Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Характеристика джерел цивільного і торгового права зарубіжних країн
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Характеристика джерел цивільного і торгового права зарубіжних країн

У зарубіжних країнах джерелами цивільного та торгового права (як і інших галузей та інститутів) є закони, підзаконні нормативні акти, судова практика та звичаї

Проте історичних етапів розвитку неоднакове. Закон займає провідне місце у країнах романо-германської правової системи. Цивільне та торгове право у них, як правило кодифіковане.

У країнах англосаксонського права закони та інші джерела писаного (статутного) права відіграють у багатьох сферах регулювання меншу роль, ніж судова практика. Разом з тим ускладнення економічних відносин вимагало законодавчого нормативного закріплення майже всіх інститутів торгового і багатьох інститутів цивільного права.

Наприклад, в Англії прийнято закони про продаж товарів (1893 і 1980 р.р.), про векселі (1882 р.), про власність (1925 р.), про компанії (1948 р.). У США кілька штатів мають цивільні кодекси. Торговий кодекс (розроблений у 1958 р.), який уніфікував окремі інститути торгового права, діє у всіх штатах (за винятком Луїзіани, Вірджінських островів та федерального округу Колумбія). Цивільні кодекси займають центральне місце у системі джерел.

Це зумовлено загальним значенням багатьох їх норм для всіх цивільно-правових відносин, визначенням законодавчих меж і напрямків конкретизації в інших актах цивільного законодавства, субсидіарним застосуванням норм до майнових та особистих немайнових відносин інших галузей права. Найважливішими світовими кодифікаціями цивільного права стали Французький цивільний кодекс та Німецьке цивільне укладення. Французький цивільний кодекс (кодекс Наполеона), прийнятий у 1804 р., є першою кодифікацією цивільного права буржуазного суспільства. Він побудований за інституційною системою (норми розподіляються по трьох книгах: про особи, речі, зобов'язання).

У вступному титулі містяться правила, що стосуються дії цивільного закону у часі, просторі та за колом осіб. Книга "Про особи" містить норми про правовий статус громадянина (право-, дієздатність, місце проживання, визнання громадянина відсутнім), про укладення та припинення шлюбу, опіку, піклування, усиновлення. Книга "Про речі і різновиди власності" присвячена нормам, що належать до права власності, інших прав на речі (узуфрукт, користування, проживання, сервітути). Третя книга "Про різні засоби придбання власності" - це норми про спадкоємство, про дарування між живими і заповіти; загальні положення зобов'язального права і положення про окремі договори (шлюбний договір, продаж, обмін, найм, товариство, позика, схов тощо); норми про давність.

Французькому цивільному кодексу властивий високий рівень юридичної техніки. Він написаний простою і доступною мовою. Протягом 200 років свого існування кодекс неодноразово змінювався: у початковій редакції на сьогодні діє лише половина його статей, понад 100 скасовано, близько 300 доповнено. Значних змін зазнали такі галузі, як правове становище суб'єктів, шлюбно-сімейні відносини, договір про товариства тощо. Цивільний кодекс Франції помітно вплинув на право інших країн (Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Італії, Іспанії, латиноамериканських країн, Канади, країн Арабського Сходу, Африки й Азії).

Другою важливою кодифікацією цивільного права є Німецьке цивільне укладення (прийняте в 1896 р.). Цей кодекс побудовано за пандектною системою. Його норми розподілено в п'яти книгах: загальні положення, зобов'язальне право, право на речі, сімейне право, спадкове право. Перша книга - "Загальна частина" - містить норми, що стосуються правового статусу фізичних та юридичних осіб, кваліфікації речей, правових угод, представництва, строків, здійснення та забезпечення прав. Друга книга - "Зобов'язальне право" - присвячена загальним положенням про зобов'язання та окремим їхнім видам. У третій книзі - "Право на речі" - вміщено інститути володіння, права власності, іпотеки, заставного права. Сімейному і спадковому праву відведено четверту та п'яту книги. Німецькому цивільному укладанню властиві складна юридична техніка і мова викладу.

З часів прийняття воно зазнавало багатьох змін та доповнень, особливо у сфері прав жінок, сімейно-шлюбного права, житлового найму тощо. Німецьке цивільне укладення не мало за межами німецької держави такого успіху, як кодекс Наполеона. Воно вплинуло на норми Японії, Бразилії, Швейцарії, Австрії, Перу та інших держав, включаючи СРСР.

