Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Криміналістичне дослідження письма (судове почеркознавство)
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Криміналістичне дослідження письма (судове почеркознавство)

Криміналістичне дослідження письма (судове почеркознавство) - це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини

Судове почеркознавство вивчає письмо з метою вирішення ідентифікаційних і не ідентифікаційних (діагностичних) завдань.

Предмет судового почеркознавства. Навик письма та його властивості

Письмо - засіб фіксації і зберігання думки людини; походить від звукового мовлення і є основним засобом спілкування людей. Розрізняють смисловий і графічний бік письма. Смисловий бік письма знаходить свій вияв у мовних засобах і відбиває письмову мову того, хто пише. Графічний бік письма виражається у вигляді письмових знаків і сполучень їх - почерку.

Письмова мова - це вираження думок людини за допомогою різних засобів мови (синтаксису, орфографії, лексики, пунктуації, стилістики). Письмова мова кожної людини відрізняється стилем викладання, словниковим складом, загальним рівнем грамотності. Для письмової мови людини характерними є індивідуальність і відносна сталість.

Почерк - манера написання, виражена в системі рухів, які фіксуються в рукопису. Почерк залежить від рівня розвитку особи і закріплення в неї письмово-рухових навичок. Своєрідність почерку виявляється в певній сукупності загальних і окремих ознак. Ідентифікаційними властивостями почерку є його індивідуальність (виражається в наявності ознак, які рідко зустрічаються) і відносна сталість (основні ознаки почерку не зазнають істотних змін протягом ідентифікаційного періоду).

Упродовж всього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу стабільність має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку. Варіант ознак почерку не може вважатися перешкодою щодо ідентифікації.

Почерк людини пов'язаний з її умовно-рефлекторними діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов'язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок). Графічний навик охоплює три головні групи навичок:

  • технічні навички (спосіб техніки письма);
  • безпосередньо графічні навички (вміння зображувати літери (цифри), об'єднувати їх в слова);
  • орфографічні навички (вміння визначати фонеми (звуки) та відображати їх письмовими знаками).

Ідентифікаційні ознаки письма

Зовнішні прояви відносно стійких навиків письма, що відбиваються в рукописі, складають систему ідентифікаційних ознак письма, яка охоплює ознаки письмової мови, топографічні ознаки письма та ознаки почерку. Причому, для кожної особи ця певна сукупність ознак є неповторною.

Ознаки письмової мови поділяються на загальні та окремі. До загальних ознак відносяться такі, як:

  • рівень володіння письмовою мовою (високий, середній, низький);
  • ступінь розвитку граматичних та стилістичних навичок (високий, середній, низький);
  • довжина речень (велика, середня, мала);
  • переважаючі типи речень (прості, складні);
  • використання фразеологічних засобів;
  • лексичні ознаки та обсяг словникового запасу та ін.

До окремих граматичних ознак письмової мови належать орфографічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістичних чи синтаксичних помилок (вживання архаїзмів, діалектизмів, жаргону, скорочень, професіоналізмів, тавтології тощо).

Ознаки письмової мови мають важливе ідентифікаційне значення для встановлення авторства письма, а також допоміжне значення - для ідентифікації особи за почерком.

Топографічні ознаки письма характеризують особливості розміщення тексту в цілому або окремих його частин - це стійкі звички розміщення тексту. Під час вивчання топографії звертають увагу на поля, абзаци, побудову рядків за напрямком, розміщення розділових знаків чи лапок, спосіб переносу слів, нумерацію сторінок тощо. Так, вирізняють розмір полів - малий (до 10 мм), середній (до 20 мм) і великий (понад 20 мм), абзаци - малі (20 мм), середні (ЗО мм), великі (понад 40 мм), лінія полів - пряма, хвиляста, випукла, ввігнута, ступінчаста.

