Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Юридична особа: поняття, суть і ознаки
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Юридична особа: поняття, суть і ознаки

Сучасні економічні системи немислимі без існування різного роду об’єднань, союзів, спілок

Вони поєднують особисті зусилля і капітали для досягнення певних цілей. Основною правовою формою таких колективних утворень, які беруть участь у цивільному обігу, є конструкція юридичної особи.

Ідея юридичної особи, як суб’єкта цивільних правовідносин належить римським юристам, хоча це поняття древні римляни не використовували. Але саме в римському праві була обґрунтована і розвинута теза про необхідність розширення кола суб’єктів цивільних правовідносин за рахунок особливих організацій, спілок, об’єднань, які створювалися громадянами – особами фізичними.

Поняття юридичної особи з’явилося в ранньому середньовіччі для характеристики певного об’єднання, вигідного і визнаного державою. Одне з перших понять юридичної особи дав папа римський Інокентій ІV. У 1245 році він писав, що юридична особа існує лише як поняття і завдяки фікції. Вона не наділена тілом, а отже і не володіє волею.

Перше капітальне наукове дослідження юридичних осіб проведено Ф.К.Савіньї в середині ХІV ст. і увійшло в історію під назвою "теорія фікції", оскільки волею, свідомістю, тобто властивостями суб’єкта права володіє тільки людина, з іншого боку майнові права можуть належати не тільки окремій людині, а союзу, корпорації. Тобто законодавець визнає за такими союзами властивості суб’єкта права, а отже, звертається до фікції.

Інший напрям обґрунтування колективних утворень пропонує теорія реальності (органічна теорія) юридичної особи. Ця теорія пов’язана з іменем німецького юриста ХІХ ст. Гірке. Він розглядав юридичну особу як реально існуючий суб’єкт права, необхідний для нормального функціонування держави як союзну особу. Така союзна особа є визнана правопорядком діяльність людського об’єднання. Союз виступає як щось відмінне від людей, які в нього входять і є суб’єктом права.

Політичний і економічний розвиток вніс свої корективи у розуміння суті юридичної особи. С.І.Аскназій держави автор теорії радянського періоду, суть якої полягає в тому, що юридична особа не що інше, як сама держава, але взята не в єдності всіх функцій, а діюча на певній ділянці системи [1, c.33]. (така теорія могла існувати і сприйматися тільки в умовах повного одержавлення економіки).

За теорією директора, автор якої Ю.К.Толстой, з огляду на "людський субстрат" юридична особа зводиться до відповідального директора, керівника, котрий є органом юридичної особи і здійснює її представництво [2, c.88]. Згідно з теорією соціальної реальності (автори Д.М.Генкін, Б.В.Черепахін), сутність юридичної особи зводиться до соціальних зв’язків між людьми [3, c.17].

За теорією колективу (автор А.В.Венедиктов), юридична особа – це організований державою колектив робітників та службовців на чолі з відповідальним керівником, на який держава поклала виконання певних завдань і якому для цього надана відповідна частка державного майна [4].

Названі теорії сформувалися у специфічних політичних і економічних умовах, та разом з тим аргументи на користь тієї чи іншої позиції дають змогу правильно оцінити поняття і місце юридичних осіб як суб’єктів цивільних правовідносин.

Стаття 23 ЦК (в редакції 1963 р.) визначає юридичні особи як підприємства, установи, організації, які наділені відокремленим майном, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав та нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному або третейському суді.

Традиційно в науковій літературі виділяють і обгрунтовують такі ознаки юридичної особи [5, c.90-93]:

  • майнова відокремленість;
  • організаційна єдність;
  • виступ у цивільному обороті від свого імені;
  • здатність нести самостійну майнову відповідальність;
  • здатність бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному чи третейському суді.

Перелічені ознаки визнають істотними. Як неістотні (похідні, додаткові) вважають такі: право на рахунок у банку, мати печатку тощо.

Проте не всі з перелічених істотних ознак є визначальними, первинними для характеристики юридичної особи. В сучасних умовах можливе створення юридичної особи однією фізичною особою (приватне підприємство). Такої ознаки, як організаційна єдність, тобто в деякому розумінню організований колектив, зовсім немає.

Юридична особа може не мати власного майна (приміром, юридична фірма надає послуги населенню, будь-яка консалтингова фірма, зареєстровані в установленому законом порядку). Здатність мати права і набувати обов’язки, виступати позивачами і відповідачами, нести самостійну юридичну відповідальність очевидно можуть тільки створені (зареєстровані, легалізовані) юридичні особи. Тобто ці ознаки не є визначальними, первинними, а випливають власне із визнання певного об’єднання юридичною особою. Такий, лише поверховий погляд на визначення та ознаки юридичної особи свідчить про необхідність глибокого наукового осмислення і дослідження поняття юридичної особи.

