Osvita.ua Вища освіта Реферати Журналістика Професія журналіста: переваги та недоліки. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Професія журналіста: переваги та недоліки. Реферат

Журналіст як суб'єкт масово-інформаційної діяльності. Портрет професії журналіста

Привабливі боки журналістики:

  • можливість самореалізуватися;
  • мати творчу характером роботу;
  • доносити до людей правду, примножувати в світі добро, боротися за справедливість;
  • впливати на формування суспільної свідомості, громадської думки;
  • спілкуватися з видатними людьми, прожити цікаве життя;
  • першим опинятися в гущині подій, осягати глибинний зміст явищ, причини і наслідки, витлумачувати їх для загалу;
  • стати знаменитим, мати гарні заробітки, посідати престижне місце в структурі суспільства.

Труднощі спеціальності:

  • стресовість,
  • потреба таланту,
  • необхідність безкінечного самовдосконалення,
  • моральна відповідальність за кожен журналістський твір,
  • мистецтво постійного спілкування,
  • налаштованість на універсальність.

Ви здобули середню освіту і постали перед вибором майбутньої долі. Ви обираєте професію, а відтак і спеціальність у вищій школі, щоб вчитися далі й стати висококласним спеціалістом.

Професія журналіста сьогодні приваблює багатьох молодих людей численними перевагами, широкими можливостями. Серед них як на найважливіші слід вказати на такі.

1. Масово-інформаційна діяльність надає людині широкі можливості самореалізуватися; вона містить у собі елементи цілого ряду привабливих творчих професій, які самі по собі самодостатні.

Здійснюючи свою професійну діяльність, журналіст виступає під час інтерв'ю в ролі психолога, він мусить бути гарним комунікатором і вміти "розговорити" співбесідника.

Збираючи інформацію, він повинен виявити неабиякі акторські здібності, зуміти, де це потрібно, залишитися непоміченим, спрацювати у ролі стороннього спостерігача, а в іншому місці зіграти важливу персону, домогтися довіри, схилити співрозмовника на свій бік і обов'язково сподобатися йому, адже тільки за умов цілковитої довіри можливе розкриття інформаційної скрині Пандори, якою, безумовно, є кожна людина.

Спілкуючись щодня з численними співрозмовниками й читацькою аудиторією, журналіст здійснює функції педагога, щонайменше в двох аспектах: по-перше, відкриваючи людям шлях до нових знань, і по-друге, навчаючи їх жити. Він вислуховує й дає корисні поради. У нашому суспільстві журналіст - це не просто професія, а певне звання, її представники наділені великим суспільним авторитетом, до них звертається пересічний громадянин у скрутні моменти свого життя, шукаючи поради й підтримки. Тому в професійній діяльності журналістові часто доводиться здійснювати й лікарські функції.

Макетуючи номер газети чи журналу, готуючи до виходу в ефір радіо чи телепередачу, журналіст виступає в ролі режисера (згадаймо первісне значення цього слова, що прийшло до нас з латини; де "rego" означає "керую"), адже йому доводиться упорядковувати роботу численного колективу, у якому кожен спеціаліст має своє окреме завдання і здійснює притаманну лише йому функцію.

Щоправда, таку роботу виконує не кожен журналіст, а лише редактор, але й рядовий кореспондент, виходячи із своїх професійних завдань, мусить здійснювати велику організаторську роботу: створити навколо себе інформаційну мережу, шукати шляхи доступу до джерел інформації. Крім інформаційного забезпечення своєї діяльності, самомаркетинг є важливою умовою його власної праці, служить Гарантом успішного становлення й всебічного розвитку здібностей журналіста.

Нарешті, його робота пов'язана з безперервним створенням текстів. Це завершальний етап його діяльності. У даному випадку журналіст виступає в ролі письменника. Але від представника цієї вільної професії він різниться тим, що пише завжди, практично щодня, і за будь-яких умов і обставин. Для щоденної газети практично кожен її кореспондент повинен подати 200-250 рядків тексту в номер. Такий щільний режим і створює головні особливості праці журналіста, у якій на саме написання твору відводиться не так уже й багато часу, а натомість його левину частку займає пошук теми, віднайдення джерел інформації для її висвітлення, ознайомлення з документами й джерелами та ін.

Перелічені аспекти складають парадигму творчої діяльності кожного журналіста. Але слід мати також на увазі, що при збиранні матеріалу йому доводиться здійснювати й самостійні журналістські розслідування. А це передбачає виконання рольових функцій інших (засадничо - будь-яких) професій, не лише перелічених щойно тих, які мають виразну творчу домінанту.

Слід однозначно сказати в підсумку, що журналістика, як ніяка інша сфера, надає індивідові можливість стати особистістю, реалізувати себе цілком, виявити усі природні таланта, якими б розмаїтими вони не були.

