Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Система фінансового права України: поняття та види суб’єктів
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Система фінансового права України: поняття та види суб’єктів

Реформа фінансової системи України є одне з найскладніших завдань перехідного періоду

Відмова від державного централізму, визнання множинності інтересів господарюючих суб’єктів та муніципальних утворень, відмова держави від монопольного здійснення банківської та страхової діяльності зумовлюють потребу критичного перегляду деяких базових понять фінансового права, одним з яких є категорія суб’єкт фінансового права.

Для характеристики суб’єкта, надiленого певною сукупнiстю прав та обов’язкiв, використовують значну кiлькiсть термiнiв, таких як суб’єкт права, учасник правовiдносин, суб’єкт правовiдносин, правосуб’єктнiсть, правоздатнiсть, дiєздатнiсть, суб’єктивне право, юридичний обов’язок, правове положення, компетенцiя.

Розгляд поставленого питання не обмежується вирішенням термінологічного завдання. Мова йде про систему понять, правильне визначення змісту яких необхідне не лише для точності теоретичних побудов, але й для нормотворчої та правозастосовної правової практики та навчального процесу.

Наявнiсть правової категорiї суб’єкт фінансового права зумовлюється тим, що, регулюючи вiдповiдну сферу суспiльних вiдносин, фiнансове право визначає коло учасникiв цих вiдносин, надiляє їх юридичними правами та обов’язками, реалiзацiя яких забезпечує перерозподіл частини національного доходу, утворення, розподiл і органiзацiю використання грошових фондiв суспільного призначення та здiйснення фiнансового контролю.

С.С. Алексєєв вважає, що для суб’єкта права характерними є двi головні ознаки. По-перше, це особа – учасник суспільних відносин, яка за своїми властивостями фактично може бути носієм суб’єктивних юридичних прав та обов’язків. Вона повинна володіти:

  • зовнішньою відокремленістю;
  • персоніфікованістю;
  • здатністю виробляти, виражати та виконувати персоніфіковану волю.

По-друге, це реально здатна брати участь у правовідносинах особа, яка набула властивості суб’єкта права в силу юридичних норм [1, с. 138].

Загальною передумовою участі суб’єктів права у правовідносинах є правосуб’єктність, яка виступає соціально-правовою можливістю суб’єкта бути учасником правовідносин. Правові норми, які наділяють суб’єкта права правосуб’єктністю, вказують на якості, якими повинен володіти суб’єкт будь-яких правовідносин і зумовлюють наявність існуючого правового зв’язку між державою і суб’єктом.

Термін правосуб’єктність є поняттям галузевим і тому його характеристика завжди диференціюється залежно від природи правовідносин, учасником яких виступає суб’єкт права. Немає суб’єкта з єдиною унiверсальною правосуб’єктністю - суб’єкт одних суспiльних вiдносин може не визнаватися суб’єктом iнших. Кожний вид суспiльних вiдносин характеризується специфiчним колом їхніх суб’єктiв.

У фінансовій правосуб’єктності виражена спільність цільового призначення, єдність юридичних властивостей суб’єктів фінансового права, тобто те, що об’єднує різні види суб’єктів цієї галузі в єдину систему.

Фінансова правосуб’єктність має похідний, вторинний характер. Для вступу у фінансові правовідносини особа повинна уже володіти якостями суб’єкта права, набутими в іншій сфері суспільних відносин.

Передумовою фінансової правосуб’єктності виступають: конституційна правосуб’єктність - для Української держави, Автономної Республіки Крим та муніципальних утворень; адміністративна правосуб’єктність - для органів держави та місцевого самоврядування; цивільна правосуб’єктність - для фізичних та юридичних осіб.

Фінансова правосуб’єктність визнаєтьтся за певним суб’єктом або безпосередньо шляхом прямої вказівки на це в законі або опосередковано. Перший спосіб найчастіше застосовують у податковому праві, норми якого прямо відзначають, що "платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких, згідно з законами України, покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі)" [2, cт. 119].

Однак визнання фінансової правосуб’єктності за визначеним колом учасників суспільного життя частіше відбувається опосередковано, шляхом окреслення їхніх прав та обов’язків у сфері публічної фінансової діяльності (фінансової діяльності держави та муніципальних утворень). Тобто закріплення нормами фінансового права за особою прав чи обов’язків свідчить про наявність у неї фінансової правосуб’єктності.

