Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Необхідна оборона як засіб захисту від злочинних посягань
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Необхідна оборона як засіб захисту від злочинних посягань

Право на необхідну оборону від злочинних посягань є не тільки гарантією можливості захисту для самого громадянина, а й важливим інструментом кримінально-правової політики держави, відповідно до якої протидія злочинцям - не виключна прерогатива державних органів, а й у відповідних випадках може здійснюватися будь-якою особою

Виходячи iз рiвностi всiх людей перед законом норма про необхiдну оборону повинна дiяти для всiх громадян однаково, незалежно вiд того, чи це їх моральний чи службовий обов’язок.

Тому, правом на необхiдну оборону в рiвнiй мiрi володiють як громадяни, так працiвники мiлiцiї, iншi службовi особи. Незважаючи на це, до тих, хто при виконаннi своїх службових обов’язкiв використовує зброю, ставляться додатковi вимоги для визнання їх дiй по припиненню злочинних посягань правомiрними. Так, закон України вiд 20 грудня 1990 року "Про мiлiцiю" передбачено право на застосування вогнепальної зброї для захисту громадян вiд нападу, який загрожував їх життю i здоров’ю, для вiдбиття групового або збройного нападу на працiвника мiлiцiї, якщо життю i здоров’ю загрожус небезпека i т.д.

Аналiзуючи положения цього закону, можна припустити, що працiвники мiлiцiї, як i громадяни поставленi в гiрше, нiж провопорушник становище. На думку деяких авторiв, працiвник мiлiцiї повинен бути особою недоторканною для злочинця i йому самому слiд приймати рiшення, якi засоби є необхiдними для захисту в конкретнiй ситуацiї i обмеженням при цьому повинен бути лише закон про необхiдну оборону. Питання про застосування зброї громадянами на практицi також вирiшується неоднозначно. Застосування зброї або iнших засобiв чи предметiв не пiдлягас кримiнально-правовiй оцiнцi, якщо таке застосування було зумовлене нападом озброєної особи або групи осiб, а також проти протиправного насильницького вторгнення в житло чи iнше примiщення.

З одного боку, придбання з метою захисту звукової зброї (газової, пневматичної зброї, стартових пiстолетiв, електрошокових пристроїв) дозволясться державою, а з іншого застосування збро для самозахисту не передбачено законодавством, отже, є незаконним i особи, якi їх використали для захисту, за певних обставин, з потерпiлих можуть перетворитися у пiдозрюваних у вчиненнi злочину.

Необхiдною обороною визнаються дiї вчиненi з метою захисту охоронюваних законом прав та iнтересiв особи, яка захищається, або iншої особи, а також суспiльних iнтересiв та iнтересiв держави вiд суспiльно небезпечного посягання шляхом заподiяння тому, хто посягас, шкоди, необхiдно i достатньо в данiй обстановцi для негайного вiдвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхiдно оборони. дiяння, вчинене в станi необхiдно оборони i пов’язане iз заподiянням шкоди посягаючому, зовнiшньо дуже схоже на злочинне.

Проте право на необхiдну оборону, як i будь-яке iнше право, не є безмежним. З метою характеристики необхiдної оборони як кримiнально правового iнституту i для розмежування и вiд подiбних дiянь, законодавець надiлив її власними ознаками. Практикою застосування кримiнального законодавства та наукою кримiнального права винайдено два види умов правомiрностi заподiяння шкоди в станi необхiдної оборони - це умови, що стосуються властивостей нападу i умови, що стосуються власти- востей захисту.

До властивостей нападу відноситься те, що напад повинен бути суспiльно небезпечним, наявним та дiйсним. До умов, якi характеризують захист: захист при необхiднiй оборонi визнасться правомiрним тодi, коли шкода заподiяна нападаючому, а не комусь iншому; захист мае бути своєчасним.

Необхiдна оборона, яка не є злочинним дiянням, має пiдставу i характеризується рядом ознак, якi вiн подiляє на об’єктивнi та суб’єктивнi. До об’єктивних ознак вiн пропонує вiдносити тi, якi характеризують спосiб захисту, який полягає в заподiяннi шкоди посягаючому, межi захисту в часi, невiдповiднiсть заподiяної посягаючому шкоди характеру та небезпечностi посягання.

Суб’єктивну ознаку необхiдної оборони складає мета захисних дiй. В юридичнiй лiтературi властивостi необхiдної оборони часто називають умовами її правомiрностi.

