Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Поняття та значення об’єктивної сторони складу злочину
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Поняття та значення об’єктивної сторони складу злочину

Акт людської поведінки, здійснюваний в об’єктивному світі, має внутрішні і зовнішні ознаки

Це в повній мірі відноситься до суспільно корисної, суспільно нейтральної і суспільно небезпечної поведінки. Внутрішні ознаки об’єктивної небезпечної поведінки створюють його об’єктивну сторону. Належно, в самій загальній формі під об’єктивною стороною злочину слідує розуміти внутрішні виявлення людської поведінки, викликаючи небезпечні для соціального суспільства зміни в навколишній діяльності.

Названі зміни оказують небезпечно заперечливий вплив на соціально-суспільні відносини та їх учасників.

Разом з тим внутрішня проява навколишньої небезпечної поведінки  повністю не розкриває його внутрішньої суті.

Так, при двох зовнішньо подібних випадках позбавлення життя в свідомості винного можуть протікати різноманітні по змісту психічні процеси: в одному випадку винний визначає, що скоює вбивство через ревнощі, в другому - через хуліганське спонукання і т.і. Ще більше по своїй внутрішній суті відрізняються навмисне та необережне вбивство. Це, звичайно, не виключає того, що його поведінка в його конкретному прояві нерозривно зв’язана з його внутрішньої суті тобто з психічними процесами.

Однак, в науці КП зовнішні прояви суспільно-небезпечної поведінки штучно  ізолюються від його внутрішньої суті. Це робиться для того, щоб більш глибше і всебічно вивчити ознаки, що  становлять в своїй сукупності  змісту зовнішнього проявлення суспільно-небезпечної поведінки.

Взагалі об’єктивна  сторона є одним з елементів складу злочину. Цей елемент охоплює ознаки, що характеризують злочин із точки зору його зовнішнього прояву. На відміну від інших структурних частин складу злочину він містить більше  інформацій, необхідної для кваліфікації діяння. У більшості описових диспозицій статей Особливої частини КК відображається саме  об’єктивна сторона  складу злочину.

Зміст ознак цього елементу часто є критерієм розмежування суміжних складів злочинів. Ретельне дослідження ознак об’єктивної сторони складу злочину допомагає таким чином дати точну правову оцінку суспільно небезпечних діянь, що, в свою чергу,  зумовлює забезпечення зайнятості у процесі боротьби зі злочинністю.

Поняття і значення об’єктивної сторони складу злочину. Ознаки об’єктивної сторони складу злочину

Об’єктивну сторону злочину утворюють зовнішні його знаки, встановлені кримінальним законом. Це ті його ознаки, в яких проявляється зовні процес вчинення суспільно небезпечного діяння і які відповідають на запитання - як було вчинено злочин?

У суспільних явищах завжди необхідно відрізняти їх фактичні, об’єктивні риси та суспільний характер, глузд тобто їх суспільне значення.

В об’єктивній стороні злочину процес вчинення злочину характеризується з боку послідовного розвитку тих подій і явищ, які починаються злочинною дією (бездіяльністю) і закінчуються настанням злочину, злочинних наслідків.

Зовні злочин  постає своєю чинною стороною і саме тими змінами, які він спричиняє.  Якщо мова йде про його наслідки (настання смерті при вбивстві, майнові збитки при  викраданні і т. ін.).

Злочин - це передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне діяння ( дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, політичну та економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок (ч.1 ст.7 КК України).

Але злочин - це не тільки його шкідливі наслідки. Злочин - це взагалі процес певної поведінки людини, який точиться в просторі і часі, за певними обставинами. Злочин містить у собі різноманітні види поведінки людини, а також дію різних сил природи,  які людина використовує для своїх потреб, фізичні чи хімічні або інші властивості  речовин, знарядь, здібності тварин чи птахів та всі інші можливості для того, щоб досягнути бажаних нею наслідків - змін в оточуючому суспільному середовищі.

