Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Поняття та види державних службовців, як суб’єктів адміністративно-правових відносин
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Поняття та види державних службовців, як суб’єктів адміністративно-правових відносин

Адміністративне право охоплює сукупність норм, що регулюють відносини управлінського характеру, які виникають між державою і фізичними особами

Як наука, адміністративне право має загальнонаукові завдання, а саме: виявлення, опис, пояснення процесів, явищ, закономірностей і формулювання на цьому ґрунті передбачень, прогнозів, рекомендацій щодо удосконалення й розвитку адміністративної практики.

Управління полягає у виконанні управлінських функцій, що досягається через реалізацію компетенції органу виконавчої влади або повноважень якоїсь організації іншого виду. Практична ж реалізація компетенції - предмет повсякденних турбот особистого складу органів - професійних службовців: державних службовців, менеджерів, розпорядників, власників, уповноважених ними осіб.

Метою даної роботи є розкриття питання "Державні службовці - як суб’єкти адміністративно правових відносин". Для досягнення поставленої мети автор зупинився на розкритті таких питань: поняття службовця та правова основа діяльності державних службовців; види державних службовців, їх функції. Права та обов’язки; юридична відповідальність за службові правопорушення тощо. При роботі над курсовою роботою використано законодавчу базу яка регламентує діяльність державних службовців.

1. Поняття службовця та правова основа діяльності державних службовців

Професійні службовці належать до певної групи населення - осіб найманої праці, зайнятих у сфері управління "виробництвом" управлінських рішень та їх реалізацією в порядку службових завдань.

Професійну службу можна деференціювати за ознакою її організації  та порядком проходження на державну та службу в недержавних структурах. Правовою основою діяльності державних службовців в Україні є Закон України "Про державну службу", в якому визначається правовий статус, походження, питання службової кар’єри, припинення статусу та матеріальне забезпечення службовців.

Крім цього закону, діяльність державних службовців регламентують і інші законодавчі акти, наприклад, Кодекс законів про працю України, закони України "Про прокуратуру", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" та ін.

Перший вид служби - загальна служба - передбачає проходження її у сферах державного сектора виробництва, в органах транспорту, торгівлі, в органах, завданням яких є забезпечення внутрішньої стабільності держави, в навчальних, наукових установах, закладах охорони здоров"я, культури, у муніципальних утвореннях.

Службовець (і це особливість юридичного статусу) - учасник специфічного правовідношення, оскільки вступає, з одного боку, у трудові правовідносини, пов"язані з особистим професійним становищем, трудовими правами та обов"язками, із самим процесом праці, а з іншого боку - у адміністративно-правові, пов"язані з виконанням вимог служби, управлінських функцій (владовідношення). Як бачимо, службовець - суб"єкт подвійного (парного) правовідношення.

Згідно статті 1 Закону України "Про державну службу": Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади  в  державних органах та їх апараті щодо практичного виконання  завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження".

Професійна служба - це адміністративно-правове відношення службовця, який перебуває на посаді в державних органах, об"єднаннях громадян, органах місцевого самоврядування, недержавних структурах за призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, до цих організацій власника, що має своїм змістом обов"язкову діяльність по реалізації управлінських функцій.

Професійна служба як правовий інститут - це сукупність норм, що належать до різних галузей права і визначають порядок вступу на службу, найняття, її проходження, права та обов"язки службовців (норм трудового й адміністративного права); порядок оподаткування, матеріального стимулювання (трудове і фінансове право); нормування, оплату праці, соціальне страхування, сумісництво, режим виробничого процесу (трудове право); юридичну відповідальність тощо.

Що стосується вимог, які ставляться до громадян при вступі на державну службу, то можна виділити дві групи таких вимог: загальні та специфічні.

До першого виду належить заборона перебувати на державній службі в одній установі чи підприємстві особам, які є близькою ріднею між собою або свояками, якщо їхнє одночасне перебування на службі пов’язане з підпорядкованістю чи підконтрольністю одного з них іншому. При цьому у Постанові РНК УРСР від 4.06.33р. "Про сумісництво посад та службу родичів в установах, підприємствах, організаціях усуспільненого сектора" (ст.16,17) та в ст.251 Кодексу законів про працю України (доповнення 1995р.) йдеться про безпосередню підпорядкованість чи підконтрольність, а не загальну.

Із цього правила (яке не є розширювальним правилом) винятки можуть бути зроблені лише Кабінетом Міністрів, наприклад, для окремих посад на підприємствах, для віддалених населених пунктів, де ускладнено підбір кадрів або, навпаки, існує безробіття.

Встановлені обмеження не поширюються на тих, хто займає підпорядковані чи підконтрольні виборні посади, а також на працівників зв’язку (крім центрального апарату), педагогів, викладачів, бібліотекарів, артистів, музикантів державних театрів і студій, лікарів у лікувальних чи санітарних установах, агрономів, землемірів тощо.

