які утворюються внаслідок усіх форм взаємозв'язку (психічного, механічного, хімічного, фізичного і біологічного) матеріальних тіл живої та неживої природи. Тому слідознавство включає трасологію як вчення про слідоутворення тільки слідів-відображень, котрі копіюють зовнішню форму і побудову твердого взаємодіючого об'єкта.

Структуру слідознавства становлять вчення про сліди: джерела криміналістичної інформації, механізм слідоутворення, сліди людини - зовнішності, рук, ніг, шкірного покриву, обличчя, зубів, звукового мовлення, рухових навиків, слідів пам'яті суб'єктивних образів, сліди засобів вчинення злочину; вчення про документалістику - ознаки та властивості письма людини і машинопису, їх дослідження і використання в розкритті злочинів.

4. Криміналістична тактика. Термін "тактика", запозичений в військової галузі знань, означає мистецтво командувати військами. Тактика досліджує закономірності, характер і зміст бою, розробляє способи його підготовки та прийоми ведення.

Під час розслідування злочинів бойові дії не ведуться, проте слідчий перебуває в конфліктних ситуаціях із злочинцем та окремими учасниками процесу, наприклад лжесвідком, адвокатом та ін. Кожний із них може мати свою лінію поведінки, яка відрізняється від версії слідчого. У зв'язку з цим для розв'язання конфліктних ситуацій слідчий розробляє власну лінію поведінки і провадження слідства, вибирає тактичні прийоми спілкування, час та місце, технічні засоби тощо. Усе це становить поняття засобів слідчого, його "інструментарію", знарядь праці, які дозволяють зробити його діяльність більш продуктивною та легкою, безсумнівно, основою діяльності слідчого, тобто його тактики, є розумова дальність, вміння аналізувати слідчі ситуації, будувати версії та перевіряти їх шляхом оперування доказами. Тому структура слідчої тактики відображає різноманітну діяльність слідчого.

Дізнання як процесуальна форма розслідування має свої особливості, а отже, й тактику провадження дізнання і попереднього слідства для злочинів, які підслідні органам МВС.

Судове слідство жорстко регламентоване законом, але не можна передбачити всі ситуації, які виникають між сторонами в суді та вимагають специфічних прийомів їх розв'язання. Тому судове слідство має свою тактику розгляду кримінальних справ.

Криміналістична тактика - це дослідження вчення про версії та планування слідства, принципи криміналістичної тактики; вчення про засоби криміналістичної тактики і тактики окремих слідчих дій; основи оперативної та судової тактики.

5. Криміналістична методика, або методика розслідування окремих видів злочинів, як розділ криміналістики є системою наукових положень і заснованих на них рекомендацій щодо розкриття і попередження злочинів: економічних, проти особи, особистої та громадської (колективної) власності, суспільної безпеки, суспільного порядку і здоров'я громадян, охорони навколишнього середовища.

Криміналістичну методику можна представити як практичну реалізацію в діяльності органів дізнання і попереднього розслідування криміналістичної техніки та слідчої тактики, де технічні засоби в ефективному поєднанні з прийомами та рекомендаціями тактики забезпечують цілеспрямовану діяльність слідчого щодо розкриття і розслідування злочинів. Методика інтегрує усі розділи науки криміналістики в єдину пізнавальну блок-систему, яка є методологічною основою виявлення, збирання, дослідження, оцінки і використання криміналістичної інформації.

Криміналістичну методику справедливо визначають як систему окремих теорій, принципів і положень, котра включає криміналістичну характеристику, загальні принципи побудови окремих методик, криміналістичну класифікацію злочинів, розкриття злочинів "по гарячих слідах", форми і методи використання громадськості в розслідуванні, вчення про інформаційне забезпечення слідчого, дізнавача, прокурора і суду для прийняття процесуальних рішень.

Система криміналістичної методики будується на різних підставах, головним чином - виходячи з кримінально-правової класифікації, способу і місця вчинення злочинів, суб'єктів злочинної  діяльності  тощо.

Таким чином, криміналістична методика є сукупністю окремих теорій, принципів і методологічних основ щодо використання засобів та прийомів криміналістичної техніки і тактики для розслідування і попередження злочинів.