Умовно процес вчинення злочину можна з точки зору його об’єктивної сторони розділити на три етапи:

Дія (бездіяльність). Це перший початковий стан вчинення злочину. При чому в об’єктивну сторону злочину дія входить не цілком, а лише її зовнішня, виконавча, фізична сторона. Це та сторона дії, яку можна побачити присутнім, зрозуміти і певно визначити - місце, час , обставини та  використані при цьому засоби і знаряддя. Злочинна дія завжди чиниться в певних умовах. Тому діяння  завжди треба брати та оцінювати не ізольовано, а з врахуванням усіх умов і обставин. Як кажуть філософи - все  визначається місцем, часом та обставинами.

Причинний зв’язок, як об’єктивно існуючий взаємозв’язок речей і явищ в природі. Злочин як і будь-яка суспільно істотна дія чинить певні зміни у суспільному житті, які в свою чергу викликають подальший розвиток подій. Такий розвиток може мати різні напрямки залежно від характеру дії (бездіяльності), а також від умов місця, часу та обставин.

Злочинні наслідки, тобто ті зміни, до яких призводить злочин і які є суспільно небезпечною шкодою.

Тільки вчинення суспільно-небезпечного діяння, в якому знаходиться об’єктивний вияв лихої волі людини, утворює злочин і дає підстави для  кримінальної відповідальності. Не можуть тягнути за собою кримінальної  відповідальності  переконання, думки, ідеї, мрії, оскільки вони ніяк не проявляються зовні, в певних діях чи вчинках особи. Багато видатних мислителів-гуманістів минулого шукали і вимагали встановлення об’єктивного критерію (виміру) для оцінки поведінки людини, бо тільки об’єктивний прояв, поведінка дає можливість  виключити сваволю в оцінці мети та наміру злочинця.

Для здійснення правосуддя ці положення особливо важливі:

  • визнання злочином лише об’єктивного прояву лихої волі людини, а не її поглядів, переконань, міркувань, виключає сваволю, беззаконня;
  • об’єктивні дії та бездіяльність як критерій  намірів людини дає змогу виявити суб’єктивну сторону злочину і виключити об’єктивну осудність, тобто засудження без вини. невинного;
  • об’єктивна сторона злочину найбільш багата ознаками, що дає можливість відмежувати один злочин від подібного, суміжного, іншого, а також злочинні дії від дій, які злочину не утворюють, які кримінальним законом не передбачені.

Об’єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинний зв’язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак - ситуацією вчинення злочину.

Конструктивною особливістю об’єктивної сторони складу злочину є своєрідність зв’язків між окремими  групами ознак. Із цієї точку зору їх можна поділити на дві групи:

  • ознаки, що є компонентом самої злочинної діяльності і  безпосередньо характеризують її зовнішній прояв (до них належить дія або бездіяльність, спосіб, знаряддя і засоби, наслідки і причинний зв’язок;
  • ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння (місце, час, обстановка, вчинення злочину або їх своєрідне поєднання ситуація). Більшість із зазначених ознак належать до факультативних, оскільки їх  включають не всі склади конкретних злочинів. Універсально обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є лише діяння.

Діяння (дія або бездіяльність) є компонентом об'єктивної сторони будь-якого складу злочину. Якщо немає діяння, кримінальна відповідальність виключається. Тому сам по собі факт виявлення  злочинного наміру або процес формування такого наміру (так званий  голий умисел) не є кримінально караними.

Дії, тобто активна поведінка, властивості більшості злочинів. За формою прояву вони можуть бути різноманітними і із  докладанням власних фізичних зусиль особи використання іншої особи (наприклад, малолітнього), сил природи або тварин. Дії можуть бути пов’язані з використанням посадового становища, виконанням професійних обов’язків. Наприклад, із виконанням таких обов’язків може бути пов’язаний обман покупців тощо.

Бездіяльність - це пасивна поведінка. Її антисуспільне спрямування полягає в тому , що у певних випадках особа повинна діяти, але не робити цього. Обов’язок діяти може випливати з приписів нормативних актів  (наприклад. необхідність явки військовозабов’язаного на  пункт учбових або  перевірочних зборів). Такий обов’язок може також  зумовлюватись посадою або професіональною діяльністю. Наприклад,  відповідальна за дотримання правил безпеки виробництва особа повинна у відповідних випадках забезпечити працівника засобами індивідуального захисту від шкідливого впливу токсичних речовин, вібрації, тощо. Обов’язок діяти може виникати і внаслідок попередньої поведінки особи. Так, особа, яка взялася перевести незрячого через дорогу, не має права залишити його, не довівши до кінця проїзної частини вулиці.

