Osvita.ua Вища освіта Реферати Журналістика Зберігання часописів православної церкви. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Зберігання часописів православної церкви. Реферат

Система преси православної церкви на початку ХХ ст. досягла своєї кількісної і якісної вершини. Значно зросла загальна кількість газет і журналів, що виходили під егідою православної церкви; сформувався значний прошарок віруючої інтелігенції, у тому числі й духівництва, представники якого були їх постійною автурою

Суспільні події сприяли урізноманітненню тематики, безпосередньо пов'язаної з життям народу. Лібералізація урядової політики спричинила появу приватних періодичних видань, де висвітлювалась релігійна тематика, членами редколегій яких були представники духівництва. Нарешті, вихід у світ 1905 р. Біблії та Євангелії у перекладі українською літературною мовою сприяв не лише концептуальній трансформації публікацій часописів цього сегмента, а й привернув увагу церковників до духовних потреб українського народу.

Бурхливі 1905 – 1907 рр. викликали низку дискусій у церковній і світський пресі. Найважливішими для формування громадської думки і впливу на суспільно-політичні процеси були полеміка про участь духівництва у політиці, обговорення всіх граней та аспектів Маніфесту, проголошеного 17 жовтня 1905 р., дискусії про доцільність смертної кари, національну проблематику та висвітлення інших, дотичних до цих тем питань.

Видавцями приватних православних періодичних часописів були однодумці (представники духівництва або інтелігенції), іноді видання виходили за редакцією однієї особи. Як приклад, часопис "Отклики сельских пастырей" (щомісячний журнал для духівництва і мирян, виходив у Києві, 1906–1911, далі – у Білій Церкві; редактор-видавець – священик К. Кмита), газети "Академіст" (щомісячник – орган Всеросійської академічної спілки студентів-християн) і "Вождь" (релігійно-суспільна, безпартійна газета; з № 4 – газета для сучасних православних монахів і мирян, які прагнуть виконати заповіти святого хрещення). Два останніх періодичних видання виходили в Одесі у 1907 р., редактором-видавцем значився М. Сирокомля-Сопоцько. У 1905–1906 рр. в Одесі виходив двічі на місяць журнал "Христианская жизнь" (видавці – духівництво міста, редактор – О. Клітин).

Свої думки про розуміння суспільно-політичних процесів, місце церкви в державі висловлювало духівництво на шпальтах щомісячного богословсько-апологетичного, релігійно-морального і церковно-суспільного журналу "Истина" (Житомир, 1907 – 1908, редактор-видавець – І. Дашкевич), щоденної газети "Крымское слово" (Сімферополь, 1905 – 1907; редактори-видавці у різний час: М. Беляєв, В. Бруно-Ясенецький, священики Н. Бортковський та М. Саркін), суспільно-літературного тижневика, органу церковного оновлення "Церковна газета" (Харків, 1906; редактор – священик І. Філевський).

Виникнення приватних православних періодичних видань свідчить про те, що створена офіційною церквою система преси не влаштовувала не лише аудиторію, а й духівництво, яке прагнуло до об'єктивності у висвітленні подій, до вільного і щирого слова, розуміння християнства як безпосереднього провідника в житті. Так чи інакше, часописи зверталися до проблем та ідей, висловлених у "Трудах Киевской Духовной Академии" (ТКДА), що лишалися незмінним джерелом наукової християнської думки.

Священики, а також церковна преса для масової аудиторії пропагували тогочасну владу, професійно маніпулюючи свідомістю малоосвічених читачів. Ці моменти найяскравіше представлені у щоденній газеті "Почаевские известия" (Почаїв, 1906 – 1909; редакторами у різний час були: архімандрит Віталій, ієромонах Іліодор), тижневику, органі духівництва Подільської єпархії "Православная Подолия" (Кам'янець-Подільський, 1905 – 1910, 1913, 1916; редактор – Є. Сецинський), журналі Хомської єпархії "Холмская церковная жизнь" (1906–1911, редакторами у різні роки були архімандрит Діонісій, священики І. Захарчук, П. Петров, ієромонах Макарій), релігійно-патріотичному журналі, додатку до попереднього видання "Холмский народный листок" (1907– 1915), а також тижневій народній газеті "Братская беседа", що видавалася не тільки російською, а й українською мовою (видання при Холмському православному Свято-Богородицькому братстві у м. Холмі Люблінської губернії, 1907 – 1916).