На державну службу не приймаються недієздатні, а також особи, позбавлені, за вироком суду права перебувати на певних посадах у апараті державного управління (ст. 84 та 87 ККУ). В окремих галузях ця заборона регулюється типовими інструкціями, затверджуваними центральним галузевим органом. Так інструкція, що діє в державному секторі торгівлі, передбачає недопущення на матеріально-відповідальні посади осіб, які мають судимість за корисливі злочини або звільнені з роботи за крадіжки і зловживання. У деяких сферах приватної економіки також передбачено подібні заборони. Так, особи, що мають непогашену судимість за крадіжки хабарництво, інші корисливі злочини, не можуть займати керівні посади або посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Забороняється суміщення державних посад з приватними. Керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їхніх структурних підрозділів, а також службовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування діючим законодавством (Декрет Кабінету Міністрів України від 31.XII.92 р. "Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств") заборонено безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю.

Це виключає можливість бути учасниками будь-якого приватного торгового, промислового підприємства, займатися підрядами або поставками, брати участь у договорах оренди та в будь якій формі вступати в відносини комерційного характеру з державними органами, бути повіреним  третіх осіб у справах установ та підприємств, де вони (повірені) перебувають на службі, сприяти фізичним і юридичним особам з використанням свого службового становища у підприємництві і т. п.

Ніяких інших обмежень законодавством не передбачено. Навіть більше, передбачено кримінальну відповідальність за відмову у прийомі на роботу в держапарат з мотивів вагітності, годування дитини груддю або наявності дитини віком до 3-х років.

Є також незаконною відмова в прийнятті на роботу з таких підстав, як соціальне походження, стать, майновий стан, національна належність, колишня судимість, засудження батьків чи родичів, оскільки таке не передбачено спеціальними законами (винятки складають деякі галузі державного управління - правоохоронні органи, дипломатична служба і таке ін., кандидати на службу в яких проходять перевірку на відсутність будь-яких компрометуючих фактів, при наявності їх згоди на таку перевірку).

До спеціальних вимог стосовно вступу на професійну службу можна віднести віковий ценз; наявність спеціальної освіти; вчених ступенів, звань; практичного стажу зі спеціальності; стан здоров’я; принесення присяги; складення кваліфікаційного іспиту; проходження стажування.

Невід’ємним компонентом служби як юридичного інституту є посада, оскільки кожний громадянин, що вступив на професійну службу в державних органах чи недержавних організаціях, займає посаду на відміну від робітника, що працює за спеціальністю, котра характеризує рід трудової діяльності.

Посада, будучи одночасно робочим місцем та бюджетною позицією утворюється у розпорядчому порядку. Правовими актами компетентних органів визначається її назва, місце у службовій ієрархії, порядок зміщення. Вона включається в штатний розклад, в єдину номенклатуру посад службовців. При цьому найменування посад має максимально точно віддзеркалювати зміст і характер роботи, що виконується працівником.

Службові позиції за тотожністю функціональних завдань впорядковано в ієрархічну структуру, у певні організаційні підрозділи, а за такою ознакою, як наявність (відсутність), обсяг владних повноважень, - у шкалу залежностей: майже кожна посада є одночасно крівною щодо попередньої, вона ж підпорядкована щодо наступної. Отже, структура посад воднораз є і структурою виконавчої влади (владних повноважень).

Посада є часткою структури органу, виявом його компетенції у вигляді владних повноважень, якими наділяється саме посада, а не конкретний службовець. Якщо посада має займатися за контрактом, то зміст і характер повноважень "насичується" в залежності від умов контракту. Водночас треба зазначити, що в управлінському апараті, крім посад, що передбачають реалізацію владних повноважень та вчинення будь-яких юридично значущих дій, існує велика група посад, праця на яких обумовлена виконанням функцій, що не виражають волю держави, але є потрібними в наслідок забезпечуючого характеру таких, створення матеріальних, інших умов для виконання владних повноважень, тобто визначального виду діяльності органу виконавчої влади. Отже, йдеться про окремі два поняття - "службова особа" та "особа" що перебуває на службі".

Обсяг владних повноважень службових осіб, авторитет, властивий владі, визначається отже, їхньою посадою. Поза посадою, адміністративної влади не існує.

Структура, ієрархія посад є й структурою, ієрархією адміністративної  влади органу.

Владні повноваження умовно поділяються на державно-владні, що виражають волю держави і передаються нею службовим особам на підставі закону, та юридично-владні, що не виражають волю держави але мають законний характер (повноваження службових осіб громадських організацій, партій, приватних підприємств і установ).