Діяння може бути як  одноактною, так і багатоактною поведінкою. В останньому випадку необхідно вирішувати питання про те, чи немає множинності злочинів, пам’ятаючи, що одиничний злочин може бути триваючим, продовжуваним або складним.

Роз'яснюючи питання  продовжуваного злочину стосовно розкрадання майна, Пленум Верховного Суду України п.23 постанова від 22 грудня 1992 р. “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” зазначив, що неодноразово вилучення майна (чи завоювання ним) у одного і того самого потерпілого, якщо воно складалося з ряду поточних дій, охоплювалося від самого початку єдиним умислом на заволодіння  конкретним майном і вчинено одним способом, належить розглядати як  один продовжуваний злочин. В універсальному аспекті для продовжування злочину характерна наявність, принаймні трьох ознак:

  • тотожності дій;
  • єдності умислу;
  • наявності загальної мети.

Останні дві ознаки передбачають, що  винний від початку вчинення першої дії має намір здійснити і подальші дії, спрямовані на досягнення певного кінцевого результату. Як приклад такого злочину можна навести викрадання грошей у кілька заходів за підробленим документом, у якому зазначена остаточна їх сума.

Із кількох частин складається і триваючий злочин, для якого характерне  вчинення на початку одноактного діяння, а надалі невизначено тривалий час  безперервно зберігається злочинний стан. Наприклад, триваючим злочином є незаконне зберігання зброї.

Особливістю складного злочину є те, що його утворює сукупність дій, які самі по собі передбачені в інших статтях КК як самостійний злочин. Наприклад, такі як напад з метод заволодіння майном, поєднаний із насильством, небезпечний для життя або здоров’я потерпілого, характерні для розбою - злочину, передбаченого ст.86 або ст.142. Але, якщо такі дії вчиняються під час  нападу банди, вони підпадають під ознаки бандитизму. Оскільки дії, що утворюють об’єктивну  сторону бандитизму, ширші за змістом (вони можуть полягати і в  заволодінні майном і в спричиненні тілесних ушкоджень, в  насильницькому статевому акті тощо), то вони не потребують додаткової кваліфікації за іншими статтями КК. Тому в наведеному вище прикладі все вчинене охоплюється ознаками складу злочину передбаченого ст.69.

Деякі склади злочинів передбачають вчинення, діяння систематично, тобто більше двох разів. Діяння може вчинятися у вигляді промислу. Це такі випадки, коли має місце більш-менш тривала злочинна діяльність, яка стає основним або відчутним додатковим джерелом злочинного злочину.

Оскільки діяння - обов’язкова умова кримінальної відповідальності особи, недоведеність його вчинення  слідчими органами  або судом є підставою для закриття кримінальної справи що до цієї особи або  винесення  правильного вироку.

Наслідком (злочинним результатом) діяння прийнято вважати  передбачену кримінально-правовою нормою матеріальну або іншу шкоду, заподіяну злочинним діянням об’єкта посягання. Важливість цієї ознаки полягає в тому, що від розміру та характеру можливої або фактично спричиненої шкоди залежить значною мірою ступінь суспільної небезпечності злочину.

Особливо велике значення ця ознака має у так званих матеріальних складах злочинів. До матеріальних належать склади злочинів, об’єктивна сторона яких включає наслідки як обов’язкову ознаку. Такі злочини вважаються закінченими з моменту настання наслідку. Наприклад, вбивства, розкрадання майна, за винятком розбою є злочинами з матеріальним складом. Вбивство може визнаватися закінченим лише з моменту настання смерті потерпілого, а  розкрадання - з моменту, коли суб’єкт заволодів майном і має реальну можливість хоча б  первісну розпоряджатись чи користуватись ним.

