Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Особливості, поняття, предмет та методика судово-психологічної експертизи
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Особливості, поняття, предмет та методика судово-психологічної експертизи

Судова експертиза – це оцінка експертом у межах своєї компетенції виявлених фактів, результатом діяльності є висновок експерта, що служить засобом доказування по справі на рівні з іншими видами доказів

Лише за цієї умови можна досягнути встановлення ролі кожного окремого інституту в здійсненні правосуддя, а це означає домогтися правильного використання його в практичній судово-слідчій діяльності [1, с.26].

Законодавець термін “судова експертиза” врегульовує в ст.1 Закону України "Про судову експертизу" як "дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває в провадженні органів дізнання, слідства чи суду" [2].

Таке визначення є дещо неточним, оскільки судова експертиза – це не просто дослідження, а й оцінка експертом у межах своєї компетенції виявлених фактів. Результатом такої діяльності є висновок експерта, що служить засобом доказування по справі на рівні з іншими видами доказів.

Визначення терміна судова експертиза в спеціальній літературі також подається не однозначно.

Алєксандров М.К. експертизою називає сукупність дій, що проводиться експертами в процесі встановлення поставлених перед ними питань [3, с.3].

На нашу думку, таке визначення є неповним, оскільки автор не називає, хто може бути ініціатором проведення такого дослідження, а також не вказує на специфіку питань, що ставляться перед експертами.

Клєйнман А.Ф. визначає експертизу як спосіб сприйняття, дослідження і перевірки доказів, необхідних суддям у тих випадках, коли вони не мають спеціальних знань, без яких певні факти і докази не можуть бути правильно досліджені, сприйняті, перевірені та оцінені судом [4, с.55]. Однак автор не називає, хто вправі допомагати суду в сприйнятті, дослідженні і перевірці цих доказів, тобто, хто проводить це дослідження.

Лілуашвілі Т.А. визначає судову експертизу як наукове дослідження, що проводить особа, призначена судом в якості експерта з дотриманням встановленої цивільно-процесуальним законодавством форми [5, с.8]. Проте таке визначення є теж неповним, оскільки автор не пояснює мети цього дослідження.

Тому перш ніж дати визначення терміна судова експертиза, на нашу думку, треба визначити ознаки цього поняття.

1. Судова експертиза – є дослідження, і кожен, хто намагається дати визначення судової експертизи, це відзначає. Отже, судова експертиза – це наукова діяльність, мета якої – встановити наявність чи відсутність факту, що має значення по справі.

2. Дослідження проводить експерт. Термін експерт походить від латинського expertus, що в перекладі означає досвідчений. Це особа, добре обізнана в певній галузі знань, фахівець, що залучається до дачі висновку з спеціальних питань науки, техніки, мистецтва, ремесла, та ін.

3. Діяльність експерта в процесі проведення дослідження регулюється чинним законодавством, зокрема: Законом України “Про судову експертизу”; Цивільним процесуальним, Кримінальним процесуальним та Арбітражним процесуальним кодексами України; Інструкцією Міністерства юстиції України “Про призначення та проведення судових експертиз”.

4. Експертизу проводять за ініціативою слідчого чи суду. Підставою проведення дослідження є процесуальні документи, що складені відповідно до вимог законодавства – постанова слідчого чи ухвала суду. Геккер Е.Б. вважає, що призначення експертизи – це процесуальна дія і тому її проведення можливе лише в порушеній справі [6, с.11].

Така ж думка на сьогодні висловлена і в законодавстві. В п.4 Інструкції "Про призначення та проведення судових експертиз" зазначається, що “підставою для проведення експертиз в експертних установах є передбачений законом процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом)” [7]. Відповідно до ст.57 ЦПК України, такими уповноваженими особами є суддя чи суд, а процесуальний документ, який служить підставою для проведення дослідження, є ухвала про призначення експертизи.

