Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Сутність права, функції, принципи та значення права
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Сутність права, функції, принципи та значення права

Термін "право" вживається у процесі спілкування людей досить часто, відображуючи при цьому різні аспекти їхнього суспільного життя

Так, слово "право" означає можливості, які має соціальний суб'єкт, сукупність (систему) особливих правил соціальної поведінки загального характеру, відповідність форм явища його сутності тощо. Багатозначність слова "право" зумовлюється тим, що воно започатковано від слова "правда", корінь "прав" є основою багатьох слів, зокрема, "правий", "справедливий", "правило", "правдивий", "правильний", "правити" і т. ін.

Розуміння держави в історії державно - правової думки можна пов'язувати з поглядами софістів , Сократа ,Платона , Арістотелля , Цицерона, Греція , Канта , Гегеля та інших філософів.

Подальші погляди на державу розвивались у працях Ш.Монтеск'є , Ж.-Ж. Руссо , ДЖ. Локка , О.Радищева ,Б. Констана , І. Бентама та ін.

Особливості сучасної державно - політичної думки позначена різноманітністю теорій і концепцій держави , що обумовлено історичними особливостями розвитку тих чи інших країн ; різноманітністю методологічних підходів щодо вирішення питань сутності , соціального призначення держави ; існуванням країн різного рівня розвитку та іншими чинниками. На відміну від минулих концепцій держави , які розглядають її як знаряддя класового панування , сучасні концепції в умовах формування цивілізованого суспільства , нового державно - політичного мислення на засадах де ідеологізованості міжнародних відносин , пріоритету загальнолюдських цінностей здебільшого вбачають у ній механізм забезпечення цілісності суспільства, вирішення загальних справ, соціального компромісу.

Так що ж у такому разі уявляє собою право ? Як ми його розуміємо?

Насамперед, слід сказати, що право не є будь - якими нормами і взагалі не тільки і не стільки нормами, встановленими державою. Право - це й не правова доктрина і не судова практика (право юристів), не звичайне право, й не інші акти, які містять правила (норми) поведінки, які у сукупності прийнято називати в юриспруденції джерелом права у формальному розумінні слова, або формами правоутворення . Це той же юридичний позитивізм! Справжні ж витоки права криються не у державі і не у названих вище джерелах, а системі реально існуючих суспільних відносин, основу яких у будь - якому суспільстві складають відносини матеріального виробництва і споживання, а серцевину - відносини власності. Саме ці відносини. Не держава або будь - що інше , є справжнім джерелом права. При тому не в кінцевому підсумку , а у самому прямому розумінні. Роль законодавця й усіх інших осіб , які задіяні у сфері права , - не винаходити норми права , а виводити їх з реально існуючих відносин , передбачаючи їх подальший можливий поступовий розвиток. Те , що встановлення норм права опосередковано волею законодавця або будь - кого іншого, зовсім не означає , що сама по собі ця воля і є правом . Вона є лише засобом об'єктивізації права, яке у реальному житті проростає з матеріальних та інших потреб людей у процесі їх спілкування.

Протягом тривалого часу вважалося, що вітчизняна юридична наука спиралася на єдино вірне та завершене правове вчення, що базувалося на "беззаперечних" положеннях марксистсько-ленінської теорії розвитку суспільства. Але нині на зміну всепоглинаючому марксизму-ленінізму в науку прийшов плюралізм теорій, концепцій, доктрин, вчень, що знайшло своє відповідне відображення і в правознавстві, що сьогодні характеризується різноманітністю підходів у визначенні сутності, змісту, форм існування права, коли поряд із нормативним розвиваються й інші підходи до праворозуміння - соціологічний, системний, аксіологічний, функціональний тощо.

Право - це специфічна форма регулювання поведінки людей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що створили державу з метою захисту їх прав, свобод і власності, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізованого правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави.

Право є юридичною основою для виникнення держави. Держава не може існувати без права.

