Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Цивільне та торгове право зарубіжних країн: предмет, методи та система
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Цивільне та торгове право зарубіжних країн: предмет, методи та система

Предметом цивільного та торгового права зарубіжних країн виступають майнові, а також комплекс немайнових відносин

Предмет цивільного права зарубіжних країн розширюється за рахунок включення значного обсягу товарно-грошових відносин, зв'язаних з придбанням та відчуженням земельних ділянок, деяких відносин землекористування. Це випливає з права власності на землю усіх суб'єктів цивільного права.

До предмету цивільного права багатьох країн входять, як правило, сімейно-шлюбні відносини, тому що у них на перший план виступає майновий інтерес. Особисті відносини між членами сім'ї займають тут підпорядковане положення порівняно з майновими. Тому норми сімейного права не виходять за межі цивільного права. Здебільшого вони містяться у Цивільних кодексах, які регулюють сімейні відносини як наслідок шлюбної угоди.

Загальною тенденцією є розширення кола немайнових відносин, що регулюються цивільним правом. Так, закріплення в цивільному праві загального положення про захист особистості громадянина (право громадянина на повагу особистості) дозволяє охопити цивільно-правовим діянням широке коло особистих відносин, не зв'язаних з майновими: захист честі та гідності громадян; охорона зображення громадянина, запису його голосу, листування та інших документів; право громадянина на ім'я; охорона інтересів громадян у разі повідомлення про них неправдивих відомостей по радіо, телебаченню, у кіно, а також у разі зловживання даними про них, які містяться в електронно-обчислюваній техніці. Інститут універсального особистого права виключає можливість відмови у захисті особистих благ з формальних підстав.

До орбіти майнових відносин все більше потрапляють немайнові за своєю природою людські цінності (честь, гідність, ділова репутація).

Своєрідно складався предмет цивільного права східноєвропейських держав. Відмова деяких з них від концепції єдиного цивільного права (тобто регулювання нормами однієї галузі права усіх видів товарно-грошових відносин у суспільстві) призвела до виключення з предмету цивільного права майнових відносин між господарськими організаціями.

Ці відносини регулювалися окремою галуззю господарського права. Зазнав змін також зміст деяких традиційних цивільно-правових відносин. Наприклад, відносини між організаціями і громадянами щодо задоволення культурних та матеріальних потреб останніх розглядалися в деяких країнах не як традиційні зобов'язальні відносини, в яких боржник і кредитор мають протилежні інтереси, а як відносини співробітництва і взаємодопомоги.

Наприкінці 1989 р. у східноєвропейських країнах відбулися докорінні політичні зміни. Ці країни рішуче відмовились від адміністративно-командної системи в економіки і здійснюють швидкий перехід до ринку. Розпочалася інтенсивна нормотворча діяльність, розробляються нові доктринальні правові підходи, у тому числі й у галузі цивільного права. Безумовно, що через певний час зміняться й цивільні кодекси, а отже, цивільне право у цих країнах зазнає значних змін.

Майнові та особисті немайнові відносини у багатьох західних країнах урегульовані двома галузями права - цивільним та торговим. Це так звана дуалістична система приватного права. Вона існує у західних країнах континентальної Європи, а також і країнах, що рецепіювали західноєвропейські правові моделі. Торгове право, як відокремлена від цивільного галузь права, виникло у середньовіччі. Це було пов'язано з діяльністю купецьких станів.

Спочатку торгове право було звичним правом торгівців, об'єднаних у корпорації. Потім потреби обігу викликали створення єдиних правил торгівлі у межах міст, союзів (наприклад, Збірник морського права Ганзейського союзу), а згодом і у межах держави. Французька буржуазна революція ліквідувала поділ суспільства на стани, і станове торгове право перетворилось у право загального характеру, що регулює торгівлю. Воно збереглося до наших часів. Це пояснюється тим, що цивільне право не мало спеціальних інститутів та норм для регулювання нових відносин торгового обігу, який швидко розвивався.

Постійне удосконалення торговельних угод, необхідність їх укладання оперативно та без перешкод вимагало відходу від формалізму цивільного права. Тому торгове право виробило ряд нових, несхожих з цивільним, принципів та інститутів, зокрема: презумпцію відплатності угод, підвищену відповідальність, кредитування угод, торгове представництво та торгову реєстрацію тощо. Термін "торгове" не відповідає сьогодні сфері застосування торгового права, яке охоплює всю сферу підприємницької діяльності, а не лише обороту. Норми торгового права розглядаються як спеціальні щодо норм цивільного права.

У країнах англосаксонської правової системи (Англія, США та ін.) немає поняття цивільного та торгового права. Торгове право Англії було поглинуто "загальним" правом ще у XVII ст. Що ж до діючого у США Торгового кодексу, то він не відповідає європейській концепції торгового права і не змінює системи американського права. Майнові і зв'язані з ними немайнові відносини країн англосаксонського права регулюються не галузями цивільного та торгового права, а окремими правовими інститутами.

