Osvita.ua Вища освіта Реферати Журналістика Екологічна журналістика: зародження та розвиток. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Екологічна журналістика: зародження та розвиток. Реферат

Біля джерел природоохоронного руху в усьому світі стоять саме журналісти та письменники. Підтвердження цьому є в різних країнах

Поштовхом для розвитку екологічної політики і журналістики стала діяльність журналістки й письменниці зі Сполучених Штатів Америки Рейчел Карсон. Вона дослідила протягом багатьох років отруєння довкілля хімікатами, особливо пестицидами.

Висновки були оприлюднені в книзі "Безмовна весна". Спочатку хімічна індустрія спробувала запобігти впливу цього видання на громадськість, придбавши його примірники. Проте книга вже стала бестселером. Позиція журналістки та письменниці мала величезний вплив на громадськість. Тоді з"явилися і природоохоронні громадські ініціативи.

На думку українського філософа М. І. Хилька, творча інтелігенція однією з перших почала добиватися широкого визнання естетичної, моральної, духовної і навіть економічної цінності норм екологічної культури. Її представники не тільки аналізували негативні процеси, а й формували соціально-екологічний ідеал, уявлення про активний і творчий спосіб природокористування, яке ґрунтується на пізнанні екологічних законів.

Ставлячи найвище інтереси справи, вони не тільки мали мужність говорити правду в художніх творах, а й поклали її в основу всього свого життя. Соціальна активність письменників і журналістів пробуджувала громадську думку проти екологічного варварства в нашому природокористуванні, сприяла розвитку екологічного руху.

Саме люди мистецтва з естетичним (універсальним, екологічно-культурним) ставленням до природи глибоко відчували суспільну потребу в оптимізації й соціоприродної взаємодії та всіма доступними засобами сприяли формуванню екологічної культури суспільства:

  • прозою і римою,
  • художніми та документальними кінострічками,
  • публіцистичними статтями й усними виступами.

На установчому з'їзді всеукраїнської екологічної асоціації "Зелений світ" наприкінці 1980-х років найбільш вагомим, емоційним та проникливим виступом була не одна з промов фахівців-екологів, а саме письменницьке слово Олеся Гончара. Він чутливо й активно відреагував на проблеми екології, спрямувавши свій дар проти руйнівного ставлення до навколишнього середовища. Видатний діяч не змирився з байдужістю, грабіжницькою корисливістю відомств, що обертаються хижацьким винищенням природи, злочинною безгосподарністю, моральним зубожінням людей.

Олесь Гончар у своєму творі "Чим живемо" поставив надзвичайно складні запитання, пошук відповідей на які стане основою творчості й журналістів наступних поколінь.

Усі ми маємо пам'ятати засторогу "зірки Полин", яка мабуть не випадково впала саме на українську землю. "І чим викликана була з'ява її - чи недбальством людським, жорстокістю, їхньою невдячністю, порушенням самої рівноваги буття, чи глумлінням над Матір'ю-природою, яка завжди була така добра до нас у своїй вічній, безмірно терплячій любові? І чому та полинна розгнівана сила вибрала саме нас, що хотіла так страшно сказати нинішньому віку, від чого хотіла всіх нас застерегти?

І якою повинна бути література після глобального цього потрясіння, яких моральних висот людині треба сягнути, щоб відкрити нові далечі? Адже за самим своїм світовідчуттям, рівнем пізнання, за розумінням долі роду людського і його істинного покликання ми вже ніколи не будемо такими, якими були до цього тисячі літ. "

Дослідження сучасних соціологів та психологів переконливо свідчать, що однією з причин глобальної екологічної кризи є зростання в другій половині ХХ ст. кризи людського духу. Це насамперед сплеск антисуспільного егоїзму, нігілізму, локальних і регіональних збурень у суспільствах. Надзвичайно загрозливі й планетарна епідемія аморальності, алкоголізму, наркоманії та проституції, тотальної легковажності, бездумності й жадоби швидкої наживи, індивідуальна деградація в різних її проявах, зниження культурного й духовного рівня, ріст корупції, людської некомпетентності та непрофесійності при вирішені питань тощо.

Наступні покоління вже не мають права на аморальні рішення і дії проти довкілля. Аби зрозуміти вагу "останньої хвилини" нашого буття, згадаємо девіз "зелених" про відповідальність перед майбутнім: "Ми не отримали Землю в спадщину від батьків, ми взяли її в борг у наших дітей!"

Програмою дій суспільства ХХІ ст. має стати програма, викладена в документах Міжнародної екологічної конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. Саме журналісти мають акцентувати увагу на таких основних відмінностях старої й нової філософії життя. Її викладено в підручниках з екології, зокрема Г. О. Білявським і Р. С. Фурдуєм. Варто постійно звертатися до цих принципів, аби врахувати їх у матеріалах для мас-медіа.

