Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Фінансово-правовий інститут, як елемент системи фiнансового права
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Фінансово-правовий інститут, як елемент системи фiнансового права

Фiнансово-правовий iнститут є самостiйним структурним пiдроздiлом системи фiнансового права, який має свiй склад i спосiб зв’язку елементiв

До складу фiнансово-правового iнституту як елементи входять правовi норми.

Фiнансово-правовий iнститут при цьому охоплює не будь-якi правовi норми, а тiльки тi з них, якi вiдповiдають певним вимогам.

У юридичнiй лiтературi правомірно зазначено, що першою умовою, яка перетворює неорганiзовану сукупнiсть в окрему систему (або пiдсистему), є те, що норми, якi її становлять, належать до однорiдного предметного середовища, вiдображають i дiють на однi i тi ж вiдносини [2, c.57].

Така умова обов’язкова i у вирiшеннi питання про включення або невключення правових норм до складу певного iнституту фiнансового права, до складу якого можуть входити лише однопредметнi, тобто однорiднi правовi норми. Причому, як видається, про однорiднiсть норм, якi становлять змiст iнституту фiнансового права, можна говорити як у широкому, так i у вузькому розумiннi.

Однорiднiсть правових норм у широкому розумiннi в даному випадку означає, що всi вони є фiнансово-правовими i регулюють фінансові (фiнансово-економічні) та фінансово-організаційні (фінансово-процесуальні) вiдносини. Тiльки такi норми можуть бути включенi до складу iнституту фiнансового права.

Галузева чистота iнститутiв фiнансового права якраз i передбачає включення до їх складу тiльки норм цiєї галузi права.

В науцi фiнансового права відомі рiзноманiтнi визначення поняття норми фiнансового права [4, c.68; 5, c.42].

Видається, що в найбiльш iнтегрованому виглядi це поняття можна визначити так: фiнансово-правова норма – це встановлене або санкціоноване Українською державою i забезпечуване заходами державного примусу формально визначене, загальнообов’язкове правило поведiнки, яке регулює суспiльні фiнансові та фінансово-організаційні вiдносини, що виникають у процесi утворення, розподiлу i органiзацiї використання державою та місцевими самоврядуваннями централізованих і децентралізованих грошових фондiв, яке надає їхнім учасникам юридичнi права i покладає на них юридичнi обов’язки.

Отже, склад iнституту фiнансового права становлять тiльки фiнансово-правовi норми. Включення до складу iнститутiв цiєї галузi права норм iнших галузей права призводить до порушення цiлiсностi і єдностi системи фiнансового права та до суперечливостей у нiй, якi неможливо усунути.

Проте, розглядаючи питання про склад iнститутiв фiнансового права, обмежитись лише цим висновком не можна. Адже виникає цiлком логiчне запитання: чи будь-якi фiнансово-правовi норми можуть бути включенi до складу iнституту фiнансового права? Зокрема, норми, якi визначають види, склад, конкретний розмiр та порядок мобiлiзацiї доходiв Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, є фiнансово-правовими нормами, але єдиного iнституту не утворюють.

Для характеристики iнституту не менш важливе значення має i поняття однорiдностi його норм у вузькому розумiннi [7, c.74]. Пiд однорiдними нормами у вузькому розумiннi ми розумiємо такi фiнансово-правовi норми, якi спецiалiзуються на регулюванннi якоїсь однiєї конкретної дiлянки фiнансових або фінансово-організаційних вiдносин, їх елементiв (сторiн), ознак тощо.

Ця спецiалiзацiя в межах галузi права має досить широкий дiапазон i її слід обов’язково враховувати при включеннi фiнансово-правових норм у конкретний правовий iнститут.

Так норми, якi визначають види, склад, конкретний розмiр доходiв Державного бюджету i норми, якi регулюють порядок мобiлiзацiї цих доходiв не можна включити в один правовий iнститут фiнансового права, оскiльки вони спецiалiзуються на регулюваннi рiзних видiв фiнансових вiдносин – вiдповiдно бюджетних i податкових. Таке об’єднання призведе не тiльки до порушення системи фiнансового права, але й до порушення єдностi його змiсту. До аналогiчних наслiдкiв призвело б об’єднання в одну правову спiльнiсть, наприклад, норм про види, склад i конкретний розмiр видаткiв Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів i норм про порядок здiйснення бюджетно-кошторисного фiнансування.