Усі ці видання функціонували у західній частині українських земель, потреба в їх створенні була зумовлена тим, що православ'я на Волині, Поділлі та Холмщині не мало міцних коренів – не існувало віруючих громад, не виникла розвинута система духовної освіти, не вистачало достатньої кількості храмів і кваліфікованого духівництва. Але передусім їхня місія полягала в тому, щоб вести ідеологічну боротьбу з католицизмом і греко-католицизмом – конфесіями, які історично й ментально були ближчими мешканцям цих областей, ніж православ'я.

Офіційна церква вважала пресу надійним засобом для місіонерської і пропагандистської діяльності, тому й ці періодичні видання виходили у світ значними накладами, розповсюджувалися безкоштовно у храмах, а також передплачувались для селян і мешканців міст. Ці видання були спрямовані на малоосвічену і невибагливу аудиторію, що зумовлювало їх жанрову структуру, лексику, стиль оформлення тощо. Варто зазначити, що безпосереднього суто релігійного матеріалу в них було небагато, публікувались переважно проповіді, де зверталася увага на морально-етичну проблематику і суспільно-політичні питання.

Царський маніфест із позицій лібералізму і демократизму обговорювався на шпальтах "Руководства для сельских пастырей", часопису, що виходив при Київській духовній семінарії. Автори цього видання теж намагалися тлумачити тогочасні суспільно-політичні події у світлі християнсько-етичного ставлення до них.

Революційні події 1905–1907 рр. змусили офіційні церковні кола посилити пропаганду своєї діяльності. Йдеться і про суто місіонерську роботу, і про діяльність, спрямовану на підтримку імперської влади. Офіційні церковні кола спонукали духівництво до підтримки урядової політики. Революційні події вимагали від церкви активної реакції, оскільки вона для багатьох лишалася авторитетом у вирішенні філософсько-етичних і суспільно-моральних проблем.

Проте церква в Російській імперії була також суспільним інститутом, "відомством православного віросповідання" і мусила виконувати розпорядження царату, підкріплюючи і дублюючи владу, і відігравати ту роль, яка була їй відведена у державі. Але часто імперські дії були несумісними з християнськими цінностями, іноді навіть суперечили їм. Це, а також масова участь духівництва у політичній боротьбі, стало основою для полеміки про роль церкви та її представників у громадському житті.

"Труды Киевской Духовной Академии" як джерело наукової християнської думки

ТКДА – це видання, яке було концептуальним центром церковної періодики в Україні, тому видається логічним досліджувати ідейні й тематичні трансформації преси православної церкви саме за матеріалами цього часопису. Наприкінці ХІХ – у перше десятиліття ХХ ст. у ТКДА сформувався такий колектив авторів, які у своїх виступах відходили від питань ортодоксального богослов'я і теології, приділяючи велику увагу нагальним проблемам тогочасного суспільства.

Високий освітній та інтелектуальний потенціал, філософські традиції Київської духовної академії давали їм змогу глибоко і всебічно простежувати всі суспільні колізії та робити висновки щодо їх наслідків і результатів. Певно, що поточні події, духовні процеси, політичні акції тощо вони осмислювали з християнських позицій, але тлумачили їх відповідно до потреб аудиторії, бо релігію вважали стрижнем реального життя.