Розширення сфери відносин, що регулюються торговим правом, розвиток міжнародної торгівлі підвищують роль торгового права. Його принципи втрачають спеціальний характер і стають принципами цивільного права. Наприклад, норми, які первісне стосувалися торгових угод, стають загальними нормами зобов'язального права; правила про банкротство вже застосовуються не тільки до комерсантів, а й до будь-яких осіб.

В окремих країнах цей процес, який дістав назву "комерціалізації" цивільного права, привів навіть до об'єднання торгового та цивільного права в єдину кодифікацію. Так, ще у 1911 р. Швейцарія включила норми торгового права до зобов'язального закону, який був частиною цивільного кодексу. Італія у 1942 р. прийняла єдиний цивільний кодекс. Проте цей процес не означає зникнення таких спеціальних норм торгового права, як торгове представництво, торгова реєстрація, право на фірму тощо.

Метод правового регулювання цивільних та торгових відносин полягає в тому, що їхні суб'єкти один щодо одного формально перебувають у становищі юридичне рівноправних осіб, а це у свою чергу, визначає диспозитивність та ініціативу учасників, способи відновлення порушень цивільних прав, особливості цивільно-правової відповідальності тощо. Цей метод взагалі використовується як критерій для відмежування публічного права від приватного.

Поділ права на публічне та приватне, що існує ще з часів римського юриста Ульпіана, є основоположним у західних країнах. Навіть в англо-американських правових системах, котрим не притаманний такий поділ, поняття приватного і публічного права використовуються у літературі та на практиці. Публічне право включає норми, що визначають структуру, організацію діяльності держави, регулюють відносини держави та її органів з приватними особами методом влади та підпорядкування.

До публічного належать конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове право. Приватне право регулює відносини між приватними особами, що є юридично рівними суб'єктами права. Серцевину приватного права складає цивільне та торгове право. До приватного належать також певні норми транспортного, трудового та аграрного права, що відмежувалися від торгового та цивільного. Для згаданих галузей, які поєднують у своєму складі норми публічного і приватного характеру, характерною є комплексність.

Концепція приватного права була детально розроблена у період становлення і розвитку капіталізму (ХІХ ст.). Вона визначила такі принципи цивільного і торгового права, як формальна рівність сторін перед законом, свобода і недоторканість приватної власності, свобода договору, відповідальність за вину. Дальший розвиток капіталізму викликав процес "публіцизації" приватного права, тобто вторгнення публічного права з його методами регулювання у сферу традиційного цивільного і торгового права.

Це було пов'язано з активним втручанням держави у господарське життя, з обмеженням права приватної власності та принципу свободи договору. Межі між публічним та приватним правом стираються. Багато хто взагалі заперечує необхідність такого поділу. Як доказ використовується факт появи великої кількості законодавчих актів, значних кодифікацій у цілих галузях економіки, що містять норми публічного і приватного права: банківське, транспортне, страхове.

Проте, серед норм цих комплексних галузей легко відрізнити норми адміністративного (публічного) і цивільного та торгового (приватного) права. Поділ права на публічне і приватне заперечується також прибічниками теорії "соціальної функції права" (засновник - французький юрист Леон Дюгі). Її суть полягає в тому, що кожний індивід у суспільстві не є носієм прав, а лише виконує громадський обов'язок або соціальну функцію в ім'я загального блага. Незважаючи на пом'якшення різниці між публічним і приватним правом, такий поділ сьогодні зберігає силу і має практичне значення. Предмет та метод цивільного права визначають його систему у кожній окремій країні. Під системою розуміють об'єктивно існуюче явище, а не формально-логічну систематизацію. Тому система цивільного права не збігається з системою цивільного кодексу або цивільного законодавства.

Система цивільного права країн з дуалістичним характером приватного права включає такі правові інститути:

  • становище фізичних і юридичних осіб;
  • сімейне право;
  • право на речі;
  • зобов'язання договірні, квазідоговірні, із заподіяння шкоди та безпідставного збагачення; спадкоємництво.

Система торгового права складається з інститутів, норми яких регулюють правове становище та діяльність комерсантів, торговельні угоди і торгове представництво, кредитні цінні папери, морську торгівлю, неплатоспроможність і банкрутство. До торгового права тяжіють інститути авторського та патентного права.

Англо-американська система "загального" права не знає ні цивільного, ні торгового права. Відносини, які регулюються континентальним цивільним і торговим правом, охоплюються у цих країнах нормами окремих правових інститутів, зокрема сімейним правом, спадковим правом, правом нерухомої власності, правом рухомої власності, правом договорів, агентським договором, деліктним правом, правом компаній та товариств, страховим правом, банківським правом, патентним та авторським правом, морським правом, правом неспроможності та банкрутства, правом обігових документів тощо. Названі інститути часто носять комплексний характер з погляду поділу права на публічне і приватне.