З викладеного випливає, що основу змiсту фiнансово-правового iнституту повиннi становити такi фiнансово-правовi норми, якi є однопредметними, тобто спецiалiзуються на регулюваннi своєї дiлянки фiнансових чи фінансово-організаційних вiдносин.

Звичайно, норми фiнансово-правових iнститутiв спецiалiзуються на регулюваннi окремих елементiв фiнансових або фінансово-організаційних вiдносин (суб’єкти, змiст, об’єкти, пiдстави виникнення, зміни i припиненння).

Така функцiональна спецiалiзацiя визначає й тiснi функцiональнi зв’язки мiж самими правовими нормами. За А.Ф.Черданцевим, цi зв’язки цементують iнститути, галузi права, надають їм якостi єдиного пiдроздiлу системи права, а норма права надає таку якiсть, як системнiсть. Вона виражається саме у функцiональних взаємозв’язках з iншими нормами права [6, c.12].

Однорiднiсть фiнансово-правових норм – це, безумовно, перша i найважливiша умова їх включення в один iнститут, однак не єдина. Зважаючи на цю ознаку фiнансово-правових норм часом важко пояснити, чому деякi, здавалося б, однопредметнi норми в галузi фiнансового права розмiщенi по рiзних iнститутах.

Наприклад, фiнансово-правовi норми якi визначають види, склад, конкретний розмiр доходiв, а також регулюють порядок мобiлiзацiї цих доходiв входять не тiльки до складу iнституту "Доходiв Державного i мiсцевих бюджетiв", але й до складу iнститутів "Податкового права", "Неподаткових доходів".

Норми, якi визначають види, склад i конкретний розмiр видаткiв Державного бюджету, а також регулюють порядок бюджетно-кошторисного фiнансування входять не тiльки до складу iнституту "Видаткiв Державного i мiсцевих бюджетiв", але й iнституту "Правового режиму бюджетно-кошторисного фiнансування".

Однак для такого розмiщення фiнансово-правових норм є серйознi пiдстави. Такі норми рiзнопорядковi за сферою їхньої дiї i не можуть становити змiст одного фiнансово-правового iнституту. Тому цiлком правомірним є їхнє розмiщення по рiзних фiнансово-правових iнститутах.

Iнститут – це структурний пiдроздiл однiєї з пiдсистем фiнансового права, яка своєю чергою є складовою системи вищого порядку. Тому правовi норми, якi становлять змiст iнституту фiнансового права, повиннi бути не тiльки однорiдними, але й однопорядковими за сферою дiї. Причому однопорядковiсть норм, якi становлять змiст фiнансово-правового iнституту, також слiд розглядати в декiлькох аспектах.

За словами В.М.Шерстюка, iнститут галузi права – це цiлiсне правове утворення i його нормам властивi процеси диференцiацiї та iнтеграцiї. Остання приводить до видiлення в iнституті загальних норм (або норми). Загальнi (iнтегрованi) норми є такими стосовно всіх інших, що становлять даний iнститут. Усі ж інші норми, в свою чергу, треба розглядати як спецiальні стосовно перших – загальних.

Таке спiввiдношення, зазначає автор, має важливе значення не тiльки для системи права, але й для системи законодавства [7, 75]. Загальнi для всього iнституту норми мають бути видiленi в нормативно-правовому актi у самостiйну статтю. Об’єднання в однiй статтi загальних i спецiальних норм може внести певнi суперечностi в систему права i породити неправильнi уявлення про сферу дiї кожної з них.

Фiнансово-правовi норми повиннi бути однопорядковими за сферою дiї не тiльки "всерединi" iнституту, але й "ззовнi". Адже фiнансово-правовий iнститут як цiлiсне i вiдносно самостiйне правове утворення, поряд з цим є складовою системи бiльш високого порядку – роздiлу (пiдгалузі) фiнансового права.

Такий рiвень системи також є цiлiсним правовим утворенням i характеризується диференцiацiєю та iнтеграцiєю правового регулювання. Iнтеграцiя приводить тут до утворення загальних iнститутiв, якi повиннi містити тiльки загальнi норми. Загальнi для всього роздiлу норми, якi становлять змiст загальних iнститутiв, не можуть бути включенi у змiст спецiальних iнститутiв цього рiвня системи i, навпаки, спецiальнi норми – у загальнi iнститути.

Це призведе у першому випадку до звуження, а у другому – до необґрунтованого розширення "радiусу" дiї правових норм.

I нарештi, однопорядковiсть правових норм, якi становлять змiст фiнансово-правового iнституту, означає i недопустимiсть включення до його складу загальних i спецiальних норм, видiлених на рiзних рiвнях системи фiнансового права. Недооцiнка цiєї обставини також може призвести до порушення системи галузi фiнансового права.