Природа криміналістики

Визначальну роль у розвитку наук на сучасному етапі науково-технічної революції відіграють процеси інтеграції і диференціації наукового знання, розширення і поглиблення фундаментальних наук. В результаті переглядаються традиційні уявлення про природу деяких приватних наук, їхнє місце в системі наукового знання. Однієї з таких наук є криміналістика. З моменту її зародження представлення про предмет цієї науки кілька разів змінювалися.

Первісне виділення криміналістики з карно-процесуальної науки здійснювалося на підставі уявлень про неї як про наукову дисципліну техніко-прикладного характеру (Р. А. Рейсі, Э. Локар). Перші вітчизняні криміналісти - Г. Ю. Манні, В. И. Громов, Е. У. Зіцер не вважали криміналістику правовою наукою. Так, на думку Г. Ю. Маннса, криміналістика - прикладна технічна дисципліна, хоча і веде своє походження від карно-процесуальної теорії і тісно зв'язана з карно-процесуальним правом. В. И. Громов називав криміналістику "науковою технікою розслідування". Прихильники концепції криміналістики як технічної дисципліни у своєму прагненні відмежуватися від кримінально-процесуальної науки доводили, що в її рамках неможливі існування і розвиток криміналістики. У той час такий підхід, безсумнівно, сприяв твердженню криміналістики як самостійної науки.

Але надалі погляд на криміналістику як на технічну науку почав стримувати її розвиток і обмежувати сферу рекомендацій, що даються. Необхідність підвищення ефективності боротьби зі злочинністю обумовила розробку тактики і методики розслідування і, як результат, перегляд представлень про природу криміналістики. Одночасно виникли дві концепції.

Одна з них розглядала криміналістику як науку виключно юридичну. Відповідно до іншої криміналістика визнавалася наукою двоїстої природи - правової і технічної. Найбільше чітко ця подвійність була сформульована П. И. Тарасовим-Родіоновим. Він писав про два напрямки, що існують у криміналістичній науці: розкриття і розслідування злочинів і методи дослідження речовинних доказів, причому вказував, що ці "дослідження виробляються на підставі перероблених і пристосованих у цих цілях даних природних і технічних наук". У результаті бурхливої дискусії, що розгорнулася в 1952-1955 р., перемогла думка про юридичну природу криміналістики, що чітко визначило її місце в системі юридичних наукових дисциплін, продемонструвало роль криміналістичних наукових знань у процесі карного судочинства. На доказ правильності цієї концепції приводилися численні аргументи, що можуть бути зведені до наступного:

  • криміналістика - правова наука, оскільки її предмет і об'єкт пізнання, розв'язувані нею задачі лежать у правовій сфері;
  • усі рекомендації, розроблювальні криміналістикою для практики, носять правовий характер, засновані на законі;
  • найбільше тісно криміналістика зв'язана з правовими науками, історично зародилася в надрах карно-процесуальної науки. Зв'язки  із природними і технічними науками хоча й існують, але носять приватний і локальний характер.

Однак не всі вчені цілком розділяли цю точку зору. У деяких роботах (А. Р. Шляхів, А. А. Эйсман, В. С. Митричев і ін.) згадувалося про те, що в криміналістиці маються розділи не чисто юридичної природи. Однак це були усього лише згадування і не більш; практично до середини 90-х рр. концепція юридичної природи криміналістики не піддавалася ревізії, поки один з найбільш активних її прихильників - Р. С. Бєлкін не засумнівався в безперечності вищенаведених положень, переосмисливши своє відношення до природи цієї науки. Оскільки його точка зору в даний час розділяється багатьма криміналістами , приведу основні аргументи в її підтримку.

Далеко не всі об'єктивні закономірності, що складають предмет криміналістики, лежать у правовій сфері. Аналіз закономірностей, що відповідно до вищенаведеного визначення складає предмет криміналістики, показує, що далеко не усі вони мають правову природу. Багато хто з них узагалі відносяться до будь-якої людської діяльності. Якщо сама мета цієї діяльності є протиправною, то закономірності, наприклад, слідоутворенняя не будуть мати такої специфіки. Справді, сліди частин зброї, з якого зроблене убивство, можуть не відрізнятися від залишених при стрілянині в тирі. У тім і в іншому випадку сліди - результат дії тих самих закономірностей. Що стосується закономірностей дослідження й оцінки доказів, те це загальні закономірності змістовного й оцінного пізнання. Специфічними є лише умови й об'єкти пізнання. Не можна однозначно вважати криміналістику юридичною наукою і на підставі аналізу розв'язуваних нею задач, оскільки на розробку засобів і методів розкриття, розслідування і запобігання злочинів спрямовані й інші науки, наприклад судова медицина, судова психіатрія, що не перестають через це бути природничонауковими галузями знання. Звичайно, є задачі, що дозволяються винятково криміналістичною наукою і що носять яскраво виражений правовий характер, однак цими задачами не вичерпується весь зміст криміналістики.