2. Журналістика приваблює людину можливістю мати творчу за характером роботу. Наскільки важливо для людини за допомогою творчості здійснитися в цьому світі, свідчить досвід одного з провідних філософів XX століття Миколи Бердяєва (1874-1948), у головних працях якого "Філософія свободи" (1911), "Смисл творчості. Спроба виправдання людини" (1916) та "Філософія вільного духу" (ч. 1-2, 1927-1928) обґрунтовано ідею життєвої, іманентної необхідності для людини реалізувати себе у вільній творчості. Творчість виступає як головна умова опанування людиною свободи, разом з тим свобода є головною умовою здійснення особою творчої діяльності.

Іноді в працях з журналістикознавства можна зустріти думку про те, що журналістика - це й зовсім не творчість, а ремесло, що елемент власне творчості істотно девальвований в масово-інформаційній діяльності. З цим навряд чи варто погоджуватися. Адже, зрештою, й ремесло - це специфічна, але все ж таки творчість. Крім того, журналістський твір так само, як і літературний, є наслідком духовної діяльності особи, є способом оприявнення буття. До журналістської творчості мають застосовуватися усі філософські положення й категорії, що використовуються наукою для осягнення творчості як такої.

А відтак творчість є продовженням світотворення. І журналістика - у тому числі. Розповідаючи про світ навколо нас навіть за допомогою новинарних заміток і некоментованих кореспонденцій, журналістика, можливо, сама того не помічаючи, спричинює здійснення неявного, перетворює неіснуюче в ранг існуючого. Суспільство володіє природою (фізичною й суспільною) рівно настільки, наскільки знає її. Журналістика і є способом знання і щоденного пізнання довкілля, а відтак вона мусить розглядатися як повноцінна й повноправна творча діяльність людини, за допомогою якої вона (людина) реалізує своє екзистенційне, трансцендентне призначення в цьому світі.

У філософській автобіографії "Самопізнання" (поем. вид. 1949) М. Бердяєв так сформулював тему творчого покликання людини, яку вважав головною для свого життя. "Надзвичайно зухвала думка, - писав він, - що Бог потребує людини, відповіді людини, творчості людини"1. А трохи вище він твердив: "Творчість людини не є вимога людини і право її, а є вимога Бога до людини і обов'язок людини. Бог чекає від людини творчого акту як відповіді на творчий акт Бога. Про творчість людини вірне те ж, що й про свободу людини. Свобода людини є вимога Бога до людини, обов'язок людини стосовно Бога".

Саме тому в людині закладений іманентний потяг до творчості як до головної умови здійснення її природного призначення, первинної місії, а також опанування свободою, вільного виявлення себе самої. Творчість невіддільна від свободи.

Молодому журналістові слід звикнути до думки про творчий характер усієї його діяльності. Творчість починається не за робочим столом з написанням текст (там вона закінчується), а зі збирання інформації, з віднаходження цікавої теми для повідомлення чи журналістського розслідування. До кожного кроку свого журналіст мусить підходити як до творчого акту, намагаючись реалізувати в ньому всю свою обдарованість, усі можливості, вкладаючи в кожний вчинок увесь свій творчий потенціал.

3. Професія журналіста приваблює можливістю доносити до людей правду, примножувати в світі добро, боротися за справедливість. У здійсненні цих завдань полягає реалізація безпосередніх функцій журналістики. Людина не просто потребує знань про світ, а потребує їх з практичною метою: створити цей світ зручним для свого життя, для співжиття в ньому осіб різної національності, відмінного соціального статусу, різного віросповідання. Людину не полишає мрія про досконале суспільство, а відтак і думка: чи можна від створення досконалих творів перейти до створення досконалого життя. Журналістська творчість має на меті поліпшення, вдосконалення суспільства. У цьому й полягає її прагматичний, ужитковий зміст.

Мені здавалося, що етичний аспект в масово-інформаційній діяльності дещо втрачає, свою актуальність сьогодні, коли наша українська журналістика, звільнена від обов'язкової агітації й пропаганди, переживає період зростати в ній питомої ваги інформаційних жанрів, але був приємно здивований, коли студенти першого курсу відділення журналістики нашого університету у традиційних творах, які я загадую писані для ознайомлення з ними: "Хто я? Автопортрет на тлі епохи", серед мотивів, що спричинили вибір ними професії журналіста, назвали саме цей: можливість примножувати в світі добро, допомагати людям у розв'язанні моральних проблем, а саме довкілля перетворювати на засадах Краси й Справедливості.