На відміну від матеріальних, формальними є склади злочинів, об'єктивна сторона яких не передбачає наслідків, як обов’язкову їх ознаку. Закінченим такий злочин вважається з моменту вчинення діяння, а наслідок  віднесено за  межі складу злочину і на кваліфікацію він не впливає. Це такі злочини, як образа, одержання хабара, тощо.

Деякі склади злочинів сформульовані в законі таким чином, що наслідок діяння зазначено як альтернативна ознака. Так, посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, а також чина  громадського формування з охорони  громадського порядку або військовослужбовця у зв’язку з діяльністю пов’язаною з охороною громадського порядку (ст. 190-1), може бути у формі замаху на умисне вбивство або у формі умисного вбивства  зазначених осіб. У обох варіантах злочин буде закінченим. Такі склади злочинів у теорії кримінального права отримали назву формально  матеріальних.

Критерієм вирішення  законодавцем питання про включення наслідку до комплексу обов’язкових ознак об’єктивної сторони складу злочину ступеня суспільної небезпечності того чи іншого діяння. При цьому враховується специфіка самого діяння, ступень вірогідності спричинення  шкоди, її характер, обсяг і час настання  можливого наслідку. Значення специфіки діяння у вирішенні питання про конструкцію об’єктивної сторони складу злочину можна продемонструвати на протязі  такого злочину, як  погроза вбивством. Погроза вбивством - це дія що сама по собі суспільно небезпечна. Тому злочинний результат не є обов’язковою ознакою цього злочину.

У інших випадках значне  підвищення ступеня суспільної небезпечності діяння зумовлює характер спричиненої шкоди. Наприклад, незаконне лікарювання визначається злочинним лише за умови настання таких наслідків, як розлад здоров’я або смерті потерпілого (ст.266). Тому ці наслідки введені законодавцем у конструкцію об’єктивної сторони складу цього злочину. Іноді таку функцію виконує обсяг спричиненої шкоди. Наприклад, у ст.165 вказана як злочинний наслідок істотна шкода. Якщо зловживання владою або посадовим становищем не завдало істотної шкоди, воно не є злочином. Для деяких злочинів характерно, що можливі їх наслідки дуже віддалені від вчинення діяння за часом. У таких випадках визнаються злочинними самі дії, а наслідки не включаються до складу злочину. Таким злочином є пропаганда війни (ст.63) тощо. Тож наслідки не входять до конструкції об’єктивної сторони складу злочину у випадках, коли діяння самі по собі суспільно  небезпечні, а можливі наслідки за характером, обсягом або через значну віддаленість моменту їх настання різко не підвищують суспільну небезпечність злочину.

Форма зазначення у статтях КК наслідків як обов’язкової ознаки складу злочину різноманітна. У ряді випадків вони безпосередньо вказані в законі (статті 165, 226), а іноді випливають зі змісту закону. В останньому випадку висновок про  обов’язковість наслідків для того чи іншого складу злочину робиться в результаті тлумачення закону. Наприклад, таким чином можна зробити висновок про обов’язковість майнової шкоди при розкраданні майна в будь-якій формі за винятком розбою. Зустрічаються диспозиції статей, які описують і діяння, і наслідок одним терміном. Наприклад, у ст.89 ідеться про знищення або пошкодження майна, тобто мається на увазі як процес приведення майна у непридатність (діяння), так і наслідок - факт знищення або  пошкодження майна і сприяння відповідної майнової шкоди.

За змістом наслідки злочинних діянь можуть класифікуватись таким чином:

  • наслідки у вигляді фізичної шкоди (смерть, ушкодження здоров’я (статті 58, 83-98, 101-105, 227);
  • 2)у вигляді майнової шкоди (статті 81-90, 147-2, 157);
  • 3)порушення нормальної роботи транспорту або зв’язку (статті 78, 205, 217-1);
  • 4) у вигляді іншої шкоди дезорганізації нормальної діяльності установ (ч.2 ст.193).