Оскільки тогочасне суспільство було буквально захоплене політичними процесами, то відповідно і кількість публікацій із політичної проблематики на сторінках ТКДА значно зросла. Маніфест 17 жовтня 1905 р. спонукав релігійних філософів до обговорення нових громадянських зрушень. У цьому аспекті показовими є такі статті: "Християнство і політика" О. Аскольдова, "До питання про отношение моралі до політики" В. Екземплярського, "Духівництво і партійність у політиці" В. Завитневича, "Про свободу волі" П. Ліницького та ін.

На шпальтах ТКДА з філософсько-моральних позицій християнства обговорювались проблеми влади і народу, особи і суспільства, злочину й покарання, що вилились у полеміку про застосування смертної кари, національні питання; висвітлювались основні положення і вплив на маси популярних на той час суспільно-політичних ідей, соціалізму зокрема, тощо. Порушені у ТКДА проблеми були актуальними для тогочасного суспільства, спонукали до роздумів, які знаходили свою реалізацію також і на шпальтах багатьох газет і журналів.

У НБУ ім. В. І. Вернадського є наступні томи ТКДА за 1905 р.:

  • Том 1 № 1 – 4;
  • Том 2 № 5 – 8., що зберігаються у газетному фонді бібліотеки.

"Церковна газета" − часопис православного Харкова

Концептуально та ідейно близькою до зазначеної лінії духовного оновлення, що реалізувалась у ТКДА, була харківська "Церковна газета" − релігійна православна газета, що видавалась з 01 лютого 1906 р. у Харкові. Вийшло 25 номерів. Редактор і видавець − приват-доцент Харківського університету, священик Іоанн Філевський. На шпальтах газети друкувалися статті на релігійні, виховні та суспільні теми, публікувалась інформація про завдання і поширення демократичного руху в українських єпархіях, духовних навчальних закладах, популяризувалися національні традиції української церкви. З газетою співпрацював професор М. Сумцов. Видання було припинено в адміністративному порядку у 1906 р.

Проблеми християнської етики в її різних аспектах порушувались на шпальтах цього видання, продовжуючи, загострюючи та акцентуючи ліберально-демократичні ідеї авторів ТКДА. Уже у першому номері редакція почала обговорювати нагальну проблему існування церкви у Російській імперії: "Дуже відчувається... гноблення церкви з боку держави... Найбільша небезпека для церкви від держави є тоді, коли держава, даючи церкві владу, дозволяє їй "духовний меч" спирати на "меч світський"... Церква стає рабою держави".

І далі в наступних випусках автори цієї газети зверталися до порушеної проблеми в контексті обговорення основних положень Маніфесту. Зокрема, можна звернутися до такої думки: "Справа церковного оновлення... у відродженні релігійної совісті в суспільстві, у свободі духовного життя. Держава виголошує свободу релігії і віротерпимість, і це свідчить про багатство духовних інтересів держави. Церква при цьому вже не є функцією державного управління... Треба звільнити церкву від усього того, що в неї принесли для виправдання політичного зв'язку між православ'ям і самодержавством".

Слід наголосити, що на шпальтах саме цього часопису активно обговорювались питання автокефалії церков.

У фондах НБУ ім. В. І. Вернадського зберігаються всі випуски "Церковной газеты" за 1906 р., а саме: № 1 – 25.

"Церковно-общественная мысль" – православний часопис для інтелігенції

До 1917 – 1918 рр. українське духівництво мало досвід видання не лише церковних, але й ліберально-демократичних часописів. Було сформовано певне коло проблем, що висвітлювалися на шпальтах газет і журналів, підібраний редакційний та авторський колективи, які прагнули публікували багатоаспектні та різножанрові матеріали, вироблений загальний стиль публікацій, зумовлений аудиторним принципом (зверталися, передусім, до освіченого, здатного критично мислити читача, який небайдуже ставився до соціальних питань).

Поява у 1917 р. часопису "Церковно-общественная мысль: Прогрессивний орган военного и морского духовенства" збігається в часі з припиненням виходу у світ журналу "Христианская мысль" – друкованого органу Київського релігійно-філософського товариства. Редакційний колектив "Христианской мысли" майже у повному складі представлений на шпальтах "Церковно-общественной мысли".

