Osvita.ua Вища освіта Реферати Журналістика Сатирично-гумористична преса України початку ХХ ст. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Сатирично-гумористична преса України початку ХХ ст. Реферат

Перший україномовний сатиричний журнал "Шершень". "Киевская заря" − найпоширеніший сатиричний журнал Києва

Першими на території України друкованими органами, які ще наприкінці 1905 р. набули характеру сатиричних видань, були ілюстровані додатки до "Одесского листка", "Киевской газеты", "Одесских новостей". Пізніше з’явились додатки і до інших газет Києва та Одеси. Та на відміну від газет Харкова та Одеси, в ілюстрованих додатках до київських газет широко використовувались різноманітні малюнки на актуальні теми і політичні карикатури, що створювались місцевими художниками.

Разом з ілюстрованими додатками до газет наприкінці 1905 р. в Україні з’являються спеціальні сатиричні журнали. Влада усіляко боролася з сатиричними журналами, їх редактори та автори зазнавали репресій.

10 грудня 1905 року побачив світ перший випуск сатиричного журналу "Звон". Видавався він в Одесі, ідея його створення зародилася на одному із вечорів Товариства південно-руських художників – революційно налаштованих одеських інтелігентів. Редакторами журналу були поет А. Федоров та художник П. Нілус.

"Звон" став своєрідною друкованою трибуною прогресивних літературних та художніх сил Одеси. Епіграф журналу звучав таким чином: "Вставай, подымайся, рабочий народ…".

Проіснував журнал недовго. Його випуск було зупинено тимчасовим генерал-губернатором Одеси на другому номері (29 грудня 1905 р.) за карикатури, які були направлені проти вищих посадових осіб держави.

Така сама доля спіткала і такі одеські журнали, як "Свисток" та "Чайка".

Значну увагу потрібно приділити таким студентським сатиричним журналам, як "Заклепка" та "Гвоздь", які були підготовлені для добродійних вечорів у Політехнічному інституті, а у квітні 1908 р. вийшов єдиний номер сатиричного журналу на українській мові "Хрін", який продовжив традиції "Шершня".

Окрім Києва і Одеси, сатиричні видання випускали в Полтаві, Харкові, Миколаєві, Єкатеринославі. Єдиним сатиричним журналом Харкова на початку ХХ ст. був "Злой дух". Редакція журналу відмічала, що по незалежним від неї причинам журнал не міг відрізнятися особливою злободенністю змісту, а також "Злой дух" не зміг повести людей у боротьбу для того, щоб знищити устрої старого світу покірності і страху.

Проти "Злого духа" було розпочато судове слідство за цілий ряд статей і малюнків, які на думку цензорів, ображали армію. Основна частина тиражу першого і єдиного номеру була конфіскована і знищена.

Через декілька місяців після "Злого духа" з’явилися такі харківські сатиричні журнали, як "Брызги" та "Буфф". Проте, вони вже не відрізнялись гостротою своїх статей і тому були прийняті в місті доволі спокійно. Існують документи, які підтверджують, що обидва видання перестали виходити у світ після перших номерів без втручання місцевої влади.

У другій половині 1906 р., коли у найбільших містах України уже майже не існувало сатиричної періодики, у Миколаєві з’явився журнал "Оса", який відрізнявся високим художнім рівнем карикатур. Головним художником "Осы" і редактором-видавцем наступного миколаївського журналу "Паяц" став професійний художник Н. Лепетич. Для видання "Осы" було обрано саме найближче місто від Одеси, яке мало свою типографію. Кліше для малюнків готувалися в Одеській цинкографії "Новак и Побуда".

У фондах НБУВ зберігаються номери таких сатиричних журналів:

  • "Звон" − № 2 за 1905 р.;
  • "Злой дух" − № 1 за 1906 р. (відділ рідкісної книги);
  • "Гвоздь" − № 2 за 1906 р. та № 1 за 1907 р.;
  • "Оса" − № 1, 3, 21 за 1909 р.; № 2 за 1910 р. та № 21 за 1912 р.

Сатиричні журнали зберігаються у газетному фонді НБУВ.

