Osvita.ua Вища освіта Реферати Журналістика Журналістика: комунікація як інструмент екологічної політики. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Журналістика: комунікація як інструмент екологічної політики. Реферат

Комунікація? це свідоме прискорення процесів інформаційного обміну, у зв'язку з чим набагато збільшується ефективність таких обмінів

Німецький дослідник Луман під комунікацією розуміє процес, який об'єднує інформацію, повідомлення та розуміння в єдине ціле, до чого здатні приєднатися інші комунікаційні одиниці. Комунікація - це також вербальні та невербальні стосунки, обмін інформацією, поводження, порозуміння і його спроба, зв'язки, взаємозалежність тощо.

Німецький дослідник Заксер вважає, що "сьогодні політичний процес стає все більш і більш комунікативним, і журналісти беруть у ньому участь поруч з політиками

Комунікація як прискорення процесів інформаційного обміну здатна підвищити ефективність політичних процесів і в галузі охорони навколишнього середовища.

Як зазначає всесвітньо відомий німецький учений, професор Вайцзекер, екологічна політика існує вже давно. Обмеження на мисливську діяльність чи, наприклад, облаштування каналізації беруть свій початок з ранніх часів. Захист під час роботи, гігієна, вивіз сміття мають тисячолітню історію. Природоохоронна думка розвивається в ХІХ ст. Але лише у ХХ ст. починається систематизоване використання природних ресурсів і проведення природоохоронних заходів.

Важливим моментом для дослідження є те, що саме журналісти та письменники стоять біля джерел природоохоронного руху в усьому світі. Саме робота журналістки й письменниці зі Сполучених Штатів Америки Рейчел Карсон стала поштовхом для розвитку екологічної політики. Вона дослідила протягом багатьох років отруєння довкілля хімікатами, особливо пестицидами.

Висновки було оприлюднено в книзі "Безмовна весна". Спочатку хімічна індустрія спробувала запобігти впливу цього видання на громадськість, придбавши його примірники. Проте книга вже стала бестселером. Позиція журналістки та письменниці мала величезний вплив на громадськість. Саме тоді з'явилися й природоохоронні громадські ініціативи.

Через активність Америки та Скандинавії екологічні проблеми прийшли до Організації Об'єднаних Націй. У 1972 році в Стокгольмі пройшла всесвітня конференція, яка наголосила важливість вирішення екологічних проблем в усьому світі та стимулювала розвиток екологічної політики.

Якщо політику визначають як мистецтво управління державою, або як організацію суспільства, що знаходиться під владою, то "екологічна політика - система заходів, спрямована на забезпечення якості навколишнього середовища, відтворення природних ресурсів і створення відповідних екологічних умов для життя населення.

За характером здійснення виділяють такі види:

  • глобальна,
  • державна,
  • локальна;

За засобами здійснення:

  • адміністративна,
  • за допомогою економічних (ринкових) методів регулювання.

Глобальна - здійснення комплексу заходів з поліпшення якості середовища, які мають планетарний (глобальний) характер; державна - забезпечення якості середовища шляхом законодавчих актів, методів адміністративного втручання та економічних механізмів у межах певної держави ".

На думку українського дослідника В. С. Скляра, до екополітичних стратегій належать:

  • технократична (вирішення екологічних проблем на основі розвитку науки і технологій),
  • утилітаристська (принцип "ліквідації наслідків"),
  • ліберальна (ринкові відношення, але "природний" регулятор взаємодії суспільства й природи),
  • плановоцентралізована тощо.

Як зазначено, наприклад, у законодавчих актах Європейської Спільноти: "Екологічна політика Спільноти має на меті:

  • підтримувати довкілля, зберігати його та поліпшувати його якість;
  • сприяти захисту людського здоров'я;
  • гарантувати обачне та раціональне використання природних ресурсів".

Формулювання мети та її конкретизація є необхідною, але недостатньою передумовою для ефективної екологічної політики. Мета має бути досягнена за допомогою конкретних заходів або інструментів. Численні інструменти екологічної політики включають в себе також і інформаційні.

За визначенням німецького науковця Віке, під екологічними інструментами розуміють заходи держави, спрямовані на досягнення екологополітичних цілей. У нашому випадку інструменти являють собою також зв'язуючий елемент між інституціями екологічної політики та громадськими групами як адресатами, на які спрямовані державні заходи. Інформаційні інструменти мають на меті вплив на ставлення адресатів до певної проблеми за допомогою інформації та переконання до екологічно зорієнтованих дій.

Державна інформаційна і консультативна діяльність спрямована насамперед на підтримку екологічної свідомості. Вона діє на певні цільові групи та мультиплікаторів у інформаційних процесах. До них належать: журналісти всіх засобів масової комунікації, екологічні організації, громадські ініціативи, спілки споживачів, підприємці, регіональні владні структури, а також громадяни в певних ролях, таких як споживачі, автокористувачі, дачники тощо.