Вiдтак до складу iнституту фiнансового права можуть бути включенi лише однопорядковi за сферою дiї норми.

Однорiднiсть i однопорядковiсть фiнансово-правових норм надають iнституту єднiсть i цiлiснiсть. Однорiднiсть норм є основою для iнтеграцiї правового регулювання “всерединi” iнституту.

Наявнiсть же нормативних узагальнень, якi виражаються у загальних нормах, саме i є реальним показником iснування правового iнституту i цiлiсностi цiєї правової спiльностi. Вони цементують, об’єднують правовi норми, надають їхнім зв’язкам стiйкий i закономiрний характер.

Правовий iнститут вiдзначається певною внутрiшньою органiзацiєю охоплюваного ним нормативного матерiалу. "Ззовнi", у взаємозв’язках з iншими пiдроздiлами правової системи правовий iнститут являє собою системно-цiлiсне, неподiльне утворення, єдину правову спiльнiсть.

Проте ця цiлiснiсть, неподiльнiсть iснує саме тому, що окремi нормативнi приписи пов’язанi не тiльки однорiднiстю фактичного змiсту, iнтелектуально-вольовою, юридичною єднiстю, але й певною внутрiшньою органiзацiєю. Iнакше кажучи, правовий iнститут має свою структуру.

Має рацію С.С.Алєксєєв стверджуючи, що структура правового iнституту багато в чому залежить вiд його рiзновиду: за своєю будовою загальнi, регулятивнi i охоронювальнi iнститути не можуть бути повнiстю тотожними один з одним. Разом з тим тут є i деякi спільні моменти, зв’язанi з функцiонуванням iнститутiв, з тiєю роллю, яку вони вiдiграють у правовiй системi [1, c.123-124].

На його думку, для структури правового iнституту є характерним:

  • наявнiсть комплексу "рiвноправних" нормативних приписiв. На вiдмiну вiд асоцiацiї норм (де, по сутi, є одна генеральна норма iз супроводжуючими її конкретизуючими приписами) в iнститут входять декiлька однопорядкових нормативних положень;
  • певна, як правило, юридична неоднорiднiсть приписiв. Вони тому i зв’язанi в єдиний комплекс, що забезпечує рiзностороннiй вплив на певну дiлянку суспiльних вiдносин. Наприклад, регулятивнi iнститути в багатьох випадках об’єднують зобов’язуючi i уповноважуючi норми, включають заборони, загальнi норми i iн.;
  • об’єднання всiх норм стiйкими закономiрними зв’язками, якi вираженi в загальних приписах, а головне – в юридичнiй конструкцiї [1, с.124].

Остання з перелічених ознак i є вирiшальною. Структура правового iнституту, як i iнших правових спiльностей, характеризується не тiльки певною будовою, диференцiйованiстю нормативного матерiалу, але й iнтегрованiстю, своїм законом зв’язку елементiв, хай i не таким жорстким, як у нормативному приписi, але все ж таким, що виражає системну цiлiснiсть, стiйку композицiю елементiв [1, c.124].

З огляду досліджуваного питання проаналiзуємо юридичнi норми, згрупованi в законах, якi регулюють стягнення рiзних видiв податкiв. На перший погляд може створитися враження, що перед нами не вiдособлений правовий iнститут, а декiлька, оскiльки приписи цих законiв регламентують стягнення рiзних за елементним складом видiв податкiв.

Проте бiльш уважніший аналiз показує, що приписи, якi мiстяться в податкових законах, утворюють самостiйний iнститут податкового права. I головним аргументом на користь такого вирiшення розглядуваного питання є юридична єднiсть цих приписiв.

Хоча податковими законами регламентовано стягнення декiлькох десяткiв видiв податкiв, однак загалом вони побудованi за єдиною юридичною конструкцiєю. Головними її моментами є: обов’язковiсть платежу, адреснiсть до бюджету, iндивiдуальна безоплатнiсть та безеквiвалентнiсть, регулярнiсть стягнення, однотипнiсть елементного складу за єдиною схемою – об’єкт оподаткування, суб’єкт оподаткування (платник податку), одиниця оподаткування, податкова ставка, податковi пiльги та строки стягнення. Тому i в даному випадку необхiдним є спiльне врахування правових i економiчних ознак.