Аж ніяк не всі рекомендації, що даються криміналістикою, можна розглядати як правові. Правовий характер має процесуальна процедура проведення, наприклад,  допиту, огляду місця події, але не криміналістичні рекомендації  їх здійснення. Ще менше юридичного в правилах виявлення, фіксації і вилучення слідів рук, ніг, знарядь і інструментів і ін. Безумовно, криміналістичні рекомендації повинні розроблятися відповідно до принципу законності, але більшість технічних засобів збирання і дослідження доказів байдужі для закону. Аналогічна ситуація складається й у відношенні багатьох тактичних і методичних рекомендацій (наприклад, по плануванню розслідування).

Тези  про те, що зв'язки криміналістики з природними і технічними науками - приватні і локальні, тоді як правові науки є її живильним  середовищем спростуються самим життям. Криміналістика сьогодні в силу інтеграції і комплексності наукового знання є основним провідником досягнень природних і технічних наук у сферу судочинства. Навіть якщо залишити осторонь якісне розширення можливостей криміналістичної техніки і розглядати тільки стан тактики і методики, стає ясно, що розвиток цих розділів неможливо без інтеграції в них досягнень інформатики, теорії прийняття рішень, психології і т.п.

Приведений вище аналіз показує, що в криміналістиці не можна виділити виключно правові і виключно природничонаукові чи технічні розділи, комплекси знань, як деякі фіксовані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань, а не сукупність наук, і є наукою не комплексної (оскільки це припускає об'єднання окремих знань без їхнього злиття), а синтетичної природи.

Криміналістика - посідає певне місце серед інших наук, виконує притаманні їй функції, має власний потенціал та призначення. Накопичення наукових знань час від часу призводить до зміни її наукової парадигми (змінення системи пануючих ідей).

За своєю природою криміналістика - це юридична наука. Такий погляд сформувався в 1952-1955 рр. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у наступних тезах:

  • криміналістика - правова наука, оскільки її предмет і об'єкти пізнання належать до сфери правових явищ;
  • криміналістика - правова наука, тому що її службова функція і завдання відносяться до правової сфери діяльності державних органів, правових процесів розслідування та судового розгляду;
  • усі рекомендації криміналістики мають правовий характер, засновані на законі, відповідають його духу і букві;
  • головним «живильним середовищем» для криміналістики є право;
  • багато наукових рекомендацій криміналістики запроваджуються у змісті правових норм;
  • історично криміналістика була народжена у рамках саме правової - кримінально-процесуальної науки.

Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики. Одним з таких напрямів є визначення природи криміналістики як технічної або природничо-технічної науки. Ці погляди характерні для етапу становлення криміналістики як самостійної галузі знань (представники таких поглядів - Р. А. Рейс, Е. Локар, Г. Ю. Манне, В. І. Громов, Є. У. Зіцер). Причина такої оцінки природи криміналістики - у її змісті на той час (поліцейська чи кримінальна техніка), а також прагнення відмежуватися від кримінально-процесуальної науки у самостійну галузь, створити власний предмет і методи дослідження. Причиною є також суттєвий вплив на криміналістику природничих і технічних наук (математики, фізики, хімії, біології, психології та ін.), використання методів і прийомів цих наук. На той час погляди вчених-криміналістів були прогресивні і сприяли розвитку нової науки. У цей період виникають такі галузі криміналістики, як судова хімія, судова фізика, судова біологія та ін.

Криміналістика активно і творчо використовує дані технічних і природничих наук відповідно до своїх завдань. Форми використання даних інших наук були різні: просте використання, пристосування, трансформація. У подальшому криміналістика теж почала впливати на інші науки:

методи криміналістики застосовували в інших галузях знань; криміналістика дозволяла встановлювати факти не пов'язані з вчиненням злочинів.

Криміналістику розглядали також як науку подвійної природи - правову і технічну (найчіткіше цей погляд сформулював П. І. Тарасов-Радіонов). Прибічники такого підходу наполягали на двох напрямах у криміналістиці:

  • розкриття і розслідування злочинів;
  • методи дослідження речових доказів.