На службу до державного органу або приватної структури громадянин може вступати з досягненням 16 років, тобто віку обмеженої цивільної дієздатності. Це і є загальним правилом, якщо на доповнення до нього спеціальними законодавчими або нормативними актами не встановлено іншого віку, наприклад, для суддів і прокурорів - 25 років, для депутатів усіх рівнів - 18 років, для призову на дійсну військову службу - 18 років тощо.

Діючим законодавством передбачається зайняття певних посад на державній службі леше особами зі спеціальною освітою. Це посади прокурорів і слідчих, лікарів та педагогів, ветеринарних працівників тощо.

Практичний стаж із спеціальності, необхідний для зміщення керівних посад у соціально культурних установах, становить 3 роки (директори загальноосвітніх шкіл, завідуючі дошкільних установ та ін.), для зайняття посади народного судді районного (міського) суду потрібний стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше 2 років, судді суду вищого рівня - не менше 5 років, з них не менше 3 років на посаді судді тощо.

Умовою до зайняття окремих посад на державній службі є придатність до виконання певних обов"язків за станом здоров’я. Це посади командного складу морських суден, органів внутрішніх справ, збройних сил тощо.

Особи, які вперше призначаються на прокурорсько-слідчі посади або обираються шляхом конкурсного відбору на посади суддів, приймають присягу, текст якої затверджується Верховною Радою України.

Наявність вчених ступенів та звань необхідна для зміщення посад ректорів, директорів, проректорів, заступників директорів, завідувачів відділами НДІ, кафедрами, деканів, їхніх заступників.

Вимоги походження стажування для осіб, які не мають стажу практичної роботи за спеціальністю, визначає закон України "Про прокуратуру" (1991р.), а вимоги кваліфікаційного екзамену, що приймається кваліфікаційною комісією, - Закон України "Про статус суддів" (1992р.) тощо.

Існує кілька способів заміщення вакантних службових місць як на державній службі, так і у приватному секторі.

Найкращою організаційно-правовою формою заміщення посад є конкур, що передбачає вибір претендентів на посаду або методом екзаменування, коли кращі працівники відбираються на основі серії випробувань, вправ, тестів у сфері загальнокультурного розвитку і виявлення рівня професійних знань, або методом змагання документів про ступінь професійної, наукової кваліфікації (документальний конкурс).

Із конкурсної системи існує два винятки. Цей метод не застосовується на вершині законодавчої та виконавчо владної ієрархії та для заміщення посад виконавчого, технічного і обслуговуючого персоналу державних органів, тобто у підвалині цієї піраміди. У першому випадку конкурс не припускається і призначення проводяться винятково за розсудом вищого органу законодавчої або виконавчої влади. У другому випадку зарахування на посаду проводиться внаслідок однобічного акту вищестоящої службової особи.

Обрання як метод заміщення посад у деяких органах виконавчої і судової влади є за своєю суттю тим самим призначенням, яке, однак, здійснюється групою індивідів.

Вступ на професійну службу може оформлюватися договірним двостороннім актом-контрактом, який є обов’язковим для керівного складу державних підприємств, для окремих видів держслужбовців (наприклад, професорсько-викладацького складу вузів) і факультативним для заміщення будь-яких посад службовців приватного сектору (спільні, орендні підприємства).

Контракт укладається не з посадою (як строкова трудова угода), а з людиною. Контракт передує призначенню або укладається після обрання (конкурсу) і має прямий характер, є підставою для видання наказу (розпорядження) про призначення. Його зміст визначається не тільки законодавством про працю - типовою формою контракту, а й особливими умовами праці, винагороди, відповідальності, розірвання контракту, які мають індивідуальне значення бо можуть і не передбачатися вказаними вище нормативами. Як строки дії встановлених контрактом трудових відносин, так і пільги, гарантії є предметом погодження обох сторін. Разом з тим, може бути обмежено право на звільнення за власним бажанням при відсутності поважних причин, а відповідальність за дострокове розірвання контракту (неустойка) непередбачена.

2. Види державних службовців, їх функції. Права та обов’язки

Цетральне місце у проблемі визначення державних службовців як суб’єктів адміністративно-правових відносин, займає питання про види професійних службовців. Треба вказати на два підходи до класифікації службовців.

Виходячи з такої ознаки, як "зміст діяльності" у сфері управління, у кадровій політиці, у підготовці, прийнятті юридичних актів виконавчої влади, "Єдина номенклатура посад службовців" (1967 р.) пропонує поділ службовців на три групи. Це - керівники, спеціалісти, технічні виконавці. Така класифікація віддзеркалює суто функціональні позиції працівників адміністративно-управлінського персоналу у сфері обслуговування виробничо-господарської діяльності. Інший підхід запропоновано кримінальним законодавством і розвинуто вченими-юристами, зокрема представниками науки адміністративного права. За основу класифікації взято момент володіння владними повноваженнями, обов’язковими якщо не для всіх службовців, то для окремих їх категорій. При цьому такі повноваження закріплюються за тим чи іншим видом службових посад.