Аналiзуючи дiючий порядок встановлення i стягнення податкiв, неважко переконатись у наявностi цiлої низки юридичних ознак, характерних для податкiв: цi платежi встановлює держава в законодавчому порядку; обов’язковiсть; адреснiсть до бюджету; безоплатнiсть, безповоротнiсть для платника; безеквiвалентнiсть; регулярнiсть стягнення; точне визначення суб’єктiв i об’єктiв оподаткування, а також податкових ставок; внесення податків у певнi, визначенi законодавством строки та ін.

Використання державою таких юридичних конструкцiй, властивих податковому методу вилучення доходiв, зумовлене необхiднiстю забезпечити повноту i своєчаснiсть надходжень до бюджету величезної частини державних грошових засобiв. Для досягнення цiєї мети саме податковий метод є дуже зручним.

Отже, застосування державою податкового методу мобiлiзацiї грошових ресурсiв можна вважати критерiєм для видiлення вiдповiдного фiнансово-правового iнституту – податкове право. А подiл роздiлу фiнансового права “Державнi доходи” на окремi iнститути залежить вiд методiв залучення державою грошових засобiв.

Юридична єднiсть нормативних приписiв, якi мiстяться в податкових законах, виражається i в наявностi загальних норм. У статтях 4, 6, 7, 9, 10, 11 Закону України в редакції від 18 лютого 1998 р. "Про систему оподаткування" визначаються, зокрема, платники податкiв, об’єкти оподаткування, порядок встановлення податкових ставок, обов’язки, права та вiдповiдальнiсть платникiв податкiв [3, Cт.104]. Цi загальнi норми поширюються на всi види податкiв.

Змiст правового iнституту пройнятий також загальними юридичними засадами, iдеями. Тому не випадково в достатньо розвинутих iнститутах фiнансового права, якi вiдзначаються високим рiвнем кодифiкацiї, нормативних узагальнень (наприклад, податкового права, бюджетного процесу), фiнансово-правовi iнститути "очолюються" нормами-принципами, сформульованими безпосередньо в текстi нормативно-правових актiв.

Так, iнститут податкового права "очолюється" нормою-принципом, вмiщеною в ст.3 Закону України "Про систему оподаткування", яка визначає принципи побудови системи оподаткування [3, Ст.104].

З огляду на викладене доходимо висновку, що до складу кожного окремого фінансово-правового інституту можуть бути включені фінансово-правові норми, які є:

  • фактично однорідними, тобто такими, що, по-перше, за своєю юридичною природою є лише фiнансово-правовими i регулюють фiнансовi і пов’язані з ними фінансово-організаційні вiдносини; по-друге, – однопредметними, тобто спецiалiзуються на регулюваннi якоїсь однiєї конкретної дiлянки фiнансових або фінансово-організаційних вiдносин, їхніх елементiв (сторiн), ознак та ін.;
  • однопорядковими за своєю дiєю як "всерединi" iнституту, так і "ззовнi". Це з одного боку, означає недопустимість виділення загальних і спеціальних норм в одній статті нормативно-правового акта, а з іншого, – недопустимість включення до складу одного фінансово-правового інституту загальних і спеціальних норм, виділених на одному (окремий розділ) або різних рівнях (різні розділи і частини) системи фінансового права;
  • юридично неоднорідними, тобто такими, які вміщують різні за характером приписи (дозволи, зобов’язнання, заборони), що забезпечує різносторонній вплив на певну ділянку відносин;
  • об’єднаними між собою стiйкими закономiрними зв’язками, які грунтуються на їній юридичній єдності, що виражається в наявності загальних приписів і, головне, – у використанні спеціальних юридичних конструкцiй.

Література:

1. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. л-ра, 1975.

2. Веденеев Ю.А. О применении системного подхода в исследовании права (введение в методологию проблемы) // Проблемы государства и права. Вып.9. – М., 1974.

3. Відомості Верховної Ради України. 1997. – №16. – Ст.119; №22. – Ст.159; 1998. – №20. – Ст.104.

4. Советское финансовое право / Отв. ред. Воронова Л.К., Химичева Н.И. – М.: Юрид. л-ра, 1987.

5. Советское финансовое право / Ровинский Е.А, Иванов Б.Н., Барышев М.И. и др. – М.: Юрид. л-ра, 1971.

6. Черданцев А.Ф. Системообразующие связи права // Советское государство и право. – 1974. – №8. – С.12.

7. Шерстюк В.М. Система гражданского процессуального права (Вопросы теории). – М.: Изд.-во Моск. ун-та, 1989.


05.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!