Osvita.ua Вища освіта Реферати Правознавство Конституційно-правовий статус особи: поняття та система прав і обов’язків
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Конституційно-правовий статус особи: поняття та система прав і обов’язків

Конституційно-правовий статус людини і громадянина відображає закріплене в основному законі держави (конституції) становище людини і громадянина в суспільстві і державі

Цей статус обумовлюється, насамперед, існуючими у суспільстві відносинами власності і характером праці, формою державного правління і політичним режимом.

Структуру конституційно-правового статусу людини складають такі елементи:

  • правосуб'єктність людини;
  • його принципи;
  • права і свободи людини і громадянина та гарантії їх реалізації (центральний елемент цього статусу);
  • обов'язки людини та гарантії їх виконання.

Отже, конституційно-правовий статус людини - це сукупність правосуб'єктності людини, його принципів, прав, свобод і обов'язків людини та їх гарантій.

Конституційно-правовий статус громадянина, крім названих елементів, включає також певний зв'язок між людиною і державою, із якого випливають додаткові права, свободи й обов'язки особи та їх гарантії.

Певні особливості має конституційно-правовий статус іноземця і особи без громадянства. Він також означає сукупність елементів, що складається із правосуб'єктності людини, принципів, прав, свобод і обов'язків людини та їх гарантій, але, крім того, включає, по-перше, деякі додаткові права і свободи іноземця та особи без громадянства, що випливають із тимчасового правового зв'язку з державою, їх додаткові обов'язки, гарантії цих прав, свобод та обов'язків і, по-друге, що стосується лише іноземця, - наявність певного правового зв'язку між ним та іноземною державою, що не може ігноруватися державою перебування.

Правосуб’єктність включає правоздатність і дієздатність фізичної особи.

Загальна конституційна правоздатність означає здатність мати конституційні права та обов'язки, виникає з моменту народження і визнається за усіма людьми незалежно від їхнього віку, статі, легальності народження, стану здоров'я, соціального стану, національності, ставлення до політики і релігії, моральності їхньої поведінки та інших ознак. Проте у випадках, передбачених Конституцією України, здатність мати окремі права, свободи та обов'язки може пов'язуватися із досягненням людиною відповідного віку (наприклад, як випливає зі статей 33 і 65 Конституції України, неповнолітні не можуть вільно залишати територію України без згоди своїх батьків, не призиваються на військову службу). Конституційна правоздатність припиняється у момент смерті. Обсяг конституційної правоздатності є рівним у всіх людей (статті 21 і 24 Конституції України).

Конституційна дієздатність - це здатність людини і громадянина своїми діями набувати для себе конституційних прав та свобод і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе конституційні обов'язки, самостійно їх виконувати і нести відповідальність за їх невиконання (наприклад, конституційний обов'язок сплачувати податки несуть особи, які реалізували своє право на працю або на підприємницьку діяльність). Обсяг конституційної дієздатності визначається Конституцією України і не може бути обмежений, крім випадків, передбачених нею ж (ст. 64).

Здатність людини і громадянина своїми діями набувати для себе конституційних прав та свобод, самостійно їх здійснювати, створювати для себе конституційні обов'язки часто залежить від конкретного змісту відповідних прав і обов'язків, а отже, від цивільної дієздатності фізичної особи. Тому, залежно від віку, психічного стану особи її конституційна дієздатність, як і цивільна, може бути обмежена. Наприклад, відповідно до ст. 70 Конституції України, не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними. Отже, такі громадяни не можуть здійснити і своє конституційне право, передбачене ст. 38 Конституції України.

Поняття прав, свобод та обов’язків людини, громадянина

У слов’янських народах слово "право" вживається на позначення понять, котрі відображають різні соціальні явища. Явище, що виникає та існує незалежно від держави і має загально соціальну природу, є загально соціальним феноменом.

Лише на фундаменті і навколо прав і свобод людини і громадянина може засновуватися і практично функціонувати демократична соціальна держава, яка визнається Конституцією України головним орієнтиром розвитку Української держави. До загальних положень конституційного устрою суспільства і держави Конституція України 1996 року відносить те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Визнання і юридична захищеність прав і свобод людини і громадянина вважається головною ознакою правової державності, за якою правова державність істотно відрізняється від організації політичної влади, заснованої на будь-яких інших засадах, у тому числі – лише на законі, який може бути за умов авторитарного режиму і несправедливим.