Посягання повинне бути суспiльно небезнечним. Необхiдна оборона не допускається проти дiй тих осiб, якi не мiстять суспiльної небезпеки. Право на необхiдну оборону виникає не проти будь-якого протиправного дiяння, а лише в тому випадку, коли воно набирає характеру суспiльно небезпечного посягання.

Необхiдна оборона - дiяння активне, яке виражається у вiдбиттi посягання. Дiяння у кримiнальному правi - це вольова усвiдомлена поведiнка особи, безпосередньо спрямована на спричинення певних негативних наслiдкiв. Заподiяння шкоди особi, що активно посягає на важливi суспiльнi вiдносини шляхом бездiяльностi неможливо. Необхiдна оборона i бездiяльнiсть виключають одне одного, оскiльки необхiдна оборона можлива лише в формi активних дiй.

Тому необхiдна оборона неможлива проти суспiльно небезпечних посягань, якi вчиняються шляхом пасивно поведiнки. Часто в юридичнiй лiтературi замiсть термiну "посягання" вживають термiн "напад", оскiльки бiльшiсть злочинних посягань виражаються у формi нападу. Проте стан необхiдно оборони виникас i тодi, коли дiї не носять характер нападу. Це - крадiжки, таємний замах на життя, ненасильницький грабiж.

Право на захист вiд суспiльно небезпечних посягань виникас лише в тих випадках, коли це загрожус негайним i невiдворотним заподiянням шкоди, навiть при зверненнi до вiдповiдних органiв. до таких посягань можна вiднести вбивство, хулiганство, заподiяння тiлесних ушкоджень.

На практицi рiдко слухаються судовi справи про оборону вiд погрози, заподiяння легких тiлесних ушкоджень, незаконне позбавлення волi. Необхiдна оборона виникає i в випадках вчинення суспiльно небезпечних посягань малолiтнiми, неосудними. На думку деяких авторiв, стан необхiдної оборони виникас i проти дiй особи - не суб’скта элочину, оскiльки в ст. 36 КК України йдеться про заподiяння шкоди посягаючому, а не злочинцевi (тобто особi, яка не обов’язково є суб’єктом злочину). Iснує декiлька точок зору вiдносно допустимостi необхiдноi оборони щодо неосудних. Однi автори пропонують розглядати такий захист за правилами крайньої необхiдностi, iншi - за правилами про необхiдну оборону.

Перша позицiя мотивусться тим, що при необхiднiй оборонi iнтереси посягаючого ставляться в менш вигiдне становище, нiж iнтереси потерпiлого при крайнiй необхiдностi. Проте така позицiя не вiдповiдає ст. 36 КК, де вказусться, що головне, щоб посягання носило суспiльно небезпечний характер, а вже вiд кого воно походить не має значення.

Виходячи iз вищенаведеного, можна зробити висновок, що дiяння, вчиненi малолiтнiми або неосудними особами, також визнаються суспiльно небезпечними, оскiльки закон передбачає можливiсть захисту саме вiд суспiльно небезпечних, а не злочинних посягань, дiї таких осiб не можуть бути визнанi злочинними, оскiльки вони не є субєктами злочину, а суспiльно небезпечними, тому захист вiд таких дiй вважається правомiрним.

Щодо допустимостi необхiдно оборони стосовно дiй службових осiб, то однiєї думки з цього приводу також немас. Домiнуючою є думка, що необхiдна оборона допустима лише проти явно незаконних дiй посадових осiб. Законнi дiї працiвникiв мiлiцi суддiв, слiдчих не можуть бути пiдставою для захисту вiд таких дiй. З метою недопущення беззаконня дiї службових осiб здiйснюються у вiдповiднiй формi i в певному порядку. Порушення такої форми робить такi дiї незаконними, що виступас пiдставою для необхiдної оборони. Другою умовою правомiрностi необхiдно оборони є її своєчаснiсть, тобто можливiсть здiйснення захисту вiд суспiльно небезпечного посягання лише протягом часу, в межах якого здiйснюється саме посягання.