Перший україномовний сатиричний журнал "Шершень"

Першим київським сатиричним журналом був "Шершень". Цей гумористично-ілюстрований тижневик виходив від 6 січня до 14 липня

1906 р. в Києві. Його видавцем і редактором був В. Лозинський. За цей період з’явилося 26 чисел, з них три були подвійні. Було встановлено, що причиною виходу у світ подвійних номерів була конфіскація матеріалів, в основному малюнків, що готувалися до наступних випусків. Перший подвійний номер "Шершня" (16 − 17) вийшов 28 квітня 1906 р. Досі не встановлено який саме матеріал № 16 потрапив під заборону, але було зрозуміло, що подальше видання журналу було під загрозою. Боючись заборони видання "Шершня", редакція вирішила негайно отримати дозвіл на випуск іншого аналогічного видання. Ним мав стати ілюстрований гумористично-сатиричний журнал "Чміль". Дозвіл на його видання отримав секретар журналу "Шершень" А. Коваленко 15 квітня. Але "Шершень" не заборонили і дозвіл на новий журнал залишився невикористаним.

Над випусками "Шершня" працювали такі автори ілюстрацій та політичних карикатур, як І. Бурячок, Ф. Красицький, В. Масляников, П. Наумов, В. Різниченко, О. Сластіон та інші, а також літературні постаті: М. Коцюбинський, А. Кримський, І. Липа, І. Франко, Л. Українка, О. Маковей, В. Стефаник та інші.

На обгортці першого номера "Шершня" − малюнок Ф. Красицького, родича Т. Шевченка. Малюнок без назви і супровідного тексту, але його зміст зрозумілий. Художник висвітлив класовий поділ суспільства та його боротьбу. Через проломану тюремну стіну молодий робітник лівою рукою передає ув’язненій українській дівчині прапор з написом "Воля". Біля неї лежать на бруку тіла вбитих. А далі зображені фабрики, оточені густим чорним димом.

Ф. Красицькому належать й інші гострі карикатури, в яких зображував в’язня, котрий через ґрати дивиться на ластівки, що звили гніздо, або п’яного довговусого і череватого пана-росіянина, що солодко спить на мальованій печі, а в дверях товпляться селяни, чекаючи його наказів про розподіл роботи. На сторінках "Шершня" були і деякі карикатури Красицького на слова Т. Шевченка, котрими осміює царських міністрів Вітте, Дурнова, Ігнатьєва, Побєдоносцева та інших, викриваючи їхні брехливі обличчя.

Активним співпрацівником "Шершня" був І. Бурячок. Його карикатура "Потоп", що надрукована у першому номері журналу, зображувала величезну хвилю, що котилася на берег і несла на собі човен з вітрилом і написом "Воля" на ньому. Гострою сатирою відзначаються наступні малюнки Бурячка: "Під сучасним режимом" ("Шершень", число 6), "Од молдаванина до фінна на всіх язиках все мовчить... благоденствує" ("Шершень", число 9), "Весняний мотив" ("Шершень", число 12).

Боротьбі простого робітника за восьмигодинний робочий день І. Бурячок присвятив малюнок "Сон буржуя", а знущанню царських поліцаїв та земських діячів над селянською масою, що голодує, він призначив карикатуру "В голодній губернії".

Володимир Різниченко, закінчивши Харківський університет 1890 р., був поетом і письменником, але як художник працював у галузі політичної карикатури, спрямованої проти захисників царату. Його сатиричні малюнки з номера в номер друкувалися на сторінках журналу.

Слід навести заголовки таких його малюнків: "Геть з царатом!", "Після скасування кріпацтва", Обніміте, брати мої, найстаршого брата" і "Весна". Весну В. Різніченко зображує у вигляді тендітної дівчини, яку супроводжують амури з луками і стрілами, а поліція тягне її до дільниці. Образ весни тут сприймається як символ революції, а інколи і як визволення.

Український сатиричний журнал "Шершень" згуртував навколо себе групу двох поколінь художників. До молодшого покоління належав Павло Наумов (псевдонім Заступець), який навчався у Київській школі Миколи Мурашка та Петербурзькій академії мистецтв. Найбільш відомі його карикатури − це "Взявшись за плуг, назад не оглядайся!" та "Ми в раю пекло розвели...". Перша робота, базована на народньому прислів’ї, закликає селянство боротися за кращу свою долю і за визволення з-під царського гніту.

Журнал друкував графічні праці Михайла Яковлева під назвами: "Село прокидається", "Слов’янський бог Перун", "Друкарня чорної сотні", "Наша дума, наша пісня...", "Суд Сатира" та деякі інші.

Видання "Шершня" припинилося у липні 1906 р. без офіційного розпорядження з боку влади. Постійні переслідування, штрафи, конфіскації зломали наполегливість та силу осіб, які готували та видавали журнал.

