Osvita.ua Вища освіта Реферати Журналістика Співпраця Франка у журналі "Друг". Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Співпраця Франка у журналі "Друг". Реферат

Журнал "Друг" почав виходити весною 1874 року як орган москвофільської студентської організації "Академический кружок", що існував при Львівському університеті (аналогічний народовський гурток називався "Дружний лихвар")

"Революційно-демократична українська періодика постала не звичайним шляхом організації видань з революційною програмою, а шляхом переродження та ідейного самозаперечення рядового студентського журналу "Друг", " - пише у передмові до своєї монографії "Українська революційно-демократична журналістика" (Київ, 1959) О. І. Дей.

Журнал "Друг" почав виходити весною 1874 року як орган москвофільської студентської організації "Академический кружок", що існував при Львівському університеті (аналогічний народовський гурток називався "Дружний лихвар"). Вже на третій рік існування "Академического кружка" члени цієї організації вирішили розпочати видавничу діяльність, маючи на меті випускати "Бібліотеку повістей", для чого члени гуртка отримали для перекладу різноманітні, як правило, другосортні твори польської, французької та німецької літератури.

"Бібліотека повістей" так і не була реалізована (єдиний випуск містив оповідання Антона Дольницького, члена гуртка, "Принада"), але відповідальний комітет вирішив з 1 квітня 1874 року видавати двічі на місяць літературну газету розміром в один аркуш, що містила б поезії, наукові статті, всячину та новини. Відповідальним редактором став Ієронім Кордасевич, заступник голови гуртка. У доборі матеріалів брали участь А. Дольницький, С. Лабаш, О. Калитовський. Згодом об'єм видання було збільшено до 1, 5 аркуша, тираж з 600 зріс до 2000 примірників. З приходом у жовтні 1874 року у редакцію Михайла Павлика, що був обраний секретарем комітету, виникли розбіжності у питанні мови.

Ось зразок протоколу засідання комітету, що водночас є ілюстрацією проблеми: "При дебаті о язиці розділились товариші на дві партії: Дольницький і Павлик требовали малоруського (живого) язика с правописью точно отдаючою звуки виговора, - Кордасевич же і Лабаш - аби язик "Друга" хилился больше до общерусского, вслідствіє чого розійшлися, не рішивши нич. " Саме проти такої суміші російської, української та церковнослов'янської мов гаряче протестував Павлик, саме з нею боролися народовці, і саме нею виходив "Друг".

"Бесіда допотопна, ні то великоруська, ні то малоруська, ні то церковна. Сюжети не менш допотопні, системи провідної думки - ніякої, ось що далося сказати про "Друга" за перші роки його існування, - писав Франко в 1878 році, - Розуміється, старі тіснолоби галицькі радувалися новій газеті, славили нашу "многонадежную молодеж", - і "Друг", як і все в Галіції, благоденствував, не думаючи навіть, що є якісь серйозні питання на світі, що є якийсь напрям, котрий повинен ціхувати всяку газету молодих, живих і гарячих людей".

В "Друзі", крім перекладних творів, а також творів російської літератури, що не зазнавали на сторінках журналу змін, друкувалися проза та поезія тогочасних галицьких авторів, дуже слабкі і немічні з ідейного боку. Загальна атмосфера цієї літератури, за словами Франка, відзначалася "в українському письменстві пам'ятним антрактном 1962-1872 років, десятиліттям страшного і фатального затишку та застою, млявості в публічнім і літературнім житті, продукуванням не для друку, а для власного бюрка, загальним занепадом".

В такий журнал приходить у 1874 році Іван Франко, дебютувавши під псевдонімом "Джеджалик" з сонетом "Народнії пісні", наступного року давши на конкурс на повість з життя Русі свою першу повість "Петрії і Довбущуки", написану живою народною мовою, а також друкуючи в журналі свої поезії, що яскраво виділялися на сторінках "Друга". Втім, це був далеко не той Франко, що постає у подальшій своїй творчості.

"Патріотизму я тоді ще не знав, " - зазначає він у своїй автобіографії. Та Франко був безсилий на цьому етапі змінити концепцію "Друга", його другосортність та неперебірливість, відірваність від потреб народу, яку палко засудив у своїх листах до редакції М. Драгоманов. Редакція "Друга" вступає у палку полеміку з Драгомановим, піддаючи критиці його твір "Видумки "Киевлянина" та польських газет про малоросійський патріотизм".