Службове призначення цієї типології полягає у тому, щоб відігравати роль відповідного індикатора при вирішенні питання про притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності (при кваліфікуванні діяння) за вчинення службового правопорушення.

Тут виділяють адміністративно-допоміжний персонал, функціональний (оперативний, основний) склад органу, службових осіб, представників влади.

Перша категорія службовців, виконуючи дії так званого матеріально-технічного характеру, готує умови для  здійснення юридично значущих дій. Самі по собі матеріально-технічні дії (операції) юридичних наслідків за собою не тягнуть. До цієї категорії відносимо секретарів, стенографісток, діловодів, архіваріусів, табельників, лаборантів тощо.

До функціонального складу належать службовці, які особисто здійснюють функції, заради яких і створено орган (установу). Вони  лікують, викладають, ведуть наукові дослідження, здійснюють юридичний захист тощо, тобто здійснюють професійну діяльність. Такі посади не пов’язані з керівною, організаційною діяльністю, а отже, дії службовців, що їх займають, лише як виняток, можуть тягти за собою юридичні наслідки. Йдеться про викладачів, які здійснюють атестацію чи екземенування, лікарів, що видають лікарняні листки, звільняючи від роботи, чим створюють юридичні підстави до використання фонду соціального страхування.

До службових осіб відносять службовців державних, недержавних організацій, місцевого самоврядування, приватного сектору, які своїми діями створюють юридичні акти чи здатні породжувати, змінювати, припиняти конкретні юридичні відносини. Вони розпоряджаються коштами, видають накази і розпорядження, укладають інструкції та довідки, господарські договори, контракти і акти ревізій, рапорти чи службові (доповідні) записки, виконують контрольно-наглядові дії, відають питаннями кадрів, застосовуюють юридичні санкції, розглядають скарги тощо.

Нарешті, представники виконавчої (адміні-стративної) влади - це державні службовці, чиї дії поширюються на так званих "третіх осіб", тобто осіб, адміністративно не підпорядкованих представникам влади. Йдеться про значні контингенти населення або всіх громадян яи певні категорії службових осіб. Отже, владні повноваження представників влади мають виявлятися у територіальному або галузевому вимірах.

Широке коло представників влади включає представників законодавчої та юрисдикційної влади: депутатів будь-якого рівня, прокурорсько-судових працівників.

Вузьке коло - представники виконавчої влади (представники міліції, державних спеціалізованих інспекцій, антимонопольної та податкової служби, представники органів транспорту, що наділені правом провадження в справах адміністративних правопорушень. Представники державної контрольно-ревізійної служби).

Права державних службовців можна розглядати окремо від їхніх обов’язків у сфері державного управління. Але в деяких випадках ті й інші самостійного значення не мають,  а виступають як правообов’язки. Такі повноваження регламентовано як у Конституції, так і в багатьох законах - про державну службу, статус суддів, адвокатуру, прокуратуру, освіту, міліцію, митну справу, охорону здоров’я, про підприємства і т. п.

Так, основними обов’язками службовців, згідно чинного законодавства є: "додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення  організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків,  ініціатива і творчість в роботі  (Стаття 10.)".

При цьому не застосовується відповідальність за матеріальні збитки, які можна віднести на рахунок "номально-припустимого виробничо-господарського ризику". Ризик визначається виправданим, якщо управлінська операція відповідає сучасним науково-технічним знанням та вчинена у суспільно-корисних цілях, у відповідності з досягнутим науково-технічним рівнем.

Орган виконавчої влади (його представник), маючи право на помилку в оцінці ситуації, не має права на явну помилку, що характеризується одночасно її серйозністю та очевидністю. Явна помилка має кваліфікуватися як один з різновидів зловживання владою.

Державний службовець, як суб’єкт адміністративних правовідношень, вчасно і точно виконуючи адресовані йому правові акти, має при цьому усвідомлювати, чи є цей акт законним - у разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний  службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі,  яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу (Стаття 10, п.2), оскільки у разі невиконання цього, нестиме відповідальність нарівні з особою, що видала такий акт, як співучасник (стаття 19 Кримінального кодексу України).

Державні службовці мають право знайомитися з деякими відомостями, що складають державну або службову (професійну) таємницю, внаслідок чого на них покладено обов’язок зберігати ці відомості в таємниці. Перелік відомостей, що складають державну таємницю, встановлюється та затверджується у загальнодержавному масштабі, а відомостей, що складають службову таємницю, - окремими державними органами (митна, податкова служби тощо). Встановлено кримінальну відповідальність за розголошення державної таємниці, або втрати документів, що містять державну таємницю, безпідставне засекречування інформації тощо. Відповідальність за розголошення відомостей, які становлять комерційну таємницю, також передбачено законом.

