Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Механізм правового регулювання. Поняття, предмет, прийоми та типи правового регулювання
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Механізм правового регулювання. Поняття, предмет, прийоми та типи правового регулювання

Регулюючий вплив права на суспільні відносини полягає у тому, що воно у своїх нормах конструює модель обов'язкової або дозволеної поведінки різних суб'єктів цих відносин

Це знаходить своє відображення у наданні одним суб'єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов'язків, пов’язуючи їх тим самим взаємними правами і обов'язками. При цьому можливості права в регулюванні суспільних відносин не свавільні і не безмежні.

Правове регулювання обумовлено деякими об'єктивними та суб’єктивними чинниками. Такими чинниками виступають наступні фактори:

  • рівень економічного розвитку суспільства;
  • соціальна структура суспільства;
  • рівень зрілості, стабільності суспільних відносин;
  • рівень правової культури громадян і посадових осіб;
  • рівень визначеності предмета, засобів і методів правового регулювання.

Потрібно мати на увазі, що у реальному житті вплив права на суспільні відносини не обмежується юридичною стороною. Право також має виховне та інформаційне значення. Ось чому потрібно розрізняти два явища: правовий вплив і правове регулювання. Ці явища різняться, по перше, за предметом своєї спрямованості. Предмет правового впливу є значно ширшим, ніж предмет правового регулювання.

Це, зокрема, є коло економічних, політичних, соціальних та інших відносин, що безпосередньо правом не регулюються, але на які воно впливає. По-друге, вони різняться за своїм механізмом. Якщо правове регулювання здійснюється за допомогою виключно юридичних засобів, то правовий вплив - за допомогою і неюридичних (соціальних, ідеологічних, психологічних та інших) механізмів. Тобто правовий вплив - це дія права на широке коло суспільних відносин, свідомість і поведінку людей за допомогою не правових (соціальних, ідеологічних, психологічних та інших) механізмів. При цьому діє не право, як сукупність норм, безпосередньо, а скоріше «дух права».

Правове регулювання - це дія на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права. В умовах формування в Україні основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набуває особливої актуальності. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризується як правова, виступає саме ознака високої правової урегульованості суспільних відносин. Тому питання підвищення ролі права постають у центрі уваги і відображуються у найважливіших державних і громадських документах.

Предметом правового регулювання є суспільні відносини, які характеризуються такими ознаками:

  • Право регулює відносини, що виникають між людьми та іх об'єднаннями. Не є предметом правового регулювання явища об’єктивної дійсності, що розвиваються за законами природи -фізичні, хімічні, біологічні процеси, стихійні явища землетруси, повені, тощо. Однак, деякі з цих явищ, або іх наслідки можуть враховуватися як юридичні факти (наприклад, порядок виплати страхових сум за збитки, що завдані землетрусом чи іншими стихійними явищами).
  • Право регулює відносини, суб'єкти яких є свідомими і вольовими їх учасниками. Право не може регулювати дії, що не залежать від свідомої волі людини - психічно-хворих, або людей, які знаходяться під гіпнозом.
  • Право регламентує найважливіші суспільні відносини, які мають принципове значення для держави, об’єднань людей чи конкретних осіб. Коло таких людей не постійне. Воно змінюється залежно від конкретних умов того чи іншого етапу розвитку суспільства.
  • Право регулює ті відносини, що об'єктивно потребують і піддаються юридичній регламентації. Дружба, любов, особисті почуття, що виникають між людьми, не можуть підлягати правовому регулюванню і підпадають під дію інших соціальних норм - моралі, звичаїв.

Таким чином, предметом правового регулювання є найважливіші для держави та об'єднань людей і конкретних осіб суспільні відносини, що об’єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками.

Слід мати на увазі, що з розвитком суспільства змінюється і предмет правового регулювання. Одні відносини відмирають і тому виходять зі сфери правового регулювання (наприклад, відносини, що пов'язані з існуванням спадкової монархії), інші - починають активно впливати на життя суспільства, і тому виникає потреба в їх правовому врегулюванні (взаємовідносини з навколишнім середовищем, використання ЕОМ та ін). Структура (устрій) правового регулювання характеризується перш за все методами та заходами регулювання. Методи правового регулювання - це конкретні заходи юридичного впливу, що характеризують використання в тій чи іншій сфері суспільних відносин певного комплексу юридичних прийомів впливу. Методи субстанціональні, невід'ємні від правової матерії. Вони виражають зміст того чи іншого юридичного режиму регулювання. Розглядаючи методи правового регулювання як реальні юридичні явища, необхідно вказати на деякі первинні методи, які визначають головне в правовому статусі суб'єктів, в їх юридичних позиціях. А саме:

  • централізоване імперативне регулювання (метод субординації), при якому регулювання зверху донизу виконується на владно-імперативних засадах, юридична енергія надходить тільки зверху, від державних органів і, відповідно, положення суб’єктів характеризується відношеннями субординації;
  • децентралізоване, диспозитивне регулювання (метод координації), при якому правове регулювання також визначається і внизу, на його процес впливає активність всіх учасників правових відносин, їх правомірні дії також виступають як індивідуальне джерело юридичної енергії і, відповідно, положення суб'єктів характеризується відношеннями координації, наданням конститутивного юридичного значення їх поведінці.

