Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Кредитний договір: ключові ознаки та поняття предмету договору
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Кредитний договір: ключові ознаки та поняття предмету договору

Предмет є істотною умовою кредитного договору, його вичерпне та повне дослідження впливає на правильне окреслення сфери застосування цієї угоди і є необхідною передумовою її достатнього об’єктивного аналізу

Трактуючи ключові аспекти цієї проблеми, юристи зобов’язані враховувати соціально-економічну характеристику явища кредиту. Проте і в економічній науці навіть саме поняття кредиту протягом усієї історії його існування не мало загальновизнаного єдиного визначення.

З цього приводу слушно зауважив Й.А.Трахтенберг, що саме стосовно кредиту повсякденне слововживання надало справді "ведмежу послугу" [15, с.363].

Є.С.Компанієць і Е.Г.Полонський пропонують розуміти під кредитними відносинами всі правові відносини, які виникають у випадку надання (передачі, використання і повернення) грошових засобів або інших речей, визначених родовими ознаками на умовах повернення [10, с.72-73].

Припускаючи можливим визнання кредитних угод у широкому розумінні, видається неточним не розмежовувати їх з усіма позиковими угодами. Останні можна класифікувати, розділивши на дві великі групи.

Кредитні угоди в широкому розумінні слід асоціювати лише з договорами позики, предметом яких є гроші, а саме кредитний капітал у грошовій формі. Кредитна ознака цього капіталу означає, що за його допомогою відбувається перерозподіл тимчасово вільних коштів. Кредитному капіталу притаманна саме грошова форма, оскільки в процесі реалізації споживчої вартості грошей, на відміну від інших речей, визначених родовими ознаками, вона не знищується, а постійно відтворюється. Крім того, таке відтворення супроводжується присвоєнням додаткової вартості. Функції грошей, особливі властивості виділяють їх серед інших речей.

Будь-яка спроба передати в кредит, крім грошей, інші речі, визначені родовими ознаками, супроводжуватиметься їх оцінкою в грошовому виразі. Інакше неможливим є визначення розміру процентів, вартості забезпечення. Проблемним є також вирішення питання, що слід повертати: таку ж кількість речей того ж роду і якості, як при позиці, чи речі того ж роду і якості на еквівалентну позиченій їх кількості грошову суму.

Стаття 822 Цивільного кодексу Російської Федерації називається "Товарний кредит" і містить таке його визначення: "Сторонами може бути укладений договір, який передбачає обов’язок однієї сторони надати іншій стороні речі, визначені родовими ознаками (договір товарного кредиту)" [1]. Очевидним є дублювання в наведеній нормі класичного договору позики з єдиним уточненням – цей договір не реальний як позика, а консенсуальний.

Ця обставина надає право позичальнику вимагати передачі йому речей. Виділення такої конструкції договору кредиту не є обґрунтованим лише для підкреслення його консенсуальності. Надати позичальнику повноваження вимагати передачі речі можна було б шляхом доповнення до статті, яка регулює порядок укладення договору позики.

Зокрема, треба зазначити, що за бажанням сторін у даний договір може бути введена умова про його консенсуальність. Сферою застосування договору товарного кредиту, очевидно, визначено взаємовідносини між юридичними особами, зокрема, суб’єктами підприємницької діяльності.

Але правове регулювання відносин, що виникають на підставі договору позики, завжди поширювалось і на цих учасників цивільних відносин, що не заперечувалось і в юридичній літературі. "У тому вигляді, в якому договір позики безпосередньо регулюється Цивільним кодексом, його застосовують лише громадяни... У відносинах між самими організаціями норми ЦК про договір позики використовуються лише у випадках натуральної допомоги (насінням, кормами і т.ін.)" [5, c.653].

Отже, введення лише єдиного повноваження позичальника і зміна таким чином правової природи звичайного договору позики та своєрідне “коректування” цих відносин у русло кредитної сфери є не лише недоцільним, але й позбавленим практичної необхідності.

Крім того, зважаючи на пряму вказівку у ст.819 Цивільного кодексу Російської Федерації на те, що предметом кредитного договору можуть бути лише грошові засоби, договір товарного кредиту не можна назвати різновидом кредитного договору із згідно ст.819 в силу відмінності в предметі. Виникнення такого "сурогату" договору позики і кредитного договору є перехідним етапом в історії становлення комерційного кредиту.

Цей своєрідний вид кредиту після реформи 1930-1932 рр. був заборонений у колишньому Радянському Союзі і повернений в українську економіку у зв’язку з прийняттям 21 березня 1991 р. Закону України "Про підприємства в Україні" [6]. Тривалий час під товарною формою кредиту розуміли комерційний кредит.