"Моєю мрією, принаймні в останній рік, - пише Марина Г., що приїхала до нашого навчального закладу з с. Михайлики Шишацького району Полтавської області, - було навчання в цьому університеті. І я щаслива з того, що зараз навчаюся тут. Я хочу досконало вивчити свою професію, щоб зуміти знаходити не тільки цікаву інформацію, але й за допомогою Слова внести в наше повсякдення хоча б трішки добра:. Схожу думку висловила й Олеся К. з смт. Чутове, що на Полтавщині. "На мій погляд, - написала вона, основне завдання журналістики - приносити користь іншим, постачати людям нову інформацію. І саме так я зможу жити, приносячи людям своїм Словом добро". Цікаво, що обидві дівчини мали ще перед вступом до Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна журналістську практику в своїх районних газетах.

4. Професія журналіста приваблює можливістю впливати на формування суспільної свідомості, громадської думки. Зрештою, у цьому теж полягає здійснення важливої функції журналістики. Працівник мас-медіа, інформуючи читачів про події в регіоні й світі, висловлюючи свою думку про них, втягує в поле свого впливу аудиторію, запліднює її своїм баченням дійсності та її проблем. Не письменник, а журналіст претендує сьогодні на роль "володаря думок", його ім'я найчастіше зустрічається пересічному громадянинові під репортажами, коментарями, аналітичними статтями чи нарисами; саме журналіст відіграє сьогодні роль політичного центру, до якого тягнеться за авторитетним словом політичне активна аудиторія.

5. Журналістика дає можливість представникові цієї професії спілкуватися з видатними людьми і прожити цікаве життя. Існує справедливе твердження: особистість створює її оточення. Це означає, що масштаб людини вимірюється колом її спілкування. Для журналіста тут розкриваються максимальні можливості. Він за своїм службовим становищем мусить брати інформацію в перших за компетентністю в даній галузі осіб, розмовляти з провідними науковцями, письменниками, політичними діячами.

Кожне інтерв'ю збагачує журналіста новими знаннями, поглиблює його розуміння проблемі, яку він вивчає. Досвідчений журналіст з часом набуває статусу науковця, до нього звертаються за порадами й консультаціями, бо він виявляється добре поінформованим і зорієнтованим у даній галузі, його ім'я стає відомим не тільки широкій публіці, але й фахівцям. Журналістам відкритий шлях до політичної діяльності, багато хто з них і справді стають народними депутатами Рад різних рівнів, їм довіряють люди саме через те, що добре знають позицію цієї особи завдяки її численним публікаціям.

6. Професія зобов'язує журналіста першим опинятися в гущині подій, осягати глибинний зміст явищ, причини і наслідки і витлумачувати їх для загалу. В американській журналістиці народилася приказка: журналіст мусить бути на пожежі за чверть години до її початку. Парадокс приказки спричинений тим, що за чверть години до початку ще ніхто не знає, що станеться в певному місці, якщо тільки мова не йде про плановані заздалегідь заходи. Але журналіст мусить мати унікальний "нюх" на новину, формувати в собі відчуття пошуку нового, адже новини - це теми його майбутніх публічних виступів, статей і нарисів.

Будучи першопроходцем, журналіст першим розгадує прихований для решти зміст подій, з'ясовує причиново-наслідкові зв'язки, роз'яснює перспективи розвитку явищ, пропонує шляхи розв'язання проблем і застерігає від помилок. Відчуття першості в журналістиці нічим не відрізняється від радості науковця, що здійснив наукове відкриття. Cутнicть же масово-інформаційної діяльності полягає в можливості багаторазово пережити щастя першовідкриття, тим часом як наукова сфера навряд чи так систематично й часто надає такі підстави своїм суб'єктам.

7. Важливою перевагою журналіста є те, що його професійні обов'язки дають йому можливість подорожувати. Кореспондент районної газети мусить бувати в усіх його населених пунктах. Співробітник регіональної (обласної) преси за предмет своїх журналістських творів має життя усіх районів, сіл, містечок і міст. Журналіст центральної газети має перед очима всю Україну, повинен черпати матеріал з усіх її регіонів. Активно розвивається в сучасній Україні й міжнародна журналістика, яка передбачає ознайомлення українського читача з подіями в усьому світі. Не рідкість у сучасності - наявність зарубіжних кореспондентів і в регіональних мас-медіа. Усе залежить від фінансових можливостей видання утримувати власного кореспондента у великому центрі міжнародного політичного житія.

8. Журналістика дає можливість людині стати знаменитою, бачити своє ім'я надрукованим у газеті чи журналі, чути свій голос в ефірі, бути відомою багатьом громадянам особою. Психологи свідчать, що в мотиваційній сфері поведінки можливість задовольнити прагнення до слави є важливим компонентом вчинків людини. У такий спосіб особа увічнює себе, залишає наслідки своєї праці для нащадків.

Слід відразу застерегти молодого журналіста, що шлях до слави в цій професії - довготривалий і тернистий; популярність приходить до журналіста тоді, коли він сходить на професійну вершину, набуває авторитетності серед читачів, оволодіває глибокими знаннями і секретами майстерності. Це не популярність гімнастки чи футболіста, які супроводять спортсмена з юнацьких літ, після перших же вдалих виступів. Це наслідок багаторічної невтомної праці над собою.