Філософія буття

Стара

Нова

Навколишнє середовище, природні ресурси безмежні, тому ви-черпавши потрібне в одному місці, можна пересуватися в інше й продовжувати споживати стільки, скільки хочеш (або можеш).

Визнання незаперечного факту обмеженості природних ресурсів. Рециклічність, оптимальність і найширше використання відновних ресурсів допоможе запобігти їх виснаженню.

Життя людей можна зробити кращим завдяки постійному нарощуванню наших матеріальних достатків і прибутків.

Життєва цінність - це не проста сума наших загальних банківських рахунків.

Вартість будь-якого проекту визначалася сумарною властивістю матеріалів, необхідної енергії, праці, тобто на першому плані була економічна доцільність, вигода.

Вартість проекту - це не просто сума вартості енергії, праці й сировини, це, у першу чергу, екологічні збитки, вартість погіршення людського здоров"я й стану екосистем.

Природа має бути переможена.

Ми повинні знати, розуміти природні процеси й співпрацювати з Природою, ураховуючи її закони.

Нові технології допоможуть вирішити всі наші проблеми.

Тільки розумне поєднання нових технологій із зусиллями кожного члена суспільства у вирішенні природоохоронних заходів допоможе вийти з глобальної екологічної кризи.

Людина стала над природою, відокремилась від неї і повинна керувати природними процесами.

Ми - невід"ємна частка природи, Всесвіту й мусимо керуватися законами Природи, поважати всі елементи довкілля. Усі інші живі істоти - такі самі рівноправні члени біосфери, як і ми.

Відходи є неприємним, але неминучим продуктом людської діяльності.

Відходів не має бути взагалі. Як і в Природі, де відходи одних організмів є ресурсами інших, так і в людській діяльності вони повинні органічно вписуватися в природний кругообіг речовин.

 

Професіоналізм журналістів та їх конкретні справи для охорони довкілля є життєво необхідними для поліпшення стану довкілля України. Тільки активна участь кожного та справжня любов до природи змінить наш світ на краще.

На думку російської дослідниці Л. М. Землянової, для підкреслення особливої ролі журналістів, котрі займаються проблемами збереження навколишнього середовища, у комунікативістиці навіть запроваджено окреме визначення - екологічного дискурсу.

Сьогодні на часі формування української школи журналістики, нового покоління фахівців, котрі професійно висвітлюють зокрема й складні екологічні питання. В Інституті журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, починаючи з 1995 р. студентам було запропоновано факультативний курс - творчу майстерню з екологічної проблематики в засобах масової інформації. Особливо він цікавий для тих, котрі готують бакалаврські та дипломні роботи з екологічної тематики, адже остання щорічно привертає увагу дипломників. Положення авторського дослідження були використані в програмі цього курсу й можуть бути інтегровані в інші.

Курс має сприяти формуванню навичок та вмінь: підготовці матеріалів для преси, ознайомлювати з діяльністю екологічного видання, заснуванням і пошуком джерел фінансування, учити вести пошук екологічної інформації в Інтернеті, будувати концепції паблік рілейшнз для некомерційної екологічної організації тощо.

Ще одне, більш складне завдання, - сприяти створенню в Україні певної системи підготовки журналістів для роботи з екологічною тематикою. Передумовами для цього вже стали й певні кроки автора: випуск брошури про екологічну пресу України, захист кандидатської дисертації та публікація монографії "Масова комунікація та екологічна політика". Подальшому розвитку має допомогти розробка курсу в Інституті журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка та вивчення досвіду інших навчальних закладів.

Ще в 1982 р. журналістикознавець з Московського державного університету (МДУ) Т. А. Беневоленська наголосила, що мова йде про нову журналістську спеціалізацію: екологічна (або природоохоронна) журналістика. На думку дослідниці, "однією з найважливіших умов підвищення ефективності природоохоронної пропаганди є фундаментальна розробка теорії екологічної журналістики. На жаль, молодість теми, яка стрімко набирає висоту, порівняно короткий історичний час існування цього пласта сучасної журналістики є певною мірою причиною малого вивчення". У СРСР увагу журналістикознавців було зосереджено насамперед на вивченні екологічної тематики в публіцистиці.

Багато науковців та практиків говорять про формування екологічної журналістики. У МДУ було розроблено програму спеціалізації з курсу "Екологічна журналістика" та навчальні посібники. У Росії досліджуються й проблеми екології та паблік рілейшнз. За фінансової підтримки Інституту "Відкрите суспільство" здійснено проект МДУ "Основи екологічних знань для журналістів".

