Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Михайло Лозинський та його дипломатична діяльність
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Михайло Лозинський та його дипломатична діяльність

Вагомим чинником утвердження суверенітету будь-якої держави є її зовнішньополітична діяльність

Різноманітні державні структури, особливо дипломатичні, покликані всіма доступними їм засобами, згідно з нормами міжнародного права, сприяти формуванню позитивного іміджу своєї держави на міжнародній арені.

24 серпня 1991 р. - день оприлюднення Акта проголошення незалежності України став новим витком державотворення української тисячолітньої історії.

Засудження злочинної системи тоталітарного режиму жодною мірою не означає повного заперечення минулого. Не можна перекреслювати конкретні людські долі, життя і практичну діяльність багатьох українських дипломатів, чиї зусилля, якщо не прямо, то опосередковано, приносили користь Україні, допомагали як ближнім, так і далеким сусідам ліпше розуміти її історію, оцінювати невичерпний потенціал.

Якщо про М.Лозинського як доктора права, науковця і педагога, публіциста та політичного діяча є певні, хоч і скупі публікації, то про його дипломатичну активність мало відомо. А проте М.Лозинський як дипломат проявив себе великим професіоналом. Висвітлення саме цієї діяльності допоможе глибше розкрити ще одну сторону його всебічного таланту.

М.Лозинський був причетний до важливих зовнішньополітичних акцій України, до значних міжнародних подій початку ХХ ст.

Сучасник М.Лозинського І.Кедрин дав йому характеристику: "Людина з високою освітою, публіцист, політик, колишній член Державного Секретаріату ЗУНР, опісля член її делегації на Мирову конференцію у Парижі, був першорядним знавцем тодішніх історичних подій і одним із нечисленних знавців різних закулісних махінацій" [1, с.7].

Дипломатична діяльність М.Лозинського пов’язана з подіями 1 листопада 1918 року - початком визвольних змагань українського народу.

У ніч на 3 листопада 1918 р. М.Лозинський та Л.Ганкевич за дорученням Президії Української Національної ради, а згодом Ради Державних Секретарів вели переговори з поляками про умови перемир’я. Вже 20 листопада М.Лозинський накреслив загальні чергові умови перемир’я, в яких виступив проти створення запропонованої поляками польсько-української комісії керування Східною Галичиною ще до рішення Мирної Конференції в Парижі.

15 грудня 1918 р. М.Лозинський як керівник делегації Української Національної Ради для проведення переговорів з Польським Комітетом Народовим м. Львова подав Й.Пілсудському "Представлення д-ра М.Лозинського…"

25 лютого 1919 р. до Львова прибула делегація Державного Секретаріату ЗОУНР для чергових переговорів з поляками про перемир’я. У складі делегації були: М.Лозинський, державний секретар судових справ О.Бурчанський, д-р С.Витвицький, д-р В.Охримович та ін.

27 лютого 1919 р. разом з комісією Бертеломі М.Лозинський прибув до Ходорова, де зустрічається з головним отаманом Петлюрою, президентом Української Національної ради Є.Петрушевичем і президентом Державного Секретаріату Голубовичем. Описуючи хід даної конференції, М.Лозинський критикує С.Петлюру, який був готовий поступитися полякам Східною Галичиною, щоб досягти миру з Польщею і визнання Антанти.

Діяльність М.Лозинського була належно оцінена і 10 березня 1919 р. на засіданні Виділу Української Національної Ради його призначили товаришем (заступником) державного секретаря закордонних справ ЗОУНР та доручили керівництво секретарством, оскільки державний секретар закордонних справ В.панейко перебував на Паризькій Мирній Конференції як заступник голови делегації УНР [3, с.32].

19 березня 1919 р. український уряд ЗУНР отримав радіограму від Найвищої Ради Мирної Конференції в Парижі, в якій зазначалося, щоб обидві сторони припинили воєнні дії і приступили до чергових переговорів. Проте поляки приступили до переговорів лише 27 березня. Українську сторону на переговорах представляли: генерал Дембачев, майор Долежаль, підполковник Фідлер, поручик і політичний делегат М.Лозинський.

Закінчилися переговори в м.Хирові безрезультатно, і війна тривала.

17 квітня 1919 р. М.Лозинського як голову Надзвичайної делегації ЗОУНР відрядили до Парижа разом з Д.Вітовським та О.Кульчицьким у складі делегації УНР (з В.Панейко та С.Томашівським) для вирішення питання припинення поляками воєнних дій та врегулювання територіальних суперечок.

Однак, як свідчать події, ні Антанта, ні більшовики не були зацікавлені в державній самостійності України і не мали наміру перетворювати в життя ці сподівання народу. Крім того, не сприяла і конфліктна ситуація галицьких депутатів.

І.Кедрин-Рудницький писав: "Здається, що через політичне русофільство й переконання В.Панейка, що Галичина може визволитися від Польщі виключно тільки в оперті на Росію, розсварилися три головні західно-українські делегати на Мировій конференції у Парижі: В.Панейко, М.Лозинський і С.Томашівський. Так, бодай, чув я, що Панейко теоретизував на тему орієнтації на Москву, Лозинський - на ближче неозначений Київ, Томашівський - на порозуміння з Варшавою" [2, с.114].

Сучасний харківський історик О.Рубльов з цього приводу зауважує: М.М.Лозинський був дещо іншої думки, закидаючи В.Панейку і С.Томашівському брак соборницького підходу до української справи на Паризькій Мирній Конференції і галицький сепаратизм” [7, с.115].