Кожне суспiльно небезпечне дiяння протiкає в часi i має свiй початковий та кiнцевий моменти. В межах цього часу захиснi дiї визнаються правомiрними i не тягнуть за собою кримiнальну вiдповiдальнiсть. Пленум Верховного Суду України в постановi вiд 28 червня 1991 року "Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечус право на необхiдну оборону вiд суспiльно небезпечних посягань" зазначив, що "стан необхiдної оборони виникає не лише в момент суспiльно небезпечного посягання, але i при наявностi реальної загрози заподiяння шкоди тому, хто оборонясться. Для з’ясування цього необхiдно врахувати поведiнку нападаючого, зокрема спрямованiсть умислу, iнтенсивнiсть i характер його дiй, що дає пiдставу сприймати загрозу як реальну".

Так само вирiшує це питання Пленум Верховного Суду України i в п. 2 нової постанови "Про судову практику в справах про необхiдну оборону" вiд 26 квiтня 2002 року. За загальним правилом, необхiдна оборона можлива вiд наявного посягання, тобто такого, яке вже почалось i ще не закiнчилось. Кiнцевим моментом посягання є його остаточне, безповоротне i фактичне припинення незалежно вiд обставин.

Припинення може мати мiсце у випадках, коли посягаючий досяг мети, яку ставив перед посяганням, добровiльн вiдмовився вiд продовження посягання, приведення посягаючого в таке становище, коли вiн не може продовжити посягання. Якщо посягання фактично припинилося, то вiдпадає i пiдстава для здiйснення необхiдної оборони.

Інколи може мати мiсце призупинення посягання. Рiзниця призупинення вiд припинення полягас в тому, що припинення є остаточним, шкода не заподiюється тому, хто захищається. Призупинене посягання - це перерване в часi посягання; загроза заподiяння шкоди не перестає існувати, i, відповідно, існує підстава для необхідної оборони. Мотивами призупинення можуть виступати: пiдшукування нових засобiв чи знарядь для ефективного продовження посягання, необхiднiсть перепочити, щоб потiм розпочати посягання з новими силами, перечекати несприятливi для посягаючого обставини.

Захист вiд припиненого посягання кваліфікується як перевищення меж необхiдної оборони. У випадку призупинення посягання загроза iнтересам продовжує iснувати, а вiдповiдно - i правова пiдстава для необхiдної оборони. Проблему переходу зброї вiд посягаючого до того, хто захищасться вiд заподiяння тяжкої шкоди цiєю зброєю, яка часто виникає в слiдчiй та судовiй практицi намагався розглянути Пленум Верховного Суду України в постановi вiд 28 червня 1991 року, акцентуючи увагу на тому, що посягання не може однозначно вважатися закiнченим у випадку переходу зброї чи iнших знарядь, якi використовувалися для нападу, вiд посягаючого до того, хто захищається. Факт переходу зброї i використання її для вiдбитгя суспiльно небезпечного посягання чи використання зброї при неозброєному нападi часто розглядаються як перевищення меж необхiдної оборони, хоча в дiйсностi дiї таких осiб були праврмiрними.

Якщо пiсля вилучення зброї посягаючий не зупиняється i продовжує суспiльно небезпечне дiяння, то той, хто захищасться може оборонятися i далi, в тому числi i з використанням вилучено зброї. Але, якщо пiсля вiдiбрання у посягаючого зброї вiн вiдмовлясться вiд продовження посягання, то з цього моменту зникає пiдстава для необхiдної оборони.

В судовiй практицi викликає дискусiю застосування особами для захисту спецiальних механiчних та iнших пристроїв, якi автоматично працюють на ураження особи, що вчиняє посягання. Такi дiї, як вважають однi автори, не можуть вважатися вчиненими в станi необхiдної оборони через їх явну передчаснiсть, iншi - що такi дiї за певних умов можуть вважатися такими, що вчиненi в станi необхiдної оборони. За загальною точкою зору пристрої встановлюються в момент, коли посягання ще немає. Оскiльки дiяння (встановлення пристрою) i наслiдки його дiї можуть бути рознесенi в часi, судова практика розглядає дiяння на момент його вчинення. А, оскiльки посягання ще немає, то такi дiї не вважаються вчиненими в станi необхiдної оборони.