Проект розрахований як на студентів, так і на журналістів, що вже мають досвід роботи в цій сфері. Освітня програма має два рівні: регулярні лекції та семінари для починаючих журналістів і студентів; семінари й постійні консультації для професіоналів, що давно працюють в екологічній журналістиці.

Для країн СНД було розроблено проект програми TACIS "Підвищення інформованості населення з проблем навколишнього середовища". Для журналістів України, Молдови та Бєларусі організовувався триденний семінар "Жанрові та правові аспекти екологічної журналістики". Видано набір навчальних матеріалів з прикладами американської та російської преси. Створено відеотеки.

З тематики, що розглядається, захищено низку дисертацій також і в Росії: докторську "Засоби масової інформації і нові технології в системі безперервної екологічної освіти. Ґенеза, сучасний стан, тенденції розвитку" - Л. О. Кохановою в МДУ, кандидатську "Проблеми навколишнього середовища в сучасній періодиці" - Н. В. Анісимовою в Санкт-Петербурзькому державному університеті тощо.

На думку фахівців, зростаюче висвітлення екологічних проблем у пресі позитивно сприяє формуванню екологічної свідомості. Однак сприйняття екологічних проблем має дещо селективний характер. Екологічна криза набуває уваги в пресі лише протягом певного проміжку часу. Коли ж ефект новизни вичерпано, подія поступово зникає з повідомлень преси. Якщо ж тема дістала додатково ще й певну реакцію з боку політиків, мас-медіа швидко забувають про її існування або замінюють її новими екологічними проблемами.

Висновки з кризової ситуації протягом кількох років, повторне згадування минулої проблеми з"являються в пресі досить рідко, навіть незважаючи на те, що певна кризова ситуація може бути не вирішена тривалим часом. Ефект відлуння на сьогоденні проблеми переважає.

Аби зрозуміти, чому це так відбувається, доцільно згадати висунуту в 1960-х роках відому соціодинамічну теорію культури А. Моля. Вона дає розуміння понять "гуманітарної" та "мозаїчної" культур як двох незбіжних типів, акумулюючих принципово несхожі доктрини створення трансляції та опанування знаннями й цінностями.

Сутність гуманітарної культури, яка набула домінантного статусу за часів епохи Відродження, була у твердженні, що існують основні та неосновні предмети уваги, головні та другорядні теми для роздумів. Постулювалася, таким чином, ієрархія ідей та понять, засвоєння якої може вдосконалюватися за законами логіки та раціонального мислення, у результаті чого світ розбивався на впорядковану систему підлеглих один одному й чітко визначених категорій.

Але це був лише етап магістрального культурного руху. Під впливом інтенсивного розвитку у XX ст. засобів масової комунікації традиційна культура помітно трансформується, стверджує Моль, відхиляючи класичний еталон пізнання, як застарілий та неадекватний умовам не існуючих до цього часу інформаційних злив, великої кількості подій, фактів, історій тощо.

Якщо в "гуманітарній" культурі система знань будувалась на необхідності опанування причинно-наслідкових зв'язків, то в новому культурному типі освіта є результатом випадкового, стихійного накопичення розрізнених елементів. Сучасна людина відкриває для себе навколишній світ за законами випадку, у процесі спроб та помилок, сукупність її знань визначається статистично, вона черпає їх з газет, з відомостей, здобутих в міру необхідності. Лише накопичивши певний обсяг інформації вона починає знаходити в ній приховані структури, йде від випадкового до випадкового, але часом це випадкове стає суттєвим.

Фрагментарні знання, складаючись у єдину картину за принципом мозаїки, не формують структури, але досить щільно підігнані один до одного, створюють компактний, з певним внутрішнім значенням, простір. Творцями, провідниками та дизайнерами "мозаїчної" культури є засоби масової комунікації. Газетний лист чи теленовини - типові її послання, засвоєння яких хоч дає досить поверхове уявлення про сутність речей, але, водночас, надає можливість непогано розбиратися в повсякденному житті.

Масова комунікація значною мірою опосередковує функціонування сучасної символічної культури, певним чином її диференціюючи, повідомляючи їй особливі принципи та зразки взаємодії значень і знаків, цінностей та символів, припускаючи існування досить різних за складом текстів, які знаходяться між собою в досить заплутаних відносинах паралельного існування. Та, однак, мас-медіа є невід"ємним чинником сучасного людського існування взагалі й культури зокрема. І тому можна навіть сказати, що масова комунікація не тільки увійшла в людське суспільство, зайнявши досить значне місце в структурі культури, але й призвела до того шляху розвитку суспільства, який відбувається й сьогодні.

Хоча екологічна тематика є нині актуальною, вона ще не посідає одне з найважливіших місць у засобах масової інформації. Журналісти мають не лише констатувати наявність тієї чи іншої проблеми, а й проводити аналіз її виникнення, показувати можливі шляхи її подолання в конкретних ситуаціях, спонукати людей до дій. Тому робота журналіста, який займається такою тематикою, потребує належної підготовки.