До комплексу гарантій трудових прав входить нормована тривалість робочого часу, який "визначається відповідно  до  законодавства  про  працю  України" (Стаття 20). Оплата праці державних службовців здійснюється на підстав Закону України "Про державну службу" (Стаття 33): "Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків. Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю". Передбачено також право працювати за сумісництвом (у тому числі за основним місцем роботи), грошові заохочення: "за сумлінну безперервну працю в державних органах, зразкове виконання трудових обов'язків державним службовцям видається грошова винагорода в розмірі та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. За особливі трудові заслуги державні службовці представляються до державних нагород та присвоєння почесних звань(Стаття 34)".

Звільнення з посади може мати місце у таких випадках, передбачених у Розділі VI "Припинення державної служби" Закону України "Про державну службу". На основі загальних  підстав, передбачених Кодексом законів про працю України. А також, державна служба припиняється у разі: 1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону); 2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 цього Закону; 3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону); 4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону); 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону); 6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону; 7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей  щодо його доходів, передбачених статтею 13 цього Закону".

На державних службовців поширюються певні обмеження пов’язані з специфікою їх діяльності, зокрема, стаття 16 Закону України "Про державну службу" містить такі обмеження, пов'язані з проходженням державної служби:

Державний службовець не має права:

  • займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи  через посередників, крім випадків, передбачених чинним законодавством, або бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);
  • сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності з метою одержання за це винагороди у грошовому чи іншому вигляді, послуг, пільг;
  • самостійно або через представника входити до складу керівних органів підприємств, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;
  • приймати подарунки чи послуги від фізичних або юридичних осіб у зв'язку із своєю службовою діяльністю".

Законодавство забороняючи керівникам, заступникам керівників державних підприємств і установ, їхніх структурних підрозділів, службовим особам державних органів, органів місцевого самоврядування безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю, не виключає їхнього права отримувати дивіденди від акцій або чеків, що вкладено до інвестиційного фонду. Державні службовці не можуть брати  участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу. Інші обмеження, пов'язані з проходженням державної служби окремими категоріями державних службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України. Вони не мають права використовувати своє службове становище з корисливою метою у власних інтересах чи інтересах інших осіб.

Відповідно до посад, рівня професійної кваліфікації, а також результатів праці державним службовцям присвоюються ранги (для дипломатичних, митних працівників), чини (для слідчо-прокурорських працівників), звання (для військово службовців, працівників МВС).

Деякі категорії працівників, що залучаються на нештатних засадах до функцій державної служби (наприклад, до виконання завдань оперативно розшукової діяльності), перебувають під захистом держави, яка гарантує зарахування до загального трудового стажу часу співробітництва, поширення передбачених законом пільг у разі настання інвалідності або смерті тощо.

Особливе право службовців витікає зі специфіки службових функціональних обов’язків. Йдеться про право на захист безпеки, гідності при його здійсненні. Адже державний службовець діє від імені та за дорученням держави, оскільки посада, яку він займає, - частка компетенції органу держави. Покликана виконувати вимоги закону, забезпечувати вимоги закону, забезпечувати правопоядок, службова особа, має відповідно охоронятися від посягань на її фізичну безпеку і людську гідність (беззахисність службовця варто розцінювати як прояв слабкості самої держави).

Про захищеність службовця, йдеться і в Законі України "Про підприємництво", який гарантує від втручання власника в оперативно-управлінську діяльність керівника підприємства. Відповідно до Кримінального Кодексу України переслідуються опір представникові влади, його образа при виконанні ним службових повноважень, погроза або насильство, ою’єктом якого є службова особа, так само, як і посягання на життя, заподіяння тілесних ушкоджень, умисне знищення або пошкодження майна службової особи. Є також правопорушеннями, що тягнуть адміністративну відповідальність: злісна непокора законному розпорядженню або вимозі представника влади, публічні заклики до непокори, поширення завідомо неправдивих відомостей з метою провокації непокори тощо. Спеціальним законом України передбачено систему особливих заходів щодо захисту життя, здоров’я, житла, майна працівників суду та правоохоронних органів, їх близьких родичів, у зв’язку з їх службовою діяльністю.

3. Юридична відповідальність за службові правопорушення.

Невиконання державним службовцем своїх обов’язків тягне застосування щодо нього юридичної відповідальності у вигляді одного з чотирьох її видів.