Концептуальне підґрунтя публікацій, специфіка висвітлення тих або інших проблем і характер трактування певних суспільно-політичних та соціальних подій, орієнтація на одну й ту саму аудиторію дозволяє дійти висновку про те, що останнє видання було спадкоємцем "Христианской мысли".

Укладачка каталогу "Релігійні православні періодичні видання ХІХ – початку ХХ ст. у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського" Л. Дениско зазначає, що у 1890 – 1910 рр. виходив часопис "Вестник военного духовенства, издаваемый по утвержденной св. Синодом программе", а в 1911 – 1917 рр. – "Вестник военного и морского духовенства". Л. Дениско вважає ці видання попередниками "Церковно-общественной мысли".

Проте вони виходили у Санкт-Петербурзі за редакцією І. Таранця і не були тематично й концептуально пов'язані з проблематикою "Церковно-общественной мысли", хоча й у підзаголовку зазначено, що часопис – орган "военного и морского духовенства". Цю ознаку можна вважати формальною, оскільки проблеми "военного и морского" духівництва у часописі майже не висвітлювалися, лише у рубриці "Хроника" публікувались інформаційні замітки щодо стану духівництва на фронтах. Проте ідейно-тематична палітра "Христианской мысли" віддзеркалена повно й адекватно.

Часопис "Церковно-общественная мысль" виходив з 25 липня 1917 р. двічі на місяць у форматі А 4, на 28 − 32 сторінках. Друкувався часопис у друкарні Києво-Печерської лаври. Його редактором значився Г. Шавельський, помічником редактора був Є. Капралов. У періодиці православної церкви та у світських періодичних виданнях тих часів не траплялися публікації Г. Шавельського, це стосується також і часопису, редактором якого він був.

Вже з першого числа "Церковно-общественной мысли" постійними авторами часопису стали члени Релігійно-філософського товариства: В. Екземплярський, В. Завітневич, П. Кудрявцев, В. Соколов, П. Свєтлов та інші публіцисти – представники духівництва, відомі своїм критичним ставленням до ортодоксальності офіційного православ'я, пригніченості церкви в Російській імперії тощо.

У публікаціях "Церковно-общественной мысли" часто з’являлися публікації Є. Капралова, які були присвячені найгострішим і найактуальнішим проблемам, що виникали перед суспільством у ті часи. У статті Є. Капралова "Наше горе", якою відкрилося перше число часопису, окреслені шляхи розвитку православної церкви в Україні, а також представлена панорамна картина існування церкви в Російській імперії: "У якій пучині тяжких випробувань тримав нас старий синодально-бюрократичний устрій.

Майже 200 років православна Церква перебувала у рабському державному стані... бюрократична деспотія зверху донизу закріпачила церкву, навалила на наші плечі обов'язки, несумісні з пастирською совістю". Цю статтю можна вважати програмною для усього часопису. Боротьбу проти імперських пут і пошуки нових шляхів існування церкви у державі можна вважати концептуальною основою "Церковно-общественной мысли".

Необхідно зауважити, що проблеми стосунків церкви і влади, місця церкви та її служителів у суспільстві часто порушувалися в "Христианской мысли". Принципові розбіжності авторів цього журналу, зокрема його редактора В. Екземплярського, з позицією офіційної церкви були предметом постійних дискусій на його шпальтах. Ідеї несумісності офіційної церкви, яка була ідеологічною основою самодержавства, з істинним покликанням церкви визначалися у статтях, опублікованих на сторінках "Церковно-общественной мысли" П. Свєтлова "Релігія і держава, В. Соколова "Падіння самодержавства" і "Творчі сили", В. Зінківського "Дума Церкви про Батьківщину" та інші.

Виступи Є. Капралова спрямовували концептуальний вектор часопису, визначали пріоритетні аспекти для обговорення й актуалізували деякі моменти суспільного життя. Так, у другому числі за 1917 р. була опублікована його стаття "Релігія є приватною справою кожної особи". У назву публікації винесене популярне на той час серед демократичної інтелігенції гасло.