В. Володарський висловлює iншу точку зору, прив’язуючи питання про необхiднiсть негайного припинення або вiдвернення посягання до дiй, якi безпосередньо заподiюють шкоду посягаючому. Вiн вважає, що для визнання оборони правомiрною посягання повинно бути наявним саме на момент заподiяння посягаючому шкоди внаслiдок спрацювання вказаного пристрою, а не лише його встановлення. Третьою умовою необхiдної оборони є її мета, а саме захист прав та iнтересiв особи, яка захищається, iншої особи, суспiльних та державних iнтересiв для визначення права на необхiдну оборону за критерiй потрiбно брати суспiльну небезпеку та нанесену шкоду, а не тiльки спосiб її заподiяння. Дiї, викликанi суспiльно небезпечним посяганням можуть мати рiзнi мотиви (помста, розправа, корисливi мотиви). При необхiднiй оборонi метою виступає вiдбитгя посягання. Необхiдна оборона вiдсутня у випадках правомiрного затримання особи працiвниками мiлiцiї та iншими службовими особами.

Стан необхiднї оборони вiдсутнiй також при її провокації, тобто, коли вчиняються такi дiї, якi мають мету - викликати на себе напад, щоб потiм дати гiдну вiдсiч, пiдкреслюючи те, що особа була змушена оборонятися. Четвертою умовою необхiдно оборони є те, що напад повинен бути дiйсним, реальним, а не iснувати лише в уявi того, хто захищасться. Якщо фактично напад вiдсутнiй, то не може й бути мови про стан необхiдної оборони, а має мiсце уявна оборона.

Шкода при необхiднiй оборонi завдасться тiльки тому, хто посягає i виявляеться в позбавленнi життя, заподiяннi тiлесних ушкоджень, нанесеннi побїв, позбавленнi чи обмеженнi волi, знищеннi майна. Нанесення ушкоджень посягаючому - це природний прояв необхiдно оборони, яка являє собою активнi дiї особи по попередженню безпосередньї загрози або по припиненню посягання, що триває. Найбiльша шкода при необхiднiй оборонi завдаеться життю або здоров’ю осiб, рiдко зустрiчасться спричинення майнової шкоди. Дiї людини, яка активно захищасться, правомiрнi лише в тому випадку, коли вони спрямованi на заподiяння шкоди самому посягаючому, а не третiм особам.

Вiдповiдальнiсть за таку шкоду залежить вiд об’єктивних та суб’ективних ознак. Коли особа, що захищасться, заподiює шкоду особi, яка помилково прийнята за посягаючого, вiдповiдальнiсть настає залежно вiд вини того, хто захищасться. У випадку вiдхилення в дiї при необхiднiй оборонi такi дiї квалiфiкуються на загальних пiдставах у залежностi вiд вини того, хто захищасться. Коли ж захисник свiдомо заподiює шкоду третiй особi з метою припинити таким шляхом злочин, то такi дії квалiфiкуються за правилами крайньо необхiдностi. Верховний Суд так розвязує це питания: якщо при оборонi випадково заподiяно шкоду непричетнiй до нападу особi в залежностi вiд наслiдкiв вiдповiдальнiсть може наставати за заподiяння шкоди з необережностi (п.3 згаданої постанови).

Захист при необхiднiй оборонi не може перевищувати меж необхiдностi. Кожен випадок має свої межi. Для цього враховують: несподiванiсть та iнтенсивнiсть нападу; кiлькiсть i силу тих, хто посягає, мiсце, час, обставини нападу, можливостi захисту - фiзична сила того, хто захищається, кiлькiсть осiб, якi захищаються та наявнiсть в них засобiв захисту.

Посягання на особу i застосування посягаючим зброї чи iнших предметiв, оцiнюється, як правило, як посягання на життя чи заподiяння тяжкої шкоди здоров’ю. Посягання, вчинене групою осiб, за ступенем суспiльної небезпеки є небезпечнiшим, нiж вчинене однiсю особою. Напад зi сторони фiзично здорової особи на малолiтнього, хворобливу чи лiтню людину також мiстить небезпеку заподiяння смертi або тiлесних ушкоджень цим особам.

При необхiднiй оборонi допускається лише заподiяння такої шкоди, яка є необхiдною i достатньою в данiй обстановцi для припинення протиправного посягання чи його негайного вiдвернення. Межi заподiяння шкоди посягаючому при захистi у законi чiтко не визначенi, тому на практицi виникають колiзiї, якi призводять до неправильної оцiнки дiй особи, що захищалася, i внаслiдок юридичної помилки при їх квалiфiкацiї - до винесення неправомiрних вирокiв. На думку О. В’ялого неврегульованим при необхiднiй оборонi є питання, пов’язане з проявами психологiчних та фiзичних можливостей кожної людини.