Забезпечення прав і свобод людини і громадянина є одним з найважливіших принципів правової системи, організації і функціонування основних державно-правових інститутів, органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, тощо.

Права і свободи людини і громадянина – це правові можливості (надбання), необхідні для існування і розвитку особи, які визнаються невід'ємними, мають бути загальними і рівними для кожного, забезпечуватись і захищатись державою в обсязі міжнародних стандартів.

Вперше в українській юридичній науці проблематика прав людини, їх характерні ознаки та класифікації були досліджені П. М. Рабіновичем.

Розглянемо такі ознаки прав і свобод людини і громадянина.

Права людини - це її правові можливості.

Права і свободи людини і громадянина окреслюють певну сферу автономного існування індивіда, його життєдіяльності як члена суспільства. Ці правові можливості мають розцінюватися як своєрідні юридичні блага, зміст яких полягає у встановленні і гарантуванні певних меж свободи чи несвободи особи. Тому права і свободи людини і громадянина є органічною складовою юридичною частиною особистості як соціальної характеристики людини, входять до її структури.

Права і свободи людини і громадянина визнаються в певному розумінні як природні.

Вони, звичайно, не можуть бути природними, як, наприклад, частини біологічного організму людини. Але права і свободи людини і громадянина вважаються природними в тому розумінні, що організоване на правових засадах суспільство виходить із необхідності та доцільності визнання свободи людей, їх рівних можливостей як певних правових суб’єктів, які не повинні залежати від не правових факторів і тому пов’язуються лише з фактом народження та існування людини.

Права і свободи людини і громадянина є невід'ємними.

Вони невід'ємні, оскільки становлять складову частину особистості, є її правовим надбанням, а тому людина як соціальна істотна, що позбавлена прав, не тільки безправна у вузькому юридичному розумінні, але й не може бути особистістю, бо не має можливості для задоволення свої потреб та інтересів.

Держава не дарує прав людині, а тому держава не може їх і відібрати. Держава, що порушує або обмежує права людини, має нести за це відповідальність. Цей принцип знайшов закріплення в Конституції України. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України). Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України).

Права і свободи людини і громадянина є необхідними для її нормального існування і розвитку.

Передусім права і свободи людини і громадянина є необхідними в екзістенціальному значенні як елемент соціального буття людини, без чого вона не може існувати як суб'єкт суспільних відносин, бути соціально і юридично дієздатною, реалізувати свою життєву програму. Перелік конкретних прав людини охоплює створення умов для задовільного існування і розвитку особи. Ступінь реалізації прав і свобод людини і громадянина є показником рівня розвитку особи як суб'єкта права, дійсних соціальних можливостей людини.

Права людини мають бути загінними і рівними для кожного.

Права людини є загальними в тому відношенні, що вносять v суспільне життя єдиний вимір, який охоплює значну кількість, а в ідеалі - всіх людей як суб'єктів права. Відомий німецький філософ К. Ясперс виокремлював у цьому плані три можливих типи соціальності і, відповідно, три способи організації суспільства: по-перше, на засадах приватного інтересу ізольованого індивіда; по-друге, органічну цілісність людей, об'єднаних на національних чи духовних засадах; по-третє, формально-правову організацію, де кожен розглядається лише в тому вимірі, в якому він рівний будь-якому іншому.

Але права людини повинні бути не тільки загальними, але й рівними для кожного, тобто без урахування належності до рас-статі, національності, релігії, політичних переконань і т. ін. Закон з огляду на це має бути формальним. При цьому правова рівність трактується в міжнародних документах про права людини у двох аспектах: як рівність від народження в гідності і в правах і як рівність перед законом та судом незалежно від різних умов.

Права і свободи людини і громадянина повинні визнаватися та гарантуватися державою в обсязі загальновизнаних міжнародних стандартів.

Визнання державою прав і свобод людини і громадянина шляхом закріплення їх у Конституції та інших законодавчих актах є першим і необхідним кроком до їх утвердження і реалізації. Однак тільки цим роль держави у сфері прав і свобод людини і громадянина не повинна обмежуватися. Вона має докладати всіх у можливих зусиль для гарантування, охорони и захисту прав і свобод людини і громадянина, що визначає головний напрямок гуманізації держави, основні її гуманітарні характеристики. Так, згідно з приписами Конституції України права і свободи людини і громадянина повинні визначати зміст і спрямованість діяльності української держави, а їх утвердження і забезпечення розглядається як головний обов'язок держави.