В юридичній сфері ці первинні методи і залежності від характеру регулюємих відносин виступають у різних комбінаціях, варіаціях, але з перевагою одного з них в найбільш чистому вигляді. Вказані первинні методи знаходять вираз в адміністративному праві (централізоване регулювання - метод субординації) і в цивільному праві (децентралізоване регулювання-метод координації).

Щодо конкретних суспільних відносин, правове регулювання здійснюється за допомогою таких прийомів або заходів:

Дозвіл - тобто надання суб'єкту права на здійснення певних дій. Це ключовий елемент правового регулювання, який визначає правовий засіб, що забезпечує соціальну свободу і активність людини. З юридичного боку дозволи знаходять вираз у суб'єктивних правах на особисту активну поведінку. Юридичні дозволи виражаються в законах, в інших нормативних актах. Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього засобу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єкту право на одержання тих або інших благ.

Зобов’язання - це юридичне закріплена необхідність певної поведінки в тих чи інших умовах, обставинах. Наприклад, покладення обов'язку забезпечення обвинуваченому права на захист, обов’язок своєчасного виконання договірних зобов'язань.

Заборона - це юридична необхідність утримуватись від певної поведінки. Це необхідний, важливий засіб забезпечення організованості суспільних відносин, охорони прав і законних інтересів громадян, громадських організацій, суспільства у цілому, створення «бар'єра» для небажаної, соціальне шкідливої поведінки.

Для юридичних заборон характерна фіксуюча функція і тому з юридичного боку заборони знаходять вираз у юридичних зобов'язаннях пасивного змісту. Таким чином, заборона в праві - це юридичний обов'язок. Своєрідність змісту заборон, що виражаються у пасивній поведінці, тобто відсутності дій тих чи інших осіб по відношенню до певних питань ставить заборони в особливе становище. Це передумовлює особливості багатьох юридичних засобів і механізмів, зокрема їх гарантію за допомогою юридичної відповідальності, їх реалізацію в особливій формі - у формі додержання. Заборони в праві несуть заряд юридичної відповідальності - кримінальної, адміністративної, цивільної. Як приклади заборони можуть бути положення норм права про заборону пропаганди війни, національної чи расової переваги одних народів над іншими. Норми Особливої частини Кримінального кодексу також фактично є заборонами, адже, встановлюючи відповідальність за певні дії, вони тим самим їх забороняють.

Наведені засоби так чи інакше пов'язані з суб'єктивними правами. Причому, у випадку дозволу суб'єктивне право (включаючи право вимоги) складає самий зміст цього засобу правового регулювання, тоді як у випадку зобов’язання чи дозволу право вимоги належить іншим особам, його зміст полягає у тому, щоб забезпечити виконання активного (зобов'язуючого) чи пасивного (забороняючого) юридичного обов'язку.

Засоби правового регулювання (дозвіл, зобов’язання, заборона) з найбільшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку. Так, дозвіл суб'єкту певної поведінки буде реальним лише за наявності обов'язків інших суб'єктів задовольняти потреби, які в цьому зв'язку виникли в уповноваженого суб'єкта. Крім засобу правового регулювання визначають і його типи, під якими розуміють особливості загального порядку регулювання того, на чому базується правове регулювання в даному конкретному випадку: - дозволу чи заборони. Відповідно до цього існують такі випадки правового регулювання:

  • Загальний дозвіл - це тип правового регулювання, який базується на своєрідній презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії. Виняток становлять випадки прямої заборони законом тих або інших дій. Отже, цей тип правового регулювання виходить з формули: дозволено все, окрім того, що прямо заборонено законом.
  • Звільнення від заборони - це тип правового регулювання, основу якого складає загальна заборона певних видів дій, але при цьому формулюється конкретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони. В цьому типі правового регулювання реалізується принцип: заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено законом.