Дiючи в екстремальних умовах внаслiдок душевного хвилювання особа, яка захищасться, не завжди правильно може оцiнити ступiнь суспiльної небезпеки i характер дiй, необхiдних для вiдвернення нападу. Внаслiдок цього фiзична сила суб’єкта охорони може перевищувати фiзичну силу посягаючого, який не розраховус на такий перебiг подiй i саме це дає пiдстави квалiфiкувати дiї особи, яка захищалася, як перевищення меж необхiдної оборони.

Аналiзуючи змiст ст. 36 КК України можна зробити висновок про вiдповiднiсть захисту оборонi: вона не може бути зведена до пропорцiйностi. Достатнiм визнасться захист, в результатi якого тому, хто посягає, заподiюється не лише менша чи рiвна шкода в порiвняннi з суспiльною небезпекою шкоди, яка с результатом дiй посягаючого, а й бiльша. Визнання вiдповiдностi захисту i заподiяння посягаючому бiльшої шкоди в порiвняннi з тiєю, якою вiн загрожував, продиктовано кiлькома обставинами.

Перш за все, потрiбно враховувати те, що той, хто полягає, як правило, готується до посягання, а саме: підшуковує необхiднi знаряддя, вибирає мiсце, яке найбiльш пiдходить для вчинення нападу, час, обдумує, яким способом найкраще вчинити посягання з тим, щоб воно дало максимально бажанi для злочинця результати.

Дiяння посягаючого в бiльшостi випадкiв характеризусться раптовiстю для потерпiлого, тому сприятливi для посягаючого обставини (попередня пiдготовка, раптовiсть нападу) ставлять посягаючого в порiвняно вигiдне становище, нiж те, в якому перебуває той, хто захищасться. Енергiйнi захиснi дiї якi здатнi надiйно захищати вiд порушень суспiльних вiдносин, заподiюючи бiльш тяжку шкоду в порiвняннi з тiєю, яка б могла бути заподiяна, часом є найкращим засобом при необхiднiй оборонi. Крiм того, будь-яке посягання, а особливо насильницьке, активно впливас на психiчний стан того, хто захищасться, що виражається в зростаннi енергiї захисту.

Тому правомiрним буде i заподiяння такої шкоди, якщо особа, яка оборонялася не могла правильно оцiнити обставини нападу i вибрати абсолютно адекватнi засоби захисту чи заподiяти виключно необхiдну для вiдбиття нападу шкоду. Проте заподiяння при необхiднiй оборонi явно надмiрної шкоди, якщо той, хто оборонявся, розумiв, що посягання можна припинити iз заподiянням менш значної шкоди, за певних умов, може бути визнане перевищенням меж необхiдної оборони.

Пiд перевищенням меж необхiдної оборони законодавець розумiє умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не вiдповiдає небезпечностi посягання або обстановцi захисту. Злочини, повязанi з ексцесом оборони межують з необхiдною обороною. Рiзниця мiж ними полягає в явнiй невiдповiдностi захисту суспiльно небезпечному посяганню, яку iнодi важко вiдмежувати.

Захист - це дiя того, хто захищається, у вiдповiдь на протиправнi дiяння з боку посягаючого. Посягання заподiює неоднакову шкоду рiзним суспiльним вiдносинам i тому надiлене рiзною суспiльною небезпекою. Найповнiше ступiнь суспiльної небезпеки злочину визначастьёя тяжкiстю його наслiдкiв. Пiд тяжкою шкодою при перевищеннi меж необхiдно оборони слiд розумiти смерть особи або заподiяння й тяжкого тiлесного ушкодження.

Явнiсть при перевищеннi меж необхiдно оборони виражає фактично зовнiшньо рiзку невiдповiднiсть захисту характеру посягання. При вiдсутностi цiєї ознаки немає i перевищення меж необхiдно оборони. Явність, очевидність полягає в тому, щоб невiдповiднiсть захисту характеру i небезпеці посягання було завiдомим для того, хто захищасться. Помилка відносно змісту посягання, перебiльшення небезпеки нападу i заподiяння при захистi непотрiбно шкоди посягаючому не виключас допустимостi характеру захисту. для посягаючого ця шкода виражасться в фiзичнiй формi i виявлясться в заподiяннi тяжких тiлесних ушкоджень.