Поняття права

Право завжди пов'язане з суспільним життям людини. Людина є носієм і основним споживачем його приписів (норм), а її інтереси і потреби - джерелом змісту правил поведінки людей в суспільстві. Право забезпечує загальний порядок, що проявляється в суспільній поведінці людей, установ, організацій і держави. Право проявляє себе як загальний обов'язковий порядок, що панує над волею кожної людини. Правове регулювання - це проголошення державою вимог до людини в формі правових приписів, з одного боку, та виконання особою цих вимог (правових обов'язків) - з другого.

Право - це специфічна форма регулювання поведінки людей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що створили державу з метою захисту їх прав, свобод і власності, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізованого правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави.

Право є юридичною основою для виникнення держави. Держава не може існувати без права.

Кожне суспільство потребує регулювання відносин між людьми, охорони і захисту таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюються за допомогою соціальних норм. В їх системі право займає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).

Як загальносоціальне явище:

  • а) право характеризується певною свободою і обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх одноіменних суб'єктів;
  • б) права об'єднань, груп, прошарків;
  • в) права нації, народу;
  • г) права людства.

Юридичне право - це свобода і обґрунтованість поведінки людей у відповідності з діючими нормативно-правовими актами та іншими джерелами права.

Твердження про те, що право відірвано від держави, породило різноманітні концепції праворозуміння: природне право, позитивне право, реалістичну, психологічну та інші концепції права.

Юридичне (позитивне) право в свою чергу поділяють на об'єктивне і суб'єктивне. Об'єктивним юридичним правом називають системи всіх основних приписів, що встановлені, охороняються, захищаються державою, носять загальнообов'язковий характер і є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки суб'єктів, і існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

Юридичне суб'єктивне право визначається як певна можливість, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує використовувати чи не використовувати йому своє право.

До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як волевиявлення держави можна віднести:

1) право - це система правових норм;

2) це правила поведінки загального характеру;

3) ці правила носять загальнообов'язковий характер;

4) вони тісно зв'язані між собою, діють в єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;

5) формально визначені, закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;

6) встановлюються, санкціонуються, гарантуються і забезпечуються державою і її органами;

7) в своїй сукупності регулюють соціальні (правові) відносини між людьми;

8) змістовно правила поведінки мають встановлюватися державою з урахуванням принципів рівності, справедливості, гуманізму і милосердя.

Право - це ознака цивілізації, культури суспільства, людства, являє собою соціальну цінність, благо як для суспільства взагалі, так і для кожного його члена зокрема. Право як прояв цивілізації, продукт громадянського суспільства на чільне місце покладає визнання людини як розумної, вільної істоти, яка спроможна самостійно вирішувати, що для неї добре, а що - погано, тобто в цьому випадку діє презумпція свободи людини, визнання самостійності, автономності її поведінки у сфері особистого життя від волі держави. Таке тлумачення права докорінним чином відрізняє гуманістичне праворозуміння від поглядів на право в патерналістських, авторитарних та тоталітарних суспільствах. Де, навпаки, діє презумпція сваволі людини, її нездатності до внутрішньої саморегуляції, вважається, що член суспільства може жити переважно лише за нормами поведінки, встановленими державою або іншими соціальними інститутами (церквою, політичною партією тощо). Подібне тлумачення права спотворює його сутність і насправді є проявом безправності людини, інструментом державного примусу, механізмом зовнішнього власного впливу на поведінку особи.

Таким чином, право як волевиявлення держави - це система загальнообов'язкових, формально-визначених, встановлених чи санкціонованих державою та нею забезпечених правил поведінки, що регулюють найважливіші суспільні відносини в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення.

Сутність права

Явище і суть - філософські категорії, які використовуються для пізнання соціальних закономірностей розвитку суспільства. Аналіз «явища» як феномена дає можливість виділити і побачити зовнішні його ознаки в практичному житті, як правило, візуально. Категорія «суть» відображає ядро, головні риси явища, які не лежать на поверхні, а потребують дослідження і застосування теоретичного абстрактного мислення. Щоб визначити суть явища, потрібно дуже часто звертатись до полярних категорій, аналогічних явищ, що ми і намагались зробити, відмежувавши право від безправ'я і правопорушень.