Категорія фінансова правосуб’єктність є складною і становить єдність понять фінансова правоздатність і фінансова дієздатність. Фінансова правоздатність – це зумовлена фінансово-правовими нормами можливість суб’єктів права мати суб’єктивні права і нести юридичні обов’язки у сфері публічної фінансової діяльності. Під фінансовою дієздатністю слід розуміти обумовлену правовими нормами здатність суб’єктів фінансового права своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та нести юридичні обов’язки.

Розрізнення правоздатності і дієздатності є важливим для характеристики фінансової правосуб’єктності фізичних осіб, оскільки можливість своїми діями набувати права і нести обов’язки виникає у фізичних осіб лише після досягнення певного віку. У таких суб’єктів фінансового права як держава, муніципальні утворення, державні органи та органи місцевого самоврядування, юридичні особи правоздатність і дієздатність виникають одночасно.

У теорiї фiнансового права не у всіх випадках чiтко i послiдовно розмежовуються поняття суб’єкт фiнансового права i суб’єкт фiнансових правовiдносин, що пояснюється, зокрема, тим, що немає єдиної позиції з цього питання в загальній теорії держави і права.

Зокрема, С.Ф. Кечекян доходить висновку, що поняття суб’єкт права і суб’ект правовідносин тотожні, і тому, досліджуючи проблему учасників правовідносин, розглядав загальну категорію суб’єктів права [6, с. 83]. Таку позицію підтримує В.А. Тархов, який зазначає, що, оскільки право існує завжди в правовідносинах, розрізнення суб’єкта права і суб’єкта правовідносин не видається можливим [7, с. 109].

Однак Р.О. Халфіна справедливо зазначає, що участь суб’єкта у правовiдносинах – це не єдиний спосiб розкриття, реалiзацiї його правового статусу, i категорiю суб’єкт права не можна вважати тотожною сумi усiх правовiдносин, в якi він вступає [9, с. 115].

Суб’єкти права є потенційними елементами правовідносин, які стають реальними учасниками правових зв’язків з настанням юридичного факту та появою у них додаткових властивостей юридичного характеру – суб’єктивних юридичних прав і обов’язків.

Отже, видається доцільним виділити більш вузьке поняття, ніж суб’єкт фінансового права, а саме – поняття суб’єкт фінансових правовідносин, яке вживається стосовно учасника конкретно-iснуючих фінансових правовідносин i пiдкреслює реалiзацiю закладеної у нормах права фiнансової правосуб’єктностi шляхом вступу суб’єкта у правовий зв’язок з приводу формування, розподiлу, органiзацiї використання грошових фондiв суспільного призначення чи проведення фiнансового контролю та набуття цим суб’єктом прав та обов’язків у сфері публічної фінансової діяльності.

Суб’єктивні права і юридичні обов’язки учасників фінансових правовідносин становлять його юридичний зміст. Суб’єктивне право учасника фінансових правовідносин – це гарантована нормою права міра можливої чи дозволеної поведінки особи у сфері публічної фінансової діяльності. На відміну від суб’єктивного права, юридичний обов’язок – це приписана нормою права міра необхідної поведінки учасника фінансових правовідносин, яка забезпечується державним примусом.

На думку авторів навчального посібника "Фінансове право (За законодавством України)", суб’єктивні права – "це належна уповноваженій особі (фінансовому чи кредитному органу) для задоволення її (тобто держави, від імені якої він виступає) інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов’язками другої сторони відносин" [4, с. 43].

З цим твердженням можна погодитися лише частково. Особливості фінансових правовідносин та методу фінансово-правового регулювання обґрунтовують існування принципу нерівності сторін у фінансових правовідносинах, одним з суб’єктів завжди виступає сама держава або муніципальне утворення в особі уповноваженого органу, що володіють владними повноваженнями.

Але це не заперечує можливість існування суб’єктивних прав у інших суб’єктів фінансового права (юридичних чи фізичних осіб), що зумовлено змістом їхньої фінансової правосуб’єктності, у першу чергу у фінансово-охоронних відносинах з приводу захисту своїх інтересів у адміністративному і судовому порядку, і ці права виступають як правові гарантії діяльності фізичних та юридичних осіб. Крім того, на сьогодні простежується тенденція до лібералізації фінансового законодавства, зменшення питомої ваги категорично сформульованих фінансово-правових норм і запровадження диспозитивних начал у поведінці суб’єктів фінансового права.