Особливість наслідків як ознака об’єктивної сторони складу злочину полягає в тому, що вони можуть бути або підраховані, або певним чином визначені: лише з такої умови наслідки можуть виконувати функції ознаки складу злочину. Наприклад, майнова шкода може визначатися вартісними критеріями, шкода здоров’ю може встановлюватись за допомогою судово- медичних критеріїв визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, порушення нормальної роботи транспорту може виявлятися у зриві графіку руху поїздів тощо.

Як й інші ознаки матеріального складу злочину, наслідки  входять в предмет доказування по кримінальній справі, що стає можливим за умови конкретності цієї ознаки. Лише наслідки злочину при розслідуванні кримінальної справи на додаткове розслідування або винесення виправдального вироку.

Труднощі у визначенні злочинних наслідків часто пов’язані з тим, що ця ознака описана в  законі у вигляді оціночного поняття. У таких випадках вирішенню цього питання сприяє легальне або судове тлумачення закону. Наприклад, безпосередньо в законі визначено поняття “істотної шкоди, якщо  вона полягає в заподіянні матеріальних збиків” (ст.164),  поняття “значної шкоди потерпілому” ( ч.2 ст.140) роз’яснено у п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. №12 “Про судову практику в справах про  корисливі злочини проти приватної власності”.

Причинний зв’язок - це обов’язкова ознака злочинів із матеріальним складом. Тому чітке визначення цього поняття має велике практичне значення. Особливо складним є  встановлення причинного зв’язку при розслідуванні справ про автотранспортні злочини , порушення вимог законодавства про охорону праці, порушення правил зберігання, використання, обміну, перевезення  радіоактивних матеріалів тощо. Від правильного вирішення цього питання залежить правосудність вироку.

Як відомо, причинний зв’язок - це філософська категорія.  Використовуючи ті чи інші філософські положення кримінально-правова наука, звичайно, не створює  якісно нового поняття причинного зв’язку, а лише вирішує цю проблему з урахуванням специфіки кримінального права. Причинний зв’язок у кримінально-правовому розумінні означає, що злочинний наслідок породжується суспільно небезпечним і протиправним діянням суб’єкта злочину. Спрощено це вигладає так: одне явище (суспільно небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок). Звідси випливає: не було б діянні - не настали б і  наслідки. Якщо ж,  навпаки, суспільні небезпечні наслідки настали незалежно від того, чи було вчинено діяння, причинний зв’язок відсутній. Але вирішення цього питання  ускладнюється тим, що у ланцюгу взаємопов’язаних явищ може бути дуже багато обставин, тому досить  важко встановити, які саме з них є юридично значними причинами наслідку. Враховуючи важливість цих питань, кримінально-правовою наукою розроблено різні концепції щодо проблеми причинного зв’язку.

Зокрема, до основних таких  концепцій можна віднести три теорії:

  • ”conditio sine dua non”  у перекладі з латинської означає “умова без якої немає”
  • адекватності причини;
  • необхідного спричинення.

Суть першої теорії полягає в тому, що той чи інший фактор, без якого не було б наслідку, є необхідною умовою злочинного результату і тому - підставою для висновку про наявність причинного зв’язку. За такої логічної конструкції до зазначених факторів можуть бути віднесені і необхідні причини, і  випадкові, і навіть умови, за яких відбувається діяння. Ця теорія приваблює відносно простою схемою вирішення проблеми причинного зв’язку і має чимало  прибічників серед  науковців України і зарубіжних вчених. Але суттєвим її недоліком є те, що вона надто розширює коло юридично злочинних факторів, які зумовлюють настання наслідків. Спроба вчених звузити коло  цих факторів за допомогою допоміжних критеріїв (ступінь або безпосередність спричинення тощо) не можна визнати вдалими через недостатню чіткість цих критеріїв.

Теорія “адекватності причини” визнає такими, що мають кримінально-правове значення, тільки “типові” причини.