Спеціалісти вважають, щоб визначити суть держави і права, потрібно визначити або відповісти на два питання: чиї, якого класу, соціальних груп виражаються інтереси в праві і законодавстві, і чиї інтереси вони захищають? Визначаючи суть буржуазного права, Маркс і Енгельс в «Маніфесті Комуністичної партії» писали, звертаючись до класу буржуазії, що ваше право є не що інше, як воля вашого класу, яка обумовлена матеріальними умовами життя класу. Це стосувалось домонополістичного розвитку капіталізму, оскільки суть права в різні епохи змінюється.

Суть права в значній мірі залежить від форм правління і політичного режиму. В умовах диктатури або панування якогось одного класу право виражає інтереси певного класу або правлячих груп, партій тощо. При переході до демократичного суспільства право і законодавство втрачають свої функції придушення і насильства, вираження волі одного класу. В умовах правової держави і громадянського суспільства право виражає інтереси різних класів, соціальних груп шляхом досягнення соціального компромісу.

В колишньому Радянському Союзі суть права визначалась залежно від періоду розвитку: в період диктатури пролетаріату вважалось, що було пролетарське право, в 60—80-ті роки вважалось, що у нас було загальнонародне право, тобто воно виражало інтереси всього народу з однієї сторони, а з другої - виражало інтереси командно-адміністративної системи.

В останні роки визначити суть права в Україні досить важко, оскільки в умовах переходу до нової економічної системи право виражає інтереси різних соціальних груп населення. Щоб правильно відповісти на це питання, потрібно проаналізувати всю систему права і законодавства і практику його реалізації. Крім того, може існувати не одна суть права, а суть першого, другого і третього порядку.

Функції права

Суть права конкретизується і проявляється через його функції. Функції права - це основні напрямки його впливу на людину і суспільство. Через функції права можна визначити, яку роль відіграє право в суспільстві, як держава використовує своє законодавство, з якою метою. Всі функції права можна поділити на загальносоціальні і спеціально-юридичні.

Залежно від сфери впливу на суспільні відносини, завдання і цілі права можна виділити такі функції: економічна, політична, соціальна, екологічна, ідеологічна, гуманістична, організаторська, управлінська, орієнтаційна та інші.

До спеціально-юридичних функцій відносяться: регулююча (статична і динамічна), охоронна. Регулююча функція права має своїм завданням регулювати суспільні відносини. Наприклад, норми трудового права регулюють питання укладання, розірвання трудового договору, переведення на іншу роботу, час роботи і час відпочинку, дисципліну тощо.

Регулююча функція поділяється на статичну і динамічну. При допомозі статичної функції держава закріплює ті чи інші суспільні відносини. Наприклад, Конституція України закріплює основи державного і суспільного ладу, систему державних органів тощо. Динамічна функція, регулюючи суспільні відносини, разом із тим стимулює розвиток тих чи інших відносин. Наприклад, норми цивільного права не тільки закріплюють форми власності, але і стимулюють розвиток економічних відносин. Охоронна функція права зводиться до того, що при допомозі права держава охороняє всі соціальні цінності суспільства.

Принципи права

У сучасній юридичній літературі визнають принципи демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також загально правові, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи інститутів права.

В теорії права існує два терміни «принципи права» і «правові принципи». Вони відрізняються один від одного тим, що правові принципи виникають як правило задовго до виникнення системи права і законодавства. Правові принципи, які закріплені в системі права і законодавства, переходять в принципи права.

Правові принципи - це головні ідеї, які виражають основні вимоги до системи права тієї чи іншої держави. Правові принципи - це перш за все категорії суспільної правосвідомості і вони далеко не завжди виражені в системі права і в правових нормах. Іноді правові принципи називають головні засади, основи, начала, на підставі яких будується система права. По суті без них неможливо свідомо створити нову систему права. Ігнорування їх в процесі правотворчості може привести до протиріч в системі права, що буде негативно впливати на реалізацію права.