Якщо розглядати словосполучення "екологічна журналістика" в широкому аспекті, то, на думку ряду дослідників екологічною можна вважати будь-яку журналістику. Адже навколишнє середовище - складна система, де люди, жива і нежива природа знаходяться в різноманітних взаємовідносинах. У результаті глибокого аналізу якої-небудь економічної, соціальної чи іншої проблеми майже неминучим є вихід на екологічну проблематику. І навпаки, звернення до якої-небудь екологічної проблеми як до області знань, до події, що пов'язана з впливом на навколишнє середовище (наприклад, про аварію на підприємстві), незмінно призведе до інших аспектів цього впливу: економічного, політичного, соціального, медичного, етичного.

Якщо намагатися визначити поняття "екологічна журналістика" більш вузько, то можна сказати, що вона розуміє безупинне, широке висвітлення екологічних питань як глобального, так і локального значення. Предметом такої журналістики можуть бути не тільки проблеми, але й позитивні заходи, що спрямовані на охорону навколишнього природного середовища.

На думку російської дослідниці Л. М. Землянової, екологічна журналістика - сфера журналістської діяльності, що зосереджується на висвітленні таких глобальних проблем, як запобігання ядерній катастрофі, забрудненню довкілля відходами хімічної промисловості й інших видів шкідливого для життя людства виробництва. І наприкінці XX ст., і сьогодні аналітики стверджували й продовжують стверджувати, що марнотратне ставлення до природних ресурсів планети зовсім неприпустиме, бо ставить людство під загрозу його самознищення.

Тому екологічна проблематика потребує від мас-медіа великої відповідальності, глибоких знань і пропагування дбайливого й ощадливого використання природних ресурсів. Екологічна журналістика за допомогою мас-медіа повинна доносити до кожної людини ідею необхідності нового ставлення до навколишнього середовища. Тільки спільними зусиллями людство може зупинити загрозу загибелі цивілізації та планети.

Екологічна журналістика є одним з інструментів вирішення екологічних проблем. І це накладає відповідальність на журналіста, котрий висвітлює таку тематику. Важливо, аби він сам розібрався в суті проблеми, про яку розповідає іншим.

Непрофесійна робота з фактами, зайве прагнення до сенсаційності в подачі матеріалу можуть не тільки заплутати читача, викликати паніку, але й нададуть привід чиновникам, відповідальним за вирішення екологічних проблем, зайвий раз підкреслити некомпетентність журналістів і громадськості та ігнорувати думку громадян у прийнятті екологічно важливих рішень. З іншого боку, грамотне й коректне висвітлення існуючих проблем може вплинути на їхнє позитивне рішення. Адже найчастіше саме публікації в газетах є поштовхом до дій громадян.

На думку низки російських дослідників (А. Кочиннева, О. Берлова, В. Колесникова), функціями журналіста, що займається висвітленням проблем довкілля, є такі:

  • інформаційна: надання аудиторії даних про стан навколишнього середовища, інформування про існуючий чи потенційний ризик для здоров"я людини й екосистем;
  • просвітницька: ознайомлення читачів з основними законами екосистем, із небезпекою і негативними наслідками антропогенного впливу на довкілля; встановлення взаємозв'язків між окремими явищами, що спричиняють зміну клімату чи виникнення іншого ризику для здоров"я людей;
  • організаційна: "стимулювання" населення до прийняття тих чи інших рішень, до конкретних дій;
  • контролююча: інформуючи про діяльність влади, підприємств, котрі забруднюють навколишнє середовище, журналіст допомагає громадянам реалізувати право на інформацію про стан довкілля і захищати право на існування в безпечному світі.

Висвітлення екологічних проблем - це також і питання демократії. Більшість із них - безпосереднє відображення політики й економіки: наприклад, проблеми збереження і знищення хімічної зброї, промислових і радіаційних забруднень тощо. Це означає, що розкриття цієї теми в мас-медіа тісно пов'язано з політичною й економічною ситуацією в суспільстві. Раніше, ще за СРСР, люди мали завжди мінімальний доступ до інформації про стан навколишнього середовища.

Після серії екологічних катастроф, з яких найбільш відома Чорнобильська, після приховання істини владою, населення перестало довіряти офіційним даним. Інформація, отримана журналістами з неофіційних джерел, викликала більше довіри.

Зрозуміло, що державні й комерційні організації прагнуть відстоювати свої інтереси, і будь-яка влада намагається приховати інформацію, що зображує її в невигідному світлі, однак у зрілому демократичному суспільстві є механізми подолання таких тенденцій. Мас-медіа - один з інструментів побудови демократичного суспільства.


09.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!