Поняття механізму правового регулювання. Загальні та специфічні ознаки права як регулятора суспільних відносин

Поняття правового регулювання

Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи шляхом використання влади, а право - шляхом нормативного регулювання. З самого початку воно покликане бути стабілізуючим та примирюючим фактором дякуючи заключним у ньому принципам свободи та справедливості.

Правове регулювання - це здійснюване державою при допомозі права і сукупності правових засобів у порядкування соціальних відносин ,їх юридичне закріплення, охорона і розвиток.

Ознаки правового регулювання:

  • Правове регулювання - різновид соціального регулювання;
  • За допомогою правого регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правої форми , що з самого початку носить державне - владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої і належної поведінки;
  • Правове регулювання має конкретний характер, так як завжди пов'язане з реальними відносинами;
  • Правове регулювання має цілеспрямований характер - направлене на задоволення законних інтересів суб’єктів права;
  • Правове регулювання гарантує доведення норм право до їх виконання;
  • Правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність.

Правовий вплив - це взятий в єдності і багатоманітності весь процес впливу права на громадське життя, на свідомість і поведінку людей за допомогою як правових, так і не правових засобів.

Правовий вплив на людину здійснюється по двом каналам:

  • Інформаційний - за допомогою правових норм до учасників доводиться позиція держави про дозволену, належну або заборонену поведінку;
  • Цінносно-орієнтаційно - за допомогою права здійснюється засвоєння суспільством його цінностей напрацьованих людством і спадково пере ходячих з покоління в покоління.

Правовий вплив багато в чому зводиться до інформативної та виховної ролі права, посилити яку може пропаганда правових знань, система широкої юридичної освіти.

Механізм правового врегулювання

Особливість правового регулювання полягає в тому, що воно має специфічний механізм. Поняття механізму правового регулювання використовується в теорії для розкриття взаємодії різних елементів правової системи, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на суспільні відносини з ціллю їх упорядкуванню.

Механізм правового регулювання - взята в єдності система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб'єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок ("належне" в праві стає "сущним").

Основні риси механізма правового регулювання:

1. Являється складовою частиною механізму соціальне регулювання. Його правова діяльність супроводжується політичною, економічною, етичною і другими видами механізму соціального регулювання, переплітається з ними.

2. Будучи категорією широкою за об'ємом, збирає в єдине всі явище правової діяльності:

  • засоби (норми права, суб’єктивні права і юридичні обов'язки, рішення судів, і т. п.; об'єктивовані в правових актах);
  • способи (дозвіл, зобов'язання, заборона);
  • форми (використання, виконання, додержання, застосування).

3. Представляє собою систему правових засобів, способів, форм, що знаходяться у зв'язку і взаємодії. Кожна частина механізму правового регулювання знаходиться на своєму місці, виконує специфічні функції. Якість здійснюваних ними функцій впливає на роботу інших частин і на результат функціонування механізму в цілому.

4. Являється динамічною частиною правової системи суспільства. Його рух виражається у стадіях, яким відповідають власні механізми дії. Як і правова система суспільства механізм правового регулювання являє собою цілісність правової дійсності, визначається закономірності еволюції суспільства, рівнем розвитку економіки, культури. Його призначення полягає в тому щоб привести в дію необхідні елементи правової системи, їх "роботу". Від механізму залежить ефективність правового регулювання, відповідність поведінки учасників суспільних відносин приписам юридичних норм, їх рух до задоволення своїх інтересів.

5. Результатом його діяльності являється встановлення правопорядку у суспільстві.

Загальні та специфічні ознаки права як регулятора суспільних відносин

Право - система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою в якості регуляторів суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності і справедливості у відповідності з суспільними, груповими та індивідуальними інтересами (волею) населення країни, забезпечуються всіма мірами легального державного впливу включаючи примус.

Специфічні ознаки права

Вираження міри свободи, рівності і справедливості означає, що право з достатньою повнотою втілює основні права і свободи людини визнані світовою спільнотою. Право являється мірою свободи і рівності людей, встановленою державою таким чином, щоб свобода одного не обмежувала свободу іншого. І ця міра є справедливістю. Повної свободи досягнути неможливо, однак можливо бути вільним в тій мірі, в якій вільні інші. В праві свобода трансформується в суб'єктивні права, яким відповідають обов'язки, що їх обмежують. Своїм загальним масштабом і рівною мірою право вимірює, "відмірює" та оформляє саме свободу в людських взаємовідносинах, свободу індивіда. Свобода невід'ємна від справедливості і складає її основу. Свобода завжди обмежена рамками (мірою), що не допускають антисуспільних актів "користування свободою". Це рівність у свободі.