Воно активно експлуатувалося у соціалістичних газетах, автори яких ставили собі за мету дискредитувати релігію у громадській думці та відкинути церкву від суспільних процесів. Є. Капралов з позицій релігійно-філософських догматів християнства розвінчував цю ідею, наголошуючи, що релігія є моральною основою суспільства і стрижнем внутрішнього закону кожної особистості.

Ці думки розвивав також П. Свєтлов у статті "Соціалізм і християнство". Висвітлюючи та критикуючи спроби соціалістів прикривати свою політику біблійними проповідями щодо рівності, братерства та співчуття знедоленим.

Пріоритетність філософсько-етичного чинника в суспільному житті постійно наголошувалась у більшості статей В. Екземплярського, у працях В. Зінківського, В. Завітневича, П. Кудрявцева, В. Соколова та інших постійних авторів "Христианской мысли" та "Церковно-общественной мысли".

Характерно, що, висвітлюючи бурхливий розвиток політичного і церковного життя в Україні у 1917 – 1918 рр., редакційний колектив часопису постійно наголошував на необхідності відокремлення церкви в Україні від "відомства православного віросповідання" – офіційної церкви Російської імперії, підкореної самодержавству. Разом із цією пропозицією вони обговорювали на шпальтах видання увесь комплекс пов'язаних з цим проблем: ведення богослужіння українською мовою, переклад Священних книг українською, викладання у школах та спеціальних і вищих наукових закладах мовою, рідною для народу, а також видання українською книг, газет, журналів тощо.

Редакція та авторський склад "Церковно-общественной мысли" були послідовними у своїх діях. Майже всі автори часопису брали активну участь у роботі уряду УНР, спрямовуючи не лише церковне життя в Україні, але й вирішуючи проблеми народної освіти, книгодрукування, культури, українізації всіх сфер тогочасного життя.

Якщо звернути увагу на назву цього часопису – "Церковно-общественная мысль", то можна дійти висновку, що концепція цього періодичного видання віддзеркалилась у його назві, оскільки в ньому висвітлювались проблеми зближення церкви з тогочасним суспільством, а представники духівництва – автори і члени редакційного колективу – приділяли пильну увагу нагальним потребам народу, намагаючись виконувати не лише управлінські, виховні та освітні функції, якими обмежувала імперія церкву, а й прагнули бути справжніми наставниками, підтримувати віру в читачів, орієнтувати аудиторію в бурхливому потоці подій та надавати цим подіям оцінку з позицій християнства, а не відданої тогочасній владі російської церкви.

Варто зазначити, що усі публікації були концептуально спрямовані на активне формування громадської думки, спрямованої проти атеїстичного кривавого уряду. Проте жодного разу часопис не друкував відверто пропагандистських або агітаційних матеріалів. Представники ліберально-демократичної гілки українського духівництва тлумачили факти з позицій православ'я, звертались до аудиторії емоційно насиченим тоном, доцільним у публіцистичних матеріалах, намагались надавати повну та об'єктивну інформацію читачам, допомагаючи їм виробити власне ставлення до суспільно-політичних подій.

Професор А. Бойко у своїй статті про цей часопис зазначає: "Церковно-общественная мысль був часописом для церковної інтелігенції, яка мала чітко виявлені проукраїнські погляди та переконання, а також для всіх тих, хто співчував проблемам становлення української церкви. Немає підстав вважати цей друкований орган концептуальним продовжувачем "Вестника военного и морского духовенства", оскільки ідеї, висловлені в цьому часописі, суперечать настановам офіційної церкви Російської імперії та не вкладаються у рамки самодержавної церковної політики, що ґрунтувалася на принципах повної залежності церкви від держави".

У газетних фондах НБУ ім. В. І. Вернадського зберігаються такі номери "Церковно-общественной мысли" за 1917 р.: № 1, 3 – 5, 6,7, 10, 11.


15.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!