У східноєвропейських країнах можна виділити такі особливості системи цивільного права: а) тенденція відокремлення інститутів відповідальності та особистих немайнових прав; б) не всі системи мають Загальну частину у звичайному її розумінні; в) у цивільному праві з'являється новий інститут - послуг.

На прикладі деяких країн подивимось, які правові інститути у сукупності створюють систему цивільного права. У Болгарії (у теорії і на практиці) виходять з пандектної системи цивільного права. У ній виділяються:

  • Загальна частина (норми відносно джерел цивільного права, їх тлумачення та застосування, суб'єкти, угоди, представництво тощо);
  • Особлива частина (право на речі, яке охоплює право власності, право на чужі речі, право забудівлі, право користування; авторське, винахідницьке право та право на промисловий зразок; зобов'язальне право; спадкове право).

Система цивільного права Угорщини включає: вводні положення, де формулюються мета закону, правила про здійснення, захист цивільних прав та виконання обов'язків; право власності; зобов'язальне право; право на твори інтелектуальної діяльності; спадкове право. Система цивільного права Чехословаччини, окрім Загальної частини, включає право власності та інші права на речі; норми, які регулюють надання послуг організаціями, та норми для міжнародних торговельних відносин; право особистого користування квартирами та земельними ділянками; особисті права, майнові права; спадкове право.

Предмет та метод цивільного права дозволяє не лише будувати систему цивільного права окремої країни, а й відмежувати її від інших галузей права (державного, адміністративного, трудового тощо). У західних країнах взагалі відсутня дискусія щодо поділу системи права на галузі, яка ведеться в нашій країні. Традиційно тут іменується "правом" будь-який комплекс норм, що регулюють відокремлену сферу суспільних відносин (наприклад, конкурентне право, видавниче, біржове, картельне тощо). Проблема розмежування цивільного і торгового права від інших галузей права тут зводиться в основному до проблеми розмежування публічного і приватного права.

Визначення місця цивільного права у правовій системі держави зв'язане також з проблемою його взаємовідношення з іншими галузями права, передусім тими, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, а саме: сімейним (у країнах, де воно розглядається як окрема галузь права), трудовим, кооперативним правом, тобто галузями, які розвивалися у межах або на основі цивільного права. Цивільне право серед цих галузей виконує інтегруючу міжгалузеву функцію. Багато його норм та інститутів субсидіарно застосовуються у регулюванні сімейних, трудових, кооперативних відносин. Наприклад, у сфері сімейного права субсидіарно застосовуються цивільно-правові норми про дієздатність, представництво, довіреність, позовну давність, угоди, відповідальність тощо.

Деякі інститути трудового права до певної міри регулюються сьогодні положеннями цивільного права. Так, правова доктрина західних країн характеризує трудовий договір як специфічну угоду приватноправового порядку. У Франції Кодекс праці прямо передбачає, що на трудовий договір поширюється поліпшення цивільного права. У трудовому праві широко застосовуються цивілістична техніка та цивільно-правові формулювання і конструкції.

Прогалини у трудовому праві часто заповнюються шляхом звернення до цивільного права. Значні труднощі виникали при вирішенні проблеми розмежування та співвідношення цивільного і господарського права у Чехословаччині. Це пояснюється нестійкістю поглядів на предмет господарського права і практичним запереченням наявності у нього спеціального методу правового регулювання.

Під предметом господарського права, звичайно, розуміли внутрішні господарські відносини управління народним господарством та безпосередньо господарської діяльності у їхній єдності. Проте, не всі відносини, що виникали при управлінні народним господарством, включалися до предмета. До нього входили економічні відносини у галузі планового управління господарською діяльністю державних та інших організацій, а також відносини, що виникали при підготовці та здійсненні їхньої господарської діяльності, обміні її результатами. Спроби розробити особливий метод господарського права результату не дали. Система господарського права Чехословаччини включала: Загальну частину: принципи господарсько-правового регулювання; суб'єкти господарсько-правових відносин; юридичні факти, право власності та майнова відокремленість організацій; управління господарською діяльністю; Особливу частину: право господарських договорів, господарського обліку та звітності; розрахункових та кредитних правил; права на найменування, товарний знак, промисловий зв'язок; правила про вирішення господарських суперечок.

Відсутність у господарському праві чітких критеріїв системи права (предмет та метод) призводила до того, що розмежування цивільного й господарського права відбувалося в основному за суб'єктним складом (але це не завжди допомагало). Норми цивільного права, у зв'язку з цим, набували широкого субсидіарного застосування у господарчих відносинах. Концепція господарського права завжди була спірною. Вона критикувалась навіть у країнах, де була домінуючою.

Ця концепція породжена адміністративно-командною системою в економіці. Процеси економічного та політичного оновлення, що відбуваються сьогодні у східноєвропейських країнах, позначаються і на підходах до правового регулювання відносин у сфері господарства.


03.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!