У Франції та ФРН поряд з цивільними кодексами діють торгові. Французький торговий кодекс (ФТК) був прийнятий у 1807 р. (вступив у дію у 1808 р.). Німецьке торгове укладення (НТУ) - у 1897 р. (вступило у дію у 1900 р.). Прийняті торгові кодекси складалися з 4 книг. У Франції ці книги мали назви: "Про торгівлю взагалі", "Про морську торгівлю", "Про неспроможність і банкрутство", "Про торгову юрисдикцію". У Німеччині книги мали такі назви: "Торгові діячі", "Торгові товариства", "Торгові угоди", "Морське право". Різниця між двома названими кодексами є значною як за обсягом, так і за змістом матеріалу. Німецьке торгове укладення було прийнято значно пізніше ФТК, тому воно було пристосованішим до вимог капіталістичного обігу і містило значний правовий масив. Сьогодні його роль у системі торгового законодавства набагато вища, ніж ФТК. Між тим загальною рисою для обох кодифікацій є зменшення їхньої ролі у системі джерел торгового законодавства Франції та Німеччини. Торгові відносини сьогодні регламентовані здебільшого великою кількістю спеціальних законів. ФТК зберіг на сьогодні лише два десятки статей (із 130) у первісній редакції.

Друга книга містить лише дві статті, третю відмінено повністю. Відносини у галузі морської торгівлі регулюються нормами спеціального кодифікованого законодавства. Виключено із кодексу і норми, що регулюють створення та діяльність торгових товариств. У цій галузі, як і в інших (окремі види торгових договорів, методи конкурентної боротьби, організаційні форми підприємницької діяльності, авторське, патентне право), діє спеціальне законодавство.

Розвиток німецького торгового права також відбувається за межами НТУ. Окремі його положення (наприклад, відносно акціонерних товариств) втратили силу і замінені спеціальними законами. Багато торгових угод регулюються банківським, страховим, морським, біржовим, транспортним та іншими законодавствами. Цивільне право кодифіковане також у більшості східноєвропейських країн. Кодекси прийнято в Угорщині (1959 р.), Польщі (1964 р.), Чехословаччині (1964р.). Всі вони сьогодні діють із значними змінами та доповненнями. У Румунії діє ще старий цивільний кодекс 1885 р., але сферу його застосування звужено новими нормативними актами.

Структурам цих кодексів властиві риси, запозичені з "класичної" кодифікації, а також багато нововведень. Для порівняння можна взяти цивільні кодекси Польщі та Чехії. Польський кодекс побудовано за класичною пандектною системою. Книга Перша - "Загальна частина" (норми про правосуб'єктність, угоди, строки та позовну давність); Книга Друга - "Власність та інші права на речі" (норми про власність, сервітути, заклад, володіння тощо); Книга Третя - "Зобов'язання" (загальні норми для всіх видів зобов'язань; договірних зобов'язань; зобов'язань, що виникають з безпідставного збагачення та деліктів; норми для окремих видів договірних зобов'язань); Книга Четверта - "Спадкоємство".

Система цивільного кодексу Чехії відрізняється від традиційної. Він складається з преамбули та восьми частин: 1."Загальні постанови" (глави про цивільні правовідносини, їхні суб'єкти, про угоди, позовну давність тощо); 2. "Соціалістична суспільна власність"; 3. "Особисте користування квартирами, іншими приміщеннями та земельними ділянками"; 4. "Послуги" (правовідносини між громадянами та організаціями); 5. "Права та обов'язки по інших юридичних діях" (правовідносини лише між громадянами); 6. "Відповідальність за шкоду та за безпідставне майнове збагачення"; 7. "Спадкоємство майна, що перебуває в особистій власності"; 8. "Заключні постанови" (так звані нетипові правовідносини - приватна власність, застава тощо). Відсутність у цивільних кодексах розглянутих країн розділів про авторське та винахідницьке право компенсується спеціальними законами у цій галузі.