9. Журналістика приваблює можливістю мати гарні заробітки, посідати престижне місце в структурі суспільства. Пострадянський простір, до якого належить і Україна, характеризується існуванням на ньому так званого перехідного суспільства, що його ознаками є незавершеність реформ, наявність політичних сил, які прагнуть повернути колесо історії назад і домогтися під будь-якою назвою відновлення "єдіной і нєдєлімой" Росії. Тому й становище журналістики в Україні, як і її працівників, залишає бажати кращого. У самій Росії журналістика переживає кричу. "Середньомісячна зарплата журналістів регіональних ЗМІ, - за свідченням спеціаліста, - складає третину від середньої зарплати по країні, і 40% з тих, то пишуть, до падіння рубля в серпні 1998 р. отримували від 50 до 100 доларів на місяць.

Однак Україна тримає стабільний курс на адаптацію у світове співтовариство, економічні реформи і утвердження власної державної незалежності. А відтак, для молодого журналіста сьогодні важливо знати інше: у всьому світі журналістика відноситься до найбільш престижних професій, а праця її представників оплачується за найвищими розцінками.

За даними на середину 1990-х років вона входила в дев'ятку найбільш високооплачуваних професій у ЗДА. Тижнева заробітна плата у цій дев'ятці складала: юрист - 1008 дол., лікар - 984, інженер - 836, викладач вищого навчального закладу - 756, головний бухгалтер - 743, економіст - 732, програміст ЕОМ - 662, архітектор - 632, журналіст - 5374. В американській дійсності журналісти належать до того прошарку забезпеченої інтелігенції, що прагне до "мерито-кратії" (від. лат. meritus -гідний), сутність якої полягала б у приході до влади найбільш обдарованої й гідної частини суспільства.

Прикметами "нового класу", що зароджується в Америці, є наявність у її представників вищої освіти, здобутої в найкращих національних закладах освіти; виняткові природні здібності, включаючи стабільну працездатність; неодмінне досягнення поставлених цілей і надзвичайні амбіції. От у яку суспільну групу входять журналісти в розвинених країнах світу.

Складений соціологами портрет середньостатистичного американського журналіста такий: це мужчина, що дістав ступінь бакалавра в громадському коледжі, одружений, має вік 38 років, його заробітна плата складає 31 тис. доларів на рік, він працює в журналістиці 14 років і має намір працювати й далі.

Знаючи про рух нашої держави у напрямку до світового співтовариства, слід припустити, що саме до такого майнового рівня і соціального становища буде прямувати й українська журналістика, тим більше, що від неї самої не в останню чергу залежить, яким бути завтра нашому суспільству.

Як бачимо, професійна діяльність журналіста містить багато переваг, що їх, безперечно, усвідомлює молода людина, обираючи для себе цю спеціальність. Але зовсім мало хто з молоді замислюється над труднощами даного фаху, виявляє спроможність бачити зворотній бік медалі.

Тому завжди, зустрічаючись з абітурієнтами в дні відчинених дверей, із слухачами підготовчих курсів і навіть з уже зарахованими на навчання студентами Харківського національного університет імені В. Н. Каразіна, я передусім прагну попередити їх про труднощі і небезпеку цієї романтичної професії і разом з тим описати ті суворі вимоги, які вона висуває до кожного індивіда, хто її обирає.

Це тим більше важливо усвідомити, бо самі переваги професії невіддільні від її труднощів, і в деяких випадках у другій частині нашого викладу мова йтиме про те ж саме, що і в першій, але з від'ємним знаком.

Отже:

1. З багатьох професій журналістика - найбільш стресова спеціальність. Психологи з Манчестерського університету (Англія) на підставі своїх досліджень, що тривали протягом року, склали шкалу стресів для 150 професій. Ступінь стресу визначався за кількістю серцевих нападів та інших хвороб, розлучень, автотранспортних пригод, за поширеністю алкоголізму серед представників відповідних професій. Отримані наслідки оцінювалися за десятибальною шкалою. Журналісти зайняли у цій шкалі стресів третє місце s 7,5 балами, пропустивши вперед лише шахтарів (8,3 бала) і поліцейських (7,7 бала), тобто виявилися першими з усіх інтелектуальних професій.

У всьому світі, а в Україні поки що особливо, журналісти зазнають на собі відчутного морального, психічного та фізичного тиску з боку тих, хто зацікавлений у приховуванні інформації від суспільства і перешкоджає здійсненню представниками мас-медіа їхньої професійної діяльності.