Специфiчна особливiсть суб’єктiв фiнансового права полягає у майже стовiдсотковiй реалiзацiї у конкретних правовiдносинах закладеної у нормах права фiнансової правосуб’єктності. Цей факт, а також складнiсть вiдмежування прав вiд обов’язкiв стосовно органiв, якi здiйснюють публічну фiнансову дiяльнiсть, спричинили певнi труднощi для науки фiнансового права. Як зазначає М.В. Карасёова, "у фінансових правовідносинах часто буває важко встановити, яка сторона правовідносин є уповноваженою, а яка – зобов’язаною… Більше того, у ряді випадків право державного органу одночасно сформульоване як його обов’язок" [5, с. 115]. Саме тому права органiв, якi займаються публічною фінансовою дiяльнiстю, слiд називати фінансово-правовими повноваженнями, а щодо позначення сукупностi цих повноважень, то правильним видаєтся застосування поняття фiнансово-правова компетенцiя – закріплена нормами права сукупність владних повноважень з приводу прийняття юридично значущих рішень та забезпечення їхньої реалізації у сфері публічної фінансової діяльності.

Складно-видовий характер норм фінансового права призводить до того, що формування фінансової правосуб’єктності відбувається не універсально, а у звуженому обсязі, тобто не на підставі норм, які торкаються усіх видів фінансових правовідносин, а саме в межах окремих фінансово-правових розділів та інститутів. Це своєю чергою веде до неоднорідного найменування суб’єктів фінансового права у різних сферах фінансової діяльності: в податковому праві – це суб’єкт оподаткування, платник податку, податковий орган, податковий агент; у бюджетному праві – бюджетний орган, бюджетна організація, розпорядник бюджетних кредитів; у банківському праві – банк, позичальник, власник банківського рахунку; в страховому праві – страховик, страхувальник, перестрахувальник; у валютному праві – резидент, нерезидент, орган валютного контролю тощо.

Іншою найбільш значущою класифікацією суб’єктів фінансового права є їхній поділ на три групи залежно від соціальної природи:

  • суспільно-територіальні утворення;
  • колективні суб’єкти;
  • фізичні особи.

До суспільно-територіальних утворень відносять Українську державу, Автономну Республіку Крим та муніципальні утворення. Їхньою особливістю як суб’єктів фінансового права є те, що вони мають владні повноваження, тобто функції публічної влади.

Відомий дореволіційний дослідник фінансового права С.І. Іловайський називав серед суб’єктів фінансового господарства державу та інші примусові (політичні, публічні) союзи, що володіють властивостями самостійного суб’єкта права, до яких він відносив, зокрема, місцеві союзи (земства, міські і сільські общини) [3, с. 1, 3].

Суспільно-територіальні утворення реалізовують свою правосуб’єктність через органи (органи державної влади чи органи місцевого самоврядування), які діють у межах своєї компетенції, встановленими актами про статус цих органів. Однак у деяких випадках у результаті їхніх дій учасниками фінансових правовідносин стають саме публічно-правові утворення в цілому, а не органи їхньої виконавчої чи законодавчої влади або органи місцевого самоврядування.

Українська держава як суб’єкт фінансового права вирізняється своїм суверенітетом, тим, що вона сама встановлює норми, які регулюють суспільні відносини. Україна є учасником фінансових правовідносин стосовно організації фінансової, грошової та кредитної систем держави; утворення, розподілу та використання коштів бюджету та інших централізованих фондів; стягнення загальнодержавних податків та зборів; державного боргу; здійснення грошової емісії.

Під муніципальними утвореннями як суб’єктами фінансового права слід розуміти територіальні громади (на рівні міст, сіл, селищ) та їхні об’єднання (на рівні районів та областей), які наділені публічною владою на певній території.

Законодавство радянського періоду розглядало область, район, місто, село чи селище винятково як адміністративні одиниці, а не як їхні "територіальні громади". Це пояснюється тим, що в СРСР інституту місцевого самоврядування фактично не було. Проте сьогодні, виходячи з засад, визначених Конституцією України, не частина державної території, а саме місцеве населення, що проживає в її межах і яке організаційно та юридично визначене як територіальна громада чи об’єднання (асоціація) територіальних громад, набуває відповідних прав та обов’язків, що ототожнюється з правами та обов’язками адміністративно-територіальної одиниці. Лише територіальні громади (їхні об’єднання), формуючи органи місцевого самоврядування адміністративно-територіальної одиниці, надають цій території риси політико-правової організації.

Муніципальні утворення володіють фінансовою правосуб’єктністю у відносинах у справах формування й виконання місцевих бюджетів, встановлення та стягнення місцевих податків і зборів, випуску муніципальних позик.

Іншою групою суб’єктів фінансового права є створені для досягнення певної мети організації, постійні утворення, які характеризуються єдністю волі і цілі. Організації як суб’єкти фінансового права поділяються на органи держави і місцевого самоврядування та юридичні особи.