А) дисциплінарна відповідальність. Згідно статті 14, Закону України "Про державну службу" до державних службовців застосовуються дисциплінарні стягнення за: "невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює". До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду тощо. Заходи службової дисципліни розраховано на тих, хто перебуває на службі - особливому трудовому, службовому відношенні службовця до держави (власника), що витікає з факту перебування на службі, виконання обов’язків служби. Службові особи, що не мають начальства по службі (відсутнє владовідношення), наприклад, депутати Рад, не підпорядковуючись у виконанні посади нічиєму впливові, крім власної правосвідомостів, правообов’язків, що витікають із законодавчих актів, не підлягають і дисциплінарній відповідальності.

Особливість дисциплінарної відповідальності у тому, що підстави (конкретні склади) застосування дисциплінарної відповідальності не можуть бути точно визначені у законі, тому залишається широкий простір начальницькому розсудові (адміністративної дискреції).

Законодавча база дисциплінарної відповідальності така: типові правила внутрішнього трудового розпорядку, посадові інструкції, статути та спеціальні положення про дисципліну працівників окремих галузей управління (начальницький склад Збройних Сил, Служби безпеки, Внутрішніх справ, транспорту, зв’язку, судді, прокурори тощо).

Розрізняють три види дисциплінарної відповідальності: загальну, спеціальну та для керівних і виборних працівників.

На підставі правил внутрішнього трудового розпорядку несуть відповідальність більшість службовців державних органів та недержавних структур. Згідно з чинним законодавством, до цих порушників застосовуються догана або звільнення. Лише у випадках укладення з працівниками контрактів останніми може бути передбачено застосування інших видів дисциплінарних стягнень - зменшення посадового окладу, встановленого штатним розкладом, тарифного розряду та ін.

На підставі спеціальних положень і статутів про дисципліну службовців специфічних галузей державного управління, де вона відіграє особливу роль, дисциплінарні стягнення більш суворі і численні. Так, починаючи з зауваження, догани, Дисциплінарний статут Збройних Сил передбачає також і арешт з утриманням на гаупвахті до 15 діб або пониження у військовому званні на один ступінь.

Дисциплінарна відповідальність за підлеглістю поширюється на службових осіб керівного складу і таких, що зайняли посади за виборами. Тут також формами відповідальності є догана і звільнення. Службові особи, що служать за виборами, можуть бути звільнені лише у формі відкликання, а якщо їх призначено звільняються у загальному порядку.

Дисциплінарні стягнення застосовуються службовою особою (органом), від якої залежить призначення (звільнення) службовця на посаду, або службовою особою (органом), вищестоячим щодо вказаних осіб (органів). Стягнення накладаються за власною ініціативою службових осіб (органів) або на пропозицію осіб (органів), які повноважні робити обов’язкові пропозиції щодо накладання дисциплінарних стягнень.

Якщо дисциплінарною провиною завдано збитків майну юридичної чи фізичної особи, винуватці, крім дисциплінарної відповідальності, можуть відповідати у позовному порядку. Ці стягнення застосовуються не пізніше одного місяця з дня провини. Строк давності - шість місяців з дня вчинення.

Відповідно до загального порядку, трудові спори цієї категорії вирішуються судами після їх попереднього розгляду у комісіях з трудових спорів (КТС), профспілкових комітетах. Порядок оскарження дисциплінарних стягнень, що накладаються на службових осіб у порядку підлеглості, передбачений у конкретних законодавчих актах, статутах, положеннях (наприклад, Закон України "Про прокуратуру", Дисциплінарний статут Збройних Сил, "Про статус суддів" та ін.).

Б) кримінальна відповідальність. Кримінальна відповідальність службових осіб настає за так звані службові злочини (ст.ст. 165-171 Кримінального Кодексу України), які за характером та проявом порушень поділяються на три види:

  • порушення повноважень: невиконання (неналежне виконання) повноважень (недбалість, "бездіяльність влади") (ст. 167 КК України);
  • перевищення повноважень: вчинення службовою особою акту, на який вона не мала законної влади, вихід за межі такої або недотримання відомих форм, процедур (одноособове вирішення справи, яка має вирішуватися колегіально, або вчинення дій, які ніхто не має права здійснювати чи дозволяти тощо( ст. 166 КК України);
  • вчинення акту, що входить до повноважень, але з метою, яку не передбачає закон (зловживання владою або службовим становищем (ст. 165 КК України), хабарництво (ст. 168 КК), посадовий підлог (ст. 172 КК).

Всі вони є загальними злочинами, оскільки можуть бути вчинені у будь-якій галузі державного апарату, в об’єднаннях громадян, у приватних структурах. До того ж в окрему групу ці злочини виділяються не за об’єктом посягання а за суб’єктом такого.