Ознаки почерку поділяються на загальні та окремі. Загальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать:

  • виробленість почерку - відбиває здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису; визначається темпом письма і координацією рухів при виконанні письмових знаків і з'єднань їх. Під виробленістю почерку розуміють рівень володіння технікою письма, що виявляється в здатності виконувати рукописний текст у швидкому темпі, стійкими координованими рухами. Існують три ступеня виробленості почерку;
  • складність почерку - свідчить про те, якими рухами виконуються письмові знаки, про конфігурацію їх будови; розрізняють простий, спрощений і ускладнений;
  • нахил почерку - залежить від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів; за нахилом почерк буває прямим, правонахильним, лівонахильним, косим і безладним;
  • розмір почерку - визначається висотою малих літер: великий (5 мм і більше), середній (від 2 до 5 мм), дрібний (не перевищує 2 мм);
  • розгін почерку - характеризує протяжність (розмір) руху по горизонталі й визначається відношенням ширини знаків до їх висоти, а також відстанню між письмовими знаками. Вирізняють: стиснутий (малий розгін) - ширина малих літер менша за їх висоту, відстань між буквами незначна; середній - ширина малих літер приблизно дорівнює їх висоті, а також відстані між літерами; розгонистий (великий розгін) - ширина малих літер більша за їх висоту, відстані між літерами збільшені;
  • зв'язність почерку - полягає в безперервності виконання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова. Зв'язність характеризується як мала (при з'єднанні літер у більшості слів по дві-три), середня (при з'єднанні від чотирьох до шести) і велика (при виконанні шести і більше знаків в одному слові при безупинному русі рукою в процесі письма);
  • натиск почерку - характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків; визначається ступенем;
  • переважаюча форма і напрямок рухів - форма рухів буває прямолінійна і криволінійна; вирізняють округлий (ліво і правоокружний) та кутастий почерк.

Окрема ознака почерку - це характеристика рухів, що виявляється при виконані окремих літер чи їх окремих елементів. Виокремлюють певні групи рухів, які використовуються для вивчення окремих ознак почерку:

  • форма траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго, круго, петлеподібна);
  • напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, право чи лівоокружний тощо);
  • протяжність рухів;
  • спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закінчення руху;
  • вид з'єднання елементів у літері (примикаючий, інтервальний тощо);
  • кількість рухів;
  • послідовність рухів;
  • розміщення точки перетину рухів відносно лінії рядка або інших елементів знака;
  • складність рухів тощо.

Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стійкістю. Такі ознаки зберігаються навіть при навмисному змінені особою свого почерку.

Підготовка матеріалів для судово-почеркознавчої експертизи

При підготовці матеріалів для судово-почеркознавчої експертизи головним завданням слідчого є надати у розпорядження експерта доброякісні порівняльні зразки. У разі потреби слідчий має право винести постанову про вилучення чи відібрання зразків почерку, необхідних для порівняльного дослідження. Про відібрання зразків складається протокол (ст. 199 КПК).

Зразки для експертного дослідження поділяються на експериментальні (спеціально отримані для цілей даної конкретної експертизи) та вільні (створені або отримані поза зв'язком із розслідуваною кримінальною справою, як правило, до її порушення). Інколи можуть використовуватись умовно-вільні зразки почерку, тобто такі, що виконані після порушення кримінальної справи, але без зв'язку з експертизою.

Основні вимоги щодо вільних зразків почерку: достовірність (безсумнівність) походження; відповідність досліджуваному документу (близькі за часом виконання, формою і змістом, виконані аналогічним письмовим приладдям та ін.), достатність зразків за кількістю. Експериментальні зразки отримують тоді, коли відсутні вільні зразки або вони недостатні за обсягом і якістю. Експериментальні зразки почерку, підписів, цифрових записів повинні відповідати досліджуваному документу за матеріалом письма, письмовим приладдям і бути надані у достатній кількості.

Експериментальні зразки відбираються під диктовку чи шляхом самостійного написання підозрюваним (обвинуваченим) за пропозицією слідчого або судді і обов'язково у їхній присутності. При цьому використовується текст досліджуваного документа або складається спеціальний текст з використанням окремих слів, їх поєднань чи цифр з досліджуваного.