Часопис "Журналіст України" спеціальний випуск (1997, № 3-4) присвятив загиблим у мирний час працівникам ЗМІ. Тут подано уривки з тоді ще не опублікованої книги редактора "Молодіжної газети" (Житомир) Петра Тарасюка "Хто наступний?" ("Реквієм про загиблих журналістів"), де зібрано матеріали про вісімнадцятьох працівників пера, що пішли з життя, виконуючи свої професійні обов'язки. Це сталося переважно у 1990-ті роки. Слідство у їхніх справах здебільшого не завершене, а припинене за відсутністю доказів. Так буває, коли маємо справу з убивствами на замовлення. Автор сумлінно зібрав матеріали про життя загиблих журналістів, описав відомі слідству обставини їхньої смерті, повідомив про тематику, якою попи займалися в останні дні свого життя. Це жахливий мартиролог української журналістики.

Надихають слова Петра Тарасюка: "Свобода слова - над усе. Демократична преса України вже сформувалася, її не вб'єш і не задушиш. Знаю: професія журналіста нелегка, але коли вибрав цей шлях, то йди по ньому до кінця свого життя",

А відтак, звертаючись до молоді, яка йде в журналістику, хочу попередити: знайте, що ви обрати найбільш небезпечну з усіх інтелектуальних професій, яка потребуватиме від вас мужності, особливої психічної загартованості й стійкості.

2. У професії журналіста успіх залежить передусім від міри таланту. Де його джерела і коли він розкривається?

Якщо ви закінчили школу з медаллю, це зовсім не означає, що ви маєте достатній талант, аби успішно працювати в журналістиці. Якщо ви написали кілька віршів, нехай і вдалих, це теж не підстава для вибору цієї професії, бо журналістика — то все ж таки не література. Для того, щоб продуктивно займатися нею, необхідні універсальні розмаїті обдарування.

Проте, історія знає безліч прикладів "бездарності" Геніїв замолоду. Антон Чехов ніколи не отримував за шкільні твори більше "трійки". А критик О. М. Скабічевський у рецензії на його ранні оповідання твердив, що письменник помре у п'яному вигляді під парканом... М. Салтиков-Щедрін, який написав твір за доньку, отримав "двійку" з резолюцією вчителя: "Не знаєте російської". Ф. Шаляпіна не прийняли до консерваторії.

Про Вальтера Скотта професор університету сказав: "Він дурень і залишиться дурнем". Німецький математик К. Ф. Гаусс був пасинком у школі й вважався нездарою. І. Ньютону не давалася шкільна фізика й математика. Геній біофізики, фізіології та психології Г. Л. Ф. Гельмгольц вчився в школі так, що вчителі вважали його недоумком. Енріко Карузо, звернувшись до викладача, дістав його категоричний вирок: "Ти не можеш співати!"..,

Таємнича природа таланту. "Вундеркінди" не завжди підтверджували свої здібності в зрілому віці й досягали видатних звершень у науці чи мистецтві. А деякі пересічні замолоду індивіди виявляли з часом обдарованість, ставали володарями дум, вписували свої імена в історію духовної культури людства.

Часом шлях талановитої людини до загального визнання встелений тернами. Сучасники глухі до її відкриттів і -звершень. І лише згодом приходить суспільне розуміння величі діяча. Журналістика, однак, таких прикладів не знає. Вона розрахована на сучасників, а не нащадків, вона вимагає успіху сьогодні, а не завтра. Журналістові мало почувати талант у самому собі, слід, щоб його визнали інші, тепер, а не потім.

Якщо ви не відчуваєте внутрішньої потреби у творчості, якщо ви ніколи не прагнули реалізувати себе в тексті, якщо ваша рука не хапала нетерпляче ручку, щоб записати швидкоплинні думки, летючі образи, яскраві словесні формули, ви, мабуть, не зможете бути журналістом високого класу.

Якщо ви не "згоряли від допитливості", від жадоби знати про щось, якщо ви ні разу не кидали улюблену справу, аби помчати на інший кінець міста, щоб стати свідком або узяти участь в історичній події, то ви не маєте підстав вважати себе готовим до навчання журналістиці.

Ви скажете, що в кожній професії є елементи ремісництва й творчості і почасти будете праві. Почасти тому, що міра творчості в професії журналіста і, скажімо, теслі, різна. Та й поганий тесля псує дерево, а поганий журналіст - людей, суспільство.

Елемент ремісництва в журналістиці, зрозуміло, вищий, ніж у красному письменстві, оскільки дається взнаки загаданість завдань, заданість тем, обмеженість обсягів текстів, обов'язковість виконання й негайність створення матеріалу. Разом з тим, як ми твердили вище, професія журналіста цікава саме як творчість - універсальна, розмаїта. А відтак вона потребує природної обдарованості. І якщо її у вас немає, вам краще залишити мрії про журналістику.

Часом буває так, що талант "дрімає" в людині, вона здобуває іншу освіту, стає фахівцем у якійсь галузі і лише потім, в силу непереборного потягу, приходить у журналістику.