Якщо підставою для відповідальності є злочин у сфері виконання загальнообов’язкових правил та обов’язків державної служби, то суб’єктом є службова особа з особливим юридичним статусом, що суміщає службові владні повноваження, покладені на неї законним порядком, і статус управомочної сторони у владовідношеннях (так зване "діяння за посадою"). Відсутність зв’язку між службовим повноваженням конкретних осіб та їхніми діями стосовно іншого суб’єкта управлінських відносин (зокрема, потерпілого), їхніми шкідливими наслідками свідчить про відсутність службового злочину.

Важливий кваліфікуючий момент у правопорушеннях - істотна шкода, якою може визнаватися прямий матеріальний збиток, завдано фізичним та юридичним особам, упущена вигода, порушення політичних, трудових, житлових, особистих майнових прав та інтересів громадян, що охороняються законом, підрив престижу представників влади, створення обстановки, що утруднює державному органу здійснення його основних функцій.

Отже відповідальність за службові злочини, що передбачені у Кримінальному Кодексі, настає лише у відношенні до службових осіб, а інші службовці (функціональний, адміністративно-допоміжний склад) держави не представляють, не виражають її волі, проте виражають власну волю, яка має проявлятися в межах і формах, встановлених законом, тож реалізація їхньої волі призводить до певних публічно-правових наслідків, тому злочини цієї категорії службовців тягнуть за собою відповідальність за іншими статтями кримінального законодавства. Так, кримінальним законодавством (стю 1922 КК України) переслідується незаконне одержання працівником (не службовою особою) держустанови чи організації у будь-якому вигляді матеріальних благ або вигод майнового характеру у значному розмірі за виконання (невиконання) будь-яких дій з використанням службового становища.

В) адміністративна відповідальність. Поняття адміністративно-службового правопорушення (проступку) властиве й такому видові відповідальності як адміністративна відповідальність.

Особливості підстав адміністративної відповідальністі службових осіб у тому, що вони несуть таку за порушення встановлених загальнообов’язкових правил своїми власними діями, у тому числі  неправомірними вказівками, виконуючи які, підпорядковані їм службовці, інші працівники порушують встановлені правила. Службові особи можуть нести адміністративну відповідальність і за невживання заходів щодо забезпечення виконання правил іншими особами, якщо забезпечення їх дотримання входить до кола службових повноважень цих службових осіб.

Отже, йдеться про проступки, скоєні з власної вини та з вини "службової". В останньому випадку може наставати й подвійна відповідальність - адміністративна та дисциплінарна, адміністративна й цивільна - за одне й те саме діяння.

Припустимо є субтитутна відповідальність окремих категорій державних службовців, а саме військовослужбовців та прирівнених до них осіб, батьків та ін.

Адміністративні стягнення накладаються не безпосереднім начальством винних осіб, а спеціальними органами колегіально або одноособово їхніми представниками.

Не є суб’єктами адміністративних правопорушень ті працівники державних органів, об’днаь громадян, приватних структур, які виконують суто професійні або технічні обов’язки (службовці функціональні, основний склад).

Г) відповідальність за заподіяну шкоду. Відповідальність за шкоду, заподіяну службовою особою у галузі виконавчо-рпозпорядчої діяльності, полягає в обов’язковому відшкодуванні збитків державними органами, від імені, за дарученням котрих службова особа вчиняє службові дії. Цей обов’язок державного органу випливає з того, що підбір, професійна підготовка кадрів, наділення службової особи часткою компетенції  органу (владне повноваження), функції контролю за її діями, матеріальне стимулювання та ін. Має здійснюватися цим органом, чим і пояснюється обв’язок відповідальності за дії свого представника.

За шкоду, спричинену діями службовців, що не є службовими особами, державний орган відповідальності не несе, а збитки стягуються потерпілою фізичною чи юридичною особою у загальному порядку.

Службовими дями, які слід кваліфікувати як неправильні (неправомірні, незаконні) і якими завдано шкоди, є:

  • невиконання службових обов’язків (або неналежне їх виконання);
  • виконання таких обов’язків неналежним чином (помилкові рішення);
  • перевищення службових повноважень;
  • зловживання такими повноваженнями.

Збитки при цьому мають бути реальні та прямі.

Реальний збиток - збиток, що вже народився, існує або може статися у майбутньому. Прямий, індивідуальний збиток має зачіпати одну особу або певну групу осіб, але не весь колектив.  Збиток має завдаватися юридично регламентованим та захищеним відносинам (не відшкодовується, наприклад, збиток, завданий нелегалам-підприємцям). Збиток повинен мати оцінене грошове вираження. Збиток, що завданий репутації, естетичному виглядові, як і моральні страждання, фізичний біль також може мати грошове вираження.