При необхідності дослідити рукописний текст експерту надають:

  • вільні зразки письма підозрюваного (обвинуваченого) на 8-10 аркушах;
  • експериментальні зразки - на 5-10 аркушах.

Вільні та експериментальні зразки засвідчуються слідчим або суддею.

Для вирішення питання, чи виконано підпис певною особою, необхідні такі зразки: вільні та експериментальні зразки підпису особи, від імені якої виконано досліджуваний підпис; вільні зразки підозрюваного у вигляді текстів; вільні зразки підписів підозрюваної особи; експериментальні зразки, виконані у вигляді написів прізвища особи, від імені якої зроблено підпис.

Експериментальні зразки підписів отримують на кількох аркушах паперу через деякі проміжки часу. При призначенні експертизи підписів рекомендується експерту надавати: вільні та експериментальні зразки почерку на 8-10 аркушах; по 10-15 вільних і 20-30 експериментальних зразків підписів особи. Експериментальні зразки відбираються на окремих аркушах паперу (по 5-6 підписів на кожному аркуші) або на таких самих бланках, що й досліджуваний документ.

Почеркознавча експертиза призначається за мотивованою постановою (ухвалою) слідчого або судді (суду), де вказуються об'єкти, які мають бути досліджені.

Методика судово-почеркознавчої експертизи

Судово-почеркознавча експертиза - судова експертиза, основним завданням якої є ідентифікація виконавця рукопису тексту, цифрових записів або підпису. Така експертиза вирішує також деякі неідентифікаційні завдання, а саме: встановлення факту виконання рукопису в незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисне зміненим почерком із підробкою (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної вікової групи.

Типові питання, які вирішуються експертизою, такі: чи виконаний рукопис певною особою; чи виконані кілька рукописів однією особою; чи виконаний рукопис навмисне зміненим почерком; чи виконаний рукопис у незвичних умовах; чи перебувала особа, яка виконала рукопис, в незвичайному стані; чи володіє особа, яка виконала рукопис, навичками письма спеціальними шрифтами; особою якої статі виконаний рукопис; до якої вікової групи належить виконавець рукопису.

Методика судово-почеркознавчої експертизи передбачає чотири стадії дослідження:

  • попереднє ознайомлення з матеріалами (вивчення матеріалів кримінальної справи, ознайомлення з документами - речовими доказами і зразками, з питаннями, які поставлені перед експертом, та ін.);
  • роздільне дослідження (здійснюється роздільне вивчення документа - речового доказу та зразків для порівняльного дослідження; провадиться виявлення загальних і окремих ознак письма і почерку);
  • порівняльне дослідження (виявлені ознаки зіставляються; результати порівняння заносяться до спеціальних таблиць - розробки);
  • оцінка наслідків і формулювання висновків (оцінюється індивідуальна сукупність виявлених ознак; експерт робить висновок про наявність або відсутність індивідуальної тотожності).

Існують певні особливості дослідження почерку, що зазнав навмисних змін. Найбільш поширеними видами навмисного змінення почерку є скорописне маскування (навмисна зміна зовнішнього вигляду почерку); наслідування друкованого почерку (той, хто пише обирає для себе новий вид письма, яким він звичайно не користується); зміна особою пишучої руки (виконання письма лівою рукою); імітація чужого почерку (наслідування почерку іншої особи); наслідування шкільних прописів; наслідування недостатньо виробленого почерку. Так, ознаками зміни особою пишучої руки є розлад координації рухів, нестійкий нахил, нерівномірність розташування літер відносно горизонтального рядка, ознаки «дзеркальності» окремих елементів, розмір і розставляння літер, злами овальних та вертикальних штрихів тощо.

Під час дослідження експерт має виявити ознаки, які виникли внаслідок навмисного спотворення почерку. Встановлюються стійкі ознаки і їх достатність для ідентифікації особи, що писала.

Особливості дослідження підписів. Підпис - особливий вид рукопису, який відображає прізвище особи або умовні письмові знаки і має посвідчувальне значення. Підпис виконується власноручно. Особливістю підпису є малий обсяг графічного матеріалу та графічні ознаки.