У своїй книзі "Галичина в рр. 1918-1920" М.Лозинський з гіркотою зазначає, що в плані закордонної політики відносини між урядами ЗУНР і УНР складалися так, що "… справа війни з Польщею за Східну Галичину і права на спадщину Австро-Угорщині були справою Західної Області, всі ж інші справи - справою цілої Української Народньої Республіки.

Так як згідно правового становища УНР перебуває у війні з Польщею, бо остання зайняла західну частину УНР, визнано Брестським договором. То невідомо, чаму згідно цього Директорія не оголосила війни Польщі.

Коли де, то власне в закордонній політиці акти про з’єднання мали найбільше значіннє і обов’язували обидва правительства при кожній нагоді маніфестувати волю народу творити одну державу. Тому справа компетенції обох правительств була їх внутрішньою справою, на зверх мали вони обов’язок виступати солідарно. Такий був мій погляд на закордонну політику в переходовій стадії від часу проголошення з’єднання до часу його здійснення і сей погляд я старався переводити в життя під час моєї управи закордонними справами Західної Області" [5, с.72].

Лозинський М. розумів, що йому не можна йти на узгодження ні з Варшавою, ні з Денікіним.

12 грудня 1919 р. Є.Петрушевич звільнив М.Лозинського з посади делегата у Парижі, а натомість призначив графа М.Тишкевича (1857-1930), що мав завдання діяти в дусі варшавської угоди [6, с.44].

Дипломатична діяльність М.Лозинського - це не тільки особиста його участь у різних переговорних місіях, участь у роботі міжнародних конференційй та органів, але й, що особливо важливо, його участь у правотворчій діяльності у складанні проектів міжнародних договорів, заяв, нот, а також науккових праць з проблем міжнародного права, дипломатії.

Як визнаного авторитета в дипломатичній діяльності, М.Лозинського характеризують:

  • "Заява Делегації УНР про проект договору перемир’я між силами польськими й силами українськими" від 12.05.1919 р.;
  • Представлення д-ра М.Лозинського, члена УНР і керівника делегації Української Народної Ради для проведення переговорів з Польським Комітетом Народовим м.Львова до Йозефа Ілсудського, начальника Речі Посполитої Польської у Варшаві від 15.12.1918 р.
  • Проект основ державного устрою галицької Республіки, запропонований Найвищій Раді і Лізі Націй 30.04.1921 р.;
  • "Галичина на Мировій Конференції в парижі" (1919);
  • "Галичина в 1918 - 1920" (1922);
  • "Заграничне заступництво Української Народної республіки" (1920);
  • Підручник "Міжнародне право. Ч.1. Суть і творення міжнародного права" (1922) та багато ін.

Дипломатичний та державотворчий талант М.Лозинського характеризується новими теоретичними положеннями, оригінальністю думок. Низка положень, які здавалися сучасникам М.Лозинського другорядними і навіть утопічними, стали актуальними в нашу епоху.

Численні явища міжнародного життя, на які він посилався для підтвердження своїх ідей і думок, і які в той час тільки зароджувалися (наприклад, забезпечення прав людини міжнародно-правовими актами, боротьба за незалежність окремого народу та ін.), бурхливо розвивається в наші дні. Ідеї М.Лозинського щодо міжнародного управління набули принципово нового звучання, особливо це виявляється на прикладі діяльності ООН, яка зміцнює свій універсальний характер. Відіграючи активну роль у регулюванні міжнародних та регіональних конфліктів, у забезпеченні принципу мирного співіснування між державами.

Незаперечною є і думка М.лозинського щодо поняття дипломатії, ролі і місця "заграничних заступництв", через посередництво яких держави здійснюють між собою зовнішні зносини. Крім того, уперше описана історія дипломатії ЗУНР та УНР.

Адже на той час (1920), після Першої світової війни 1914-1918 рр. Та облаштування повоєнного світу Версальською системою мирних угод, у цьому напрямі була прийнята лише Каракаська конвенція про консульські функції (1911), яка заклала основи сучасного дипломатичного та консульського права. Тому з погляду часу стаття М.Лозинського "Про заграничне заступництво Української Народної республіки" [4, с.90-95] мала і має незаперечний історичний інтерес.

В умовах, коли українська державність стала реальністю, коли український народ не без труднощів, однак досить успішно будує незалежну державу на тривкому фундаменті демократії, законності, поваги до прав та свобод людини, правові погляди М.Лозинського знаходять своє реальне втілення у суспільно-політичній практиці взагалі і в дипломатії зокрема.

Саме дипломатична діяльність у складних умовах сьогодення покликана знаходити ефективні формули компромісу, розблокувати конфлікти, попереджати негативний розвиток подій, давати урядам і президентам бездоганно зважені пропозиції та слушні поради.

Література:

1. Кедрин І. Світлі і похмурі роки: “Галичина” М.Лозинського і чому її передруковано // Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920. - Нью-Йорк: Червона Калина, 1970.

2. Кедрин І. Життя - події - люди: спомин і коментарі. - Нью-Йорк, 1976.

3. Лозинський М. Галичина на Мировій конференції в Пражі. - Камінець, 1919.

4. Лозинський М. Заграничне заступництво Української Народньої Республіки. Календар "Просвіти". - Львів, 1921.

5. Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920. - Відень, 1922.

6. Лозинський М. Моє співробітництво з президентом Петрушевичем. - Львів, 1925.

7. Рубльов О.С. Шляхами на Соловки: Рядянське десятиріччя М.Лозинського // Український історичний журнал. - 1997. - №4.


05.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!