Дискусія щодо мовної орієнтації, яка розпочалася в "Друзі" 1875 року, вимагала одночасного розв'язання ідейно-естетичних питань про завдання інтелігенції, науки, літератури, журналістики, що назріли в суспільстві. Питання інтелігенції було підняте вперше у "Друзі" у жовтневому номері 1875 року у статті Михайла Павлика "Академическое общество". "У нас інтелігенція, - пише він, - не приносить желаємого хісна нашій народності. Бо кожний учиться лише для себе, а станувши на своєму становищі, уживає щастя з набутих наук, а забуває, що всі прості люде мають таку саму душу і так само бажають для себе пільги в своїй нужді матеріальній і моральній, котра якби той тяжкий камінь придавила їх до землі".

Далі Павлик формулює призначення інтелігенції: бути серцем народу, що посилало б йому просвіту й народну свідомість, вивчати мову і життя народу, бути його слугою. Щоб виховати таку інтелігенцію, Павлик пропонує створити відповідне студентське товариство, метою якого буде "ввести інтелігенцію в саму середину народу, значить, аби кожна інтелігентна одиниця уважала себе за средство для двигнення народу, а не народ за средство для достиження своїх егоїстичних цілей. Ціль такого общества має бути: тісно зв'язати інтелігенцію з народом, а не відрубати її від народу".

Іван Франко вступив до "Академического кружка" в липні 1875 року. Вже восени його вплив на редакцію журналу різко зростає. Відповідно вплив завзятого москвофіла С. Лабаша падає, до редакції приходять Іван Белей і Павлик, який, за його власними словами, "вступив у кружок з гадкою заговорити про хлопів між тими, що з них колись має вийти інтелігенція". "Москвофільство" Франка, що змусило його вступити саме до "А. К. ", а не до аналогічної народовської організації, вичерпувалося активним ознайомленням з найкращими зразками російської літератури та журналістики.

Виникнення у "Друзі" нової течії він пояснює так: "Каменем спотикання стало для "Друга" то, про що він так часто і самоувірено говорив і спорив з другими пустозвонними львівськими газетами, а особливо зі "Словом": язик і правопис. З кінцем 1875 року обновилися в редакції "Друга" спори щодо язика, комітет редакційний не міг прийти до згоди, кожен член давав свої пропозиції - розуміється, одна дурніша від другої... За час сварки почали в редакції виділятися дві противні сторони, одна більше консервативна, друга - більше поступова". Починаючи з зими 1876 року Франко і його однодумці палко виступають у "Друзі" за народну мову. Нарешті, аж у середині 1876 року, "Друг" оголосив офіційну відмову від язичія на користь живих української та великоруської мови.

1876 рік - це рік стрімкої демократизації "Друга", повного відходу його від москвофільської ідеології. Сам Франко, пояснюючи це явище, віддавав належне впливам Чернишевського та Драгоманова, палким прихильником якого він сам стає. Роль Франка особливо велика в критично-публіцистичному відділі. Треба зазначити, що, попри стереотипну думку щодо провідної ролі Франка у "Друзі" як "Мойсея" від самого початку, у перші роки після реорганізації журналу чільне місце в ньому як мислителя та публіциста належало Павликові.

Листи Драгоманова стали основним джерелом натхнення творців "Друга". Франко пише: "Без тямучих провідників, без книжок, без поради і заохоти, ми йшли наосліп, читали, що впало в руки і не знали, що робити з тими хлопськими симпатіями, що у нас були принесені з батьківського дому, і з тим невеличким знанням народного життя, котре ми з сел принесли до Львова. Тут тих симпатій ніхто не поділяв, тим життям ніхто не цікавився, нам казали вчитися "для хліба", любити щонайбільше "язик народу", а не сам народ.

От тут-то в великій пригоді нашому поколінню став Драгоманов. " Драгоманов, передовий і неоцінений мислитель, якого можна вважати предтечею Франка як культурного явища і "Східноукраїнським Франком" в плані масштабності та різноплановості таланту, фактично диктував ідейні передумови для створення новітньої концепції "Друга". Саме з його подання журнал стає в 1876 році в опозицію як до народовської, так і до москвофільської преси.