Як видається, таке обмеження є недоцільним, оскільки воно позбавляє права особу, яка вважає, що її права порушено, обґрунтувати свої позовні вимоги таким засобом доказування, як висновок експерта, тобто звернутися в експертну установу для проведення відповідної експертизи ще до порушення справи в суді. Дослідження, які проводять за письмовою заявою замовника, законодавець називає "іншими дослідженнями" [7, п.4; 5]. Результати таких досліджень розглядаються і оцінюються судом як письмові докази, а не як висновок експерта.

5. Експертиза призначається лише тоді, коли дослідження обставин, що торкаються справи, потребують для свого виявлення спеціальних наукових знань, які застосовуються в процесі дослідження.

Законодавець не розкриває поняття спеціальних знань. У юридичній літературі, а також більшістю процесуалістів прийнято вважати, що це знання, які перебувають за межами загальновідомих узагальнень, емпіричних спостережень, людей та норм і правил, що склалися в житті, й відображають моральні чи інші погляди і переконання суспільства [5, с.16].

6. Метою експертного дослідження є не лише констатація явищ, що встановлені з допомогою спеціальних знань. Експерт у межах своєї компетенції у більшості випадків повинен давати оцінку виявленим фактам.

7. Правильне розуміння спеціалістом мети встановлення істини при формулюванні висновку – ще не достатньо. Необхідно знати методологію, володіння сучасними високоефективними методами дослідження [8, с.63].

8. Дані, встановлені в процесі дослідження поставлених перед експертом завдань чи питань, складають у формі висновку, що є процесуальним документом і служить засобом доказування по справі нарівні з іншими видами доказів.

Отже, судова експертиза – це регламентована законом діяльність спеціаліста, чиї знання у відповідній галузі науки, техніки, мистецтва чи ремесла на підставі процесуальних документів слідчого чи суду застосовуються в процесі дослідження обставин, що торкаються справи, з метою встановлення об’єктивної істини. Оцінка виявлених фактів у межах компетенції експерта за допомогою ефективних методів дослідження формулюється у висновку експерта, що є результатом його діяльності і служить доказом по справі.

Предметом експертизи може бути будь-яке питання, на яке та чи інша наука, мистецтво чи ремесло взмозі дати відповідь, якщо суд визнав, що ці питання мають безпосередній причинний зв’язок з основними обставинами, які підлягають доказуванню.

На думку М.К.Алєксандрова, факти, для встановлення яких ставлять ці питання, повинні бути визнані такими, що підлягають доказуванню і потребують такий спосіб доказування, як експертиза [3, с.8]. Не можуть бути предметом експертизи факти, встановлення яких не потребує застосування спеціальних знань, а також питання матеріального і процесуального права, що являють собою виняткову компетенцію судово-слідчих органів.

Основні принципи, з позиції яких проводять експертне дослідження і дають пояснення здобутого результату, становлять методологію судової експертизи. У процесі розвитку юридичної психології як науки розширювалося і коло методів (способів підходу до дійсності в процесі дослідження).

Спостереження і експеримент – це головні методи, які застосовують у психології і в експертному дослідженні зокрема. Всі інші методи, такі як тести чи анкетування, є лише певними їх видозмінами.

У класичному розумінні спостереження – це метод безпосереднього дослідження. Дослідник спостерігає за явищем, яке його цікавить, не застосовуючи жодних допоміжних пристроїв. Явище досліджується, як правило, в таких умовах, в яких воно, відбувається.

Цей метод має і свої недоліки: дослідник змушений пасивно очікувати настання явища чи стану, що досліджується, не втручаючись в його перебіг. Цей метод не дає змоги провести кількісний аналіз здобутої інформації і з його допомогою не можна встановити причини того чи іншого явища, процесу чи стану [9, с.35].

Експеримент – це теж спостереження, проте тут дослідник вправі втручатися в виникнення і перебіг досліджуваних явищ та процесів шляхом створення відповідних умов.

До експериментальних методів дослідження відносять тести. Тест – це пильне спостереження реальної поведінки в стандартних (змодельованих) умовах [1, с.43].

Перші тести застосовували психіатри до психічно хворих, однак уже на початку ХХ ст. вони набули великого поширення і їх стали використовувати в усіх галузях психології.