Наприклад, легкий удар, завданий людині, мозок якої через поранення в минулому частково не прикритий кістками черепа, саме у це її вразливе місце, на думку прихильників цієї теорії, не є адекватною причиною. Тому, на їх погляд, у таких ситуаціях причинний зв’язок відсутній. У порівнянні з вищезазначеною ця теорія навпаки надто звужує коло причин, що можуть мати кваліфікуюче значення. Це концепція також неприйнята, оскільки  питання про “типовість” або “нетиповість” причин, по суті, віднесено на розсуд суб’єкта застосування норми, що не виключає можливості судового  свавілля у  вирішенні цих важливих питань.

Оскільки причинний зв’язок - це об’єктивна категорія, цю проблему треба вирішувати не суб’єктивно, а на підставі вивчення і вираховування об’єктивних закономірностей Такий методологічний підхід властивий теорії необхідного причинення. Квінтесенцією цієї теорії є те, що вона надає значення ознаки об’єктивної сторони складу злочину не будь-якому причинному зв’язку між явищами, а лише такому, коли наслідок стає необхідним, об’єктивно закономірним, а не випадковим результатом діяння.

В основу зазначеної теорії покладено положення матеріальної філософії, а саме:

  • під причинним зв’язком слід розуміти такий зв’язок явищ, коли одне з них (причина) породжує іншу (наслідок);
  • детермінізм властивий усім природним та соціальним явищам і є, таким чином, універсальною закономірністю;
  • причинний зв’язок явищ - об’єктивна категорія. Одні явища породжуються іншими внаслідок існуючих незалежно від нашої свідомості природних або соціальних закономірностей;
  • характер причинних зв’язків може бути  різним - одні явища - результат їх  необхідного розвитку, інші виникають як випадковий результат збігу кількох закономірностей;
  • для людського пізнання доступне виявлення детермінізму явищ в цілому і виділення із загального ланцюга окремих ланок, що є закономірно пов’язаними необхідними зв’язками.

Для необхідного причинного зв’язку як ознаки об’єктивної сторони складу злочину з необхідного спричинення характерно:

  • діяння передує наслідку за часом;
  • діяння внутрішнє властива неминучість або реальна можливість настання наслідку;
  • у конкретних умовах місця, часу та обстановки це реальна можливість перетворюється в дійсність - діяння  породжує наслідок;
  • наслідок породжує діяння як результат його закономірного, необхідного розвитку, а не діяння інших осіб або інших зовнішніх сил.

Необхідний причинний зв’язок між діянням і наслідком може бути безпосереднім або включати проміжні ланки. У цьому розумінні можливі різні варіанти, а саме:

  • діяння закономірно і безпосередньо породжує наслідки;
  • діяння закономірно породжує друге явище, яке, в свою чергу, закономірно зумовлює настання суспільно небезпечного наслідку;
  • діяння одного суб’єкта закономірно породжує діяння іншого суб’єкта, яке, в свою чергу, закономірно породжує наслідок;
  • одночасні діяння двох або  більше суб’єктів закономірно  породжують наслідки.

Для випадкового причинного зв’язку характерно, що наслідки не породжуються закономірним розвитком діяння особи у конкретній обстановці. Вони настають через випадковий збіг обставин. При цьому в закономірний перебіг діяння втручається друга закономірність - для третьої особи або іншої зовнішньої сили.

У результаті перехрещення цих закономірностей настає наслідок, не  властивий не одній із них окремо взятій.

Причинний зв’язок можливий тільки між діями і наслідками. Суспільно небезпечні наслідки  можуть породжувати і бездіяльність, але такий зв’язок має певні особливості. Вони зумовлені специфікою самої бездіяльності.

Бездіяльність може виявитись у невтручанні, неперешкоджанні небезпечним діям іншої людини або шкідливому впливу сил  природи. Вона може також являти собою невиконання певних дій,  спрямованих на створення  певних благ в інтересах суспільства. У першому випадку для наслідку характерно погіршення стану тих суспільних відносин, які становлять зміст  безпосереднього об’єкта злочину. Своєрідність наслідку в другому випадку полягає в тому, що суспільні відносини не зазнають змін на гірше, але їх стан мав бути покращений.

Наприклад, при халатності  бездіяльність може потягти  невиконання поставки сировини підприємству-одержувачу, внаслідок цього  підприємство одержувач  не зможе випустити продукцію, в кінцевому підсумку, буде завдано шкоди суспільству.