Відповідальність за шкоду, завдану службовою особою, що діє в галузі управління, державний орган несе лише у разі, коли такі дії є діями службового характеру, до того ж входять до функцій цього службовця, неналежне (неправильне) виконання яких призвело до шкоди.

Шкода ж, яка завдана службовою особою навіть і в робочий час, але не в звєязку з виконанням службових обов’язків, відшкодовується не органом, а безпосередньо винною особою.

Державний орган не відповідає також за так звані "особисті акти" тих, хто їх вчинив: ці дії супроводжують службовий акт, але від нього можуть бути відокремлені, оскільки службова особа, яка має бути стороннім виконавцем державної волі, проявляє себе як людина із своїми особистими симпатіями, антипатіями, емоціями, пристрастями, громадською позицією. Вони виникають під час виконання службових обов’язків, але сторонні щодо них, звідси наслідки службової дії можуть нести на собі відтінок злості, шовінізму тощо.

Державний орган, який відшкодував збитки потерпілій особі, вправі звернутися до суду з регресним позовом до службової особи, що винна у заподіянні шкоди. Конкретні обсяги регресних вимог визначаються у нормах трудового законодавства.

Звільняються від юридичної відповідальності службовці органів державного управління, які заподіяли шкоду правам, свободам людини, інтересам держави під час здійснення службових повноважень, перебуваючи у стані необхідної оборони, крайньої необхідності або професійного ризику. Це. Наприклад, працівники оперативних підрозділів МВС, СБУ, Прикордонних військ.

Висновки

Невід’ємним компонентом управління державою є державна служба і її суб’єкти державні службовці. Професійні службовці належать до певної групи населення - осіб найманої праці, зайнятих у сфері управління та реалізації управлінських рішень в порядку службових завдань.

Правовою основою діяльності державних службовців в Україні є Закон України "Про державну службу", а також інші законодавчі акти, наприклад, Кодекс законів про працю України, закони України "Про прокуратуру", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" та ін.

Професійну службу можна деференціювати за ознакою її організації  та порядком проходження на державну та службу в недержавних структурах. Професійна служба - це адміністративно-правове відношення службовця, який перебуває на посаді в державних органах, об"єднаннях громадян, органах місцевого самоврядування, недержавних структурах за призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, до цих організацій власника, що має своїм змістом обов"язкову діяльність по реалізації управлінських функцій. Виходячи із змісту діяльності у сфері управління, у кадровій політиці, у підготовці, прийнятті юридичних актів виконавчої влади, "Єдина номенклатура посад службовців" (1967 р.) пропонує поділ службовців на три групи. Це - керівники, спеціалісти, технічні виконавці. Така класифікація віддзеркалює суто функціональні позиції.

Основними обов’язками службовців є: додержання Конституції  України  та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також  іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків,  ініціатива і творчість в роботі тощо. Права державних службовців регламентовано як у Конституції, так і в багатьох законах - про державну службу, статус суддів, адвокатуру, прокуратуру, освіту, міліцію, митну справу, охорону здоров’я, про підприємства і т. п.

Невиконання державним службовцем своїх обов’язків тягне застосування щодо нього юридичної відповідальності у вигляді одного з чотирьох її видів. Це: дисциплінарна відповідальність, кримінальна відповідальність, адміністративна відповідальність та відповідальність за заподіяну шкоду тощо.

Законодавсто, що регламентує діяльність державних службовців потребу удосконалення. Ґрунтовної реорганізації потребує державна служба, оскільки у спадок від СРСР Україні дісталась громіздка неповоротка "брюкратична машина" яка є тягарем для бюджету, а також суттєвою проблемою сьогодення є нестача професійних кадрів - осіб з адміністративно-управлінької освітою тощо.

Література та джерела

  • Закон України "Про господарські товариства" / Закони України. Т.1. - К., 1996.
  • Закон України "Про державну службу" / Зкони України. Т. 6. - К., 1996.
  • Закон України "Про державну таємницю" від 21.I. 1994. // ВВР. - 1994. - № 16. - С. 94.
  • Закон України "Про підприємства" від 27.III. 1991. // ВВР. - 1991. - №  24. - С. 273.
  • Закон України "Про підприємництво"  від 26.II.1991 р. // ВВР. - 1991. - № 14. - С. 169.
  • Закон України "Про державний захист працівників суду і правоохронних органів" від 23.XII.1993. // ВВР. - 1994. - № 11.
  • Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 2.III.1992. // ВВР - 1992. - № 22. - С. 33.
  • "Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства що є у загальнодержавній власності, при найманні на роботу". Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.III.1993 р. № 203.
  • Коваль Л.В. Адміністративне право. - К.: "Вентурі", 1996.
  • Кримінальний кодекс України: Нормативні акти кримінально-правового значення (станом на 1.I.1997 року). - К.: А.С.К., 1997.


07.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!