У країнах некодифікованого цивільного права вони є стрижнем законодавства. Велику кількість джерел цивільного права складають підзаконні акти: уряду, міністерств, відомств, інших органів державного управління. У деяких країнах встановлено суворий контроль (у тому числі судовий) за відомчою нормотворчістю. Між тим спостерігається тенденція зростання делегованого законодавства, тобто нормативних актів, що видаються урядом. Урядові постанови розглядаються як продовження закону (делеговане законодавство) або як автономні правові акти, що допускаються конституціями. Підзаконні нормативні акти дуже часто відміняють або замінюють закони. Судова практика займає важливе місце у системі джерел права Англії, США та інших країн. Тому їхні правові системи відзначаються великою своєрідністю.

Основний зміст судової практики, або прецедентного права (case law), полягає у тому, що рішення, винесене судом у справі, є обов'язковим для вирішення аналогічної справи судом рівної чи нижчої інстанції. Прецедентне право Англії складається з двох частин: загального права (соmmon law) і права справедливості (law of equity). Єдине загальне право для всієї Англії було створене королівськими судами у ХПІ-ХІV ст. Друга гілка прецедентного права (права справедливості) склалася на основі судових прецедентів спеціального суду лорда-канцлера, до якого зверталися особи у випадках, коли не мали змоги звернутися до суду загального права, або коли справу у цьому суці було вирішено, з їхнього погляду, несправедливо. У XIX ст. суди загального права і права справедливості були поєднані в єдиній судовій системі. Тепер вони мали керуватися прецедентами як загального права, так і права справедливості.

Прецедентне право Англії було перенесено і до США, де у процесі застосування та тлумачення перетворилось на власне право США, багато у чому відійшовши від англійського. Однак правові інститути та категорії цих країн є дуже близькими. Тому прийнято говорити про єдину англо-американську правову систему.

Судовий прецедент у США зберігає сьогодні велике значення у цивільному і торговому праві. Загальне право США - це право окремого штату. Тому воно відзначається роздрібненістю та строкатістю. У правозастосовній діяльності США велику роль відіграють приватні кодифікації прецедентного права основних інститутів цивільного і торгового права (Restatements of the Law of the USA). Роль судової практики підвищується і у країнах континентальної Європи, хоча формально вона не визнається джерелом права. Неясність і недостатність норм писаного права дають простір для судового розсуду та правотворчості.

Отже, спостерігається процес зближення континентальної і англосаксонської правової систем по лінії джерел права: у країнах континентальної Європи все більшого значення набуває судова практика, а у країнах англо-американської правової системи зростає роль закону. У східноєвропейських країнах нормативний характер актів вищих судових та арбітражних органів є дискусійним у доктрині й практиці. Звичай у системі джерел відіграє другорядну роль. Він, як правило, доповнює закон при відсутності або недостатності відповідної норми. Звичаї застосовуються головним чином до банківських, страхових та інших відносин у сфері торгового права.

В Англії звичаї, які застосовуються судами, перетворюються на норми прецедентного права. Тому під звичаями тут розуміють лише норми права, які діють у певній місцевості. У торговому обігу західних країн великого значення сьогодні набувають типові контракти, що розробляються фірмами і пропонуються контрагентами для підпису (формуляри). Офіційно вони не є джерелами права, але на практиці іноді з успіхом замінюють чинне законодавство. З допомогою формулярів "слабшій" стороні контракту нав'язуються вигідні для фірми умови договору, що зводить нанівець принцип свободи договору.

Сьогодні спостерігається тенденція до зближення та уніфікації норм цивільного і торгового права. Найпоширенішим її засобом є укладення міжнародних угод, з допомогою яких створюються загальні норми як для міжнародних цивільних торгових відносин, так і для відносин всередині країни. Уніфікація правових норм досягається також з допомогою розробки заінтересованими державами проектів типових законів.

Пізніше вони приймаються відповідними країнами як закони. Відповідно до Римської угоди 1957 р. органи ЄЕС видають регламенти та директиви, які безпосередньо діють на території кожної держави - члена союзу. Отже, регламенти та директиви - ще один вид джерел цивільного та торгового права. У доктринах деяких країн (наприклад, Болгарія) джерелом цивільного права називають його принципи (узагальнені положення, що формулюються у законі або з них виводяться) та норми моралі, якщо закон на них посилається.


03.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!