Помилковість поглядів концепції подвійної природи криміналістики полягає у механічному розподілі єдиної науки на правові та неправові її розділи.

Розвиток криміналістики, особливості її предмета, складність закономірностей, які вона вивчає, залишають дискусійним питання про природу науки. В останні роки з'явилися нові погляди на природу криміналістики, згідно з якими криміналістика - це наука синтетичної природи (Р. С. Бєлкін та ін.). На думку цих вчених, в криміналістиці неможливо виділити суто правові та суто природничо-наукові, або технічні розділи, комплекси знань як певні фіксовані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань.

Принципи, функції, джерела, закони розвитку та методи криміналістики

Під принципом розуміється яке-небудь вихідне положення теорії,  науки і т.п. або внутрішнє переконання людини, його погляд на речі. Під принципами криміналістичної науки треба розуміти ті основні умови, що визначають гносеологічну спрямованість криміналістичних наукових досліджень, розглядаючи при цьому останні як одну з різновидів єдиного процесу наукового пізнання. Таке розуміння криміналістики дозволяє зробити висновок про те, що в зазначеному змісті немає і не може бути ніяких специфічних принципів даної галузі знання, а є застосування загальних принципів науки до пізнання специфічного предмета криміналістики:

  • об'єктивність;
  • історизм;
  • системність науки.

Принцип об'єктивності означає, що криміналістична наука існує і розвивається на фундаменті матеріалістичної діалектики як загальної філософської методології, спирається на критерій практики при вирішенні наукових проблем, виходить з розуміння свого органічного зв'язку з матеріалістичною філософією. Реалізація принципу об'єктивності в криміналістиці з цього погляду означає філософську розробленість її проблем, застосування категорій і законів діалектики для дослідження різних сторін предмета даної науки.

Ні одну конкретну приватну науку неможливо відокремити від тієї чи іншої філософської концепції як способу підходу до вирішення задач цієї науки. У природі не існує "чистої" науки, не зв'язаної зі світоглядом її представників, тому що філософський і конкретно-науковий підходи до вивчення предмета науки існують у єдності.

Вираженням принципу об'єктивності в криміналістиці служить непримиренність до помилок і недоліків у наукових дослідженнях, висока вимогливість до рекомендацій науки практиці. Реалізації цієї сторони принципу об'єктивності сприяє дух творчої вільної дискусії, властивій криміналістиці, відсутність у ній монополізму і диктаторського нав'язування своїх поглядів.

Принцип історизму відбиває діалектична вимога розглянути предмет пізнання з позицій його виникнення, розвитку, зникнення. Жодне явище не може бути вивчене і зрозуміло, якщо розглядати його окремо від усього навколишнього, поза зв'язком з іншими явищами, у відриві від його історії.

Принцип системності науки означає такий підхід до предмета пізнання, при якому криміналістика в цілому, окремі її розділи і напрямки, досліджувані нею об'єкти і явища і т.п. розглядаються як елементи, тобто взаємозалежні і взаємообумовлені частини цілого.

Принцип системності науки відбиває дія такого загального закону її розвитку, як закон безперервності нагромадження наукового знання. Реалізація цього принципу забезпечує і поступальний розвиток науки, тому що дозволяє погоджувати наявні знання з новими й очікуваними.

Як і будь-яка наука, криміналістика має теоретичну і практичну (прикладну) функції. Вона зводиться до створення таких видів наукової продукції, розроблювальних з урахуванням потреб працівників органів дізнання, попереднього слідства, експертів-криміналістів, прокурорів і судових органів, що надходять на «озброєння» цих осіб і органів, і використовуються ними в ході здійснення своєї професійної діяльності в рамках кримінального процесу. У коло такої продукції входять засоби криміналістичної техніки, методи і методики її застосування, правила і прийоми підготовки і здійснення окремих слідчих дій і заходів, методики вирішення різного рівня загальних і ситуаційних задач на тих чи інших стадіях, етапах розшукової діяльності в кримінальному процесі. Що стосується теоретичної функції криміналістики, те її реалізація виходить із подвійної задачі розвитку науки і створення міцного теоретичного фундаменту для розробок  прикладного характеру. У цих цілях створюються і безупинно удосконалюються поняттєво-термінологічний апарат криміналістики, методи, підходи, концепції, процедури, програми і методичний інструментарій (анкети, запитальники і т.д.) одержання, використання вченими знання про об'єкт науки, його окремих  елементах. У рамках цієї функції йде процес формування і розвитку загальної і приватних криміналістичних теорій і вчень (теорії криміналістичної ідентифікації, кібернетики, віктимології, моделювання, вчень про ознаки злочинів, про криміналістичну версію, про організацію розслідування і т.д.), розробляються, удосконалюються криміналістичні систематики,  класифікації, типології, характеристики.