В українській політичній журналістиці періоду революції 1905 – 1907 рр. журнал "Шершень" займає провідне місце. Це єдиний із сатиричних журналів України, який неодноразово привертав увагу філологів, мистецтвознавців та істориків. На сьогоднішній день цей журнал є найбільш вивченим і достатньо яскраво висвітленим у літературі як орган політичної сатири досліджуваного періоду.

У фондах НБУ ім. В. І. Вернадського, у відділі рідкісної книги зберігаються всі номери журналу "Шершень", окрім останнього (№ 26) за 1906 р.: № 1 – 25.

"Киевская заря" − найпоширеніший сатиричний журнал Києва

Після виходу "Дополнений" до "Временных правил" про періодичні видання, сатира продовжувала боротись з державним устроєм. Ініціатори сатиричних видань усіляко обходили поставлені владою перепони, міняли назви газет, типографії, прізвища видавців та редакторів, приховували імена авторів і художників під псевдонімами.

Так, з 22 березня 1906 р. під назвою "Киевская заря" відродилось видання забороненої газети "Киевская жизнь". Появі нового видання передував дозвіл влади, виданий київському журналісту С. Бердяєву на випуск газети "Справедливость". Наступного дня після виходу першого номеру "Киевской зари" С. Бердяєв повідомив про зміну назви та типографії дозволеної раніше йому газети.

"Киевская заря" користувалась великим попитом і була найбільш поширеною газетою Києва. Ілюстровані додатки до газети привабили нові сили художників. Разом з цим фейлетони та карикатури частіше ніж раніше почали давати привід для штрафів та судових переслідувань. В ілюстрованих додатках до "Киевской зари" почав виступати один з найяскравіших представників київських карикатуристів – В. Кадулін.

До середини 1906 р., коли редакція газети активно переходила у наступ, у поле зору цензури потрапили популярні у Києві фейлетоністи і публіцисти, активні співробітники "Киевской зари": А. Мельницький, Н. Пономарев, А. Ачкасов, П. Падашевський, В. Чаговець, В. Юревич, Л. Мунштейн, І. Левинський та багато інших.

Цензура відмічала, що статті і особливо тенденційні фейлетони в цій газеті пишуться особливою мовою, в якій прямому та ясному викладу фактів і тенденцій надається перевага алегоріям, натякам, напівнатякам. Київський генерал-губернатор писав до Головного управління у справах друку, що: "Киевская заря" охотно применяет оружие насмешки, шаржа, карикатур, которыми некоторые сотрудники, в том числе и Левинский, пользуются достаточно ловко и умело". Дійсно, приводом для штрафів не раз слугувала "Хлопушка" та "Арабески" − сатиричні рубрики газети, які вели Л. Мунштейн та І. Левинський.

Існують підстави думати, що між співробітниками редакції "Киевской зари" були протиріччя, що утрудняли активне використання газети для більш радикальної пропаганди. Не виключено, що у зв’язку з цим С. Бердяєв передав її видання іншій особі, а сам залишився лише редактором (до № 12) і почав добиватися дозволу на випуск у Києві нового періодичного органу.

24 квітня 1906 р. С. Бердяєв отримав дозвіл на право видання газети "Свободный труд", яку у світ не випускав, а через місяць змінив її назву на "Работник". При ній передбачалося видання щотижневого журналу під тією ж назвою за програмою газети з малюнками та карикатурами.

"Киевская заря" продовжувала видаватися до 19 серпня 1906 р. Після її заборони стала виходити "Киевская речь", яка змогла протриматись майже до кінця року. Завершальною ланкою ланцюга цих газет (починаючи з "Киевской газеты") була "Киевская мысль", яка проіснувала до 1918 р. Недивлячись на те, що цензурні переслідуванн посилювалися, "Киевская мысль" повністю не втратила опозиційний характер по відношенню до тогочасної влади. Ця газета була власністю тих осіб, які у її виданні бачили комерційне, прибуткове підприємство. Бюджет газети був доволі великим, тому, виходячи зі своїх фінансових інтересів, її власники притримувались "золотої середини" для того, щоб не бути ні монархістами, ні активними революціонерами.

У газетному фонді НБУВ зберігаються такі випуски газети "Киевская заря": № 1 – 17, 19 – 22, 24 – 26, 29, 31, 35, 38, 40, 42 – 44, 47 – 49, 52, 54, 56 – 58, 61, 65, 68, 69, 72 – 87, 89, 91 – 95, 98 – 100, 102 – 107, 109 – 112, 115, 116, 118, 119, 121, 124 – 133, 136, 137, 140, 142, 144, 145, 147, 148 за 1906 р. Зберігаються тут і випуски забороненої "Киевской жизни": № 1 – 43 за 1906 р.


15.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!