Характерною ознакою юридичної особи у праві Англії і США визнають її незалежне існування від осіб, що входять до її складу. Виділяють таку ознаку, як самостійна воля юридичної особи, що відрізняється від волі тих, хто входить до неї.

У будь-якому випадку юридична особа повинна була з’явитися і з’явилася як самостійний суб’єкт права передусім для розмежування відповідальності її засновників і об’єднання, яке ними утворювалося. Наділяючи юридичну особу певним майном(майнова відокремленість), фізичні особи (її засновники) тим самим мінімізували свій ризик. Адже надалі за будь-якими зобов’язаннями юридична особа несла самостійну майнову відповідальність закріпленим за нею майном. Фізичні особи не відповідали за зобов’язаннями юридичної особи. Саме цей принцип порушується у випадку визнання за чинним законодавством повних та командитних товариств юридичними особами.

Адже в таких господарських товариствах не розмежовується відповідальність засновників і створюваних ними юридичних осіб. Учасники повного товариства, як і повні командити в командитному товаристві, відповідають за зобов’язаннями цих товариств усім своїм майном.

Украй заплутаним є законодавче визначення "підприємства", "господарського товариства" як юридичних осіб. У ст.2 Закону "Про підприємства" [6] господарські товариства розглядаються як вид підприємства. Стаття 1 Закону "Про господарські товариства" [7] визначає господарські товариства як підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Проте підприємство і господарське товариство – це різні види юридичних осіб, більше того, умови їх створення істотно відрізняються. Так для створення підприємства і його реєстрації не вимагається формування статутного фонду, тоді як така умова є необхідною у разі створення і реєстрації господарських товариств(крім повних і командитних).

Тому законодавча неефективність визначення таких важливих понять негативно позначається і на практичній діяльності. Реєструються "унікальні" організаційно-правові форми – підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Питання, який режим правового регулювання такої структури – залишається відкритим.

Потребує докорінної зміни розуміння природи статутного фонду. На сьогодні законодавець в імперативному порядку потребує формування певної частки статутного фонду для новоутворюваних юридичних осіб на момент державної реєстрації (для товариств з обмеженою, з додатковою відповідальністю та акціонерних товариств).

Після державної реєстрації доля статутного фонду нікого не цікавить, отже, кошти статутного фонду можуть бути використані на заробітну плату чи інші потреби засновників. По суті, такий законодавчий режим є своєрідною легалізацією "тіньових" грошей.

Проте статутний фонд насамперед покликаний бути гарантією потенційних контрагентів юридичної особи на ринку. Законодавча можливість фактичної розтрати статутного фонду вже наступного дня після реєстрації аж ніяк не сприяє гарантії інтересів контрагентів юридичної особи.

Водночас вимога про сформування статутного фонду до моменту реєстрації інколи буває нездоланною економічною перешкодою для малого бізнесу. Тому вимога про існування статутного фонду і його непорушність (поточне поповнення) протягом повного періоду діяльності юридичної особи повинна бути універсальною для всіх суб’єктів – юридичних осіб, – які займаються виробничою діяльністю, тоді як для юридичних осіб сфери послуг, благодійницьких та інших невиробничих сфер така вимога не повинна ставитися.

У цивільному обігу не повинні створюватися та існувати юридичні особи не наділені майном, особливо у виробничій сфері. Діяльність таких юридичних осіб фактично зводиться до фіктивного підприємництва. Соціальні й економічні наслідки такої діяльності надзвичайно складні і зводяться до прямих втрат довірливих громадян та інших добросовісних суб’єктів на ринку.

На підставі викладеного, як видається, має бути вироблений єдиний уніфікований законодавчий підхід до розуміння суті та ознак юридичної особи в сучасних умовах.

Література:

1. Аскназий С.И. Об основаниях правовых отношений между государственными социалистическими организациями // Ученые записки Ленингр. юрид. ин-та. – Л., 1947. – Вып. 4.

2. Толстой Ю.К. Содержание и гражданско-правовая защита права собственности в СССР. – Л., 1955.

3. Генкин Д.Н. Значение применения института юридического лица во внутреннем и внешнем товарообороте СССР. // Собрание научн. работ Моск. ин-та народ. хоз-ва. – М., 1955. – Вып. 122.

4. Б.В. Волеобразование и волеизъявление юридического лица // Правоведение. – 1958. – №2.

5. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. – М.; Л., 1948.

6. Див.: Загальна теорія цивільного права / За ред. Підопригори О.А. і Бобрової Д.В. – К., 1992.

7. Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №24. –Ст.272 (з наступними зміна і доповненнями).

8. Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №49. – Ст.682 (з наступними змінами і доповненнями).


05.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!