Міжнародні стандарти у сфері гарантування прав людини, їх обсяг, закріплений в основних міжнародних документах про права людини: Загальній декларації прав людини 1948 року, Міжнародних пактах про економічні, соціальні і культурні права і про громадянські і політичні права 1966 року та інших служать взірцем, до якого повинні прагнути всі народи і держави. Міжнародні стандарти з прав людини є підставою для міждержавного співробітництва з питань їх забезпечення і захисту, діяльності спеціальних міжнародних органів, що спостерігають за дотриманням і захистом прав людини, найважливішими з яких є Комітет ООН з прав людини та Європейський суд з прав людини.

Але не слід забувати і про те, що відносини між людиною та державою не можуть бути односторонніми, вичерпуватися питаннями про права людини, - вони вимагають виконання людиною і громадянином певних обов'язків перед державою і ; суспільством. Не може бути з точки зору сучасних критеріїв гуманізму та соціальної справедливості як обов'язків без прав, так і ;' прав без обов'язків. Саме права та свободи людини і громадянина, з одного боку, і обов'язки людини і громадянина - з іншого в органічній єдності становлять разом таку юридичну конструкцію, як правовий статус. Отже, обов'язок людини і громадянина - це юридичне визнання необхідності певної її поведінки, зумовлене потребами існування та розвитку інших людей, держави і суспільства.

Система прав, свобод і обов’язків людини і громадянина за Конституцією України

Класифікація прав, свобод і обов’язків людини і громадянина має як пізнавальне, так і безпосередньо практичне значення і може проводитись залежно від різних критеріїв.

Передусім слід підкреслити, що між "правами" і "свободами" як юридичними категоріями немає різких відмінностей. Оскільки права, і свободи окреслюють певні правові можливості людини в різних галузях її життєдіяльності, які гарантуються державою.

Термін "право" застосовується тоді, коли йдеться про конкретні можливості поведінки (право на працю, на відпочинок, на освіту, на соціальний захист тощо). Коли ж треба підкреслити більший простір вибору варіанта поведінки саме на власний розсуд і під власну відповідальність, використовується термін "свобода".

Тож не випадково Конституція України визначає правові можливості людини через "свободу" тоді, коли йдеться про реалізацію творчих здібностей, що залежать передусім від потенціалу та рис особистості. Але, з іншого боку, гарантування свободи на відміну від забезпечення права не передбачає якогось певного державного механізму. Основною гарантією свободи є невтручання у сферу її реалізації з боку держави та інших суб'єктів. Такс положення, наприклад, сформульовано в частинах 1, 2 ст. 32 Конституції України: "Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди..."

Інші юридичні можливості людини і громадянина визначаються в Конституції через "право" - можливість конкретної поведінки, що гарантується певними юридичними засобами та формами, в тому числі - через "право на свободу" (право на свободу, на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань тощо). В останньому випадку свободу слід розуміти як соціологічну категорію, а право - як категорію юриспруденції.

Права і свободи людини і громадянина залежно від спрямованості потреб особи щодо сфери суспільних відносин поділяються на фізичні, особистісні, політичні, економічні, гуманітарні, права на соціальний захист.

До фізичних прав і свобод людини належать право на життя, на свободу та особисту недоторканність, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на охорону здоров'я та медичну допомогу, на достатній життєвий рівень - свій і сім'ї.

До категорії особистісних прав і свобод включають право на вільний розвиток своєї особистості, на повагу гідності, на свободу думки і слова, світогляду І віросповідання, свободу пересування і вибору місця проживання.

Політичними правами і свободами людини і громадянина слід вважати право на громадянство, на свободу об'єднань у політичні партії, право збиратися мирно без зброї і проводити мітинги, походи і демонстрації, брати участь в управлінні державними справами, у референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і місцевого самоврядування, рівного доступу до державної служби.

Розглядають як економічні права право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право на працю, на підприємницьку діяльність, на заробітну плату, на страйк.

Гуманітарні права і свободи людини - це право її на освіту, на користування досягненнями культури і мистецтва, свобода творчості, авторські права.