Правових принципів і принципів права надзвичайно багато. Найбільш повну класифікацію принципів права дав Л.С. Явіч. Існує ціла ієрархія принципів права, в якій існує певна система і субординація. Правові принципи і принципи права постійно знаходяться в діалектичному розвитку і формуванні. Наприклад, принципи правової держави виникли задовго до побудови правової держави і лише в процесі створення нового законодавства в Україні знайшли своє відображення.

Всі принципи права можна поділити на загальносоціальні і спеціально-юридичні. До перших відносяться: економічні, політичні, соціальні, ідеологічні, етичні або моральні. Існують основні принципи права, які мають загальний характер і конкретизуються в принципах кожної галузі права і законодавства. Крім того, спеціально-юридичні принципи поділяються на галузеві і міжгалузеві. Окремо виділяють принципи правотворчі, правосуддя, правосвідомості, які тісно пов'язані із основними принципами права і підлягають самостійному аналізу.

Нині ми відмовляємося від загальносоціальних принципів, характерних для авторитарної системи держави і права: від класового підходу до права, від пріоритету і верховенства Держави над особою, від верховенства класових цінностей над загальнолюдськими, від верховенства держави над громадянським суспільством. І навпаки, переходимо до нових принципів: пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, верховенства громадянського суспільства над державою, верховенства правових законів над політичною і фізичною силою держави, різноманітність і рівноправність різних форм власності; свободи підприємницької діяльності, пріоритету прав і свобод людини над правами держави, а ще точніше паритету прав і обов'язків держави і особи. Загальна теорія права вивчає основні (головні) принципи права. До них можна віднести:

1) повновладдя народу;

2) принципи розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову;

3) відповідальність держави перед людиною і суспільством. і навпаки, людини перед державою;

4) верховенство права і Конституції над всіма законами і підзаконними нормативними актами;

5) принцип законності;

6) принцип демократизму;

7) принцип справедливості;

8) принцип гуманізму;

9) громадяни здійснюють свої права за принципом «дозволено все, що не заборонено законом», а держава за принципом: «дозволено лише те, що визначене законом».

Серед основних принципів права виділяють правові презумпції і аксіоми. Правові аксіоми - це такі ідеї, положення, які сприймаються без доведення. Правові презумпції - це такі ідеї, які припускають їх істинність без доведення, іншими словами - це припущення. Аксіоми і презумпції дуже важко відрізнити. Серед них можна виділити такі:

  • право існує в трьох формах: нормативні акти, правовідносини і правосвідомість;
  • всяка діяльність, яка не заборонена законом, дозволена;
  • закон зворотної сили не має, якщо інше не встановлено законом;
  • закон, який встановлює чи посилює кримінальну відповідальність, зворотної сили не має;
  • незнання закону не звільняє від юридичної відповідальності;
  • презумпція невинності: ніхто не може бути визнаним винним в здійсненні злочину, а також притягнутий до кримінальної відповідальності інакше, як за вироком суду;
  • ніхто не зобов'язаний сам себе звинувачувати;
  • тягар, обов'язок доведення по кримінальних справах лежить на державі, а по цивільних справах - на позивачеві;
  • ніхто не може бути суддею в своїй справі;
  • не може бути два покарання за одне й те ж правопорушення;
  • закон хоч і суворий, але закон;
  • немає прав без обов'язків, як і обов'язків без прав;
  • як ми відносимося до природи, так і вона до нас;
  • хай буде вислухана й інша сторона при здійсненні правосуддя.

Знання основних і галузевих принципів права, аксіом і презумпцій дозволяє юристам і всім громадянам краще орієнтуватись в діючому законодавстві і вирішувати справи, особливо коли потрібно застосовувати аналогію права.

Право як соціальний регулятор суспільних відносин забезпечує регулювання найбільш важливих потреб та інтересів між людьми як у межах певної країни, так і на землі у взаємовідносинах усього світового співтовариства.

Зміст права

Право, на відміну від інших соціальних норм - норм моралі, норм громадських організацій та установ, релігійних норм, має свої особливості.

Держава встановлює чи санкціонує право, яке виражає загальнолюдські інтереси, потреби, певні соціальні прагнення і бажання більшості населення, закріплює права та свободи громадян. Особливістю права є те, що воно не лише виражає та закріплює, а й охороняє та захищає загальнолюдські цінності (це не стосується держав, де панує диктаторський, тоталітарний режим, як це було при комуністичному режимі в СРСР).