В.Г. Ткаченко вважає, що перевищення меж необхiдно оборони не повинно бути зведено лише до явної невiдповiдностi засобiв захисту i засобiв нападу, оскiльки неозброєний напад є менш суспiльно небезпечним, нiж озброєний. Якщо пiд перевищенням меж необхiдної оборони розумiти явну невiдповiднiсть засобiв захисту та нападу, то, на думку В.І. Ткаченка, виходить, що проти неозброеного нападу насильника, вбивцi не можна використовувати ефективних засобiв захисту.

Окрiм того, напрошусться висновок про неможливiсть використання вогнепальної зброї проти нападу з використанням таких засобiв як палка, камiнь, а також заподiяння легкого тiлесного ушкодження за допомогою вогнепальної зброї. З iншого боку, якщо так трактувати понятгя необхiдної оборони, то виходить, що заподiяння смертi озброєному злочинцю в будь-якому випадку с правомiрним, навiть при умовi, що вiн завiдомо для того, хто захищаеться, не мав намiру використовувати зброю.

Тому при вирiшеннi того, чи була оборона правомiрною, перш за все потрiбно з’ясувати, якi засоби i знаряддя захисту використовуються i для заподiяння якої шкоди. Так, при захистi вiд озброєної групи осiб чи особи можливi всi засоби захисту, включаючи i вогнепальну зброю.

Iншi науковцi дотримуються тiєї точки зору, що пiд термiном “явна невiдповiднiсть захисту характеру i небезпецi посягання” слiд розумiти явну невiдповiднiсть iнтенсивностi посягання i захисту. Iнтенсивнiсть вони розумiють як спосiб використання засобiв нападу i захисту. На iнтенсивнiсть впливає спiввiдношення сил мiж нападаючим i тим, хто захищасться, яке може виражатися в рiзницi їх iндивiдуально фiзичної сили, наявностi певних навичок, так i в неоднаковiй кiлькостi осiб, якi беруть участь в посяганнi з того чи iншого боку.

Посягання зi сторони групи осiб чи однiєi особи, проте сильнiшо фiзично, такої, що володiє прийомами боротьби є завжди iнтенсивнiшим. Не може бути правомiрним заподiяння тяжкої шкоди посягаючому при захистi завiдомо для того, хто захищаеться, на менш цiннi iнтереси i блага; заподiяння смертi чи тяжких тiлених ушкоджень завжди повиннi визнаватися зайними.

Критерiй "допустимості" шкоди практично виражає турботу про посягаючого на шкоду iнтересам того, хто захищасться, вимагаючи вiд останнього обов’язкового ризику власними iнтересами, щоб не заподiяти посягаючому тяжкої шкоди. КК України мiстить двi статтi, якi передбачають вiдповiдальнiсть за злочини, вчиненi при перевищеннi меж необхiдної оборони: умисне вбивство (ст. 118) та умисне заподiяння тяжких тiлесних ушкоджень (сп,. 124) при перевищеннi меж необхiдної оборони. Вбивство при перевищеннi меж необхiдної оборони, а також заподiяння тяжких тiлесних ушкоджень, тягнуть за собою меншу кримiнальну вiдповiдальнiсть порiвняно з вiдповiдними злочинами проти особи, не зумовленими перевищенням оборони.

Основою для пом’якшення вiдповiдальностi за такий злочин є менша ступінь суспільної небезпеки в порівнянні з іншими злочинами. Шкода в даному випадку заподіюється особi, котра своїми суспільно небезпечними діями сама викликала протидію, яка виявилася надмірною i тим самим кримінально караною.

Злочини, пов’язані з ексцесом необхідно оборони с умисними, оскільки в конструкцiї ст. 118 та 124 КК України прямо вказано на форму вини при перевищенні меж необхідно оборони у вигляді умислу. При прямому умислі винний бажає настання суспільно небезпечного результату, при непрямому - такий результат с небажаним для посягаючого i не становить мету його дiй, заподiяння шкоди лише свідомо допускається.

При перевищенні меж необхідної оборони шкода заподіюється посягаючому i нона не є самоціллю для того, хто захищається. Ця шкода заподіюється вимушено, а тому такi дiї не можуть бути бажанням того, хто захищається, тому умисел в таких злочинах с лише непрямим.


28.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!