У таких випадках бездіяльність є єдиною причиною настання наслідку. Якщо має місце невтручання, бездіяльність стає  однією з причин настання наслідку (другою причиною є небезпечна дія іншої особи або шкідливий вплив сил природи).

Так, при вчиненні злочину. передбаченого ст.147-3 КК, злочинні діяння можуть полягати у невтручанні у певні фізичні процеси, що призводить до псування зерна та насіння олійних культур.

Спосіб вчинення злочину - це певний метод, порядок і послідовність рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину.

У випадках, коли спосіб вчинення злочину є ознакою конструктивною, необхідне його спеціальне вивчення і доказування, оскільки це має значення для кваліфікації діяння. У КК України таких статтей чимало. Наприклад,  для складу злочину, доведення до самогубства (ч.1 ст.99) характерним є такий спосіб, як жорстоке поводження або систематичне приниження людської гідності потерпілого. Перешкодження здійсненню виборного права (ст.127) буде злочинним за наявності таких необхідних ознак - ящо воно  вчиняється шляхом насильства, обману, погроз, підкупу тощо.

Часто спосіб є не лише ознакою складу конкретого злочину, але ще має значення для розмежування  суміжних складів злочинів.

У цьому розумінні важко переоцінити роль зазначеної ознаки у складах злочинів розкрадань майна, адже саме від способу вчинення цих злочинів залежить їх форма: крадіжка, грабіж, шахрайство тощо. Іноді певний  спосіб вчинення діяння є ознакою кваліфікованого виду складу злочину. Наприклад, вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб, визначається вбивство при  обмежуючих обставинах (п.”2” ст.93), спричинення  тяжкого тілесного ушкодження способом, що має характер  мучення або  мордування, утворює кваліфікований вид цього злочину (ч.2 ст.101).

Конструктивною ознакою об’єктивної сторони складу злочину є у певних випадках знаряддя і засоби вчинення злочину. До них належать певні  предмети або процеси навколишнього світу  (наприклад, електричний струм, радіація тощо), які злочинець використовує для дії на предмет посягання, потерпілого або на інші цінності, що охороняються кримінальним законом. Наприклад, згідно з ч.1 ст.161, злочинність буде, за наявності  інших необхідних ознак, полювання заборонними засобами, а у ч.2 цієї статті встановлено таку кваліфікуючу ознаку, як застосування автотранспортних засобів.

Ще один приклад. Такий склад злочину, як особливо злісне хуліганство буде лише в тому  випадку, якщо хуліганські дії  вчиняються із застосуванням або спробою застосування вогнепальної зброї або ножів, кастетів чи іншої холодної зброї, а так само інших предметів, спеціально пристосованих для  нанесення  тілесних ушкоджень. Пленум Верховного Суду України у постанові №3 від 28 червня 1991 року “Про судову практику в справах про хуліганство” роз’яснив, що спеціально  пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень слід визнавати такі предмети, які були пристосовані для згаданої мети заздалегідь або під час вчинення  хуліганських дій, а так само предмети, які були  спеціально підготовлені винним для цієї ж мети.

Особливу  групу ознак об’єктивної сторони складу злочину утворюють місце, час , обстановка чи ситуація діяння. Вони являють собою зовнішнє його оточнення.

Місце вчинення злочину - це певна територія, де було почато і закінчено діяння або настав злочинний  результат. У ряді складів злочинів місце їх вчинення злочину передбачено ст.163-1. є континентальний шельф України, ст.204 - море. Місце  вчинення  обману покупців (ст.155) - підприємства  торгівлі або громадського харчування.

Час є обов’язковою ознакою складу конкретного злочину в тих випадках, коли його зазначено в законі як ту чи іншу частину року, місяця, тижня або доби. Наприклад, заборонений час як ознака складу злочину, передбаченого ст. 161 (незаконне полювання).