До прав на соціальний захист Конституція України відносить право на соціальний захист, що включає право на соціальне забезпечення, пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, право на житло.

Конституцією України закріплено широкий спектр прав та свобод людини та громадянина:

  • кожна людина мас незаперечне право на життя; ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, кожен мас право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних , посягань (ст. 27 Конституції України);
  • кожен має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при тому не порушено прав і свобод інших людей (ст. 23);
  • кожен мас право на повагу його гідності: ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує його гідність, покаранню або поводженню (ст. 28);
  • кожна людина мас право на недоторканість, тобто ніхто не може бути заарештований або утримуваний під вартою інакше як за рішенням суду (ст. 29);
  • кожна людина має право на недоторканість житла, тобто - проникнення в житло чи інше володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку без наявності мотивованого рішення суду або санкції (дозволу) прокурора є протиправними (ст. 30);
  • кожному гарантована таємниця листування, телефонних розмов (ст. 31), телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31);
  • ніхто не може в/пручатися в особисте та родинне життя людини, заборонено збирання, зберігання і використання конфіденційної інформації про особу без її згоди (ст. 32);
  • кожен, хто перебуває на території України на законних підставах, має право вільно обирати місце проживання, свободу пересування, право вільного покидання території України та повернення в Україну в будь-який час (ст. 33);
  • усі громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, мають право на свободу світогляду та віровизнання (ст. 35);
  • право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, на участь у професійних спілках (ст. 36);
  • право на участь в управлінні державними справами, у всеукраїнських та місцевих референдумах, виборче право при обранні державних органів та органів місцевого самоврядування (ст. 38);
  • право збиратися мирно без зброї і проводити збори, мітинги, демонстрації (ст. 39);
  • кожен має право надсилати в державні органи влади й управління, органи місцевого самоврядування, до посадових і службових осіб цих органів індивідуальні чи колективні письмові звернення (заяви, скарги, пропозиції).

Конституція України закріплює для кожного право приватної власності як непорушне. Ст. 41 Конституції передбачає, що кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої власності. Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Кожен має право на підприємницьку діяльність, працю (ст. 42, 43), на житло (ст. 47), на достатній для себе і своєї сім'ї життєвий рівень (ст. 48), на охорону здоров'я (ст. 49), на забезпечення життя і здорове довкілля (ст. 50), на освіту (ст. 53) тощо. Для тих, хто працює, Конституцією України окремо передбачено право на страйк і право на відпочинок (ст. 44, 45). Громадяни України мають також право на соціальний захист (ст. 46).

Громадянам України гарантовано свободу літературної, мистецької, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (ст. 54).

Кожному гарантоване право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55). кожен має право на правову допомогу, кожному гарантовано право знати свої права і обов'язки (ст. 57, 59); кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56).

Оскільки відносини між людиною, державою та суспільством передбачають наявність як прав та свобод людини і громадянина, так і їх певних обов’язків.

Конституційні обов’язки людини і громадянина – це закріплена Конституцією України і гарантована відвідним механізмом їх здійснення необхідність вчинення дій, покладена на людину чи громадянина України і безумовна для виконання ними.

Конституцією України закріплено такі обов’язки людини та громадянина:

  • захист Вітчизни;
  • захист незалежності та територіальної цілісності України;
  • шанування державних символів України;
  • обов’язок не чинити шкоди природі, культурній спадщині;
  • обов'язок відшкодовувати завдані збитки;
  • обов’язок спланувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (при тому всі громадяни щорічно зобов’язані подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік);
  • обов’язок неухильно дотримуватись Конституції та законів України;
  • обов'язок не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей (ст. 65-68);
  • обов’язок виконувати судові рішення (ст. 124, 129, 150);
  • обов’язок знати закони (ст. 68);
  • обов’язок набути загальну середню освіту (ст.53);
  • нести обов’язки у сім’ї, піклуватися про дітей та про непрацездатних батьків (ст. 51).

Окреме положення містить Конституція України щодо обов'язку військової служби: "Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону (ч. 2, ст. 65). Так, відповідно до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" військова служба є почесним обов'язком кожного громадянина, особливим видом державної служби, пов'язаної з виконанням громадянином України загального військового обов'язку та службою на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах України та інших військах, створених відповідно до законодавства України.


26.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!