Виконання проголошеного державною владою права забезпечується силою державного примусу, який існує незалежно від того, виконуються установлені правом правила суспільної поведінки добровільно чи примусово. Поза правом, виконанням його приписів у державі не може залишатися ніхто. Приписи права є обов'язковими для всіх людей, що проживають на території держави. Для забезпечення цього й необхідна сила державного примусу, що входить до складу правової норми вже від моменту її проголошення, а проявляє себе тоді, коли правова норма порушена.

Для права, на відміну від інших соціальних норм, характерні чіткість визначення прав і обов'язків, їх належне розмежування. Моральні норми, наприклад, не завжди відрізняють права від обов'язків. Наприклад, моральний принцип «допоможи ближньому» може бути як правом особи, що діятиме на свій власний розсуд, так і в деяких випадках, зокрема, для лікаря, її обов'язком.

Право об'єднує суспільство, людей в державі, адже всі вони підкоряються однаковим вимогам права, між ними встановлюються відповідні правові відносини.

Право не має регулятивного впливу ні на мрії, ні на помисли, ні на почуття, ні на ставлення до релігії, а тільки на суспільну поведінку людей, на вчинки - активні чи пасивні. Суспільні відносини - це відносини людини з іншими людьми, з різноманітними суспільними об'єднаннями людей, державними установами, службовими особами держави тощо. До суспільних відносин, що регулюються правом, належать також і відносини, що складаються в сім'ї, в колективі за місцем праці, в інших постійних чи тимчасових об'єднаннях людей.

Коли мова йде про право, то мається на увазі єдина система правових норм. В такій системній єдності правові норми діють у взаємозв'язку, взаємно доповнюючи одна одну своїми приписами правил поведінки. Отже, право є система норм, в цьому його особливість.

Право формулює правила поведінки у вигляді прав і обов'язків, зміст яких є формально визначеним, тобто вираженим у відповідній правовій формі (правовому акті), властивій Для певної державної влади. Формальна або юридична визначеність правил поведінки полягає ще й в тому, що вони прийняті державою відповідно до існуючих правил, опубліковані, час їх вступу в законну силу конкретно визначений, названа територія, на якій вони будуть діяти, та коло осіб, на які розповсюджується їх дія.

Право завжди має визначену форму: закон, указ, декрет, постанова, розпорядження тощо.

Право можливе лише як національна система норм, тому право може бути німецьке, польське, французьке, українське тощо. Змішаних за національною ознакою правових систем не існує. Кожна правова система відображає історичні традиції та національні звички, психологічні особливості нації, її потреби та інтереси, умови та можливості її життя. Наприклад, українська національна правова система успадкувала традиції, закладені в історичній правовій пам'ятці - «Руській правді», правовій системі, що діяла в Київській Русі. В «Руській правді» і на сьогодні зберігається важливий для нас правотворчий дух українського народу.

Говорячи про особливості права, що відрізняють їх від інших соціальних норм, треба звернути увагу на винятково важливе значення правових обов'язків. У співвідношенні між правами та обов'язками (з прав та обов'язків головно складається право) провідне місце посідають обов'язки, оскільки від рівня виконання обов'язків залежить рівень прав. Адже права однієї особи залежать від виконання обов'язків іншою особою. Наприклад, право громадян на освіту залежить від виконання державою свого обов'язку щодо організації освіти в країні: будівництва шкіл, підготовки вчителів, забезпечення навчання в школах підручниками, обладнанням тощо. Якщо держава нічого не зробить у цій галузі, не виконає свого юридичного обов'язку перед народом, то право громадян на освіту не буде ними реалізоване.

Особливості права полягають ще й в тому, що змінити його приписи або відмінити їх дію може лише та державна влада, яка його встановила чи санкціонувала, або вища в порядку підлеглості державна влада. Тому, наприклад, правові акти, встановлені Президентом України, відмінити, крім самого Президента, ніхто не може. Лише Конституційний суд може зафіксувати (якщо це буде мати місце) невідповідність правового акта Президента Конституції України. В такому разі акт втрачає свою загальнообов'язкову силу.