Видатний чеський письменник і журналіст Карел Чапек (1890-1938) у гумористичній книзі про газетярство "Як це робиться" кепкував з приводу журналістської освіти. "Наскільки мені відомо, - писав він, - ніхто до цього часу не намагався встановити, звідки беруться журналісти. Правда, існує інститут журналістики, але я ще не зустрічав журналіста, який би вийшов звідти. Зате я вияснив, що кожний журналіст колись був медиком, інженером, юристом, літератором, співробітником експортної палати або ще чим-небудь, і з тих або інших причин залишив попередню професію. Бувають і невдахи, які просто "пристроїлися в газеті". Ніхто не скаже про людину, що вона пристроїлася в парламент або директором у банк, а ось "пристроївся в газеті" кажуть.

Журналістом людина стає звичайно після того, як вона по молодості напише що-небудь у газету. На превелике здивування автора замітку друкують, а коли він приносить другу, людина в халаті говорить йому: "Напишіть нам що-небудь ще". Таким чином, у більшості випадків людина стає журналістом у результаті зведення з доброї путі. Я не знаю нікого, хто б з дитинства мріяв стати журналістом. Кожний журналіст у дитинстві, мабуть, мріяв стати машиністом, моряком або власником каруселі, але якесь коліщатко зіскочило, мрії не здійснились, і він потрапив за редакційний стіл. Іноді людина йде в газету тому, що відчуває, що може добре писати. Але й це не обов'язкова умова. Журналістами, як і акторами, стають люди найрізноманітніших професій, які опинилися на роздоріжжі".

Відтоді, коли Карел Чапек писав ці веселі нотатки, багато що змінилося в світі засобів масової інформації. Ускладнилася технологія виготовлення новин та методів збирання інформації, відбулася революція в технічних засобах журналістики. Займатися цією професією без попередньої підготовки й навчання ставало дедалі проблематичнішим. Журналістська освіта набула поширення як обов'язкова умова наступного професійного успіху. З'явилася й когорта молодих людей, що вже змалку мріяли про професію журналіста й підсовували лялькам для інтерв'ю іграшкового мікрофона. Що ж часи міняються, і ми - разом з ними.

Випускники факультетів і відділень журналістики сучасних університетів повинні приходити в друковані та електронні ЗМІ озброєні методологічною культурою. Воші мусять глибоко розуміти закони масово-інформаційної діяльності, знати функції й засади журналістики, чинники її ефективності; вони повинні вміти відбирати й здійснювати інтерпретацію фактів дійсності. Освіта повинна стати Гарантією майбутнього професійного успіху спеціаліста, він мусить узяти від університету все, що навчальний заклад здатний йому дати, адже в Україні склався й продовжує формуватися ринок журналістської праці, який оцінює людину не за наявним документом про освіту, а за реальними вміннями й знаннями.

Поруч із цим і досі лишається слушною істина: талановитій людині відкрита дорога в журналістику у будь-якому віці і з будь-якої сфери дійсності. Працюйте над собою, над пошуком таланту в собі, відшукайте ту сферу, у якій ваші здібності можуть дати найвищий ефект. А журналістика створює для цього блискучі можливості.

3. Професія журналіста - це безкінечне самовдосконалення.

Творчість як така, і журналістська зокрема, не знає кінцевого рівня майстерності, вона завжди містить у собі можливість для ще дальшої еволюції. Журналіст - semper tiro (завжди учень). У нього немає поняття "після роботи", бо неможливо виключити себе з потоку духовної праці. Хороший журналіст вічно поглиблює свої знання, ста с справжнім фахівцем у своєму тематичному напрямку, багато читає, працює в бібліотеках, збирає досьє, вивчає мову, вдосконалює стиль, опановує досвід класики журналістики й публіцистики.

Журналістику іноді називають не професією, а способом життя, не замислюючись над глибоким значенням цих слів. Тимчасом професія - це спеціальність, якою людина займається на роботі і залишає її за воротами прохідної заводу чи за дверима своєї установи. Характеру способу життя набуває спеціальність, якою людина займається завжди: чи перебуваючи у відпустці на відпочинку, чи в туристичному поході, чи сидячи в театрі з коханою жінкою. Журналіст здійснює свої функції безперервно.

"Журналістська праця, - пише з цього приводу авторитетний викладач журналістики професор В. Й. Здоровега, - це не просто вміння вправно написати замітку чи статтю, хоча ці ази ремесла треба засвоїти, а своєрідний спосіб сприйняття світу, спосіб бачення реальності, спосіб мислення і світовідчуття, спосіб існування і усвідомлення себе у неспокійному житті. Тому ніяк не можу погодитись із тим, що майстерність журналіста - це всього-на-всього вправне володіння пером чи добре "підвішений язик".

Ви обрали професію, де не припиняється духовна праця, де триває вічний пошук тем для наступних повідомлень, джерел інформації, глибшого розуміння дійсності, кращого оформлення думки.