До питання ролі наявної на той час галицької інтелігенції, а також завдань інтелігенції нової "Друг" повернувся із доповіддю Павлика "Потреба етнографічно-статистичної роботи в Галичині". "Справжнє завдання інтелігенції - бути народові старшим братом, "просто йти в люд і стати в його обороні", - фактично повторює свою ж колись висловлену думку Павлик, апелюючи таким чином скоріше до народовських поглядів на функції інтелігенції. В 1876 році Павлик і Франко ознайомлюються з творами Маркса, які справляють на них хоч і менший, ніж Драгоманівська теорія, вплив, але змушують робити ще більші акценти саме на проблемі захисту та взаємин з простим народом. В усякому разі, погляди Франка та Павлика на інтелігенцію розходяться: Франка явно не влаштовує обмеження завдань інтелігенції етнографічною та науково-просвітницькою роботою серед селян (що успішно проповідувалося народниками Росії).

Особливо ясно простежується передчуття приходу "нової інтелігенції" у рубриці "Літературні письма", яку веде у "Друзі" Франко, публікуючи тут свої власні роздуми та аналіз новітніх літературних творів. "Головною ціхою всіх новітніх літератур є народність, " - значиться в її "Літературному письмі".

За свої неповні два роки видання оновлений "Друг" відіграв вирішальну, поворотну роль у галицькому письменстві. Новий метод, що пізніше набув назви "реалізму", почав практикуватися вперше саме у творах, що готувалися для видання редакцією "Друга" альманаху "Дністрянка". Але, відмовившись від наукової частини і наголосивши на публіцистиці та новітній літературі, "Друг" потроху приходив до пропаганди марксизму, від чого вже в середині 1876 "другівців" почали застерігати народовці. Марксизм прийшов в Галичину через брошури, надруковані у Відні, що спричинило перший в історії Австро-Угорщини судовий процес над соціалістами. Таємна поліція почала активну боротьбу проти нової "ідеологічної чуми", і однією з жертв цього переслідування судилося стати журналові "Друг".

Нападками на "Друг" з боку москвофільської преси почався скрутний період в історії журналу. "Академический кружок", що мав мало спільного з новою інкарнацією журналу, категорично протестував проти продовження його видання. Певний час Павлик і Франко боролися за відділення "Друга" від "А. К. ", але з арештом Павлика це унеможливилося: на Франка була покладена повна відповідальність за журнал. У вкрай важких умовах йому вдалося видати 6 номерів журналу, останній з яких з'явився 23 травня 1877 року.

Після цього на засіданні "Академического кружка" москвофільська його частина, користуючись відсутністю Франка та Белея, ухвалила відібрати журнал у редакційного комітету. Франко одразу ж перейнявся ідеєю створення видання з тією ж, що у "Друга", концепцією, але іншою назвою.

Саме листи Драгоманова, присвячені цій темі та баченню нового видання, стали приводом для арешту Франка, Белея, І. Мандичевського, а також повторного ув'язнення Павлика, що знаходився в лікарні. На судовому процесі вони жертовно зізналися і вголос заявили про свої соціалістичні переконання. Першим з них опинився на волі Павлик, і одразу ж почав підготовчу роботу для організації нового видання.

Література

  1. Маляренко Л. Л. Іван Франко - редактор. - Львів, 1970.
  2. Дей О. І. Революційно-демократична преса в Україні. - Київ, 1959.
  3. Іван Франко: статті і матеріали // "Українське літературознавство", №11. - Львів 1970.
  4. Іван Франко у спогадах сучасників. - Львів, 1956.
  5. Франко І. Літературно-критичні статті. - Київ, 1950.
  6. Дмитрук В. Нарис з історії української журналістики ХІХ ст. - Львів, 1968.
  7. Євшан М. Критика, літературознавство, естетика. - Київ, 1998.
  8. Спогади про Івана Франка. - Київ, 1981.
  9. Єфремов С. О. Історія українського письменства. - Київ, 1995.
  10. Кононенко П. П. Українська література. Проблеми розвитку. - Київ, 1994.


02.11.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!