Основними джерелами, з яких дослідники черпають необхідну їм інформацію, є:

  • закони й інші нормативні акти (включаючи підзаконні), що регулюють боротьбу з правопорушеннями, а також інші сфери діяльності і відносини, що досліджуються в кримінальному процесі;
  • дані кримінальної, моральної і народногосподарської статистики;
  • матеріали кримінальних справ, різних перевірок, що проводяться правоохоронними органами, інші документи прокурорської, слідчої, експертної, оперативно-розшукової, судової практики, а також документи і дані контролюючих органів, що використовуються в роботі по виявленню, розкриттю, попередженню злочинів, інших правопорушень;
  • теоретична, методична, довідкова література, науково-технічні досягнення, інші продукти наукової творчості в сфері юридичної й іншої наук, дані, що характеризують досвід і результати їхнього практичного використання в різних галузях народного господарства, оборонного комплексу, у слідчій практиці;
  • 5)думки, оцінки, висновки, ідеї, пропозиції, інші ініціативи визначених груп населення (слідчих, прокурорів, експертів, суддів, працівників органів дізнання, свідків, потерпілих, обвинувачуваних і т.д.), корисні з точки зору оптимізації наукових досліджень і впровадження отриманих результатів у практику боротьби зі злочинністю.

Поряд із законами (закономірностями) науки, як уявними ідеалізованими образами, моделями об'єктивних законів, існують і закони розвитку науки. У їхнє коло входять, по-перше, загальні закони розвитку різних наук, що визначають загальні умови формування, зміни і використання наукового знання (закон безперервності нагромадження наукового знання, закон інтеграції і диференціації наукового знання, закон зв'язку і взаємодії науки і практики і т.д.); по-друге, специфічні закони розвитку конкретних наук. Останні відбивають особливості, своєрідність прояву загальних законів у межах тієї чи іншої області наукового знання.

До числа специфічних законів розвитку криміналістики віднесені наступні закони:

  • обумовленість криміналістичних досліджень потребами практичних органів, що ведуть боротьбу з протиправними, суспільно небезпечними діяннями;
  • 2)зв'язок і наступність між раніше існувавшими, тими що існують і виникають у криміналістиці концепціями;
  • активне, цілеспрямоване, творче вивчення криміналістами досягнень інших наук юридичного і неюридичного профілів, пристосування їх для цілей своєї науки і пошуково-пізнавальної діяльності в кримінальному процесі;
  • освоєння досягнень і передового досвіду оперативно-розшукової діяльності, вивчення експертної, слідчої і судової практики і використання в наукових розробках;
  • облік і використання в криміналістичних дослідженнях даних про стан, структуру, динаміку, тенденцію розвитку суспільно небезпечних проявів у нашій країні і за її  межами, даних про інші соціальні процеси;
  • застосування в наукових розробках положень законів і іншого нормативного матеріалу, що регулюють боротьбу з злочинністю іншими негативними явищами, а також використання даних про ефективність і результати їхнього застосування на практиці.

Методи криміналістики - це способи вирішення наукових задач у ході криміналістичних досліджень теоретичного і прикладного характеру. По своїй назві, процедурам реалізації і деяких інших ознак методи криміналістики нерідко збігаються з тими методами, що використовуються в практиці правозастосовчих органів. Однак методи науки не можна плутати з методами практики, не можна замінювати методами практики методи науки і навпаки, оскільки одні від інших відрізняються цілями і задачами, формою, суб'єктами застосування, навколо і характером пізнаваних об'єктів і умов одержання і використання знань про них. Варто враховувати: часто те, що є методом вирішення якої-небудь задачі на практиці, відноситься до числа продуктів, результатів творчості, знань, отриманих на основі застосування будь-яких методів науки.