4. Професія журналіста - це величезна моральна відповідальність за кожне вимовлене чи написане вами слово. Вона й стає однією з причин підвищеної стресовості даного роду діяльності. Ми живемо в країні, де журналістика традиційно поєднана з публіцисткою, із утвердженням правди і справедливості, захистом знедолених і покривджених. До вас звертатимуться люди в пошуку захисту від свавілля урядовців, а то й просто від кримінального світу, у пошуку порятунку від соціальної незахищеності чи недосконалої роботи державного апарату. Ваше покликання - їх захищати. Вам доведеться розглядати численні міжлюдські й міжгрупові конфлікти, у яких визначити істину й праву сторону буде нелегко. Ваше слово може врятувати, а може й погубити людину.

Тим, хто хоче познайомитися з цим аспектом діяльності журналіста, радимо прочитати роман Леоніда Жуховицького "Зупинитися, озирнутися... " ("Остановиться, оглянуться.. ", 1973), у якому описано професійну діяльність співробітника відділу фейлетонів однієї з центральних радянських газет Георгія Неспанова. Якось з подачі одного з керівників газети, Одинцова, він виконав звичну для себе роботу: написав фейлетон про препарат Єгорова-Хворостуна, який нібито не допомагає при лікуванні лейкозів, що засвідчено випробуваннями, але його автори із завзяттям, вартим іншого застосування, наполягають на повторній перевірці.

Стаття зробила свою справу - затаврувала горе-винахідників ім'ям шахраїв. Але ось найближчий друг журналіста, Юрій, несподівано захворів. Діагноз - хвороба Ковача, один з численних різновидів лейкозів. Випробувавши всі заходи, лікарі вдалися й до останнього: препарату Єгорова-Хворостуна. Юрій помер, але інша хвора, якій також проводили аналогічний курс лікування, одужала. Різниця між ними полягала в тому, що Юрія почали лікувати на шостому місяці хвороби, а Ніну - на другому. Висновок напрошувався простий: якби Юрія розпочали лікувати раніше, його можна було б урятувати. Цього не сталося тільки тому, що, завдяки газетній публікації Неспанова, препарат Єгорова-Хворостуна вважався цілком скомпрометованим. Журналіст приголомшений наслідками своєї публікації. Його друковане слово вже призвело до загибелі його друга. А скільком іншим хворим препарат міг би допомогти! Виявилося, що він ефективний у вузькій галузі - проти хвороби Ковача, що й повинні були б установити додаткові його випробування.

Георгій Неспанов прагне відновити справедливість, але це зробити не так і легко. Його газета відмовляється давати спростування, боїться за свій авторитет, якій може бути захитаний в очах читачів через визнання власної помилки. Бояться за свої крісла й керівники газети. Більше того, вони вважають, що Неспанов не припустився професійної помилки, зробив усе правильно. Сам же фейлетоніст розуміє, що це не так. Він не завершив збирання інформації, не зустрівся з головним автором препарат}', Єгоровим, до якого важко було дістатися, бо він жив за містом; повірив зацікавленому інформатору, науковцю з Інституту імені Палешана, директор якого також готував препарат проти лейкозів і в такий спосіб (за допомогою газети) усував конкурента.

Тому Неспанов здійснює відчайдушний крок: організовує в іншій центральній газеті фейлетон проти самого себе. Розвінчання його помилки в оцінці препарату Єгорова-Хворостуна поверне звання чесних учених цим лікарям і зрівняє їхні шанси в боротьбі з препаратом Інституту Палешана. Але ціна цього викриття - знищення імені журналіста, викреслення його з поля професійної діяльності. По суті Георгій пішов на професійне самогубство в ім'я торжества істини й справедливості.

Серед журналістів існує приказка: сапер помиляється один раз, а журналіст - двічі. Перша помилка тягне за собою догану, друга звільнення з роботи. Журналіст, який помиляється, нікому не потрібен, він не здатний до професійної діяльності. Роман Леоніда Жуховицького "Зупинитися, озирнутися..." і дає гостре відчуття важливості кожного слова журналіста, засвідчує ефективність кожного його твору, демонструє ужитковий характер діяльності газетяра.

Молодому спеціалістові важливо зрозуміти, Ідо він обрав професію, яка покладе на нього вічний тягар моральної відповідальності за всі створені вами журналістські твори.

5. Професія журналіста - це вічне спілкування, за допомогою якого журналіст збирає левину частку інформації. Його праця не як у письменника - у кабінетній тиші, а на площі, на заводі, в установі, на прес-конференціях, де він опитує десятки людей, які допомагають йому, висловлюючи свої думки й погляди, зрозуміти сутність подій. У журналіста, незалежно від того, в друкованому чи електронному засобі масової інформації він працює, повинне бути добре поставлене усне мовлення, він повинен володіти точною фразою, швидко реагувати на повороти думки співрозмовника, знати досконало предмет бесіди, аби на рівних вести її з фахівцями.