Право у взаємодії з іншими соціальними нормами виконує своє завдання щодо регулювання суспільних відносин. Важливе значення для права має єдність і взаємодія з нормами моралі в галузі регулювання суспільних відносин.

Особливою є роль права в правовій державі - роль пануючої над державою і над суспільством системи правил поведінки. Його зверхність у правовій державі є гарантом прав і свобод громадян, захисту їх власності. Зверхність права забезпечується чітким розподілом влади в державі на законодавчу, виконавчу та судову, а також незмінністю їх самостійності в процесі функціонування, взаємодією між ними та взаємним контролем за діяльністю у формах і методах, передбачених Конституцією.

Значення права для суспільства

Право відіграє дуже важливу роль в суспільному житті для особи, держави і суспільства. Якби не існувало права, то в суспільстві була б анархія, безладдя, або стосунки між людьми вирішувались би з позиції сили. Мораль і інші соціальні норми поки не можуть замінити нормативно-правові акти, які видаються державою.

При допомозі права держава і суспільство юридичне закріплюють рівність і рівноправ'я громадян. Право регламентує свободу діяльності і поведінки особи й інших суб'єктів суспільних відносин. Право регламентує всю систему юридичних прав, свобод і обов'язків особи, які можна класифікувати на 5 груп: фізичні (життєві), особистісні, культурні (гуманітарні), економічні і політичні. При допомозі права регламентується організація і діяльність суб'єктів економічних відносин - підприємств, кооперативів, фермерських господарств тощо. Воно регламентує також організацію і функціонування політичних партій, громадських організацій, трудових колективів і т.п.

Право в формі правових звичаїв як природне право з'явилось задовго до виникнення держави. Разом із тим, право як юридичне явище виникає одночасно із державою на відміну від природного права. З моменту виникнення держава почала пристосовувати правові звичаї до нових економічних і політичних відносин і видавати законодавчі акти для регулювання нових суспільних відносин.

В своєму походженні, стабільності, недоторканості, в розвитку, удосконаленні, зміні, авторитетності і престижі право залежить від держави, оскільки державна влада є основним творцем права.

Держава також залежить від права: у своїй організації, побудові, структурі, вдосконаленні і розвитку. Держава виконує свої завдання і функції, опираючись на систему права і законодавства, так як закони регламентують діяльність держави, її органів і посадових осіб. Держава безпосередньо зв'язана з правом і залежить від нього, і навпаки, система права і законодавства залежить від держави. Цей зв'язок проявляється в правотворчій, правоохоронній і правореалізаційній функціях.

Право надзвичайно тісно пов'язано з економікою. З однієї сторони економічні (виборчі) відносини визначають систему права і законодавства, з іншої сторони система права і законодавства визначає економічні відносини. При переході до ринкової економіки необхідна нова система права і законодавства. Економіка обумовлює право опосередковано через потреби і інтереси особи, соціальних груп, класів. Право визначає систему економічних відносин тоді, коли відбувається перехід від однієї економічної системи до іншої, як це відбувається в багатьох республіках колишнього Радянського Союзу. Крім того, право може стимулювати, гальмувати економічний розвиток, а також нейтрально відноситись до розвитку економічних відносин.

Поділ права на об'єктивне і суб'єктивне має не лише теоретичне, а й важливе практичне значення. Воно проявляється в виникненні та реалізації правових відносин.

Правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані правом і виражені у взаємних правах та обов'язках суб'єктів права, якими можуть бути як громадяни (фізичні особи), так і організації чи установи (юридичні особи).

Правові відносини завжди виступають як відносини між конкретними людьми і характеризуються суворою визначеністю взаємної поведінки його учасників, тобто взаємних прав та обов'язків. Відповідним правам одного суб'єкта правовідносин повинні строго відповідати обов'язки іншого суб'єкта цих відносин.