До графічних ознак підпису відносяться:

  • розчерк (напрямок завершального штриха);
  • співвідношення рядків основи письма та верхніх закінчень штрихів;
  • гладіолаж (зменшення розміру штрихів до кінця підпису);
  • положення підпису відносно тексту документа (топографічна ознака). Підписи можуть мати різну транскрипцію - літерну, безлітерну, змішану.

Методика дослідження підписів базується на загальних почеркознавчих положеннях (охоплює чотири основні стадії), але має певну специфіку. Дослідження підпису слід розпочинати з таких ознак, як транскрипція, загальний вигляд, ступінь виробленості. При дослідженні підпису, виконаного з наслідуванням або спотворенням, виявляються ознаки, які є відмінними чи збігаються.

Особливості авторознавчого дослідження

Новим напрямом розвитку криміналістичної техніки є судове авторознавство, яке базується на наукових засадах щодо встановлення автора тексту за допомогою даних лінгвистики (фразеології, граматики та ін.). Такі дослідження проводяться на підставі призначення авторознавчої експертизи.

Авторознавча експертиза - це різновид криміналістичної експертизи, під час якої досліджується текст документів (рукописних, друкарських, поліграфічних та ін.) для встановлення його автора. При цьому вирішуються питання ідентифікаційного та діагностичного характеру. Основним завданням авторознавчої експертизи є ідентифікація автора тексту. Даною експертизою можуть також встановлюватися (найчастіше в імовірній формі) деякі со-ціально біографічні риси автора тексту (його рідна мова, рівень освіти, володіння науковим, діловим або іншим функціональним стилем мови).

Типовими питаннями, що вирішує авторознавча експертиза, є такі: чи є певна особа автором даного тексту; чи є певна особа автором декількох різних текстів; чи є у тексті ознаки, які свідчать про соціально-біографічні риси його автора і які саме. Вирішення питань, поставлених перед авторознавчою експертизою, можливе, як правило, лише за наявності відносно великого тексту (не менш ніж 500 слів).

Методами авторознавчого дослідження є:

  • лінгвістичні;
  • психолінгвістичні;
  • соціолінгвістичні;
  • логіко-психологічні;
  • математичні та ін.

Об'єктами дослідження є письмова мова та мовні навички (загальні - лексико-фразеологічні, синтаксичні, стилістичні, орфографічні, пунктуаційні, а також окремі - використання певних мовних засобів, мовні помилки тощо).

При підготовці матеріалів для проведення авторознавчої експертизи слідчий (суддя) повинен зібрати вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки. Вільні зразки повинні відповідати досліджуваному тексту за мовою, а також, по можливості, за часом виконання, характером документа, іншими суттєвими обставинами, які могли вплинути на формування ознак письмової мови. Вільні зразки повинні надаватись не менш ніж як на 25 аркушах.

Умовно-вільні зразки надаються як доповнення до вільних, особливо якщо останні не вдалося зібрати в достатньому обсязі. Експериментальні зразки повинні бути виконані мовою документа, що досліджується. Спочатку особі, яка ідентифікується, пропонують написати текст на вільно обрану нею тему, але аналогічну досліджуваному за своїм функціональним призначенням (скарга, особистий чи службовий лист тощо). Після цього відбираються зразки, аналогічні досліджуваному не тільки за своїм функціональним призначенням, а й за темою. Мінімальний оберіг кожного зразка - 500 слів.

Якщо текст зразка виявився меншим, ніж мінімальний, слід відібрати зразки на інші вільні теми. Бажаний загальний обсяг експериментальних зразків 25-30 сторінок тексту. До постанови (ухвали) про призначення експертизи бажано додавати соціально-біографічну характеристику гаданого автора.

Методика експертного авторознавчого дослідження складається з чотирьох стадій: попереднє дослідження; роздільне дослідження; порівняльне дослідження; оцінка результатів і формулювання висновків.

Література:

Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім "Ін Юре", 2001. — 684 с.


07.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!