Цілком справедливим є таке гасло журналістики: немає нецікавих співрозмовників, є недосвідчені журналісти, які не вміють видобути з джерела соціальне вагоме повідомлення або розпізнати в процесі перебігу звичайної бесіди суспільне необхідну інформацію.

Журналістика - це мистецтво спілкування, і якщо ви не володієте ним, якщо ви людина замкнута, самозаглиблена, слід подумати про іншу спеціальність.

6. Журналістика - це галузь універсальної духовної діяльності. Журналіст мусить мати свою тему, яку повинен знати глибоко й досконало, але при цьому має вміти написати про різноманітні предмети. Існує формула: журналіст знає, все про небагато що і потроху про все (no-рос.: всё о немногом и немого обо всём). Отже, в основі праці журналіста - широка загальна ерудиція, знання фактів і явищ з різних галузей життя: політики, історії, соціології, літератури, географії, медицини, біології тощо.

Журналістика - це професія професій. Не тільки тому, що вимагає від суб'єкта інформаційної діяльності різноманітних обдарувань (письменника, оратора, учителя, актора, психолога, соціолога тощо), але й тому, що вимагає від нього універсальних знань у різних галузях людської діяльності. Незважаючи на те, що в соціальній дійсності усталюється дедалі глибша спеціалізація, журналістика, навпаки, зберігає свою підкреслену універсальність, залишається професією усезнайок, готових розповідати людству про його ж власні професійні таємниці й секрети, занурюватися в найскладнішу наукову проблематику, витлумачувати для масового читача найскладніші мистецькі чи наукові явища.

Журналістові все цікаве, що містить інформацію й може викликати інтерес читача. Професія журналіста передбачає вічну націленість на новину, свіжу інформацію в найрізноманітніших сферах життя. І якщо у вас немає достатньої загальної ерудиції, вузький світогляд, немає потягу до універсальності, всебічності, з вас не вийде гарного журналіста.

А тепер розважте ще раз, чи правильний вибір ви зробили, чи відповідаєте ви вимогам професії журналіста і чи не краще пошукати вам більш спокійної і більш прийнятної для вас спеціальності.

При цьому варто ще раз нагадати про ужитковий, прикладний характер нашого фаху, про потребу писати щодня, мати творчу практику від перших же днів перебування в університеті, для чого нашим навчальним планом передбачена на кожному курсі журналістська практика з відривом і без відриву від навчання. Якщо за перший семестр ви не зробите жодної публікації, ви мусите замислитися над правильністю обраного життєвого шляху, якщо ви не зможете опублікувати жодного матеріалу впродовж року, то це підстава для нас задуматися, чи правильний вибір ви зробили.

Зважте на правило, сформульоване в сучасній американській психології таким чином: "Якщо ви робите дещо, а воно не спрацьовує - зробіть щось інше. Якщо ви постійно робите щось інше - що-небудь спрацює" (підкреслено авторами. - І. М.).

Найкраще ще на студентській лаві зрозуміти особливості власного психофізичного типу, розумових здібностей, визначитися з покликанням. І якщо ви не налаштовані на публічну діяльність, пов'язану з безкінечним пошуком і збиранням інформації, щоденним її опрацюванням у вигляді писаних чи усних текстів, то краще зайнятися чимось ІНШИМ. Чим раніше, тим краще.

Література

1. Аналитические жанры газеты: Хрестоматия. — М.: Изд-во МГУ, 1989. — 236 с.

2. Багиров Э, Г. Место телевидения в системе средств массовой информации и пропаганды. Учеб. пособие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. — 119с.

3. Бауман Юрій. Міфологія в суспільній свідомості України (аналіз української преси) // Історична міфологія в сучасній українській культурі. — К., 1998. — С. 5-67.

4. Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио и телевидения. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — 125 с.

5. Бочковський О. І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби (історія, демократичний досвід, нові завдання) / За ред. К. Костева й Г. Кошаринського. — Мюнхен: Український техніко-господарський інститут, 1993. — 204 с.

6. Бухарцев Р. Г. Психологические особенности журналистского творчества: Материалы спецкурса. — Свердловск: Уральский ун-т им. А. М. Горького, 1976. —67 с.

7. Вачнадзе Г. Н. Всемирное телевидение: Новые средства массовой информации — их аудитория, техника, бизнес, политика. — Тбилиси: Ганатлеба, 1989. — 672 с.

8. Введение в журналистику: Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1989. — 263 с.

9. Введение в теорию журналистики. Учеб. пособие. / Прохоров Е. П., Гуревич С. М., Ибрагимов А. -Х. -Г. и др. — М.: Высш. шк., 1980. — 287 с.


10.11.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!