Правовідносини завжди виникають на основі об'єктивного права між суб'єктами права, тобто між фізичними чи юридичними особами, що підлягають одній правовій системі, що діє в певній державі.

Правовідносини мають вольовий характер. Це ідеологічний вид відносин між людьми. Правовідносини безпосередньо пов'язані з волею конкретної особи, котра вступає в конкретне правове відношення з іншими суб'єктами або групою людей.

Правовідносини складаються із: суб'єктів права, тобто учасників правовідношення; об'єкта правовідношення, тобто конкретної речі чи предмета або якогось блага, відносно якого суб'єкти вступають у правове відношення між собою: прав та обов'язків; юридичних фактів. Суб'єктом правовідносин може бути особа правоздатна, тобто носій прав і обов'язків, та дієздатна, тобто здатна своїми діями здійснювати свої права та обов'язки. Правоздатність і дієздатність учасників правових відносин визначаються законом.

Юридичні факти - це передбачені законом обставини, з настанням яких виникає, припиняється або змінюється правовідношення. Такі обставини поділяються на дві групи: дії (обставини), що залежать від волі людини, та події (обставини), що виникають незалежно від волі людини. Чинне в державі право пов'язане із правосвідомістю. Норми права створюються людьми, в них люди вкладають свої знання, розум і свідомість, тобто уявлення про мету і завдання права, наслідки його регулятивної діяльності та про способи і методи регулювання правом відносин між людьми в суспільстві. Апелюють норми права теж до свідомості людей. Отже, правосвідомість - свідомість у галузі права, обов'язковий елемент його виникнення, розвитку і функціонування.

Правосвідомість можна визначити як сукупність правових поглядів, що виражають відношення людей до чинного права, його мети, завдань, способів та методів регулювання, до оцінки правомірності його норми та уявлення про майбутню правову систему та окремі її норми.

Правосвідомість впливає на процес державотворення, на реалізацію права та виконання його приписів адресатами. Правосвідомість, що містить у собі усвідомлення ролі і значення права в суспільстві, значною мірою впливає на формування правової держави та створення цивілізованого правопорядку в країні.

Право як система норм - неподільне. Є два самостійні терміни, які вживаються на позначення права як системи: правова система і система права. Перший з них - правова система - більш загальний і виражає єдність всіх правових форм, охоплює всі правові норми, правові відношення, правову діяльність по виданню нормативних актів та їх застосуванню, судову практику, правомірну поведінку особи, а також правосвідомість, правове почуття, правову культуру, правовий порядок тощо. Отже, до правової системи входять суспільні явища, які характеризуються правовими властивостями, мають правове походження та значення. Виникають вони на основі права його мети і завдань, пов'язаних з життям і розвитком права.

Ще римські юристи довели практичну доцільність поділу права на право приватне і право публічне. Цей поділ існує і виконує свої регулятивні функції у всіх цивілізованих країнах світу, до нього повернулися і ми. Покликаний він до життя потребою правового регулювання процесу приватизації, утвердження приватної власності в Україні.

Приватне право призначене регулювати сфери індивідуальної ініціативи особи у всіх галузях суспільного життя. Держава, наприклад, зобов'язана обмежувати свою діяльність, якщо це перешкоджає реалізації законних приватних інтересів особи. На сторожі цього стоїть приватне право. До приватного права входять норми цивільного права (вони є визначальними у приватно-правовій галузі), сімейне право, торговельне, кооперативне право тощо.

Публічне право має своїм призначенням регулювання владно-управлінських відношень, що виходять від державних властей, та між ними. Публічне право виражає інтереси всього суспільства у певних сферах прояву державної влади. До публічного права належать державне, адміністративне, кримінальне, фінансове право тощо.

Така система права, поділ його норм на приватне і публічне, забезпечує зручність користування правом. Структурна уніфікація правових систем різних країн сприяє налагодженню міждержавних зв'язків у юридичній галузі щодо захисту прав, свобод, власності громадян.