Зокрема, Л.Г.Єфімова вважає: “Надання кредиту в товарній формі означає, що виконання робіт, надання послуг, передача продукції одним підприємством іншому здійснюється з наданням споживачу відстрочки або розстрочки платежу” [4, c.81].

М.Олексієнко у співавторстві з іншими науковцями зазначають: “У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстроченням платежу – комерційний кредит” [12, c.12].

О.А.Костюченко пропонує такі визначення: "Товарний кредит – це товари, що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений термін та під відсоток.

Формою кредиту є комерційний кредит, який надається одним суб’єктом господарської діяльності іншому у вигляді продажу товарів з відстроченням платежу" [11, c.76, 78].

Отже, і ці автори розглядають комерційний кредит як товарний.

Аналогічне тлумачення, на жаль, подане і у Положенні НБУ "Про кредитування": "…комерціний кредит – це товарна форма кредиту" [13].

Закон України від 22 травня 1995 р. "Про оподаткування прибутку підприємств" тлумачить товарний кредит як операцію, що передбачає відстрочення платежу [7].

Належне визначення комерційного кредиту подане авторами підручника "Гражданское право", що базується на новому Цивільному кодексі Російської Федерації: "При комерційному кредиті в договір включається умова, в силу якої одна сторона надає іншій стороні відстрочку або розстрочку виконання якого-небудь обов’язку (сплатити гроші або передати майно, виконати роботи і послуги)... комерційним кредитуванням буде не лише відстрочка або розстрочка оплати переданого майна, але й будь-яке авансування, попередня оплата і т.ін." [2, c.438].

У запропонованому визначенні слід було б уточнити єдину деталь – якщо передача майна, виконання робіт чи послуг відстрочені, то обов’язковою мала бути їх попередня оплата, інакше не можна говорити про кредитування.

Договір комерційного кредиту аж ніяк не підтверджує наявність товарної форми кредиту. Цей договір має комплексний характер і вміщує договір купівлі-продажу (про надання послуг, виконання робіт) і договір кредиту. Договір кредиту як складова комплексного договору комерційного кредиту має предметом гроші, що повинні бути сплачені як еквівалент отриманого у власність товару, проте надані продавцем у кредит покупцю.

В разі надання відстрочки оплати реалізованого товару продавець стає кредитором, а покупець – позичальником. Якщо ж відбувається попередня оплата, то кредитором виступає сам покупець, який позичає відповідну суму грошей продавцеві.

Отже, товарної форми кредиту бути не може. Товарна і грошова форми притаманні позиці як більш узагальненому явищу.

Кредитні угоди в широкому розумінні можна класифікувати на види:

  • основні (кредитний договір у вузькому розумінні, договір позики в ломбарді та ін.);
  • такі, що є складовою частиною комплексних договорів (договір комерційного кредиту, договір банківського вкладу).

Систематичне отримання прибутку потенційним кредитором внаслідок реалізації вартості грошей у формі кредитного капіталу кваліфікує кредитний договір у вузькому розумінні, в якому цей термін і вживається в чинному законодавстві.

Професійному кредитуванню притаманна значна кількість удосконалень, які сприяють лише уточненню, деталізації відповідних відносин, що зумовлюються властивим їм значним ризиком. Законодавством встановлені спеціальні вимоги щодо суб’єктного складу, предмета, форми, строків договору, забезпеченості повернення та цільового використання позичених коштів.

Законодавство України не містить поняття кредитного договору. Положення НБУ "Про кредитування", затверджене постановою Правління НБУ 28.09.95 р., визначає кредит як "позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, строковості, платності та цільового характеру використання" [13].

Звідси можна зробити висновок, що згідно з чинним законодавством предметом кредитного договору є гроші, які передаються у користування.

Затверджене у 1995 р. Положення серед інших архаїзмів правового характеру містить і такий: гроші передаються за кредитною угодою у користування. У колишньому Радянському Союзі вважалося, що за кредитною угодою право власності не може переходити як за договором позики. Подібний підхід правового врегулювання цього питання зумовлювався такими чинниками:

  • банківська позика, за деякими винятками, надавалась у безготівковій формі і відповідно право власності на конкретні грошові знаки у позичальника виникнути не могло;
  • між Держбанком і державною організацією, як і взагалі в договорах між держорганами, переходу права власності не могло бути в силу єдності суб’єкта права державної власності [3, с.46]

Але на сьогодні обидві ці умови відпали, оскільки майже всі банки є недержавними і підприємства – основні позичальники. Перехід права власності між суб’єктами цілком можливий. Крім того, щодо першого чинника, то чинне законодавство України як об’єкт права власності розглядає не лише предмети матеріального світу (речі), як раніше, але й майнові права, які можна відчужувати.