Перші тести належать Альфреду Біне. В 1905 р. він сконструював метричну шкалу для визначення інтелекту дітей, яка складалася з комплексу тестів. Кожен комплекс тестів служив для визначення інтелекту, тобто загальних розумових здібностей дітей певного віку. Середню кількість балів, що припадала на певний вік, Біне називав "віком життя", кількість балів, одержаних у процесі тестування, – "розумовим віком". Маючи ці дані, порівнював вік життя з інтелектуальним віком і в такий спосіб одержував показник, що інформував про рівень інтелектуального розвитку досліджуваної особи.

Окрім тесту на інтелектуальність є ще тести особистості. Найчастіше – це так звані інвентарі особистості у формі анкет з великою кількістю запитань. Недоліком у такому методі дослідження є те, що піддослідний не завжди готовий сказати всю правду про себе, а тим більше – об’єктивно оцінити особливості своєї поведінки. Тому результати такого тестування, скоріше, нагадують гіпотезу, яку слід перевіряти в процесі співбесіди.

Окрему групу тестів особистості становлять так звані проективні тести. Наприклад, тест Роршаха полягає в об’єднанні симетричних плям; у тесті тематичної аперцепції Маррея досліджуваний описує малюнки, на яких зображені різні життєві ситуації; у тесті дерева Коха досліджуваний малює дерева. Ці тести використовують для якісного аналізу і лише незначною мірою для кількісного.

У зв’язку з обмеженістю можливостей статистичного опрацювання вони потребують дуже великого клінічного досвіду дослідника. Можна стверджувати, що в цих тестах мінімальна можливість обману, бо суттєвим є не те, що піддослідний бачить, а що говорить. Попри це, діагностичне значення мають не лише відповіді, але й утримання від них (так звані шоки) [1, с.43-44].

Ще один підвид експериментального дослідження – метод анкетування. Під анкетою або опитувальником розуміємо комплекс спеціально підібраних запитань, що логічно пов’язані з основною проблемою дослідження, на які піддослідний повинен дати відповідь.

Відмінність між анкетою та опитувальником полягає в тому, що анкета містить більш відкриті і загальні запитання, на які піддослідний дає вільну відповідь цілим реченням, тоді як в опитувальнику запитання більш закриті, а відповіді часто зводяться до чіткого "так" чи "ні". Ще одна відмінність – у кількості запитань. Анкета здебільшого містить кілька чи кільканадцять запитань, тоді як опитувальник може містити їх кілька сотень (наприклад, в опитувальнику на виявлення психічних порушень WISKAD – 500 запитань).

Про те, що запитуємо в анкеті чи опитувальнику, можемо дізнатися безпосередньо за допомогою методу бесіди чи інтерв’ю. На відміну від бесіди інтерв’ю проводять з чітко визначеною метою. Такою метою є пізнання психічної активності людини, її внутрішніх та зовнішніх цінностей, а також встановлення психологічного діапазону через опис порушень у поведінці, що спостерігаються у досліджуваного. Запитання, що ставляться в процесі інтерв’ю, є більш формалізованими. Це “блокує емоційний контакт з підекспертним та активізує у нього механізм захисту” [9, с.36].

Названі методи – це лише основна частина методологічного арсеналу спеціаліста. Підбір методів для експериментально-психологічного дослідження повинен мати індивідуальний характер відповідно до завдань, що поставлені перед психологом, а також залежно від форми використання спеціальних психологічних знань та виду психологічної експертизи.

Відповідно до Закону України "Про судову експертизу", організація науково-методичного забезпечення судово-експертної діяльності покладається на міністерства і відомства, до системи яких входять спеціалізовані установи та відомчі служби, що проводять судові експертизи [2, ст.8].

Оскільки експертне дослідження – це цілісний об’єктивний процес, а не лише встановлення фактів, у процесі застосування судової експертизи слід дотримуватися принципів (основних правил) проведення такого дослідження. Деякі з цих положень закріплені в законодавстві [2, ст.3], частина сформувалася в процесі практичної роботи як експертів, так і працівників судово-слідчих органів.