Подібна консультаційна робота розрахована на обмежений у часі стан громадської поінформованості. Від невеличкої інформації до сталого зростання свідомості можна перейти лише в процесі довгострокової екологічної освіти. Інформаційні інструменти найбільш ефективні як превентивні заходи.

Аналіз показав, що нема ідеального екологічного інструменту, який би вирізнявся серед інших альтернатив. Сильним аспектам будь-якого інструменту згідно з одним критерієм оцінки протистоять слабкі аспекти цього інструменту згідно з іншим критерієм. Кінець кінцем розумна екологічна політика повинна використовувати набір різноманітних та повністю узгоджених між собою інструментів.

Функцію підвищення ефективності політичних процесів у галузі охорони навколишнього середовища виконує і такий важливий інструмент екологічної політики, як екологічна комунікація. Існує як вербальна, так і невербальна екологічна комунікація. До останньої належить, наприклад, маркування позитивних екологічних характеристик продуктів як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Екологічна комунікація, наприклад, відбувається за допомогою "Європейського екологічного знака". На думку фахівців, екологічний знак виступає в сучасних умовах важливим інструментом екологічної політики, орієнтованої на ринкову економіку з урахуванням усіх аспектів конкурентної боротьби як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. Українські споживачі також усе більше звертають увагу на те, чи є товар екологічно безпечним.

Відкрите громадське обговорення поліпшує умови для успіху при використанні економічних екополітичних стратегій. Чим краще поінформовані окремі вирішальні сторони і чим більше вони здатні критикувати, тим краще функціонує економічно спланована політика, основана на автономії індивіда. Під властивістю критикувати тут (інакше, ніж це розуміється в екополітичній дискусії) треба розуміти властивість критики індустрії (промисловості).

Мова йде, насамперед, про властивість у цілому розпізнавати супровід інтересів аргументами, які висловлюються в суспільстві. Це стосується не тільки зацікавленості представників промисловості примножувати витрати на свою продукцію. Але й журналісти (учені) не повинні бути байдужими до привабливості своїх повідомлень. Такі матеріали мають сприяти заінтересованості політиків їхньою діяльністю.

На думку німецького вченого А. Ендрюса, екологічна політика має миритися з тим, що люди не повною мірою поінформовані, а їх погляди на вартість деяких товарів (природні блага та придатні для ринку товари) можуть змінюватися. Така позиція, проте, має дещо пасивний характер. Екологічна політика не повинна миритися, а навпаки? робити все можливе, аби всебічно поінформувати населення. Особливо це стосується комунікації під час оцінки впливу на довкілля як інструменту превентивної екологічної політики.

До речі, Німеччина є членом Європейської Спільноти, законодавство якої? Директива ЄС 90/313? чітко вказує на вільний доступ до інформації про стан навколишнього середовища. Статтею 7 передбачено активну форму такої діяльності? держава має забезпечити громадян інформацією про стан довкілля без прохання з їх боку. В Україні чинне законодавство також надає подібні можливості, хоча питання вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища врегульовано лише останніми роками.

Одночасно А. Ендрюс визнає, що розвивається "інформаційна економіка", у результаті створення якої поінформованість сторін, котрі приймають рішення, не вважається більше зовнішньою стратегією. Поінформованість інтегрована в "організм" економічної теорії. Тут процес поширення та переробки інформації розглядається як економічна складова.

Як зазначають українські вчені, "природа екологічних проблем загальнопланетарна, їх неможливо вирішити окремо в тій чи іншій державі. Виникло нове явище в розвитку цивілізації - екологічна політика. У сучасному суспільстві вона стала самостійною сферою в політичній діяльності держав. Лідером у формуванні принципів екологічної політики та її проведення, безумовно, є країни Західної Європи... Україна як європейська держава приєдналася до процесу державного та правового регулювання збереження якості природного середовища".

Зростаюча екологічна свідомість населення є передумовою розвитку екологічної політики від вузько спеціалізованої ланки до тематики, яка викликає значне політичне зацікавлення.

Наприклад, найбільшу увагу населення Німеччини приділяє глобальним проблемам (зміна клімату, забруднення морів, загибель окремих видів тварин чи рослин тощо) - від 70 до 84 відсотків опитуваних. Локальні проблеми (сміття, забруднення повітря, знищення ландшафтів) недооцінюються - від 14 до 29 відсотків. Це пов'язано з недостатнім сприйняттям важливості з одного боку і, можливо, впливом засобів масової комунікації з іншого. Адже журналісти більш активно повідомляють про глобальні чи далекі, але гострі випадки, які призвели до екологічної кризи, ніж про малопомітні локальні небезпеки довкіллю.