Обстановка - це сукупність передбачених законом  зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю (публічністю)  або  наявністю певних подій. Поняття “прилюдність” охоплює випадки, коли  злочинне діяння вчиняється у присутності хоча б однієї людини (як правило, свідка). Не виключається прилюдність і тоді, коли інших осіб на місці злочину немає, крім самого потерпілого. Це можливо в таких випадках, коли  діяння спрямоване не лише на особисті інтереси потерпілого, а посягає на більш широке коло інтересів (інших громадян, суспільства в цілому). Наприклад, за певних умов є підстави визнати прилюдним вчинення хуліганських дій, які не спостерігали інші, крім потерпілого, особи.

Потерпілий стає, по суті, очевидцем грубого порушення громадського порядку і прояву явної неповаги до суспільства, а суб’єкт злочину усвідомлює факт спостереження представником суспільства цих злочинних дій та усвідомлення їх дійсного характеру.

Прилюдність або наявність подій як  компоненти обстановки іноді безпосередньо зазначаються в законі. Так, у ст.189 ідеться про прилюдну образу представника влади або представника громадськості, який охороняє громадський порядок. У ряді статей глави ХІ КК передбачена відповідальність за військові злочини, вчинені в бойовій обстановці. Це випадки, коли злочин вчиняється під час такої події, як виконання військовим підрозділом бойового завдання. Обстановкою вчинення  злочину, передбаченого ст.188-1, є  така подія як виконання працівником міліції або членом громадського формування з охорони громадського порядку покладених на цих осіб обов’язків по охороні громадського порядку.

Своєрідним поєднанням місця, часу та обстановки є ситуація вчинення злочину.

Наприклад, поняття “час бою” означає не лише певний проміжок часу, а й  наявність подій, що мають соціальне значення. Так само ж охоплюється терміном “місце вчинення злочину” такі ситуації як “коло бою”, район воєнних подій (статті 261, 263). У таких випадках законодавцем звертається увага не тільки на територію вчинення злочину, а й на події, що в цей час відбуваються (“бій”. ”воєнні дії” тощо). Ситуацію як ознаку об’єктивної сторони складу злочину включає і ст.256 (залишення гинучого війського корабля). Специфічною є ситуація вчинення хуліганства - вона обов’язково передбачає у певному поєднанні з іншими умовами або прилюдність, або певні події, за яких вчиняється цей злочин, або громадське місце.

Місце, час та обстановка  утворюють кількісну сторону ситуації у різних комбінаціях. Постійно при цьому є наявність хоча б двох із цих компонентів. Якісна сторона ситуації залежить від того, які саме компоненти вона охоплює. Наприклад, визначають ситуацію вчинення злочину, передбаченого ст.203 (неподання допомоги судну і особам, що зазнали лиха), законодавець акцентує увагу на фізичних властивостях простору, де вчиняється злочин - море або інший водний шлях. Крім того, ця ситуація відрізняється і специфікою обстановки - повністю  таких подій, як зіткнення суден або зустріч осіб, що  зазнали лиха.

Для ситуації характерне діалектичне поєднання компонентів, які вона охоплює. Вони ніби доповнюють один одного, зумовлюють якісно новий зміст зовнішнього оточення злочинного діяння, збільшують або зменшують комплекс норм, що забороняють якісь дії або вимагають певної поведінки, впливають на ступінь суспільної небезпеки вчиненого. У наведеному прикладі щодо ситуації вчинення злочину, передбаченного ст.203, взаємодія фізичних властивостей простору і подій, що відбуваються, утворює таку сукупність умов, за яких ступінь суспільної небезпечності вчиненного діяння значно зростає.

Адже йдеться не просто про неподання допомоги, а про бездіяльність щодо осіб, які зазнали лиха в морі або на іншому водному шляху і перебувають у небезпечному для життя становищі.

За таких обставин вірогідність настання шкідливих наслідків для здоров’я потерпілих і навіть їх смерті максимальна. Тому  невипадково законодавець прийняв рішення про включення до КК спеціальної статті, яка має суворішу санкцію, ніж санкція ст.112., що містить загальну норму (неподання допомоги). Оскільки ситуація є конструктивною або кваліфікуючою ознакою складу багатьох злочинів, її дослідження при розгляді кримінальних справ відповідної категорії обов’язкове.


12.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!