Тому слід погодитись з Л.Г.Єфімовою, що об’єктом права власності можуть бути і безготівкові гроші [4, c.84]. Отже, об’єктивних перешкод можливості переходу як за договором позики права власності на грошову суму в розмірі, визначеному в договорі, немає.

Термін користування не відображає всіх повноважень, яких набуває позичальник за кредитним договором, і не можна заперечити наявності у нього права розпорядження щодо отриманих у кредит безготівкових коштів – адже банк виконує з ними операції на рахунку згідно з розпорядженнями нового власника.

Врешті позичальник має право навіть відмовитись від цих коштів, повернувши їх достроково.

Отже, предметом кредитного договору можуть бути гроші у готівковій чи безготівковій формі. Грошові засоби виражаються у національній валюті, яка є законним платіжним засобом на території України.

При дотриманні вимог, встановлених валютним законодавством, іноземна валюта також може бути предметом кредитного договору.

Згідно з п.12 ч.1 ст.3 Закону України від 7 березня 1991 р. "Про банки і банківську діяльність" банки в Україні мають право залучати і розміщувати дорогоцінні метали на рахунки і вклади та вдаватись до інших операцій з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики [8].

Ще у ХУІІІ ст. італійський економіст абат Фердінандо Галіані у "Трактаті про гроші" зазначав, що дорогоцінні метали за своєю природою – гроші [14, с.3]. Золото та срібло і сьогодні виконують монетарні функції. В багатьох країнах світу карбуються золоті, срібні монети, що виступають законним платіжним засобом. Така практика поширена і в Україні. Виконуючи функцію засобу платежу, гроші створюють можливість розвитку кредитних відносин. Чи можуть бути золоті (срібні) монети, а, можливо, й злитки предметом кредитної угоди?

Світовій практиці відомі операції з надання позик у дорогоцінних металах, які "здійснюються шляхом поставок у фізичній формі або зарахуванням на знеособлені рахунки в обмін на зобов’язання зворотної поставки відповідного металу в термін, вказаний у договорі" [14, c.15].

В Україні, на жаль, така практика не набула поширення. Золоті операції є прерогативою Національного банку України.

Н.Захарова звертає увагу на іншу цікаву проблему, а саме, коли предметом кредитного договору є векселя банку (кредит видається векселями банку) [9, с.27]. На думку автора, такий кредит не має права на існування, оскільки векселі – індивідуально визначені речі, а гроші – родово визначені.

Вексель справді не може бути предметом кредитної угоди і не претендує на цю роль. Навіть у випадках видачі банками кредиту векселями предметом кредитного договору залишаються гроші. Вексель є документом, що посвідчує прийняте кредитором зобов’язання надати кошти. Водночас обов’язок позичальника повернути кредит випливатиме тільки з кредитної угоди.

Отже, можна зробити такі висновки:

  • Згідно з чинним законодавством предметом кредитного договору можуть бути лише гроші в національній або іноземній валюті.
  • Кредит надається у готівковій або безготівковій формі.
  • Гроші за кредитним договором, як і за договором позики, переходять у власність, а не у користування.
  • Внаслідок лібералізації ринку дорогоцінних металів в Україні є перспектива поширення міжнародної банківської практики з надання кредитів у дорогоцінних металах.

Література:

1. Гражданский кодекс Российской Федерации. –М., 1996.

2. Гражданское право / Под ред. Сергеева А.П., Толстого Ю.К. – М., 1998. – Ч.2.

3. Гуревич И.С. Очерки советского банкового права. – Л., 1959.

4. Ефимова Л.Г. Понятие, правовая природа и содержание кредитных договоров, заключаемых коммерческими банками // Государство и право. – 1993. – №5.

5. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М., 1975.

6. Закон України від 27.03.91 "Про підприємства в Україні"// Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №24. – Ст.272.

7. Закон України від 22.05.97 "Про оподаткування прибутку підприємств" // Урядовий кур’єр. – 1997. – 12 лип.

8. Закон України від 07.03.91 "Про банки і банківську діяльність" // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №25. – Ст.281.

9. Захарова Н.Н. Кредитный договор. – М., 1996.

10. Компанеец Е.С., Полонский Э.Г. Применение законодательства о кредитовании и расчетах. – М., 1967.

11. Костюченко О.А. Банківське право: Навч. посібник. – К., 1998.

12. Олексієнко М., Ольшанський В., Лилак Д., Пертиков Е. Кредит і кредитні правовідносини: економічна природа і практика законодавчого регулювання. – К., 1996.

13. Положення НБУ "Про кредитування", затверджене постановою Правління НБУ 28.09.95 // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – 1996. – №2.

14. Ринок золота України. Спеціальний випуск // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – Вип.9. – К., 1998.

15. Трахтенберг И.А. Денежное обращение и кредит при капитализме. – М., 1962.


03.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!