На думку фахівців, зростаюче висвітлення екологічних проблем у пресі позитивно сприяє формуванню екологічної свідомості. У Німеччині це також призвело до того, що окремі спеціалізовані видання для вузького кола фахівців перетворилися на пресу для широкої публіки. Однак сприйняття екологічних проблем має селективний характер.

Екологічна криза набуває уваги в пресі лише протягом певного проміжку часу. Коли ж ефект новизни вичерпано, подія поступово зникає з повідомлень преси. Якщо ж тема дістала додатково ще й певну реакцію з боку політиків, масмедіа швидко забувають про її існування або замінюють її новими екологічними проблемами.

Висновки з кризової ситуації протягом кількох років, повторне згадування минулої проблеми з'являються в пресі досить рідко, навіть незважаючи на те, що певна кризова ситуація може бути не вирішена тривалим часом. Ефект відлуння на сьогоденні проблеми переважає. Від цього страждає й екологічна політика: її ефективність недостатньо донесена до громадськості.

Зростання живих істот у водоймах з 27 до 97 видів протягом десяти років може бути покажчиком успіху природоохоронної роботи для фахівця. Але це залишиться малозрозумілим для загального кола. Проте такі ситуації, як масове повернення лососів у Рейн або те, що міністр екології плавав у річці, яка до цього була дуже забрудненою, чи навіть випив склянку води з неї, здатні викликати більш вдалий ефект. Досягнуті успіхи потребують їх достойної презентації.

Отже, завданням екологічної політики є постійний пошук позитивних повідомлень та організація символічних акцій. Наприклад, висадження дерев трьома провідними українськими політиками на День Землі у 2001 році надзвичайно широко висвітлювалося в масмедіа.

Також важливим є достатня обробка наукових даних та ознайомлення з ними громадськості. Іноді добре відомі фахівцям проблеми роками не привертали до себе уваги, поки в науковців не постала гостра потреба донести таку інформацію до уряду тощо. Наприклад, оприлюднені дані про озонову дірку та зміни клімату викликали настільки величезну увагу журналістів, що для них було спеціально підготовлено посібники з цих проблем,.

Недостатнє значення екологічної політики є наслідком помилок екологічних організацій та партій. Власне причини такого стану речей полягають не в безсильному міністерстві, постановці питань чи вже існуючих рішеннях проблем, як деякі екооптимісти думають. Екологічний рух живе все ще за уявою, нібито актуальні екологічні проблеми автоматично притягатимуть до себе політичні дії. Але цей автоматизм "великої екологічної проблеми" чи "законодавчого тиску" більше не функціонує з початку 1990х років.

Це пов'язано насамперед з тим, що члени екологічного руху в партіях, спілках чи ініціативах розглядають сучасні екологічні проблеми під кутом застарілих комунікаційних ритуалів 1970х чи 1980х років. Необхідність вибороти емоціональну прихильність та увагу не тільки 10 відсотків населення, як у ФРН, а його більшості все ще не усвідомлена "зеленими".

Якщо екологічна політика знову хоче відігравати важливу роль, екологічний рух повинен позбавитися егоцентричного власного зображення іміджу лише з одним соняшником та зеленою травою, навіть якщо такі уявлення ще дуже полюбляють окремі члени. Акції та компанії, котрі зорієнтовані на декілька відсотків і без того вже переконаного населення, досягнути цієї мети не зможуть. Компанії майбутнього мають емоціонально орієнтуватися на стиль життя більшості та рахуватися з ним.

Проте цей стан речей є не хитрощами фаворитів ринку, а недоліками екологічного руху. Для власних концепцій розв'язання проблем застосовуються лише залишки тієї творчості, котру використовують для реклами нових продуктів відомі фірми.

Екологічна комунікація "зелених" партій, об'єднань та спілок обмежена здебільшого застереженнями, рекомендаціями, виборчими плакатами та текстами для преси окремих депутатів. І хоча для "сучасних" акцій роз'яснення екологічних проблем використовуються сучасні комунікаційні засоби, навчальні та моральні принципи залишаються старими. Цим знищуються існуючі шанси, бо зараз саме емоціональні, орієнтовані на вирішення проблем компанії повинні привернути увагу до основних інтересів охорони довкілля.

Майбутнє полягає в тому, аби питання збереження навколишнього середовища (наприклад, екологічно безпечне сільське господарство чи екологічна реформа податків) постали в системі екологічної комунікації як певний продукт. Він щодо емоціонального впливу та любові населення має зрівнятися з популярністю та стати в один ряд з футбольними іграми чи народними святами. Саме тоді й парламентська екологічна політика отримає нову перспективу.


09.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!