Усі ці принципи умовно можна поділити на загальні і спеціальні. До загальних відноситься:

  • принцип законності – призначення і проведення експертного дослідження регулюється чинним законодавством;
  • принцип незалежності – незалежність судового експерта та правильності його висновку забезпечується: процесуальним порядком призначення судового експерта; забороною під загрозою, передбаченою законом втручатися будь-кому в проведення судової експертизи; існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів дізнання та попереднього слідства; створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним та соціальним забезпеченням; кримінальною відповідальністю судового експерта за подання свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків; можливістю призначення повторної судової експертизи; присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи [2, ст.4].
  • принцип об’єктивності – дані, одержані в процесі дослідження, фіксуються у висновку експерта і не повинні ґрунтуватися на очікуваних чи бажаних результатах;
  • принцип повноти дослідження – для забезпечення виконання цього принципу законодавець виділяє такі види експертиз, як: нова, додаткова, повторна, комплексна, що дають змогу повно і об’єктивно дослідити об’єкт чи обставину, що має значення по справі;
  • принцип науковості – методи дослідження повинні відповідати рівню досягнення сучасної науки.

Серед спеціальних принципів можна виділити:

  • принцип методичності – вибір експертів, постановка завдань, узагальнення їх суджень повинні базуватися на певній методиці [10, с.6];
  • принцип спрямованості – дослідник зобов’язаний дотримуватися чітко встановленої мети, сформульованої в ухвалі чи постанові про призначення експертизи;
  • принцип плановості – у переліку запитань, поставлених перед експертом, визначається категорія фактів, на яких дослідник повинен зосередити свою увагу;
  • принцип етичного ставлення до піддослідного – у процесі експерименту піддослідній особі гарантується збереження її прав, зокрема волі, недоторканості й гідності. Досліджуваний вправі вимагати найобережнішого висвітлення інтимних сторін його життя.
  • принцип конфіденційності – експерт зобов’язаний дотримуватися професійної таємниці і не прагнути дізнаватися про піддослідного більше того, що йому доручено судом;
  • принцип максимального збереження об’єктів дослідження – під час проведення судових експертиз об’єкти дослідження можуть бути пошкоджені або втрачені лише тією мірою, в якій це необхідно для дослідження [2, ст.5].

Дотримання цих принципів є запорукою проведення дослідження на належному рівні і умовою для використання висновку експерта як засобу доказування в процесі розгляду судової справи.

Література:

1. Дидковская С.П., Клименко Н.И., Лисиченко В.К. Подготовка и проведение отдельных видов судебных экспертиз. – К.: Издательство Киев. ун-та, 1977.

2. Закон України від 25 лютого 1994 р. “Про судову експертизу”// Відомості Верховної Ради.-1994. – №28.

3. Александров М.К., Терзиев Н.В. Экспертиза на следствие и суде. – М.: Юрид.изд-во Мин.Юст.СССР, 1947.

4. Клейнман А.Ф. Основные вопросы теории доказательств в советском гражданском процессе. – М.: Изд-во АН СССР, 1950.

5. Лилуашвили Т.А. Экспертиза в советском гражданском процессе. – Тбилиси: Меиниереба, 1967.

6. Геккер А.И. Основы теории судебных доказательств: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Л., 1956.

7. Інструкція Міністерства юстиції України “Про призначення і проведення судових експертиз”.

8. Винберг А.И., Малаховская Н.Т. Судебная экспертология (общетеоретические и методологические проблемы судебных экспертиз): Учебное пособие. – Волгоград: Науч.-ислед. и ред. – изд-кий отдел высшей следственной школы МВД СССР, 1979.

9. Костицький М.В. Використання спеціальних психологічних знань в радянському кримінальному процесі. – К.: НМК ВО, 1990.

10. Костицький М.В. Судебно-психологическая экспертиза в гражданском процессе. – Львов: Вестн. Львов. ун-та. Серия юридические науки. – 1983. – Вып.22.


05.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!