Право надзвичайно тісно пов'язане з політикою. Право залежить від політики класів, соціальних груп і їх політичних партій. В праві виражається політика класів, партій і всього народу залежно від того, кому належить державна влада. Право, закон - це концентрований вираз не тільки економіки, але і політики держави і суспільства. Законодавство офіційно закріплює цю політику. Політика оформляється в праві у вигляді юридичних прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин. Політика, в свою чергу, залежить від права, оскільки воно є засобом вираження, декларування політики: здійснення реалізації політики; захисту, гарантування політики; переконання, пропаганди на користь певної політики.

Висновок

Право будь-якої держави являє собою не просто сукупність правил поведінки, але і певну систему норм, які зв'язані внутрішньою єдністю. Ця внутрішня єдність обумовлена суттю права, його принципами, політичною і економічною системами. В сучасній державі право повинно не тільки відповідати загальному економічному стану, не тільки бути його вираженням, але також бути внутрішньо погодженим вираженням, яке не спростовувало б само себе в силу внутрішніх протиріч.

 Єдність права обумовлена не тільки суттю, але змістом і функціями права, які об'єктивно визначаються єдністю суспільних відносин, формами власності, конкуренцією між індивідами і різними організаціями. Всі ці відносини відображаються в системі права і обумовлені різними інтересами. В будь-якому суспільстві існують загальнонаціональні (загальнонародні) інтереси і приватні інтереси, з яких логічно витікає поділ права на приватне і публічне.

Система права кожної країни відносно стабільна і динамічна, в залежності від зміни суспільних відносин, з появою нових сфер людської діяльності, яка потребує правового регулювання. В Україні нині здійснюється перехід від однієї системи права до іншої, яка відповідає основним принципам правової держави і громадянського суспільства. По суті відбувається повне оновлення системи права і законодавства.

Соціальне призначення права полягає в тому, щоб регулювати поведінку людей. Однак установлені державою правові норми не можуть виконати регулюючої ролі без складного механізму і їхньої реалізації.

Без виконання правових розпоряджень у житті норми права мертві, інакше кажучи, вони втрачають своє соціальне значення. “Права немає, - зауважує Л.С. Явич, - якщо його положення не знаходять своєї реалізації в діяльності людей і їхніх організацій, у суспільних відносинах. Не можна зрозуміти право, якщо відвернутися від механізму його реалізації в житті суспільства”.

Під реалізацією права розуміють перетворення, втілення розпоряджень юридичних норм у житті шляхом правомірного поводження суб'єктів суспільних відносин (державних організацій, посадових осіб, суспільних органів і громадян).

Реалізація права завжди зв'язана тільки з правомірним поводженням людей, тобто таким поводженням, що відповідає правовим розпорядженням. В одному випадку це активні позитивні дії (використання чи права виконання обов'язку); в іншому - це бездіяльність суб'єктів (стримування від здійснення протиправних дій). Отже, правомірне поводження суб'єктів суспільних відносин реалізує норму права, неправомірно - порушує.

Правові норми реалізуються в різних формах. Це обумовлюється поруч обставин: 1) положенням того чи іншого суб'єктів у загальній системі правового регулювання, його відношенням до юридичних розпоряджень. 2) формою зовнішнього прояву правомірного поводження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  • Алексеев С.С. Проблемы теории права, С.– 1972.
  • Алексеев С.С. Теория права. – М., 1994.
  • Венгеров А.Б. Теория государства и права, - М.:Новий Юрист 1998.
  • Загальна теорія держави і права. В.В. Копейчикова. - К.: Юрінком, 1997.
  • Котюк В.О. Теорія права. - К.: Вентурі, 1996.
  • Основи держави і права. В.М. Штогрина. - К.: "Феміна", 1995.
  • Основи держави і права. С.Д. Гусарєв, Р.А. Калюжний, А.М. Колодій. - К.: Либідь, 1997.
  • Правознавство. - Львів, 1994 р.
  • Сучасні проблеми держави і права. - К., 1998.
  • Теория государства и права под редакцией А.С.Пиголкина, - М.:МГТУ 1996.
  • Теория государства и права. Под ред. В.В. Лазарева // Новый юрист. М., –1997.
  • Хропанюк В.Н. Теория государства и права, - М.:ДТД 1996.


14.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!