Але не завжди, не у всі історичні часи була рівність у свободі, єдина для всіх міра свободи. Наприклад, кріпосне право закріплювало положення неволі селянина. Відбираючи свободу у селянина, воно віддавало свободу пануючому класу. Міра свободи кріпосного і поміщика - різна. По суті, кріпосне право - це вираження через закон свободи поміщика. Всяке право заключає в собі елемент свободи, міру свободи хоча ця свобода може бути односторонньою, має характер привілеї одного лиця на шкоду іншого. У такому випадку через право як систему норм, виданих державою, виражається воля пануючого класу, свавілля панів і неволя селян. Селяни віднесені не о суб'єктів права. До них не застосовується принцип правової рівності. Таке право не може бути справедливим, так як не виражає міру свободи, рівну для всіх. Справедливість - це баланс інтересів: влади і громадянина, виробника і споживача, продавця і покупця, роботодавця і працівника і т. д. Справедлива міра свободи характеризує зміст права, а загальнообов’язковість права заснована на легімітивному примусі, являється його формальною властивістю, що має суттєвий характер.

Вище суспільне призначення права - забезпечувати в нормативному порядку свободу у суспільстві, затверджувати справедливість, виключити свавілля із життя суспільства. Не даремно ще римські юристи писали: - право є мистецтвом добра і справедливості. З загально-соціальної точки зору право - це міра свободи і справедливості. З формальної точки зору право - це міра свободи і справедливості,  яка фактично захищена у цьому суспільстві.

Нормативність виявляє зміст і призначення права. Нормативністю права у суспільне життя вноситься суттєві елементи єдності, рівності, принципової однаковості - право виступає як загальний масштаб, міра (регулятор) поведінка людей. За допомогою норм право регулює різноманітні суспільні відносини, слугує знаряддям втілення в життя політики в державі засобом організації її різносторонньої управлінської та іншої діяльності. У нормативності є одна суттєва риса: право виражається у нормативних узагальненнях (загальні дозволи, загальні заборони, загальні зобов'язання), які встановлюють межі досягнутої волі, границі між свободою і несвободою на визначеному ступені суспільного прогресу.

Формальна визначеність права означає чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постанова і т.п. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки. Саме тому суб'єкти права чітко знають межі правомірної і неправомірної поведінки, свої права, свободи, обов'язки, розмір і вид відповідальності за скоєне правопорушення. Вираження норм в законах, інших нормативних актах, встановлення формальної істини - це основна ознака формальної визначеності права.

Системність права заключається у тому, що право - це не просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов'язані і погоджені. Системність утворюється в праві законодавства. Тільки системне безпротирічне право вражаюче свою сутність через принципи, здатне виконати стоячі перед ним завдання. Сьогодні в Україні найважливіше і невідкладне завдання - відновити і укріпити системність права, оскільки непогодженість нормативно-правових актів підірвала системоутворюючі зв'язки з юридичними нормами.

Вольовий характер права, вираження у ньому суспільних, групових та індивідуальних інтересів означає, що у праві проявляється і втілюється воля, змістом якої являється інтерес. Право акумулює суспільну, групову та індивідуальну волю громадян в їх гармонійному поєднанні, згоді та компромісах. Воля рознизує діяльність людини, його цілеспрямовану поведінку у всіх, в тому числі і в правовій, сферах життя. Розуміння волі в праві виключає зведення права до знаряддя насилля держави, засобу пригнічення ним індивідуальної волі. Складається ілюзія, що право іде від держави. Насправді в ідеалі держава в особі своїх законодавчих органів "підносить в ранг закону" суспільні, групові і індивідуальні інтереси, що відповідають принципам справедливості, свободи, демократії, рівності, гуманізму.

Загальнообов'язковість права виражається в тому що встановлені правила поведінки являються загальними і обов'язковими для всієї країни. Загальнообов'язковість праву надає те, що в ньому виражається погоджені інтереси учасників регулюємих відносин, що воно має нормативний характер.

Державна забезпеченість, гарантованість права, свідчить про те, що державна влада, держава в цілому підтримує загальна правила які визнаються державою правовими. Далеко не всі норми права виконуються і дотримуються добровільно, в силу внутрішнього переконання. Значна частина населення підкоряється вимогам правових приписів тільки тому, що за правом стоїть держава. Державна охорона правових норм включає в себе державний легальний примус, різноманітні організаційні, організаційно-технічні, виховні та попереджувальні міри державних органів по дотриманню і виконанню громадянами юридичних норм. До порушників вимог норм права компетентні державні органи можуть застосувати міри юридичної відповідальності - дисциплінарної, адміністративної, кримінальної. Тим самим держава забезпечує загальнообов'язковість норм права.


14.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!