У криміналістичних наукових дослідженнях застосовуються:

  • загальнонаукові пізнавальні методи, теоретично осмислені філософією і деякими іншими науками (до їхнього числа відносяться спостереження, вимір, опис, порівняння, експеримент, моделювання, математичні методи і т.д.);
  • галузеві методи, теорія яких розробляється у фізику, хімії, соціологам і іншим конкретним галузям науки (вони підрозділяються на природничо-наукові і методи гуманітарних наук);
  • специфічно криміналістичні (спеціальні методи криміналістики).

Як показує аналіз практики наукових криміналістичних досліджень, найбільше часто в останні роки використовуються наступні методи: логіко-юридичний аналіз; системно-структурний підхід; принципи цілісності, системності, історизму; анкетування; гіпотеза; спостереження; вимір; опис; експеримент; моделювання; ідентифікація.

Висновок

Діяльність злочинних структур в усе більшій мірі спрямована на здійснення злочинів у сфері наркобізнесу, економіки, зовнішньоекономічної, банківський діяльності. Організована злочинність має значну матеріальну базу, яка утворена за рахунок засобів, отриманих злочинним шляхом. У злочинні організації вступають десятки осіб, що роблять значну кількість злочинів як на Україні, так і за її кордоном. Усе це передбачає, що випускникам Академії ДПС України, Національної Академії МВС України та Академії служби безпеки України  під час роботи в підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю знадобляться глибокі,  спеціалізовані знання, уміння, навички роботи з розкриття злочинів.

Розвиток кримінального, кримінально-процесуального законодавства, прийняття Закону про оперативно-розшукову діяльність, дозволяють значно розширити арсенал засобів і методів доведення при розслідуванні діяльності злочинних структур. Цим обумовлене особливе значення криміналістичних знань для боротьби зі  злочинністю.

Проводячи всебічний аналіз криміналістики, її предмету, завдань, можна зробити висновок що вона формує у курсантів та студентів наступний комплекс знань, умінь і навичок:

  • використання техніко-криміналістичних засобів і засобів обчислювальної техніки в процесі розкриття і розслідування діяльності злочинних структур;
  • інформаційно-аналітична робота з оцінки доказової  інформації, що дозволяє прийняття тактичних рішень, висування версій, прогнозування і планування;
  • тактика проведення слідчих дій і її особливості при розслідуванні діяльності злочинних структур;
  • криміналістичні методи виявлення рольових функцій учасників злочинних структур;
  • методи  забезпечення  безпеки,  дотримання  вимог  збереження слідчої і службової таємниці;
  • криміналістичні методики розслідування окремих  категорій злочинів, що є типовим проявом діяльності злочинних структур;
  • організація розслідування, комплексне використання сил і засобів.

Список використаної літератури

1. Белкин Р.С. Курс криміналістики. – М. 1997.

2. Белкин Р.С. Предмет советской криминалистики // Криминалистика /  под ред. Р.С. Белкина., Г.Г. Зуйкова. – М., 1968.

3. Белкин Р.С., Краснобаев Ю.И. О предмете советской криминалистики // Правоведение. – 1967. - № 4.

4. В.П. Бахін, І.В. Гора, П.В. Цимбал Криміналістика. Курс лекцій – Ірпінь, 2002.

5. Васильев А.Н., Яблоков Н.П. Предмет, система и теоретические основы криминалистики. – М., 1984.

6. Васильев А.М. Предмет, метод и система криминалистики // Криминалистика / Под ред. А.М. Васильева. – М., 1980.

7. Гарбар В.П., Лукашевич В.Г., Перепелица А.М., Топчева В.П. Некоторые вопросы изготовления и использования субъективных рисованных портретов в следственной практике // Криминалистика и судебная экспертиза. – Вып. 37. – Киев., 1988.

8. Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики. – Спб. 1908.

9. Дулов А.В. Предмет криминалистики // Криминалистика: Учебное пособие. – Мн., 1996 г.

10. Золотов Б.Л. Современная криминалистическая техника.– М., 1973.

11. Журавель В.А. Проблеми теорії та методології криміналістичного прогнозування. – Харків., 1999.

12. Криминалистика: Учебник  / Под ред. Р.С. Белкина. – М., 1999.

13. Колдін  В.Я. Предмет, методология и система криминалистики // Криминалистика социалистических стран / Под ред. В.Я. Колдіна. – М., 1986.Трегубов  С.М. Основы уголовной техники. – Пч., 1915.

14. Кримінально-процесуальний кодекс України.

15. Образцов В.А. Криминалистика: Курс лекций. – М., 1996 г.


14.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!