Суб’єктами фінансового права є органи державної влади – організаційно і структурно виділені частини державного механізму, наділені в установленому Конституцією порядку державно-владними повноваженнями, правовими і матеріальними засобами для виконання завдань та функцій державної влади України [8, с. 89].

Органи держави як суб’єкти фінансового права наділені відповідною компетенцією відповідно до покладених на них завдань і функцій. Головна частина спеціалізованих повноважень у сфері фінансової діяльності держави належить органам державної виконавчої влади спеціальної компетенції – Міністерству фінансів, Державному казначейству, Державній податковій адміністрації, Контрольно-ревізійній службі, Митній службі, а також Рахунковій палаті, яка є органом державного фінансово-економічного контролю, утвореним Верховною Радою.

Особливим центральним органом державного управління є Національний банк України, основною функцією якого, згідно із ст. 99 Конституції України, є забезпечення стабільності грошової одиниці. Крім того, Національний банк України розробляє та реалізує грошово-кредитну політику, здійснює реєстрацію і ліцензування банків, банківський нагляд, є органом валютного регулювання і контролю.

Органи місцевого самоврядування, відповідно до своєї компетенції, реалізують фінансову правосуб’єктність муніципальних утворень та здійснюють делеговані у встановленому законом порядку державно-владні функції.

Юридичні особи володіють здатністю вступати у різноманітні фінансові правовідносини – бюджетні, податкові, валютні, кредитні тощо. Обсяг їхньої фінансової правосуб’єктності залежить від багатьох чинників: форми власності, організаційно-правової форми, способу фінансування, сфери діяльності тощо. Специфічний обсяг фінансово-правових прав і обов’язків мають бюджетні установи, казенні та муніципальні підприємства, страхові організації, неприбуткові організації, суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності та інші групи юридичних осіб.

Специфічною групою юридичних осіб – суб’єктів фінансового права є фінансові установи, до яких належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, винятковим видом діяльності яких є надання фінансових послуг, тобто операцій з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Значною специфікою у цій групі володіють банки – юридичні особи, які мають виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Окрім того, що банки несуть фінансово-правові обов’язки стосовно сплати податків та зборів, формуванню обов’язкових резервів, дотримання правил здійснення кредитних, розрахункових, депозитних, валютних операцій, вони можуть виступати як уповноважені учасники фінансових правовідносин (так звані уповноважені банки), яким держава делегує владні повноваження щодо контролю за валютними, касовими, розрахунковими операціями їхніх клієнтів, за виконанням державного та місцевих бюджетів, обслуговуванням державних та муніципальних позик, кредитуванням за рахунок бюджетних коштів пріоритетних програм.

Фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства) є суб’єктами фінансового права здебільшого як платники податків та зборів. Обсяг їхньої фінансової правосуб’єктності залежить не від громадянства, а від інших чинників, які мають значення для обчислення розміру обов’язкових платежів, – часу перебування на території України упродовж календарного року, володіння певним майном, розміру доходу, наявності податкових пільг тощо.

Підсумовуючи викладене, доходимо висновку, що суб’єкти фінансового права України – це Українська держава, Автономна Республіка Крим, муніципальні утворення, державні органи та органи місцевого самоврядування, юридичні й фізичні особи, які відповідно до норм фінансового права наділені правосуб’єктністю у сфері органiзацiї фiнансової, грошової та кредитної системи держави, формування, розподiлу i органiзацiї використання державою, АРК й муніципальними утвореннями централiзованих i децентралiзованих грошових фондiв суспільного призначення та здійснення фінансового контролю.

Література:

1. Алексеев С.С. Общая теория права. – М.: Юрид. лит-ра, 1982. – Т.2.

2. Закон України "Про систему оподаткування" // ВВР України. –1997. – №16. – Ст. 119/

3. Иловайский С.И. Учебник финансового права (Пятое (посмертное) издание). – Одесса, 1912.

4. Фiнансове право Навч. посібник (За законодавством України) / За ред. Воронової Л.К. i Бекерської Д.А. – К.: Вентурi, 1995.

5. Карасёова М.В. Финансовое право. Общая часть: Учебник. – М.: Юристъ, 1999.

6. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М., 1959.

7. Тархов В.А. Гражданское право. Общая часть: Курс лекций. – Чебоксары: Чув. кн. изд-во, 1997.

8. Тодика Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, науки, учебная дисциплина: Учебное пособие. – Харьков: Фолио; Райдер, 1998.

9. Халфина Р.О. Общее учение о правотношениях. М.: Юриздат, 1974.


05.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!